Кобелякский уезд (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Кобелякский уезд — административно-территориальная единица в составе Полтавской губернии Российской империи, существовавшая в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки.

В 1913 году в состав уезда входила 21 волость:

Бреусовская — с. Бреусовка,
Село возникло на базе Зинковских хуторов, известных с XVIII века, среди которых был и казачий хутор Бреусовка
В настоящее время Бреусовка (укр. Бреусівка) — село, Бреусовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область. Является административным центром Бреусовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Винники, Красноселье, Новосёловка, Александровка Вторая, Хмарино и Чечужино.

Бригадировская — с. Бригадировка,
В настоящее время Бригадировка (укр. Бригадирівка) — село, Оленовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область.

Бродщинская — с. Бродщина,
В настоящее время Бродщина (укр. Бродщина) — село, Бродщинский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Бродщинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Леваневское, Николаевка, Павловка и Самарщина.

Беликская — м. Белики,
В настоящее время Бе́лики (укр. Білики) — посёлок городского типа, Беликский поселковый совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Велико-Кобеликская — с. Столбина Долина, Давидовский хут.,
В настоящее время Столбина Долина (укр. Стовбина Долина) — село, Столбино-Долинский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Столбино-Долинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Грекопавловка, Давыдовка и Кобы.

Волчеречская — хут. Волчереч, Великий Кобелячек, с., Волчереч, хут., Морковка (Граповка), с., Попово, с., Супротивная Балка, хут.
В настоящее время Великий Кобелячек (укр. Великий Кобелячок) — село, Великокобелячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Великокобелячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Козубы, Сулимы и Шелкоплясы.
В настоящее время Супротивная Балка (укр. Супротивна Балка) — село, Супротивнобалковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Супротивнобалковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Кальницкое и Пасечное.

Китай-Городская — м. Китай-Городок, Китайгород, м., Рудчанский хут.
В настоящее время Кита́йгород (укр. Китайгород) — село, Китайгородская сельская территориальная община, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Китайгородской сельской территориальной общины, в которую входят также сёла Рудка, Кравцовка, Рыбалки и Щербиновка.

Кишенская — м. Кишенка, Куты, д., Переволочна, м.
В настоящее время Кише́ньки (укр. Кише́ньки) — село, Светлогорский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Клюсово-Зачепиловская — хут. Клюсовские, Зачепловские хут., Пологовские хут.
В настоящее время Клюсовка (укр. Клюсівка) — село, Клюсовский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область.

Кобелякская — г. Кобеляки, Волчья Речка, с., Горешние Млины, с., Заворсклянский хут., Таранушечевский хут.
С 1765 года Кобеляки входили в Екатерининскую провинцию Новороссийской губернии,
здесь дислоцировался штаб Днепровского пикинёрного полка и его 4-я рота.
В 1773—1783 годах — ротный город 4-й роты Днепровского пикинёрского полка,
с 1796 года — входили в Кременчугский уезд Малороссийской губернии.
В настоящее время Кобеляки (укр. Кобеляки) — город, административный центр Кобелякского района Полтавской области.

Куликовская — хут. Куликовские, Задовчанский хут., Михновка, с., Николаевка, д. (Мазуровка), Пащенков хут., Решетиловские хут.
Шатраевка, д.

Кустоловская — с. Кустолово, Великий Степ, хут., Дробиновка, слоб., Кустоловский хут., Солонцы, хут.,
В настоящее время Кустолово (укр. Кустолове) — село, Кустоловский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Кустоловского сельского совета, в который, кроме того, входит село Малые Солонцы.

Лашковская — с. Лашково,
В настоящее время Ля́шковка (укр. Ляшківка) — село, Ляшковский сельский совет, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Ляшковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Назаренки, Орловка и Шаровка.

Маячская — м. Маячка, Андреевка, с., Канавы, хут., Ливенское, с., Михайловка, с., Шидеева, д.
В настоящее время Маячка (укр. Маячка) — село, Маячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Маячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Губаревка и Рекуновка.

Ново-Сенжаровская — м. Ново-Сенжары, Забродки, хут., Лелюховка, с.,
В настоящее время Но́вые Санжа́ры (укр. Нові Санжари) — посёлок городского типа, Новосанжарский поселковый совет, Новосанжарский район, Полтавская область.
Лелюховка (укр. Лелюхівка) — село, Лелюховский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Лелюховского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Забродки.

Озерская — м. Озеры, Бригадировка, с., Комендантовка, д., Солошино, с.
В настоящее время Озера (укр. Озера) — село, Озерянский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Озерянского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Морозы, Поводы и Прощурады.

Орликская — м. Орлик, Заоченское, с.,Новый Орлик, м., Старый Орлик, м.
В настоящее время Орлик (укр. Орлик) — село, Орликский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Сокольская — м. Соколка, Дашковы хут., Дриждовы, хут., Лучки, с., Ханделеевка, с.
В настоящее время Левобережная Соколка (укр. Лівобережна Сокілка) — село, Ольховатский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Хорошковская — с. Хорошки, Буняковка, м., Голтва (с предместьем Горы), м., Замостье, с., Прилепка, д., Хорошковские хут., Юрки, с.
В настоящее время Хоришки́ (укр. Хорішки)— село, Хоришковский сельский совет, Козельщинский район Полтавская область. Является административным центром Хоришковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Вольное, Загребелье, Костовка, Пашеновка, Юрки и Юрочки.

Царичанская — м. Царичанка, Тарасовский хут.
Царича́нка (укр. Царичанка) — посёлок городского типа, Царичанский поселковый совет, Царичанский район, Днепропетровская область, Украина. Является административным центром Царичанского района и административным центром Царичанского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла Драговка, Дубовое, Калиновка, Лысковка, Пилиповка, Селяновка, Тарасовка и Турово.

Чорбовская — с. Чорбовка, Ивановка, с., Комаровка, с., Кустолова Чорбовка, с.
Чорбовка (укр. Чорбівка) — село в Кобелякском районе Полтавской области Украины. Является административным центром Чорбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоконовка, Комаровка и Червоное.

http://www.c2n.info/registrati...g_id=16568

Півсотник Тиміш ДМИТРЕНКО по закінченню служби в Старосанжарській сотні Полтавського полку через поранення від запоріжської старшини отримав, завірену грамотою, власність -- землі від Мачух по річці Лузері до Судівки, від Різнички до Полтавського шляху(нині траса Полтава-Кременчук, яку згодом , залишивши за собою вкотре спалені татарами Дмитренки, поділив між трьома синами – Дмитром, Петром та Тимошем, та ще один наділ (тепер його межі проходять приблизно від лісосмуги біля Бредунів до Дмитренок( де нині міст через балку ), до дороги з Нових Санжар на Полузеря) віддав у придане дочці Оксані, що вийшла заміж за козака Обережного в хутір Обережних. Інші дочки, вийшовши заміж відселилися на інші хутори, що за переказами стали називатися за прізвиськами їх чоловіків, П’ятаки, Жалії, , Гергелі, Шевці та Вісичі. Чоловіка Марусі вбили татари й вона сама продовжувала господарювати в хуторі, що прозвали спочатку Марусиним хутірцем, пізніше – Марусичами.

При Тимошеві Дмитренку-молодшому хутір перебрався на другий берег річечки Лузерки, на пагорб, який почали забудовувати вже його сини, й розтягнувся по її березі. Сини всі служили в Старосанжарській сотні. Грамота ця довго переходила з покоління в покоління, оновлювалася й дійшла аж до наших днів. Її в діда Власа бачив мій батько. Вона похована в могилі мого діда разом з ним.

Про одного з Дмитренків – Карпа, розповідають таке. В одному з походів на Крим він потрапив у полон, був прикованим на галерах. По старості його звільнили, викололи очі й відпустили. Він став кобзарем повернувся в Дмитренки, де в нього була дружина, з полонянок, татарка Зульфія й діти. Прожив 68 років. Карпові Дмитренку приписують авторство пісні «За світ встали козаченьки…», яка довгий час , аж до 1918 року, була стройовою піснею козаків Полузерських хуторів. Правда, слова в ній дещо різняться від тих, які співають нині.

Про цілий ряд поколінь Дмитренків дальшого періоду детально мені нічого не відомо. Аж до Степана ДМИТРЕНКА.

Степан ДМИТРЕНКО, (вуличне прозвисько Тимошенків, Тимошенко), син козака Старосанжарської сотні Полтавського кошу Запорізької січі. Прожив 78 років . Жив у Дмитренках, хата стояла на бугрі, приблизно там де нині кладовище. Мав ,за переказами, п’ятеро синів і чотири дочки, всім дочкам наділив землю довкруг хутора .Сини будувались поруч з батьківською хатою.

Хутір на цей час був уже великим, заможнім, з млинами, гуральнею, шинком, кількома кузнями, кінзаводом, забезпечував на ряду з іншими Полузерськими хуторами борошно, овес, гречку, мед, рибу, коней, збрую, нагайки, шаблі, піки, кинджали, для Новосанжарської сотні Кременчуцького полку, Старосанжарської сотні Полтавського кошу Війська Запорізького.

Хутори Гергелі та Дмитренки приблизно з 1562 року, спеціалізувалися по вирощенню коней, виготовлення збруї. заготівлі борошна, меду, риби та кували в трьох кузнях шаблі. Цікаво, що конярство протрималося в Дмитренках аж до 1970 року. Як і свято виводки коней на пасовища в квітні-травні та ярмарок коней, яке збирало козаків з усіх хуторів і сіл довкруги.

Відомо про участь полузерських козаків у російсько-шведській війні на боці гетьмана Мазепи та Кошового Запорізької Січі Костя Гордієнка. Дмитренківські козаки були провідниками шведського короля Карла ХІІ під час його втечі в 1709 році з-під Полтави. Вони героїчно прикривали під Новими Санжарами переправу гетьмана Мазепи і шведського короля через Ворсклу. За це Меншиков повністю зруйнував у 1709 році кілька найбільших козацьких хуторів, в тому числі й Гергелі, Шпортьки, Лелюхи, Бредуни, Дмитренки…Нещодавно саме козакам Костя Гордієнка з Полтавського куреня Запорізької січі, поставлено на березі Ворскли в Нових Санжарах пам’ятник.

Відзначилися козаки Полузерря й під час війни 1918-1921 роках проти більшовицьких окупантів. Козацькі хутори дали опору більше десяти хоробрих козацьких отаманів-повстанців з прівищами Гергель, Оборожний, Лелюх, Дмитренко, Шпортько, Бредун, Марусич, П’ятак, Жалій, Козуб, Шевченко, Білько, Коркішко…Тому то Полузерські хутори були не раз і не два обстріляні з гармат бронепоїзда Льови Бронштейна-Троцького зі станції Нові Санжари та з бронепоїзда Міхаіла Фрунзе зі станції Решетилівка.

Козаки Полузерських хуторів чинили збройний опір колективізації. Тому майже все чоловіче населення хуторів, старше 14 років у 1921-1923 роках було насильно виселено в Сибір, на Зелений Клин. Звідки частина козаків утекла на Дон та Кубань, де ними були засновані нові хутори в яких й дотепер зустрічаються прізвища Гергелі, Дмитренки, П’ятаки, Скрилі , Марусичі та інші полтавські…

В роки голоду 1933-34 року козаки густонаселеного Полузерря з села Греко-Павлівка, хуторів Стовбина Долина, Гергелі, Шпортьки та Лелюхи першими в Полтавщині вчинили збройний опір активістам, що намагалися відібрати у козаків хліб( так званий «гергелівський куркульський заколот 1933 року»).

Уважаемая PElena спасибо вам.Андрей Река мой дваюродный дядя по материнской линии . Александр Река г.Новачеркасск

http://www.soldat.ru/doc/sovinfburo/1943/1943_09.html

Оперативная сводка за 24 сентября 1943 года

На КУБАНИ и северо-западнее НОВОРОССИЙСКА наши войска, продолжая наступление, продвинулись вперёд от 4 до 8 километров и заняли несколько населённых пунктов, среди которых крупные населённые пункты ЧЕКОН, ГАСТАГАЕВСКАЯ, ОЛЬХОВКА, БЛАГОВЕЩЕНСКОЕ.

На ДНЕПРОПЕТРОВСКОМ направлении наши войска продолжали наступление и, продвинувшись на отдельных участках вперёд от 5 до 20 километров, заняли свыше 90 населённых пунктов, в том числе районный центр Днепропетровской области ЦАРИЧАНКА, районный центр Полтавской области КИШЕНЬКИ и крупные населённые пункты КРАСНОЕ, ХАНДЕЛЕЕВКА, КАКУРОВКА, КРАВЦОВКА, КИТАЙ-ГОРОД, МОГИЛЁВ 1-й и 2-й, НОВО-ПОДКРЯЖ, ПРЯДОВКА, ШЕВЧЕНКОВО, ПЕРВОЕ мая, ТАРАСОВКА, СПАССКОЕ, ПОПОВА-БАЛОВКА.

На КРЕМЕНЧУГСКОМ направлении наши войска продолжали развивать успешное наступление и, продвинувшись вперёд от 10 до 20 километров, заняли более 100 населённых пунктов, в том числе районные центры Полтавской области РЕШЕТИЛОВКА, НОВЫЕ СЕНЖАРЫ, крупные населённые пункты ТОЛСТАЯ, ТРОЙНИКИ, РАДИОНОВКА, МОСТОВИВЩИНА, БАЛАКЛИЯ, ДЕМИДОВКА, МАЧУХИ, СТАРЫЕ СЕНЖАРЫ, ДМИТРЕНКИ, СУДОВКА, ЛЕЛЮХОВКА, БОЯРКА, БЕЛИКИ и железнодорожные станции АБАЗОВКА, МАЛАЯ ПЕРЕЩЕПИНСКАЯ, НОВЫЕ СЕНЖАРЫ, ЛЕЩИНОВКА.

На КИЕВСКОМ направлении наши войска, продолжая развивать наступление, продвинулись вперёд от 10 до 20 километров и заняли свыше 50 населённых пунктов, в том числе город БОРИСПОЛЬ, районный центр Киевской области ВЫСШАЯ ДУБЕЧНЯ и крупные населённые пункты НИЗШАЯ ДУБЕЧНЯ, ПУХОВКА, МАРТУСОВКА, ИВАНЬКОВО, ГЛУБОКОЕ, РОГОЗОВ, ЛЮБОРЦЫ, СОШНИКОВ, КОВАЛИН, ДМИТРОВКА, КРАПИВНА, ЧАПАЕВКА.

На ГОМЕЛЬСКОМ направлении наши войска продолжали развивать успешное наступление и, продвинувшись на отдельных участках вперёд от 10 до 20 километров, заняли свыше 160 населённых пунктов, среди которых районный центр Орловской области КЛИМОВО, районные центры Черниговской области ГОРОДНЯ, ТУПИЧЕВ, крупные населённые пункты ДЕГТЯРЁВКА, НИВНОЕ, ЛЯЛИЧИ, ГЛУХОВКА, ЛЫЩИЧИ, ПАВЛИЧИ, ХАЛЕЕВИЧИ, ДУШКИНО, МЕДВЕДОВО, НИЖНЕЕ, КУРОЗНОВО, СЫТАЯ БУДА, СТАРЫЙ и НОВЫЙ РОПСК, ГЕТМАНСКАЯ БУДА, КУРШАНОВИЧИ, ВИШНЕВКА, МОГУНИЩЕ, ХРЕНОВКА, МОЩЁНКА, ХРИПОВКА, БОЛЬШОЙ ЛИСТВЕН, ВЫХВОСТОВО, ЗВЕНИЧЕВ, ОСНЯКИ, ХМЕЛЬНИЦА, РУДКА, ШЕБЕРИНОВКА, ПЛЕХОВО и железнодорожные станции НОВОРОПСК, КАМКА, ГОРОДНЯ.

На СМОЛЕНСКОМ направлении наши войска продолжали наступление и, продвинувшись на отдельных участках вперёд от 4 до 5 километров, заняли свыше 50 населённых пунктов, среди которых крупные населённые пункты НОРЕЛЛЫ (11 километров северо-восточнее СМОЛЕНСКА), ИЛЬИНА, ЛАВРОВА, МОКШЕЕВО, МИТЮШИНО, СЛОБОДА.

Наши войска, наступающие северо-западнее СМОЛЕНСКА, на отдельных участках продвинулись вперёд от 4 до 5 километров и заняли более 20 населённых пунктов, среди которых крупные населённые пункты МАЛАХИ, МАРЧЕНКИ, ВОЛОТЫ, МИХАЛКОВА, СОСЕНКА, ЗАХАРЬИНО, ШИТНИКИ, ЗЫКОЛИНО.

В течение 23 сентября наши войска на всех фронтах подбили и уничтожили 49 немецких танков. В воздушных беях и огнём зенитной артиллерии сбито 38 самолётов противника.

http://www.heraldicum.ru/ukraine/towns/zacepi1.htm

с.Зачепиловка
(Полтавская область; Украина)

Герб Зачепиловки разработан А.Б.Гречило и утвержден 25 августа 1999 года решением сессии сельского совета.

"В золотом поле два зеленых яворовых листка, над ними - синяя 8-лучевая звезда".

В Зачепиловке родился поэт Борис Олейник. Сюжет герба связан с его стихотворением "Ты - звездой, а я - кленом", в котором воспевается самобытность и традиции села. Звезда подчеркивает историческую связь с Санжарами (село входило в Санжарскую сотню, а на гербе этого городка фигурировала звезда). Яворовые (кленовые) листья указывают на возрождение села, восстановление местного совета. Золотое поле означает богатство и благосостояние, земледельческую работу.

По материалам сайта "Украинская геральдика" и геральдического архива В.Маркова (Санкт-Петербург);
веб-оптимизация рисунка выполнена для "Геральдикума" Ю.Калинкиным

http://www.spadshina.pl.ua/ind...4-21-45-36

СПИСОК
нерухомих пам’яток археології місцевого значення Полтавської області (відповідно до додатків: № 2
до рішення виконкому обласної Ради народних депутатів від 23.04.1982 № 247 та №2
до рішення облвиконкому від 23.04.1984 № 165)

Новосанжарський район

58. Поселення епохи неоліту, бронзи, раннього слов’янського часу - с.Клюсівка, ур. Татарський бугор, Живилівка, Кунцівська с/р, лівий берег р.Ворскла - IV-III, II тис. до н.е., сер. – третя чверть I тис. н.е., доба неоліту, енеоліту, бронзового віку, ранньословянський час

59. Кургани (2насипи), майдан, селище та ґрунтовий могильник - с. Ливенське, ур.Попова гора, Ливенська с/р, правий берег р.Орель -
IІІ-І тис. до н. е., ІІІ-IV cт. н.е., доба бронзового віку, черняхівська культура, пізнє українське середньовіччя

60. Курган епохи бронзи II-Iст. до н.е. - с.Маячка, Маячківська с/р, правий берег рр. Орель та Маячка - ІІ тис. до н.е., доба бронзового віку

61. Група курганів (12 насипів, в т.ч. 1 майдан) - смт.Нові Санжари, ур.Гора – с.Лелюхівка, Новосанжарська селищ./р та Лелюхівська с/р, правий високий берег р. Ворскла - ІІ-І тис. до н.е., доба бронзового віку, скіфський час

62. Писарівське ранньослов’янськепоселення Черняхівської культури II-VI ст. н.е. - с.Писарівка, Малоперещепинська с/р, на північ від села, лівий берег р.Тагамлик - III-IV ст., черняхівська культура

63. Ранньо-слов’янський могильник Черняхівської культури II-VI ст. н.е. - с.Писарівка, ур.Ферма, Малоперещепинська с/р, лівий берег р.Тагамлик - III-IV ст., черняхівська культура

64. Поселення скіфського часу - с. Пристанційне (станція Малоперещепинська), Малоперещепинська с/р, лівий берег рр. Ворскла і Тагамлик - ІV-І тис. до н.е., III-IV, V-VII ст. Епоха неоліту – бронзового віку, доба раннього заліза, черняхівська та пеньківська культури

65. Городище, рештки курганного могильника - с. Старі Санжари (Решетники), ур.Городище, «Городок», Старосанжарівська с/р, правий берег р.Ворскла - VІІ-ІІІ ст. до н.е., Х-ХІ, ХІ-ХІІІ ст., скіфський час, роменська культура, доба Київської Русі

66. Городище, селище, ґрунтовий могильник - с.Старі Санжари (Решетники), ур. Ферма, Старосанжарівська с/р, правий берег р.Ворскла - ІV-ІІІ тис. до н.е., Х-ХІ, ХІ-ХІV ст., доба енеоліту, роменська культура, доба Київської Русі, золотоординський час

http://www.oko.kiev.ua/ReestrsTown.jsp?cityId=50006

Пам'ятки архітектури національного значення

Вітряк із с.Нехвороща Новосанжарського р-ну Полтавської обл. (дер.) к.19 ст.

Хата з с.Лелюхівка Новосанжарського р-ну Полтавської обл. (дер.) к.19 ст.

http://www.ugraina.org/ugraina.../1991.html

Кельтські назви селищ та витоків річок України

Професор-мовознавець Костянтин Тищенко досліджує кельтьску субстратрну топонімію в Східній Європі та, зокрема, в Україні. Наприклад, українські ойконіми - Рожнівка, Рожин, Рогань - Тищенко схильний виводити із мертвої кімрської мови, яка буквально запеклася на географічній мапі Європи слов'янізованими знаками.

...У ті далекі бурхливі й непевні часи справжньою радістю і – невідомо, чи довгим – щастям було врятуватися, сховатися, уникнути загибелі чи полону. Саме така семантика й відповідає кімр. dihangfa “рятунок, втеча”, яке ми вважаємо причетним до назв укр. Диканька Пл, Деконка Дп, пол. Dziekanka під Бидгощем. Розташування полтавської Диканьки справді для такої мети унікальне: на високому й вузькому ґруні між Ворсклою і Середньою Говтвою, але водночас у непримітному місці в лісі біля витоку річки з немовби литовською назвою К удрина від лит. kudrf“ставок”. Щодо назви річки, є підстави припускати її попередню форму *Кудлина – такі пари справді існують (СГУ, 299). Крім того, в околицях Диканьки досі є кільканадцять інших кельтських топонімів: Тарани, Бухалівка, Волошкове, Малківщина, Чернишівка, Бухуни, Глухове, Носівка, Куклинці, Ґерґели, Бридуни, Лелюхівка, Лахни тощо. Кімр. dihangfa має сбрет. аналог dianc: < кельт. *dо-eks-nk-від кореня *enek-“досягати, прибувати”. Тут впадає в око, що на місці кімр. h в давнішому стані слова було k, якраз представлене в усіх трьох збережених слов’янських назвах як унаочнення їхньої прадавності. Значення слова dihangfa численні й розгалужені: “...рятунок, спосіб рятунку, втеча, визволення від небезпеки або лиха”. Споріднений прикметник dihangol – “врятований, безпечний, цілий і неушкоджений; вільний від небезпеки, переслідування” і, нарешті, “такий, що надає рятунок”, тобто “рятівний” (див. GPC, 1006). Саме останнє значення, очевидно, найбільше відповідало б характеру давньої семантики ойконіма Диканька. З цими ойконімами пов’язані і назви сіл Диханівка Чг, Диханівське Зп (з уже відомим нам кімрським переходом k ® h), а також Духанівка См, Духанки Чг: поруч з останнім існує с. Убіжичі (!) ...

http://www.nekhvoroscha.at.ua/

Нехвороща

Новосанжарський район Полтавської області

Неофіційний сайт села

НЕХВОРОЩА - село Новосанжарського району, центр сільської Ради народних депутатів. Розташована на правому березі річки Орелі, притоки Дніпра, за 41 км від райцентру і за 33 км від залізничної станції Нові Санжари (на лінії Полтава — Кременчук). Нехвороща заснована в 1673 році переселенцями з Правобережної України , які оселялися на берегах річок Орелі та Шедієвого та Нехворощі. Назва походить від кущовидної трави - нехворощ, з якої виготовляли віники.

У 1679 р. гетьман Скоропадський наділив землями сіл Нехворощі полтавського полковника І. Чернака. Для захисту південних кордонів від турецько-татарської агресії у 30—60-х рр. споруджується Українська лінія, а на ній Нехворощанська фортеця, названа Васильківською, де розміщувалась козача сотня. На горі побудували укріплення під назвою «Городок». В Нехворощі розміщувалась сотенна канцелярія та офіційна резиденція наказного сотника. Поселенці становили прикордонну варту, кінну і піхотну.

В 1692 році , коли Нехворощанська сотня була в поході, жителі самотужки відбили напад ворогів. У 1796, 1736 та 1737 р.р. містечко руйнували татари і багато нехворощан забрали в полон. Вони чинили опір будь - яким намаганням порушити їх права. «Ми, люди запорізькі, живимо в тутешніх місцях за вольностями запорізькими» (Зі скарги 1771р.)

У 1765р. Нехвороща в складі Царичанського повіту ввійшла до Новоросійської губернії. Через 20 років містечко перейменували на Алексополь. До Алексопольського повіту входили : Нові Санжари, Китайгород, Маячка, Царичанка, Кишеньки. В 1800р. було повернуто історичну назву.

У 1802 р. колишні військові поселенці стали кріпаками. У державних селян земля була в общинному користуванні, і кожні 6 років робився переділ за кількістю чоловічого населення.

У 1889 р. в Нехворощі було 980 дворів і проживало 7240 чоловік.

У 1892 в селі було 3 церкви, волосне управління, поліцейський урядник, хлібний магазин, салотопний завод, початкове училище з 2 вчителями, дві церковнопарафіяльні школи і дві школи грамоти , де навчалось 40 хлопчиків і лише 1 дівчинка. Щорічно проходило 3 ярмарки , щотижня — базар. Із 6223 жителів селян у 1893р. письменних було -158 чоловіків і 2 жінки. Існувало 2 монастирі, що підлягали кошу Запорізької Січі: Самарський ,Миколаївський та Нехворощанський ,Успенський на лівому «татарському» березі Орелі проти Нехворощі.

Під час Російсько-турецької війни 1735-1739 р.р. монастир укріпили валами бастіонних обрисів. Тут же знаходиться шпиталь для старих і немічних козаків, а ченцями були колишні запорожці.

Монастир володів Млином на Орелі, лісом, уступом Тира, двома рибними озерами, слободами Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина. Одне із озер звалось Святим, а ліс - Рідкодубом. Монастир називався «войсковим» і відбудував певні повинності на користь війська.

Територія була окреслена, формою наближалася до квадрата розміром 50х50 сажнів. За валами знаходились Соборна та Трапезна церкви, келії, будинок настоятеля, господарські будівлі.

Після ліквідації січі Нехврощанський монастир почав занепадати, тут ще певний час доживали свій вік колишні запорожці. 1780р. в монастирі розташувалось Катеринославське духовне управління, а в 1786р. монастир ліквідовано.

1799р. Нехворощанську церкву перенесли в Нехворощанську Чернеччину. Згодом й інші монастирські будівлі зникли, згладились захисні вали.

Невисокий пагорб ,що звався монастирищем, став цвинтарем. Згодом і його пам’ятки – капличка, надгробники, почали зникати. Українська лінія укріплень,як фортифікаційний вал проти кочовиків. Вона мала довжину 285 км. і пролягала по кордонах Полтавського та Харківського полків від Дніпра при впаданні в нього Орелі до Сіверського Дінця, вздовж Орелі та її приток Берестової та Береки. Вона являла собою суцільний високий вал і широкий та глибокий рів.

Лінія мала 16 фортець та 49 редутів. Крім того багато реданів, форпостів, стінок і т.д. Поблизу Нехворощі знаходилася Васильківська фортеця. У довжину вона сягала 50-110 саженів, в поперек - 50 саженів, загальна ширина укріплень становила 200 саженів. Фортеця займала невелике підвищення на правому березі річки Оріль. У ХVІІ ст. захисні огорожі фортеці складались із земляного валу, рову, палісадовської огорожі та 5-ти дерев’яних башень.

Частина валу фортеці мала бастіонні окреслення. Українська лінія відігравала важливу роль в обороні південних кордонів, особливо в період російсько-турецької війни 1735-1739 р.р. а також у заселенні степових просторів Поорілля та басейну Сіверського Дінця. Стратегічне значення лінія втратила під час російсько-турецької війни 1768-1774 р.р., коли кордони Російської імперії перемістилися на південь і було збудовано Дніпровську лінію. Зараз лише залишки валів нагадують про неї.

НЕХВОРОЩАНСЬКА ФОРТЕЦЯ (17—18 ст.)

Виникла одночасно із заснуванням слободи, згодом містечка Нехвороща у 2-й пол. 17 ст. Зайняла невелике підвищення на правому березі річки Оріль і служила укріпленим ядром — замком Нехворощі.Фортеця витримувала неодноразові ординські напади в 17—18 ст. У 17 ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу, рову, палісадової огорожі та, ймовірно, 5 дерев'яних башт. За свідченням «Плану містечка Нехворощі» 1738, складеного під час будівництва у цій місцевості укріплень Української лінії, частина фортеці, звернута до р. Орілі, була на ті часи розмита повенями, а її укріплення складалися із земляного валу, полісаду, рову, рогаток, воріт. Частина валу фортеці, звернута до поселення, мала бастіонові окреслення. Всередині розташовувалися міська церква, сотенні установи, громадські й приватні двори та будівлі. В довжину фортеця сягала 50—110 саж., впоперек 55 саж., загальна довжина укріплень становила 200 саж. Втратила своє значення в 1780-х рр. Залишки укріплень фортеці простежуються на місцевості до сьогодні.

Добрий день! Збираю відомості про Полузерські села: Шпортьки, Гергелі, Бредуни. Ознайомилася з матеріалами Юрія Дмитренкеа про село Дмитренки. Багато інформації без підтвердження, багато питань без відповіді. Зацікавило два моменти:
1) якими документами користуваався автор, пишучи про гергелівський куркульський заколот 1933 року, чи є якісь подробиці;
2) яка є додаткова інформація про обстріли Полузерських сіл з бронепоїздів у 1918-1921 роках (мій прадід Шпортько Гаврило Панькович загинув у 1921 році "якось дивно").

Доброе время суток!

Прошу помощи!!! Получила ответ из Полтавского архива о том, что книги регистрации актовых записей граждан пгт Новые Санжары на хранение в госархив области не поступали. Неужели совершенно ничего нет? Или может быть нужно искать в другом месте? Форумчане, поделитесь опытом!!! Что же теперь делать дальше?

Кобелякский уезд

уезд по АТД в составе Полтавской губ., существовавший в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки