Кобелякский уезд

ОЗЕРА с., Кобеляцький р­н. Православної Церкви громада. Хрестовоздвиженська церква.

Перша відома дерев’яна церква на честь Воздвиження Чесного Хреста Господнього в с. Озера Катеринославського намісництва (тепер Кобеляцького р­ну) була збудована 1788. У 1836 храм перебудували, 1846 відремонтували на кошти поміщика Василя Потоцького. Новий ремонт церкви відбувся 1858. У 1885 на кошти вдови камер­юнкера Гавриленкова Олександри дерев’яну церкву поставлено на мурований цоколь, 1891 до неї прибудовано дерев’яну дзвіницю.
У 1902 володіла 89 дес. 1116 кв. саж. ружної, 3 дес. садибної землі. Мала церковну сторожку. Діяли б­ка, церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку).
До парафії входили с.с. Гординщина, Павлівка, Генералівка, Кринична, Просяниківка, Чайківщина, Драбинівка, хутори Порубаї, Колесники, Пелипенки, Козари, Шапки, Перепелициний. 1902 парафіян – 1607 душ чоловічої, 1505 душ жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 63, міщан – 78, козаків – 844, селян – 2674.
Із священиків відомі: Афанасій Георгійович Затворницький (1902, у сані з 1886, нагороджений скуфією 1897), Яків Терентійович Горонович (1912); із псаломщиків: диякон Павло Стефанович Кирилов (1902, у сані з 1887), диякон Іоанн Васильович Корнєєв (1912), Трофим Андрійович Ярещенко (1902, на посаді з 1880, стихар 1893), Микола Митрофанович Авраменко (1912); із церковних старост: козак Андрій Якович Козар (1902), козак Павло Федорович Порубай (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 192; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 75.
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Исмточник

ОРЛИК с., Кобеляцький р­н. Православної Церкви громада. Троїцька церква.

Побудована 1900 Дерев’яна, в одному зв’язку з дзвіницею, холодна. У 1912 володіла 33 дес. ружної землі. Діяла церковнопарафіяльна школа. Парафіян селян – 2191.
Із священиків відомі: Лавро Іоаннович Симоновський (1902, у сані з 1867, нагороджений камилавкою 1900); із псаломщиків: Олександр Зіновійович Дацевич (1912); із церковних старост: Яків Костянтинович Кочерга (1912).

Літ.: Справочная клировая книга…, 1912. – С. 75.
Т. П. Пустовіт.

источник

ОРЛИК с., Кобеляцький р­н. Православної Церкви громада. Успенська церква.


[ Изображение на стороннем сайте: e37934797a44.jpg ]


Час будівництва першої, дерев’яної, на честь Преображення Господнього церкви в сотенному м­ку Орель Полтавського полку (тепер с. Орлик Кобеляцького р­ну) невідомий. Єдина письмова згадка про неї датується 10.10.1776, коли храм було передано із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час мала одного священика та трьох церковнослужителів. Існувала до 1790, коли було споруджено нову дерев’яну церкву. 1869 її поставили на мурований цоколь та прибудували дерев’яну дзвіницю.
У 1776 до церковної парафії входило 44 двори і 9 бездвірних хат. У 1902 володіла 150 кв. саж. землі під церковним погостом, 33 дес. руги. Діяли б­ка, жіноча церковнопарафіяльна школа (містилася у церковному будинку).
До парафії входили хутори: Крамаревий, Кабакові, Карпенкові. 1902 парафіян – 1645 душ чоловічої, 1651 душа жіночої статі; 1912 парафіян міщан – 33, козаків – 14, селян – 2760.
Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації у верес. 1941. По війні 19.11.1947 була зареєстрована органами радянської влади за № 35. Для релігійних відправ використовувала глинобитний будинок побудови 1912, площею 42 кв. м.
Із священиків відомі: Лавро Симоновський (1902, у сані з 1867, нагороджений камилавкою 1900), Григорій Лаврович Симоновський (1912); із псаломщиків: диякон Григорій Васильович Капінос (1902, у сані з 1896), Дмитро Іоаннович Гончаров (1902, на посаді з 1899), Аполоній Онисифорович Ілляшевич (1912), Симон Феодосійович Неводник (1912), Іоанн Андрійович Гончаров (позаштатний 1902); із церковних старост: військовий поселянин Тит Васильович Шевченко (1902), поселянин Давид Павлович Козюра (1912).

Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 201; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 75; Джерела…, 2004. – С. 163.
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Источник

НЕХВОРОЩА с., Новосанжарський р­н. Православної Церкви громада. Михайлівська церква.

Перша відома дерев’яна церква в ім’я архангела Господнього Михаїла в сотенному м­ку Нехвороща Полтавського полку (тепер с. Новосанжарського р­ну) була збудована 1691. Виходячи з того, що двохсотлітній ювілей храму святкувався 02.06.1891, можна припустити, що 02.06. було датою освячення першого храму. Згадується церква 10.10.1776 у зв’язку із передачею її із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час вона мала одного священика та двох церковнослужителів. Нова церква збудована 1878. Дерев’яна, на мурованому фундаменті, в одному зв’язку з дзвіницею, холодна.
У 1776 до церковної парафії входило 47 дворів та 42 бездвірних хати. У 1902 володіла 1/3 дес. землі під погостом, 1260 кв. саж. кладовищенської з садком, 80 дес. ружної. Мала церковну сторожку. Діяли б­ка, 2 церковнопарафіяльних школи (чоловіча та жіноча), церковнопарафіяльне попечительство (відкрите 05.12.1865).
1902 парафіян – 1489 душ чоловічої, 1451 душа жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 21, міщан – 127, селян – 3177.
Із священиків відомі: Лаврентій Яновський (1787), Мойсей Лучник (1894), Сергій Васильович Мачулін­Заборський (1902, 1912, у сані з 1898); із псаломщиків: диякон Іоанн Стефанович Богацький (1902, у сані з 1898), Іоанн Григорович Войтенко (1902, на посаді з 1862), диякон Елевферій Іоаннович Гамагін (1912), Іоанн Олександрович Хилецький (1912); із церковних старост: селянин Афанасій Захарович Жорняк (1902), міщанин Олексій Гаврилович Мачурін (1912).

Літ.: ПЕВ.ЧН. – 1891. – № 16; Смирницкий П. Преображенская церковь местечка Нефорощи Константиноградского уезда // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 3. – С. 87-118; Клировая книжка…, 1902. – С. 259; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 97; Джерела…, 2004. – С. 163.
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Источник

НЕХВОРОЩА с., Новосанжарський р­н. Православної Церкви громада. Преображенська церква.

Час будівництва першої церкви на честь Преображення Господнього у сотенному м­ку Нехвороща Полтавського полку (тепер с. Новосанжарського р­ну) невідомий. Вірогідно, її спорудили в серед. 17 ст., оскільки 1716 вона була уже досить старою і «приходила в ветхость». Того року храму було подароване напрестольне євангеліє Львівського друку 1690 із вкладним записом: «Року 1716 надалъ сію книгу святую Евангеліе друку Львовскаго Григорій Великолудный въ Нехворищи, до храму Преображенія Господня на вhчние часи за отпущение греховъ своихъ и сродниковъ его.., если бы того не дай Боже якои руини то повинна всегда … а не повиненъ до оной сей святой книги втрачатися не ноне и неприятеле его ближни и дальнии такови жъ штобъ недождали то да проклятъ будетъ и на страшнимъ суде Христовомъ тамъ расправится зо оною… на которое то сіей книги подписание устно упрошений честний отец Климентий попъ Нефорощанскій пресвитеръ святаго Преображения и ктиторивъ храму Харька Василенка Панька Рыбалки Романа Погребного подписовалъ Романъ Прокопенко дякъ тоего храма рукою властною месяца апреля». Книга була багато прикрашена. Дошки, обтягнуті темно­зеленим оксамитом, по кутам мали срібні дробниці із зображеннями євангелістів, у центрі – срібне Розп’яття. Нижня дошка прикрашена срібною накладкою із зображенням св. Іоанна Милостивого. Як існуюча церква згадується у 1739–1749. У церковному архіві 1892 зберігалася «Книга приходная и расходная Полтавского полку местечка Нефорощи церкви Преображения Господня и проч. С 1739 по 1749 год». Згадується також 09.07.1751. Існувала до 1752, коли з дозволу київського митрополита Арсенія (Могилянського) на старому місці коштом парафіян було споруджено новий дерев’яний храм. Нова церква була тридільною, триверхою, мала центральний восьмигранний об’єм, до якого зі східного боку був прибудований вівтар, а до західного – бабинець. У берез. 1756 проведено ремонт дерев’яної дзвіниці. Згадується церква 10.10.1776 у зв’язку з передачею її із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час церква мала одного священика та двох церковнослужителів. У 1821 з дозволу єпископа полтавського Мефодія (Піснячевського) церкву перебудували коштом поміщика Олександра Синьогубова, зробивши її одноверхою та прибудувавши північний і південний притвори, що перетворило споруду на хрестовидну в плані. 1822 коштом поміщика О. Синьогубова та парафіян окремо від храму спорудили дерев’яну двоярусну дзвіницю. 1859 коштом Нехворощанської громади та парафіян церкву поставили на мурований цоколь. Існувала до 1880, коли через незадовільний технічний стан («вследствие обветшалости») з дозволу архієпископа Полтавського і Переяславського Іоанна була розібрана разом із фундаментами та дзвіницею. На старому місці за проектом і під наглядом арх. Семена Гавриловича Григораша спорудили нову церкву, дерев’яну, на мурованому фундаменті, в одному зв’язку із дзвіницею. Це була хрестовидна в плані споруда, на зведення якої витратили 1000 руб. Роботи були проведені зусиллями церковнопарафіяльного попечительства та настоятеля храму Павла Смирницького.
1776 до церковної парафії належало 39 дворів та 38 бездвірних хат. У 1902 П. ц. володіла 83 дес. 762 кв. саж. ружної землі. Мала церковну сторожку. Діяли б­ка, жіноча церковнопарафіяльна школа, церковнопарафіяльне попечительство (відкрите 05.12.1865).
1902 парафіян – 1124 душі чоловічої, 1074 душі жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 22, міщан – 11, селян – 1626.
Біля церкви існувало кладовище. З південно-східного боку від храму було поховано священика О. П. Висоцького (?–05.03.1876), на схід від його могили – священика С. О. Висоцького (?–23.03.1864).
Із священиків відомі: Климентій (1716), Федір Семенович Ріпченко (Мартиновський; 1745, пом. 1762 ?), Афанасій Федорович Мартинович (Мартиновський; ?–1787, 1878–?), Семен Михайлович Биковський (?–1793–1799–?), Дмитро Стефанович Хилецький (до 1802), Пилип Микитович Висоцький (1802–13.04.1820), Олександр Пилипович Висоцький (1820–1860, позаштатний 1860–1876), Стефан Олександрович Висоцький (22.09.1860–23.03.1864), Павло Пантелеймонович Смирницький (1864 – після 1892), Андрій Іоаннович Трипольський (1902, 1912, у сані з 1893, нагороджений набедреником 1900); із псаломщиків: Миколай Митрофанович Авраменко (1902, на посаді з 1901), Іоанн Васильович Дейнека (1912); із дяків: Роман Прокопенко (1716); із ктиторів: Харко Василенко (1716), Панько Рибалко (1716), Роман Погрібний (1716); із церковних старост: поселянин Родіон Сидорович Лещенко (1902), селянин Федот Юхимович Пелипенко (1912).

Літ.: Смирницкий П. Преображенская церковь местечка Нефорощи Константиноградского уезда // ПЕВ. ЧН. – 1892. – № 3. – С. 92; Клировая книжка…, 1902. – С. 258; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 98; Джерела…, 2004. – С. 163;
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Источник

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Каплиця (1).

Дерев’яна, невеликого розміру каплиця в пам’ять Миколаївської церкви в м­ку Нові Санжари Кобеляцького пов. (тепер смт, райцентр) була збудована, вірогідно, на поч. 19 ст. на території кол. Новосанжарської фортеці, на місці старої Миколаївської церкви. Існувала у 1820-х. До 1850-х на цьому місці знаходилися два великих камені. Пізніше ця територія належала до садиби пана Волкова.
Див. також НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Миколаївська церква.
Літ.: В. Щ. Новосенжаровский храм во имя Святителя и чудотворца Николая // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 15. – С. 537.
В. О. Мокляк.

источник

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Каплиця (2).

Дерев’яна, споруджена в м­ку Нові Санжари Кобеляцького пов. (тепер смт, райцентр) після 1870 на місці кол. Покровської церкви. Знаходилася на території старовинного кладовища. Навколо каплиці зберігалися могили кол. благодійників новосанжарських церков панів Іщенків, поховання яких були означені чавунними плитами.
Див. також НОВІ САНЖАРИ смт., райцентр. Покровська церква.
Літ.: В. Щ. Бывшая Новосенжаровская во имя Покровы пресвятыя Богородицы церковь // ПЕВ.ЧН. – 1892. – № 24. – С. 964-965.
В. О. Мокляк.

источник

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Каплиця (3).

Дерев’яна, «глуха», з тонким металевим хрестом каплиця в м­ку Нові Санжари Кобеляцького пов. (тепер смт, райцентр) знаходилася в 50 м від південного притвору Успенської церкви. Споруджена, вірогідно, у 2 пол. 18 ст. на місці розібраної старої Успенської церкви в пам’ять про неї. У 1892 ще існувала.
Див. також НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Успенська церква.
Літ.: В. Щ. Ново­Сенжаровская Успенская церковь // ПЕВ. ЧН. – 1892. – № 8. – С. 309.
В. О. Мокляк.

источник

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Православної Церкви громада. Миколаївська церква.

Дата спорудження першої дерев’яної церкви в ім’я св. Миколая у сотенному м­ку Нові Санжари Полтавського полку (тепер смт, райцентр) не встановлена. За непрямими свідченнями, її можна вважати однією із перших церков м­ка, збудованих у серед. 17 ст. Первісно розташовувалася на правому березі Ворскли поряд із фортечним валом, але за межами фортечних укріплень. Перша зафіксована письмова згадка про церкву відноситься до 1686, коли до храму було подаровано одну із богослужбових книг. Рішення про перенесення церкви з лівого на правий берег, вірогідно, було прийняте в кін. 1770-х чи на поч. 1780-х. Документально засвідчено, що спорудження церкви розпочалося до 16.07.1781. 10.10.1776 церкву передано із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час вона мала двох священиків та трьох церковнослужителів. У 1784 спорудження церкви на новому місці було завершене. Дерев’яна, тривівтарна: бокові вівтарі на честь Преображення Господнього та Покрови Пресвятої Богородиці. 1838 зведено дерев’яну дзвіницю, 1870 церкву і дзвіницю поставлено на мурований цоколь.
У 1776 до церковної парафії входило 60 дворів та 35 бездвірних хат. У 1902 володіла 0,5 дес. землі церковної під погостом, 2,5 дес. садибної, 66 дес. ружної. Мала 2 будинки для квартир священиків, на церковному погості комору для зберігання хліба. Діяли б­ка; у парафії – змішана церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку, де також була квартира для псаломщика), змішана школа грамоти, народна б­ка-читальня.
До парафії входили: с. Живиліївка, ур.: Зачепилівка, Клюсівка, Новоселівка, Черницьке Озеро, Пудлівка, Пологи, Солонці, Коробкин Гай. 1902 парафіян – 2080 душ чоловічої, 2092 душі жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 13, міщан – 64, козаків – 4205, селян – 370.
Із священиків відомі: Іоанн Іоаннович Геєвський (1902, у сані з 1888); Григорій Іоаннович Геєвський (1902, 1912, у сані з 1891, нагороджений набедреником (1900), Петро Петрович Білик (1912), Іоанн Григорович Євстаф’єв (позаштатний 1902); із дияконів: Петро Миколайович Базилевич (позаштатний 1912); із псаломщиків: диякон Петро Миколайович Базилевич (1902, у сані з 1867), Григорій Костянтинович Списовський (1902, на посаді з 1896), Яків Олександрович Воблий (1912), Артамон Андрійович Васюта (1912); із церковних старост: козак Микита Трохимович П’ятенко (1902), козак Василь Петрович Андрєєнко (1912).
Див. також НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Каплиця в пам’ять Миколаївської церкви.
Літ.: Клировая книжка…, 1902. – С. 204; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 74; Джерела…, 2004. – С. 162;
В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт.

Источник

НОВІ САНЖАРИ смт, райцентр. Православної Церкви громада. Михайлівська церква.

Час будівництва першої дерев’яної церкви в ім’я св. Архангела Михаїла у сотенному м­ку Нові Санжари Полтавського полку (тепер смт, райцентр) не встановлений. Однак, звертаючи увагу на непрямі свідчення, можна висловити припущення, що це був один із найстаріших храмів, а можливо, і перший храм м­ка, і віднести його спорудження до серед. 17 ст. Найдавніша, точно фіксована згадка про його існування відноситься до 1721 – саме цим роком датувалися найдавніші сповідні відомості, які зберігалися в церковному архіві у 1831 –1833. Є свідчення про отримання церквою 28.05.1762 книги «Реестръ, в какихъ числахъ и по комъ изъ царствующей фамилии оправлять надлежитъ». 10.10.1776 церкву було передано із відомства Київської до відомства Слов’янської і Херсонської єпархії. На той час вона мала трьох священиків та двох церковнослужителів. Існувала церква до 1780, коли загинула під час пожежі, факт якої засвідчено вкладним записом на сторінках книги повчань московського друку 1776 із вкладним записом: «Книга поученія днепровскаго пикинернаго полку принадлежитъ въ полковую церковь; а изъ оной церкви данная господиномъ полковникомъ Іваномъ Івановичемъ Штикельберхомъ въ церковь погорелую соборную Свято-Михайловскую новосанжаровскую 1781 года Іюня 2 дня».
Нову церкву на місці старої було збудовано 1782, тоді ж церковне подвір’я, що мало розмір 31х17 саж., загальною площею 527 кв. саж., обнесли з трьох сторін дощатим парканом. 04.02.1784 єпископом Никифором Феотокі церкві видано новий антимінс, а 25.08.1798 єпископом Амфілохієм видано ан-тимінс для влаштованого другого, в ім’я Пресвятої Богородиці вівтаря. У 1823 з дозволу єпископа Полтавського і Переяславського Мефодія (Піснячевського) церкву перебудували, після чого вона набула вигляду одноверхої, дерев’яної, двохвітарної, з ризницею та паламарнею біля вівтаря споруди. Тоді ж купол вкрили білим металом, пофарбувавши його зеленою олійною фарбою, позолотили на ньому зірки та хрест, покрівлю над заломом («полубанком»), вкрили чорним металом, пофарбувавши його олійною фарбою чорного кольору, усю споруду обшили шалівкою. У той час церква мала також невідомо коли збудовану дерев’яну двоярусну дзвіницю, на якій розмістилося чотири дзвони вагою в 40 пудів 20 фунтів, 4 пуди, 1 пуд 20 фунтів та 1 пуд. Усі вони загинули під час пожежі 1834, яка трапилася у ніч з 28 на 29 серп. Під час пожежі згоріло також 45 будинків та ринок навколо храму. Невелику частину церковного начиння, що його врятували під час лиха, тоді ж було передано на зберігання до Преображенської церкви м­ка та старості Михайлівського храму.
Нову церкву після пожежі звели 1842 на новому місці на пожертви парафіян та ін. богомольців зусиллями священика Григорія Сачавця та старости Петра Дейнеки-Малька, витративши на це 15 тис. руб. 08.11.1842 відбулося освячення новозбудованої церкви. Зведена вона була на мурованому фундаменті, хрестовидна в плані, «коринфского ордена», одноверха, холодна. Ґанки, із чотирьох колон кожен, підтримували трикутні фронтони. Іззовні стіни були обшиті шалівкою та пофарбовані білою олійною фарбою, купол та притвори вкрили листовим металом і пофарбували зеленою олійною фарбою, главка і хрест – металеві, позолочені. З правого боку від вівтаря облаштували паламарню, з лівого – ризницю. Внутрішній простір храму пофарбували олійною фарбою, восьмерик і склепіння підкупольного простору розписали символічними зображеннями. Внутрішні склепіння підтримувалися із західного боку чотирма колонами, два клироса всередині церкви ошильовані і пофарбовані «дикою» фарбою. 1863 через всю церкву на восьми колонах були влаштовані хори. В одному зв’язку із церквою було споруджено дерев’яну двоярусну дзвіницю, стіни якої іззовні обшили шалівкою та пофарбували олійною фарбою в білий колір. Купол вкрили листовим металом, пофарбувавши його в зелений колір олійною фарбою, главку і хрест позолотили. На дзвіниці знаходилися п’ять дзвонів вагою в 54 пуди 3 фунти, 15 пудів 5 фунтів, 3 пу-ди 38 фунтів, 1 пуд 14 фунтів, та 28,75 фунта – найбільший із них подарований церкві 1842 селянином Іваном Голубовським. Усе церковне подвір’я було огороджене мурованим парканом із мурованою сторожкою у північно­західному куті. Огорожа мала троє воріт. 1845 у церкві, зліва від головного вівтаря облаштовано третій – в ім’я св. Митрофана Воронезького. 1863 на хорах, на їх правій стороні, облаштували вівтар в ім’я св. вмц. Варвари, на лівій – в ім’я св. Тихона Задонського. Вівтар і два жертовника, виготовлені у 18 ст., а також найдавніший шестиярусний іконостас у стилі бароко, що мав до 120 ікон, загинули під час пожежі 1834. Новий іконостас мав розмір у довж. 11 2/3 аршин, у ширину 7,5 аршин.
У 1779 поряд із церквою було відведене місце для кладовища розміром 80х41 саж. загальною площею 1 дес. 880 кв. саж. Під час його облаштування кладовище обкопали ровом.
У 1776 парафію церкви складали 54 двори та 40 бездвірних хат. У 1902 володіла 0,5 садибної, 122 дес. 1884 кв. саж. орної і сінокісної, у т. ч. 33 дес. для причту, 21 дес. окремої землі. Мала 2 будинки для квартир причту, 2 номери торгових лавок. Діяли б­ка, жіноча церковнопарафіяльна школа (містилася у власному будинку).
До парафії входили с.с.: Мажори, Острів, Кунцеве, Забродки, Луг, Дубина, Клюсівка, Пудлівка, Пологи, Кучугури. 1902 парафіян – 1368 душ чоловічої, 1344 душі жіночої статі; 1912 парафіян привілейованих станів – 20, міщан – 132, козаків – 2971.
Із священиків відомі: протоієрей Петро Михайлович Кирієв (1894, 1902, 1912, у сані з 1866, нагороджений наперсним хрестом 1893); із псаломщиків: Іван Клепачевський (1894), диякон Миколай Леонтійович Васюта (1902, у сані з 1892), диякон Арсеній Федорович Ілляшевич (1912), Григорій Хрисанфович Біленький (1902, на посаді з 1885), Мина Іоаннович Корнило (1912); із церковних старост: Петро Дейнека-Малик (1842), козак Максим Пилипович Горбенко (1902), козак Петро Карпович Чорнуха (1912).

Літ.: В. Щ. Михаило-Архангель-ская церковь в Н. Санжарах // ПЕВ.ЧН. – 1892 № 10. – С.411-420; Клировая книжка…, 1902. – С. 205; Справочная клировая книга…, 1912. – С. 74; Джерела…, 2004. – С. 162..
В. О. Мокляк, В. А. Павленко,
Т. П. Пустовіт.

Источник