Фотоателье

ПІОНЕРИ КАМ’ЯНЕЦЬКОЇ ФОТОГРАФІЇ

У День міста тисячі кам’янчан і приїжджих гостей вийдуть на святкові вулиці та майдани з фотоапаратами в руках. І невдовзі зроблені знімки заполонять численні сайти, з’являться на шпальтах газет чи просто поповнять папки фотографій у домашніх комп’ютерах… А хто ж був піонером кам’янецької фотографії? Щоб з’ясувати це, перенесемося в другу половину XIX ст., коли в місті стали відкриватися перші фотосалони.
Найвідомішим фотомайстром тих часів, безумовно, був Михайло ГРЕЙМ. Але чи був він першим серед тих, хто почав фотографувати кам’янчан і місцеві краєвиди? Подільський адрес-календар, укладений секретарем Подільського губернського статистичного комітету Віктором ГУЛЬДМАНОМ і розтиражований 1895 р. друкарнею Подільського губернського правління, засвідчує, що тоді в місті діяло п’ять фотографій. Найдавнішою з них, відкритою ще 1870 р., була фотографія прусського підданого Августа Карловича ЕНГЕЛЯ. Через рік, тобто 1871 р., розпочав діяльність як фотограф громадянин Михайло Йосипович ГРЕЙМ. 1889 р. одеський міщанин Михайло Григорович МОЛЧАНОВ відкрив фотографію на Підзамчі. Дві останні фотомайстерні з’явилися в місті 1893 р. - дворянина Адама ЖИЛІНСЬКОГО та колоніста Франца КОДЕША.
Отже, бачимо, що Август ЕНГЕЛЬ на рік випередив Михайла ГРЕЙМА. Фотосалон ЕНГЕЛЯ розташовувався в Старому місті, на Центральній площі (нині майдан Польський ринок), у будинку ЛАСТА. Дві фотографії ЕНГЕЛЯ (вигляд Кам’янця з боку Польських фільварків і вигляд Кам’янця з південно-східного боку) використав Юхим СІЦІНСЬКИЙ для ілюстрування книги «Місто Кам’янець-Подільський. Історичний опис» (Київ, 1895).
Якщо Август Карлович залишився по суті кам’янецьким фотографом, то його рідний брат Олександр ЕНГЕЛЬ (1848-1918) зажив всеросійської слави. Перш ніж стати фотографом, він був художником пейзажу. Працював у Центральній Азії та на Північному Кавказі. 1879 р. отримав срібну медаль Географічного Санкт-Петербурзького товариства, 1881 р. був дипломований від Міжнародного конгресу географів. Від 1879 р. Олександр ЕНГЕЛЬ - член Російського Імператорського географічного товариства. Автор альбому закаспійських пейзажів. У грудні 1890 р. Олександр Карлович відкрив студію фотографії в Тифлісі, 1895 р. створив студію літографованої фотографії. Від 1896 р. працював як фотограф Транскавказької залізниці.
І все ж, виявляється, що не Август ЕНГЕЛЬ був піонером кам’янецької фотографії. А хто ж? З’ясувати це ім’я нам допоміг польський дослідник Юліуш ГАРЖТЕЦЬКИЙ, який видав книги «Позабутий майстер. Про Михайла Грейма з Кам’янця» (Краків, 1972) та (у співавторстві з Гражиною ПЛУТЕЦЬКОЮ) «Нетипові фотографи» (Краків, 1987). З цих досліджень випливає, що піонером фотографічної справи в Кам’янці-Подільському був Юзеф КОРДИШ (1824-1896). Він працював фотографом в Одесі, Кам’янці-Подільському, а надалі осів у Києві, залишивши кам’янецьку філію на опіку свого довголітнього помічника Влодзімежа ЗАГУРСЬКОГО. Але в того справи не пішли, тож КОРДИШ надумав продати нерентабельну філію. Наприкінці 1871 р. її придбав на виплат за 1200 рублів Михайло ГРЕЙМ.
Юзеф КОРДИШ писав із Києва новому власникові: «Маю велику надію, що у Вас справи підуть краще, ніж у пана ЗАГУРСЬКОГО. Дай то, Боже. Обіцяю завжди панові допомагати як помічників, так і ретушерів підшуковувати». А ще КОРДИШ радив новому колезі остаточно розв’язатися з улюбленою друкарнею (як відомо, ГРЕЙМ у 1856-1872 рр. був директором губернської друкарні), натомість увесь час віддавати фотографічній справі, щоб самому все добре знати і не особливо покладатися на помічників.
Як зазначав дослідник історичної топографії Кам’янця-Подільського Микола ПЕТРОВ, фотографії Кам’янця, зроблені Юзефом КОРДИШЕМ у 1860-х рр., мають особливу цінність. Так, на одній з таких фотографій ми бачимо велику башту Святої Анни на західному кінці Замкового мосту (з боку Старого замку). 1876 р. для розширення дороги її розібрали, тож пізніші фотографи, які охоче знімали міські краєвиди, вже не змогли її зафіксувати.
Нотатки КОРДИША, зроблені 1865 р. в Кам’янці-Подільському, зберігалися в Олександра ПРУСЕВИЧА, який у 1907-1915 рр. працював головним охоронцем Кам’янецького давньосховища (історичного музею). Олександр Миколайович використав їх при написанні історико-топографічного нарису «Кам’янець-Подільський», виданого 1915 р. польською мовою.

Юзеф КОРДИШ, живучи в Києві, постійно листувався з Михайлом ГРЕЙМОМ, що продовжував його справу в Кам’янці-Подільському. В листі від 8 грудня 1887 р. КОРДИШ цікавиться: «Як там ЕНГЕЛЬ поживає?», - і повідомляє: «Його брат Олександр пропонує мені купити один чи два фотографічні заклади у Владикавказі. Один даватиме 6 тисяч річного прибутку, а другий - три, бо тільки чотири місяці, під час приїзду на води, там є робота. Хоче 4 тисячі».
1894 р., за два роки до смерті, Юзеф КОРДИШ втратив старшого сина. Його розпач долинув у листі до Кам’янця: «Ось чого я дочекався у 70 років свого життя, аби такого сина, на якого великі надії покладав, поховати в 26 років 2 місяці та 16 днів його життя…О, Боже, змилуйся над нами! КОРДИШ». Надію батька виправдав молодший син Леон. Він став фізиком-теоретиком, професором Київського університету та Київської політехніки.
Підсумовуючи, скажемо, що не так уже важливо, хто з них раніше - Юзеф КОРДИШ, Август ЕНГЕЛЬ чи Михайло ГРЕЙМ - започаткував фотосправу на кам’янецькій землі. Усіх цих трьох майстрів із повним правом можна назвати піонерами кам’янецької фотографії.

Источник

Каменец-Подольский: вокруг Старого города по реке Смотрич
111 дореволюционных открыток и фотографий
http://q12.be/kamenets-podolskiy.html

Фотографи давнього Кам’янця
Додано Дмитро Бабюк 05.03.2013

Фотограф минулого століття
Сьогодні майже кожен, в кого є фотокамера, вважає себе фотографом. Варто тільки натиснути кнопку, а потім, якщо потрібно, підправити дещо в комп’ютерних програмах і вуаля – готово! Звичайно, це не камінь в грядку тим, хто займається фотографією. Я веду до того, що зробити фотографію сьогодні не представляє жодних труднощів, дякуючи розвитку техніки. В епоху розквіту цифрового фото ми можемо ще до друку переглянути світлину і, в разі чого, перефотографувати об’єкт.
А уявіть як було в епоху негативів. Після натискання кнопки ти до проявки плівки не знаєш, яким саме вийде фото. Весь цей час тебе ріжуть думки, типу:«А чи я не моргнув часом?» і таке інше. А вийти все має з першого разу. Тим більше що ще сто років тому фотографія була настільки рідкісним явищем, що, переважно фотографуючись один раз, люди відносили цю подію до знакових у своєму житті. Спеціально до цього дня вдягали найкращий одяг, робили дорогі зачіски. У той час людина могла зробити декілька особистих чи сімейних фотографій, або взагалі жодної за все своє життя. Все залежало від статків. Особисту фотокамеру могли мати тільки найбагатші люди, а ті, хто її не мав, мали ходити у спеціальні фотоательє. Сьогодні, правда, вони теж існують, але звертаються туди вже менше, переважно віддаючи перевагу власним силам і майстерності.
Але повернемось до давніх часів. Коли задати людям питання, яких фотографів давнього Кам’янця вони знають, більшість взагалі промовчать і тільки деякі називають таких, як Михайло Грейм і… все. Виявляється, що ця тема досить мало досліджена. Ще менше вона висвітлена у різних виданнях. Найбільше публікацій ми зустрінемо саме про Михайла Грейма. Звичайно, він був унікальний своїм талантом, робив багато фотографій нашого краю, по яких зараз вивчають минуле міста і не тільки, він приймав участь у багатьох виставках, був відзначений нагородами, медалями і т.д. Але крім нього були і інші фотомитці, які теж мали власні фотоательє і теж діяли на території нашого міста. І не менш важливим є той факт, що вони теж фіксували красу нашого краю. Щоправда, сьогодні в силу недостатньої дослідженості, або через звичайну неуважність багатьом фотографіям помилково приписується авторство М. Грейма. Звичайно, я не хочу применшувати його майстерність, але ми повинні пам’ятати, що окрім нього теж були фотографи, які теж залишили свій слід в історії міста.
Вашій увазі я представляю список цих фотографів, їхню адресу і власне їхні фотографії, на які вони ставили свою фірмову печатку. Список розроблений харківським дослідником С. Володарським.

Фотографи Кам’янця-Подільського:

Вассерман Герш Хаимович «Парижская художественная фотография»
Гиллер С.. (Поштова вулиця., буд.Раковського) (Петропавловский пер., д.Студница)
Голеневич Станислав
Грейм Михаил Осипович (д.Ядловского)
Жилинский А.
Кодеш Франц Алозиевич (Центральна площа, буд.Новаковського) (д.Студница)
Кордыш Иосиф
Розенберг Казимир Романович
Энгель Август Кириллович (д.Ласта; Главная пл., д.Белецкой)

Цікавим є той факт, що адреса вказується не так, як ми звикли бачити. Тоді будинки переважно носили не номер, а ім’я його власника, так само, як і назви деяких кварталів міста, типу Шарлотка (від власниці магазину капелюшків на ім’я Шарлотта), Журавльовка (від власника Журавльова) та інші. Звичайно, деякі фотографи могли мати свої представництва і в інших містах, наприклад С. Голеневич і Й. Кордиш мали фотоательє в Києві, Г. Вассерман – в Сороках і Могилеві-Подільському, К. Розенберг – в Летичеві.

P.S.Щиро дякуємо Юрію Савіну за надані фото.
Источник

http://kphistory.com.ua/kamyanetskyj-fotohraf-avhust-enhel/

Три світлини Тараса Шевченка

Київський фотограф Тараса Шевченка

Вечір 23 лютого 1861 року, Санкт-Петербург, кімнатка-майстерня в Академії мистецтв. Наближався день народження Тараса Григоровича Шевченка. Приятелі знали про хворобу поета, надсилали листи із побажанням здоров'я. Навідався й приятель - російський письменник Микола Семенович Лєсков (1831 - 1895). Тарас сидів за столом, на підлозі та підвіконні лежали незавершені художні роботи, Шевченко зізнався, що здоров'я значно покращало, наступного тижня неодмінно завітає в гості, але пожалівся на біль у грудях і на жорстоку ядуху. «Пропаду», - тяжко зітхнув Тарас і кинув на стіл ложку, з якої тільки-но проковтнув ліки. Лєсков намагався його заспокоїти звичайними у таких випадках фразами. «Годі про мене, - тихо одмовив поет, - розкажіть краще, що доброго в Україні? Чи бачилися з Іваном Гудовським, знаю, він хворий і йому також непереливки».

Хто ж цей «благородніший Гудовський», про якого в хвилини розпачу й хвороби згадує Тарас Шевченко? Іван Васильович Гудовський (? - 1860, Київ) родом із полтавського містечка Пирятин, художник-портретист, фотограф. Його добре знав Микола Лєсков, бо разом у Києві знімали кімнатку в будинку, що виходив на Софійську вулицю. Микола Семенович про Гудовського відгукувався якнайкраще, називав його чоловіком здорового і гострого розуму, до того ж Іван був майстер своєї справи і дуже добрий, чесний і прямий, правдивий юнак, кожному слову якого можна було сміливо і безсумнівно вірити.

Майстерності живопису Іван Гудовський навчався у Києво-Печерській лаврі, у школі отця Іринарха. А згодом подався «удосконалюватися» до Санкт-Петербургу в Академію мистецтв (з 1844 по 1849), там і познайомився з Шевченком, більше того, вони мешкали в одній кімнатці у колишньої звенигородської міщанки Фейт, у будинку купця Є.Л.Бема на 2-й лінії Васильєвського острова. Тарасову Григоровичу відразу сподобався цей полтавський весельчак, майстер на всі руки, компанійський хлопець, з яким можна були випити, закусити й заспівати українських пісень. Тут доречно привести спомини художника Академії, приятеля Кобзаря Віктора Васильовича Ковальова (1822 - 1894), який прояснює не тільки атмосферу того часу, а й доповнює образ цікавими деталями із життя в столиці й Гудовського: «1844 року я вступив до Академії мистецтв, як і чимало наших земляків, що прагнуть до художньої освіти, приїхав до столиці з мізерними коштами. У такому становищі звичайно сходишся з подібними ж до себе товаришами і влаштовуєш життя своє спільно, якомога простіше; і от, зійшовшись із такими ж трьома юнаками - Карпом, Гудовським та Роговим, - ми найняли в будинку Бема на Васильєвському острові, на 1-й лінії (нині 2-а лінія, буд. № 3), досить скромне приміщення, що складалося з однієї прохідної кімнати з перегородкою. За перегородкою жили ми четверо, а ліворуч, не доходячи до перегородки, вели двері до другої кімнати, яку займав Шевченко... Траплялося, що Тарас Григорович, коли, бувало, схочеться розважити душу народною піснею, виходив до нас за перегородку, сідав на єдиний у кімнаті дерев'яний диван і казав: «Анумо, хлопці, заспіваймо!» Карпо брав свою скрипку, Гудовський тримав баса - і за допомогою наших молодих тоді голосів лунала пісня, і ми забували наші тяжкі злидні. Найчастіше співали пісню на слова Тараса Григоровича: «Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу», цю пісню він і співав з нами, і керував співом; і мотив до неї був підібраний ним же, співали, певна річ, без нот».

Коли ж приходили канікули, як водиться в студентів, хлопці поспішали додому, в рідні краї - хто відразу, а кому випадала доля «відробляти хвости». Шевченко 1845 року першим вибрався із столиці в Україну, залишивши «на господарстві» Івана й доручив Гудовському організацію друкування естампів «Живописной Украины» та розсилати замовникам, хоч матеріальні та фінансові труднощі не дозволили Іванові Васильовичу в повній мірі реалізувати побажання товариша-художника.

Мандруючи рідним краєм, Шевченко навідався і в Пирятин, до рідних Гудовського, за що Іван листовно 22 вересня дякував поета: «Спасибі Вам, що не забули побачитися з моєю матусею і сестричкою». 18 листопада 1845 року загальні збори Академії мистецтв постановили присвоїти Шевченкові звання некласного художника, таке ж звання Гудовський одержав 10 грудня. У зв'язку з тим, що Кобзаря зарахували співробітником Київської археографічної комісії і він не міг покинути місто над Дніпром, Шевченко доручає Гудовському одержати його атестат і переслати до Києва. До речі, на прохання Тараса, Іван зберігав і картини поетового приятеля Василя Івановича Штернберга (1818-1845) - українського живописця-пейзажиста.

На початку січня 1846 року дипломований художник Гудовський добирається Києва й орендує квартиру в купця Василя Назаровича Смирнова. Про місце перебування він сповіщає у листі до Шевченка: «Моя адреса: художнику І. В. Гудовському в Київ, на Хрещатик, в будинок купця Смирнова». Отже, «будинку Гудовського», як стверджують окремі києвознавці, не було - Іван Васильович винаймав «хороми», як зізнавався, в «знайомого купця». Про це детально написав і Петро Жур у книжці «Шевченківський Київ». Доречно нагадати, що Гудовський неспроста зупинився у Смирнова - це був тесть його приятеля Миколи Лєскова, за якого вийшла заміж донька Василя Назаровича - Ольга. На той час будинок Смирнова стояв на Хрещатицькій (нині майдан Незалежності) базарній площі, виходячи боковим фасадом на вулиці Житомирську (нині Мала Житомирська) та Михайлівську. На жаль, будинок купця Смирнова, відомий під іменем «будинку Гудовського», не зберігся - 1979 року його знесено під час реставраційних робіт площі. Не залишилося на мапі міста й готелів, куди навідувався Шевченко та Гудовський - «Європейського» (на початку Хрещатика), архітектора Беретті, та "Зеленого трактиру" (вул.Московська, 30), де мешкав Кобзар.

Судячи за вивіскою фотографії, помешкання Гудовського, у якого переночовував Шевченко 1859 року, було на другому поверсі кам'яного будинку Смирнова. Верхній поверх складали шість кімнат та передпокій, які добре освітлювалися тринадцятьма вікнами й опалювалися трьома голландськими печами в білих полив'яних кахлях. У кімнатах були настелені дощані підлоги, а вітальня мала паркетну підлогу. На Хрещатицьку площу виходив балкон з металевою решіткою й ну-ну підлогою - на верхній поверх з Житомирської вулиці вели кам'яні східці. Частину кімнат Іван Гудовський облаштував під друкарню та літографію - тоді в Києві багато художників-портретистів опановували мистецтво фотографування.
Про Київ середини минулого століття та «королів фотографії» детально розповів києвознавець Михайло Олександрович Рибаков у статті «Вони зберегли нам обличчя рідного міста». Нагадаю, що того часу Контрактовий ярмарок на Подолі був центром торговельно-промислового життя України. Сюди вже з кінця 40-х років приїздять не тільки торговий люд, дагеротипісти-іноземці, деякі залишаються на постійне проживання. Вони й стали вчителями київських фотографів -любителів. Відомо, що перші видові знімки Києва зроблено 1853 року, коли будівник Ланцюгового мосту Чарльз де Віньоль запросив іноземця Джона Борна зробити знімок відкриття найкрасивішого в Європі мосту.

Початок фотографії в Україні пов'язаний з розповсюдженням дагеротипів саме у Києві (проясень: дагеротипія - спосіб безпосереднього отримання при фотографуванні позитивного зображення, винайдений французьким художником Луї Дагером 1839 року. Є першим практичним способом фотографування).

В 1858 році відкрилася майстерня К. Ф. Гербста на Подолі, потім на Хрещатику Гудовським. Учень Івана Васильовича - Ф. І. Левдик в газеті «Киевский телеграф» назвав Гудовського «знаменитим київським фотографом», а його майстерню - «найкращою та наймоднішою» в місті.
60-70-ті роки - час розквіту київської видової фотографії, яка є найціннішим джерелом вивчення минувшини Києва. Окрім портретів, майстри світла і тіні знімали панорами міста, історичні місця, будинки, церкви та монастирі, базари, вулиці, учбові заклади, театри, мости, пам'ятники, побутові сценки - вони зберегли нам історію, як писав Шевченко « святого, золотоверхого і великого» Києва. Саме в Києві місцеві майстри - фотограф В.Воюцький та фотограф-художник О.Рудковський склали перший в Російській імперії фотографічний календар.

Наприкінці 60-х років, за даними М. Рибакова, у Києві нараховувалося близько 20 фотомайстерень і серед них найпопулярніші - Франца Казимировича Мезера (?-1922, Хрещатик,25), В. Воюцького, О. Воюцького, Волховського, «спеціальна фотографія» О. Тілло, Й. Кордиша, М. Пастернака, учня Ф. Левдика - Єгора Каркози; військова фотографія інженерно-навчальної майстерні київської фортеці. Відомими були фотоаматор генерал П. С. Коп'єв, Володимир Вікентійович Висоцький (1846-1894), а також фотомайстерня Тимофія Єгоровича Маркова, дружина якого, В. В. Маркова, була родичкою українського вченого, ректора Київського університету св.Володимира Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873), а син - Д. Т. Марков, перейнявши від батька мистецтво фотографії, з травня 1895 року відкрив ательє на Хрещатику,41 і став щорічно випускати 30-36 тисяч листівок з краєвидами Києва. Д. Марков - перший фотограф Києва, який став друкувати фоторепродукції з картин видатних художників - Рафаеля, Васнєцова. Королем видової фотографії Києва початку 60-х років називають дослідники фотографа-аматора, начальника Київського окружного інженерного управління генерала Д. Г. Біркина. Його знімки - Хрещатицька площа, Аскольдова могила, Подільська частина міста, Ланцюговий міст, дача князя І. І. Васильчикова та інші - ставлять його в перший ряд видатних майстрів київської фотографії.

В кінці липня 1859 року арештованого Т.Шевченко під конвоєм доставляють до Києва в розпорядження генерал-губернатора І. І. Васильчикова (1805 - 1862), який, не вбачаючи в діях поета на Канівщині «крамоли», наказав Кобзаря звільнити, але «тримати під наглядом», зобов'язавши чиновника для особливих доручень Андрієвського допитати поета, «стараясь удостоверится в образе мыслей его».

На початку серпня Т. Шевченка на кілька днів забирає до себе Іван Гудовський, на Хрещатик - приятелі весело проводять час, відвідують Володимирську гірку, набережну Дніпра, завітали й до Києво-Печерської лаври - Шевченко надумав змалювати краєвид Дальніх печер і Надвірну браму, а Іван зробив кілька фотосвітлин. Зазначу, що нарівні з портретами, Гудовський практикував видові та жанрові знімки. Одну з жанрових робіт -знімок музиканта-єврея, який грає на цимбалах - Іван Васильович подарував Т. Шевченкові.

Під час перебування у Києві 1859 року поет тричі, як ні в кого, фотографувався у Івана Гудовського. На першому знімку Шевченко сидить на стільці у білій сорочці з темною краваткою і темному піджаку (за цією фотографією художник Г. Цисс 1929 року виконав портрет олією). На другому - Тарас Григорович сидить на стільці біля столу в білому полотняному костюмі з палицею в руках. На третьому фото (погрудне) кобзар також у білому костюмі з нахиленою вліво головою - з цієї світлини Шевченко 1860 року виконав офортний автопортрет. Приятель поета, лікар із Переяслава Андрій Йосипович Козачковський (1812 - 1889), якому художник подарував цей портрет, відзначив «вражаючи подібність з оригіналом».

Чимало портретних фотографій Т. Шевченка художники та видавці використовували для репродукцій та розміщували на поштових листівках. Із десяти відомих Шевченкових світлин, знятих з натури в Петербурзі та Києві 1858-1860 років, на поштових відтворено лише вісім. На більш як третині із загальної кількості видань репродукований відомий портрет поета роботи німецького фотографа Іогана Федоровича Досса (1835-1881, покоїться на Лютеранському кладовищі С.-Петербурга), виконаний у Петербурзі 1860 року. Щодо Досса, то слід уточнити ось що: зустрічається його різне ім'я - Іван, Микола, що це - російський художник, така ж неточність і в «Шевченківському словнику». Насправді Іоган приїхав на навчання до Петербурзької академії наук із Німеччини, став некласним художником і відкрив у С.-Петербурзі ательє «Час», його стали називати «Иваном», хто «Николаем», тому й в літературі з'являється подвійність імені «Іван-Микола». Досс виконав не «один» портрет Т.Шевченка, як засвідчує словник, а кілька, з якого репродукували на поштові листівки свої портрети з Кобзарем художники І. Рєпін, Ф. Красицький, Г. Коваленко та ще з десяток малярів і графіків.

На кількох листівках, як дослідив шевченкознавець В. Яцюк, виданих у різний час, представлено світлини за 1859 рік Петера Генріха (Івана Андрійовича; 1820-1892) Деньєра та невідомого фотографа (1858). Лише по разу репродукувалися на поштових картках Шевченкові портрети О. Шпаковського (Петербург, 1858-1859), Миколи Досса (Шевченко з Честахівським, 1860) і дві світлини Генріха Деньєра (Шевченко серед приятелів, 1859; Шевченко з ціпком у руці, 1859). Окрім того, ще за життя Т. Шевченка і невдовзі по смерті набули популярності гравюри, створені за його фотопортретом (офортні самозображення поета, літографії Адольфа Мульєрона, Петра Бореля, Хачадура Гусикова, Фотія Красицького німецької фірми Брокгауза та ін.), світлини Кобзаря стали доступними для видавців листівок і були зручними для чорно-білого відтворення.

...Ми маємо бути завдячні Іванові Гудовському за оригінальні фотосвітлини Тараса Шевченка, які правдиво відображають образ українського поета і художника.

Список використаної літератури
Жур П. Третя зустріч. - К., 1970. - С. 53;
Жур П. Шевченківський Київ.-К.,1991.-С.214-218;
Ковалинський В. Київські мініатюри. Книга друга.-К.,2003.-С.71-84;
Ковальов В. Спогади про Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1982. - С. 85-90;
Листи до Т. Г. Шевченка. 1840-1861. - К, 1962. - С. 46;
Лесков М. Мелочи архиерейской жизни // Собр. соч.: В 11т.-Т6. -М,1957.-С. 315,455,450;
Національний музей Тараса Шевченка. - К., 2002. - С. 11;
Паравійчук А. Невідомий фотопортрет Великого Кобзаря // Народна творчість та етнографія. - № 2. - 1980. - С. 95;
Рибаков М. Хрещатик. Відомий і невідомий.-К.,2003.-С.150163;
Яцюк В. Таїна Шевченкових світлин. - К., 1998. - С. 52.
Яцюк В. Шевченківська листівка як памятка історії та культури. 1890-1940.-К.,2008.-С. 50-67.
http://photospilka.com/istoriy...henka.html

Биографии фотохудожников