На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Кримінальне законодавство, на підставі якого в різні роки життя країни проводилися репресії
До затвердження ВУЦВК 23 серпня 1922 року Кримінального кодексу УСРР і 15 вересня 1922 року Кримінально-процесуального кодексу УСРР в Україні, як і на всій території колишньої Російської імперії, діяли декрети, постанови, положення ВЦВК, РНК, НКЮ, на підставі яких встановлювався перелік дій, що визнавалися злочинними, визначалася міра покарання за скоєння їх і був започаткований кривавий шлях небаченого досі терору.
Основні з них такі: * Постанова РНК від 5 вересня 1918 року "Про червоний терор", * декрети ВЦВК: * "Про Всеросійську надзвичайну комісію" (ВЧК) від 17 лютого 1919 року; * "Про революційні трибунали" від 12 квітня 1919 року; * "Положення про революційні військові трибунали" від ЗО листопада 1919 року; * "Про революційні військові залізничні трибунали" від 20 березня 1920 року; * "Про адміністративне висилання" від 10 березня 1922 року та інші.
Вони містили деякі елементи як кримінальних, так і кримінально-процесуальних норм. Міра покарання за скоєння так званих контрреволюційних злочинів у більшості з них була єдина - розстріл і застосовувалась на підставі "революційної правосвідомості", що створювало безмежні умови для свавілля. Названі нормативні акти надавали чекістам повну свободу дій. Так, у Декреті ВЦВК "Про революційні трибунали" записано: "...трибуналам надається нічим не обмежене право у визначенні міри покарання".
Масово примінялися: а) адміністративні розстріли б) розстріли на місті в) розстріли заручників
1. У Кримінальному кодексі 1922 року контрреволюційні злочини передбачені в ст.ст. 58-73: ст. 58 - збройне повстання чи вторгнення на радянську територію збройних загонів чи банд; ст. 59 - зносини з іноземною державою з ворожою метою; ст. 60 - участь у контрреволюційній організації; ст. 61 - участь в організації, створеній для надання допомоги міжнародній буржуазії; ст. 62 - участь в організації, метою якої є збудження і хвилювання населення; ст. 63 - участь в організації, яка своїми діями перешкоджає роботі установ чи підприємств; ст. 64 - тероризм; ст. 65 -- диверсії; ст. 66 - шпигунство; ст. 67 - активна діяльність проти революційного руху при цараті; ст. 68 - приховування контрреволюційних елементів і пособництво їм; ст. 69 - антирадянська агітація і пропаганда; ст. 70 - пропаганда і агітація для допомоги міжнародній буржуазії; ст. 70-1 - скупка нерухомості й цінних паперів, націоналізованих у іноземців чи громадян Радянських республік, з метою збільшення претензій іноземних держав до СРСР; ст. 71 - самочинне повернення в УСРР осіб, висланих за її межі; ст. 72 - виготовлення, зберігання і розповсюдження літератури контрреволюційного змісту; ст. 73 - вигадки і розповсюдження з контрреволюційною метою неправдивих чуток чи неперевірених даних, що можуть викликати паніку або недовіру до влади та дискредитацію її.
2. Контрреволюційні злочини в Кримінальному кодексі УСРР, затвердженому ЦВК УСРР 8 червня 1927 року, передбачені лише в одній 54-й статті кодексу з пунктами і підпунктами від 1 до 14-го. Доречно зауважити, що згрупування ознак контрреволюційних злочинів в одній статті зовсім не випадкове і, напевне, свідчить про намагання авторів кодексу затушувати проблему наявності злочинних, зокрема антирадянських, проявів у державі. Напередодні 10-ї річниці жовтневого перевороту створити видимість їх винятковості, оскільки, мовляв, в умовах морально-політичної єдності радянського народу для злочинності немає відповідного ґрунту, що вона, начебто, взагалі невластива для радянського суспільства, а ст. 54 в кодекс включена на всяк випадок. Не виключено, що саме цими міркуваннями пояснюється і те, що кримінальні кодекси видавались, як правило, малими тиражами, а їхній формат наближався до кишенькового. Але із "загостренням класової боротьби" і подальшим поширенням масовості репресій це лицемірство в подальшому втратило своє значення.
Ст. 54 Кримінального кодексу передбачала ознаки таких злочинів: ст. 54-1 "а" - зрада Батьківщині; ст. 54-1 "б" - зрада Батьківщині військовослужбовцем; ст. 54-1 "в" - сприяння членів сім'ї військовослужбовця втечі його за кордон; ст. 54-1 "г" - недонесення про зраду, що готується; ст. 54-2 - збройне повстання; ст. 54-3 - зносини з іноземною державою з ворожою метою; ст. 54-4 - надання допомоги міжнародній буржуазії; ст. 54-5 - схилення іноземної держави до війни проти СРСР; ст. 54-6 - шпигунство; ст. 54-6 "а" - передача за кордон винаходів чи вдосконалень щодо державної оборони; ст. 54-7 - шкідництво; ст. 54-8 - тероризм; ст. 54-9 - диверсії; ст. 54-10 - антирадянська пропаганда і агітація; ст. 54-11 - участь у контрреволюційній організації; ст.54-12 - недонесення органам влади про контрреволюційні злочини; ст. 54-13 - активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни; ст. 54-14 - контрреволюційний саботаж.
Крім того по всій Україні розвернулась боротьба з антисемітизмом. В кримінальний кодекс була внесена стаття по якій карали за антисемітизм. У 1920-му році Чемпіон-чемпіонів борець Іван Піддубний - наш земляк - побував в катівнях одеського ЧК, де розстрілювали кожного запідозреного в антисемітизмі. Його прізвище переплутали з якімсь антисемітом Піддубним і хотіли розстріляти. Конвеєр розстрілів працював на повну потужність.
2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 "Про антирадянські елементи", якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВС пропонувалося в п'ятиденний термін створити "особливі трійки" і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю советську епоху, "єжовська чистка" суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СРСР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії «особливі трійки" без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: "Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!"
3. Доволі рідко зустрічаються реабілітовані особи, які в 60-80-ті роки були засуджені за окремими статтями Кримінального кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР 28 грудня 1960 року: ст. 62 - антирадянська пропаганда і агітація; ст. 187-1 - розповсюдження неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад; ст.ст. 138, 209 - скоєння злочинів, пов'язаних з порушеннями законодавства про релігійні культи.
1969 рік. Таємний лист Голови КДБ СРСР Юрія Андропова про переслідування інакодумців та дисидентів методами каральної психіатрії в ЦК КПРС. В Московському інституті психіатрії ім. Сербського психіатр проф. Сніжнєвський розробив основний квазімедицинський діагноз за яким переслідували дисидентів, інакодумців та тих хто слухав Голос Америки, Свободу та інші "ворожі голоси" а потім розказував що чув людям. Діагноз був такий - "в`яло протікаюча шизофренія". Для винищення української еліти комуністичною ідеологією культивувалася словесна потвора "український буржуазний націоналізм", "український буржуазний націоналіст" та ярлик "ворог народу". Заарештовані з таким ярликом були стовідсотково приречені на знищення. Зараз ст. ст. 187-1 і 138 з Кримінального кодексу вилучені, а ст.ст. 62 і 209 суттєво змінені за своєю диспозицією. Серед реабілітованих значна кількість осіб, які були засуджені за статтями Кримінального кодексу РРФСР. З цього приводу слід зауважити, що кримінальне законодавство колишніх союзних республік мало чим відрізняється одне від одного. Різниця, в основному, заключається в нумерації статей. Саме така різниця між Кримінальним кодексом УСРР 1927 року, за яким була репресована найбільша кількість осіб, від Кримінального кодексу РРФСР. Якщо, скажімо, шпигунство за КК УСРР передбачено ст. 54-6, то за КК РРФСР - ст. 58-6, тероризм КК УСРР передбачав у ст. 54-8, КК РРФСР - у ст. 58-8, за антирадянську пропаганду і агітацію в УСРР карали за ст. 54-10 КК УСРР, така ж стаття з тією ж диспозицією й мірою покарання є і в КК РРФСР - за № 58-10 тощо. Деякі особи були репресовані за низкою статей Кримінального кодексу, крім інших, зокрема, ще й за ст. 54-6 - шпигунство і за сукупністю - за ст. 54-10. Таке поєднання злочинних дій з боку однієї і тієї ж людини здебільшого неможливе. Якщо людина займається шпигунською діяльністю на користь іншої держави, тобто являється таємним агентом розвідки, то, зрозуміло, що вона не стане займатися антирадянською пропагандою і агітацією, оскільки у неї зовсім інші завдання. Ці приклади засвідчують, що звинувачення вигадані.
Втім у діяльності НК, ДПУ, НКВС і КДБ фантазія була безмежною. І однією з фантазій були нічні арешти, обшуки та обкрадання заарештованих. Так, у 1937-му році був заарештований вночі український патріот, вчитель 28-ї школи Мільгєвський Микола Іванович, який жив за адресою м. Полтава, Пушкіна 123. Через три дні його розстріляли. Під час нічного обшуку в його квартирі пропали дорогоцінні речі.
ФЕДЕРАЛЬНАЯ СЛУЖБА БЕЗОПАСНОСТИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Управление регистрации и архивных фондов
ул. Кузнецкий мост, 24, Москва, Россия, 101000
На Ваше обращение сообщаем, что Центральный архив ФСБ России сведениями и документальными материалами на Пономаренко Степана Алексеевича не располагает. Для продолжения поиска сведений о судьбе Пономаренко Степана Алексеевича рекомендуем самостоятельно обратиться в Информационный центр УМВД в Полтавской области.
Комментарий модератора: В информационный центр УМВД в Полтавской области уже обращалась...
Луганск Сообщений: 7001 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 6009
Наверх##25 ноября 2009 13:5810 сентября 2013 22:08
Ответ:
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Архівна довідка
У списку позбавлених виборчих прав по Новосанжарській сільраді Новосанжарського району Полтавської округи Полтавської губернії, складеному виборчою комісією сільради 20 жовтня 1923 року, значиться 31 особа на прізвище Пономаренко, серед них: 228. Пономаренко Микола Олексійович, 62 р., 229. Пономаренко Васса Олексіївна, 60 р., 230. Пономаренко Іван Миколайович, 30 р., 231. Пономаренко Марфа Миколаївна, 31 р., 232. Пономаренко Петро Миколайович, 22 р., 233. Пономаренко Степан Олексійович, 60 р., 234. Пономаренко Євдокія Гаврилівна, 55 р., 235. Пономаренко Ілля Степанович, 23 р., 236. Пономаренко Никифор Олексійович, 39 р., 237. Пономаренко Уляна Петрівна, 36 р., хлібороби, майновий стан - середняки, позбавлені виборчих прав як куркулі. Підстава: ф.р-363, оп. 4, спр. 1, арк. 147.
У списку позбавлених виборчих прав по Новосанжарській сільраді Новосанжарського району Полтавської округи Полтавської губернії, складеному виборчою комісією сільради 11 жовтня 1924 року, значиться 33 особи на прізвище Пономаренко, серед них: 194. Пономаренко Микола Олексійович, 63 р., 195. Пономаренко Василь Олексійович, 61 р., 196. Пономаренко Іван Миколайович, 31 р., 197. Пономаренко Марта Миколаївна, 32 р., 198. Пономаренко Петро Миколайович, 23 р., 199. Пономаренко Степан Олексійович, 61 р., 200. Пономаренко Явдоха Григорівна, 56 р., 201. Пономаренко Ілько Степанович, 24 р., 202. Пономаренко Никифор Олексійович, 40 р., 203. Пономаренко Оляна Петрівна, 37 р., мешканці х. Забрідки, хлібороби, раніше позбавлені виборчих прав. Підстава: ф.р-363, оп. 4, спр. 7, арк. 146.
Одночасно повідомляємо, що інших відомостей про родину Пономаренка Степана Олексійовича у фондах Полтавського окрвиконкому (ф.р-363, списки розкуркулених та засуджених), Кобеляцької повітової ради народного господарства (ф.р-143, списки підприємств), Полтавського губернського продовольчого комітету (ф.р-1237, списки млинів) не виявлено.
У фондах Полтавської межової палати (ф.р- 370), Полтавської казенної палати (ф.130), Полтавської губернської землевпорядної комісії (ф.123), Полтавського губернського у селянських справах присутствія (ф.539), картографічних матеріалах Полтавської губернії (ф.1044), Кобеляцького повітового управління робітничо-селянської міліції (ф.р-146) документів, що стосуються землеволодіння та майна мешканців х. Забрідки Новосанжарської волості, немає.
Спробуйте запросити дані про адміністративне розкуркулення і виселення чи заслання Ваших родичів через начальника УМВС Харківської області за адресою: вул. Раднаркомівська, 5, Харків, 61002.
Коллективизация 1927-1938 г.г. в Украине (Полтавщина)
Перед тем, как охарактеризовать общее состояние экономики украинского села и политики органов Советской власти по созданию коллективных форм собственности, целесообразно, на мой взгляд, сначала привести основное содержание агарной программы РСДРП (б). Вся она основывалась на марксистской идее обобществления средств производства. Еще в "Манифесте Коммунистической партии" К.Маркс и Ф.Энгельс со всей решительностью заявили о необходимости революционной ликвидации большой личной собственности на землю и создание на базе бывших феодальных владений государственных сельскохозяйственных предприятий. Ф. Энгельс делал ударение на то, что "при переходе к полному коммунистическому хозяйствованию нам придется в широких размерах применять как промежуточное звено кооперативное производство.
Но реализация этой теории в конкретных условиях Советской России, и в особенности Советской Украины, натолкнулась, неожиданно для В.И.Ленина и его соратников, на сопротивление крестьянина-единоличника.
К середине 20-х годов крестьяне вытащили сельское хозяйство из кризиса, а в последующие годы валовая продукция превзошла дореволюционный уровень. Возросло и материальное благосостояние крестьянства. Все это свидетельствует о жизнеспособности индивидуального сельского хозяйства, его способности к быстрому обновлению. В 1928 году усилилось командно-административное давление на индивидуальное сельское хозяйство, что очень негативно повлияло на развитие производства. Удовлетворить потребности страны в продуктах питания и в сельскохозяйственном сырье, поднять материальный и культурный уровень жизни крестьянства можно было только путем перестройки традиционного семейного хозяйства. Кооперативные объединения в годы Новой экономической политики строились на материальной заинтересованности крестьян, на добровольных началах, а поэтому были эффективным способом повышения сельскохозяйственного производства.
При помощи НЕПа, который предусматривал уход от тоталитарной формы правления к рыночной экономике, большевистская власть обеспечила себе спокойную, хотя и на какое-то время, жизнь и смогла удержаться возле "кормушки". Но жизнь крестьян улучшилась на некоторое время, ведь вскоре И.В.Сталин начал курс на индустриализацию, которая потребовала значительных средств. А где их брать? Может у стран-соседей? Конечно, руководство ни за какие цены не пошло на то, чтобы просить деньги у других государств. Оно досказывало всему мира, что Советский Союз самый мощный и богатый, где люди живут, как в сказке: "чистые и сытые". Вот и начал И.В.Сталин проводить политику коллективизации, чтобы собранный крестьянином хлеб продать за границу, а полученные при этом средства вложить в развитие индустриализации.
Толчком к форсированию коллективизации послужил хлебозаготовительный кризис зимой 27-28 гг., связанный с нежеланием крестьянства продавать государству сельскохозяйственную продукцию по низким закупочным ценам.
Вера тогдашних руководителей страны в нетоварный характер социалистической экономики, игнорирование законов рынка, упование на принудительные административные способы выкачивания сельскохозяйственной продукции, прежде всего хлеба, привели сначала к торможению темпов развития сельского хозяйства, а со временем к его регрессу. С одной стороны, крестьянин не мог обеспечить простого воспроизводства, а с другой, государственный аппарат изымал продукты труда в неимоверных размерах, что привело к голодомору.
Рубежным в переходе к политике массовой коллективизации, безусловно, был 1929 год - это год "великого перелома". Психологическое состояние большинства украинских крестьян характеризуется как шоковое. В архивах сохранились документы, дающие возможность говорить об истинном состоянии дел на селе. На Полтавщине до октября 1929 года в колхозы вступило всего 5-6 % крестьянских хозяйств.
Через трех дни после публикации сталинской статьи от 7 ноября 1929 года в газете "Правда", начал свою работу ноябрьский пленум ЦК ВКП (б). Он должен был узаконить курс на массовую коллективизацию. В это время И.В.Сталин практически победил всех своих оппонентов. Речь была только о деталях: темпы, сроки, формы, методы по внедрению коллективизации. На пленуме была решена судьба Украины: выступил С.В.Косиор "О сельском хозяйстве Украины и о работе в селе". В постановлении было указано, что учитывая развитую материально-техническую базу Украина имеет все возможности, максимально ускорить на ее территории темпы коллективизации. Украина должна на протяжении короткого времени завершить "сплошную коллективизацию всего степного района".
Что касается Полтавщины, то хлебозаготовительные кампании 1928-1929 годов проходили в достаточно сложных условиях.
В результате неблагоприятных климатических условий, урожай 1928 года оказался низким (только 9459 тыс. пудов зерна, в 1927 году - 16749 тыс. пудов). План продажи хлеба государству по ценам в 6 раз ниже рыночных был установлен в размере 6697 тыс. пудов (то есть 70 % от всего товарного зерна).
А план хлебозаготовок 1928-1929 гг. был выполнен по Полтавскому округу на 100 %. "Успех" был достигнут тяжелой ценой. Даже официальные партийные документы это признавали почти открыто.
В пределах Полтавщины на 1 мая 1928 г. колхозов всех видов насчитывалось - 191. По сравнению с 1927 г. увеличено на 12,3 %. Удельный вес колхозов Полтавщины (191) в общем количестве колхозов Украины составлял 2,1 %.
Полтавщина отличалась относительно большим числом колхозов высшей формы - артелей и коммун, и меньшим процентом колхозов простейшего типа - товариществ.
Сплошная принудительная коллективизация на Полтавщине началась в январе 1930 года. Она рассматривалась, как ударная кратковременная кампания, которая должна была завершиться через несколько месяцев. Полтавский окружной партийный комитет установил срок - 3 месяца. Партийные и профсоюзные организации Полтавы послали в село 208 работников, со временем их количество достигло 2500. На конец первой пятилетки сплошная коллективизация на Полтавщине в основном была завершена.
По мере развертывания антикулаческой истерии местная власть все чаще обращалась к репрессивным мерам по отношению к зажиточным хозяйствам. В Полтавском партархиве сохраняется телеграмма из Москвы с грифом "секретно" от 24 апреля 1928 года. В ней осуждается "полный отказ от мер давления по раскулачиванию к зажиточной части села". Сталинское окружение призывало местные партийные организации не обращать никакого внимания на некоторые данные о плохом состоянии "озимых в ряде районов юга..." Тут же давалось задание "строго наказывать за нарушение единого фронта заготовок (хлеба)..." Широкой огласки приобрело "дело 20", когда к расстрелу было осуждено 20 так называемых "антисоветских элементов" - представителей мелкобуржуазных слоев города Полтавы.
Постановление от 30 января 1930 года определяло количество раскулаченных в границах 3-5 % всех крестьянских хозяйств. На практике же, на Полтавщине, их было намного больше.
В 1933 году на Полтавщине "парикмахеры" - чаще всего сошедшие с ума от голода женщины и дети, они шли на колхозные поля собирать или выстригать утерянные колоски. А постановления и дальше доходили до абсурда: Постановление от 3 сентября 1933 года Козельщинской районной милиции Харьковской области об изъятии 100% зерна из трудодней колхозницы М.Лобась за срезанные колоски. На Полтавщине в ходе принудительной коллективизации, голода 1933 г., а также репрессий 1937 - 1938 гг. потери населения составляют приблизительно 2,3 млн. человек. В 1933 году руководство в условиях кризиса народного хозяйства, тяжелых демографических потерь вследствие голодомора, вынуждено было отказываться от политики ускоренных темпов на селе. Оно отменяет необоснованные насильнические продразверстки. Колхозы и единоличники получили право после выполнения зафиксированной государством поставки реализовывать излишки сельскохозяйственной продукции по ценам свободного рынка. В последующие 1934 - 1935 годы состояние, по современным данным ЦСУ, было не намного лучшим. Но в конце 1934 года экономические последствия сталинского штурма на селе было в основном преодолено. Поскольку хозяйство в конце 30-х лет постепенно начало выходить на уровень продуктивности, который существовал в начале сплошной коллективизации. Положение на Украине было в то время тяжелее, нежели, в общем, в СССР, поскольку на нее приходится увеличенная часть заготовок.
Высокий урожай 1937 года завершает период массовых потерь населения от коллективизации. Однако в это время в стране разворачивается новая кампания уничтожения население - "Великий террор".
Голод, вызванный этими методами проведения коллективизации, 1932 - 1933 годов стал для украинцев тем, чем был холокост для евреев и резня 1915 года для армян. Индустриализация и коллективизация вели к еще большему сосредоточению власти в Москве. На Украине это означало, что мечты, иллюзии и уже достигнутые успехи в самоуправлении, которые характеризовали преисполненные надеждами 20-тые годы, были обречены. Коллективизация была своеобразной войной режима против крестьянства.
А в целом колхозный строй представлял собой одну из главных основ командной экономики. Фактически колхозы превращались в огосударствленные предприятия, а сельские труженики, отчужденные от средств производства, - в наемную рабочую силу, жестоко эксплуатируемую, своеобразных крепостных.
Луганск Сообщений: 7001 На сайте с 2009 г. Рейтинг: 6009
Наверх##20 февраля 2010 19:0820 февраля 2010 19:09
Ответ: (через 1,5 месяца)
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ (ЦДАВО)
03110, м. Київ-110, вул. Солом’янська, 24
До відома сповіщаємо, що списки та документи про розкуркулення громадян у ЦДАВО України не зберігаються. Для отримання цієї інформації радимо Вам звернутися до управління МВС України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Пушкіна, 83) та до Державного архіву Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ-24, вул. Богомольця, 10).
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ УКРАЇНИ
01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8
На Ваш запит повідомляємо, що у фондах архіву відомості про застосування репресій щодо ПОНОМАРЕНКА СТЕПАНА ОЛЕКСІЙОВИЧА, ПОНОМАРЕНКО ЯВДОХИ ГРИГОРІВНИ, ПОНОМАРЕНКА ІЛЬКА СТЕПАНОВИЧА, ПОНОМАРЕНКА ПЕТРА АФАНАСІЙОВИЧА (ПАНАСОВИЧА), ПОНОМАРЕНКО АНАСТАСІЇ ІВАНІВНИ, на жаль не виявлені. Радимо звернутися до Галузевого державного архіву Служби безпеки України за адресою: 01034, м. Київ-34, ву. Золотоворітська, 7.
В архівних документах МВС України немає відомостей про засудження, розкуркулення та виселення Пономаренка Степана Олексійовича та Пономаренка Петра Афанасійовича (Панасовича).
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пушкіна, 18/24, м. Полтава, 36011
Повідомляємо, що у фонді Полтавської межової палати (ф. 370) документів, що стосується землеволодіння та майна мешканців х. Забрідки Новосанжарської волості Кобеляцького повіту, немає (оп. 2 – спр.780, польовий журнал ділянок містечка Китайгород; оп. 3 – спр. 139, плани ділянок м-ка Нові Санжари), у зв’язку з чим немає можливості надати відомості про землеволодіння Пономаренка Степана Олексійовича.
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пушкіна, 18/24, м. Полтава, 36011
Повідомляємо, що архівна довідка щодо позбавлення виборчих прав у 1923 - 1924 рр. носіїв прізвища Пономаренко, мешканців населених пунктів Новосанжарської сільради Новосанжарського району Полтавської округи Полтавської губернії, була надіслана Вам за № 07-09/456 від 17.11.2009. Інших відомостей про родину Пономаренка Степана Олексійовича у фондах Полтавського окрвиконкому (фонд Р-363, списки розкуркулених та засуджених), Кобеляцької повітової ради народного господарства (фонд Р-143, списки підприємств) не виявлено.
В информационный центр УМВД в Полтавской области уже обращалась...