На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
1) Для выражения благодарности оказавшим вам помощь пользователям просьба использовать [+] , "Лайк" или написать отзыв в профиле человека. 2) Просьба не создавать вереницы из цитат. 3) Споры унионистов и молдовенистов будут удаляться вне зависимости от аргументов, угроз и обид сторон.
Болгарские колонии Бессарабии
Болгарские колонии Бессарабии. Все об этих колониях и жителях, описание и географическое положение, а также др. сведения
Відомо, що протягом 1861–1863 рр. болгарськими переселенцями було заснованоу Бердянському та Мелітопольському повітах Таврійської губернії 36 сіл, з них 32 болгарами з Бессарабії, 2 – болгарами та гагаузами з Бессарабії та 2 – болгарами з Відінського округу (Північно-Західна Болгарія). З цього числа на даний момент у Запорізькому Надазов’ї залишилося 29 сіл7. Вони розташовані у межах чотирьох районів Запорізької області, а саме: Бердянського, Приморського, Приазовського та Якимівського.
Андрівка – село у Бердянському районі, розташоване на березі р. Кільтиччі, засноване на місці ногайського аулу Канжегали болгарськими переселенцями із с. Старо-Троян, що у Бессарабії. Згідно із твердженням В. Г. Фоменка, село найменоване за прізвищем наглядача Молочанських колоній Попечительського комітету про іноземних поселенців південного краю Росії надвірного радника А. Ф. Андре8. Спочатку назва села функціонувала російською мовою, перша з яких була утворена відповідно до дано- го прізвища – Андревка, а згодом це найменування, не виходячи з російського вжитку, трансформувалося в Андровка. Відповідно, наприкінці ХХ ст. його було передано як Андрівка (із врахуванням чергування [е] з [і] в українській мові). Ойконім Андрівка утворено шляхом топонімійної деривації від прізвища Андре (а не від імені Андрій, як у згаданій праці В. Г. Фоменка – Андріївка) за допомогою то- понімного афікса -івк, який зазвичай уживається в іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови9. От і з’явилося – Андрівка.
Банівка – село на березі р. Обіточної у Приморському р-ні, засноване на місці ногайських аулів Сарайли та Аргін болгарами із колонії Бановки (російською мовою) у Бес- сарабії. Закономірно, що до 90-х рр. ХХ ст. ця назва існувала без змін, після чого її було передано відповідно до норм української мови як Банівка (має місце чергування [о] з [і]). Богданівка – село розташоване в Приазовському р-ні на березі р. Корсак, на місці ногайського аулу Асан-Хожа, заселене болгарами із бессарабського села Чешмаваруіта (Криничне). До 90-х рр. ХХ ст. поширеною у російському вжитку залишалася назва Богдановка, після чого її було передано українською мовою як Богданівка (із врахуван- ням чергування [о] з [і]). Ботієве – село розташоване у Приазовському р-ні, засноване бессарабськими болгарами із с. Дермендере (Каланчак) на місці ногайського аулу Улькон-Сосиктогун. Пер- ша назва села – Цареводар, тобто «дар царя». У другій половині ХІХ ст. її було змінено на Цареводарівку. Як бачимо, додався топонімотвірний афікс -івк. У 20-х рр. ХХ ст. село взагалі перейменували на честь болгарського поета Христо Ботєва – по-російськи Ботиево10. А в 90-ті рр. ХХ ст. ця назва, болгарська за походженням, що побутувала російською мовою, була відповідно передана українською мовою як Ботієве. Проте слід звернути увагу, що це найменування як у російській, так і в українській мові не відповідає прізвищу, від якого походить. Згідно з новою редакцією «Українського правопису», у суфіксах російських та болгарських прізвищ на зразок Писарев, Ботев замість є пишеться е11. Замість -єв тут має бути суфікс -ев, а отже – Ботеве.
Велика Тернівка – село розташоване в Якимівському р-ні, засноване болгарами із Відінського округу на місці ногайського аулу Караджа. Спочатку село називалося по- російськи – Терновка, а пізніше – Великая Терновка. Відповідно при перекладі українською мовою у 90-х рр. ХХ ст. його було передано як Велика Тернівка. Це один із не- багатьох ойконімів болгарських сіл Запорізького Надазов’я, що існує у вигляді слово-сполучення. В. Г. Фоменко вважав, що ця назва походить від балки Тернуватої, що поблизу села,вкритої раніше густими заростями тернівника12. Якщо прийняти цю версію, то ойконім Велика Тернівка утворено перенесенням назви з існуючого уже здавна географічного об’єкта – балки. Існує також припущення, що назва походить від середньовічної столиці Болгарії – м. Тирново, тобто його утворено шляхом перенесення з однойменного населеного пункту.
В’ячеславка – село розташоване в Приморському р-ні, засноване на місці ногайського аулу Ягонда-Шекли болгарами з бессарабського с. Єнікіой (Новоселівки). Назва- не на честь новонародженого царевого племінника В’ячеслава Миколайовича13. Перша назва села російською мовою Вячеславовка невдовзі трансформувалася на Вячеславку. У такому вигляді вона проіснувала до 90-х рр. ХХ ст., після чого була передана українською мовою як В’ячеславка. Ойконім В’ячеславка утворено від імені В’ячеслав шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -к.
Ганнівка – село Приазовського р-ну на лівому березі р. Корсак, засноване на місці ногайського аулу Аргакли ІІ болгарами з бессарабського села Карагача (Нагірного). Перша назва села російською мовою Анновка у 90-ті рр. ХХ ст. була передана українською як Ганнівка. Ойконім Ганнівка, що походить від імені Анна (Ганна), утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -івк. Гірсівка – село розташоване в Приазовському р-ні, засноване на місці ногайського аулу Тулга болгарами із бессарабського села Тропокло (Трапівки). Назване за прізвищем Миколи Карповича Гірса, який був російським генеральним консулом у Бухарес- ті і сприяв переселенню болгар (пізніше займав посаду міністра закордонних справ Росії). Першу назву села російською мовою Гирсовка наприкінці ХХ ст., відповідно, було передано українською як Гірсівка. Даний ойконім утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -івк.
Гюнівка – село Приморського р-ну, розташоване на місці ногайського аулу Какпас, засноване болгарськими колоністами з Бессарабії (с. Кайраклії, нині – Лощинівки). Найменування села походить від прізвища чиновника міністерства державного майна А. Ф. Гюнє, який завідував переселенням та влаштуванням іноземних і російських пе- реселенців у 1862 р.14. Першу назву села російською мовою Гюневка наприкінці ХХ ст. булу передано українською мовою як Гюнівка (із врахуванням чергування [е] з [і]). Від- повідно ойконім Гюнівка утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топо-німного афікса -івк.
Зеленівка – село Приморського р-ну, засноване на місці ногайських аулів План-Оне кі та План-Абулгапар бессарабськими болгарами із с. Імпуцита (Владичень). Назва- не за прізвищем міністра державного майна Олександра Олексійовича Зеленóго (рос.Зеленóй)15. Перша назва села російською мовою Зеленая невдовзі трансформувалася на Зеленовка. Наприкінці ХХ ст. її було передано українською мовою як Зеленівка. Ойконім Зеленівка утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -івк.
Інзівка – село розташоване в Приморському р-ні, засноване на місці ногайського аулу Орман болгарами із Бессарабії (с. Ташбунару, нині – Кам’янки). Назване за прізви- щем головного попечителя і голови комітету в справах колоністів Південної Росії Івана Микитовича Інзова16. Першу назву села російською мовою Инзовка наприкінці ХХ ст. було передано українською як Інзівка (із врахуванням чергування [о] з [і]). Цей ойконім утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -к.
Коларівка – село Приморського р-ну, засноване болгарами із села Єнікіой (Ново- селівки) на місці ногайського аулу Тогали. Першу назву села російською мовою Рома- новка наприкінці ХХ ст. було перейменовано на честь видатного діяча болгарського і міжнародного робітничого руху Василя Петрова Коларова – Коларовка, відповідно, українською мовою це найменування передано як Коларівка (із врахуванням чергуван- ня [о] з [і]). Ойконім Коларівка утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -к.
Лозуватка – село розташоване у Приморському р-ні біля середньої течії одно- йменної річки, засноване на місці ногайського аулу Асликши переселенцями із Бесса- рабії, с. Вайсал (Василівки). Першу назву села російською мовою Диановка у ХХ ст. було перейменовано перенесенням назви з існуючого здавна географічного об’єкта – річки Лозуватки на заснований біля неї населений пункт (лексико-семантичний спосіб творення ойконімів або семантична трансформація). Відповідно, наприкінці ХХ ст. цю назву було передано українською мовою як Лозуватка.
Луначарське – село Бердянського р-ну, засноване на місці ногайського аулу Кок- тур-оглу болгарами з бессарабського села Ердек-бурну (Утконосівки). Перша назва села російською мовою – Ивановка (на честь опікуна болгарських колоній Бессарабської об- ласті Івана Степановича Іванова). Невдовзі, після відвідин села наступником престолу, великим князем Ніколаєм Олександровичем, назву було змінено на Второниколаевка. У радянський період назву знову змінили – на честь державного діяча Анатолія Васильо- вича Луначарського – Луначарское. Відповідно, наприкінці ХХ ст. це найменування було передане українською мовою як Луначарське. Ойконім утворено від відповідного прізви- ща без участі топонімотвірних афіксів (Луначарський – Луначарське, закінчення вказує на середній рід). Отже, спостерігаємо онімізацію власної назви, що загалом відбувається рідше, порівняно із онімізацією апелятивної лексики під час утворення ойконімів.
Маринівка – село Приморського р-ну, засноване болгарами з Бессарабії (с. Банів- ки) на місці ногайського аулу Кічкіне-Бескекли. Першу назву села російською мовою – Марьина або Мариино у радянські часи було перейменовано на Мариновку. Відповідно, наприкінці ХХ ст. її було передано українською мовою як Маринівка. Отже, ойконім Маринівка утворено від віповідного імені шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -івк.
Мануйлівка – село Приморського р-ну, засноване на місці ногайського аулу Ар- гакли І болгарськими переселенцями з с. Імпуціта у Бессарабії. Першу назву села ро- сійською мовою Манойловка пізніше було перейменовано на Мануйловку, а наприкінці ХХ ст. її, відповідно, було передано українською мовою як Мануйлівка. У даному ви- падку під час перейменування було змінено первинну основу, що походить від болгар- ського імені одного з перших мешканців. Очевидно, що ойконім Мануйлівка утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -івк.
Миколаївка – село Приазовського р-ну, розташоване на лівому березі р. Корсак, засноване на місці ногайського аулу Канлигари болгарськими переселенцями з с. Ка- рагача (Нагірного). Першу назву села російською мовою Николаевка або Первоникола- евка наприкінці ХХ ст. було передано українською мовою без врахування національної ідентифікації як Миколаївка (акт перейменування). Відповідно, ойконім Миколаївка утворено від імені Николай (доцільно – Ніколаївка) шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -івк.
Надеждине – село розташоване на березі р. Джекельня, засноване на місці ногай- ського аулу Караруга бессарабськими болгарами, вихідцями із села Нового Карагача (Вишневого). Першу назву села російською мовою Надежная невдовзі було перейме- новано у Надеждино (за відповідним іменем). Наприкінці ХХ ст. ця назва була пе- редана українською мовою із врахуванням національної ідентифікації як Надеждине. Таким чином, ойконім Надеждине утворено шляхом топонімійної деривації від росій- ського імені Надежда за допомогою топонімного афікса -ин. Олександрівка – село розташоване в Якимівському р-ні на березі р. Малий Утлюг, за- сноване бессарабськими болгарами та гагаузами з с.Табак. Першу назву села російською мовою Александровка наприкінці ХХ ст. було передано українською мовою як Олексан- дрівка без врахування національної ідентифікації. Даний ойконім було утворено шляхом топонімійної деривації від відповідного імені за допомогою топонімного афікса -івк.
Полоузівка – село розташоване в Бердянському р-ні на березі р. Кільтиччі, заснова- не на місці ногайського аулу Кояси-оглу болгарами із Бессарабії, с. Финтина-Дзинилор (Кирнички). Першу назву село отримало від прізвища Миколи Христофоровича Палау- зова – болгарина за походженням, організатора Одеського болгарського настоятельства, російського чиновника, що брав участь в організації переселення. У радянські часи це найменування було трансформоване на Полоузовку (інша первинна основа). Відповід- но, наприкінці ХХ ст. цей ойконім було передано українською мовою як Полоузівка (із врахуванням чергування [о] з [і]). Отже, ойконім Полоузівка утворено від прізвища Палаузов без врахування національної ідентифікації (доцільно – Палаузівка) шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -к.
Петрівка – село розташоване у Приморському р-ні, засноване на місці ногайсько- го аулу Машкир бессарабськими болгарами із с. Карагача (Нагірного). Першу назву села російською мовою Петровская невдовзі було трансформовано на Петровка, а на- прикінці ХХ ст. відповідно передано українською мовою як Петрівка (із врахуванням чергування [о] з [і]). Очевидно, що відбулося перейменування.
Преслав – село розташоване у Приморському р-ні біля гирла р. Обіточної, засно- ване на місці ногайського аулу Шекли ІІ бессарабськими болгарами з с. Ташбунара (Кам’янки). За походженням даний ойконім – болгарський (названо на честь старої сто- лиці Болгарії – м. Преслава), його утворено без участі топонімотвірних формантів.
Радолівка – село Приморського р-ну, засноване на місці ногайського аулу Кагач І болгарами з Бессарабії, с. Кайраклії (Лощинівки). Першу назву російською мовою Ра- дуловка у радянський період було трансформовано на Радоловка, а наприкінці ХХ ст., відповідно, передано українською мовою як Радолівка без урахування національної ідентифікації.
Райнівка – cело розташоване у Приморському р-ні біля гирла р. Лозуватки, засно- ване на місці ногайського аулу Алшин-Бадай бессарабськими болгарами із с. Вайсалу (Василівки). Першу назву російською мовою Райновка наприкінці ХХ ст. було переда- но українською мовою як Райнівка (із врахуванням чергування [о] з [і]). В. Г. Фомен- ко стверджує, що село назване за прізвищем болгарського депутата Райнова, учасника її утворення17. Отже, якщо прийняти висунуту В. Г. Фоменком версію, то ойконім Рай- нівка утворено шляхом топонімійної деривації за допомогою топонімного афікса -к.
Степанівка Друга – село розташоване у Приазовському р-ні на березі р. Кор- сак, засноване на місці ногайського аулу Сарлар бессарабськими болгарами, що пе- реселилися з с. Чешмаваруіта (Криничного) та м. Болграду. Першу назву села росій- ською мовою Степановка у радянський період було трансформовано на Степановка Вторая (у Приазовському районі Запорізької області виявилося два села з однією назвою). Наприкінці ХХ ст. це найменування було передане українською мовою як Степанівка Друга.
Строганівка – село розташоване у Приазовському р-ні на березі р. Корсак, за- сноване на місці ногайського аулу Кичкине-Сосиктогун бессарабськими болгарами із с. Дермендере (Каланчак). Назване за прізвищем Олександра Григоровича Строганова, який був на той час Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором і сприяв організації переселення. Першою була назва російською мовою Строгоновка (інший варіант того самого прізвища), пізніше було трансформовано на Строгановка, напри- кінці ХХ ст. назву села було передано українською мовою як Строганівка (із врахуван- ням чергування [о] з [і]). Отже, ойконім Строганівка утворено шляхом топонімійної деривації від прізвища Строганов за допомогою топонімного афікса -к.
Софіївка – село розташоване в Бердянському р-ні на березі р. Буртиччі, засноване на місці ногайського аулу Айтамгали прибулими з Бессарабії болгарами, з с. Шикир- ликитай (Суворово). Першу назву села російською мовою Софиевка наприкінці ХХ ст. було передано українською мовою як Софіївка. Ойконім Софіївка утворено шляхом топонімійної деривації від жіночого імені за допомогою топонімного афікса -ївк.
Трояни – село розташоване в Бердянському р-ні на березі р. Кільтиччі, засноване на місці ногайських аулів Шавжекли та Бодрак бессарабськими болгарами з с. Старо-Тро- ян. В. Г. Фоменко вважав, що найменування перенесене з колишнього місця проживання болгар18. Першу назву села російською мовою Троян у радянський період було трансфор- мовано на Трояны (акт перейменування), а наприкінці ХХ ст. назву села було відповідно передано українською мовою як Трояни. Як бачимо, від Старо-Троян – Трояни (перша частина складної назви зникає). Відповідно до основи Троян, яка вже містить суфікс -ян, додається закінчення -и (очевидно, що це ойконім на -ян-и). Слід звернути увагу й на те, що доцільним тут є виділення закінчення, адже назви населених пунктів, що мають фор- му множини, відмінюються. Отже, відбулася онімізація цієї власної назви. Федорівка – село розташоване у Приазовському р-ні на березі р. Апанли, засно- ване на місці ногайського аулу Кизильдин-Оглу бессарабськими болгарами с. Ново- покровки. Першу назву села російською мовою Федоровка наприкінці ХХ ст. було, відповідно, передано українською як Федорівка (із врахуванням чергування [о] з [і]). Очевидно, що ойконім Федорівка утворено шляхом топонімійної деривації від імені Федір за допомогою топонімного афікса -івк.
Таким чином, зіставлення первинних ойконімів із сучасними дає можливість стверджувати, що під час їх перекладу українською мовою національна ідентифікація могла враховуватися (як у випадку із Надеждине) і не враховувалася в інших випадках (поки що національна ідентифікація в українській мові не враховується при передачі імен та імен по батькові – діє радянська традиція національної невизначеності). Як при- клад можливо назвати ойконіми: Ботієве, Ганнівка, Зеленівка, Маринівка, Мануйлівка, Миколаївка, Радолівка тощо.
У багатьох випадках відбувалося перейменування власних назв болгарських сіл краю внаслідок тих чи інших чинників, що позначилися на неадекватній їх передачі: наприклад, ойконім Ботієве як у російській, так і в українській мові не відповідає пріз- вищу, від якого походить. Більшість ойконімів болгарських сіл Запорізького Надазов’я утворено суфіксаль- ним способом, серед найпродуктивніших виявлено суфікси -івк і -к. Серед ойконімів, що позначають давно існуючі однойменні назви географічних об’єктів, визначено лише дві одиниці: Велика Тернівка, Лозуватка, які утворено пере- несенням цих назв на населені пункти. Назви географічних об’єктів, перенесених на нові місця з території попереднього місця розташування, складають ойконіми Банівка, Трояни, котрі утворено шляхом се- мантичної трансформації. Отже, власні назви болгарських поселень краю, репрезентовані ойконімами, не за- вжди передані українською мовою (як і російською) точно та відповідно до принципів передачі власних назв іншою мовою, що позначилося і на їх правописі.
1 Фоменко, В. Г. Звідки ця назва? Дніпропетровськ, Промінь, 1969. 2 Гудзь, В. В., Митяй, З. О., Молодиченко, В. В. Етнокультурна спадщина в пам’ятках природи та історії краю. – В: Етносоціальне буття народів Запорізького Приазов’я в геокультурному контексті. Мо- нографія, 2-ге видання, доповнене. Запоріжжя, Обласна державна адміністрація; Мелітополь, МДПУ; Сімферополь, Таврія, 2005, 146–162. 3 Пачев, С. И. Возникновение болгарских сел в Северном Приазовье (1861–1863). Мелитополь, МГПУ, 2007. 4 Список населенных мест по сведениям 1864 г. Таврическая губерния. Под ред. М. Раевского. СПб., 1865. 5 Державин, Н. С. Болгарские колонии в России (Таврическая, Херсонская и Бессарабская губер- нии). Материалы по славянской этнографии. – В: Сборник за народни умотворения и народопис. Т. 29. С., Държавна печатница, 1914. 6 Пачев, С. И. Вказ. праця, 30–32. 7 Там само, с. 32. 8 Фоменко, В. Г. Вказ. праця, с. 18. 9 Український правопис. НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. 5-те вид., стереотип. К., Наукова думка, 1996, с. 9, 26. 10 Фоменко, В. Г. Вказ. праця, с. 24. 11 Українська мова: Енциклопедія. Редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співго- лова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К., Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004, с. 110. 12 Фоменко, В. Г. Вказ. праця, с. 91. 13 Там само, с. 28. 14 Там само, с. 31. 15 Там само, с. 39. 16 Там само, с. 40. 17 Там само, с. 84. 18 Там само, с. 95.
--- ..добавив каждый свою найденную истинную Крупицу в бесконечном поиске - Вы невольно пишите Всеобщуюю историю РОДа..а по сему, о Вас будут помнить - многие будущие потомки. Ищу Бакал, Долгополый - Бессарабия), Проценко, Касьян(-ов) - Харьковская), Школяренко, Тарасенко, Рымарь-Сумская обл)
НАРМ Ф. 134 оп.2 д.23 "Ревизские Сказки"1835 год. Кайраклия (так написано в РС)
--- ..добавив каждый свою найденную истинную Крупицу в бесконечном поиске - Вы невольно пишите Всеобщуюю историю РОДа..а по сему, о Вас будут помнить - многие будущие потомки. Ищу Бакал, Долгополый - Бессарабия), Проценко, Касьян(-ов) - Харьковская), Школяренко, Тарасенко, Рымарь-Сумская обл)
Закон судный людям — самый древний письменный законодательный памятник из сохранившихся среди славянских народов. Он был создан в Болгарии в княжение Бориса вскоре после принятия болгарами в 865 году христианства. Это был период развития болгарского феодального государства, усиления государственной власти. Введение христианства как официальной государственной религии, которая санкционировала складывавшийся феодальный правопорядок, способствовало укреплению позиций класса феодалов-бояр, оправдывало существовавшее социальное неравенство — наличие класса господ-бояр и подчиненных крепостных крестьян.
Введение в Болгарии христианства сопровождалось одновременно я введением единого нового права, которое регулировало феодальные общественные и производственные отношения и способствовало их дальнейшему развитию. Это право своим источником имело византийское право (титул XVII Византийской Эклоги), но было значительно переработано в соответствии с условиями Болгарского (феодального государства и нормами болгарского обычного права.
Подлинный текст Закона судного людям не сохранился до настоящего времени. Этот закон известен по различным его спискам, имеющимся в двух редакциях — краткой и пространной. Наиболее древней и близкой к подлиннику считается краткая редакция закона по так называемому Румянцевскому списку.
В Законе судном людям, состоящем из 32-х глав, затронуты многочисленные правовые вопросы. Постановления Закона судного людям касаются преступлений, связанных с принятием христианства (вопросы о санкциях, которые надо наложить на язычников — I глава), преступлений против общественной нравственности и христианской морали (прелюбодеяние, нарушение права церковного убежища, идолопоклонство, вероотступничество) и [680] преступлений против собственности (поджог, некоторые виды воровства — главы IV—XII). Разнообразны предусмотренные этими постановлениями наказания — смертная казнь, членовредительство, телесные наказания, продажа виновного в рабство, изгнание и наложение поста.
Закон судный людям содержит также ряд положений, устанавливающих принципы, на которых организуется новый судебный процесс (главы II, VIIa, XVI, XVIII, XX и часть главы ХХХа). Закон обязывает судей не рассматривать дела без свидетелей, указывает, кто может быть свидетелем и каким должно быть их число, а также говорит об оценке судом свидетельских показаний. Установление этих принципов судебного процесса представляло собой реакцию против прежней системы судебного разбирательства, основанной на самопризнании обвиняемого, вырванном путем пыток.
В Законе судном людям рассматривается ряд вопросов,, касающихся имущественных и семейных отношений и сохранения некоторых форм рабовладения. Таковы постановления об ответственности хозяина вора-раба за нанесенный последним ущерб, о праве военнопленного получить свободу за выкуп, об ответственности лица, взявшего-в пользование коня и не возвратившего его в сохранности,, об отношениях между супругами и причинах развода (главы XIX, XXII, XXV, XXX, ХХХа).
Одна из глав закона (глава III) посвящена вопросам военного права и устанавливает порядок дележа военной: добычи.
Закон судный людям позволяет понять особенности: социально-экономической структуры складывавшегося в Болгарии феодального общества и взаимоотношений между членами этого общества.
Закону судному людям посвящена обширная болгарская и русская литература. Имеются значительные исследования и в других странах. Наиболее обширным, полным и новым трудом является работа Венелина Ганева «Законъ соудный людьмъ», изданная в Софии в 1959 году.
Ниже приводятся выдержки из Закона судного людям. При переводе использованы текст закона на древнеславянском языке, а также перевод В. Ганева на болгарский язык и его анализ отдельных статей этого закона.
I. Прежде всякой правды достойно есть о божьей правде говорить. Потому святой Константин, первый закон написавши, передают, так говорил: Всякое село, в котором отряды бывают или заклинания поганс-кие, отдается 1 в божий храм со всем имуществом. Если имеются господа в том селе и совершают обряды и (произносят) заклинания, они продаются со всем имуществом своим, а цена дается бедным.
II. Во всяком споре и обвинения и заявления князю и “судьям” следует не слушать без свидетелей (послухов) многих, но говорить спорящим — и обвинителям и заявителям, — если не представите свидетелей, как и закон божий велит, принять ту же казнь ожидайте, какую готовили другим; божий закон так велит, и кто этого не соблюдет, проклят будет.
III. О военной добыче. Отправляясь на бой с супостатами (врагами) подобает остерегаться всех неприязненных слов и дел, направить мысль свою к богу и молитву сотворить и сражаться в ясном сознании, ибо помощь дается от бога светлым сердцам. Не от большей силы победа в бою, а в боге крепость. И после того как бог победу дал, шестую часть следует взять князю, а остальное все возьмут себе все люди, разделив поровну между великими и малыми. Жупану 2 достаточно княжеской части, а остальное прибавляется к людской доле. Если найдутся некоторые из них кметы 3 или простые люди, проявившие смелость, подвиги и храбрые поступки совершившие, то получают от находящегося там в то время князя или воеводы из указанной княжеской доли. И пусть это дается, поскольку это правильно, и делится между ними на части. Участники боя пусть получат, но пусть дадут часть (добычи) и оставшимся (в лагере).
IV. Если кто имеет жену свою и вступил в сожительство с рабыней, которая окажется нечестной, то ее следует от князя земли той в другую землю продать, а цену ее дать бедным. То же и тому, кто совершает блуд [328] подобает по божьему закону отдалиться от божьих рабов в пост на семь лет... Подобает также быть только на хлебе и воде семь лет.
V. Кто совершает блуд с чужой рабыней, дает 30 столензов 4 хозяину рабыни, а сам подлежит посту в течение 7 лет, как говорилось, но сама она не продается. Если он беден, то его имущество принудительно дается хозяину той рабыни, а сам подлежит указанному посту.
VI. Монаху, который совершает блуд, следует по светскому закону отрезать нос, а по церковному закону полагается ему пост в течение 15 лет.
VII. Если кто возьмет в жены свою куму, то по светскому закону следует обоим отрезать нос и разлучить, а по церковному закону разлучить и в пост на 15 лет отдаются... Такому же наказанию подвергается... также и тот, кто вступит в связь с замужней женщиной.
VIIa. О свидетелях (послухах).
По всем этим (делам) подобает во всяком споре князю и судьям со всяческим вниманием и терпением производить расследование и не осуждать без свидетелей, но требовать свидетелей правдивых, богобоязненных, уважаемых и не имеющих никакой вражды, ни лукавства, ни ненависти, ни тяжбы, ни спора, но свидетельствующих из страха перед богом и ради его правды. А число свидетелей да будет одиннадцать и не больше этого числа, а в малых спорах от семи до трех и не меньше этого числа. Власть же имеют судьи говорить, предупреждать и указывать свидетелю, что если окажется когдалибо, что он лгал, то ожидает его или проклятие, или продажа (в рабство), или такое же наказание. Не подобает ни в каком споре принимать свидетеля, если он был когда-либо изобличен как лжец и нарушил закон божий или ведет скотскую жизнь или если отказался от присяги как несведущий.
XI. Кто вступил в связь с обрученной девицей, если и по воле девицы совершил это, тому отрезается нос и да бьют его 107 раз.
XIII. Кто имеет двух жен, изгоняет меньшую с детьми ее и его бьют. А пост 7 лет.
XIV. Кто подожжет чужой лес и рубит деревья в нем, должен заплатить вдвойне.
XV. Кто из-за какой-либо вражды или для разграбления имущества огнем подожжет дом, то если в городе огнем сжигают, и если в поселке (городке) или селе — мечом рассекают, а по церковному закону предается посту на 12 лет как враг (враждебник). Если кто стебли или терн хотел сжечь на своем поле и зажег огонь, а итог огонь распространился и поджег чужую ниву или чужой виноград (лозы), надлежит обсудить и [329] расследовать, зажег ли огонь в неведении или от малого ума, (тогда) да возместит ущерб пострадавшему. Если кто в ветреный день зажег огонь и не позаботился, как говорилось, чтобы огонь не распространился, или поленился, или не мог, то будет судим. Если принял все меры, но разразилась буря и от этого огонь распространился дальше, не судится. Если от тучи загорится чей-то дом и сгорит что-либо от этого, а огонь распространится и подожжет другие дома окрестных ему соседей, то поскольку пожар вспыхнул внезапно, не осуждается.
XVI. Никто не может прибежавшего в церковь (вывести) насильно 5. Но прибежавший рассказывает попу (сущность) спора и вину, им совершенную, и да примет поп его, как (просящего) убежища, а причиненное им будет установлено и рассмотрено по закону. Если кто попытается силою из церкви вывести вбежавшего (туда), то кто бы он ни был, да получит 140 ранящих ударов и тогда как подобает расследуется проступок прибегшего (к защите церкви).
ХVII. Кто имеет спор с другим и не доверил владетелям 6, но действует самовольно, или властью или силой принудил (к чему-либо), (то) если сделал это с целью получить подлинно свое, лишается своей вещи и возвращает ее. Если он что-либо чужое возьмет, то (по суду) владетеля той земли его бьют, поскольку не в его власти было самому себе быть судьей. И поскольку так поступил, то возвращает тому, у кого было взято.
XVIII. Если родители и дети говорят одни против других, то не дают им веры. Ни госпожа, ни против господина7. Раб ли, вольноотпущенный ли, да будет свидетелем.
XIX. Кто у чужеземца купит пленника со всем его снаряжением, а тот может заплатить за себя цену, данную за него, то да идет свободным. Если не имеет (чем заплатить), то может откупиться от покупателя, когда отработает. Его цена, называемая оплатой, определяется перед свидетелями по 3 столенза за каждый год, и когда завершится (оплата), тогда да будет отпущен свободным.
XX. Свидетели по слуху не свидетельствуют, говоря, что слышали (что-либо) от того или другого должника или иное что, свидетельствующее по слуху, даже если свидетелями являются жупаны.
XXII. Если кто попросит коня до обусловленного места или его пошлет туда и случится, что конь будет поврежден или околеет, то попросившему надлежит возместить ущерб хозяину коня.
ХХIII. Заперший чужой скот, или уморивший его голодом, или убивший его как-либо иначе, присуждается (к уплате) вдвойне. [330]
XXIV. Укравший на войне, если оружие — избивается, если коня — продается.
XXV. Хозяин вора-раба, если хочет иметь такого раба, возмещает вред, если не хочет иметь того раба, отдает его в рабство обокраденному.
XXVI. Кто чужое стадо загонит (в свой загон) и совершит это в первый раз — избивается; во второй же — из страны (земли) изгоняется; в третий — продается, но прежде возвращает все, что загнал.
XXVII. Кто мертвеца в гробу разденет, продается.
XXVIII. Влезший в алтарь днем или ночью и взявший некоторые из священных сосудов или одежды или всякую вещь — продается. А если вне алтаря из церкви возьмет что, то бьется и остригается и по стране (земле) проведут как нечестивца.
XXIX. Кто свободного украдет и его продаст или сделает его (своим) рабом — себя поработит. Поскольку он свободного поработил, то отдается ему в такое же рабство.
XXX. Присвоивший чужого раба, если скрывает его и не может его вернуть (восстановить), должен за то его господину доставить другого такого раба или дать его цену.
ХХХа. О супругах.
...Поскольку от неприязни ненависть возникает между супругами, что ведет к клевете или плотским или иным озлоблениям, то эти причины следует изложить в законе о разлучении супругов.
Так что в числе причин, указанных в законе о разлучении супругов, имеются: разлучается муж от своей жены за такой грех, если изобличится, что она какой-либо вред готовила жизни его или узнала о злобе других, но ему не рассказала, и если (она) заболеет проказой.
Так же разлучается жена от мужа своего, если какой вред готовил он или узнал о приготовлении других, но не рассказал ей, и если (он) заболеет проказой или если что другое с ним случилось прежде, и у него появятся тяжкие язвы. Это все подобает судьям расследовать со свидетелями, как уже писалось...
Комментарии
1. Церкви вместе со всем своим имуществом отдавались не только лица, творившие языческие обряды и заклинания, а в силу круговой поруки и все жители села, которое терпело в своей среде язычников.
2. Жупан занимал высокое положение в военной администрации.
3. Кметы являлись низовыми органами государственной власти.
4. Столенз — золотая монета, составлявшая 1/72 часть литры золота (около 41,2 граммов).
5. Речь идет о праве церковного убежища.
6. “Владетель” — осуществлял власть на определенной территории (земле).
7. Имеются в виду супруги.
(пер. Е. А. Тихоновой) Текст воспроизведен по изданию: Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. М. Гос. изд. юр. лит. 1961.
--- ..добавив каждый свою найденную истинную Крупицу в бесконечном поиске - Вы невольно пишите Всеобщуюю историю РОДа..а по сему, о Вас будут помнить - многие будущие потомки. Ищу Бакал, Долгополый - Бессарабия), Проценко, Касьян(-ов) - Харьковская), Школяренко, Тарасенко, Рымарь-Сумская обл)
Добрый день! Подскажите пожалуйста, как можно посмотреть МК за 1915 и 1916 год по с. Казаяклии? На familysearch этих данных не нешел. Надо в НАРМ обращаться? Может есть другие оцифрованные источники, кроме familysearch? Заранее признателен!
P.S. Также интересуюсь источниками за период 1828-1830 годы по Казаяклии. Не нашел своих предков в переписи 1816-1818 года, а в переписи 1835 года они уже есть. В переписи 1835 года отмечено, что мой предок скончался в 1831 году. Соответственно предполагаю, что предки переселились в Бессарабию в 1828-1830 годы (массовое переселение болгар). Премного благодарен!
serpand Попробую ответить на Ваши вопросы. 1. Посмотрите, пожалуйста, внимательно еще раз на "ревизскую сказку" 1835 г. по колонии Казаяклия. Перепись в колонии состоит из нескольких списков: сначала основная часть - "старожилые" колонисты, т. е. те, кто числился в колониях на 1821 г. В конце помещен список новых переселенцев, вышедших из Румелии в 1830 г. - 17 семей. Вам даже не надо предполагать, в зависимости от того, в каком списке Вы обнаружили своих предков, Вы сможете точно определить, являются ли Ваши предки "румелийскими" переселенцами. Я думаю, что нет, т. к. никто из нового списка не показан умершим в 1831 г. Поэтому Вам наверняка придется обратить внимание на более ранние источники.
2. Метрические книги за 1828-1830 гг. - в Измаильском архиве.
3. Вы пишете, что не нашли своих предков в ранних переписях. Казаяклия, как будущая колония, образовалась довольно поздно, в результате завершения процесса расселения задунайских переселенцев по территории Бессарабии. Население сформировалось за счет перехода 1) выходцев из-за Дуная из других будущих колоний и 2) с помещичьих земель Припрутья (Кодрский, Гречанский и Хотарничанский уезды/цинуты). Поэтому в переписи 1816 г. надо смотреть списки задунайских переселенцев в других колониях и в названных уездах; Казаклии как таковой в этой переписи еще нет. То же относится к переписи 1817 г. В переписи 1818 г. впервые есть именные списки жителей Казаяклии, но, если Вы не обнаружили там предков, значит, они еще не добрались до колонии и искать надо на названных территориях.
4. По метрическим книгам 1915 и 1916 гг. могу Вам помочь, так как в настоящее время наши с Вами исследовательские интересы географически совпадают. До праздников я заказала в НАРМ МК по Казаяклии за 1915-1917 годы. В конце недели буду изучать. Напишите, кто (и что) Вас интересует, попутно посмотрю.
LINORA, спасибо за ценный комментарий! 1. Подскажите плиз, где можно посмотреть ревизскую сказку (РС) 1835 по Казаяклии? Она есть в свободном доступе на Familysearch или только в НАРМ? Возможно не там ищу или еще не всеми методами поиска владею. Точные данные по РС 1835 у меня есть: фонд 134, опись 2, Дело 45, но сам документ (РС 1835 года) - не видел. Информацию (без сканов) мне в 2005 году предоставил один генеалог из Кишинева. На тот момент мне этого было достаточно. Впоследствии, я решил углубленно просмотреть все документы самостоятельно. Familysearch - очень удобно для самостоятельного поиска! По ходу исследований открыл и продолжаю открывать для себя очень много нового, в т.ч. и информацию в целом про Болгарское Водворение Бессарабии! Не знал про такую особенность РС 1835: что старожилы указывались вначале, а те что поновее - в конце списка. Мои предки скорее всего не "сторожилы" и перешли Дунай после 1828 года.
2. Касс. МК за 1828-1830 - в Измаильском Архиве. Имеете ввиду, что обращаться надонепосредственно в архив Измаила? или может есть оцифровки на Familysearch, или другом ресурсе?
3. Вы правы, внимательный просмотр колонистких списков по МК, Исп. Ведомостям (1839, 1868, 1911) и последующее их сравнение со списками 1818 выявило следующее:
1) В 1818 году было как минимум 2 селения Казаклии, где проживали колонисты болгарской нации: А. Казаклия (Казаклыя) на помещичьей земле Янку Бальша (ниже Лучешт). Сейчас такого села (Казаклыи) на карте нет. Б. Колония Казаяклия, что на казённой земле http://www.bessarabia.ru/b21.htm В Казаклыи - Церковь Св. Димитрия (свящ. Иоаким Матковский), а в колонии Казаяклии - Св. Георгия (свящ. Николай Стамат).
2) Часть фамилий современной колонии Казаклии ретроградно отследил в списках 1818 в помещичьих селениях Баймаклия, Еникиой, Кождамгалия, Казаклия (Бальш) и т.д. Т.е. они уже после 1918 перешли в колонию Казаяклия с помещичьих земель.
Своих прямых предков в списках 1818 года (432 и 442) не обнаружил. Только эти переписи (1818 год) я нашел у мормонов. Других (1816) - не видел...
Спасибо! Все же нашел РС 1835 на Familysearch... Не там искал оказывается.
Все-таки очень полезно все источники смотреть самому. Пример: уважаемый мной генеалог, как я только что обнаружил, ошибся 15 лет назад в Отчестве у исследуемых предков (Григориев вместо Георгиев). В итоге тех кого мы считали братьями, в действительности оказались однофамильцами. Плюс ко всему, одна семья - старожилы (в Бес. с конца 18-го века), другие (мой род по матери) - румелийские переселенцы 1830. Узнать бы откуда из Румелии они прибыли... Я под впечатлением! Древо по материнской линии переделаю - не вопрос.
LINORA, скажите если предок по отцу есть в переписи 1835 в списках старожилов (т.е. он фигурировал в предыдущей переписи), но его нет в списках 1818 года (ни в колонии Казаяклия, ни в помещичьих селениях), где Вы еще посоветуете поискать информацию? Благодарю!
serpand Хочу дать Вам несколько советов по поводу "списков 1818 года". В НАРМ есть несколько дел, состоящих из именных списков задунайских переселенцев, составленных во время проведения двух(!) переписей в 1816 и 1818 годах. Известное Вам дело 439 представляет собой хранящиеся вперемежку списки обеих переписей, а дело 442 - это списки только 1818 г. При этом надо иметь ввиду, что списки 1818 г. имеются в двух вариантах (первичном и переписанном). Таким образом, при удачном поиске каждая переселенческая семья находится трижды: в 1816 г. и две записи в 1818 г.; иногда в переписанном варианте 1818 г. "теряются" некоторые подробности (например, отчество), но чаще они совпадают. Не ищите своих предков в переписях только по прозванию, известному по РС. В первой трети 18-го века фамильные прозвания только начали формироваться, часто главы семей именовались по отцу или по прозванию, которое в дальнейшем не попало в ревизию. Надо искать по составу семьи, обращая внимание и на жену, и на имена детей, и на возраст. Основные отличительные признаки формуляра переписи 1816 г.: последняя графа - год перехода в Бессарабию (в формуляре 1818 г. последняя графа - "какой нации"); не указан возраст женщин; семейный статус женщин часто указан неверно (к сожалению, бабушка может быть записана дочкой, сестра - женой и т. п.); глава семьи - только мужчина, даже малолетний ребенок, а мать-вдова и сестры - при нем, т.к. перепись была составлена для записи в "казачье звание"; в 1818 г. записывали в колонисты, и главой семьи записывали и женщин-вдов. В 439 деле не хватает части переписи 1816 г. Недостающая часть - ф.5, оп.3, д. 736.
Кроме помещичьих селений, смотреть надо селения на казенной земле (будущие колонии) - население до 1821 года еще активно перемещалось между колониями.
