✔Полтавская губерния / область (Украина (Україна)) : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Помогите найти родственников - ШАПКО Григория Григорьевича 1909-1991 (род. с. Нехвороща Кобыляцкий р-н, Полтавской обл.)

Kikina
Здравствуйте. Рада, что у Вас двигается процесс поисков.
Скорее всего Сидоры. Приход Михайловской церкви села Кагамлык (Горбы).
Но там, к сожалению, соханность печальная, только 18 век в ЦГИАК:

В запрещённой соц.сети, страница "Зоря Придніпров’я", в 2017 публиковали статью и фото:

По території сіл Горби, Гриньки та Сидори протікала колись річечка Крива Руда, місцева назва Кагамлик, бо протікала вона по урочищі Кагамлик і до створення Кременчуцького водосховища була лівою притокою річки Сула. Річка Крива Руда брала початок за с. Сидори. Довжина 45 кілометрів. Її права притока річка Оболонь. Русло звивисте (звідси «Крива») і заболочене (звідси «Руда») практично по всій довжині. У верхній і середній течії частково пересихає, через що річка створює декілька озер, одне з яких - штучне озеро Крива Руда, що знаходиться між Гриньками і Горбами. Впадає в систему лиманів Кременчуцького водосховища. У добу середньовіччя ця місцевість займала прикордонне положення між Руськими землями (Переяславське князівство) та Диким Полем, де кочували печеніги, хозари, татари. Саме тут була нейтральна земля між Кагамликом та Сулою. Далі за Сулою жили слов’яни, а за Кагамликом — кочівники. Про це свідчать назви річок Кагамлик, Кагамличок та урочище Кагамлик по якому і протікала ця річка (з тюрської «Каган-ерлик» — володіння кагана. – Авт.). Свого часу ця територія відносилася до Хозарського каганату. Тож, всі вищеназвані три поселення спочатку називалися Кагамлик, або Кагамлик Булюбашів, бо поселені вони були сотником Іваном Булюбашем на землях, захоплених ним у шушвалівських козаків. Пізніше від імені першопоселенця Грицька, Гриня чи Гринька постали Гриньки, а від імені власника двох інших сіл Сидора Горба постали Сидори та Горби.
У селі Горби 21 листопада 1777 року було відкрито Архангело-Михайлівську (в інших джерелах - Архистратиго-Михайлівську – Авт.) церкву, названу так на честь Архистратига Михайла. Це була дерев’яна будівля на кам’яному фундаменті, з окремою дерев’яною дзвіницею, церковною бібліотекою та приміщенням для сторожів. Святий Архангел Михайло – головний Архангел. Його почитають в таких релігіях, як християнство, іудаїзм та іслам. У православ’ї його називають Архистратигом, що значить глава святого воїнства Ангелів і Архангелів. На іконах св.Михайло зображений з гострим і довгим мечем у руці, яким він перемагає злі сили та відсікає людські тривоги і страхи. Він допомагає людям позбутися брехні, заздрощів і зла. Він перший захисник всіх, хто живе за законами Божими. Архистратиг Михайло є покровителем Києва. Він зображений з мечем на стародавньому гербі Києва та на прапорах запорозьких козаків.
За даними Полтавської єпархії, на 1902 рік значаться: священики - Григорій Якович Заблоцький з жалуванням 140 крб. на рік та Олександр Адріанович Гиренко з жалуванням 106 крб. на рік. Псаломщики: Онуфрій Петрович Брацлавський з жалуванням 36 крб. на рік та Василь Юхимович Грановський з жалуванням 30 крб. на рік. Церковний староста Михайло Федорович Киктенко. Землі церковної 7 десятин (десятина – 1,09 га. – Авт.). До приходу церкви входило село Горби, деревні (деревня – середнього розміру населений пункт, де не було церкви. – Авт.), Гриньки і Сидори та хутори Білоусівка, Битакове Озеро, Копанки, Тимошівка. Прихожан 4820 душ (чоловіків – 2399, жінок – 2421). З відкриттям церкви в селі Гриньки у 1907 році, Гриньки і Тимошівка відійшли до приходу Гриньківської Покровської церкви.
У Горбах було три громади – козацька та дві селянські і село ділилося на два кутки. Та частина села, де жили козаки, називалася Козаківка, а та частина села, де проживали селяни і було споруджено церкву, називалася Михайлівкою.
У 1882 році при церкві було відкрито Горбівську земську початкову школу, де працювало 2 вчителі. У 1890 році при церкві було відкрито однокласну церковно-приходську школу для дівчат, яка знаходилася в окремому приміщенні. У документі записано так: «В селі Горбовому школа діяла з 1890 року при Архистратиго-Михайлівській церкві. Законовчителем був священик Григорій Заблоцький, вчителем – Єфросинія Коваленко». Такі школи надавали елементарну освіту і навчали учнів таких предметів, як Закон Божий, читання, письмо та основи арифметики. Основне завдання жіночої церковно-приходської школи - підготовка дівчат до подружнього життя та ведення господарства. Крім обов’язкових предметів, дівчатка навчалися кулінарії, рукоділлю, малюванню. Таким чином, православна церква відіграла важливу роль у формуванні духовної культури, наданні початкової освіти та підготовці до вчительської діяльності представниць жіночої статі.
У радянські часи церкву було зачинено, а потім зруйновано. Новозбудований храм у селі постав у 2011 році стараннями місцевого фермера Петра Максимовича Кобеляцького. За жертовність і вірність Українській Православній Церкві Київського Патріархату, Петра Кобеляцького було нагороджено орденом Святого Архистратига Божого Михаїла.
Храмове свято чи просто храм – це той день, коли урочистим богослужінням в селі було відкрито церкву, чи Храм Божий. Як же відзначалося храмове свято в селі? Зранку в церкві починалося святкове богослужіння. Сюди ж до церкви до місцевих жителів приходили та приїздили родичі, куми, свати та друзі з навколишніх сіл і хуторів. Вони також брали участь у святковому богослужінні. Потім господарі запрошували гостей у свої домівки за святкові столи. Цілий день у селах було чути музику та спів. А співати українці уміли і любили здавна.
Про одну з поїздок на храм у Білоусівку в 60-х роках розповідав житель Пелехівщини Петро Пантелеймонович Дерев’янко: «Е-е-е, храм – це святе. Ми завжди з дружиною Настею їздили на храм у Білоусівку, бо там була замужем наша дочка Марія. Я запрягаю коней, сіли та й поїхали. Та одна з поїздок запам’яталася назавжди. Приїхали ми в Білоусівку, зустріли нас добре: і випити було що, і закусити. Посиділи, погомоніли, поспівали, а воно уже й смеркати починає, світловий день то невеликий. Почали збиратися додому, а надворі невеликий туманець почав осідати. Приїхали в Сидори, а він ще більший. Виїхали в степ, а воно вже і смеркло, і туман став таким, що не видно нічого. Доїхали до лісосмуги і я повернув коней ліворуч. Думаю, трохи проїдемо, поверну праворуч через Магерівку і прямо на бригаду, випряжу коней та й підемо додому. Їдемо, їдемо, а повороту ніде немає. Можливо проїхали і я розвернув коней. Та знову не знайшов повороту. Кажу: «Насте, ми заблукали. Та нічого, коні виїздні, вони самі дорогу додому знайдуть. Давай хоч заспіваємо». Кинув віжки на ручицю, нехай везуть додому самі. І Настя почала: «Туман яром, туман долиною, туман яром, туман долиною..». Широка і розлога пісня, як і весь український степ. Вона в мене гарно співала, а я так, за компанією. А що робити, співати, так співати. Скільки ми їхали, про що співали, я уже й не пам’ятаю. Холодно і сиро, промерзли геть, десь і храмова вже вийшла, ото співом і грілися. Та ось вдалині ніби щось блиснуло. Доїжджаємо до якоїсь хати, я зупинив коней, підійшов до вікна. На столі горить лампа. Я постукав у вікно, хтось обізвався, а я й гукаю: «Хазяїне! Хазяїне! Що це за село?» А звідти: «Що, Петре Пантелеймоновичу, нахрамувався так, що вже й Магерівки не впізнаєш». Боже, та це ж Магерівка, крайня хата Паська. Трохи проїхати селом, потім польова дорога веде прямо на бригаду. Кажу: «Насте, коні розумніші за нас. Ми в Магерівці». Ніби тепліше стало. Ми вже не співали, а згадували храмове застілля та жартували самі з себе. Приїхали на бригаду, я почав розпрягати коней. До нас підійшов сторож, розпитав за храм, а потім питає: «А що то в Магерівці за свято? Хтось так гарно виспівував». Та я промовчав. А що я йому скажу, що то ми з Настею з переляку горланили на весь степ. Ото так одного разу ми похрамували».
Павло Ткаченко,
с. Бугаївка.

Lutajara
Здравствуйте.
Если я правильно поняла, о каком н.п. идёт речь, то это совсем не рядом с Кобеляками. И уезд Полтавский.
Вот Руновщина https://yandex.com/maps/-/CPqDiIz0
А вот Гаврилки https://yandex.com/maps/-/CPqDiFZ7 На старых картах (Шуберт, Стрельбицкий) они не подписаны отдельным хутором. И в справочном издании о приходах епархии аналогично. Но в справочной книге АТД Полтавщины 1648-2012 гг, указано, что хутор Гаврилков входил в состав Свинковских хуторов.
Хутора Свинковские указаны в приходе храма села Сторожевая (Клировая книга Полтавской епархии на 1902 г.)
Сохранность там только две ИР в архиве ЦГИАК:

__________
Территория эта входила в Полтавский полк. Я его не изучала, потому фонды пишу по названию.
Фонды в ЦГИАК:
Ф. 94, Полтавська полкова канцелярія, м. Полтава
Опис 1, Опис 2, Опис 3.
Ф. 95, Полтавський полковий суд, м. Полтава
Опис 1, Опис 2.
Ф. 1530, Полтавська полкова лічильна комісія, м. Полтава Полтавського полку
Опис 1.
Ф. 1566, Ратуша м. Полтава Полтавського полку
Опис 1.
Ф. 51, Генеральна військова канцелярія, м. Чигирин, м. Гадяч, м. Батурин, м. Глухів
Опис 1 (том 1, том 2), Опис 2, Опис 3 (том 1, том 2, том 3, том 4, том 5, том 6, том 7, том 8, том 9, том 10, том 11, том 12), Опис 4.
Ф. 64, Сотенні канцелярії полків Гетьманської України. Об’єднаний архівний фонд
Опис 1.

В фонде 51 огромное количество дел с разной информацией, и ревизии полка, и ревизионные ведомости об имущественном состоянии, переписи дворов н.п., донесения и скаргы казаков друг на друга, дела о спорах по всевозможным поводам и т.д.
Скачать описи можно здесь https://cdiak.archives.gov.ua/daparat.php
__________
Кроме этих описей, существует множество других источников:
Например:
1) В "Труды Полтавской ученой архивной комиссии, выпуски 1 и 2 есть "Материалы для истории Полтавского полка" В.Л. Модзалевского.
2) О местности можно посмотреть в издании 1997 года "Описи Лівобережної України".
3) Статья о Полтавском полку в "Полтавщина, энциклопедический справочник" А.В. Кудрицкого, 1992
4) АТД полка есть в книге АТД Полтавщины 1648-2012 гг
5) Вот здесь огромное количество материалов о Полтавщине http://histpol.pl.ua/ru/
6) И в разделе на форуме https://forum.vgd.ru/288/

Пункты 1-4 - легко можно скачать в интернете
__________

[q]
Точно известно, что прадед Гаврилко за службу получил хутор в период 1730-1763.
[/q]

А из каких документов известно? Поделитесь, интересно посмотреть

__________
Также стоит добавить, что фамилия Гаврилко очень распространённая

https://ridni.org/karta/%D0%93...0%BA%D0%BE
__________
И чуть севернее Руновщины были/есть ещё одни Гаврилки, но в настоящее время название Назаренки https://yandex.com/maps/-/CPqDz6pb
А на старых картах Гаврилки

http://www.etomesto.ru/map-ukr...=34.764858

Добрый день!
В документе 1919г. (прошение о приеме на службу) фигурирует место жительства: Полтава, Соборный пер., дом 7.

Что могли назвать тогда Соборным переулком?

SvyatoslavSh написал:

[q]
Что могли назвать тогда Соборным переулком?
[/q]

Соборный - Червоный - Петра Болбочана

Мой дед Харенко Михаил Иванович 1937 гр,село Кобеляки Полтавская область .

secere написал:

[q]
А из каких документов известно? Поделитесь, интересно посмотреть
[/q]

Это не документы, это семейные легенды. Рассказывала племянница моего деда Николая Гаврилко - Лидия. Она занималась вопросом рода Гаврилки и всю информацию о предках я узнала от нее. Все Гаврилки похоронены в своем родовом селе. И основал его человек той же фамилией.

В своё время я планирую докоапться до этих документов.

Кстати, а подскажите, каким документам служилому казаку жаловался хутор? Что искать?

Lutajara написал:

[q]
каким документам служилому казаку жаловался хутор?
[/q]

Казаки были либо выборные, ходившие в походы, либо подпомощики, остававшиеся на хозяйстве и выполнявшие кроме работы на своём поле, разные работы по сотне/полку.

Сёла, хутора, грунты, мельницы жаловались Универсалом гетмана или полковника, с гетманским подтверждением. Без одобрения начальства никакими маетностями владеть было невозможно. Это в основном касается казацкой старшины, значковых и бунчуковых товарищей.

Рядовой казак мог персонально получить землю за какие-то заслуги, а так на общих основаниях, из казацких грунтов, мог затем купить/продать казацкий грунт. Если хутор Гаврилки был ими же и основан (осажен), значит это было освоение пустой земли.

Свободные земли могли осваиваться выходцами с правого берега Днепра, не имевших своей земли в полку, в данном случае в Полтавском.
Были периоды, когда народ бегал туда-сюда, в зависимости от ситуации.

Могли также быть "вновь уписными" казаками, т.е. недавно поступившими в казаки. Например, мой предок Говоруха написан "вновь уписным" в 1723 году, откуда он "уписался " неизвестно, фамилия Говоруха и до этого в сотне была.

Надо смотреть ревизии по полку, если они есть, Румянцевскую опись, если там есть данных хутор. По Полтавскому полку я не изучала.

>> Ответ на сообщение пользователя ozerskaya от 24 марта 2026 12:19

Огромное спасибо за подсказку.
Ваши слова о том, что казаки могли ходить "туда-сюда" полностью согласуются в рассказали родственница, о том, что наши предки "бегали туда сюда".

Ревизии по Полтавскому олку, как я понимаю, надо искать в Полтавском государственном архиве?

А где хранится Румянцевская опись?

Lutajara написал:

[q]
Ревизии по Полтавскому олку, как я понимаю, надо искать в Полтавском государственном архиве?

А где хранится Румянцевская опись?
[/q]

Ревизии, присяги и Румянцевская опись в ЦГИАК (Киев), должно быть на фэмилисёч, если сохранились.
Я читала только Нежинский полк и частично Стародубский.

Посмотрите в теме по Полтавскому полку
https://forum.vgd.ru/288/

Lutajara написал:

[q]
Ваши слова о том, что казаки могли ходить "туда-сюда" полностью согласуются в рассказали родственница, о том, что наши предки "бегали туда сюда".
[/q]

Я изучала ещё Переяславский полк, он был пограничный, и там собирались перебежчики на правый берег или наоборот, т.к. долгое время правый берег оставался под поляками, и часть земель должна была оставаться "в пусте", не заселяться, а поляки переманивали народ осаживать пустые земли на правом берегу. Или были голодные неурожайные годы, тоже люди уходили на другие земли. Хотя полковники и старшина ставили сторожи и боролись с переселением.
Начало 18 века - войны, походы, разорения, тоже люди уходили.
Хотя по дорогам так просто и не пройти было, стояли военные посты, и надо было брать документ у офицера, на проход/проезд далее, до следующего поста.

Ещё видимо были какие-то организованные массовые переходы в полки, или наборы в казаки, т.к., например, если взять реестры полка по селу моих предков за середину 17 века, то там вообще нет фамилий, которые будут в 1718 году. Но тут слишком большой промежуток по годам, т.к. нет документов.
По семейным преданиям, как говорила моя бабушка, наши казаки пришли в Спасское из Запорожской сечи. Эта же версия сохранилась и у ещё одного форумчанина, предки которого из того же села.
Может и правда.

Здравствуйте!
Ищу сведения о рождении своей бабушки Махно Марии Петровне (в девичестве, Федоренко).
Жила в с.Воронинцы Полтавской области. Знаю только, что родилась в 1923 году, а умерла в 1961.
Может кто-то может подсказать где найти сведения о рождении (число/месяц/место?)

✔Полтавская губерния / область

▶ Диалоговая тема по региону (вопросы/ответы)