Раздел "ДНЕПРОПЕТРОВСКАЯ ОБЛАСТЬ" - географический.
[q] Для открытия фамильной темы необходимо заполнить предложенную Анкету ИДИТЕ ПО ССЫЛКЕ >>>> Географический раздел (Страны и Регионы) https://forum.vgd.ru/388/ Гос. архив Днепропетровской области (ГАДО(ДАДО)) https://forum.vgd.ru/553/
[/q] ОБРАТИТЕ ВНИМАНИЕ на то, что ВСЕ украинские разделы и темы закрыты для редактирования... Напечатав свое сообщение, не поленитесь проверить его на предмет грамматических ошибок и неточностей в изложении через опцию "Предварительный просмотр"...и только потом отправляйте на форум через опцию "Отправить".. |
Верхнеднепровский уезд Екатеринославской губернии
Диалоговая тема (вопросы/ответы)
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
2 апреля 2013 10:09 с. Пушкарівка Голодомор свідченнями наших земляків Голодомор 1932-1933 років На початку минулого сторіччя Україна пережила три періоди масового голоду. В 1921–1923рр. та 1946–1947рр. його причиною була посуха після тяжких війн. Голод 1932–1933 рр. – особлива сторінка Історії багатьох регіонів Радянського Союзу. Та в Україні він став наслідком не природних катаклізмів, а через здирницьку систему хлібозаготівель, фінансовий тиск на одноосібників через систему оподаткування та конфіскацію у селян абсолютно всього продовольства, нібито для допомоги Іншим голодуючим, та, насправді, щоб запобігти спалаху українського сепаратизму під час соціально-політичної кризи, яка охопила СРСР. Для тисяч українських сімей Голодомор став Історією, яку не можна забути. Ідея увічнення пам'яті жертв Голодомору закликає тих, що живуть нині, до примирення, до неприйняття безглуздого, І тому особливо страшного, вбивства за політичними мотивами. З метою належної організації та проведення заходів щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932–1933 років, привернення уваги громадськості до цієї трагічної події, керуючись Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", Указом Президента України від 28 березня 2007року №250/2007 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні" та розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 4 березня 2007 року в нашому місті при виконкомі створено редакційну колегію по створенню міської книги пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Керуючись вищесказаним, наша редакція починає низку публікацій під загальною назвою "Голодомор свідченнями наших земляків". На сторінках нашої газети ви зможете про¬читати спогади тих людей, які стали свідками цієї трагедії. Кожна розповідь - це людське життя, частинка нашої Історії, шана пам'яті загиблих у ті страшні часи.
Свідчення Краснощок Олександри Опанасівни (дівоче прізвище Корота), 1914 р. н., уродженки села Пушкарівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Під час голодомору 1932–1933рр. проживала у селі Пушкарівка, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. У м. Вільногірську проживала з 1957 року за адресою: вул. Варена, буд.22. Спогади оформлено вчителькою початкових класів Вільногірської ЗОШ № 3 Краснощок Інною Григорівною, зі слів Краснощока Артура Федоровича, сина Краснощок Олександри Опанасівни. Свідчення записано 24 березня 2008 року.
"Про голод 1932–1933 років я чув від своїх батьків. Це були дуже скупі, під грифом "таємно", розповіді з обов'язковим попередженням всіх присутніх нікому і нічого з почутого не розповідати. Не було довіри сусідам, знайомим, навіть родичам, щоб "не продали". Розповідала в основному мама, вона більше була дома з дітьми. Батько завжди був на роботі, дуже зайнятий, а коли не дай бог чув якісь розмови на цю тему, дуже сердився, боявся, що я комусь розкажу. Мама, Краснощок (дівоче прізвище – Корота) Олександра Опанасівна, 1914 року народження, село Пушкарівка, Верхньодніпровського району. В 1933 році їй було 19 років. Вона проживала там же і на власні очі бачила та була свідком тих жахливих страхіть, які пережив наш народ. В 1939 році вона вийшла заміж за Краснощока Федора Лаврентійовича, односельця. В 1940 році народила мене, Краснощока Артура Федоровича, а після війни в 1947 та 1949 роках народила моїх брата Олега ти сестру Тетяну, які зараз проживають в місті Вільногірську. Тому й не дивно, що в лихі 1946–1947роки, згадувались на сімейному рівні страхіття 1932–1933 років. Ще й підкреслювалось, що тоді було значно гірше. Частково можливо через те, що в сорокові роки, після війни, батько працював у Раивійськкоматі, отримував "пайок"і це значно допомагало нашій сім'ї вижити, ми легше за багато інших сімей пережили цю голодовку. В 1932–33 роках було значно страшніше. Зі слів мами урожай в 1932 році був добрий, село виконало поставки зерна. Але нашій владі було цього мало. Не раз за осінь і зиму по селу вигребли все зерно, що було спочатку на виду, а потім і приховане, а напослідок забрали навіть просо, горох та квасолю. Вимела під мітлу селянські садиби рідна Радянська влада. і чим далі від міста, в глухих селах, тим чистіше вимітала ця мітла, залишаючи селян на голодне вимирання. Покинути село, втекти від цієї біди селяни не могли – у них не було паспортів, а без паспортів сміливців, які намагались втекти виловлювали в містах, на залізничних станціях, річпортах міліцією та особістами і повертали в села. З'їдено було все: макуха, полова, коти, собаки. Були випадки людожерства в Пушкарівці. На Плавнях одна жінка, щоб спасти себе та двох дітей, з'їла третю дитину. Найстрашніші дні настали навесні 1933 року, коли було з'їдено все. Навіть спасительниця-жалива ще тільки пробивалась із землі та ховрашки ще не проснулись, настав мор людей – люди вимирали родинами. Наведу лише один епізод, який найбільше запам'ятався з розповідей мами. Забрали зерно, вивезли підводами на залізничну станцію Верхньодніпровськ, погрузили в криті вагони і цілий потяг загнали на запасну колію, виставивши військову охорону. Це був один з тих ешелонів, які готувались до відправки на експорт на Захід. Чи то за нього забули, чи то була інша причина, але він достояв під охороною до кінця зими. З деяких вагонів почало просипатись зерно. Якимось чином в зголоднілих селах стало про це відомо і один по одному, групами люди спокійно потяглися до станції з далеких і близьких сіл. Йшли пішки, ледве волочачи ноги, надіючись на успіх цього походу. Всі ці групи людей рухались вимощеною каменем дорогою через село Пушкарівку. До них приєднувались і пушкарівчани, які й розповіли потім про криваву трагедію, яка невдовзі сталися на залізничній станції. Люди йшли сльозно просити-молити віддати для їх спасіння це зерно. Невідомо як вони, ці збожеволілі від голоду наївні люди планували це зробити, але ж таки надіялись на милість влади. Солдати ж, звичайно, виконуючи наказ, не допускали людей до вагонів. А коли дії натовпу стали загрозливими для цілості вартованого об'єкту, тобто ешелону, відкрили прицільний вогонь по людях. Були вбиті й поранені. Скільки ж їх там загинуло, достеменно невідомо. Викликали загони міліції, решту селян вигнали зі станції і наказали повертатись додому. Зовсім знесилені, охлялі люди, поплентались в рідні села. До фізичного додалось моральне виснаження, було вбито останню надію на спасіння і люди стали падати й падати. Про страшну дорогу від станції до Пушкарівки, всіяну трупами нещасних людей і розповіли пушкарівчани, які повернулись. Значно пізніше (в 1983 році), коли Світова громадськість вперше відзначала 50-річчя голодомору в Україні, коли його й назвали саме голодомором, я чув від кількох людей цю історію. Це були несміливі, боязкі, короткі розповіді з різними деталями походу селян, але з єдиним у всіх розповідях кінцем – розстрілом людей військовою охороною на залізничній станції Верхньодніпровськ. Говорили також про те, що ті вагони достояли до весни, непогода, сніг, дощ, сирість зробили свою справу: зерно з дерев'яних вагонів так і проросло, і згоріло. Дуже багато часу пройшло... Я ж упевнений, що голодомор був штучним і його організаторам, виконавцям, а також нинішнім заперечувальникам факту голодомору немає прощення в віках ". Голодомор свідченнями наших земляків. Голодомор 1932-1933 років // Вільногірськ.– 2008.– 18 квіт.– С. 3. | | |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
2 апреля 2013 10:09 Жито – від слова «життя» Нам треба знати історію, якою б гіркою вона не була. Не ідеалізувати, і не чорнити. По-різному оцінюється та чи інша подія різними людьми. Один старий чоловік сказав мені: «Отой голодомор видумали бандери. Я в той час працював в НКВД. Їла моя сім'я все, але не розкошувала. Довелося арештовувати ворогів народу. Пам'ятаю, одного брав з Боровківки. Зайшов до них в хату – порожньо. На печі щось поворушилось. А потім сімейство почало злазитись до мене. Троє дітей пузатих з острахом дивились на незнайомих. Жінка квилить, чіплялась за чоловіка. Він ледь ноги переставляв. Я вигнав його з хати, сам сів на коня і погнав до району, їхав і підганяв арештованого нагайкою. Той падав, ледь підіймався (так йому і треба, ворогу). За що засуджений був, мене не цікавило. Я виконував наказ. Що потім, з ним було – не знаю. А оце років три тому зустрічається мені один старик. Пильно так, з презирством заглянув у вічі: «Не впізнаєш, гадино? – видавив із себе. – Згадуй, – вхопив за петельки. – Згадуй, як мою сім'ю осиротив і гнав мене голодного з Боровківки через луки». – Та цур, тобі, – відмахнувся він. – Коли це було. Не заробив би, не сидів...» Мій співрозмовник посміхнувся, вимовивши останні слова: «А що? Кожен жив, як міг», – ніби виправдовувався він. Я б додала ще – як дозволяла совість. Але за що страждали діти, оті невинні жертви голодомору 33-го? Давайте більше звертатись до живих свідків тієї трагедії і записувати, закарбовувати в пам'яті оту народну трагедію, щоб подібне ніколи не повторилося. Ми розмовляли з Килиною Федорівною Гораш довго. Але жінка таки намагалась обійти свої криваві спогади. Не хотілось тривожити їй знову і знову пам'ять серця. То ж вибачте мене вкотре, шановна Килино Федорівно, що читаючи цей матеріал, вам доведеться тяжко. Це потрібно для нащадків. Для ваших внуків і правнуків. Родом К. Ф. Гораш з Одеської області. Є таке село там – Дубинове. – Було в нашого батька п'ятеро дітей, двоє коней, корова, – розповідала вона. – Як тільки колгосп організувався, він все те добро здав добровільно. Але в чомусь недогодив і його, як підкуркульника, засудили. З хати нас, дітей, вигнали, все майно забрали. Правда, знайшлися добрі люди, приютили. – То ваша мати сьорбнула з вами? – запитую. – Вона кинула нас. Забрала старшу Ганну і майнула в ближній радгосп. Жили ми з чужою бабусею. Вона, від себе відривала кусень хліба і нам давала. А той хліб їй рідня приносила з колгоспу, зароблений на трудодень. Ще один знайомий дядько давав нам трохи макухи. А мати... Бог їй суддя, – сказала вона. Діти залишились наодинці з голодом, в холоді і чужі й хаті. Килині було тоді чотирнадцять, а найменшій Мілі – шість. Ще був малий Михайлик і старший від усіх Андрій. Добре пам'ятає жінка, як, Андрій одного разу пішов роботу шукати, а їм сказав: «Чекайте на мене, їжте квіточки, травичку, тримайтесь. Я зароблю грошей і всіх вас заберу». І після того вони його вже більше не бачили. Розповідали люди, що зайшов до однієї хати на ночівлю проситися, та більше з неї не вийшов. З вигляду був міцний хлопець, от і, говорять, з'їли його. Чекати більше не було на кого. А в радгоспі, де мати працювала, давали по 800 грамів хліба... Михайлик опух увесь і вже не міг пересуватися. Була весна 33-го. Зазеленіло жито. Меншенькі просили їсти. Тоді Килина пішла на ризик. Залишала обабіч поля Милю, щоб та про об'їждчика повідомляла. А сама рвала зелені колоски. Натерла їх об камінці і зварила суп. Невдовзі зійшла й картопля, посаджена з кожуриння. Накопала дрібненької, додала отого зеленого жита і зварила кандьор. – Ми сьорбали його з великого казана, – вела далі жінка, аж доки увесь не поїли. Вночі Михайлик просив пити, а потім почав хрипіти. Я покликала бабусю, в котрої жили. Подивилася вона на нього та й каже: «Вже його Господь забирає. Нехай хоч воно тут не мучиться». Помер Михайлик. Переказувала Килина матері, але та прийшла лише через два дні. Хлопчик так і лежав в хаті, а вона бідкалася про труну і яму. Зробили знайомі ящик і в ньому брата поховали. Пізніше і вона пішла на роботу в радгосп, де жила мати з Ганною. А Милю забрав рідний дядько до Одеси. Виконувала вона будь-яку роботу в хаті. Вже і їй перепадало по 800 грамів хліба та густий суп. Зазнала всього. Бо хто не хотів, той і не зобиджав. І не лише їй одній випала така участь. А скільки тих маленьких могилок по землі українській! Була і в няньках, вчилася у фабзаучі, досталося їй і раннього і пізнього. А коли вийшла заміж, то ще перед війною переїхала до Верхньодніпровська. Більше двадцяти років хліб пекла. Спочатку в старій пекарні. А на пенсію її виряджали з нового хлібозаводу. Вона воістину знає ціну хлібові. Л. Ігнатенко Придніпров. комунар.– 1993.– 11 верес.– С. 2. | | |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
2 апреля 2013 10:10 Ні пісні, ні звуку (Зі спогадів мого дідуся) Село пригнітилось. Ні пісні, ні звуку, ні собачого гавкоту. Настала зима 1933 року. Запаси вже скінчилися. Коні валилися з ніг Коли яка коняка падала з голоду, на неї з сокирами накидалися такі ж голодні люди. Кому скільки вдалося відрубати, швидко ніс додому, щоб ще й дорогою не відібрали. Вмирали поодинці. Вмирали цілі сім'ї. Батьки мого дідуся були хліборобами. «Їх сім'я складалась з 8 чоловік. У мами мого дідуся, бабусі Анни, було три сестри – Катруся, Тетяна, Соломія та два брати – Денис, Артем. Трагічно склалася доля тітки Соломії (1876 р. н.). У неї був чоловік Сініфон (1870 р. н.) та двоє дітей: Варя (1928 р. н.) та Льоня (1930 р. н.). Не було чого їсти і чоловік тітки Соломії пішов у м. Луганськ бо там була робота, за яку давали гроші та ще й пайок. Один раз в два тижні він приїздив додому і привозив харчі, які економив. Їхати треба було до станції Верхньодніпровськ, а потім 15 кілометрів йти пішки балкою Гаврашівка. І от весною 1933 року голодний, стомлений він йшов додому і за 3 кілометри до хати вкрай безсилий помер з куском хліба за пазухою. Сім'я втратила годувальника. Від голоду почали хворіти, пухнути діти тітки Соломії. Захворіла й вона сама, не було сил ні ходити, ні жити. Приїхали працівники притулку м. Верхньодніпровська і забрали дітей. Обіцяли, що їм буде там добре, що вони виживуть. Всі родичі чим могли допомагали тітці Соломії і вона видужала. Взяти ж її дітей не могли, бо у самих було по 6-8 дітей – виживали хто як міг. Після видужання стала Соломія шукати своїх діток, скільки не шукала, так і не знайшла. Так і прожила вона все життя самотньо, обездолена. Сум і жах був незабутній. Люди ставали самі на себе не схожі. Зима, весна тягнулись занадто довго. А люди сподівались тепла. Скубли все, що зеленіти почало. Рвали кропиву, пшінку, лободу. Взагалі їли все, хто. що бачив – бур'яни, гриби – ніхто не дивився, які вони. Люди дуріли, вмирали від отруєння... Ще їли кашку з грициків, калачиків, цвіт білої та жовтої акації. Мати завжди є матір'ю. І в ці найстрашніші дні вона відривала від себе ту мізерну їжу, щоб підтримати дітей. Ця чорна сторінка людського життя вчить нас берегти, цінувати людське життя і ніколи не забувати страшних уроків історії. Каріна Сімонова, учениця 7 класу Верхньодніпровської СЗШ № 3. Придніпров. комунар.– 2007.– 24 листоп. – (№ 89). – С. 1. | | |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
2 апреля 2013 10:19 Какими могли быть церкви в сельской местностиАтласъ плановъ и фасадовъ церквей, иконостасовъ къ нимъ и часовень, одобренныхъ для руководства при постройках церквей и часовен в сельской местности.Изданное Святейшим Синодом в 1911 году собрание фасадов, планов и разрезов каменных и деревянных церквей, одобренных для руководства при постройках церквей и часовен в сельской местности.Помимо общих чертежей, есть разрезы разных куполов, подробно показывающих связь между внешней и внутренней оболочкой купола. ссылка | | |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
10 апреля 2013 17:48 Отчет Екатеринославского епархиального училищного совета о состоянии школ церковно-приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1901 ссылкаОтчет Екатеринославского епархиального училищного совета о состоянии школ церковно-приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1905 ссылкаОтчет Екатеринославского епархиального училищного совета о состоянии школ церковно-приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1908-1915 ссылка | | |
KetyLuff Новичок
Сообщений: 3 На сайте с 2013 г. Рейтинг: 2 | Наверх ##
12 апреля 2013 15:59 Ищу информацию о жителях села Бородаевка и Павло-Григорьевка Верхнеднепровский уезд До военного времени, буду благодарна за любою инф-ю.
Родственники Задорожный Василий и его отец Задорожный Моисей. | | Лайк (1) |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
15 апреля 2013 16:42 Перечень мобилизаций и число мобилизованных по категориям населения в Первую мировую 1914-1917 Призывной возраст 19-43 В Днепропетровском архиве согласно путеводителя нет фондов губерского воинского присутсвия и Верхнеднепровского уездного начальника по воинскому присутсвию за 1914-1917. Факт участия предка в Первой мировой можна проверить по печатным изданиям: Именной список убитым, раненым и без вести пропавшим нижним чинам.Всего издание состоит из 2835 выпусков, каждый по 16 страниц, итого 45360 страниц. Выпуски охватывают диапазон времени с августа 1914 года по июль 1916 года и содержат примерно 1.8 миллиона фамилий. В РГБ имеется лишь 67 томов (как правило, каждый том содержит 20 выпусков), т.е. около половины всех выпусков. Также списки печатались в приложении к Екатеринославским губернским ведомостям [ Изображение на стороннем сайте: aa1179fbe903t.jpg ] О раненых печатное издание: Именной список раненых и больных офицерских и нижних чинов, помещенных в лечебных заведениях : (по сведениям Справочнаго отдела Краснаго Креста) : [№ 1-77].1914-1915 Для поиска информации о потерях в Российском государственном военно-историческом архиве понадобится знание полка в котором служил предок.Без этой информации искать данные о службе бесполезно.Единственным способом как-то зацепиться в поисках это просмотреть в РГВИА фонд Одесского военного округа в котором могут быть мобилизационные расписания с указанием распределения новобранцев ( кол-во человек из уезда) по войскам.Затем остается только проверять по фондам полков, корпусов, дивизий и фонду 16196 РГВИА.Способ затратный по времени, но других вариантов поиска из-за плохой сохранности фондов Днепропетровского архива нет. | | |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
16 апреля 2013 9:55 Российский государственный исторический архив (РГИА ,Санкт-Петербург) Фонд 803 УЧИЛИЩНЫЙ СОВЕТ ПРИ СИНОДЕНаибольший интерес представляют так называемые «школьные листки» за 1910-1916 годы (опись 16), содержащие информацию о школьных зданиях, капиталах, числе учеников по каждой церковно-приходской и церковно-учительской школе и сведения о приходском духовенстве. читать опись(стр.47-50) Фонд 804 ПРИСУТСТВИЕ ПО ДЕЛАМ ПРАВОСЛАВНОГО ДУХОВЕНСТВА ПРИ СИНОДЕВ фонде собраны обширные сведения о многих сельских приходах, о материальном положении сельского духовенства. Сгруппированные по территориальному признаку, они представляют собой сводные таблицы о количестве земли и капиталов по каждой церкви, а также собственно-ручные записки многих сельских настоятелей. читать опись(стр.45-46) | | |
olga reta Новичок
Сообщений: 9 На сайте с 2013 г. Рейтинг: 5 | Наверх ##
20 апреля 2013 17:46доступ к метрическим книгам как можно получить доступ к этим книгам? | | |
Андрей Кушнир Malbork, Polska Сообщений: 722 На сайте с 2012 г. Рейтинг: 409
| Наверх ##
28 апреля 2013 8:42 Постановления Верхнеднепровского уездного земского собрания на ... год библиотека РГБИнтересный печатный источник при детальном изучении которого можно почерпнуть много полезной информации Как пример Постановления Верхнеднепровского уездного земского собрания на 1916
 | | |
|