Отдельные вопросы по разделу "Казачество"

Возможно я повторюсь,но попался список из книги Зайченко В. В. Село Новий Білоус та його округа. – Чернігів, 2003. –

Список козаків, які жили у селі Євтухів (Новий) Білоус у ІІ пол. ХVІІІ ст.

1. Артеменко Наум
2. Барбаш Дмитро
3. Барбаш Михайло
4. Барбаш Андрій
5. Барбаш Степан
6. Барбаш Гнат (карабинер)
7. Будаш Микита
8. Будаш Павло
9. Борисенко Павло
10. Борисенко Григорій
11. Борисенко Андрій
12. Боярка Василь
13. Боярка Кіндрат
14. Варчила Андрій
15. Варчила Василь
16. Веремієнко Андрій
17. Веремієнко Карпо
18. Вишня Тит
19. Галаган Наум
20. Гапон Григорій (мельник)
21. Грицик Мина
22. Дідовець Прокіп
23. Дідовець Микита
24. Дідовець Яків
25. Дідовець Іван
26. Євтушенко Грицько
27. Коваль Павло
28. Конплет Василь
29. Конплет Карпо
30. Корець Сила
31. Корець Федір
32. Костюк Кузьма
33. Костюк Улас
34. Котенко Терентій
35. Коган Григорій
36. Куделя Агей
37. Лизька Прокіп
38. Лизька Григорій
39. Лизька Петро
40. Макоша Ілля
41. Манко Петро
42. Маркович Іван (тисяцький)
43. Микитський Микита
44. Микитський Полікарп
45. Микитський Тимофій
46. Микитський Артем
47. Миницький Карпо
48. Миницький Хома
49. М’якота Ілля
50. М’якотін Андрій (військовий товариш)
51. Новоградський Семен
52. Охременко Никифор (сотенний осавул)
53. Палій Матвій
54. Палій Марко
55. Палій Никифор
56. Палій Семен
57. Поклад Петро
58. Рудницький Харитон
59. Рудницький Яким
60. Рудницький Іван
61. Рудницький Петро
62. Рудницький Тихін
63. Репенок Антін
64. Репенок Василь
65. Репенок Пилип
66. Репенок Андрій
67. Репенок Конон
68. Репенок Леонтій
69. Рубан Тиміх
70. Рубан Дем’ян
71. Савенко Роман
72. Савенко Федір
73. Савенко Авраам
74. Самусенко Тиміх
75. Свириденко Іван
76. Свириденко Михайло
77. Свириденко Єремій
78. Семеній Сава
79. Сенчук Родіон
80. Сергієнко Михайло
81. Сергієнко Федір
82. Сергієнко Яків
83. Сердюченко Василь
84. Скугар Гаврило
85. Смаглий Модест
86. Смаглий Михей
87. Смаглий Мусій
88. Смаглий Опанас
89. Сокоцький Іван
90. Сокоцький Ананій
91. Сокоцький Яків
92. Солоух Іван
93. Сом Кузьма
94. Сом Іван
95. Строгий Юхим
96. Строгий Яків Федорович
97. Строгий Михайло
98. Строгий Григорій
99. Субота Іван
100.Субота Сава
101.Троян Єсип
102.Хом’як Сергій
103.Хом’як Лаврентій
104.Чипель Григорій
105.Шавлина Юрко
106.Шавлина Семен
107.Шрамковський Андрій
108.Шрамковський Іван (сотенний писар)
109.Штатський Денис
110. Юскевич Пилип.

Также в этой книге имеется короткая информация о селах Белоуской сотни.



"Село Бобровиця на річці Немлі поблизу Десни (з 1973 р. – у межах м.Чернігів). Час заснування Бобровиці одні істо-рики відносять до часів Київської Русі, інші – до 2-ої поло-вини ХVІІ ст. Після вигнання поляків село належало на ранг чернігівських полковників, першим з яких був Іван Абрамович (1654-1657, 1661 – наказний). Полковник Ду-нін-Борковський Василь Андрійович у 1689 р. випросив на Бобровицю царську грамоту. Відтоді село належало його нащадкам. Були в селі і володіння сотника Чернігівського полку Михайла Булавки, що видно з актів, найдавніший з яких датовано 1688 роком. У 2-й половині ХVІІІ ст. Бобровиця – володіння підкоморія Михайла Дуніна-Борковського та сина бунчукового товариша Тимофія Скоропадського – Костянтина, придбані свого часу братом гетьмана Павлом Іллічем Скоропадським. В цей час тут жив сам підкоморій у будинку з 4-х покоїв, удова бунчукового товариша Лизогуба Агафія Лизогубівна у будинку з 8-ми покоїв, священик, церковник, козаків виборних 2-5, підпомічників 14-20, їхніх підсусідків бездворних –3; посполитих підкоморія Борковського 36-39, бездворних 4 хати. В селі був приїжджий двір сотників кропивнянських (Переяс-лавський полк) Дараганів. На поч. ХVІІІ ст. в селі побудовано Георгіївську церкву.

Село Березанка на р.Свинці. Засноване не пізніше І пол. ХУІІ ст., оскільки в акті 1667 року гетьмана Брюховецько-го, даному військовому товаришу Прокопу Плоскині на підтвердження його володінь (греблі і млина), поселення вже називається селом. В той час воно називалося Березов-кою Котячою.
У ХVІІІ ст. село належало на уряд війта чернігівсь-кого магістрату. У різний час ним володіли войти Якимо-вич, Отрохович, Болбаш, Шарий. У сер. ХVІІІ ст. в ньому налічувалося 19 козачих та 7 селянських дворів. Діяла цер-ква в ім’я Різдва Богородиці.

Село Березівка (зараз - об’єднане з с. Рудка). За докумен-тами 1729-31 рр. на території Білоуської сотні не згадуєть-ся, але вже в 1765-67 рр. значиться у складі сотні. В цей час у селі було 13 селянських дворів – володіння чернігів-ського П’ятницького монастиря. У 1781 р. в Березівці жила в будинку з 5-ма покоями вдова білоуського сотника Дзвонкевича Олена, посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 15-21, посполитих сотничихи 6-6, була 1 бездворна хата.

Село Биховці (Биховець) з обох боків р.Білоус. Як і Березі-вка, згадується у складі сотні лише в 1765-67 рр. В цей час у селі було 5 козачих дворів, козаків виборних 3-3, підпо-мічників 2-3, підсусідків військового товариша Худолія 4-5, 4 бездворні хати.

Село Брусилів біля впадіння р. Снов у Десну. Вірогідно, засноване вихідцями з села Брусилів Київський після того, як воно було майже повністю знищене татарами у І пол. ХVІІ ст. Належало Адаму Григоровичу Киселю, українсь-кому магнату, з 1639 р. – чернігівському кастеляну, 1641 р. – київському воєводі. Після Визвольної війни Брусилів – володіння чернігівського полковника (1654-1657, 1661 – наказний) Івана Абрамовича та його нащадків.
У ХVІІІ ст. в селі були володіння бунчукового то-вариша Василя Дуніна-Борковського, які утворилися з по-жалувань гетьманами Мазепою та Скоропадським генера-льному обозному Василю Касперовичу Дуніну-Борковському.
На обох річках були перевози. В селі – церква де-рев’яна в ім’я архистратига Михаїла. В 1765-67 рр. налі-чувалося 70 козацьких дворів, 14 – селянських, приїжджий дім Борковських. Жителями села були сотенний хорунжий, два священики, церковник, козаків виборних 10-20, підпомічників 39-50, поштарських 2-2, посполитих бунчукового товариша Василя Дуніна-Борковського 15-22, при перевозі – посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 2 хати, підсусідків хорунжого Росохи 1-1.

Село Високинь на р. Високині. Вірогідно, засноване у І пол. ХVІІІ ст. У 1765-67 рр. в селі було 15 селянських дворів – володіння чернігівського полкового хорунжого Василя Комаровського.

Село Гучин (зараз – Ріпкинського району) по двох берегах р. Білоус. Село у складі Білоуської сотні згадується у 1729-31 рр. До цього було у складі полкової сотні. За розповідя-ми старожилів, село засноване після вигнання поляків шляхтичем Станіславом Кохановським (Коханенком). Вперше згадується під 1658 роком. Цікавим є цей доку-мент “…местъ отъ мене, Станислава Коханенка, сотника Черниговского, и от мене, Раины Станиславовой Коханен-ковой, малжонковъ, данной п.Карпу Мокріевичу и п. малжонць его Аннъ Станиславовнъ, а цорць нашой, на зречене маетности хутора Гучина зъ млиномъ и слободою въ посазъ деткамъ обейчу на виховане леговане, въ ста-роствь Черниговскомъ лежачое, и южъ оное маетности мы, малжонкове в въчными часы зрекаемся и дьткам нашим въ посесію подаемъ”. Отже, село Гучин було подароване Ко-ханенком своєму зятеві Карпу Мокрієвичу. За ним воно було закріплене указом гетьмана Ю. Хмельницького 1661р.
У ХVІІІ ст. селом володіли нащадки К.Мокрієвича Олександр, Василь, Павло, Іван Мокрієвичі. У 1781 р.в селі жила дружина Івана Мокрієвича Ганна та її син Іван, які мали будинок на чотири покої; прапорщик Василь Мокрієвич, військовий канцелярист Іван Мокрієвич, у якого – будинок на чотири покої, син військового товариша, священик, церковник, посполитих 21-32.
У середині ХVIІІ ст. в селі вже була церква в ім’я Святої Троїці.

Село Гущин на р. Білоус. На місці, де розташоване село, здавна селилися люди. На східній околиці села археолога-ми відкрито курганний могильник X-XI ст., який нарахо-вував 120 насипів. Серед поховань виділяється розмірами і інвентарем зрубна гробниця, в якій, крім людського скеле-та, було знайдено кістки коня та спорядження. Біля остан-ків знайдено сокиру, спис, серп, ніж, брусок, кресало і кремінь, дерев’яне відро, глиняний горщик, елементи кос-тюма. Все це говорить про те, що тут було поховано знат-ного воїна, можливо, з дружини київського князя.
На західній околиці села знаходиться городище XI-XIII ст. з залишками рову і валу. У минулому Гущинське городище було феодальним замком, одним з форпостів Че-рнігова на південному заході. У 1930-х роках поблизу го-родища знайдено скарб срібних прикрас.
Село засноване у ІІ пол. ХVІІ ст. Троїцьким монас-тирем на землях, куплених у козака Гущі. Офіційно закрі-плене за монастирем грамотою 1676 року. У 1765-67 рр. в ньому налічувалося 2 козацьких і 4 селянських двори, в 1781 р. – козаків-підпомічників 2-6, посполитих монастир-ських 4-5.

Село Жавинка (Жаввинка, Жолвинка) на одноіменній річці – притоці р. Білоус. Засноване, вірогідно, після вигнання поляків; володіння чернігівського Троїцького монастиря та бунчукового товариша Матвія Домонтовича. У 1678 р. царською грамотою віддане чернігівському соборному протопопу Петру Кричевському. Потім селом володів значковий козак Іван Синдаровський на підставі жалуваної грамоти, даної його батьку, чернігівському протопопу Миколі Синдаровському (1692 р.). У 1781 р. в селі вже багато володінь; налічується посполитих чернігівського Троїцького монастиря 7-7, протопопа чернігівського Левицького 4, капітана Петра Каневського 4-4, кафедрального чернігівського монастиря 1-1, удови бунчукового товариша Настасії Домонтовичевої 1-1.

Село Жукотки на р.Суха Рудка. Вперше село згадується під 1625 р. Після Визвольної війни було володінням шлях-тича Костянтина Угровецького, у 1670-х роках – обозного Чернігівського полку, який помер без нащадків. Жалува-ною грамотою царя 1694 р. дісталося знатному товаришу Чернігівського полку Семену Ялинському, а після нього – його сину Якову та онуку. У дружини Угровецького ку-пив грунти і підданих полковник Павло Полуботок.
У 1736 р. в селі було підданих Полуботка – 33 дво-ри. Під у 1781 р. Жукотки належали вдові бунчукового товариша Семена Полуботка Настасії Полуботковій, в селі був її приїжджий дім на 5 покоїв. У 1784 р. побудовано дерев’яну Миколаївську церкву. В селі жило 4 священики, 2 церковники, козаків-підпомічників 3-6, посполитих Н. Полуботкової 70-90.

Село Киселівка на р.Свинка біля озера Обиток. На терито-рії Киселівки здавна селилися люди. Тут виявлено архео-логами 4 поселення 5 тис. до н.е. – ХІІІ ст. Село засноване у І пол. ХVІІ ст. володарем Брусилова Адамом Григорови-чем Киселем (1580-1653). У 1730 р. – володіння війта Чер-нігівського магістрату Лопати. У середині ХVІІІ ст. в селі було 18 козацьких дворів, були володіння чернігівського війта Лопати. У 1781 р. в селі виборних козаків 2-5, підпо-мічників 14-16.

Село Кошівка на р. Білоус, на шляху з Чернігова до Любе-ча. Вперше згадується в універсалі гетьмана Юрія Хмель-ницького на право володіння селом, виданому чернігівсь-кому П’ятницькому монастирю в 1660 р. У середині ХVІІІ ст. в селі були володіння нащадків полкового судді Василя Івановича Томари. В 1749 р. декретом Генеральної війсь-кової канцелярії його удова Пелагея, уроджена Болдаківсь-ка, передала свої володіння чоловіку своєї онуки, чернігів-ському полковому хорунжому Комаровському Василю Івановичу, брату чернігівського архімандрита Іраклія Ко-маровського. Цікавим штрихом до історії родини судді Томари є згадка його дружини Пелагеї, що коли Василь Іванович звільнився зі служби при дворі покійного гетьма-на Івана Самойловича, він не мав нічого з пожитків, крім коня і декількох пар “суконь”.
У середині ХVІІІ ст. в селі налічувалося 5 козаць-ких дворів, 9 селянських, були володіння чернігівського П’ятницького монастиря. У 1781 р. – козаків виборних 1-2, підпомічників 4-5, посполитих П’ятницького монастиря 12-15, посполитих нащадків судді Томари 4-5, 1 бездвірна хата. На греблі через р. Білоус був млин монастиря на 5 кіл і 3 комори.

Село Лопатин на р.Замглай, на шляху з Чернігова в Старо-дуб.
Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Належало на ранг сотника білоуського. У сер. ХVІІІ ст. старожили зга-дували, що селом володіли білоуські сотники Павло Товс-толіс (був сотником з 1669 р.), Юрій Затиркевич, Андрій Товстоліс, Клим Стефанович.
У 1730 р. в селі було 8 дворів генерального обозно-го Якова Євстафійовича Лизогуба, 8 – сотника білоуського Клима Стефановича, а по його смерті – його удови. У 1781 р. в селі козаків виборних 1-4, підпомічників 3-3, посполи-тих на ранг сотника білоуського 7-7, 1 бездвірна хата. У лісі на березі Замглаю, де гребля і млин на 2 кола і 2 комо-ри, приїжджий двір власника млина ротмістра Василя Ли-зогуба.

Село Малий Листвен (зараз – Ріпкинського району) на р.Білоус.
На території села виявлено два городища, а також поселення, які є залишками літописного міста Листвена, біля стін якого 1024 р. відбулася битва між київським кня-зем Ярославом Мудрим і його братом Мстиславом. Побли-зу села – курган часів Київської Русі (Х-ХІ ст.).
Село Малий Листвен відоме з кінця ХV ст. В “Реес-тре границ черниговских” (складений на поч. 1520-х років, але відображає ситуацію в регіоні до 1500 р. – часу фактичного переходу Чернігівщини до складу Російської держави) значиться “Листвен Малий, село владики брянського, хат 20 було”. 1730 р. старожили села згадува-ли, що село було у володінні Станіслава Кохановського. Першу згадку про Кохановського, як наказного пол-ковника, знаходимо під 1659 роком. Після Станіслава Кохановського його володіння перейшли до онука – Самійла Мокрієвича, знатного бунчукового товариша, у 1690 р. – полкового сотника. Після його смерті їх отримали дружина і сини Карпо та Василь Мокрієвичі. Потім їхні володіння купив генеральний обозний Яків Євстафійович Лизогуб і передав своїм нащадкам. У середині ХVІІІ ст. в селі було 2 козацькі двори, селянські двори – володіння бунчукового товариша Григорія Ли-зогуба.
У 1781 р. селом володів князь Кейкуатов, одруже-ний з дочкою бунчуковго товариша Якова Лизогуба. В цей час у селі жили священик церкви Різдва Богородиці, церковник, козаків виборних 2-3, посполитих князя 13-13, підсусідків військового товариша Соколовського 1-1. Був приїжджий будинок князя на 3 покої.

Село Мохнатин на р. Бичалці. Поблизу села виявлено по-селення і кургани періоду Київської Русі (Х-ХІІІ ст.). Пер-шу писемну згадку про Мохнатин було знайдено в універ-салі гетьмана Юрія Хмельницького про пожалування села Мохнатин, Юр’ївка та Рудка чернігівському П’ятницькому монастирю під 1660 роком.
У 1736 р. в Мохнатині налічувалося 33 козацькі сім’ї та 6-у Мохнатинській слобідці, в сер. ХVІІІ ст. коза-цьких дворів – 11, селянських – 28. В селі володіння П’ятницького монастиря. Діяла Георгіївська церква.
В 1781 р. в Мохнатині був будинок на 3 покої вій-ськового товариша Петра Марковича, жив сотенний оса-вул, два священики, два церковники, козаків виборних 4-2, підпомічників 7-12, посполитих П’ятницького монас-тиря 36-61, посполитих Чернігівського кафедрального собору 3-3, посполитих удови сотника білоуського Дзво-нкевича 9-9, підсусідків бездворних –2.

Село Ольсохівка (Ольсох, Ольсовка) на р. Білоус. Заснова-не на поч. ХVІІІ ст. на куплених грунтах значковим това-ришем Чернігівського полку Пантелеймоном Мокрієви-чем. У 1765-67 рр. селом володів підсудок земський Ва-силь Силич, в 1781 р. – жило 9-10 посполитих Силича .

Село Пижівка на р. Білоус, поряд з с. Рогоща. Перша згад-ка про село відноситься до 1675 р. У сер. ХVІІІ ст. в селі було козацьких дворів 2 і селянських – 2. Володіння П’ятницького монастиря.
У 1781 р. у Пижівці був приїжджий двір Єлецького монастиря. Жило виборних козаків 2-4, посполитих монас-тиря – 4-4.

Село Рижики на р. Білоус. Засноване не пізніше ІІ чв. ХVІІ ст. Належало чернігівському П’ятницькому монастирю за указом гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. У 1667 р. указом царя Олексія Михайловича підтверджено цю власність і віддано млин на 1 коло, що був у селі, та млин на 1 коло за селом Рижики на р. Білоус.
Універсалом гетьмана Івана Самойловича за 1673 р. млин на р. Білоус під селом Рижики було дозволено стави-ти дочці Івана Домонтовича, судді військового генерального. У 1781 р. у селі було посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 3-4, посполитих любецького Антонієвського монастиря 2-2, синів хорунжого Івана Андрійовича Товстоліса (у 1725 р. – білоуський сотник) 9-12, жило козаків виборних 3-5, підпомічників 22-28, підсусідків підсудка чернігівського Силича 1-1. Хорунжий полковий Іван Товстоліс мав у селі приїжджий двір.

Село Рогоща на р. Білоус. Поселення давнє, при поляках належало до Любеча, у 1587 р. належало княгині Агаті Ко-турницькій. Чернігівський війт Якимович у 1680 р. розпо-відав про власників Рогощі, що ще перед війною Хмельни-цького держав село Рогощу між селом Рижиками та селом Ямищами пан Оранський, підсудок земський чернігівсь-кий.
Під час війни село належало шляхтичу Семену Бол-даківському, за сином якого, козаком полку Чернігівсько-го Василем Болдаківським (у 1671 р. – наказний полков-ник, у 1673 р. – суддя полковий, до 1660 р. – сотник білоу-ський) село це було підтверджене універсалом Юрія Хме-льницького 1660 р. В універсалі написано: ”…ознаменуемъ иж Василь Семеновичъ Болдаковскій козакъ полку черньговского показовалъ намъ право полское 1587 году мъсяца марта 14 за рукою Миколая Лосятинского державци любецкого и другихъ руками виданное и грунта рогосские еще з за держави полской разграничаючое помежъ Събережъ и Хмельницею по отцу его на грунта рогоскіе доставшоеся, просячи собь на то нашого листу”.
У травні 1659 р. село Рогощу польський король Ян Казимір грамотою віддав Федору Сулимі, але ця грамота вже не мала юридичної сили. За твердженням Федора Су-лими село на поч. ХVІІ ст. належало його батьку, Івану Сулимі, відомому розорителю Кодака, і називалося Горо-дище. В акті короля село називається “Рогоща альбо Горо-дище”. Урочище “Сулимівщина” згадується під 1587 ро-ком.
Рогоща лишилася у володінні Василя Болдаківсько-го та його синів Андрія, канцеляриста Генеральної війсь-кової канцелярії та значкового козака (ім’я невідоме). Оскільки сини Василя Болдаківського не згадуються серед козацької старшини, можливо, вони загинули або померли. З онукою В. Болдаківського Пелагеєю одружився дворянин гетьмана Івана Самойловича Василь Томара, після смерті якого Пелагея віддала свої володіння чоловіку своєї онуки, чернігівському полковому хорунжому Василю Івановичу Комаровському (після 1763 р. – бунчуковий товариш). У середині ХVІІІ ст. все село, крім 1-го козацького двору, належало йому. В цей час у селі діяла дерев’яна церква Успіння Богородиці. У 1781 р. в селі був будинок Василя Комаровського на дев’ять покоїв, в якому жив господар з родиною. Жили 1 церков-ник, козаків – підпомічників 2-2, посполитих Комаровського 18-20, бездвірних –3.

Село Рудка на р.Струга (притока р.Бичалки). Біля Рудки виявлено ряд поселень і курганів періоду Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.) та поселення VI-IV ст. до н.е.
Засноване село не пізніше ІІ чв. ХVІІ ст. Вперше згадується в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. про пожалування сіл Мохнатина, Юр’ївки та Рудки чернігівському П’ятницькому монастирю.
У 1736 р. в селі Рудка з “деревнями” проживало 34 козацькі родини, у 1765-67 рр. – 11 козацьких родин і 28 селянських – підданих П’ятницького монастиря. В цей час (1759-64) тут збудовано дерев’яну Георгіївську церкву, іс-нував приїжджий двір монастиря. Проживали священик, два церковники, козаків виборних 3-3, підпомічників 8-11, посполитих монастиря 38-49.

Село Рябці на р. Жабка. Засноване, вірогідно, близько сер.ХVІІ ст. Після закінчення війни Хмельницького в селі жили тільки козаки. Пізніше білоуський сотник Андрій Романович Товстоліс (сотн. в 1694, 1732 рр.) скупив час-тину козацьких земель, які передав своїм нащадкам. Один з них - полковий хорунжий Іван Товстоліс жив у Рябцях. У 1781 р. в селі був приїжджий двір на 4 хати судді полко-вого Івана Товстоліса (у книзі В.Кривошеї “Українська ко-зацька старшина” серед суддів не згадується). Жили ота-ман сотенний, козаків виборних 2-5, підпомічників 4-11, підсусідків Товстоліса 1-2.

Село Свин (Свинь) на р. Мала Домаха біля озера Домаха.
Належало на уряд войта Чернігівського магістрату. Першим войтом, який володів селом, був Степан Отрохо-вич. Село було віддане йому у 1661 р. Можна припустити, що село засноване не пізніше сер. ХVІІ ст. Згодом селом володіли війти Якимович, Болбаш, Никифор Шарий, Федір Лопата. У середині ХVІІІ ст. в селі було 13 козаць-ких та 13 селянських дворів, у 1781 р. – козаків виборних 1-3, підпомічників 10-20, посполитих на уряд війта 12-18, підсусідків військового товариша Михайла Доморки 1-1.

Село Слобідка на р. Суха Рудка. У 1765-67 рр. – володіння П’ятницького монастиря. В селі в цей час було 2 козацькі двори і 30 – селянських.

Село Старий Білоус на р. Білоус. Відоме з літопису під 1148 р. як Боловосъ. Під назвою Старий Білоус згадується в акті 1648 р., яким “Анастасия Ярославна, по первому браку Игната Савинкова, а по второму супруга Самуила Мощезинского, продала мельницу в Ст.Белоусе, называе-мую Демидовскою”. Гетьманськими універсалами 1661, 1672 рр. село затверджене за чернігівським Іллінським мо-настирем, як давня власність його. З 1701 р., крім монасти-ря, частиною села володів Іван Силич, частиною – черні-гівський бурмистер.
У сер. ХVІІІ ст. в Старому Білоусі було 8 козацьких дворів. Селянські двори належали Троїцькому монастирю, бунчуковому товаришу Василю Лизогубу, що купив землі у війта Степана Отроховича, якому були дані грамотою 1690 р. Були тут і володіння військового товариша Антона Силича, які дісталися йому від Аникія Силича, полковника чернігівського (1657-1663).
У 1791 р. в Старому Білоусі жив бунчуковий това-риш Антон Силич у будинку на 6 покоїв, священик (була Свято-Духівська церква), церковник, козаків виборних 2-3, підпомічників 3-5, посполитих Троїцького монастиря 11-12, посполитих бунчукового товариша Силича 10-10, посполитих надвірного радника Селецького 6-6, підсусідків різночинських 4-8. У 1790 р. в селі жили 381 чоловік та 372 жінки.

Село Суличівка на р. Глинянці. При поляках село перебу-вало у власності Яциничів, потім взяте у посаг ловчим новгород-сіверським Борисом Грязним. Універсалом 1657 р. гетьман Богдан Хмельницький затвердив Суличівку за удовою Грязного Катериною Борисівною Грязною, яка пе-редала її дочці Марині при її одруженні з Костянтином Мазапетом. У них Суличівку відібрав чернігівський пол-ковник Василь Андрійович Дунін-Борковський і віддав Павлу Товстолісу. Після смерті Товстоліса у 1682 р. село повернуте нащадку Яциничів, після смерті якого у 1696 р. полковником Яковом Лизогубом віддане зятю Яцинича, генеральному хорунжому Прокопу Семеновичу Якубенку. У 1709 р. гетьман Іван Скоропадський забрав володіння у вдови Якубенка і віддав своєму брату Павлу, але потім по-вернув.
У середині ХVІІІ ст. село належало Василю Добро-низькому. В цей час у селі було 6 козацьких дворів, 13 без-дворних хат, селян - 79 чоловік і 85 жінок.

Село Сядричі (зараз Деснянка) неподалік р.Титова Річка. Тут здавна селилися люди. Археологи відкрили у 1976 р. поселення ХІ-ХІІІ ст. на північно-східній околиці села, розрізане залізничною лінією Чернігів-Гомель на східну і західну частини. У північно-західній частині поселення відкрито 14 будівель і 10 господарських ям. Три будівлі мали виробничий характер. Тут виявлено металеві шлаки, крицю, сліди залізоплавильних горнів, ковальські зубила, пробійники, точильні бруски. Багато знайдено речового матеріалу.
Село засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після ви-гнання поляків знаходилося в ранговому володінні білоу-ських сотників Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Анд-рія Товстоліса, від яких було відібране полковником черні-гівським Яковом Лизогубом і було у його володінні до 1701 р. Цього року Сядричі були віддані гетьманом Мазе-пою Василю Івановичу Томарі, сотнику вибельському (у 1715-1726 рр. – суддя полковий). У 1749 р. удова Томари Пелагея (у дівоцтві – Болдаківська) передала володіння в Сядричах чоловікові своєї онуки Катерини, чернігівському полковому хорунжому Василю Комаровському.
У 1781 р. в селі жило: козаків виборних 6-16, під-помічників 14-22, посполитих Комаровських 14-19, воло-діння полкового обозного Тризни 2-3, монастиря Єлецько-го 1-1, підсусідків 2-2.

Село Терехівка на р.Свинці. Біля села виявлено поселення епохи бронзи, ранньозалізного віку (2 тис. до н.е. – VI-III ст. до н.е.) та періоду Київської Русі (XI-XIII ст.).
Терехівка заснована не пізніше І пол. ХVІІ ст., віро-гідно, Адамом Киселем. Після Визвольної війни село було віддане на ранг білоуських сотників. Ним володіли сотни-ки Павло Товстоліс, Юрій Затиркевич, Андрій Стахович, а також значковий козак Ісайя. Після Ісайї селом володів чернігівський полковник Яків Лизогуб, який віддав свої володіння Івану Силичу, чернігівському городовому отаману.
У середині ХVІІІ ст. в селі налічувалося 17 козаць-ких дворів і 4 селянські. Селянські належали Силичам, якими були поселені на скуплених козацьких землях. В цей час ними володів військовий товариш Антон Силич.
У 1781 р. як власник посполитих у кількості 5-5 вказується Антон Савич (можливо помилка). В цей час у селі жили сотенний хорунжий, козаків виборних 3-5, під-помічників 14-16, їх підсусідків бездворних 2 хати.

Село Товстоліси. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Було у володінні сотників Білоуської сотні Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Стаховича. У кінці ХVІІ ст. зе-мельними угіддями заволодів протопоп чернігівський Ми-кола Синдаровський, який передав їх своєму сину Івану, козаку значковому. Після смерті його землі перейшли до зятя, судді полкового Каневського – Оболонського Василя Васильовича (суддя у 1727-32 рр.). У середині ХVІІІ ст. у Товстолісах було 15 козацьких дворів, в 1781 р. в селі жи-ли осавул сотенний, син значкового товариша, козаків ви-борних 6-17, підпомічників 6-10, їхніх підсусідків 1-1, ар-тилерійських служителів – 2 хати, підсусідків купця Єнки 3-5, підсусідків капітана чернігівського гарнізону Григорія Курилова 7-2, його приїжджий двір і в ньому підсусідків бездворних 2 хати.

Село Томарівка. Вірогідно, засноване на поч. ХVІІІ ст. су-ддею полковим Василем Івановичем Томарою. У 1765-67 рр. в селі було 10 селянських дворів. З 1749 р. селом воло-дів чернігівський полковий хорунжий Василь Комаровсь-кий.

Село Чернеча Слобода (з 1924 р. – Селянська Слобода). Володіння чернігівського П’ятницького монастиря. Засно-ване, вірогідно, у І пол. ХVІІІ ст. В 1765-67 рр. у володінні монастиря було 3 селянські двори, у 1781 р. посполитих 37-47, посполитих удови бунчукового товариша Семена Полуботка Настасії 4-4, нащадків померлого значкового товариша Дмитра Красовського 5-5, підсусідків значкового товариша Сокоцького 1-1, виборних козаків 1-1.

Село Чорторийка на р. Свинці (зараз – Малинівка). Засно-ване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після війни Хмельницького – володіння білоуських сотників Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Стаховича, пізніше – чернігівського полковника Якова Лизогуба. Універсалом від 1710 р. гетьман Іван Скоропадський віддав село у володіння чернігівському городовому отаману Івану Си-личу.
У 1765-67 рр. в селі налічувалося 15 козацьких дво-рів, у 1781 р. жили осавул сотенний, козаків виборних 3-3, підпомічників 10-12, їх підсусідків бездвірних 2 хати, ар-тилерійських служителів 3-5, посполитих судді земського Василя Силича 12-12, осавула сотенного Силича 2-4, під-сусідків канцеляриста полкового Григорія Малиновського 1-1.

Село Юріївка на р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Універсалом гетьмана Юрія Хмельницького 1660 року віддане у володіння чернігівському П’ятницькому монастирю.
Цікаві свідчення про одну з мешканок Юріївки Єв-докію Сиропарівну, яка була заміжня за священиком села Шибиринівка Семеном Івановичем Молявкою. Отримавши у спадок від чоловіка двори в Масанах, вона у 1726 р. подарувала їх чернігівському кафедральному монастирю, а сама стала черницею П’ятницького монас-тиря Єлизаветою, у 1744-46 рр. – намісницею монастиря.
У 1736 р. в селі налічувалося 28 козацьких дворів, у 1765-67 рр. – 23 козацькі двори і 18 – селянських, підданих П’ятницького монастиря. У 1781 р. – діяла церква в ім’я Воскресіння Христового, жили священик та два церковни-ки, удова військового товариша, удова отамана сотенного, відставний прапорщик, козаків виборних 5-11, підпоміч-ників 23-28, посполитих П’ятницького монастиря 16-19, судді земського Силича 2-4. На річці Білоус була гребля і млин на 4 кола з 2-ма коморами Любецького Антоніївсько-го монастиря.

Село Ямище – по обох берегах р. Білоус. Засноване не пі-зніше І пол. ХVІІ ст. Царською грамотою 1661 р. село ра-зом з Сибережжю і Слобідкою Роїською на основі універ-салів гетьманів Богдана та Юрія Хмельницьких було від-дане канцеляристу Карпу Івановичу Мокрієвичу (у 1688-1690 рр. – суддя полковий). На початку ХVІІІ ст. село пе-рейшло до Василя Івановича Томари (у 1715-1726 рр. – су-ддя полковий). У 1749 р. дружиною Томари Пелагеєю (у дівоцітві – Болдаківською) Ямище передане чоловікові її онуки, чернігівському хорунжому Василю Комаровському. У 1765-67 рр. у селі було 19 дворів посполитих Комаровського, 1781 р. їх налічувалося 25-31. На річці була гребля і млин на 2 кола з 2-ма коморами.

Село Янівка на р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Перша згадка про село – у поземельних актах гетьмана Юрія Хмельницького під 1659 р., володіння чернігівського П’ятницького монастиря. У 1765-67 рр. в селі 1 козацький та 3 селянські двори, у 1781 р. налічувалося виборних ко-заків 1-3, підданих монастиря – 33. Після закриття П’ятницького монастиря у 1786 р. село перейшло до казни, а у 1797 р. було пожалуване імператором Павлом Григорію Петровичу Милорадовичу. У ньому в цей час було 44 селян.

Село Яцова (Яцов, Яцев, тепер Новоселівка). Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після вигнання поляків село нале-жало на ранг чернігвським полковникам, першим з яких був Іван Абрамович (1654-1657, 1661 – наказний). У 1765-67 рр. у селі налічувалося 14 козацьких дворів, у 1781 р. жило козаків виборних 1-1, підпомічників 12-16, посполи-тих Михайла Дуніна-Борковського 15-16, підсусідок міща-нина Бардарима 1-1.
Протягом ІІ пол. ХVІІ-ХVІІІ століть козацькою старшиною та можновладцями вздовж річок, особливо р. Білоус, було поставлено багато млинів, при яких працювали і жили посполиті власників. Таким чином, утворилися маленькі хутори. Переважна більшість їх були або об’єднані з більшими селами, або переселені в 1930-ті роки.
Подається список хуторів на території Білоуської сотні за “Обозрением румянцевской описи Малороссии” О.Лазаревського, (Ч., 1866 р.) Опис проводився з 1765 до 1767 р.

Протопопівка – хутір, поселений на куплених землях про-топопом Миколою Синдаровським на поч. ХVІІІ ст. Після його смерті – власність сина Івана, значкового козака, а потім – зятя, полкового судді Василя Каневського, кошо-вого обозного Андрія Тризни, вибельського сотника Петра Андрійовича Тризни. Хутір на відстані ½ версти від с. Рогоща на р. Білоус, на якій гребля з двома коморами, на 3 кола. Посполитих 4-4.

Костин хутір судді земського Василя Силича на р. Білоус за 2 версти вгору по річці від с. Кошівки – млинів 2 на 4 кола. Посполитих 1-1.

Остріївський хутір судді полкового Івана Товстоліса на р. Білоус за 1 версту від с. Кошівки, при греблі, на якій 2 комори на 3 кола. Посполитих 1-1.
Богданівка – хутір міщанина чернігівського Дем’яна Гри-ба, у лісі над р. Білоус поряд із с. Євтуховським Білоусом. У ньому 1 двір, 1 хата.

Кожуховський – хутір бурмистра магістрату Чернігівсько-го, над р. Білоусом, у ньому 1 двір, 1 хата.

Погорільський – хутір магістрату Чернігівського, поряд з х. Кожуховським. На річці Білоус – магістратська гребля на 2 комори і 3 кола. В хуторі підданих магістратських 5-5, підсусідків підкоморія Борковського 1-1, священика Маля-ревського 1-1.

Хутір бунчукового товариша Матвія Домонтовича при греблі на р. Білоус за 1 версту від с. Н-Білоуса. з двома ко-морами на 2 кола, (одне коло – нащадків Василя Томари). На хуторі посполитих 1-1.

Подусівка – хутір чернігівського купця Григорія Єнки, за 3 версти від Євтухового Білоуса, під селом Старий Білоус, при млині Романівському Троїцького монастиря на р. Білоус. У хуторі підсусідків 3-3, підданих монастиря 2-2, 3 хати.

Чирвовка – хутір удови сотника Леонтія Бакуринського, на річці Свинка, гребля з 2-ма коморами на 3 кола. Посполитих 1-1.

Рашевка – хутір удови сотника Василя Дзвонкевича Олени, на річці Свинка, гребля з 2-ма коморами на 3 кола. Підсусідків 1-1.

Хутір на острові на р. Десні за ½ версти від Яцева. Нале-жав підкоморію Михайлові Дуніну-Борковському. Поспо-литих 1-1.

Неданиця – хутір Василя Борковського на р. Десна за 1 ве-рсту від Брусилова. Посполитих 1-1.

Селиський – хутір Василя Борковського на р. Десна за 1 версту від Брусилова. Посполитих 1-1.

Хутір при греблі Плоскинній, на дорозі з Чернігова у Глу-хів, за 5 верст від Брусилова. На річці Замглай гребля з 2-ма коморами на 2 кола. Посполитих Василя Борковського 2-2.

Плоский – хутір Василя Борковського, за 1 версту від Боб-ровиці. 1 двір, 1 хата.
Кошелівка – хутір Троїцького монастиря, на дорозі з Чер-нігова до Києва. Посполитих 1-1."

Ищу информацию о Василие Важнине казак 2 сотни 6-го Оренбургского полка.

Работнова Ирина Павловна. Женская одежда Ново-Деревеньковского района Орловской области. Сб. трудов НИИХП//Сб. тр. НИИХП. Вып. 1. М., 1962. С. 79-83

Летом 1956 г. Научно-исследовательским институтом художественной промышленности была организована экспедиция в Тульскую и Орловскую области для сбора материала по русскому народному искусству.
В д.Крутиловка Ново-Деревеньковского района Орловской области участники экспедиции обнаружили очень интересный вид женской народной одежды, которая, имея ряд общих черт с однодворческой одеждой, описанной в трудах Н.И.Лебедевой и Н.П.Гринковой (см. Н.И.Лебедева. Материалы по народному костюму Рязанской губернии, Рязань, 1929; Н.П.Гринкова. Женская одежда в однодворческих селах Задонского и Землянского районов Воронежской области. Журн. «Советская этнография», 1937, № 1), отличается большим своеобразием.
В колхозе им.Чапаева (куда входит деревня Крутиловка) организован самодеятельный хор, который использует этот яркий, красочный костюм для выступления. (Цветная фотография с изображением участниц хора Ново-Деревеньковского района была напечатана в журнале «Культурно-массовая работа», 1955, № 10).
Население деревни, называющее себя «казаками», в прошлом было государственными крестьянами, не знавшими крепостного права.
Женская одежда, бытовавшая в д.Крутиловка, относится к южновеликорусскому поневнвому типу народной одежды. Она состоит из рубахи, поневы, пояса, двух передников, надеваемых один на другой, украшения из лент на грудь, «задовых» лент и очень сложного головного убора. Обувь к этому костюму сейчас надевают современную, а раньше носили чулки в полтора метра длиной, образующие при надевании густые сборки, и сафьяновые «ходоки», украшенные пистонами и блестками.
Рубаха с прямыми поликами, широкими рукавами, отложным воротником и целым, без подставки, станом имеет длину до пят и надевается с напуском (рис.1).
Рубахи с отложными воротниками бытовали также у однодворцев б.Тульской, Воронежской, Рязанской, Тамбовской и Курской губерний, но рубахи «казаков» д.Крутиловка отличаются от них особым двухслойным рукавом. На обычные белые холщевые рукава, заканчивающиеся у кисти сборками, скрепленными обшивкой, нашиты сверху вторые – прямые, цветные. Перевязанные лентой у локтя, они образуют широкую и пышную оборку. Эти внешние, прямые цветные рукава назывались, по словам колхозницы Л.С.Наумовой, «вошвами», а нижние холщевые служили для того, «чтобы руки не были голые, когда поднимешь».
Цветные рукава сшиты по длине из двух полотнищ: наружного, сделанного из кумача (пунса), расшитого гарусом, и внутреннего из ализаринового красного («граничного») ситца с цветочным узором.
Кумачовое полотнище рукава, начинающееся у ворота, больше чем наполовину покрыто вышивкой крестом. Узор из фигур гребенчатых ромбов расположен в шахматном порядке. В каждую фигуру вписана другая фигура таких же очертаний, но меньшего размера, а в нее – фигурка из четырех соединенных вместе маленьких ромбиков. Сплошной узор заканчивается ниже локтя полосой ромбических мотивов с ровными краями. На конце рукава помещена вышивка счетной гладью, называемой по местному «настил» с узором, составленным также из ромбических фигур, чередующихся с косыми крестами (узор, называемый здесь «в девять глазочков») и подузорником из мотивов треугольных очертаний. Ниже полосы, выполненной счетной гладью, пришиты узкие шелковые ленты: зеленая, малиновая, оранжевая и красная. Подол белого холщевого стана рубахи украшен так же, как и конец рукава, только после вышивки по «пунсу» более широкая.
Наибольшее сходство с орнаментом, покрывающим верхнюю часть рукавов рубахи из д.Крутиловка, можно найти в узорах на рукавах рубах, приобретенных в 1902-1904 г. в с.Вышняя Залегощь Новосильского уезда бывш. Тульской губ. и в с.Козловка Коротоякского уезда бывш. Воронежской губ., выставленных в экспозиционных залах Государственного музея этнографии народов СССР. (Государственный музей этнографии народов СССР (в дальнейшем: ГМЭ народов СССР), инв. № 424-321 и 160). Но на рукавах этих рубах сплошные ромбические узоры вытканы одним красным цветом, а на рассматриваемой нами рубахе, несколько более поздней по происхождению, вышитый узор распестрен по кумачу лимонным, черным, голубым, зеленым, темно-лиловым, малиновым, он перекликается с веселым рисунком ситца, с разноцветной вышивкой на концах рукавов и остальным многокрасочным оформлением одежды.
Круглая понева с синей хлопчатобумажной прошвой сшита из трех полотнищ темно-синей шерстяной ткани в редкую клетку, образованную красными, белыми и зеленоватыми нитями. По подолу понева отделана широкой полосой кумача с нашитыми на нее лентами, выложенными зигзагом и позументом. Способ подтыкания поневы совершенно аналогичен тому, который показан на фотографии крестьянки из с.Вышняя Залегощь Новосильского уезда, приведенной Н.М.Могилянским в статье «Поездка в центральную Россию для собирания этнографических коллекций». (Н.М.Могилянский. Поездка в центральную Россию для собирания этнографических коллекций, Материалы по этнографии России, т. I, СПБ, 1910, стр.5).
Поясом служит очень широкая, похожая на полотенце «подпояска» из малинового кашемира со сшитыми вместе концами, украшенными разноцветными шелковыми лентами, покрывающими сзади всю верхнюю часть поневы.
Из двух передников, входящих в описываемый комплекс женского костюма, нижний – «хвартук», который повызывается на талии, сшит из кумача и отделан оборкой из «господских» лент (лент с цветочным вытканным узором фабричной выработки). Второй передник – «завеска» - надевается поверх груди. Он сделан из малинового кашемира и также украшен по подолу разноцветными шелковыми лентами.
Гладкие и узорные шелковые ленты различных цветов в этом костюме не только служат для отделки разных предметов одежды, но и применяются как самостоятельный вид украшения. На спину надеваются «задовые» ленты, на грудь – украшение из лент, называемое «подушное», на плечи спускаются сделанные из лент и отороченные мишурной бахромой «пукли».
Сложный головной убор также в значительной степени состоит из лент. Носящий название «сороки», он сходен с южновеликорусскими сороками в целом ряде составных частей и своим общим силуэтом напоминает дугообразные нижегородские кокошники (рис.2).
Головной убор, считая «пукли», которые также в него входят, состоит из одиннадцати частей. Перечислим их:
кичка – шапочка из холста с невысоким, жестко простеганным валиком в ее верхней части;
досточка – дощечка, обшитая кумачом, с прикрепленной к ней золотошвейной пластинкой и широкой оборкой из лент, окаймляющей лицо по бокам;
пушки из гусиного пера под лентами досточки;
пукли;
позатылень бисерный;
шапка – кумачовый чехол с золотошвейным очельем и бисерной поднизью;
задовые ленты (еще одни, кроме тех, которые надеваются на спину);
цветы – стоячее высокое украшение из бумажных цветов на проволоке;
опушина – полоса, сшитая из многих рядов сплиссерованных узких шелковых лент. Из опушин, которых надевается от одной до трех штук, образуется широкий гребень головного убора, опирающийся на цветы;
косицы («косисы») из селезневых перышек. Надеваются на лоб поверх шапки;
чуб из мишурных лент, который повязывается поверх косиц.
Когда этот убор водружен на голову, то далеко не все его богато украшенные части видны зрителю. Не видно золотого шитья ни на досточке, ни на шапке, задовые ленты полностью закрывают позатылень.
Головные уборы с гребнем из плиссерованных лент известны были в ряде уездов бывш. Тульской, Орловской и Воронежской губерний. Таков, например, головной убор, входящий в уже упомянутый комплекс женского костюма из Новосильского уезда, находящийся в Государственном музее этнографии народов СССР, или «кищонка», описанная Н.П.Гринковой в статье об одежде днодворцев Задонского и Землянского районов Воронежской области. Головной убор д.Крутиловка несколько отличается по составу образующих его частей и их форме.
Описанную выше женскую одежду в д.Крутиловка надевали раньше по праздникам после замужества в течение десяти лет.
Девичьей одежды сейчас в д.Крутиловка не сохранилось. По рассказам пожилых колхозниц девушки носи прежде красные домотканые полосатые юбки с украшениями на подоле, цветные подпояски, «хвартуки» из алого кашемира, голову повязывали платками «узел выше лба, а на платки цепляли ленты».
В праздничной женской одежде д.Крутиловка, полной аналогии которой мы не находим ни в описании этнографов, ни в музейных коллекциях, своеобразно сочетаются древние и новые элементы. Интересно отметить, что в названиях отдельных частей комплекса этого костюма мы встречаем неизвестные и нигде в XIX – начале XX вв. не употребляемые термины: «вошвы», уводящие нас в далекую допетровскую Русь, и «пукли» - слово, происходящее, несомненно, от дворянских буклей и, возможно, проникшее в крестьянскую среду еще в начале XVIII в. Обычай украшать одежду большим количеством шелковых «господских» лент возник, вероятно, не ранее XIX в. Еще более позднее происхождение имеет многокрасочная расцветка узоров на рукавах рубахи. Последнее предположение можно сделать на основании изучения изменений, происходивших на рубеже XIX – начала XX в. в характере украшения русской народной одежды в целом ряде областей: прежние одноцветные узоры на одежде заменяются более яркими и полихромными. Но если в некоторых местностях это стремление к многоцветности приводило подчас к излишней, назойливой пестроте, то описанная нами женская одежда из д.Крутиловка отличается исключительнойо гармонией яркого и насыщенного колорита. Она является одним из самых поздних, но замечательных по своим декоративным достоинствам памятников народного творчества в области украшения крестьянской одежды и представляет большой интерес как для этнографов, так и для художников.

А Вы часом не встречали в таких списках Сидоренко, Григоренко или Троян?

SidorenkoD написал:

[q]

А Ваши Денисенко из какой части Кубани?

[/q]

Станица Холмская. На 1865 год они уже значились там (а станица была основана в 1863).
А вот откуда они в Холмскую переселились, это большой вопрос.
Найти пока не удалось.