Кобелякский уезд (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Кобелякский уезд — административно-территориальная единица в составе Полтавской губернии Российской империи, существовавшая в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки.

В 1913 году в состав уезда входила 21 волость:

Бреусовская — с. Бреусовка,
Село возникло на базе Зинковских хуторов, известных с XVIII века, среди которых был и казачий хутор Бреусовка
В настоящее время Бреусовка (укр. Бреусівка) — село, Бреусовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область. Является административным центром Бреусовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Винники, Красноселье, Новосёловка, Александровка Вторая, Хмарино и Чечужино.

Бригадировская — с. Бригадировка,
В настоящее время Бригадировка (укр. Бригадирівка) — село, Оленовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область.

Бродщинская — с. Бродщина,
В настоящее время Бродщина (укр. Бродщина) — село, Бродщинский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Бродщинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Леваневское, Николаевка, Павловка и Самарщина.

Беликская — м. Белики,
В настоящее время Бе́лики (укр. Білики) — посёлок городского типа, Беликский поселковый совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Велико-Кобеликская — с. Столбина Долина, Давидовский хут.,
В настоящее время Столбина Долина (укр. Стовбина Долина) — село, Столбино-Долинский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Столбино-Долинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Грекопавловка, Давыдовка и Кобы.

Волчеречская — хут. Волчереч, Великий Кобелячек, с., Волчереч, хут., Морковка (Граповка), с., Попово, с., Супротивная Балка, хут.
В настоящее время Великий Кобелячек (укр. Великий Кобелячок) — село, Великокобелячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Великокобелячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Козубы, Сулимы и Шелкоплясы.
В настоящее время Супротивная Балка (укр. Супротивна Балка) — село, Супротивнобалковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Супротивнобалковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Кальницкое и Пасечное.

Китай-Городская — м. Китай-Городок, Китайгород, м., Рудчанский хут.
В настоящее время Кита́йгород (укр. Китайгород) — село, Китайгородская сельская территориальная община, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Китайгородской сельской территориальной общины, в которую входят также сёла Рудка, Кравцовка, Рыбалки и Щербиновка.

Кишенская — м. Кишенка, Куты, д., Переволочна, м.
В настоящее время Кише́ньки (укр. Кише́ньки) — село, Светлогорский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Клюсово-Зачепиловская — хут. Клюсовские, Зачепловские хут., Пологовские хут.
В настоящее время Клюсовка (укр. Клюсівка) — село, Клюсовский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область.

Кобелякская — г. Кобеляки, Волчья Речка, с., Горешние Млины, с., Заворсклянский хут., Таранушечевский хут.
С 1765 года Кобеляки входили в Екатерининскую провинцию Новороссийской губернии,
здесь дислоцировался штаб Днепровского пикинёрного полка и его 4-я рота.
В 1773—1783 годах — ротный город 4-й роты Днепровского пикинёрского полка,
с 1796 года — входили в Кременчугский уезд Малороссийской губернии.
В настоящее время Кобеляки (укр. Кобеляки) — город, административный центр Кобелякского района Полтавской области.

Куликовская — хут. Куликовские, Задовчанский хут., Михновка, с., Николаевка, д. (Мазуровка), Пащенков хут., Решетиловские хут.
Шатраевка, д.

Кустоловская — с. Кустолово, Великий Степ, хут., Дробиновка, слоб., Кустоловский хут., Солонцы, хут.,
В настоящее время Кустолово (укр. Кустолове) — село, Кустоловский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Кустоловского сельского совета, в который, кроме того, входит село Малые Солонцы.

Лашковская — с. Лашково,
В настоящее время Ля́шковка (укр. Ляшківка) — село, Ляшковский сельский совет, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Ляшковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Назаренки, Орловка и Шаровка.

Маячская — м. Маячка, Андреевка, с., Канавы, хут., Ливенское, с., Михайловка, с., Шидеева, д.
В настоящее время Маячка (укр. Маячка) — село, Маячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Маячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Губаревка и Рекуновка.

Ново-Сенжаровская — м. Ново-Сенжары, Забродки, хут., Лелюховка, с.,
В настоящее время Но́вые Санжа́ры (укр. Нові Санжари) — посёлок городского типа, Новосанжарский поселковый совет, Новосанжарский район, Полтавская область.
Лелюховка (укр. Лелюхівка) — село, Лелюховский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Лелюховского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Забродки.

Озерская — м. Озеры, Бригадировка, с., Комендантовка, д., Солошино, с.
В настоящее время Озера (укр. Озера) — село, Озерянский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Озерянского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Морозы, Поводы и Прощурады.

Орликская — м. Орлик, Заоченское, с.,Новый Орлик, м., Старый Орлик, м.
В настоящее время Орлик (укр. Орлик) — село, Орликский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Сокольская — м. Соколка, Дашковы хут., Дриждовы, хут., Лучки, с., Ханделеевка, с.
В настоящее время Левобережная Соколка (укр. Лівобережна Сокілка) — село, Ольховатский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Хорошковская — с. Хорошки, Буняковка, м., Голтва (с предместьем Горы), м., Замостье, с., Прилепка, д., Хорошковские хут., Юрки, с.
В настоящее время Хоришки́ (укр. Хорішки)— село, Хоришковский сельский совет, Козельщинский район Полтавская область. Является административным центром Хоришковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Вольное, Загребелье, Костовка, Пашеновка, Юрки и Юрочки.

Царичанская — м. Царичанка, Тарасовский хут.
Царича́нка (укр. Царичанка) — посёлок городского типа, Царичанский поселковый совет, Царичанский район, Днепропетровская область, Украина. Является административным центром Царичанского района и административным центром Царичанского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла Драговка, Дубовое, Калиновка, Лысковка, Пилиповка, Селяновка, Тарасовка и Турово.

Чорбовская — с. Чорбовка, Ивановка, с., Комаровка, с., Кустолова Чорбовка, с.
Чорбовка (укр. Чорбівка) — село в Кобелякском районе Полтавской области Украины. Является административным центром Чорбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоконовка, Комаровка и Червоное.

http://nekhvoroscha.at.ua/index/0-8

Історія с.Нехвороща

НЕХВОРОЩА - село Новосанжарського району, центр сільської Ради народних депутатів. Розташована на правому березі річки Орелі, притоки Дніпра, за 41 км від райцентру і за 33 км від залізничної станції Нові Санжари (на лінії Полтава — Кременчук). Нехвороща заснована в 1673 році переселенцями з Правобережної України , які оселялися на берегах річок Орелі та Шедієвого та Нехворощі. Назва походить від кущовидної трави - нехворощ, з якої виготовляли віники.

У 1679 р. гетьман Скоропадський наділив землями сіл Нехворощі полтавського полковника І. Чернака. Для захисту південних кордонів від турецько-татарської агресії у 30—60-х рр. споруджується Українська лінія, а на ній Нехворощанська фортеця, названа Васильківською, де розміщувалась козача сотня. На горі побудували укріплення під назвою «Городок». В Нехворощі розміщувалась сотенна канцелярія та офіційна резиденція наказного сотника. Поселенці становили прикордонну варту, кінну і піхотну.

В 1692 році , коли Нехворощанська сотня була в поході, жителі самотужки відбили напад ворогів. У 1796, 1736 та 1737 р.р. містечко руйнували татари і багато нехворощан забрали в полон. Вони чинили опір будь - яким намаганням порушити їх права. «Ми, люди запорізькі, живимо в тутешніх місцях за вольностями запорізькими»

(Зі скарги 1771р.)

У 1765р. Нехвороща в складі Царичанського повіту ввійшла до Новоросійської губернії. Через 20 років містечко перейменували на Алексополь. До Алексопольського повіту входили : Нові Санжари, Китайгород, Маячка, Царичанка, Кишеньки. В 1800р. було повернуто історичну назву.

У 1802 р. колишні військові поселенці стали кріпаками. У державних селян земля була в общинному користуванні, і кожні 6 років робився переділ за кількістю чоловічого населення.

У 1889 р. в Нехворощі було 980 дворів і проживало 7240 чоловік.

У 1892 в селі було 3 церкви, волосне управління, поліцейський урядник, хлібний магазин, салотопний завод, початкове училище з 2 вчителями, дві церковнопарафіяльні школи і дві школи грамоти , де навчалось 40 хлопчиків і лише 1 дівчинка. Щорічно проходило 3 ярмарки , щотижня — базар. Із 6223 жителів селян у 1893р. письменних було -158 чоловіків і 2 жінки. Існувало 2 монастирі, що підлягали кошу Запорізької Січі: Самарський ,Миколаївський та Нехворощанський ,Успенський на лівому «татарському» березі Орелі проти Нехворощі.

Під час Російсько-турецької війни 1735-1739 р.р. монастир укріпили валами бастіонних обрисів. Тут же знаходиться шпиталь для старих і немічних козаків, а ченцями були колишні запорожці.

Монастир володів Млином на Орелі, лісом, уступом Тира, двома рибними озерами, слободами Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина. Одне із озер звалось Святим, а ліс - Рідкодубом. Монастир називався «войсковим» і відбудував певні повинності на користь війська.

Територія була окреслена, формою наближалася до квадрата розміром 50х50 сажнів. За валами знаходились Соборна та Трапезна церкви, келії, будинок настоятеля, господарські будівлі.

Після ліквідації січі Нехврощанський монастир почав занепадати, тут ще певний час доживали свій вік колишні запорожці. 1780р. в монастирі розташувалось Катеринославське духовне управління, а в 1786р. монастир ліквідовано.

1799р. Нехворощанську церкву перенесли в Нехворощанську Чернеччину. Згодом й інші монастирські будівлі зникли, згладились захисні вали.

Невисокий пагорб ,що звався монастирищем, став цвинтарем. Згодом і його пам’ятки – капличка, надгробники, почали зникати. Українська лінія укріплень,як фортифікаційний вал проти кочовиків. Вона мала довжину 285 км. і пролягала по кордонах Полтавського та Харківського полків від Дніпра при впаданні в нього Орелі до Сіверського Дінця, вздовж Орелі та її приток Берестової та Береки. Вона являла собою суцільний високий вал і широкий та глибокий рів.

Лінія мала 16 фортець та 49 редутів. Крім того багато реданів, форпостів, стінок і т.д. Поблизу Нехворощі знаходилася Васильківська фортеця. У довжину вона сягала 50-110 саженів, в поперек - 50 саженів, загальна ширина укріплень становила 200 саженів. Фортеця займала невелике підвищення на правому березі річки Оріль. У ХVІІ ст. захисні огорожі фортеці складались із земляного валу, рову, палісадовської огорожі та 5-ти дерев’яних башень.

Частина валу фортеці мала бастіонні окреслення. Українська лінія відігравала важливу роль в обороні південних кордонів, особливо в період російсько-турецької війни 1735-1739 р.р. а також у заселенні степових просторів Поорілля та басейну Сіверського Дінця. Стратегічне значення лінія втратила під час російсько-турецької війни 1768-1774 р.р., коли кордони Російської імперії перемістилися на південь і було збудовано Дніпровську лінію. Зараз лише залишки валів нагадують про неї.

НЕХВОРОЩАНКА

Нехвороща — річка в Полтав. обл., права притока річки Орелі (бас. Дніпра). Довжина 18 км, площа басейну 100 Похил .річки -1,7 м/км. Озер 0,5 . Тече територією Новосанжарського району.

НЕХВОРОЩАНСЬКА ФОРТЕЦЯ

(17—18 ст.)

Виникла одночасно із заснуванням слободи, згодом містечка Нехвороща у 2-й пол. 17 ст. Зайняла невелике підвищення на правому березі річки Оріль і служила укріпленим ядром — замком Нехворощі.Фортеця витримувала неодноразові ординські напади в 17—18 ст. У 17 ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу, рову, палісадової огорожі та, ймовірно, 5 дерев'яних башт. За свідченням «Плану містечка Нехворощі» 1738, складеного під час будівництва у цій місцевості укріплень Української лінії, частина фортеці, звернута до р. Орілі, була на ті часи розмита повенями, а її укріплення складалися із земляного валу, полісаду, рову, рогаток, воріт. Частина валу фортеці, звернута до поселення, мала бастіонові окреслення. Всередині розташовувалися міська церква, сотенні установи, громадські й приватні двори та будівлі. В довжину фортеця сягала 50—110 саж., впоперек 55 саж., загальна довжина укріплень становила 200 саж. Втратила своє значення в 1780-х рр. Залишки укріплень фортеці простежуються на місцевості до сьогодні.

НЕХВОРОЩАНСЬКИЙ РАЙОН — адміністративно -територіальна одиниця. Створена 7 березня 1923 у складі Красноградського округу із Нехворощанської волості Красноградського повіту, Маячківської (Маячанської), Царичанської вол. Кобеляцького повіту Полтавської губернії., Бабайківської, Гупалівської, Дмухайлівської, Чернешинської та Юрївської волостей Новомосков. повіту (14 сільрад). Площа 624 кв. версти. На 7 вересня 1923 населення становило — 68 476 чоловік. З 1925 до 1930 у складі Полтав. округу, з 1932 до 1937 — Харків., з 22 вересня 1937 — Полтав. обл. Розформований 30.XII 1962.

НЕХВОРОЩАНСЬКИЙ УСПЕНСЬКИЙ ЗАОРІЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР (чоловічий.)

Заснований у 2-й пол. 17 ст. на лівому березі р.Орілі навпроти містечка Нехворощі (урочище Монастирище). За переказами, занотованими у 18 ст., монастир неодноразово руйнувався під час ординських навал. Наприкінці 17 ст. на місці колишнього монастиря, соборної церкви стояла капличка, в якій проживав один чернець. Після 1709 за ігумена Феодосія Нестеровича монастир поновлений, коли сюди з-під Царичанки були перенесені дерев'яні соборна Успенська та трапезна Миколаївська церкви, влаштовано келії та інші монастирські будівлі. Під час рос.-тур. війни 1735— 39рр. монастир оточено земляним валом та ровом бастіонових окреслень. У реєстрі монастирів Київ. єпархії 1723 значився у числі «задніпровських». Розташовуючись на землях Орільської паланки Війська Запорозького, підлягав світській юрисдикції Запорозької Січі й іменувався «Військовим» та «Заорільським». При монастирі існував шпиталь для старих і немічних козаків, а ченцями монастиря були колишні запорожці. Відомі численні коштовні дарунки й пожертви Війська Запорозького Нехворощанському монастиреві — богослужбові книги, ікони, дарохранительниці, потири тощо. На дзвіниці Здвиженської церкви Катеринослава до 1917 зберігався монастирський дзвін з написом: «Зделан сей звон до обители Нехворощанской до храму Успения Богоматери особливим коштом бувшаго Славного Войска Запорожского атамана кошового Павла Иванова, а в монашестве то я е ж обители Петра, 1754 года октября 20 дня, а весу в нем 23 пуда и фунтов 10, за всякий фунт по девяти рублей, а весокошту 243 рублей». У Нехворощанському монастирі помер і похований Павло Іванович Козелецький — кошовий отаман Запорозької Січі 1747р. Монастирю належали слободи Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина. Монастир закрито 1786року. Наприкінці 18 ст. соборну Успенську церкву перенесено до Чернеччини, а трапезну Миколаївську — до Гупалівки.

http://nekhvoroscha.at.ua/inde...astir/0-52

Цей загадковий нехворощанський монастир

Від часів виникнення війська Запорізького його духовними й світськими справами опікувалася Українська православна церква, із Києва та інших міст до козацьких поселень на велику Україну та Запоріжжя прибували священики будівничих храмів, учителі, лікарі. У монастирських та церковних шпиталях знаходили притулок старі, немічні й скалічені в боях козаки.
Першим козацьким монастирем, наданим козацтву королівським привілеєм від 1578 року був Трахтемирівський, Зарубський, Успенський (він же Хрестовоздвиженський) монастир, заснований ще за часів Київської Русі. У XVII столітті духовним оберегом Війська Запорізького стає Києво-Межигірський Спасо-Преображенський монастир. На Запоріжжі в XVII-XVIII ст. Існувало два козацькі монастирі, що підлягали духовній юрисдикції Київської метрополії чи відповідних церковних установ Російської держави, а в світському відношенні - Кошу Запорізької Січі: Самарський Миколаївський та Нехворощанський Успенський.

Нехворощанський монастир було засновано, очевидно, одночасно із Слободою, згодом Сотенним містечком Полтавського полку Нехворощею та іншими поорільськими містечками - Маячкою, Китайгородом, Царичанкою. Орликом, які були заселені, зокрема, прибульцями із Правобічної України в 70-х роках XVII ст.
Стояв монастир на лівому, татарському березі Орелі проти Нехворощі. Тому зазнавав неодноразових татарських нападів та руйнувань. Згідно із заснованими всередині XIX ст. переказами місцевих жителів, наприкінці XVI] ст. на місці Нехворощанського монастиря була капличка, що засвідчувала місце подовження зруйнованого борного храму. У капличці жив і доглядав ц чернець. Через кілька років після „Швецької баталії" за Ігумена Федора Несторовича до монастиря перенесли дерев"яну Миколаївську трапезну церкву та інші будівлі з якогось орільського острова неподалік Царичанки і бо цей острів затоплювали весняні повені ). Згодом вибудували монастирська-соборну Успенську церкву, келії та інші споруди. 1709 року гетьман Іван Скоропадський надав Нехворощанському монастирю та його ігуменові Ф Несторовичу привілей на володіння млинами, озерами, луками, лісами на Орелі. За описом 1731 року монастир володів млином на Орелі, розташованим за Нехворощею, вище від місця, де впадала у річку її притока, а на лівому березі Орелі - лісом, уступом, що звався Тира, двома рибними озерами млином. Одне з озер звалося Святим, а ліс - рідкодубом. Монастир володів слободами Гупалівкою та Нехворощанською Чернетчиною.

Під час російсько-турецької війни 1735-1739 pp. Монастир оточили земляними валами бастіонних абрисів, ровами, рогатками та палісадовими огорожами. На плані Нехворощі тих років є монастир. Його територія окреслена укріпленнями, формою наближалася до квадрата розміром на 50x50 сажнів. За валами на щільно збудованому подвір"ї, на плані видно соборну та трапезну церкви, келії, будиночок настоятеля, господарські та інші споруди Соборна Успенська церква була за планом трирубною, трибанною? Миколаївська - однобанною. Згаданий план та інші документи дали змогу виконати цілком вірогідну реконструкцію загального вигляд Нехворощанського монастиря на середину XVIII ст.
Історичні джерела XVIII - свідчать, що Нехворощанським монастирем, розташованим на землях Орільської паланки війська Запорізького опікувався Кіш, а його прочанами та ченцями були козаки-запорожці. Монастир називався „Войськовим" і відбував певні повинності на користь війська. З часом, щодо цього, між монастирем і Кошем були певні незгоди.

Найзагадковіше те, що у монастир засилали на покаяння бунтівників проти духовної влади та самого Бога. Ігумен монастиря Яновський був справжнім інквізитором. У 1740 році в ньому надовго зупинялися делегації від цариці Анни Іоаннівни та турецького султана, що готували тут межові матеріали до Бєлгородської мирної угоди 1740 року. Після цієї угоди вперше реально стала зникати загроза постійних нападів кримчаків та ногайців на кордони Російської імперії.
Документи свідчать про численні пожертви Запорозької Січі на користь монастиря і козаків - книги, церковне начиння, коштовності, гроші тощо. У монастирі зберігалися Євангеліє Московського друку 1717 року з дарчим записом: „ Ція книга Євангеліє Господа і Бога Спаса нашого Ісуса Хреста данна із Сечі Запорожськой пам"ять предбудущія лета Боголюбивим всечетієм архімадрітом і Гавріілом в Монастирь Нехворощанський в церквь Успеніяс присвятне Богородице за Ігумена той же обителі Ієромонаха Гавриіла Шишацького 1731 года сентября 19". Цей дарунок надіслано, судячи з дати, із Кам"янської Січі. На виставці церковних старожитностей Археологічного з"їзду в Катеринославі експонувалося Євангеліє, друковане 1735 року з таким написом: „ Сіє Євангеліє купленоє за покойного Никифора прозиваємого Рябошапку, знатного товарища куреня Поповичевского за отпущения грехов до монастиря Святоуспенского Нехворощанского Зорілского тщанием висицв Богу преподобнейшего отца Архимандрита Гавриіла Яновского, того ж монастиря вишеозначеного начальника ценою рублей 15 із половиною без серебра, 1740 года месяца Мая шостого дня". На дзвіниці Звиженської церкви в Катеринославі напередодні Жовтневої революції ще висів козацький дзвін. Напис на ньому сповіщав: „ 3делан сей дзвон до обители Нефорощанскій до храму Успеня Богоматери особливи коштом Славного войска Запорожского атамана кошового Павла Иванова, а в монашестве, тоя ж обители Петра, 1754 года месяца октября 20 дня, а весу в нем 23 пуда і фунтов 10, за всякий фунт по 9 рублей, а всего кошту 20040 и 3".Дзвін виготовлено коштом Павла Кзелецького кошового отамана Запорізької Січі 1747 року.

У листі від 21 червня 1773 року до військового судді Івана Глоби намісник Нехворощанського монастиря повідомляв: „ Сего 1773 года июня 20 дня по повелениям Коша Войска Запорожского все здешнево Войскового Нефорощанского монастыря люди до последнего человека лычковскою паланкою до кошения сена рады войсковой надобности на 15 скирт, как на войсковые, так и на те, как близь монастырского футора луках имеются выгнаны...". Він скаржився, що монастирські люди, зайняті загальновійськовими роботами не косять сіно для потреб монастиря.
Після ліквідації Січі Нехворощанський монастир почав занепадати. Тут певний час доживали свій вік колишні Запорожці. 1780 року в монастирі розташувалося Катеринославське духовне правління, а 1786 року монастир було ліквідовано. На його території ще й по тому стояли храми, келії, інші споруди. 1799 року з дозволу метрополита Новоросійського і Дніпровського Гавриіла соборно Успенську церкву перенесли до Нехворощанської Чернетчини, а на другому місці 1853 році поставили капличку.
Невдозі зникли і інші монастирські будівлі, загладилися захисні Невисокий піщаний пагорб, що звався Монастирищем став цвинтарем. Згодом і його пам"ятника-капличка, надгробники, хрести почали зникати.

http://nekhvoroscha.at.ua/index/0-9

Війна в селі Нехвороща

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна більшість чоловіків призивного віку пішли в Червону армію. Через два місяці виникла загроза окупації села. З Нехворощі вивозили в радянський тил техніку, людей, худобу. 17 вересня 1941р. фашисти захопили село Нехворощу. Два роки вони встановлювали ненависний Новий порядок. Вони ростріляли місцевих жителів-активістів: С.І.Потькала, А.Ф.Забару, М.С.Сіренка, Н.П.Костяного, Н.Л.Сіренка. В 1942 році на фашистку каторгу насильно вивезли 134 хлопців і дівчат, серед них багато підлітків. Більшість їх і не повернулося додому, хто загинув на дорогах, хто на роботах в Німеччині. У Нехворощанському районі пограбували 3500 колгоспної худоби. 52158ц. зерна, знищили 250 тваринницьких ферм, 728 будинків колгоспників. Документально підтверджено участь у війні близько 1400 нехворощан, не повернулося з війни близько 700 чоловік, стали інвалідами 99 чоловік. За участь у Великій Вітчизняній війні 33 односельці нагороджено орденом «Червона зірка», 30 орденом вітчизняної війни 1 ступеня. 12 – 2-го ступеня, 10 – 3-го ступеня, медалями «За відвагу» - 73, за бойові заслуги – 74, за оборону та визволення міст 91 чоловік. Активну участь у партизанському русі брали Лимар К.А., Лимонов А.Г., в підпільній боротьбі – М.І. Мошура, М.І.Лимар, Н.Г.Кудря.

У кожної держави, кожного народу є дати і події,

які складають основу, опорні точки їхньої історії,

підгрунтя історичної пам'яті і національної гордості.

Для нас, для прийдешніх поколінь, такою знаковою віхою

була і вічно буде Перемога у Великій Вітчизняній війні.

http://nekhvoroscha.at.ua/photo/6

фотографии жителей Нехворощи

Добрый день! Разыскиваю информацию по с.Солонцы Новосанжаровского района. Сейчас это если я не ошибаюсь с. Новые солонцы.

Кобелякский уезд

уезд по АТД в составе Полтавской губ., существовавший в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки