Загляните ко мне на огонёк!

3 июня - День равноапостольных царя Константина и матери его царицы Елены

Елена - женское имя.
Производные: Лена, Алёнка, Ела, Еленка, Еленя, Елюся, Елюша, Еля, Лёля, Лёна, Ленуся, Ленуша, Леся, Лёся, Люся.
От имени Елена впоследствии произошло имя Алёна.

Именины

Православные (даты даны по григорианскому календарю)[5]: 28 января, 19 марта, 3 июня, 8 июня, 10 июня, 24 июля, 10 августа, 17 сентября, 12 ноября.

Известные носители

Фольклор и литература

Елена Прекрасная — персонаж древнегреческой мифологии.
Елена Премудрая — героиня русских сказок.


[ Изображение на стороннем сайте: 053c94a99897.jpg ]


Елена Прекрасная. Картина 1898 г. работы Эвелин де Морган

Святые Елены


[ Изображение на стороннем сайте: 391ba223e3d4.jpg ]

Сон святой Елены(Паоло Веронезе, ок. 1580 года)
Елена Равноапостольная (247—327) — мать императора Константина I.
Елена Сербская (ум. 1314 г.) — жена короля Стефана Уроша I Неманича

Монархи

Россия


[ Изображение на стороннем сайте: 0fb1ec9194bf.jpg ]

Елена Глинская — великая княгиня Московская, мать Ивана Грозного.
Елена Стефановна («Волошанка») — дочь молдавского господаря Стефана III Великого и киевской княжны Евдокии Олелькович, княгиня тверская.
Елена Иоанновна (1476—1513) — дочь великого князя Ивана III Васильевича и Софии Палеолог, великая княгиня Литовская, королева Польши.
Елена Всеволодовна — княгиня польская, дочь князя Всеволода Мстиславовича, князя Бельского, жена польского короля Казимира II Справедливого, мать Лешко Белого.
Елена Михайловна Репнина — царица, жена Василия Шуйского


[ Изображение на стороннем сайте: 4894366a8069.jpg ]

Елена Павловна (дочь Павла I) — вел. кн., дочь императора Павла I


[ Изображение на стороннем сайте: 60a3f4c1b32a.jpg ]

Елена Павловна (Фредерика Вюртембергская) (1806—1873) — жена вел. кн. Михаила Павловича
Елена Сербская — жена Иоанна Константиновича Романова.


[ Изображение на стороннем сайте: 02cdc91bb374.jpg ]

Елена Владимировна, вел. княгиня, дочь вел. кн. Владимира Александровича, жена Николая Греческого

Прочие страны

Елена (царица Адиабены)
Елена Болгарская — жена византийского императора Феодора II Ласкариса
Елена (королева Хорватии) (Елена Красивая) (XI век) — королева Хорватии, жена короля Дмитара Звонимира.


[ Изображение на стороннем сайте: 8470b5b5238e.jpg ]

Елена Черногорская — жена короля Италии Виктора Эммануила III.
Инфанта Елена (р. 1963) — дочь короля Испании Хуана Карлоса.
Елена Греческая и Датская (1896—1982) — королева Румынии, мать Михая I.
Принцесса Елена Румынская (р.1950) — дочь Михая I.

Прочее

Лена (река)
Лена (автомагистраль)
Лена (изображение)
789 Лена — малая планета (789 Lena), названная в честь матери астронома Г. Н. Неуймина Елены Петровны Неуйминой.
Елена — прозвище паровоза ЕЛ

Интересные факты

Один из видов алоэ носит название Алоэ Елены (Aloe helenae).



Всех Елен поздравляю с именинами!


[ Изображение на стороннем сайте: 0b703ece23ac.jpg ]

С днем Ангела ,Елена дорогая!
Удача пусть сопутствует в делах!
И Ангел пусть хранит, вокруг витая!
Неся защиту на своих крылах!


[ Изображение на стороннем сайте: 12c0da6acc7d.jpg ]

День Святой Троицы


[ Изображение на стороннем сайте: 815e8efd1f8e.jpg ]


10 икон Святой Троицы

Один из отцов-основателей античной философии, а вместе с ней и всей европейской цивилизации древнегреческий философ Аристотель сказал: «Философия начинается с удивления». То же можно сказать и о христианской догматике – она не может не вызвать удивления. Миры Толкиена, Энде и Льюиса со всеми их сказочными загадками не тянут даже на тень таинственного и парадоксального мира христианского богословия.

Христианство начинается с великой тайны Пресвятой Троицы – тайны Божией Любви, явленной в одном этом непостижимом единстве. В. Лосский писал, что в Троице мы видим то единство, в котором пребывает Церковь. Подобно тому, как Лица Троицы пребывают неслиянно, но составляют Единое, все мы собраны в единое Тело Христово — и это не метафора, не символ, а такая же реальность, как реальность Тела и Крови Христа в Евхаристии.

Как изобразить тайну? Только через другую тайну. Радостная тайна Боговоплощения позволила изображать Неизобразимое. Икона — символический текст о Боге и святости, явленной во времени и пространстве и пребывающей в вечности, подобно тому, как сказочный лес из «Бесконечной истории» Михаэля Энде, созданный в воображении главного героя, начинает существовать без конца и начала.

Постичь эту вечность мы можем благодаря еще одной, далеко не последней в мире христианского богословия тайне: Сам Бог просвещает каждого христианина вслед за Апостолами, даруя Самого Себя — Святого Духа. Дары Святого Духа мы получаем в Таинстве Миропомазания, Он же пронизывает весь мир, благодаря чему и существует этот мир.

Итак, Святой Дух приоткрывает нам тайну Троицы. И потому день Пятидесятницы — Сошествия Святого Духа на апостолов — мы называем «День Святой Троицы».

«Гостеприимство Авраама» – сюжет иконы Живоначальной Троицы

Изобразить неизобразимое можно лишь в той мере, в какой оно нам раскрылось. На этом основании Церковь не разрешает изображение Бога Отца. А самым правильным изображением Троицы является иконографический канон «Гостеприимство Авраама», отсылающий зрителя в далекие ветхозаветные времена:

И явился ему Господь у дубравы Мамре, когда он сидел при входе в шатер [свой], во время зноя дневного.

Он возвел очи свои и взглянул, и вот, три мужа стоят против него. Увидев, он побежал навстречу им от входа в шатер [свой] и поклонился до земли, и сказал: Владыка! если я обрел благоволение пред очами Твоими, не пройди мимо раба Твоего; и принесут немного воды, и омоют ноги ваши; и отдохните под сим деревом, а я принесу хлеба, и вы подкрепите сердца ваши; потом пойдите [в путь свой]; так как вы идете мимо раба вашего. Они сказали: сделай так, как говоришь.

И поспешил Авраам в шатер к Сарре и сказал [ей]: поскорее замеси три саты лучшей муки и сделай пресные хлебы.

И побежал Авраам к стаду, и взял теленка нежного и хорошего, и дал отроку, и тот поспешил приготовить его.

И взял масла и молока и теленка приготовленного, и поставил перед ними, а сам стоял подле них под деревом. И они ели.

(Быт.18:1-8)

Сюжет о гостеприимном старце, узнавшем Бога в трех мужах, сам по себе трогателен и поучителен для любого верующего: служишь ближнему — служишь Господу. Изображение этого события мы встречаем очень рано.

Мозаика на триумфальной арке базилики Санта Мария Маджоре в Риме создана в V веке. Изображение визуально поделено на две части. В верхней Авраам выбегает навстречу трем мужам (один из них окружен сиянием, символизирующим славу Божества). В нижней — гости уже сидят за накрытым столом, а Авраам им прислуживает. Сарра стоит за спиной у Авраама. Художник передает движение, изобразив старца дважды: вот он дает указания жене, а вот он обернулся, чтобы подать на стол новое блюдо.


[ Изображение на стороннем сайте: e6fc578b8878.jpg ]


К XIV веку канон «Гостеприимство Авраама» уже вполне сложился. Икона «Троица Зырянская», принадлежавшая, по преданию, кисти свт. Стефана Пермского — несколько видоизмененный ее вариант. Три ангела восседают за столом, под ним лежит телец, а слева внизу стоят Авраам и Сарра. На заднем плане изображен строение с башенкой (дом Авраама) и дерево (Мамврийский дуб).


[ Изображение на стороннем сайте: 663e0e0e8baa.jpg ]


Изображения могут меняться, но набор символов и персонажей остается прежним: три ангела, служащая им чета, внизу — телец (иногда с закалывающим его отроком), дуб, палаты Авраама. 1580 год, икона «Святая Троица в бытии», окруженная клеймами с изображениями событий, связанных с явлениями Троицы. Интересная деталь: Авраам и Сарра здесь не просто прислуживают за столом, но также за ним сидят. Икона расположена в Сольвычегодском историко-художественном музее:


[ Изображение на стороннем сайте: b35fcf585fab.jpg ]


Более типична, например, икона XVI века из Троице-Герасимовского храма в Вологде. Ангелы находятся в центре композиции, за ними — Авраам и Сарра.


[ Изображение на стороннем сайте: 27c2a60420d5.jpg ]


Вершиной русской иконописи считается икона Троицы, написанная преподобным Андреем Рублевым. Минимум символов: три ангела (Троица), чаша (Искупительная жертва), стол (трапеза Господня, Евхаристия), обратная перспектива – «расширяющаяся» от зрителя (пространство иконы, описывающее мир горний, неизмеримо больше мира дольнего). Из узнаваемых реалий — дуб (Мамврийский), гора (тут и жертвоприношение Исаака, и Голгофа) и здание (дом Авраама? Церковь?..).


[ Изображение на стороннем сайте: e842bcf0467a.jpg ]


Это изображение станет для русской иконы классическим, хотя возможны некоторые разночтения в деталях. Например, иногда у среднего ангела на нимбе появляется крест – на иконах так изображают Христа.


[ Изображение на стороннем сайте: d882efdb6d87.jpg ]

XVII век

Другой пример: Симон Ушаков более детально изображает трапезу.


[ Изображение на стороннем сайте: fe05ba387618.jpg ]

XVII век

Канон «Гостеприимство Авраама» является оптимальным для изображения Пресвятой Троицы: в нем подчеркивается единство сущности (три ангела) и различие ипостасей (ангелы присутствуют в пространстве иконы «автономно» друг от друга).

Поэтому подобный же канон используется при изображении явления Троицы святым. Один из наиболее известных образов – явление Пресвятой Троицы преподобному Александру Свирскому:


[ Изображение на стороннем сайте: 08e0c757f841.jpg ]


Неканоничные изображения

Однако были попытки изображать Бога в Троице и иначе.

Крайне редко в западно-европейской и русской храмовой живописи попадается изображение, использовавшееся в иконографии эпохи Ренессанса, где три лика объединены в одном теле. В церковной живописи оно не прижилось из-за явной еретичности (смешение Ипостасей), а в светской — из-за неэстетичности.


[ Изображение на стороннем сайте: 89f49383cac2.jpg ]

Изображение принадлежит кисти Иеронима Косидо, Испания, Наварра

Зато изображение «Троица Новозаветная» встречается часто, хотя в нем присутствует другая крайность — разделение Сущности Божества.

Наиболее известная икона данного канона – «Отечество» новогородской школы (XIV век). На троне восседает Отец в виде седовласого старца, на коленях у него — Отрок Иисус, держащий круг с изображением Святого Духа в виде голубя. Вокруг престола — серафимы и херувимы, ближе к раме — святые.


[ Изображение на стороннем сайте: 063230a182f1.jpg ]


Не менее распространено изображение Новозаветной Троицы в виде Старца-Отца, по правую руку — Христа-Царя (либо Христа, держащего Крест), а в середине — Святого Духа также в виде голубя.


[ Изображение на стороннем сайте: 57929371534a.jpg ]

XVII в., Музей древнерусского искусства им. Андрея Рублева

Как появился канон «Новозаветной Троицы», если изображение Бога Отца, Которого никто не видел, соборно запрещено? Ответ прост: по ошибке. В книге пророка Даниила упоминается Ветхий Денми — Бог:

Воссел Ветхий днями; одеяние на Нем было бело, как снег, и волосы главы Его — как чистая волна. (Дан.7:9).

Существовало мнение, что Даниил видел Отца. На самом деле, точно так же апостол Иоанн видел Христа:

Я обратился, чтобы увидеть, чей голос, говоривший со мною; и обратившись, увидел семь золотых светильников и, посреди семи светильников, подобного Сыну Человеческому, облеченного в подир и по персям опоясанного золотым поясом: глава Его и волосы белы, как белая волна, как снег…

(Откр.1:12-14).

Изображение «Ветхий денми» существует само по себе, но является образом Спасителя, а не Троицы. Например, на фреске Дионисия в Ферапонтовом монастыре хорошо виден нимб с Крестом, с которым всегда изображается Спаситель.


[ Изображение на стороннем сайте: 7a273c166773.jpg ]


Богородица на изображениях Троицы

Из Католической церкви пришли еще два интересных изображения «Новозаветной Троицы». Употребляются они редко, но также заслуживают внимания.

«Поклонение Святой Троице» Альбрехта Дюрера (картина хранится в венском музее истории искусств): в верхней части композиции изображен Отец, под Ним — Христос на Кресте, а над ними — Дух как голубь. Поклонение Троице оказывает Церковь Небесная (ангелы и все святые с Божией Матерью) и Земная — носители светской (император) и церковной (папа) власти, священники и миряне.


[ Изображение на стороннем сайте: f2d4ecaa76d2.jpg ]


Изображение «Коронование Божией Матери» связано с богородичными догматами Католической Церкви, но вследствие глубокого почитания Пречистой Девы всеми христианами также получило распространение и в Православии.


[ Изображение на стороннем сайте: 759dd7369936.jpg ]

Прадо, Мадрид

В центре композиции изображена Богородица, Отец и Сын держат над Ее головой корону, а над ними парит голубь, изображающий Святого Духа.


[ Изображение на стороннем сайте: 042f217425d6.jpg ]

Зелені свята


[ Изображение на стороннем сайте: a624ed57b73e.jpg ]


Цього дня стародавні римляни святкували день предків — розалії. На думку дослідників, назва свята походить від назви квітки — троянди (рос. роза). Традиція святкування була перейнята давніми слов'янами, а пізніше, з прийняттям християнства на Русі, органічно злилася зі святом Трійці.
Тиждень перед Трійцею — зелений тиждень (інші назви — клечальний, русальний). Зелені свята зазвичай мають такі складові:
— три останні дні зеленого тижня;
— три перші дні троїцького тижня.
Відповідно до народних вірувань під час Зелених свят прокидаються небіжчики. Вважається, що цими днями можна зустріти русалок, які виходять із води.
У четвер, перший день зеленого тижня, незаміжні дівчата завивають вінки з конвалій, василька, чебрецю, полину й інших квітів у полі, у лісі, співаючи відповідних святу пісень. Потім вони ходять від хати до хати з цими вінками на голові.
У деяких регіонах України від самого ранку цього дня дівчата готують різні святкові страви. На обід обов'язково слід подати смажену яєчню на додачу до інших страв. Потім вони готують вибране для святкування подвір'я: ретельно прибирають, ставлять посередині молоде деревце, а під нього — посудину з водою.
Діти, переважно хлопчики, тримають у руках приготовлені дівчатами страви та відра на палицях, наповнені пивом. Одна з дівчат бере в руки деревце та починає співати. До неї приєднуються інші дівчата. Потім усі діти урочисто йдуть до лісу. Там розкладають принесену їжу та починають пригощатися.
Після пригощання дівчата розходяться лісом і вибирають одну або кілька берізок для завивання. Вінки в'ють прямо з гілок берези, не відриваючи їх від дерева. Коли берези вже «прикрашені», дівчата обирають старшу куму, підкидаючи вгору хустки: котра підкине вище — та й старша кума. А в день власне Трійці дівчата знову йдуть до лісу — розвивати берези. Стан вінка з березового гілля показує дівчині, яка його завивала, яким для неї буде наступний рік — вдалим чи не дуже.
Або ж так. Дівчата та хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь нього. Тоді хлопець зрізав цей «вінок», щоб гілки не розійшлися, а дівчина кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара — хлопець з дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами — найближчими друзями:

Ой кумочки, да голубочки,
Ми у ліс ідем, ми кумиться йдем!
І покумимося, й поголубимося!
А на дубочку два голубочки:
Вони купляться, обіймаються й пригортаються...


[ Изображение на стороннем сайте: f86d313e8b62.jpg ]


Трохи по-іншому виглядає обряд завивання берези в білоруському варіанті: дівчата розвішують на березах уже готові, заздалегідь сплетені з квітів вінки, а потім стрибають навколо дерев, ляскають у долоні та співають. Замість «старшої куми» дівчата обирають з-поміж себе «русалку», яка й верховодить у жартах і танцях з нагоди свята.
Українські дівчата за старих часів на Зелені свята «водили тополю». Серед дівчат обиралася найвища дівчина — «тополя». Обрану «тополю» прикрашали намистом, різнокольоровими стрічками, барвистими хустками. І ось «тополя» вбрана, тепер дівчата починали водити її по селу й по полях. Кожна людина, яка зустрічала цю урочисту процесію, повинна була чимось обдарувати дівочу громаду. Подібну традицію мають білоруси — «водіння куща», хорвати, естонці, німці, чехи та словенці водять убраного зеленими гілками хлопця — «зеленого Юрія».
Суботнього ранку, напередодні Трійці, і незаміжні дівчата, і молодиці знову йдуть збирати квіти й зілля, а ввечері цього ж дня уквітчують будівлі, ворота, дерева навколо оселі й господарських споруд. Клечанням називають зайві дерева та просто гілки, що зрубані саме в цей день, тому й виникла одна з назв святкового тижня — клечальний тиждень.
Не тільки українці мають звичай святкового уквітчування. Подібні традиції має Данія, Норвегія та Швеція: молодь із зеленим клечанням зі співами та музикою здійснювала урочистий похід від лісу до рідного міста або села. За старих часів англійці мали красивий звичай уквітчувати свої оселі. Певною екзотичністю відрізняється святкування індійців: двом дівчатам доручають принести з лісу гілку священного дерева. Дівчата, яким випала така честь, обливають обране дерево олією та вином і лише після цієї процедури відламують гілку. Принісши її в село, кладуть на заздалегідь приготовлений для жертвопринесення камінь на березі річки або хоча б струмка. Після жертвопринесення (зазвичай лиха доля випадає цапові) люди танцюють, співають і влаштовують ігри.
Надвечір господарі вносять у хату молоду осику. Це своєрідне ворожіння: якщо зранку все листя залишилося свіжим — усі члени родини будуть живі-здорові, а те, скільки листочків зів'яло або почорніло, віщувало, наскільки серйозні негаразди чекають на цю сім'ю. Отже, принесення зеленої гілки до хати вважається дуже важливим у різних народів, можливо, це пов'язано з закликанням урожаю та багатства, що вноситься разом із священною гілкою.
Та й у цілому давні слов'яни вшановували дерева, поклонялися їм, приносили жертви й інші обряди під їхніми вітами. Найбільше шанувався дуб, саме під ним виконувалися найважливіші магічні дійства.
Давні німці найбільше шанували липу, навіть проводили під нею суди; у пруссів липа вважалася деревом бога весни; ясен вважався деревом верховного бога західних слов'ян. Навіть із запровадженням християнства та, відповідно, запеклими спробами винищення найменших залишків язичницьких вірувань ці «зелені традиції» виявилися надзвичайно живучими.
Цей день — русалчин Великдень. Господині роблять жовті крашанки та роздають їх дітлахам. Ніхто не повинен працювати, оскільки русалки можуть розгніватися, що їх не вшановують, і наробити шкоди господарству, наприклад зіпсувати посіви. Щоб задобрити русалок, дівчата замішують тісто на свяченій воді, печуть хліб і відносять його на поле — пригощають мавок і русалок. За народними віруваннями, якщо сплести вінок для русалки й залишити його в лісі, то русалка на знак подяки пошле дівчині багатого нареченого.
Не можна на русалчин Великдень ходити одному до лісу, у поле або заходити у воду — русалки можуть залоскотати. Як «запобіжний засіб» можна використовувати любисток і полин: спочатку насипати їх у воду, а вже потім самому заходити. У більшості європейських народів є власні русалки, тільки називаються вони по-іншому, та й «обов'язки» їхні можуть дещо відрізнятися. Наприклад, сербські русалки — віли — жодних неприємностей людям не завдають, а тільки допомагають: готують грім і блискавку, збирають хмари, віщують майбутнє.
Субота Зеленого тижня — поминальний день. Оскільки, за народними, віруваннями, на Зелені свята прокидаються мерці, люди вважають за необхідне відвідати могили померлих родичів і друзів, згадати їх добрим словом. Перекази свідчать: якщо не обминути померлих своєю увагою в цей час, вони допоможуть уберегти поля.
Загалом русалчині свята тісно пов'язані з язичницьким ушановуванням води, її очисної, життєдайної сили.
Зелені свята нерозривно пов'язані з піснями. По-перше, це маївки. Маївки — твори календарної обрядовості, назва яких, можливо, походить від «май» (травень) чи «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духи лісу та поля). Ними супроводжувались усі обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов'язані з нею ігрища молоді. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвір'їв:

Звеселіло подвір'я
Прийшло зелене іря...
...Везе Касійко бука,
Бука зелененького
Для ґазди молоденького.
Уся череда, уся,
Тільки скотаря нема.
Пішов скотар на зілля.
Нинька свята неділя.

Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв'язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву «пастуші пісні»):

Мене мама будила
І так мене просила.
Аби я збирав цвіточки
Худобі на віночки. —
І би-сте вінки вили
Худобу намаїли.
Як буде веселонька
Та й буде здоровонька.

Далі хлопці й дівчата сходяться докупи та радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко, сметану, масло, сир. У деяких піснях зустрічаються звертання до окремої корови:

Вийся, віночку, гладко,
Як червоненьке яблуко.
Та й вийся, увивайся,
На корову придайся.
Пасла Красечка, пасла,
Цебер каші принесла.
Ой ми вінки ввивали,
Щоби-сьмо Красю вбирали.

В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки: Стояла тополя край чистого поля. Рефрен:

Стій, тополенько, стій не розвивайсь,
Буйному вітроньку не піддавайсь...

Цей обряд, до речі, зберігає не лише зв'язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді «куста» також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді під час Зелених свят.
Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали «гойдалки» — гойдання дівчат та хлопців на «вербових колисках», що передували їх любовним забавам:

Ой у лісі, при горісі, при дубку,
Там повісив Іваньо гойдалку.
Та посадив Голяну — кохану.
Гойдайся, Голяно, високо,
Щоб було видненько далеко.
Щоб твої биндочки маяли,
Щоб твої перстені сяяли.

Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали і з покійниками, що дійшло до нас в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв'язку із культом померлих предків.
У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:

Іграла зіронька, іграла,
З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?
— З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,
Під зеленою вербою, і вербою.
Над холодною водою, і водою,
Під колючою грушею, і грушею,
З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.


[ Изображение на стороннем сайте: c2da24c6de17.jpg ]


Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.
Не менш цікаві русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов'язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, русального Великодня). Оскільки це свято було пов'язане з духами землі й води, то в русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо.
Так, образ місяця в піснях-замовляннях є невід'ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води й водять хороводи):

Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки,
Бо повинна вийти з води сестра-русалонька.
Розпрощалася вона зі світом, моя мила,
А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.

Частий мотив цих творів — прохання русалками у жінок полотна, сорочок чи наміток:

Сиділа русалка на кривім березі,
Просила русалка у жіночок наміток,
У дівочок сорочок:
— Жіночки-подружки, дайте мні намітку!..


[ Изображение на стороннем сайте: c1b39540fd29.jpg ]


Щоб задобрити русалок, жінки у ці дні самі розвішували по деревах дарунки.
Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдавати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою «на той світ». Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині, з якою вона зустрілась:

Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею та русалочка:
Та послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш — до батька пущу.
Не угадаєш — до. себе возьму.

Тут образ дівчини-семилітки перегукується із відповідним казковим персонажем. Усі ці загадки, як і їх відгадки, сягають корінням глибокої давнини, сповнені сакральним змістом, сприймаються як такі, які може відгадати лише посвячена людина:

А що грає — голос має?
А що плаче — сліз не має?
А що біжить без пригону?
А що світить в ясну пору?
А що в'ється круг деревця?
А що горить без полум'я?
А що росте без кореня?
— Хіба я не дівчина,
Щоб я того не відгадала:

Скрипка грає — голос має,
Сокіл плаче — сліз не має,
Вода біжить без пригону,
Місяць світить в ясну пору,
А хміль в'ється круг деревця,
Сонце горить без полум'я,
Камінь росте без кореня.


[ Изображение на стороннем сайте: 70c34f48c665.jpg ]


Але дуже часто ці пісні завершуються тим, що «Дівчина загадочок не вгадала, Русалочка дівчину залоскотала».
Завершувались Русалії урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води. Тема проводів русалок теж знайшла своє відображення у русальних піснях:

Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили.
Або:
Проведу я русалоньку до бору,
А сама вернуся додому.
Ми свою русалоньку проводили,
Гіркою осикою заломили.


[ Изображение на стороннем сайте: 47f27138cf4b.jpg ]


Як у весняний період, під час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один чи група проти групи. Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами — учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або ж були змаганнями між двома парубочими громадами. Деякі науковці вважають, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими діями, війнами.
Також парубки з дівчатами грали гру «Горюдуба», що теж є глибоко символічною: пара (дівчина з хлопцем) втікає від «ловця», який ловить дівчину, а всі в цей час вигукують: «Гори, гори ясно, щоби не погасло!» Ця гра була про віщенням купальських свят, щоб ясно горіло і сонце, і вогнище, яке воно уособлювало.
Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють зв'язок із жанрами весняної обрядовості, із повір'ями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.