Кобелякский уезд (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Кобелякский уезд — административно-территориальная единица в составе Полтавской губернии Российской империи, существовавшая в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки.

В 1913 году в состав уезда входила 21 волость:

Бреусовская — с. Бреусовка,
Село возникло на базе Зинковских хуторов, известных с XVIII века, среди которых был и казачий хутор Бреусовка
В настоящее время Бреусовка (укр. Бреусівка) — село, Бреусовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область. Является административным центром Бреусовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Винники, Красноселье, Новосёловка, Александровка Вторая, Хмарино и Чечужино.

Бригадировская — с. Бригадировка,
В настоящее время Бригадировка (укр. Бригадирівка) — село, Оленовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область.

Бродщинская — с. Бродщина,
В настоящее время Бродщина (укр. Бродщина) — село, Бродщинский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Бродщинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Леваневское, Николаевка, Павловка и Самарщина.

Беликская — м. Белики,
В настоящее время Бе́лики (укр. Білики) — посёлок городского типа, Беликский поселковый совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Велико-Кобеликская — с. Столбина Долина, Давидовский хут.,
В настоящее время Столбина Долина (укр. Стовбина Долина) — село, Столбино-Долинский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Столбино-Долинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Грекопавловка, Давыдовка и Кобы.

Волчеречская — хут. Волчереч, Великий Кобелячек, с., Волчереч, хут., Морковка (Граповка), с., Попово, с., Супротивная Балка, хут.
В настоящее время Великий Кобелячек (укр. Великий Кобелячок) — село, Великокобелячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Великокобелячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Козубы, Сулимы и Шелкоплясы.
В настоящее время Супротивная Балка (укр. Супротивна Балка) — село, Супротивнобалковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Супротивнобалковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Кальницкое и Пасечное.

Китай-Городская — м. Китай-Городок, Китайгород, м., Рудчанский хут.
В настоящее время Кита́йгород (укр. Китайгород) — село, Китайгородская сельская территориальная община, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Китайгородской сельской территориальной общины, в которую входят также сёла Рудка, Кравцовка, Рыбалки и Щербиновка.

Кишенская — м. Кишенка, Куты, д., Переволочна, м.
В настоящее время Кише́ньки (укр. Кише́ньки) — село, Светлогорский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Клюсово-Зачепиловская — хут. Клюсовские, Зачепловские хут., Пологовские хут.
В настоящее время Клюсовка (укр. Клюсівка) — село, Клюсовский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область.

Кобелякская — г. Кобеляки, Волчья Речка, с., Горешние Млины, с., Заворсклянский хут., Таранушечевский хут.
С 1765 года Кобеляки входили в Екатерининскую провинцию Новороссийской губернии,
здесь дислоцировался штаб Днепровского пикинёрного полка и его 4-я рота.
В 1773—1783 годах — ротный город 4-й роты Днепровского пикинёрского полка,
с 1796 года — входили в Кременчугский уезд Малороссийской губернии.
В настоящее время Кобеляки (укр. Кобеляки) — город, административный центр Кобелякского района Полтавской области.

Куликовская — хут. Куликовские, Задовчанский хут., Михновка, с., Николаевка, д. (Мазуровка), Пащенков хут., Решетиловские хут.
Шатраевка, д.

Кустоловская — с. Кустолово, Великий Степ, хут., Дробиновка, слоб., Кустоловский хут., Солонцы, хут.,
В настоящее время Кустолово (укр. Кустолове) — село, Кустоловский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Кустоловского сельского совета, в который, кроме того, входит село Малые Солонцы.

Лашковская — с. Лашково,
В настоящее время Ля́шковка (укр. Ляшківка) — село, Ляшковский сельский совет, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Ляшковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Назаренки, Орловка и Шаровка.

Маячская — м. Маячка, Андреевка, с., Канавы, хут., Ливенское, с., Михайловка, с., Шидеева, д.
В настоящее время Маячка (укр. Маячка) — село, Маячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Маячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Губаревка и Рекуновка.

Ново-Сенжаровская — м. Ново-Сенжары, Забродки, хут., Лелюховка, с.,
В настоящее время Но́вые Санжа́ры (укр. Нові Санжари) — посёлок городского типа, Новосанжарский поселковый совет, Новосанжарский район, Полтавская область.
Лелюховка (укр. Лелюхівка) — село, Лелюховский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Лелюховского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Забродки.

Озерская — м. Озеры, Бригадировка, с., Комендантовка, д., Солошино, с.
В настоящее время Озера (укр. Озера) — село, Озерянский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Озерянского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Морозы, Поводы и Прощурады.

Орликская — м. Орлик, Заоченское, с.,Новый Орлик, м., Старый Орлик, м.
В настоящее время Орлик (укр. Орлик) — село, Орликский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Сокольская — м. Соколка, Дашковы хут., Дриждовы, хут., Лучки, с., Ханделеевка, с.
В настоящее время Левобережная Соколка (укр. Лівобережна Сокілка) — село, Ольховатский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Хорошковская — с. Хорошки, Буняковка, м., Голтва (с предместьем Горы), м., Замостье, с., Прилепка, д., Хорошковские хут., Юрки, с.
В настоящее время Хоришки́ (укр. Хорішки)— село, Хоришковский сельский совет, Козельщинский район Полтавская область. Является административным центром Хоришковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Вольное, Загребелье, Костовка, Пашеновка, Юрки и Юрочки.

Царичанская — м. Царичанка, Тарасовский хут.
Царича́нка (укр. Царичанка) — посёлок городского типа, Царичанский поселковый совет, Царичанский район, Днепропетровская область, Украина. Является административным центром Царичанского района и административным центром Царичанского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла Драговка, Дубовое, Калиновка, Лысковка, Пилиповка, Селяновка, Тарасовка и Турово.

Чорбовская — с. Чорбовка, Ивановка, с., Комаровка, с., Кустолова Чорбовка, с.
Чорбовка (укр. Чорбівка) — село в Кобелякском районе Полтавской области Украины. Является административным центром Чорбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоконовка, Комаровка и Червоное.

БІЛИКИ смт, Кобеляцький р-н. Православної Церкви громада. Георгіївська церква.

Церква в ім’я св. Георгія Переможця у м-ку Білики Полтавського полку (тепер с. Кобеляцького р-ну) згадується як існуюча 10.10.1776 у зв’язку з передачею її з відомства Київської до Слов’янської та Херсонської єпархії. На той час у ній несли службу 2 священики («попи»), 2 церковнослужителі. У ппарафії було 50 дворів. Г. ц. розташовувалася в межах укріплень Білицької сотенної фортеці неподалік Миколаївської церкви. Серед жителів м-ка мала назву «фортечна». Зникла, вірогідно, наприкінці 18 ст. У 1890 на її місці існувала капличка у пам’ять про Г. ц. Наприкінці 19 ст. щороку, 23 квіт., від цієї каплички відбувався велелюдний хресний хід до річки для освячення води. За переказами, хід було встановлено на честь перемоги над ворогом чи врятування містечка від розорення. Ін. відомості про Г. ц. відсутні.

Літ.: Джерела…, 2004. – С. 163; Романовский П. Сведение о местечке Беликах и его предместье «Боярка», Кобелякского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1890. – № 5. – С. 174.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко

Источник

БІЛИКИ смт, Кобеляцький р-н. Православної Церкви громада. Преображенська церква.

Дата будівництва храму на честь Преображення Господнього у м-ку Білики Полтавського полку (тепер с. Кобеляцького р-ну) невідома. Дерев’яна церква цього імені згадується 10.10.1776 у зв’язку з передачею її із відомства Київської до відомства Слов’янської та Херсонської єпархії. У той час у ній несли службу 1 священик («піп») та 4 церковнослужителі. До парафії входило 64 двори та 37 бездвірних хат. У 1866 було пофарбовано та поновлено іконостас.

П. ц. існувала до 1868, коли була ліквідована за розпорядженням єпархіального керівництва та перенесений до с. Дрижина Гребля Кобеляцького пов. Причиною такого рішення було незручне місцерозташування храму. Офіційне оголошення про закриття церкви відбулося після літургії 14.01.1868, а церемонія закриття відбулася 25.01.1868. За наказом благочинного з цієї причини священики білицьких церков кожен у своєму храмі відслужили вечірню і вранішню службу та о 8-й год. ранку прибули до П. ц. для соборної відправи божественої літургії, яка відбувалася у присутності місцевої влади та чинів поліції. Після служби повторно було зачитано указ про перенесення храму і розпочався молебен на його честь, після якого священики розпочали роздачу церковного начиння присутнім та стали демонтувати алтар. По закінченні церемонії усі, хто був присутній на службі, на чолі із священиками вирушили зі співом тропарів до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка, очевидно, прийняла до своєї парафії паству ліквідованого храму.

У 1909 в колекції Полтавського єпархіального давньосховища зберігалося кілька предметів старовини, що належали раніше до начиння П. ц. с. Білики і були передані із П. ц. с. Дрижина Гребля Кобеляцького пов. Це – синодик in fо, писаний напівуставом із зображенням на звороті титульного аркуша Ісуса Христа, що тримає хрест. У кінці книги був запис, що свідчив про завершення її створення 25.05.1793; Біблія in fo петербурзького друку в шкіряній оправі з гравюрою, що зображувала імператрицю Єлизавету Петрівну; 4 великих шитих золотом покрова із зображення Розп’яття та Предстоящих; три зб. указів за 1721–1734, 1722–1724, 1727–1734.

Ін. відомості про П. ц. не виявлено.

Літ.: Джерела…, 2004. – С. 163; Трипольский, 1909. – С. 20, 111, 43, 49, 50; Кириев П. М. Белики 25 генваря 1868 года // ПЕВ.ЧН. – 1868. – № 8. – С. 179-181; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

БІЛИКИ смт, Кобеляцький р-н. Православної Церкви громада. Різдвяно-Богородицька церква.

Дата будівництва першої дерев’яної церкви на честь Різдва Пресвятої Богородиці у м-ку Білики Полтавського полку (тепер смт Кобеляцького р-ну) невідома. Лише теоретично можна висловити здогад про існування у кін. 17 – на поч. 18 ст. Найдавніша відома згадка про храм відноситься до 1722, коли пасіка церкви налічувала 19 вуликів. У 1762 на місці старої коштом кошового Запорозької Січі Григорія Федоровича Лантуха та запорозького козака Данила Міняйла збудовано нову дерев’яну церкву. Згадується 10.10.1776 у зв’язку з передачею її з відомства Київської до Слов’янської та Херсонської єпархії. На той час у ній правили службу 1 священик («піп») та 3 церковнослужителі. У 1861 та 1867 проведено ремонти, 1881 поставлено на мурований цоколь та прибудовано дерев’яну дзвіницю. Освячення перебудованого храму відбулося 03.10.1881. У колекції ПКМ зберігається металева закладна дошка храму 1881.

1890 володіла 0,25 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, мала два будинки для причту, діяла церковнопарафіяльна школа. 1895 володіла церковним капіталом у 500 руб. наймала комору для власних потреб та отримувала прибуток від належного їй парому через р. Ворсклу. 1902 мала власну комору для зберігання церковних речей, діяли церковна б-ка та змішана церковнопарафіяльна школа, 1912 працювала двохкомплектна однокласна церковнопарафіяльна школа.

У жовт. 1776 у церковній парафії значилося 67 дворів. 1895, крім частини населення м-ка Білики, до парафії входили жителі трьох не названих урочищ і хуторів, службу відвідувало 2585 душ обох статей. 1902, крім частини жителів м-ка Білики, до парафії входили хутори на р. Маячці, на Крутій Горі та Скубовій горі, церковні відправи відвідувало 2321 душ обох статей. 1912 у парафії значилося 2104 душі.

У 1909 церква виступила одним із фундаторів колекції Полтавського єпархіального давньосховища, передавши до збірки старовинний кипарисовий у срібній оправі хрест висотою 9 вершків, з рельєфними зображеннями з одного боку Розп’яття з предстоящими, Господа Саваофа, Духа Святого та Іоанна Милостивого, з другого – Хрещення Господнього, св. Миколая та св. вмц. Варвари. Хрест мав круглу підставку, декоровану рослинним орнаментом. 1915 його разом з колекцією давньосховища було подаровано Полтавською єпархією Природничо-історичному музею Полтавського губ. земства. До 1941 хрест знаходився у збірці ПКМ, його подальша доля невідома.

Храм закрито та зруйновано у 1930-х.

Із священиків відомі: Петро Юхимович Чаловський (1890, 1895, 1902, позаштатний 1912), Костянтин Дмитрович Орлов (1912); із псаломщиків: Григорій Хрисантійович Бєлінський (1890), Іван Іванович Кривусьов (1895), Федір Михайлович Протопопов (1902), Федір Васильович Плахотін (1902), Митрофан Адріанович Міщенко (1912); із паламарів: Прокіп Омелянович Молчанов (1890, 1895, 1912); із церковних старост: козак Василь Іванович Саган (1902), Діонісій Іванович Галь (1912).

Літ.: Джерела…, 2004. – С. 163; Коломенский, 1890. – С. 178-179; Коломенский, 1895. – С. 129; Клировая книжка…, 1902. – С. 209; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 62-63; Трипольский, 1908. – С. 63; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

БІЛИКИ смт, Кобеляцький р-н. Православної Церкви громада. Покровська церква.

Дата будівництва першої дерев’яної церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці у м-ку Білики Полтавського полку (тепер с. Кобеляцького р-ну) невідома. Лише теоретично можна висловити здогад про існування церкви у кін. 17 – на поч. 18 ст. Найдавніша відома згадка про П. ц. відноситься до 1722, коли церковна пасіка налічувала 4 вулики «пчол на зиму оставленных». У 1751 на місці старої коштом сотників Білицького – Петра Тройницького та Нехворощанського – Каленика Прокопієва була зведена нова тридільна церква. 10.10.1776 її було передано із відомства Київської до Слов’янської та Херсонської єпархії. У той час у ній несли службу 1 священик («піп»), 1 дяк, 4 священнослужителі. Перебудована у 1781. 1791 кошти для нової перебудови надала кн. Уляна (?) та її син Микола (?). У цей період існування храму до його західної дільниці було прибудовано дерев’яну дзвіницю, яку перебудували 1859, зробивши другий ярус восьмигранним та надавши йому шатрове завершення з декоративним ліхтарем та шоломоподібною маківкою з хрестом. Одночасно дзвіницю було пофарбовано олійною фарбою у білий колір. У 1867 у храмі проведено капітальний ремонт, під час якого з північної та південної сторони центрального об’єму прибудували два притвори з чотириколонними портиками, увінчаними трикутними фронтонами. Над сходами встановили ганки. Під час наступного ремонту 1880 над вівтарем на дзвіниці стару покрівлю було замінено на металеву та пофарбовано її в зелений колір. 1889 церква поставлена на мурований цоколь, а територію обнесено дерев’яною огорожею та встановлено ворота з двома хвіртками. На поч. 20 ст. П. ц. – хрещата в плані, одноверха, п’ятидільна споруда, в одному зв’язку з дзвіницею. Покрівля над центральним об’ємом мала залом, а над четвериком за допомогою парусів було встановлено восьмигранний світловий барабан, який мав у кожній площині по прямокутному вікну і завершувався дерев’яним декоративним ліхтариком та шоломовидною маківкою з хрестом. Церква відома також під назвою «Лісова» завдяки своїй віддаленості від центру містечка.

У 1906 громада П. ц. виступила одним із фундаторів Полтавського єпархіального давньосховища, передавши до його колекції полотняний «расшитый крупным рисунком» підризник довж. 2 аршини та олов’яну дарохранительницю у вигляді саркофагу на трьох ніжках.

1890 П. ц. мала будинок для священика, 100 руб. капіталу для причту, 0,25 дес. садибної та 33 дес. ружної землі. 1895, крім згаданого капіталу для причту, мала 80 руб. церковного капіталу, будинок для священика. 1902 мала церковну сторожку, 2 будинки для причту, діяла церковна б-ка та церковнопарафіяльна школа грамоти змішаного типу. 1912 діяла однокласна церковнопарафіяльна школа.

У жовт. 1776 у церковній парафії значилося 50 дворів та 38 бездвірних хат. 1895 до парафії входили м-ко Білики та 4 хутори, службу відвідувало 1532 душі обох статей. 1902 у парафії – м-ко Білики та урочища Кустолово, Крута Стінка, Крутий Яр, у яких налічувалося 1748 душ парафіян обох статей. 1912 у приході – 1893 душі різних станів із 7 н. п.

П. ц. закрита на поч. 1930, за ін. даними – 1932, після чого споруда була розібрана. Релігійна громада відновила діяльність у груд. 1941 у молитовному будинку. Зареєстрована 25.02.1946 за № 281. Повторно – 19.11.1947 за № 24.

Із священиків відомі: Іоанн Андрійович Чмиховський (1890, 1895), Ананій Григорович Пащенко (1902), Андрій Олександрович Черницький (1912), Олександр Олександрович Петрушевський (1951–1952, 1953), Матвій Андрійович Устименко (1950, 1952–1953), Андрій Ілляшевич (1957); із дияконів: Леонід Петрович Кирієв (1902); із псаломщиків: Петро Дмитрович Орловський (1890), Віктор Петрович Ващинський (1895), Яків Андрійович Подольський (1912); із паламарів: Юхим Васильович Прокопович (позаштатний 1902); із церковних старост: козак Федір Сидорович Зозуля (1902), козак Прокіп Андрійович Коба (1912), Касьяненко (1944).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 16. – Спр. 103; Джерела…, 2004. – С. 163; Коломенский, 1890. – С. 176-179; Коломенский, 1895. – С. 128-129; Клировая книжка…, 1902. – С. 208-209; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 62; Трипольский В. Полтавское епархиальное древлехранилище: Указ. с описанием выдающихся письменных и вещественных памятников церковной старины Полтавской Епархии. – Полтава: Электрич. типогр. Г. И. Маркевича, 1908. – С. 55, 107; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

ВЕЛИКІ СОЛОНЦІ с., Новосанжарський р-н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Петро-Павлівська церква.

[ Изображение на стороннем сайте: 53c9365a3152.jpg ]

Церкву в ім’я первоверховних апп. свв. Петра і Павла у с. Солонці Кобеляцького пов. (тепер с. Великі Солонці Новосанжарського р-ну) з дозволу і благословіння єпископа Полтавського і Переяславського Іларіона розпочали споруджувати у 2 пол. 1880-х. Храм будувався на кошти майбутніх парафіян – жителів с.с. Солонці та Ревазівка, урочищ Кустолове і Мажарівка. На початковому етапі будівництва участь у фінансуванні робіт взяло бл. 900 козаків. Земельну ділянку під церкву пожертвував козак С. А. Сепітий (у подяку за це згодом був обраний старостою новозбудованого храму). Через постійний дефіцит коштів будівництво тривало кілька років і було закінчене 06.11.1889. Першим священиком храму був призначений Микола Семенович Гонтаревський, який прослужив у ньому понад 10 років. У 1902 парафія П. ц. нараховувала 964 душі чоловічої та 1005 душ жіночої статі.

Храм дерев’яний, однопрестольний, на цегляному підмурку. Із західної сторони була прибудована триярусна дзвіниця з шатровим дахом, що завершувався цибулястою маківкою з хрестом. Загальна висота дзвіниці становила бл. 40 аршин (28 м). Сам храм мав довж. по вісі схід–захід 42 аршина (29 м). У плані споруда була хрещатою і складалася з трьох апсид та бабинця. З північної сторони до вівтаря була прибудована ризниця, а з південної – паламарня. Споруда мала двосхилий дах, вкритий листовим залізом, пофарбованим у зелений колір. Фасадні сторони апсид мали трикутні фронтони з напівциркульними вікнами над дверима, що давало можливість збільшити освітлення храму. Троє дверей – з північної, південної та західної сторін – були прикрашені дерев’яними ганками.

Стіни храму зведено з бруса; для захисту від негоди ззовні обшито горизонтальними дошками – шалівками і пофарбовано в білий колір олійною фарбою. Над центральною частиною храму височів восьмигранний світловий барабан, у площинах якого знаходились досить великі вікна, що мали напівциркульне завершення і були прикрашені різьбленими деталями. Барабан завершувався шатровим дахом з невеликим ліхтариком і цибулястою маківкою з хрестом на ній. Площини стін на першому ярусі мали 10 досить великих вікон з напівциркульними завершеннями, прикрашеними дерев’яним різьбленням.

У лист. 1901 поряд із храмом було завершено будівництво жіночої церковнопарафіяльної школи та б-ки. Їх освячення відбулося 25.11.1901. Новобудова була розрахована на 60 учениць і мала розміри 25х16х4,5 аршина. Паралельно з будівництвом школи велися роботи зі встановлення в храмі другого престолу в ім’я архангела Михаїла та нового іконостасу вартістю 3500 крб. По закінченні робіт, 1901 відбулося освячення.

У такому вигляді храм проіснував до 1932, коли в період масової колективізації був закритий і переобладнаний під колгоспний клуб: «сняли куполы, выровняли крышу, подняли потолок, оборудовали сцену и т. д. На все это было израсходовано колхозом и сельсоветом более 23 тыс. руб. деньгами, не учитывая стоимости рабочей силы и других материалов. В результате перестройки и переоборудования помещение потеряло церковный вид, а приобрело обыкновенный вид клуба».

У 1942 під час німецької окупації в кол. храмі відновилися богослужіння, які продовжувалися до 1959. Того року Новосанжарська районна рада підняла клопотання про зняття з реєстрації релігійної громади в с. Великі Солонці у зв’язку з її малочисельністю та вилучення в неї споруди кол. храму, «учитывая, что это здание до Великой Отечественной войны приспосабливалось под сельский клуб, на что были затрачены государственные средства». На засіданні Ради у справах російської православної церкви при РМ СРСР 30.06.1959 (протокол № 12) була прийнята постанова: «Согласиться с решением Полтавского облисполкома об изъятии клубного помещения у религиозной общины в с. Великие Солонцы, Новосенжарского района, для использования под сельский клуб». Споруду кол. храму знову розпочали використовувати як клубне приміщення. Розібраний іконостас, дзвін та ін. майно храму тривалий час зберігалося в коморі колгоспу, а потім зникло невідомо куди. Дзвін певний час виконував сигнальні функції у тракторній бригаді. Використання будівлі храму в якості сільського клубу тривало до серед. 1980-х, поки в селі було збудоване нове клубне приміщення. З того часу будівля кол. церкви стояла пусткою.

Нині споруда П. ц. знаходиться в занедбаному і аварійному стані, існує загроза її повної руйнації. Частина будівлі використовується релігійною громадою села для задоволення своїх духовних потреб. Релігійна громада зареєстрована 27.04.1998 за № 193 як громада УПЦ МП. Кер. релігійної організації – Ольга Петрівна Сердюк (2008).

Літ.: Коломенский, 1895. – С. 132; Клировая книжка…, 1902. – С. 214; Чубов М. Петро-Павловская женская церковно-приходская школа и церковно-народная библиотека в с. Солонцах Кобелякского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1902. – № 6. – 20 февр. – С. 273-284; Чубов М. Слово по случаю освящения женской церковно-приходской школы при Петро-Павловской церкви с. Солонцов Кобелякского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1902. – № 6. – 20 февр. – С. 285-290; Приватний архів В. О. Мокляка.

В. А. Павленко.

Источник

ВІЛЬХУВАТКА с., Кобеляцький р-н. Православної Церкви (УПЦ МП) громада. Покровська церква.

[ Изображение на стороннем сайте: e0630cda3e7c.jpg ]

Перша церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці у с. Хандаліївка Полтавського полку (тепер с. Вільхуватка Кобеляцького р-ну) була збудована у центрі села, коли воно розташовувалося на правому березі р. Ворскла. Про час її спорудження ніяких свідчень не збереглося. Найдавніша відома згадка відноситься до 1740, коли існуюча церква згоріла з невідомих причин, саме ж місце, де вона знаходилася, було змите розливами річки. Невдовзі село поступово перемістилося на лівий берег. Уже в 1743 на території нового села коштом секунд-майора кн. Стефана Сергійовича Баратова було зведено нову, трибанну дерев’яну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Споруда була вкрита білим металом та обшита шалівкою, мала два дзвони, один з яких мав назву «Халабудовський». У такому вигляді церква проіснувала до 1813, коли з благословіння єпископа Полтавського Анатолія її реконструювали і розширили, прибудувавши три притвори; з правого боку розмістилися ризниця і паламарня. 1823 з дозволу єпископа Полтавського Мефодія поряд збудували двоярусну дерев’яну, з критим білим металом куполом, дзвіницю, на якій встановили замість старих двох чотири нових дзвони вагою 9 пудів 37 фунтів, 5,5, 3 та 2 пуди. 1834 проведено нову реконструкцію, під час якої демонтовано дві бані, а нижні вінці, що згнили, замінено новими. 1839 баню церкви перекрили новим металом, а 1854 перекрили і притвори. Тоді ж було замінено шалівку та пофарбовано її у досить незвичні кольори: стіни мали жовтий, покрівля притворів – червоний, восьмерик і фронтони притворів – білий, а купол – зелений кольори. На фронтонах помістили виконані на полотні зображення: на фронтоні східного притвору – Бога Отця, західного – Покров Пресвятої Богородиці, північного – Іоанна Предтечі, південного – вмч. Георгія Переможця. 1866 з дозволу єпископа Полтавського Іоанна стара церква була розібрана, а на її місці звели нову дерев’яну, однобанну, хрещату в плані, на мурованому цоколі з прибудованою дзвіницею. Стіни було пофарбовано олійною фарбою у білий колір, дах і купол – у зелений. Дзвіниця, розташована окремо на церковному подвір’ї, мала чотири дзвони, три з яких мали вагу 9 пудів 37 фунтів, 1 пуд, 33 фунти та 27 фунтів. Новий, чотириярусний, з визолоченим різьбленням іконостас встановлили лише 1875, витративши на нього зібрані парафіянами 3000 руб.

Церква мала дерев’яний престол із антимінсом, виданим єпископом Полтавським і Переяславським Ієремією 28.06.1851. У центрі горнього місця знаходилася ікона Коронування Діви Марії. У північній частині вівтаря розташовувася дерев’яний, з позолоченим різьбленням жертовник. Горнє місце та жертовник були влаштовані 1857 коштом колезького реєстратора Никанора Захаровича Цалого. Церква мала два кіоти, один з яких – на честь ікони Охтирської Божої Матері – був споруджений 1821 коштом козака Никифора Григоровича Лося, другий – в ім’я св. Іоанна Воїна – споруджений 1846 коштом парафіян та священика Димитрія Миколайовича Аврамова. Обидва кіоти були поновлені у 1891.

Із начиння П. ц. мала п’ять напрестольних євангелій, у т. ч. Московського друку 1688 у позолоченій оправі, на передній кришці якого в центрі зображено Спасителя на повен зріст, а по кутах – євангелістів. Мала також вісім напрестольних хрестів – у т. ч. срібний позолочений на підставці з вкладним записом: «Року 1753 пожертованъ козакомъ Сечи Запорожской куреня Ктиторовского Никитою Мотфеевымъ Сыномъ Халабудою». Один із напрестольних хрестів подарований церкві 1891 підпоручиком Семеном Масловським, інший – 1892 дворянкою Мотроною Федорівною Олексієнковою. Дві із трьох чаш також мали вкладні записи. Перша: «Року 1753 пожертвован Сечи Запорожской куреня Ктиторовского козакомъ Никитою Матвhевымъ Сыномъ Халабудою». Виготовлена чаша зі срібла, внутрішня поверхня позолочена. Іззовні прикрашена чеканними зображеннями двох хрестів та чотирьох ангелів. Друга: «1807 года пожертована Маіоромъ Иваномъ Григорьевичемъ Собецкимъ» – срібна, позолочена, прикрашена чеканними зображеннями Спасителя, Божої Матері та Іоанна Предтечі. Третя – срібна позолочена, прикрашена зображенннями Спасителя, Божої Матері, Іоанна Предтечі та Животворящого Хреста Господнього, подарована 1885 козаком Михайлом Даниловичем Климовичем. Один із двох срібних позолочених дискосів «1792 года пожертованъ подполковником Иваномъ Онуфріевичемъ Курысемъ», другий – 1750 «Куреня Кущинского знатнымъ козакомъ Димитріем Тимошенкомъ». Серед ін. предметів: «сосуд для теплоты», подарований 1811 священиком Григорієм Кущинським та срібна, позолочена дарохранильниця – вклад 1792 полковника Івана Онуфрійовича Курися. Ризниця мала 11 риз, 8 підризників, 8 епітрахілей, два дияконські облачіння, кілька пар воздухів та поручів. Бібліотека церкви складалася із повного кола богослужбових книг та журналів духовного змісту і нараховувала 152 одиниці. Дослідники поч. 20 ст. відмічали наявність у книжковому зібранні великої кількості видань 18 ст., як то: Тріодь пісна київського друку 1727, Служебник київського друку 1735, Требник київського друку 1735, Мінеї місячні київського друку 1750, Устав церковний московського друку 1752, Акафісник київського друку 1754, Тріодь цвітна київського друку 1765, Октоїх московського друку 1765, Книга діянь і послань Апостольських київського друку 1772, Бесіда св. Іоанна Золотоуста на книгу Буття київського друку 1773, Зібрання повчань на недільні і святкові дні київського друку 1776, Ірмологій київського друку 1778, Книга про церкву московського друку 1793, Мінея загальна київського друку 1796, Слова Макарія Єгипетського московського друку 1798, Служба з акафістом св. вмц. Варварі Київського друку 1798.

У 1822 П. ц. церква отримала за заповітом від козака Івана Шані 1 дес. 730 кв. саж. садибної землі та 0,5 дес. лісу. Ним же було подаровано в урочищі «Красна течія» 6 дес. 566 кв. саж. Серед ін. земельних володінь – 1 дес. 497 кв. саж. та ліс при урочищі «Ведмеже озеро» в кількості 12542 кв. саж.; 2 дес. 199 кв. саж. орної землі в урочищі «Кумина балка»; 958 кв. саж. орної землі в ур. «Малого Росоховця»; 1 дес. 831 кв. саж. орної землі в урочищі «Мала гора» – усі три наділи подаровані 1827 козаками сільської громади; 2285 кв. саж. орної землі в урочищі «Старе селище», подаровані козаком Андрієм Козюкою; 234 кв. саж. городу в межах села, подаровані священиком Гаврилом Кущинським. У 1873 усі ці володіння були зараховані до складу ружної землі, кількість якої станом на цей рік становила 32 дес. У 1880 при храмі було відкрито церковнопарафіяльну школу. 1890 У. ц. володіла церковним капіталом у сумі 1450 руб., 1/3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяла церковнопарафіяльна школа. 1895 володіла церковним капіталом у сумі 1500 руб., 1/3 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, діяла церковнопарафіяльна школа. 1902 мала 33 дес. 1983 кв. саж. ружної, у т. ч. 1 дес. 731 кв. саж. садибної землі, церковну сторожку, будинок для церковнопарафіяльної школи, діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа та школа грамоти. 1908 побудовано новий будинок для церковнопарафіяльної школи. 1912 мала 33 дес. ружної землі, діяла однокласна церковнопарафіяльна школа.

У 1813 до церковної парафії належало 800 душ, у 1860-х – 2300 душ обох статей. 1895 службу відвідувало 1229 душ обох статей. 1902 до парафії входили с. Хандаліївка та хутори Старе Селище, Грицаїв, при Красній Течії, Деменків, біля Очеретяної Могили, Войтанник-Біленків та Колотилів; загальна кількість парафіян – 2269 душ обох статей, 1912 – 2318 душ різних станів.

У 1906 П. ц. виступила одним із фундаторів колекції Полтавського єпархіального давньосховища, передавши до зібрання верхню частину старовинного олов’яного потира, прикрашену різьбленою Голгофою, два хрестовидних покрови із французького шовку, прикрашені нашитими срібними витонченими хрестами, та великий вишитий покров.

П. ц. загинула в роки революції та громадянської війни.

У новітній час релігійна громада відновила свою діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 30.07.1998 за № 374. Для релігійних відправ використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Гаврило Іванович Кущинський (1786–1808), Іоанн Гаврилович Кущинський (1807–1817), Гаврило Гаврилович Кущинський (1818–1833), Василь Іродіонович Биковський (1839–1941), Дмитро Миколайович Аврамов (1841–1856), Михайло Ананійович Трегубов (2.02.1857–11.1863), Павло Якович Ткаченко (01.12.1863–23.09.1874), Маркіян Андрійович Каменецький (23.11.1874 – після 1908), Петро Симеонович Снігуровський (1902, 1912); із дияконів: Іоанн Гаврилович Кущинський (1806–1809), Гаврило Гаврилович Кущинський (1810–1818), Іван Іванович Кущинський (1825–1836), Іван Онисимович Савицький (1839–1878), Дмитро Миколайович Аврамов (19.12.1841–21.12.1841), Павло Якович Ткаченко (30.11.1863–01.12.1863), Маркіян Андрійович Каменецький (23.11.1874–24.11.1874), Ілля Макарович Яновський (1894 – після 1908); із дячків: Прокіп Пантелеймонович Усенко (1786–1805), Олександр Гаврилович Кущинський (1806–1809), Василь Михайлович Дігтярьов (1810–1818), Лев Іванович Кущинський (1819–1824), Павло Іванович Кущинський (1825–1828), Лев Іванович Кущинський (1829–1862), Микола Іванович Савицький (1869–1886), Микола Макарович Яновський (1879–1886), Іван Васильович Сокологорський (1888), Георгій Стефанович Андрієвський (1889), Микола Семенович Данилевський (1890), Василь Петрович Кущинський (1891), Микола Петрович Суботін (1891), Василь Григорович Гординський (1892), Костянтин Михайлович Халява (1893); із псаломщиків: Іван Васильович Сокологорський (1890), Ілля Маркович Яновський (1895), Олексій Тимофійович Богацький (1902), Микола Львович Кущинський (1902), Михайло Гаврилович Головко (1912), Володимир Миколайович Климович (1912); із паламарів: Олексій Матвійович Бурма (1786–1791), Іван Гаврилович Кущинський (1796–1805), Гаврило Іванович Кущинський (1806–1809), Гаврило Гаврилович Кущинський (1804–1810), Павло Іванович Кущинський (1820–1824), Никифор Андрійович Буряк(ов) (1825–1842), Арсеній Васильович Гординський (1843–1848), Михайло Іванович Савицький (1849–1851), Іларіон Львович Кущинський (1862–1863), Микола Львович Кущинський (1864 – після 1908); із церковних старост: Іван Михайлович Курись (1902), козак Григорій Михайлович Малик (1912), Микола Кіндратович Полішко (2008).

Літ.: Коломенский, 1890. – С. 158-161; Коломенский, 1895. – С. 120; Клировая книжка…, 1902. – С. 191 – 192; Пирский Н. Исторический очерк поселений Кобелякского уезда вообще и исторический и церковно-статистический очерк поселений Кобелякского уезда, расположенніх по реке Ворскле в частности. – Кобеляки: Типогр. З. Иога и М. Золотаревского, 1908. – С. 159-170; Трипольский, 1909. – С. 82, 109, 111; Справочная клировая книга…, 1912. – С.80-81; РГПО, 2008. – Арк. 36; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

ВОВЧЕРІЧЧЯ с., Кобеляцький пов. (тепер не існує). Православної Церкви громада. Михайлівська церква.

Церква на Вовчеріцьких хуторах Кобеляцького пов. (згодом с. Вовча, тепер не існує, знаходилося на межі сучасних Кобеляцького та Новосанжарського р-нів) існувала з 1866. Це була дерев’яна, тридільна споруда, збудована на поч. 18 ст. у м. Кобеляки й перенесена до села. 1870 з дозволу Полтавської духовної консисторії церкву було реконструйовано – «переустроена вновь». З північної та південної сторін до центральної дільниці прибудували притвори, після чого спроруда стала п’ятидільною, хрещатою у плані та більш просторою. Між гілками хреста та вівтарною східною частиною прибудували квадратні у плані ризницю та паламарню. 1892 храм поставили на мурований цоколь та прибудували до західної стіни двоярусну дерев’яну, з наметовим покриттям, що завершувалося маківкою з хрестом, дзвіницю.

У 1890 М. ц. володіла церковним капіталом у сумі 1150 руб., 1 дес. садибної, 2 дес. лісу та 32 дес. ружної землі, мала три будинки для причту, діяли земське училище та церковнопарафіяльна школа. 1895 володіла церковним капіталом у сумі 500 руб., 0,75 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, мала три будинки для причту, діяли земське училище та церковнопарафіяльна школа. 1902 мала 36 дес. 1167 кв. саж. ружної землі, церковну сторожку, три будинки для причту та один для церковнопарафіяльної школи, діяли церковна б-ка, земська народна школа, жіноча та чоловіча церковнопарафіяльні школи, дві школи грамоти. 1912 мала 35 дес. 1327 кв. саж. ружної землі, квартири для священика, диякона та псаломщика, діяли чоловіча й жіноча церковнопарафіяльні школи.

У 1895 службу відвідувало 2758 душ парафіян обох статей. 1902 до церковної парафії входили с.с. Вовчеріччя, Галагурівка, Вороніна, Уханівка, Драбинівка, Григорівка та хутори Славні, Касянові, Телятникові, загальна кількість мешканців налічувала 3042 душі парафіян обох статей, 1912 – 2707 душ різних станів.

У 1906 М. ц. церква виступила одним із фундаторів колекції Полтавського єпархіального давньосховища передавши до нього кілька речей, що відносилися до кобеляцького періоду її історії.

М. ц. проіснувала до 1935, коли релігійну громаду було ліквідовано, а саму споруду розібрано. Релігійна громада відновила свою діяльність 25.09.1943 в арендованому ? приміщенні. Зареєстрована органами радянської влади 30.02.1946. 1946 експедиція Полтавського обл. відділу у справах будівництва та архітектури, завданням якої було виявлення та взяття на облік пам’яток архітектури, зафіксувала на місці, де стояв храм, лише кілька гранітних брил, що раніше знаходилися у його цоколі.

Наприкінці 1953 громада підняла перед уповноваженим Ради у справах релігії в Полтавській обл. питання про купівлю приміщення для обладнання молитовного будинку, на що отримала відповідний дозвіл. Однак, у черв. 1954 завдяки листу-протесту гр. Косяк дозвіл було анульовано. Релігійна громада ліквідована після 1958.

Із священиків відомі: Дмитро Олекс. Полянський (1890, 1895), Полієвкт Михайлович Голобородько (1902, 1912), Іван Андрійович Гриневич (27.10.1944–16.07.1952), протоієрей Василь Дружинін (1948), А. Шенгур (1948), Олексій Олексійович Уманцев (08.09.1949–13.05.1952), Тихін Прокопович Школяренко (11.06.1952–30.06.1958), Андрій Семенович Костенко (15.08.1958–?); із дияконів: Костянтин Висота (1895), Іван Михайлович Пашутинський (1902, 1912); із псаломщиків: Петро Петрович Левицький (1890), Павло Миколайович Ващинський (1890), Данило Лащинський (1890), Полієвкт Голобородько (1895), Данило Федорович Кущинський (Кущинський-Домонтович) (1902, позаштатний 1912), Павло Іванович Іванов (1902), Григорій Костянтинович Списовський (1912); із церковних старост: козак Яків Олексійович Онищенко (1912), козак Юхим Іванович Федчук (1912).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-4085. – Оп. 16. – Спр. 147; Коломенский, 1890. – С. 152-155; Коломенский, 1895. – С. 117; Клировая книжка…, 1902. – С. 184-185; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 63-64; Трипольский, 1909. – С. 61, 72, 111; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви (УПЦ МП) громада. Петро-Павлівська церква.
ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви громада. Богоявленська церква.
ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви громада. Всіхсвятська церква.
ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви громада. Миколаївська церква.
ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви громада. Преображенська церква.
ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви громада. Успенська церква.
ГОВТВА с., Козельщинський р-н. Православної Церкви церква. Михайлівська церква.

Источник

ГРИГОРО-БРИГАДИРІВКА с., Кобеляцький р-н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Тимофіївська церква.

[ Изображение на стороннем сайте: 811817924ff5.jpg ]

Найдавніші письмові свідчення про церкву в ім’я св. ап. Тимофія в с. Григорівка (Бригадирівка) Полтавського полку (тепер с. Григоро-Бригадирівка Кобеляцького р-ну) відносяться до 1773. У 1788 на кошти поміщика Якова Васильовича Тимофієва було збудовано нову дерев’яну церкву. Двохвівтарна – другий вівтар в ім’я Всіх Святих. 1894 поставлена на мурований цоколь, тоді ж до церкви прибудована дерев’яна дзвіниця.

У 1890 володіла церковним капіталом у сумі 3172 руб., 0,5 дес. садибної та 37,5 дес. ружної землі, мала два будинки для причту, діяла церковнопарафіяльна школа. 1895 володіла церковним капіталом у сумі 3170 руб., 0,5 дес. садибної, 37,5 дес. ружної землі, мала два будинки для причту, діяла церковнопарафіяльна школа. 1902 володіла 731 кв. саж. церковної під кладовищем, 1536 кв. саж. садибної та 37 дес. 1680 кв. саж. ружної землі, мала церковну сторожку, два будинки для квартир причту, діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа. 1912 володіла 37 дес. 1680 кв. саж. ружної землі, мала квартири для священика і псаломщика, діяла церковнопарафіяльна школа.

У 1773 до церковної парафії належало 22 двори, 1776 – 26 дворів. 1895 службу відвідувало 1816 душ парафіян обох статей. 1902 до церковної парафії входили с.с. Григорівка (Бригадирівка), Мотрине, Корніївка, хутори Семівка, Небоги, Овчаренки, Носулі, у яких нараховувалося 2026 душ парафіян обох статей; 1912 – 2333 душ парафіян різних станів.

У новітній час пелігійна громада відновила діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 25.12.1992 за № 462. Для релігійних відправ використовує збережену культову споруду.

Із священиків відомі: Яків Львович Прихожий (1890), Афанасій Сокологорський (1895), Іоанн Стефанович Орда (1902), Микола Іванович Лебединський (1912), ієрей Ігор Титаренко (2008); із дияконів: Кіндрат Євсевійович Тимофєєв (1902, 1912); із псаломщиків: Вавила Захарович Запорожченко (1890, 1895), Петро Симеонович Гончаров (позаштатний 1902); із церковних старост: селянин-власник Митрофан Стефанович Ткач (1902), козак Сильвестр Павлович Овчаренко (1912), Марія Семенівна Небога (2008).

Літ.: Коломенский, 1890. – С. 160-161; Коломенский, 1895. – С. 121-122; Клировая книжка…, 1902. – С. 193-194; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 65; РГПО, 2008. – Арк. 35; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. А. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

ДАШКІВКА с., Кобеляцький р-н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Успенська церква.

Церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці 1874 перенесено в с. Дашкові Хутори Кобеляцького пов. (тепер с. Дашківка Кобеляцького р-ну) з м-ка Кишенька, де вона була побудована 1732. Чин освячення відбувся 25.12.1875. Дерев’яна. 1896 поставлена на мурований цоколь, тоді ж до неї прибудовано дерев’яну дзвіницю.

У 1895 володіла 2 дес. садибної, 33 дес. ружної землі, мала два будинки для причту, діяла церковнопарафіяльна школа. 1902 володіла 2,5 дес. землі під погостом і садибою, 33 дес. руги, мала церковну сторожку, будинок для церковнопарафіяльної школи, комору на погості для зсипки зерна, два будинки для квартир священика і псаломщика, діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа, школа грамоти, парафіяльне «Богородицьке братство». 1912 володіла 33 дес. ружної землі, мала квартири для священика і псаломщика, діяла однокласна церковнопарафіяльна школа.

У 1895 службу відвідувало 2467 душ парафіян обох статей. 1902 до парафії входили с.с. Дашкові Хутори, Соколівщина, Григорівка, Котівка, Паливодівка, сл. Карлівка, хутори Китайгородські, Твердохлібові, Фартушні, Баранникові, Краснощокові, Какурівка, Шаніні, Чуйкові, Соляникові, Воронівські, Черкаські, Шапчині, Ясенкові, у яких нараховувалося 2783 душі парафіян обох статей; 1912 – 2235 душ парафіян різних станів.

18.05.1922 органами місцевої влади зареєстровано статут і списки членів церковної громади.

Релігійна громада відновила свою діяльність під час тимчасової німецької окупації села у храмовому приміщенні. Зареєстрована органами радянської влади 19.11.1947 за № 37. У 1961 знята з державної реєстрації. До 1979 будівля церкви використовувалася як склад колгоспу ім. Калініна.

У новітній час релігійна громада У. ц. відновила діяльність як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 30.07.1998 за № 374. Для релігійних відправ використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Василь Федорович Сокологорський (1895), Іван Григорович Никифоров (1902, 1912); із дияконів: Симеон Олександрович Хилецький (1895, 1902), Іван Васильович Рудичев (1912); із псаломщиків: Віктор Никифорович Гординський (1895), Данило Андрійович Ребрик (1902), Петро Данилович Рожевський (позаштатний 1902), Олександр Колядинський (1912); із церковних старост: козак Іван Мокійович Самокиша (1902), козак Трохим Гаврилович Самокиша (1912), Любов Йосипівна Самокиша (2008).

Літ.: ДАПО. – Ф. Р-1503. – Оп. 2. – Спр. 96. – Арк. 8; Коломенский, 1895. – С. 125; Клировая книжка…, 1902. – С. 195; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 65; РГПО, 2008. – Арк. 36; Приватний архів В. О. Мокляка; Приватний архів В. О. Павленка.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

ДРАБИНІВКА с., Новосанжарський р-н. Православної Церкви громада. Пантелеймонівська церква.

Церква в ім’я св. цілителя Пантелеймона в с. Дробинівка Кобеляцького пов. (тепер с. Драбинівка Новосанжарського р-ну), дерев’яна, на мурованому цоколі, з прибудованою дзвіницею, споруджена 1884. Мала приписну Іоанно-Предтеченську церкву в с. Дудкин Гай.

У 1890, 1895 володіла 1 дес. садибної та 33 дес. ружної землі, мала три будинки для причту. 1902 володіла 1 дес. 1688 кв. саж. садибної та 33 дес. ружної землі, мала будинок для церковнопарафіяльної школи, діяли церковна б-ка, церковнопарафіяльна школа. 1912 володіла 33 дес. саж. ружної землі, мала квартири для священика і псаломщика, діяла однокласна двокомплектна церковнопарафіяльна школа.

У 1895 службу відвідувало 2466 душ парафіян обох статей. 1902 до парафії входили с. Драбинівка, ур. Великий Степ, у яких налічувалося 2855 душ парафіян обох статей; 1912 – 3104 душі парафіян різних станів.

У роки радянської влади перед знищенням храму частина його майна була передана до церкви Різдва Іоанна Предтечі с. Дудкин Гай Новосанжарського р-ну.

Із священиків відомі: Іоанн Євстигнійович Гамагін (1890, 1895), Іван Іванович Клепачевський (1902, 1912); із псаломщиків: Пантелеймон Гаврилович Головков (1890, 1895), Федір Іванович Рудичев (1890, 1895, 1902), Дмитро Григорович Гординський (1902), Пантелеймон Гаврилович Головко (1902), Георгій Васильович Коропов (1912); із церковних старост: козак Микола Якович Нездойминога (1902), козак Михайло Кузьмич Материнський (1912).

Див. також ДУДКИН ГАЙ с., Новосанжарський р-н. Іоанно-Предтеченська церква.

Літ.: Коломенский, 1890. – С. 176-177; Коломенский, 1895. – С. 131-132.; Клировая книжка…, 1902. – С. 213-214; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 65.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

Кобелякский уезд

уезд по АТД в составе Полтавской губ., существовавший в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки