Кобелякский уезд (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Кобелякский уезд — административно-территориальная единица в составе Полтавской губернии Российской империи, существовавшая в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки.

В 1913 году в состав уезда входила 21 волость:

Бреусовская — с. Бреусовка,
Село возникло на базе Зинковских хуторов, известных с XVIII века, среди которых был и казачий хутор Бреусовка
В настоящее время Бреусовка (укр. Бреусівка) — село, Бреусовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область. Является административным центром Бреусовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Винники, Красноселье, Новосёловка, Александровка Вторая, Хмарино и Чечужино.

Бригадировская — с. Бригадировка,
В настоящее время Бригадировка (укр. Бригадирівка) — село, Оленовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область.

Бродщинская — с. Бродщина,
В настоящее время Бродщина (укр. Бродщина) — село, Бродщинский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Бродщинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Леваневское, Николаевка, Павловка и Самарщина.

Беликская — м. Белики,
В настоящее время Бе́лики (укр. Білики) — посёлок городского типа, Беликский поселковый совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Велико-Кобеликская — с. Столбина Долина, Давидовский хут.,
В настоящее время Столбина Долина (укр. Стовбина Долина) — село, Столбино-Долинский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Столбино-Долинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Грекопавловка, Давыдовка и Кобы.

Волчеречская — хут. Волчереч, Великий Кобелячек, с., Волчереч, хут., Морковка (Граповка), с., Попово, с., Супротивная Балка, хут.
В настоящее время Великий Кобелячек (укр. Великий Кобелячок) — село, Великокобелячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Великокобелячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Козубы, Сулимы и Шелкоплясы.
В настоящее время Супротивная Балка (укр. Супротивна Балка) — село, Супротивнобалковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Супротивнобалковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Кальницкое и Пасечное.

Китай-Городская — м. Китай-Городок, Китайгород, м., Рудчанский хут.
В настоящее время Кита́йгород (укр. Китайгород) — село, Китайгородская сельская территориальная община, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Китайгородской сельской территориальной общины, в которую входят также сёла Рудка, Кравцовка, Рыбалки и Щербиновка.

Кишенская — м. Кишенка, Куты, д., Переволочна, м.
В настоящее время Кише́ньки (укр. Кише́ньки) — село, Светлогорский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Клюсово-Зачепиловская — хут. Клюсовские, Зачепловские хут., Пологовские хут.
В настоящее время Клюсовка (укр. Клюсівка) — село, Клюсовский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область.

Кобелякская — г. Кобеляки, Волчья Речка, с., Горешние Млины, с., Заворсклянский хут., Таранушечевский хут.
С 1765 года Кобеляки входили в Екатерининскую провинцию Новороссийской губернии,
здесь дислоцировался штаб Днепровского пикинёрного полка и его 4-я рота.
В 1773—1783 годах — ротный город 4-й роты Днепровского пикинёрского полка,
с 1796 года — входили в Кременчугский уезд Малороссийской губернии.
В настоящее время Кобеляки (укр. Кобеляки) — город, административный центр Кобелякского района Полтавской области.

Куликовская — хут. Куликовские, Задовчанский хут., Михновка, с., Николаевка, д. (Мазуровка), Пащенков хут., Решетиловские хут.
Шатраевка, д.

Кустоловская — с. Кустолово, Великий Степ, хут., Дробиновка, слоб., Кустоловский хут., Солонцы, хут.,
В настоящее время Кустолово (укр. Кустолове) — село, Кустоловский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Кустоловского сельского совета, в который, кроме того, входит село Малые Солонцы.

Лашковская — с. Лашково,
В настоящее время Ля́шковка (укр. Ляшківка) — село, Ляшковский сельский совет, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Ляшковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Назаренки, Орловка и Шаровка.

Маячская — м. Маячка, Андреевка, с., Канавы, хут., Ливенское, с., Михайловка, с., Шидеева, д.
В настоящее время Маячка (укр. Маячка) — село, Маячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Маячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Губаревка и Рекуновка.

Ново-Сенжаровская — м. Ново-Сенжары, Забродки, хут., Лелюховка, с.,
В настоящее время Но́вые Санжа́ры (укр. Нові Санжари) — посёлок городского типа, Новосанжарский поселковый совет, Новосанжарский район, Полтавская область.
Лелюховка (укр. Лелюхівка) — село, Лелюховский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Лелюховского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Забродки.

Озерская — м. Озеры, Бригадировка, с., Комендантовка, д., Солошино, с.
В настоящее время Озера (укр. Озера) — село, Озерянский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Озерянского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Морозы, Поводы и Прощурады.

Орликская — м. Орлик, Заоченское, с.,Новый Орлик, м., Старый Орлик, м.
В настоящее время Орлик (укр. Орлик) — село, Орликский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Сокольская — м. Соколка, Дашковы хут., Дриждовы, хут., Лучки, с., Ханделеевка, с.
В настоящее время Левобережная Соколка (укр. Лівобережна Сокілка) — село, Ольховатский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Хорошковская — с. Хорошки, Буняковка, м., Голтва (с предместьем Горы), м., Замостье, с., Прилепка, д., Хорошковские хут., Юрки, с.
В настоящее время Хоришки́ (укр. Хорішки)— село, Хоришковский сельский совет, Козельщинский район Полтавская область. Является административным центром Хоришковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Вольное, Загребелье, Костовка, Пашеновка, Юрки и Юрочки.

Царичанская — м. Царичанка, Тарасовский хут.
Царича́нка (укр. Царичанка) — посёлок городского типа, Царичанский поселковый совет, Царичанский район, Днепропетровская область, Украина. Является административным центром Царичанского района и административным центром Царичанского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла Драговка, Дубовое, Калиновка, Лысковка, Пилиповка, Селяновка, Тарасовка и Турово.

Чорбовская — с. Чорбовка, Ивановка, с., Комаровка, с., Кустолова Чорбовка, с.
Чорбовка (укр. Чорбівка) — село в Кобелякском районе Полтавской области Украины. Является административным центром Чорбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоконовка, Комаровка и Червоное.

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Православної Церкви громада. ОлександроНевська церква.

Церква в ім’я св. і блгв. кн. Олександра Невського у мку Нові Санжари Кобеляцького пов. (тепер смт, райцентр) збудована 1888 в пам’ять про царя-визволителя Олександра ІІ на кошти козака Віктора Семеновича Говтвянського та його сина – купця Пантелеймона Вікторовича Говтвянського. Мурована, в одному зв’язку з дзвіницею, тепла.
У 1902 володіла 33 дес. 50 кв. саж. ружної землі. Мала будинок для квартири священика.
До парафії входили хутори: Забрідки, Бажани, Пологи, Клюсівка, Новоселівка, Кунцеве, Вісичі, сл. Судівка. 1902 парафіян – 660 душ чоловічої, 655 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 44, міщан – 62, козаків – 1317, селян – 28.
Із священиків відомі: Олександр Йосифович Мартинович (1902, 1912, у сані з 1888, нагороджений скуфією 1899); із псаломщиків: Василь Андрійович Грановський (1902, на посаді з 1896), Олексій Стефанович Мисан (1902, на посаді з 1898), Трохим Андрійович Ярещенко (1912); із церковних старост: козак Пантелеймон Вікторович Говтв’янський (1902, 1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 207; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 73-74.
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

источник

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Православної Церкви громада. Покровська церква.

Перша відома дерев’яна церква на честь Покрови Пресвя-тої Богородиці в мку Нові Санжари Полтавського полку (тепер смт, райцентр), за свідченням клірової книги 1838, збудована 1657. Згадується вона і в джерелах за 1737. Того року церква була пограбована татарами, про що свідчать вкладні записи на двох богослужбових книгах. Перша із них має напис: «сія книга глаголемая служебникъ церкви святопокровской Новосанжаровской куплена за деньги Петра Дегтида… по разореніи поганых татаръ 1737 года апріля 28 дня». Друга (цвітна Тріодь) має напис: «сію книгу купилъ до церкви Покровской Новосанжаровской Тимофей Яреминъ по разорении татарском 1737 года». Розібрали церкву як таку, що «по обветшалости в упадок пришедшая». Нова церква поряд була збудована 1757 коштом парафіян. Це була дерев’яна, хрестоподібна у плані, п’ятиверха споруда, з хорами над головним входом. 10.10.1776 передана із відомства Київської до відомства Сло-в’янської і Херсонської єпархії. На той час вона мала двох священиків та двох церковнослужителів. У 1818 з дозволу єпископа Полтавського і Переяславського Мефодія (Піснячевського) церкву обшили шалівкою, гонтову покрівлю на главах замінили на чорний метал та пофарбували в зелений колір із золотими зірками. У 1837 з дозволу єпископа Гедеона гонтову покрівлю храму зняли, вкривши його листовим металом, позолотили глави і хрести. 1842 церква була наново обшита шалівкою, основу укріпили стояками та частково замінили підвалини. Всередині церкву пофарбували олійними фарбами в білий колір, іззовні, ліквідувавши ганки, влаштували притвори, залишивши з південного боку величезну паламарню, а з північного – ризницю («скрибницю»). 1846 церква іззовні пофарбована олійними фарбами, із застосуванням в окремих місцях яскравого червоного кольору. 1846 позолочено усі глави та хрести. У 1870 поряд із церквою на кошти новосанжарського поміщика Андрія Магденка спорудили дерев’яну двоярусну дзвіницю, яка проіснувала до 1830, коли була розібрана за «ветхостью» і продана новосанжарським гончарам. Натомість спорудили нову на чотирьох стовпах. Проіснувала вона до 1854, коли на добровільні пожертви парафіян та ін. церков була зведена нова дзвіниця, дерев’яна, триярусна, вкрита металом, що завершувалася шпилем, обшитим білим листовим металом з пілястрами і фронтонами. Тоді ж її пофарбували олійними фарбами. Вартість будівництва склала 1000 руб. сріблом. 1859 церкву зовні відремонтували та пофарбували білою олійною фарбою, одночасно наново позолотивши глави та хрести. Дзвіниця мала п’ять дзвонів: 52 пуди і 37 фунтів (датований 1832), 8 пудів 12 фунтів, 4 пуди 36 фунтів, 1,5 пуда, 1 пуд 22 фунти. Один із них було відлито зі старої міді в самому мку, а останній придбано 1856 козачкою Марією Дігтяркою.
Храм мав звичайного розміру вівтар з антимінсом, підписаним полтавськими єпископами Анатолієм (1815) та Гедеоном (1840). Над вівтарем знаходився балдахін, що кріпився на чотирьох різьблених позолочених стовпах. У верхній його частині було зображення Богоматері, взятої на небо. На північному боці вівтаря знаходився різьблений і позолочений жертовник із зображенням жертвоприношення Авраама, Матері Божої біля хреста, благословіння Христом п’яти хлібів. З південної сторони знаходився різьблений і позолочений жертовник із зображенням Неопалимої купини та Хоми невіруючого. Горнє місце було також різьблене і позолочене, із зображенням Ісуса Христа, що благословляє дітей, над яким знаходилося зображення Спасителя на престолі з Іоанном Предтечею справа та Скорботної Богоматері зліва. Перший, бароковий, п’ятиярусний іконостас не зберігся. Новий триярусний, невідомо коли поставлений, різьблений і золочений, писаний на дерев’яних дошках, змонтований на тридцяти різьблених позолочених колонах. Царські врата різьблені, із зображенням Благовіщення та чотирьох євангелістів. «В первом ярусе наместные иконы – по правую сторону Спаситель благословляющий; в томбе – Спаситель, беседующий с Самарянкою у колодца; на южных дверях Архангел Гавриил, в томбе явление Архангела Гавриила Захарии в храме; за южными дверьми икона Покрова Пресвятыя Богородицы в медносеребрянной ризе; внизу на томбе явление Святой Тройцы Аврааму в виде трех странников; По левую сторону царских врат Богоматерь с Предвечним Младенцем; внизу на томбе посещение Божиею Матерью Елисаветы; на северных дверях Архангел Михаил, внизу Архангел Михаил поражающий дракона; за северными дверьми Преображение Господне; внизу на томбе исцеление расслабленного, далее Воскресение Христово, внизу на томбе изображение жен мироносиц и Ангела, на камени сидящего. Во втором ярусе первая с северной стороны икона Вознесение Господне, над ней Пророк Илия; вторая – Апостол Иуда Брат Божий и Симон Зилот, над сей иконой Пророк Давид; третья – ап[остолы] Филипп и Андрей; червертая ап[остолы] Петр и Павел, пятая – над царскими вратами Тайная вечеря, шестая – ап[остолы] Иаков Брат Господень и Иоанн Богослов, седьмая – ап[остолы] Фома и Варфоломей, восьмая – ап[остолы] Матвей и Иаков Алфеев; над сей иконой царь Соломон; девятая – Рождество Христово; над сей иконой пророк Исаия. В третьем ярусе с северной стороны первая икона – Святые равноап[остольные] Кирилл и Мефодий; далее Владимир и Ольга; Богоматерь, взятая на небо; св. равноапостольный Константин и Елена; Григорий Богослов, Василий Великий и Иоанн Златоуст, над сей иконой Евангелист Иоанн». Особливою пошаною парафіян храму користувався список чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Купятицької, яка знаходилася над царськими вратами.
У ризниці церкви зберігалося п’ять напрестольних євангелій у т. ч. Київського друку 1733, оправлене в обтягнуті червоним плисом дошки та прикрашене срібним позолоченим окладом із зображенням на верхній дошці чотирьох євангелістів та Розп’яття посередині. На нижній – невеликі срібні підставки із зображенням Воскресіння Ісуса Христа. Книга мала вкладний запис, датований 1743: «Сіе Євангеліе церкви Свято-Покровской НовоСанжаровской, сооружено 1743 года, 10 декабря, коштомъ Стефана Михайленка и Ивана Удовенка, за старательствомъ пресвитера Покровскаго Алексія Антоновича Тополницкаго». Друга книга, в срібній оправі Московського друку 1760 – «Войска Запорожскаго куреня Ірклеевскаго козакъ Петр Плохій купилъ Евангеліе сіе полку Полтавского въ местечко Новій Санжаровъ до церкви Свято-Покровской 1762 года Сентября 23 дня, ценою шестьдесятъ рублей стараніемъ іерея Алексея Тополнецкаго».
У 1828 при церкві на громадській землі було збудовано школу, але станом на 1868 вона не згадувалася.
У 1870 П. ц. була перенесена до с. Стовбина Долина. Після перенесення церкви у пам’ять про неї на місці храму збудували дерев’яну капличку.
1743 до церковної парафії входило 91 двір, 986 душ парафіян обох статей, 1776 – 60 дворів та 40 бездвірних хат, 1839 – 341 двір, 2916 душ парафіян обох статей, Навколо церкви існувало старовинне кладовище, на якому зберігалися могили кол. благодійників новосанжарських церков панів Ющенків, могили яких були означені чавунними плитами.
Із священиків відомі: Олексій Антонович Топольницький (до 1743, пом. 1773), Антон Яковлєв (1755–1761), Андрій Олексійович Топольницький (1766–1784, позаштатний 1784, пом. 1811), протоієрей Павло Олексійович Топольницький (1773, пом. 1822), Афанасій Аврамов 1798, пом. 1813), Олексій Базилевич (пом. 1819), Григорій Мартирійович Нестеровський, Ілля Сидорович Куницький, Василь Артемович Крамаренко, Федір Симонтовський (до 1819), Григорій Михайлович Далматов (1837–1839, 1846, пом. 1861), Василь Яновський, Григорій Лукич Войнаховський (1833–1839), Петро Сачавець, Мойсей Сагарда (1838–бл. 1880), Іван Григорович Клепачевський (1864–?); із дячків: Сидір Іванов (пом. 1761), Гордій, Лук’ян Пилипов (1763), Хома Якимов, Василь Максимович Бєлінський (з 1812), Гаврило Самсонович Сокологорський (з 1822), Микита Герасимович Василевич (з 1836), Григорій Львович Яковський (з 1844), Антон Леонтійович Мариниченко (з 1853), Михайло Іванович Черняховський (з 1856); із псаломщиків: Пилип (1764), Дем’ян, Яків (1765), Спиридон Миколайович Стеблина; із паламарів: Петро (1754–1764), Микита, Герасим Сидоров, Лесько Сидоров (1762), Григорійнов (з 1778), Микита Сидорович Куницький (пом. 1798), Андрій Семенович Друзяк (з 1823), Христофор Самійлович Сокологорський (з 1826), Ананій Васильович Бєлінський (з 1835), Іван Білінський (з 1840), Яків Демидович Данилевський (з 1863), Василь Степанович Срібницький (з 1868), Микола Павлович Самойлович (з 1868), Тимофій Іванович Яновський (з 1869); із церковних старост: Григорій Куркушка (з 1843).

Літ.: Джерела…, 2004. – С. 162; В. Щ. Бывшая Новосенжаровская во имя Покровы пресвятыя Богородицы церковь // ПЕВ. ЧН. – 1892. – № 24. – С. 964-983.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Православної Церкви громада. Успенська церква.

Час спорудження першої дерев’яної на честь Успіння Пресвятої Богородиці церкви в сотенному мку Нові Санжари Полтавського полку (тепер смт, райцентр) невідомий. Вірогідно, вона була збудована у 2 пол. 18 ст. Згадується 1734. Того року храму було подаровано «Анфологіон» Московського друку 1730, на якому зберігся вкладний запис: «Сія книга Анфологіонъ церкви Успенія Пресвятыя Богородицы города Новаго Санжарова ценою за шесть рублей 1734 года». Вкладний запис, датований цим роком, є і на сторінках пісної Тріоді київського друку 1727: «Во имя Отца и Сына и Святаго духа Аминь. Року 1734 марта 26. Книга сія зовомая тріодь постная купленная до храму успенія Пресвятыя Богородицы вграде Новосанжарове мною Маріею Романихою и сына моего за отпущеніе греховъ за ктиторство Федора Субботи и Даніила Величка. А за сію книгу данно рублей 5». У 1747 церкві було подаровано другий «Анфологіон»: «Глаголемую Анфологіонъ купилъ рабъ Божый Матвей Матвеевичъ, житель Новенсанжарове До храму Успенія Богоматери города Сенжарова ценою рублей 10 1747 году сентября 7 дня за іерея Стефана Липятского, наместника Новосанжаровского». Невідомо з яких причин, але цього ж року до храму київським митрополитом Гавриїлом було видано новий антимінс. Свідченням існування церкви в цей час є і приходовитратна книга, видана 1761, яка зберігалася у церковному архіві в 1892. Існувала описана церква до 1768, коли старий храм розібрали «по ветхости», а в 50 саж. на північ від старої церкви, на новому місці, коштом парафіян звели нову дерев’яну церкву. 10.10.1776 передана із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час мала одного священика та двох церковнослужителів. 1822 з дозволу єпископа Полтавського і Переяславського Мефодія гонтова покріля храму та куполів була замінена на металеву. 1825 з дозволу єпископа Мефодія покрівля та куполи пофарбовані олійною фарбою в зелений колір, а стіни обшиті сосновою шалівкою. Станом на 1825 існувала дерев’яна, на такому ж фундаменті, одноверха, хрестовидна у плані, обшита шалівкою споруда з ганками і пофарбованим у зелений колір хрестом із золоченим сяйвом. Мала прибудовані ризницю та паламарню. Купол прикрашали металеві позолочені зорі. Стіни обшиті шалівкою, а покрівля крита металом і пофарбована в чорний колір. Мала дерев’яну двоярусну, обшиту шалівкою та криту металом з пофарбованим в зелений колір хрестом, збудовану 1770 дзвіницю, яка 1810 з дозволу єпископа Феофана була відремонтована та обшита шалівкою. На дзвіниці знаходилися вісім дзвонів вагою від 4 до 12 пудів. Церковне подвір’я огороджене дерев’яним парканом. Усередині церква мала золочений іконостас «гладкой работы с резьбою», зліва від якого знаходився різьблений позолочений кіот для ікони Пресвятої Богородиці.
У 1837 до храму добудували східний і західний притвори та обшили їх шалівкою. 1838 церкву знову пофарбували. 1860 замінили нижні вінці та пофарбували всередині, замінили підлогу і вкрили новим металом притвори. У 1843 на кошти парафіян та добровільні пожертви було збудовано нову дерев’яну дзвіницю, яка проіснувала до 1879, коли її замінили на нову, об’єднану з храмом, дерев’яну, на такому ж фундаменті, двоярусну, що завершувалася шпилем. Стіни її були пофарбовані олійною фарбою у білий колір, а металева покрівля та шпиль – у зелений, маківка та хрест – позолочені. Дзвіниця мала шість дзвонів: 103 пуди, 22 пуди і 29 фунтів, 22 пуди і 35 фунтів, 5 пудів 11 фунтів, 2 пуди 5 фунтів та 25 фунтів. Найбільший із них був відлитий коштом церковної громади в самому мку.
Одночасно в 1879 зазнала серйозної реконструкції і церква: із хрестовидної вона стала квадратною в плані. У 1885–1886 під час чергових ремонтних робіт на церкві було позолочено підхресні яблука та хрести на куполах, прибудовано три притвори, біля головного входу облаштовано ганок із чотирьох увінчаних трикутним фронтоном колон. У 1892 з південного боку квадратного у плані вівтаря церква мала паламарню, а з північного – ризницю. Всередині церковні склепіння підтримувалися двома ошильованими і пофарбованими стовпами. Вікна великі, в 1,5 саж. від підлоги. Церковна територія була обведена дерев’яною огорожею. 1879 церкву разом із дзвіницею поставлено на мурований цоколь.
Церква мала невеликий вівтар, над яким на чотирьох різьблених і позолочених колонах коштом фельдшера Якова Івана 1834 влаштували балдахін, всередині якого знаходилися зображення «в виде Бога Отца, а вокруг Бога Отца Ангелы Божии в малом виде». Навкруги балдахін був прирашений різьбленням і позолотою. Горнє місце різьблене з позолотою «о трех блятах» з чотирма колонами із зображеннями на іконах сидячого на троні «Царя і великого Архієрея Христа Спасителя зі срібною позолоченою короною», Пречистої Богоматері та Хрестителя Господнього Іоанна. У верхній частині горнього місця – зображення моління про чашу, над яким всевидяче око у сяйві. У нижній частині – зображення втечі до Єгипту, Бесіди з Никодимом та Усікновення голови Іоанна Предтечі.
Церква мала два різьблених позолочених жертовника із зображенням на першому Розп’яття, Таємної вечері з двома учнями та у нижній частині принесення Ісаака в жертву; на другому – Різдва Христового, Воскресіння Господнього, Святого Духа у верхній частині та у нижній Мойсея на купині. Обидва жертовники були виготовлені в 1834, 1861 їх обновили.
У цей час у храмі знаходився двоярусний, виготовлений із липового дерева з позолотою і різьбленням іконостас. Царські врата «столярної роботи», пофарбовані блідосиньою фарбою та місцями позолочені, з зображенням у центральній частині «Благовіщення Пресвятої Богородиці» й «Архангела Гаврила», з боків – справа «Преображення Господнього» та «Спасителя», зліва – «Успіння Божої Матері» та «Богоматері з Предвічним немовлям». Над царськими вратами – ікона «Таємна вечеря». Перед ними храмова ікона «Успіння Божої Матері». У нижньому ярусі іконостаса розміщені намісні ікони: з правого боку – «Спаситель зі срібною короною», «Успіння Божої Матері», над якою невелике зображення «Сретающаго Спасителя», «Мати Божа» під срібним із сяйвом окладом, на південних дверях – зображення «Архангела Гавриїла»; з лівого боку – «Мати Божа» зі срібною короною, «Святитель Миколай» зі срібною короною, на північних дверях – «Святий архангел Михаїл, що вражає змія». У другому ярусі з правого боку ікони: «Воскресіння Христове», «Вознесіння Господнє», «Зішестя Святого Духа на апостолів»; з лівого – «Благовіщення Пресвятої Богородиці», «Хрещення Господнє» та «Різдво Спасителя». Завершувало іконостас зображення Бога Отця, над яким закріплено великий дерев’яний, різьблений хрест у сяйві.
У 1861 старий іконостас було поновлено: над другим ярусом написано великого розміру ікону «Таємна Вечеря», позолочено хрест та встановлено обабіч -нього зображення Богоматері та Іоанна Богослова, з обох боків від Таємної Вечері – два ангели, а над іконою влаштована велика арка із зображенням на ній «Воскреслого Спасителя» з сяйвом та позолотою та під ним «Коронування Богородиці». Обабіч арки встановили ікони «Святі пророки Мойсей і Давид» та під ними «Святі апостоли Петро і Павло» і «Явлення воскреслого Спасителя Марії Магдалині» та «Божа Матір в ликові ангелів». У верхній частині арки, справа від неї, розмістили зображення Нового Завіту, а зліва Старого Завіту. Також були виготовлені і встановлені нові царські врата із зображенням в центрі «Благовіщення Богородиці» та чотирьох євангелістів з боків. Цей іконостас існував до 1885–1886, коли стараннями священика М. Сидоренка та старости церкви О. С. Паська на добровільні пожертви парафіян виготовили і встановили новий, що «разделяется на три части, соответственно трем алтарям (двум предполагаемым). Главный алтарь в честь Успения Пресвятыя Богородицы: на царских вратах его изображение Благовещения и 4 Евангелистов. С правой стороны: – І. Христа, на южной двери – Арх. Гавриила, далее – Успения Пресвятыя Богородицы (храмовая икона). С левой стороны врат: Божия Матерь с Предвечным Младенцем; на северной двери Архангел Михаил; далеее св. Николай Чудотворец. На всех сих иконах шаты деревянныя, вызолоченныя. Второй ярус: Рождество І. Христа, Вознесение, Благовещение Пресв. Богородицы, Тайная Вечеря (над царскими вратами); далее – Воскресение І. Христа, Вознесение, Преображение, Рождество Богородицы. Третий ряд икон: св. Владимир, Антоний, Феодосий, Божия Матерь, І. Христос в царском троне (над цар. Вратами); далее – Иоанн Предтеча, Кирилл и Мефодий, Александр Невский. Четвертый ряд икон: 6 икон Апостолов; среди них – Бог Отец, над ними Дух Святый; вверху всего крест; по бокам Ветхий и Новый Завет. Иконы второго яруса оканчиваются звездами. Правый придельный алтарь во имя св. Пантелеймона. На царских вратах сего алтаря: 4 евангелиста, посредине Благовещение, вверху Дух Святый. По правую сторону врат: св. Пантелеймон, далее сбоку старый киот с двумя колоннами для иконы Преображения Господня, внизу, в томбе, Введение во храм Пр. Богородицы. По левую сторону врат: св. мцц. – Вера, Надежда, Любовь и София. Рядом: новый киот о четырех колоннах; в нем икона Божией Матери Троеручицы, в серебряной ризе, … Над вратами: Нагорная проповедь; по правую строну – Вход Господень в Иерусалим, Рождество Иоанна Предтечи; по левую – Введение во храм. Третий ряд икон: над вратами Покрова Пресв. Богородицы; по правую сторону – св. муч. Варвара, по левую – Иоанн Воин. Над ними на блятах: св. Пророки – Давид, Иеремия, Илия, Елисей; весь иконостас венчает крест. Левый предельный алтарь – во имя св. Константина и Елены. На царских вратах сего алтаря Благовещение Пресв. Богородицы в средине, по краям 4 евангелиста; вверху врат Дух Святый. Направо от царских врат икона: Константина и Елены, рядом с нею киот, о четырех колоннах, в котором за стеклом Владимирская икона Божией Матери; риза на иконе серебряная, украшенная драгоценными камнями… Левее царских врат – Воздвижение честнаго и животворящего креста. Во втором ярусе – иконы: Сретение Господне, Сошествие Святого Духа, Положение в гроб І. Христа (над цар. вратами), Крещение І. Христа. В третьем ряде икон: Василий Великий, Матерь Божия с короною на главе; Мойсей и Илия, на самом верху крест. По левую сторону алтаря старый киот на двух колоннах; на нем под стеклом икона св. Пантелеймона».
Серед святинь храму знаходилася ікона «Святий Димитрій мученик у 3 столітті» з мощами св. Димитрія.
У 1776 парафію церкви складали 50 дворів та 16 бездвірних хат. У 1902 У. ц. володіла 26,5 дес. церковної, 36 дес. ружної землі. Мала церковну сторожку, 2 будинки для квартир причту. Діяли бка, церковнопарафіяльна школа, церковнопарафіяльне попечительство (відкрите 1870).
До парафії входили урочища: Забродки, Капітанівка, Полузір’я, Пологи. 1902 парафіян – 695 душ чоловічої, 738 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 21, міщан – 26, козаків – 1717, селян – 2.
Із священиків відомі: Стефан Липятський (1747), Юхим Базилевич (пом. 1787), протоієрей Петро Юхимович Базилевич (03.11.1803, пом. 1822), Павло Петрович Базилевич (1822–1825), Лев Яновський (1825–1827), Іоанн Петрович Базилевич (1827–?), Петро Сачавець (01.11.1836–?), Стефан Іванович Базилевич (27.02.1857–1858), Микола Варгулевич (10.1864–07.03.1865), Василь Сокологорський (1866–1867), М. Сидоренко (01.12.1867– 1892–?), Григорій Миколайович Сидоренко (1902, у сані з 1867, нагороджений скуфією 1890), Дмитро Григорович Сачавець (1912); із псаломщиків: Яків Сушков (1902, на посаді з 1900), Ілля Антонович Котляр (1912); із дияконів: Мойсей Антонович Бодянський, Данило Власенко (1835), Іван Ночовний (1842), Микола Ол. Сидоренко (з 1842), Петро Миколайович Базилевич, Іван Яценович (з 1870), Іван Панасович Радченко (1876), М. М. Животков (1884–1892–?); із дячків: Микола Миколайович Куницький (1805), Олександр Петрович Пуковський (з 1823), Павло Федорович Левицький (з 1842), Маринич (1836); із паламарів: Григорій Васильович Куницький (1787), Юхим Кирилович Білецький (1805), Лука Трохимовський (1809), Ілля Павлович Гавриш, Федір Васильович Браславський (з 1837), Харлампій Федорович Яременко, Василь Степанович Срібницький, Олексій Михайлович Ніколенко (1871); із ктиторів: Федір Субота (1734), Данило Величко (1734); із церковних старост: козак Василь Федірець (з 1809), козак Кузьма Федірець (1833–1836), козак Іван Федірець (1836–1851), козак Іван Борт (1851–1861), Димитрій Обломський (1861–1870), козак Павло Тимофійович Мисань (1870 –1884), Олексій Семенович Пасько (1885–1892–?), козак Яків Григорович Говтв’янський (1902), Симон Якович Федорець (1912).
Див. також НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Каплиця в пам’ять Успенської церкви.

Літ.: В. Щ. НовоСенжаровская Успенская церковь // ПЕВ. ЧН. – 1892. – № 8. – С. 309-338; Клировая книга…, 1902. – С. 205; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 74-75; Джерела…, 2004. – С. 162.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Источник

МАЛА ПЕРЕЩЕПИНА с., Новосанжарський рн. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Покровська церква.

Перша відома дерев’яна церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці в с. Мала Перещепина Костянтиноградського пов. (тепер Новосанжарського рну) збудована 1830. У 1891 церкву поставили на мурований цоколь, тоді ж до неї прибудували дерев’яну дзвіницю.
У 1902 володіла 10,5 дес. церковної, 35 дес. ружної землі. Мала церковну сторожку, будинок для квартири священика. Діяли бка; у парафії – міністерське двокласне чоловіче училище, земське жіноче училище, церковнопарафіяльне попечительство.
До парафії входили с. Кущівка, Кустоловські хутори, ур. Луг. 1902 парафіян – 1581 душа чоловічої, 1498 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 17, міщан – 14, козаків – 1367, селян – 40.
У новітній час громада зареєстрована 20.03.1992 за № 60. Богослужіння проводяться у культовій споруді.
Із священиків відомі: Семен Стефанович Степанов (1902, 1912, у сані з 1886, нагороджений скуфією 1896), Іоанн Семенович Гудилов (позаштатний 1902), протоієрей Олег Дубецький (2008); із псаломщиків: Іоанн Йосипович Орловський (1902, 1912, на посаді з 1865), Василь Йосипович Хорошунов (1902, 1912, на посаді з 1891, стихар 1893), Йосип Семенович Хорошунов (позаштатний 1902); із церковних старост: козак Микита Григорович Васько (1902), козак Михайло Григорович Карнаух (1912), Наталія Харитонівна Ірза (2008).

Літ.: ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 16; Клировая книжка…, 1902. – С. 256; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 95; РГПО, 2008. – Арк. 37.
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Источник

МАЛА ПЕРЕЩЕПИНА с., Новосанжарський рн. Православної Церкви громада. Миколаївська церква.

Церква в ім’я св. Миколая в с. Мала Перещепина Костянтиноградського пов. (тепер Новосанжарського рну) збудована 1844. Дерев’яна, 1884 поставлена на мурований цоколь, в одному зв’язку з дзвіницею, холодна, «очень благолепенна с изящным иконостасом».
У 1902 володіла 10,25 дес. церковної землі, у т. ч. 0,25 дес. під погостом; 33,25 дес. ружної землі, у т. ч. 0,25 дес. садибної. Мала церковну сторожку. Діяли бка, церковнопарафіяльне попечительство.
У парафії містилася Іларіонівська церква, побудована 1894. Мала торгову лавку. Діяла школа.
До парафії М. ц. входили с.с. Деркачівка, Собківка, хутори: Велике Болото, Осередка. 1902 парафіян – 1433 душі чоловічої, 1418 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 55, міщан – 61, козаків – 2412, селян – 155.
Із священиків відомі: протоієрей Орест Олександрович Срібницький (1902, позаштатний 1912, у сані з 1862, нагороджений орденом св. Анни 3 ст.), Степан Федорович Попов (1912); із псаломщиків: диякон Матвій Федорович Семіонов (1902, у сані з 1900), Стефан Афанасійович Нестерівський (1902, на посаді з 1898, стихар 1900), Пантелеймон Орестович Срібницький (1912), Іван Львович Чумаковський (1912); із церковних старост: козак Яків Маркович Марііч (1902), Йосип Іванович Демченко (1912).

Літ.: ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 16; Клировая книжка…, 1902. – С. 256; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 95.
Т. П. Пустовіт.

источник

МАЛИЙ КОБЕЛЯЧОК с., Новосанжарський рн. Православної Церкви (з 2000-х – УПЦ КП) громада. Хрестовоздвиженська церква.

[ Изображение на стороннем сайте: 73a4a626fc3f.jpg ]

Церква на честь Воздвиження Чесного Хреста Господнього в с. Малий Кобелячок Кобеляцького пов. (тепер Новосанжарського рну) збудована 1896.
Дерев’яна, на мурованому фундаменті, у одному зв’язку із дзвіницею, холодна. У 1902 володіла 1800 кв. саж. землі під церковним погостом, 1 дес. 600 кв. саж. садибної, 33 дес. ружної землі. Мала церковну сторожку, 2 будинки для квартир причту. Діяли бка, школа грамоти (у власному будинку).
1902 парафіян – 743 душі чоловічої, 786 душ жіночої статі; 1912 парафіян козаків – 1843.
Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942 у приміщенні кол. церкви. По війні була зареєстрована органами державної влади 06.12.1947 за № 99. У 1961 знята з державної реєстрації.
У новітній час громада зареєстрована 05.06.2001 за № 196. Богослужіння проводяться в орендованому приміщенні.
Із священиків відомі: Василь Йосипович Каменецький (1902, позаштатний 1912, у сані з 1892, нагороджений скуфією 1901), Гнат Микитович Красильний (1912); із псаломщиків: Георгій Андрійович Андрієвський (1902, 1912, на посаді з 1892); із церковних старост: козак Мусій Даміанович Олійник (1902), Микита Кононович Пісковий (1912), Андрій Сергійович Субота (2008).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 215; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 72; РГПО, 2008. – Арк. 39.
В. О.Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Источник

МАРКІВКА с., Кобеляцький рн. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ КП) громада. Іоанно-Предтеченська церква.

[ Изображение на стороннем сайте: 9f4d2f7e19d9.jpg ]

Церква на честь Різдва Іоанна Предтечі в с. Марківка споруджена 1814 стараннями колезького радника, власника села, поміщика Василя Івановича Маркова. Мурована, з окремою дзвіницею, холодна, обнесена тесом. Зведена у популярному на той час стилі ампір. До масивної, квадратної в плані, майже кубічної центральної дільниці з чотирьох сторін були прибудовані квадратні в плані об’єми, але значно меншого розміру. Вони сполучалися з центральним за допомогою аркових прорізів у бічних стінах. Центральна дільниця мала 2 ряди вікон, 6 – прямокутних по першому ярусу і 4 – напівциркульних по другому ярусу. Завершувався центральний об’єм восьмигранним куполом, встановленим за допомогою парусів. Зовні на ньому встановлено декоративний дерев’яний восьмигранний ліхтарик із шоломоподібним завершенням та хрестом. Бокові притвори прикрашено спареними пілястрами та напівциркульними вікнами. На сьогодні невідомо, який вигляд мали фасади цієї незвичайної споруди, тому що на поч. 20 ст. її обшили деревом. Причиною цього була низька якість цегли, з якої зведено церкву, тому штукатурні роботи замінили на столярні. Невідомо, чи зберегли майстри первинний задум архітектора, чи пішли за спрощеним варіантом.
У 1902 володіла 3 дес. 684 кв. саж. землі, у т. ч. 2 дес. 684 кв. саж. садибної; 33 дес. ружної. Мала церковну муровану сторожку, квартири для причту. Діяли бка; у парафії – дві церковнопарафіяльні школи (одна у церковному, інша – у власному будинку).
До парафії входили с.с.: Троянівка, Шимківка, Баляснівка, Насвєтівка, хут. Чумакова Балка, ур.: Василенкова, Проскурнина, Чумакова, Кацаєва, р. Великого Кобелячка. 1902 парафіян – 2613 душ чоловічої, 2586 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів –70, міщан – 93, козаків – 2677, селян – 1765.
Під час більшовицьких гонінь на церкву храм був закритий, дзвіниця зруйнована 1922. Богослужіння відновлено 1941 за німецької окупації.
У новітній час громада зареєстрована 30.06.1992 за № 106. Богослужіння проводяться у культовій споруді. Дзвіниця відновлена 1996 стараннями парафіян і настоятеля. Рішенням парафіяльних зборів 2005 громада перейшла у підпорядкування УПЦ Київського Патріархату.
Із священиків відомі: Дмит-ро Ігнатович Судаков (1902, у сані з 1888, нагороджений скуфією 1900), Данило Васильович Савченко (1902, 1912, у сані з 1883), Митрофан Йосипович Срібний (1912), Олександр Григорович Савечко (до 28.06.1972), протоієрей Дмитро Кулічковський (2007), ієрей Георгій Степаниця (2008); із псаломщиків: диякон Костянтин Васильович Штепенко (1902, у сані з 1898), Миколай Якович Плохотін (1902, на посаді з 1860, стихар 1861), Петро Арсенійович Мотузка (1912), Сергій Павлович Леонтович (1912), Андрій Якович Ясинський (позаштатний 1902, 1912); із дияконів: Василь Іродіонович Биковський (1835–1839); із церковних старост: козак Іоанн Петрович Дрига (1902), купець Михайло Митрофанович Кирчатий (1912), Петро Гаврилович Герасименко (2008).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 217; Пирский Н. Исторический очерк поселений Кобелякского уезда вообще и исторический и церковно-статистический очерк поселений Кобелякского уезда, расположенных по реке Ворскле в частности. – Кобеляки: Типогр. З. Иога и М. Золотаревского, 1908. – С. 168; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 72-73; РГПО, 2008. – Арк. 35.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

источник

МАЯЧКА с., Новосанжарський рн. Православної Церкви (з 1990х – УПЦ МП) громада. Михайлівська церква.

Час будівництва першої дерев’яної церкви в ім’я архангела Господнього Михаїла в сотенному мку Маячка Полтавського полку (тепер с. Маячка Новосанжарського рну) невідомий. Вірогідно, споруджена в 1670х. Згадується 1744 у зв’язку із проведенням робіт з облаштування храму. Факт проведення цих робіт засвідчується у скарзі настоятеля храму Г. К. ЛевицькогоНоса на маяцького сотника Гаврила Штепу, датованій 10.04.1746. У документі згадується, що «иконостас и прочоє» ще «споряжается». Доля цієї церкви невідома. Джерела свідчать, що 1751 на кошти сотника Василя Гаврилова та парафіян було споруджено новий дерев’яний храм. Останній неодноразово згадується у документах серед. – 2 пол. 18 ст. у зв’язку з біографією відомого українського гравера, настоятеля церкви Григорія Кириловича ЛевицькогоНоса (за переказами, похов. біля церкви, могила не збереглася). 10.10.1776 церква передана із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час у ній – один священик та два церковнослужителі. Існувала до груд. 1881, коли була розібрана і перенесена до сусіднього с. Канави.

У 1776 до церковної парафії входило 50 дворів та 14 бездвірних хат.

Див. також КАНАВИ с., Кобеляцький рн. Михайлівська церква.

Літ.: ЦДІАУ. – Ф. 94. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 58; Джерела…, 2004. – С. 163.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

МАЯЧКА с., Новосанжарський рн. Православної Церкви громада. Царице-Олександринська церква.

Кладовищенська церква в ім’я св. мц. цариці Олександри в мку Маячка Кобеляцького пов. (тепер с. Новосанжарського рну) збудована 1899. Дерев’яна, на мурованому цоколі, в одному зв’язку з дзвіницею, холодна. У 1902 існувала як приписна до Миколаївської церкви, у 1912 – як самостійний парафіяльний храм.
Із священиків відомі: Микола Антонович Ярошевський (1912); із псаломщиків: диякон Григорій Васильович Левицький (1912), Іоанн Тимофійович Минін (позаштатний 1902); із церковних старост: поселянин Роман Григорович Россоха (1902), Федір Захарович Бровко (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 200-201; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 73.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Источник

МАЯЧКА с., Новосанжарський рн. Православної Церкви громада. Миколаївська церква.

[ Изображение на стороннем сайте: 40b0cdc45b0c.jpg ]

Час будівництва першої дерев’яної церкви в ім’я св. Миколая у сотенному мку Маячка Полтавського полку (тепер с. Новосанжарського рну) невідомий. Вірогідно, споруджена 1674. Згадується 10.10.1776 у зв’язку з передачею із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час у ній – один священик та два церковнослужителі. Нова церква, дерев’яна, на мурованому цоколі, з прибудованою дзвіницею була освячена 18.10.1877.
У 1902 мала приписну кладовищенську ЦарицеОлександ-рівську церкву.
У 1776 до церковної парафії входило 48 дворів та 16 бездвірних хат. У 1902 М. ц. володіла 0,5 дес. землі під церковним погостом, 44 дес. 201 кв. саж. ружної землі. Мала три будинки для квартир священиків та псаломщиків. У парафії діяли земська школа, церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку), дві школи грамоти, КирилоМефодіївське братство.
До парафії входили урочища: на горі при мку Маячка, при р. Маячка, хутори: Водолагині, Савранові, КуминаБалка. 1902 парафіян – 2380 душ чоловічої, 2238 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 20, міщан – 64, козаків – 117, селян – 2074.
У новітній час громада зареєстрована 20.03.1992 за № 60. Для релігійних відправ використовує новозбудований мурований храм.
Із священиків відомі: Костянтин Дмитрович Орлов (1902, у сані з 1889, нагороджений скуфією 1900), Олександр Антонович Смирницький (1912), Іван Єгорович Сідаш (04.05.1963–26.12.1983), протоієрей Миколай Опацький (2008); із псаломщиків: диякон Григорій Васильович Левицький (1902, у сані з 1895), Дмитро Іоаннович Євсевський (1902, 1912, на посаді з 1888, стихар 1894); із церковних старост: поселянин Іоанн Ілліч Бровко (1902), Яків Тарасович Гирман (1912), Ганна Яківна Редько (2008).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 200-201; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 73; Джерела…, 2004. – С. 163; РГПО, 2008. – Арк. 36.
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Источник

АНДРІЇВКА с., Новосанжарський р-н. Православної Церкви громада. Андріївська церква.

Церква в ім’я ап. Андрія Первозваного в сл. Андріївка (ін. назва – Землянки) Нехворощанської сотні Полтавського полку (тепер с. Новосанжарського р-ну) збудована коштом нехворощанського сотника Каленика Прокопієва 1762–1764. Перша спроба спорудження храму відноситься до 1756, коли К. Прокопієв звернувся до київського митрополита з проханням збудувати у селі капличку, але з Києва надійшла негативна відповідь. Відмова мотивувалася забороною царського уряду зводити каплиці, натомість прохачу було рекомендовано збудувати церкву. 16.12.1762 К. Прокопієв звернувся з листом до духовного правління Полтавської протопопії з проханням поклопотатися перед київським митрополитом стосовно отримання благословенної грамоти на побудову церкви. 25.02.1763, зваживши на прохання, митрополит Арсеній (Могилянський) видав відповідний документ. 10.03.1863 було підписано контракт на побудову церкви. Вартість будівельних робіт склала 38 руб. Контрактом також було передбачено забезпечення будівельників на час праці продуктами харчування («провіантом»). Будівничим церкви було обрано жителя м-ка Нехвороща Кирила Щербину. До складу будівельної бригади входили жителі Нехворощанської сотні Маркіян Марениченко та Іско Скляренко. Будувалася церква з місцевого матеріалу – лісу, заготовленого в межах Новосанжарської сотні. На поч. січ. 1764 будівельні роботи було завершено. 12.01.1764 замовник підписав контракт зі сницарем Павлом Литвиненком, жителем сл. Омельницька, вихідцем з Нехворощанської сотні, на виготовлення іконостасу та жертовника. Роботи мали бути завершені до 20.07.1764. Вірогідно, що основні роботи із виготовлення іконостасу П. Литвиненком на поч. черв. уже були виконані. 11.05.1764 підписано договір з іконописцем Іваном Яковлєвим, жителем м-ка Нехвороща на виготовлення ікон для іконостасу. Таким чином, усі роботи зі спорудження та опорядження храму були виконані місцевими майстрами. 10.10.1710, у зв’язку зі створенням Слов’янської і Херсонської єпархії, А. ц. разом з ін. храмами передано у відання новоствореної адм. одиниці. Із документів відомо, що у той час у церкві був один священик та два служителі.

У 1858 А. ц. перебудовано, вірогідно, тоді ж поставлено на мурований цоколь. 1885 із заходу було прибудовано дзвіницю. Храм був холодним, мав приписну муровану домову церкву в ім’я св. Андрія Стратилата, що знаходилася у маєтку Лук’яновичів у с. Шедієве (збудована 1831).

На час спорудження А. ц. сл. Андріївка налічувала 30 дворів, у яких було 66 жилих хати, мешкало 185 душ чоловічої та 192 душі жіночої статі. 1710 до парафії належали 21 двір та 11 бездвірних хат. У 1890 А. ц. мала три будинки для причту та церковнопарафіяльну школу (таку ж школу мала і приписна церква), володіла 33 дес. ружної та 2 дес. садибної землі. 1895 богослужіння відвідували 2328 душ обох статей. У 1902 А. ц. мала церковну б-ку, церковнопарафіяльну школу, богослужіння відвідувало 2608 душ обох статей, у парафії знаходилися с.с. Андріївка, Шедієве, Довга Пустош, Миколаївка, хут. Суха Маячка. До парафії також належали розміщені в селі земська школа та Андріївська земська нижча сільськогосподарська школа. 1912 до парафії належало 5 сіл, у яких нараховувалося 2053 парафіян обох статей.

Із священиків відомі: Василь Афанасієв (1762, переведений із м-ка Сокілка, де перебував поза штатом), Григорій Терентійович Бабирєв (1890, 1895, 1902), Костянтин Антонович Мариниченко (1912); із псаломщиків: Іван Іванович Язловський (1890, 1895, 1902), Сава Петрович Судаков (1902, 1912), Федір Михайлович Протопопов (1912); із паламарів: Сава Петрович Судаков (1890, 1895); із церковних старост: відставний солдат Іван Гнатович Безхверхий (1902), селянин Федосій Савич Личко (1912).

Літ.: Село Андреевка и построение первой в ней церкви // ПЕВ.ЧН. – 1887. – № 18. – 15 сент. – С. 614-629; Коломенский, 1890. – С. 174-175; Коломенский, 1895. – С. 130; Клировая книжка…, 1902. – С. 212; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 61; Джерела…, 2004. – С. 163.

В. О. Мокляк, В. А. Павленко.

Источник

Васюта Федор Леонтьевич, ратник из казаков Нового Сенхара (?) может Новые Санжары Кобелякского уезда Полтавской губернии, поручители на свадьбе Григорова Василия Петровича 14.02.1897
Источник - Греки Одессы. Именной указатель по метрическим книгам Одесской Греческой Свято-Троицкой церкви. Часть V. 1891-1906 гг. / Авт. и сост.: Л.Г.Белоусова, Т.Е.Волкова, Г.Л.Малинова, В.В.Харковенко // Труды Государственного архива Одесской области. - Т. XV. - Одеса, 2006. – 320 с
http://archive.odessa.gov.ua/publikacii/seria_praci-daoo/

В Государственном архиве Полтавской области
Фонд 1011" Православные церкви Полтавской губернии"(ОАФ) 1741-1922 г.г.

Кобелякский уезд :

-с.Бригадировка (с.Землемиривка, с.Лутовинка, с.Майорщина,с.Петропавливка,с.Олександривка,с.Оленивка);
-с.Говтва (х.Глубока Долина);
-м.Кобеляки (с.Бобривка,с.Медянивка,с.Миколаевка,с.Хмарине, х.Золоторивка);
-с.Прилипка

Кобелякский уезд

уезд по АТД в составе Полтавской губ., существовавший в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки