Раскулачивание. Репрессии. Полтавская область

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Из уголовного дела моего деда, ПОНОМАРЕНКО ИЛЬИ СТЕПАНОВИЧА, известно следующее.

Мой прадед - ПОНОМАРЕНКО СТЕПАН АЛЕКСЕЕВИЧ, в 1924 году которому был 61 год, год рождения примерно 1863, до революции был кулаком.

Имел 70 гектаров земли, 10 гектаров леса, ветряную мельницу, скот, полный сельхозинвентарь.

В хозяйстве работал сын, ПОНОМАРЕНКО ИЛЬЯ СТЕПАНОВИЧ. Использовался сезонный найм работников - по 8 человек.

В 1930 (1932 ?) году, как классово-чуждый элемент), раскулачен и выслан за границы сельского совета (со слов бабушки - в Кобеляцкий район).

Семья Пономаренко Степана Алексеевича была лишена избирательных прав как кулаки.

СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Державний архів

01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33

Ваша заява щодо розшуку інформації про родичів розглянута в Галузевому державному архіві (ГДА) СБУ.
Повідомляємо, що в ГДА СБУ документи з порушених питань не зберігаються.
Радимо продовжити пошук відомостей про розкуркулення Пономаренків в Управлінні МВС України в Полтавській області та в Головному інформаційно-аналітичному центрі МВС РОсії, про позбавлення виборчих прав - у Державному архіві Полтавської області.

Коллективизация - это одна из наиболее трагичных страниц истории крестьянства. Это и самая фальсифицированная история. В советское время неизменно повторялось, что
"коллективизация явилась выдающимся достижением нового общественного строя. Она навсегда ликвидировала остатки эксплуататорских классов, а опыт советской коллективизации должны использовать все страны при построении социализма" .

"Кулаки, противодействовавшие коллективизации, выселялись с мест постоянного жительства... Советская власть сделала все необходимое по трудоустройству бывших кулаков на новых местах жительства, создала нормальные условия жизни... Партия и Советская власть перевоспитала кулаков, помогла им стать полноправными гражданами и активными тружениками социалистического общества... Коллективизация ... укрепила и подняла на новую высоту союз рабочего класса и крестьянства".

Как власть"трудоустроила" раскулаченных увидим ниже.
Историки до сих пор ведут подсчеты, сколько миллионов крестьян были разорены и выброшены в необжитые, отдаленные районы, отправлены на строительства сталинских пятилеток, в концлагеря. Называют цифры в 5-7 миллионов.
Известный историк Дм. Волкогонов писал:"По моим подсчетам (вероятно, неполным) под раскулачивание попали 8,5-9 миллионов русских мужиков, их жен, детей, стариков. Около четверти погибли в первые месяцы после раскулачивания, еще четверть - на протяжении года".

В концлагеря отправлены свыше 40 тысяч раскулаченных крестьян. Участники минувших восстаний расстреляны. И тем более, расстреляны участники восстаний против коллективизации. Это и было осуществлением сталинской политики ликвидации кулачества, как класса. С "подачи" Сталина повторялась неправда про массовое вредительство кулаков, а крестьянские восстания против коллективизации выдавались за бандитские мятежи .

30 января 1930 года Политбюро ЦК ВКП(б) приняло Постановление "Про меры по ликвидации кулацких хозяйств в районах сплошной коллективизации".
Согласно этому Постановлению кулаки были разделены на три категории:
первая категория - контрреволюционный актив, организаторы террористических актов и восстаний,
вторая категория - другая часть контрреволюционного актива из наиболее богатых кулаков и полупомещиков,
третья категория - другие кулаки.

Главы семей 1-й категории арестовывались и их дела передавались на рассмотрение спецтроек в составе представителей ПП (полномочных представительств) ОГПУ, обкомов (крайкомов) ВКП(б) и прокуратуры. Эти тройки выносили, в основном, смертные приговоры.
Члены семей кулаков 1-й категории и кулаков 2-й категории подлежали выселению в отдаленные местности СССР или отдаленные районы данной области (края, республики) на спецпоселение .
Кулаки, отнесенные к 3 - й категории, расселялись в границах района на новых землях, которые отводятся специально для них за пределами колхозных массивов.

Второй этап массового раскулачивания и выселения - весной 1931 года. Всего за 1930 и 1931 год, как указано в справке Отдела спецпоселений Гулага ОГПУ "Сведения о выселение кулачества в 1930-1931 г." , было отправлено на спецпоселения 381026 семей общей численностью 1803392 человек.
В советское время досоветскую Сибирь называли краем ссылки и каторги. В Сибирь ссылали не только "политических" и уголовников, но и много тысяч крестьян для освоения ее земельных пространств. История царской ссылки изучена во всех деталях . Исследование истории советской ссылки еще только начинается. Частью этой истории является ссылка миллионов крестьян во время коллективизации.

Украина за 1930–1931гг. “ поставила ” 63817 семей ( 16,7% от общей численности раскулаченных в СССР.

С Украины за этот период было выселено :

• в Северный край – 19658 (30,8%) ;
• на Урал – 32127 (50,3%) ;
• в Западную Сибирь – 6556 (10,3%) ;
• в Восточную Сибирь – 5056 (7,9%) ;
• в Якутию – 97 (0,2%) ;
• в Дальневосточный край – 323 семей (0,5%).

http://poltava-repres.narod.ru/katy/volkov.htm

Документ №1

Докладная записка заместителя наркома внутренних дел УССР А.З.Кобулова особоуполномоченному НКВД СССР Стефанову. 26 августа 1939г. Совершенно секретно

Особо уполномоченному НКВД СССР старшему майору государственной безопасности
тов. Стефанову гор. Москва

Об извращениях в оперативноследственной работе в УНКВД по Полтавской области

У протоколах допитів О.Волкова навесні 1941 р. відсутня тема діяльності
трійок. Можливо, це вже не дуже цікавило слідчих. Однак для довершеного
зображення «великого терору» матеріали про трійки конче потрібні. Тому
пропонуємо свідчення Волкова, які він дав на допиті 16 червня 1939 р.

Документ № 3
З протоколу допиту О.Волкова від 16 червня 1939 р.
[…]
Вопрос: Выше вы показали, что на предыдущих допросах скрыли о вражеской практике рассмотрения следственных дел на тройке УНКВД. Расскажите, что это за практика?
Ответ: Еще при Петерсе-Здебском быв. нач. УНКВД была установлена практика, что во время заседания тройки, члены тройки дел не рассматривают, а присутствующий докладчик читает составленную справку по делу, копия которой роздана каждому члену тройки. Докладчик выделялся из состава сотрудников оперативных отделов, главным образом бойкий и следственных дел не знал и
фактически был чтецом, и таким образом создавали проформу судейского заседания. Такую установленную практику на тройке я продолжал, а в дальнейшем упрощение рассмотрения дел дошло до того, что членам тройки Маркову и Федорову надоело слушать читку справок «докладчиком», сами стали читать их и помечать на справках свои решения. Тогда отпала необходимость
вызова докладчика, следователей, проводивших следствие.

Вопрос: Кто являлся членами тройки?

Ответ: Членами тройки были: Марков — 2-й секретарь обкома ВКП(б),
Федоров — областной прокурор и я — нач. УНКВД.

Вопрос: Это все, что вы хотели рассказать?
Ответ: Нет, я хочу сказать прямо, что областной прокурор Федоров был
свидетелем, на глазах которого проводилась вражеская практика по фабрикации фиктивных дел. Он хорошо знал и видел, что в УНКВД применяются методы физического воздействия к арестованным и сам же давал указания райпрокурорам санкционировать аресты на местах и вести следствие. Это привело к тому, что в районах тоже начали избивать арестованных, арестовывали пачками. Именно при Федорове были пропущены описанные мною фиктивные дела по тройке УНКВД.
Очень часто были случаи, когда арестованные по созданным большим фиктивным делам передопрашивались, но при этом отказываясь от своих показаний, делали заявления при каких обстоятельствах получены от них показания,
вскрывали фиктивность всего дела. Ни Федоров, ни Симоненко — зам. областного прокурора — не сделали мне тогда никаких заявлений, что в результате допроса они сомневаются в каком-либо деле, а наоборот, при них производились избиения, вынужденные допросы и составление фиктивных протоколов, на которых они делали свои подписи. Была даже установлена практика,
что Поляков, Платонов и Чернявский привлекали их к допросам с тем расчетом, чтобы иметь в деле протокол с подписями прокуроров.
Кроме этого, Федоров и Симоненко до февраля 1938 г. подписали до 1000
альбомных справок, совершенно не знакомясь с делами, а по всем этим делам были вынесены решения, главным образом, расстрел. Причем я уже показывал, что альбомные справки составлялись по телефону.
Ни Федорова, ни Симоненко до своего приезда в Полтаву я не знал. Федоров до назначения облпрокурором работал кременчугским прокурором, Симоненко до назначения на должность зам. облпрокурора работал райпрокурором в Лубнах.
До приезда в Полтаву Маркова я не знал. Марков прибыл в Полтавскую область в апреле 1938 г. на должность 3 секретаря обкома ВКП(б). До этого он работал в течение ряда лет в Винницкой области в должности нач. политотдела какого-то совхоза.
Выезды Маркова в районы Полтавской области ознаменовались самыми
погромными мерами в отношении районных партийных кадров. Так в Золотоношском районе он обвинил секретаря райкома ВКП(б) Старниченко как врага народа и обком исключил его из партии. В Лубенском районе Марков буквально расправлялся с партийными кадрами, за что попал в газету «Коммунист», была помещена статья «Обурлива практика». Для Маркова создалось затруднительное положение, в связи с чем дальнейшее пребывание на партийной работе стало невозможным, но я вмешался в это дело и арестовал б/секретаря Лубенского райкома как «врага народа» и этим спас Маркова. Кроме этого его линия меня удовлетворяла и на тройке. При рассмотрении на тройке того или иного дела, Марков обычно предлагал жесткую меру репрессии и предупреждал: «Надо еще один чей-нибудь протокольчик положить в дело, подбросить», не останавливая приведение приговора в исполнение. Так, Марков знал, что
это фиктивные дела ибо все это проходило на его глазах.

ДА СБУ, Полтава. — Спр. № 19533. — Т. 1. — Арк. 124–126.
Оригінал. Машинопис.

http://poltava-repres.narod.ru/katy/volkov.htm

Репрессивная деятельность Управления НКВД по Полтавской области наиболее полно раскрывается во второй серии допросов О.Волкова, которые проводились в Москве уже после 2х лет его заключения. В сущности, это синтез его предыдущих свидетельств, допросов других обвиненных и свидетелей.

Документ №2

Из протоколов допросов О.Волкова от 4,5 и 7 1941р марта.

[…] Впервые в марте 1938 г. было сфабриковано мною фиктивное дело, которому было дано наименование «Всеукраинское националистическое подполье». Замысел этого фиктивного дела мною был взят из ориентировки НКВД УССР, в которой говорилось, что в Киеве вскрыт так называемый всеукраинский антисоветский националистический центр, филиалы которого якобы существуют и действуют во всех областях УССР.

В то время в УНКВД содержались под стражей арестованные Сторубель, Отченаш, Волошин и ряд других, фамилий которых не помню.

Кримінальне законодавство, на підставі якого
в різні роки життя країни проводилися репресії

До затвердження ВУЦВК 23 серпня 1922 року Кримінального кодексу УСРР і 15 вересня 1922 року Кримінально-процесуального кодексу УСРР в Україні, як і на всій території колишньої Російської імперії, діяли декрети, постанови, положення ВЦВК, РНК, НКЮ, на підставі яких встановлювався перелік дій, що визнавалися злочинними, визначалася міра покарання за
скоєння їх і був започаткований кривавий шлях небаченого досі терору.

Основні з них такі:
* Постанова РНК від 5 вересня 1918 року "Про червоний терор",
* декрети ВЦВК:
* "Про Всеросійську надзвичайну комісію" (ВЧК) від 17 лютого 1919 року;
* "Про революційні трибунали" від 12 квітня 1919 року;
* "Положення про революційні військові трибунали" від ЗО листопада 1919 року;
* "Про революційні військові залізничні трибунали" від 20 березня 1920 року;
* "Про адміністративне висилання" від 10 березня 1922 року та інші.

Вони містили деякі елементи як кримінальних, так і кримінально-процесуальних норм. Міра покарання за скоєння так званих контрреволюційних злочинів у більшості з них була єдина - розстріл і застосовувалась на підставі "революційної правосвідомості", що створювало безмежні умови для свавілля. Названі нормативні акти надавали чекістам повну свободу
дій. Так, у Декреті ВЦВК "Про революційні трибунали" записано: "...трибуналам надається нічим не обмежене право у визначенні міри покарання".

Масово примінялися:
а) адміністративні розстріли
б) розстріли на місті
в) розстріли заручників

1. У Кримінальному кодексі 1922 року контрреволюційні злочини передбачені в ст.ст. 58-73:
ст. 58 - збройне повстання чи вторгнення на радянську територію збройних загонів чи банд;
ст. 59 - зносини з іноземною державою з ворожою метою;
ст. 60 - участь у контрреволюційній організації;
ст. 61 - участь в організації, створеній для надання допомоги міжнародній буржуазії;
ст. 62 - участь в організації, метою якої є збудження і хвилювання населення;
ст. 63 - участь в організації, яка своїми діями перешкоджає роботі установ чи підприємств;
ст. 64 - тероризм;
ст. 65 -- диверсії;
ст. 66 - шпигунство;
ст. 67 - активна діяльність проти революційного руху при цараті;
ст. 68 - приховування контрреволюційних елементів і пособництво їм;
ст. 69 - антирадянська агітація і пропаганда;
ст. 70 - пропаганда і агітація для допомоги міжнародній буржуазії;
ст. 70-1 - скупка нерухомості й цінних паперів, націоналізованих у іноземців чи громадян Радянських республік, з метою збільшення претензій іноземних держав до СРСР;
ст. 71 - самочинне повернення в УСРР осіб, висланих за її межі;
ст. 72 - виготовлення, зберігання і розповсюдження літератури контрреволюційного змісту;
ст. 73 - вигадки і розповсюдження з контрреволюційною метою неправдивих чуток чи неперевірених даних, що можуть викликати паніку або недовіру до влади та дискредитацію її.

2. Контрреволюційні злочини в Кримінальному кодексі УСРР, затвердженому ЦВК УСРР 8 червня 1927 року, передбачені лише в одній 54-й статті кодексу з пунктами і підпунктами від 1 до 14-го. Доречно зауважити, що згрупування ознак контрреволюційних злочинів в одній статті зовсім не випадкове і, напевне, свідчить про намагання авторів кодексу затушувати проблему наявності злочинних, зокрема антирадянських, проявів у державі. Напередодні 10-ї річниці жовтневого перевороту створити видимість їх винятковості, оскільки, мовляв, в умовах морально-політичної єдності радянського народу для злочинності немає відповідного ґрунту, що вона, начебто, взагалі невластива для радянського суспільства, а ст. 54 в кодекс включена на всяк випадок. Не виключено, що саме цими міркуваннями пояснюється і те, що кримінальні кодекси видавались, як правило, малими тиражами, а їхній формат наближався до кишенькового. Але із "загостренням класової боротьби" і подальшим поширенням масовості репресій це лицемірство в подальшому втратило своє значення.

Ст. 54 Кримінального кодексу передбачала ознаки таких злочинів:
ст. 54-1 "а" - зрада Батьківщині;
ст. 54-1 "б" - зрада Батьківщині військовослужбовцем;
ст. 54-1 "в" - сприяння членів сім'ї військовослужбовця втечі його за кордон;
ст. 54-1 "г" - недонесення про зраду, що готується;
ст. 54-2 - збройне повстання;
ст. 54-3 - зносини з іноземною державою з ворожою метою;
ст. 54-4 - надання допомоги міжнародній буржуазії;
ст. 54-5 - схилення іноземної держави до війни проти СРСР;
ст. 54-6 - шпигунство;
ст. 54-6 "а" - передача за кордон винаходів чи вдосконалень щодо державної оборони;
ст. 54-7 - шкідництво;
ст. 54-8 - тероризм;
ст. 54-9 - диверсії;
ст. 54-10 - антирадянська пропаганда і агітація;
ст. 54-11 - участь у контрреволюційній організації;
ст.54-12 - недонесення органам влади про контрреволюційні злочини;
ст. 54-13 - активна діяльність проти революційного руху при цараті
та під час громадянської війни;
ст. 54-14 - контрреволюційний саботаж.

Крім того по всій Україні розвернулась боротьба з антисемітизмом. В кримінальний кодекс була внесена стаття по якій карали за антисемітизм. У 1920-му році Чемпіон-чемпіонів борець Іван Піддубний - наш земляк - побував в катівнях одеського ЧК, де розстрілювали кожного запідозреного в антисемітизмі. Його прізвище переплутали з якімсь антисемітом Піддубним і хотіли розстріляти. Конвеєр розстрілів працював на повну потужність.

2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 "Про антирадянські елементи", якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВС пропонувалося в п'ятиденний термін створити "особливі трійки" і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю советську епоху, "єжовська чистка" суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СРСР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії «особливі трійки" без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.І.Леніна, який учив: "Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!"

3. Доволі рідко зустрічаються реабілітовані особи, які в 60-80-ті роки були засуджені за окремими статтями Кримінального кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР 28 грудня 1960 року:
ст. 62 - антирадянська пропаганда і агітація;
ст. 187-1 - розповсюдження неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад;
ст.ст. 138, 209 - скоєння злочинів, пов'язаних з порушеннями законодавства про релігійні культи.

1969 рік. Таємний лист Голови КДБ СРСР Юрія Андропова про переслідування інакодумців та дисидентів методами каральної психіатрії в ЦК КПРС. В Московському інституті психіатрії ім. Сербського психіатр проф. Сніжнєвський розробив основний квазімедицинський діагноз за яким переслідували дисидентів, інакодумців та тих хто слухав Голос Америки, Свободу та інші "ворожі голоси" а потім розказував що чув людям. Діагноз був такий - "в`яло протікаюча шизофренія".
Для винищення української еліти комуністичною ідеологією культивувалася словесна потвора "український буржуазний націоналізм", "український буржуазний націоналіст" та ярлик "ворог народу". Заарештовані з таким ярликом були стовідсотково приречені на знищення.
Зараз ст. ст. 187-1 і 138 з Кримінального кодексу вилучені, а ст.ст. 62 і 209 суттєво змінені за своєю диспозицією.
Серед реабілітованих значна кількість осіб, які були засуджені за статтями Кримінального кодексу РРФСР. З цього приводу слід зауважити, що кримінальне законодавство колишніх союзних республік мало чим відрізняється одне від одного. Різниця, в основному, заключається в нумерації статей. Саме така різниця між Кримінальним кодексом УСРР 1927 року, за яким була репресована найбільша кількість осіб, від Кримінального кодексу РРФСР. Якщо, скажімо, шпигунство за КК УСРР передбачено ст. 54-6, то за КК РРФСР - ст. 58-6, тероризм КК УСРР передбачав у ст. 54-8, КК РРФСР - у ст. 58-8, за антирадянську пропаганду і агітацію в УСРР карали за ст. 54-10 КК УСРР, така ж стаття з тією ж диспозицією й мірою покарання є і в КК РРФСР - за № 58-10 тощо.
Деякі особи були репресовані за низкою статей Кримінального кодексу, крім інших, зокрема, ще й за ст. 54-6 - шпигунство і за сукупністю - за ст. 54-10. Таке поєднання злочинних дій з боку однієї і тієї ж людини здебільшого неможливе. Якщо людина займається шпигунською діяльністю на користь іншої держави, тобто являється таємним агентом розвідки, то, зрозуміло, що вона не стане займатися антирадянською пропагандою і агітацією, оскільки у неї зовсім інші завдання. Ці приклади засвідчують, що звинувачення вигадані.

Втім у діяльності НК, ДПУ, НКВС і КДБ фантазія була безмежною. І однією з фантазій були нічні арешти, обшуки та обкрадання заарештованих. Так, у 1937-му році був заарештований вночі український патріот, вчитель 28-ї школи Мільгєвський Микола Іванович, який жив за адресою м. Полтава, Пушкіна 123. Через три дні його розстріляли. Під час нічного обшуку в його квартирі пропали дорогоцінні речі.

Ответ:

ФЕДЕРАЛЬНАЯ СЛУЖБА БЕЗОПАСНОСТИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
Управление регистрации и архивных фондов

ул. Кузнецкий мост, 24, Москва, Россия, 101000

На Ваше обращение сообщаем, что Центральный архив ФСБ России сведениями и документальными материалами на Пономаренко Степана Алексеевича не располагает.
Для продолжения поиска сведений о судьбе Пономаренко Степана Алексеевича рекомендуем самостоятельно обратиться в Информационный центр УМВД в Полтавской области.

Ответ:

ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Архівна довідка

У списку позбавлених виборчих прав по Новосанжарській сільраді Новосанжарського району Полтавської округи Полтавської губернії, складеному виборчою комісією сільради 20 жовтня 1923 року, значиться 31 особа на прізвище Пономаренко, серед них:
228. Пономаренко Микола Олексійович, 62 р.,
229. Пономаренко Васса Олексіївна, 60 р.,
230. Пономаренко Іван Миколайович, 30 р.,
231. Пономаренко Марфа Миколаївна, 31 р.,
232. Пономаренко Петро Миколайович, 22 р.,
233. Пономаренко Степан Олексійович, 60 р.,
234. Пономаренко Євдокія Гаврилівна, 55 р.,
235. Пономаренко Ілля Степанович, 23 р.,
236. Пономаренко Никифор Олексійович, 39 р.,
237. Пономаренко Уляна Петрівна, 36 р.,
хлібороби, майновий стан - середняки, позбавлені виборчих прав як куркулі.
Підстава: ф.р-363, оп. 4, спр. 1, арк. 147.

У списку позбавлених виборчих прав по Новосанжарській сільраді Новосанжарського району Полтавської округи Полтавської губернії, складеному виборчою комісією сільради 11 жовтня 1924 року, значиться 33 особи на прізвище Пономаренко, серед них:
194. Пономаренко Микола Олексійович, 63 р.,
195. Пономаренко Василь Олексійович, 61 р.,
196. Пономаренко Іван Миколайович, 31 р.,
197. Пономаренко Марта Миколаївна, 32 р.,
198. Пономаренко Петро Миколайович, 23 р.,
199. Пономаренко Степан Олексійович, 61 р.,
200. Пономаренко Явдоха Григорівна, 56 р.,
201. Пономаренко Ілько Степанович, 24 р.,
202. Пономаренко Никифор Олексійович, 40 р.,
203. Пономаренко Оляна Петрівна, 37 р.,
мешканці х. Забрідки, хлібороби, раніше позбавлені виборчих прав.
Підстава: ф.р-363, оп. 4, спр. 7, арк. 146.

Одночасно повідомляємо, що інших відомостей про родину Пономаренка Степана Олексійовича у фондах Полтавського окрвиконкому (ф.р-363, списки розкуркулених та засуджених), Кобеляцької повітової ради народного господарства (ф.р-143, списки підприємств), Полтавського губернського продовольчого комітету (ф.р-1237, списки млинів) не виявлено.

У фондах Полтавської межової палати (ф.р- 370), Полтавської казенної палати (ф.130), Полтавської губернської землевпорядної комісії (ф.123), Полтавського губернського у селянських справах присутствія (ф.539), картографічних матеріалах Полтавської губернії (ф.1044), Кобеляцького повітового управління робітничо-селянської міліції (ф.р-146) документів, що стосуються землеволодіння та майна мешканців х. Забрідки Новосанжарської волості, немає.

Ответ: (почтой через 10 дней)

ХАРКІВСЬКА ПРАВОЗАХИСНА ГРУПА

61002, Харків-2, а/с 10430, Україна

Спробуйте запросити дані про адміністративне розкуркулення і виселення чи заслання Ваших родичів через начальника УМВС Харківської області за адресою:
вул. Раднаркомівська, 5, Харків, 61002.

http://poltava-repres.narod.ru/statti/kolekt_ru.htm

Коллективизация 1927-1938 г.г. в Украине (Полтавщина)

Перед тем, как охарактеризовать общее состояние экономики украинского села и политики органов Советской власти по созданию коллективных форм собственности, целесообразно, на мой взгляд, сначала привести основное содержание агарной программы РСДРП (б). Вся она основывалась на марксистской идее обобществления средств производства. Еще в "Манифесте Коммунистической партии" К.Маркс и Ф.Энгельс со всей решительностью заявили о необходимости революционной ликвидации большой личной собственности на землю и создание на базе бывших феодальных владений государственных сельскохозяйственных предприятий. Ф. Энгельс делал ударение на то, что "при переходе к полному коммунистическому хозяйствованию нам придется в широких размерах применять как промежуточное звено кооперативное производство.

Ответ: (через 1,5 месяца)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ
(ЦДАВО)

03110, м. Київ-110, вул. Солом’янська, 24

До відома сповіщаємо, що списки та документи про розкуркулення громадян у ЦДАВО України не зберігаються. Для отримання цієї інформації радимо Вам звернутися до управління МВС України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Пушкіна, 83) та до Державного архіву Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ-24, вул. Богомольця, 10).

Раскулачивание. Репрессии. Полтавская область

поиски документов о моих раскулаченных