http://www.spadshina.pl.ua/201...9-19-10-53Кобеляцький музей літератури і мистецтва Кобеляцький край надзвичайно багатий на природу, яка сприяла появі видатних людей, які внесли значний вклад у розвиток культури України та у світову культуру. Зокрема, це письменники, артисти, художники, скульптори, науковці.
Музей літератури і мистецтва у м. Кобеляках працює з 10 лютого 1982 року. Організатором музею був учитель-краєзнавець Олексій Іванович Кулик.
Основною діяльністю музею є робота з відвідувачами, проведення екскурсій, семінарів вчителів шкіл району. Музей став методичним центром для студентської і учнівської молоді з питань правознавства, історії, географії, економіки та інших напрямків знань. Під експозицію музею зайнято десять кімнат.
Експозиційне розміщення матеріалів по залах музею:
Зал І. Історична довідка району
Історія заселення кобеляцького краю сягає в сиву давнину. Це стверджують десятки археологічних пам'яток, які знаходяться на всій території Кобеляцького району. Найдавніші люди жили на цих землях у добу неоліту, що тривала протягом VI-III тисячоліть до нашої ери.
Сліди таких поселень виявлені біля сіл Григоробригадирівки, Орлика, Солошеного. Кремінні знаряддя праці знайдено біля Кустолових Кущів. У селі Орлик знайдено ліпну чашу на високій пустотілій ніжці, виготовлену на початку III тисячоліття до н.е.
У 1803 році поселенню Кобеляки надано статус "повітового міста" Полтавської губернії і присвоїли міський герб, який символізує участь Кобеляцької сотні у розгромі уцілілої після Полтавської битви частини шведської армії біля села Переволочна 30 червня 1709 року.
Затверджений новий герб міста Кобеляки рішенням двадцять першої сесії Кобеляцької міської ради двадцять третього скликання від 15 грудня 2000 року, а також затверджений прапор і гімн міста.
У 1828 році у місті було затверджено міську думу і ратушу. Владу Рад в Кобеляках було проголошено 9 (22) січня 1918 р. У 1921-1923 роках у місті організовано десять кустарно-промислових кооперативів. У 1912 році в Кобеляках працювали жіноча і чоловіча гімназії, комерційне училище та 6 початкових шкіл.
У 1915 році у повіті було 217 різних видів шкіл, з них 206 однокласних, число учнів у повіті було 13846. Нині в районі діє 13 середніх, 24 неповних середніх, 6 початкових шкіл. Навчається 5542 учні, вчителів – 700 чоловік (на 1 січня 2008 року).
У місті працює сільське професійне училище, а з 2007 року сільський професійний ліцей, у якому навчається 365 учнів.
Перша бібліотека у місті розпочала діяти в 1885 році, громадська бібліотека була відкрита у 1893 році. У даний час у районі працює 45 бібліотек з книжним фондом близько 1 мільйона примірників книг. У 1890 році в Кобеляках відкрито народний дім, у якому театральна трупа ставила п'єси. У Будинку були організовані драматичний, танцювальний, хоровий колективи.
Славу Народного Будинку продовжують самодіяльні народні колективи міста і району. Нині до послуг населення у районі діють районний центр культури і дозвілля, у якому працює п'ять народних колективів: драматичний, танцювальний, хоровий ветеранів та народних троїстих музик, хоровий ансамбль.
Значний внесок у розвиток культури у місті та районі вносять Кобеляцька дитяча музична школа та Білицька дитяча музична школа, а також дитяча художня студія, яка працює на базі музею літератури і мистецтва м. Кобеляки. Значну роботу проводить районна газета "Колос" та районне радіомовлення. Яскравим проявом піклування про культурне життя населення нашого краю є проведення свят Слов'янської культури, організація виставок художніх робіт та робіт вишивальниць, різблярів, килимарів. Перша друкарня у місті відкрита у 1881 році. Поселення Кобеляки швидко зростало за рахунок переселенців із-за Дніпра, які втікали від постійних ворожих погромів.
На початок XIX століття, Кобеляки – велике місто, яке розкинулося по берегах Ворскли та Кобелячки. Населення міста зросло до 9500 чоловік (у Полтаві на той час проживало 8000, у Кременчуці – 7800 чоловік).
Своєрідність історичного розвитку району, як і всієї Полтавщини, безперечно перш за все тим, що довгий час ці землі були східною окраїною, прикордонням Русі.
Були урочища Олтава, Санчарове, Білицький брід, то, можливо, і колишнє урочище Кобякове — це теперішнє Кобеляки.
У ХІI-XV століттях землі по Ворсклі відійшли до Литовського князівства, яке згодом поєдналося з польською державою.
Кобеляцький край був на прикордонні з татарсько-кримським ханством та литовською державою. На середню і нижню частини р. Дніпра збігалися від феодально-кріпосницького поневолення вільні люди, які стали називатися козаками.
Зал II. Загальна експозиція
В експозиції висвітлюються матеріали про видатних особистостей Кобеляччини:
– народну артистку СРСР, бандуристку, лауреата премії імені Т.Г.Шевченка Гриценко Тамару Олександрівну;
– скульптора Лоїка Семена Андрійовича;
– поета Усенка Павла Матвійовича;
– письменника Загребельного Павла Архиповича,
– поетеси Овдієнко Людмили Миколаївни, члена спілки письменників України;
– художників Левицького Дмитра Григоровича, Петрицького Анатолія Григоровича, Лося Івана Григоровича;
– Ковельського Якова Павловича українського філософа-просвітителя;
– Богдановича Іпполіта Федоровича, поета автора відомої поеми "Душенька";
– Остроградського Михайла Васильовича, академіка Петербурзької академії наук;
– Івахненка Олексія Григоровича, відомого українського вченого у галузі технічної кібернетики.
Культурний внесок у розвиток кобеляцького краю внесли грузинські поселенці, які емігрували на початку XVIII ст. від нападів турецьких і персидських завойовників. У Біликах жили князі Жевахов, Гіреєв, Маквелов, дворяни Кахов і Мурзинов. У Кобеляках і Кишеньках проживали Баратови, в Сокільці – Чалаєв та інші.
Зал III. Класики української літератури
Олесь Терентійович ГончарНародився 3 квітня 1918 року у передмісті Дніпропетровська. З трьох років виховувався у дідуся і бабусі в селі Суха Кобеляцького району. Закінчив Сухівську початкову школу, потім Бреусівську семирічку, Харківський технікум літератури. На четвертому курсі Харківського університету, у 1941 році О.Т.Гончар вступає у студентський загін і йде на фронт.
У цьому ж році був поранений і потрапляє у полон. У вересні 1943 року його звільняють радянські війська і він далі йде воювати. У експозиції розміщені його портрет, біографія. Стенд "Олесь Гончар. Джерела творчості" розповідає про юнацькі роки письменника, солдатські будні Великої Вітчизняної війни.
Стенд "Подвиг письменника" вміщує роман-трилогію "Прапороносці", твори "Таврія і Перекоп", "Тронка", " Бригантина", "Чари-камиші", "Берег любові", "Циклон", "Твоя зоря", "Собор".
Стенд "Олесь Гончар і Полтавщина" розкриває зв'язок письменника з своїми земляками. Зустріч біля музею Олексія Максимовича Горького в с. Мануйлівка Козельщинського району, зустріч із кобелячанами у с. Суха, де пройшли дитячі і юнацькі роки письменника.
Стенд "На передньому краї" розкриває талант письменника, який виступав на всесвітніх форумах, конференціях, конгресах, закликав світове суспільство боротися за мир в усьому світі.
У вітринах зберігається література письменника та матеріали про його творчий та життєвий шлях.
Літературно-мистецька карта Кобеляцького повіту (району) розкриває географію, звідки вийшли у світи люди, які прославили кобеляцький край своїм талантом, розумом, дійством письменника, поета, художника, артиста, скульптора, науковця.
Бобрищев Костянтин Васильович. Чільне місце в експозиції залу посідають матеріали Бобрищева Костянтина Васильовича, Президента Міжнародного фонду "За примноження добра на Землі", що має свій орден Миколи Чудотворця. К.В.Бобрищев – професійний фотохудожник, серед доробків якого роботи "Неистовый доктор Касьян", "Их знают все", "Излечение по Касьяну и не только", "Отчий край". К.В.Бобрищев член Італійської та Української академії наук.
Плідно працює у галузі поезії поетеса
Людмила Миколаївна Овдієнко, дружина К.Бобрищева. Значну частку у розвиток культурного життя міста внесли і вносять учителі-краєзнавці Аким Ілларіоновичм Дубина, Андрій Лукич Левченко, Кім Євдокимович Ілляшенко, Трохим Никонович Бажан та інші. Зокрема, Вадим Борисович Михайловський протягом десяти років досліджував і описав історію розвитку освіти Кобеляччини. Трохим Никонович Бажан грунтовно дослідив подорож Тараса Григоровича Шевченка через наш край у 1845 р., зокрема його зупинку в урочищі "Стінка", де поет змалював краєвид біля переправи через річку Ворскла.
Зал IV. Класики української літератури
"Сила наших книг там, де вони насичуються
справжніми Землі живого життя "
П. Загребельний
Павло Архипович Загребельний – класик української літератури історичного жанру. Народився 25 серпня 1924 року у с.Солошено Кобеляцького району у сім'ї селянина. Закінчив десять класів Озерської середньої школи. У неповних сімнадцять років пішов добровольцем до армії. У серпні 1941 року був поранений. З 1946 по 1951 рік навчався у Дніпропетровському університеті філологічного факультету. Друкуватись почав з 1949 року. Відомий своїми творами "Роксолана", "Євпраксія", "Розгін", "Шепіт", "Смерть у Києві", "Диво" та багато інших творів. У своїх творах автор розкривав історичні події, правдиво описував буття суспільного життя.
Юрій Петрович Дольд-Михайлик народився 17 березня 1903 року у селі Бутенки Кобеляцького району у багатодітній сім'ї залізничника. Його роман "І один у полі воїн" та "У чорних лицарів" перевидавався на десятках мов світу. У музеї експонуються його робочий стіл та крісло, за яким письменник писав свої незабутні твори та як драматург написав виставу "Щорс", яка з успіхом йшла в Запорізькому театрі.
Андрій Васильович Головко народився 3 грудня 1897 року у селі Юрки Кобеляцького повіту (нині Козельщинський район) на Полтавщині у заможній селянській сім'ї. У 1908 році по закінченню початкової школи вступив до Кременчуцького реального училища. Протягом 1918-1919 років працював учителем Троянівської початкової школи Кобеляцького району. У 1923 році переїздить до м. Харкова, розпочинає працювати над романом «Бур'ян». Цього ж року виходить його перша збірка "Дівчина з шляху". Приступає до роботи над романом-трилогією "Три брати". Цей задум реалізований романами "Мати, "Артем Гармаш". Учасник Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1943 року повернувся до Києва. У 1969 році за роман "Артем Гармаш" А.Головку присуджено Державну премію УРСР імені Т.Шевченка. А.В.Головко помер 5 грудня 1972 року, похований на Байковому кладовищі у м. Києві.
У багатьох своїх творах наш земляк показав життя і образи людей під враженням перебування на Полтавщині, зокрема в Кобеляцькому краї.
Зал V. Життя і праця Миколи Андрійовича Касьяна
Микола Андрійович Касьян народився 10 квітня 1937 року у селі Бережнівка Кобеляцького району на Полтавщині.
Народний лікар СРСР, заслужений лікар України. Кавалер багатьох урядових нагород України, а також інших країн. Академік Італійської та Української академій наук. Через його золоті руки пройшло десятки тисяч людей. Ім'я Миколи Андрійовича Касьяна занесено до "Книги рекордів Гінесса",
Природа нагородила Миколу Андрійовича від батька і неньки даром цілителя. Цей дар лікар використовував до останку. Окрім дару цілителя мав творчий талант писати вірші, музику і взагалі був надзвичайно обдарованою людиною. Побажаємо нашому цілителю доброго здоров'я на мно-гії, многії літа.
Зал VI. Плеяда земляків-письменників.
Письменник-патріот, письменник-інтернаціоналіст, генерал
Лукач Мате-Залки, життя якого стало легендою. Народився в Угорщині у невеликому с.Матольч на березі річки Семаш у родині корчмаря 23 квітня 1896 року.
У роки Першої світової війни доля закинула його у Росію, у російський полон. З 1928 по 1936 роки Залка щороку приїздить у с. Білики Кобеляцького району. Тут він працює над творами "Безсмертя", "Кавалерійський рейд", "Добердо" та іншими творами. Коли прийшли грізні вісті з Іспанії, серце борця пробило тривогу. Він змінює перо на гвинтівку. В Іспанії Лукач формує відому дванадцяту інтербригаду. У 1937 році генерал Лукач загинув в Іспанії. Людство пам'ятає письменника-інтернаціоналіста, що живе і бореться у своїх прекрасних творах.
Ілля Володимирович Дубинський народився 29 березня 1898 році у с. Бутенки Кобеляцького району на Полтавщині у родині службовця.
Літературні твори почав писати з 1922 року. У них автор розкриває в основному одну тему: героїчні подвиги першого регулярного формування Радянської України – Червоного козацтва. Окремими виданнями вийшли твори: "Рейды конницы", "О войне будущего", "Контрудар" та інші. Ілля Васильович проводив велику роботу з молоддю з патріотичного виховання.
Дмитро Васильович Ткач народився 11 вересня 1912 року в с. Орлик Кобеляцького району Полтавської області у родині столяра. Вітчизняну війну пройшов з першого дня до останнього. Систематичну літературну діяльність Дмитро Васильович розпочав у 1945 році. Окремими виданнями вийшли твори і збірки оповідань: "Плем'я дужих", "Моряки", "Чергове завдання", збірка нарисів і оповідань "Господарі надр", "Єсть стояти насмерть", "Шторм і штиль" та інші твори.
Семен Михайлович Журахович народився 6 листопада 1907 року у с. Сокілка Кобеляцького району на Полтавщині у родині ремісника. Закінчив сім класів. У роки Вітчизняної війни Семен Михайлович – відповідальний секретар фронтової газети "За радянську Україну". У газеті працювали Андрій Малишко, Р.Воскресенський, А.Шиян. Після війни п'ять років працював у газеті, одночасно навчається в педагогічному інституті і пише літературні твори. Перша збірка нарисів "На визволеній землі" вийшла в 1940 році. У післявоєнні роки вийшли повісті "Дороги вірних", "До них іде весна", "Велика розмова" та інші твори. З теплотою описує письменник своє дитинство. На літературне зростання Семена Михайловича мали великий вплив творчість і дружня підтримка письменників Павла Тичини, Юрія Яновського, Андрія Головка, Юрія Смолича, Леоніда Первомайського, Михайла Ткача, про яких тепло і з вдячністю відзивається письменник. Тісне спілкування єднає Жураховича з рідним краєм. Він часто приїздив у Сокілку, був у Кобеляках, Біликах, зустрічався з читачами. У своїх творах часто згадував Полтавщину, з теплотою описує своє дитинство і юність, рідні місця в усних автобіографічних нарисах "Видно шляхи Полтавськії".
Михайло Семенович Білецький народився 8 листопада 1910 року в м. Кобеляки на Полтавщині в родині робітника. Навчався в Кобеляцьких школах, працював електриком. Закінчив Полтавський педагогічний інститут та Московський літературний інститут. Учителював у Карлівському районі. Учасник війни з 1942 року. Після війни працював у редакціях газет у Львові, Тернополі та на Волині у журналі "Перець". У післявоєнні роки працював переважно у галузі сатири і гумору. Видав збірки гуморесок "З оригіналом згідні", "Лірика з перцем", "Про пеньки і опеньки", "Генерал Безштанько", "Свій не свій на дорозі не стій". Михайло Семенович часто приїздив у рідні краї, виступав з своїми творами перед трудівниками полів і ферм, робітниками і учнями.
Павло Матвійович Усенко народився 23 січня 1902 року у селі Заочінське Кобеляцького повіту (нині Дніпропетровська область) у родині селянина-бідняка. Закінчив вищу початкову школу, курси соціального виховання і курси шкільних інспекторів. З грудня 1917 по 1922 рік – читець, бібліотекар у рідному селі. У 1929-1931 роках навчався в Харківському інституті червоної професури на літературному відділі. Учасник Великої Вітчизняної війни. Був військовим кореспондентом на Південному фронті. Брав участь в обороні Києва, Харкова, Ворошиловграда, Сталінграда, у визволенні Одеси, Кишинева, Софії, Белграда, в боях за Будапешт.
У післявоєнні роки бере активну участь у літературному, громадсько-політичному житті. Як поет продовжує бойові і трудові будні. Перші вірші Павло Усенко написав і надрукував у жовтні 1928 року. Окремими виданнями вийшли книги віршів і поем "Поезії" – 1937 рік, "За Україну" – 1941 рік, "Клянусь" – 1942 рік та інші. Помер у м. Києві.
Володимир Леонідович Кашин. Видатний український письменник-публіцист. Народився 30 березня 1917 року у м. Кобеляки Полтавської області. Твори Володимира Кашина в основному пригодницького жанру. Зокрема, "Справедливість моє ремесло", "Буревне", "По той бік добра", "Дівчина долі шукала", "Мои друзья" та інші твори.
В.Кашин – майстер цього жанру пригодницького роману у сучасній українській літературі, а останнім часом і за рубежем.
Помер письменник в травні 1992 р.
Зал VII. Літератори Кобеляцького краю початку XXI століття та народні артисти, що вийшли з Народного Дому
Початок XXI століття у Кобеляцькому районі відкрив ряд нових імен. Зокрема:
Костянтина Бобрищева, який порадував своїм двотомником "Отчий край". Це енциклопедична робота про кобеляцький край з краєзнавства. Понад сто п'ятдесят видатних людей, які мають відношення до Кобеляччини описав К.В.Бобрищев в "Отчому краї".
Володимир Семенович Чернявський. Його твори насичені правдою про життя людей, з якими йому прийшлося працювати понад тридцять років. Зокрема: "Кобеляччина на межі тисячоліть", "Народна дипломатія", "Свята земля очима паломника" та інші твори.
Поезія Василя Безкоровайного "Дивлюся серцем" розкриває пороки нашого суспільства. Лірика Олександри Романченко і Олександри Осадчої, "Трагічні сторінки моєї Вітчизни" Валентина Телятника, пісні Людмили Митько "Росою плакала калина" й інше. Овдієнко Людмила Миколаївна – поетеса, член спілки письменників України.
Народний артист України
Євген Антонович Золотаренко народився 8 грудня 1889 року у м. Кобеляки Полтавської області у сім'ї бідняка. Змалку полюбив народну творчість, українські пісні, народні звичаї, навчався в Кобеляцькому комерційному училищі. Брав активну участь у драматичному колективі Народного Дому. З 1923 року виступає на професійній сцені у складі трупи театру імені Марії Заньковецької. Десятки образів актор створив на сцені музично-драматичного театру ім. М.В.Гоголя у м. Полтаві.
Любив Євген Антонович рідний край. Буваючи в Кобеляках, зустрічався з земляками, виступав перед ними, ходив милуватися незабутніми місцями на Гатищі, річкою Ворсклою. Намалював ряд картин про рідні краєвиди. В 1954 році присвоєно звання Народного артиста України.
Народний артист України
Степан Йосипович Шкурат народився 6 січня 1886 року у м. Кобеляки на Полтавщині у сім'ї пічника. Змалку наймитував, працював шевцем і пічником.
Будучи постійним і одним з учасників трупи Народного Дому у Кобеляках Степан Шкурат вперше виступає у ролі Миколи в п'єсі Котляревського "Наталка-Полтавка" (1903 рік). Галерея сценічних образів, створена ним у Кобеляках, поповниться після переїзду його до м. Ромни Сумської області. У 1918 році у Ромни приїхав скульптор І.П.Кавалерідзе встановлювати за своїм проектом пам'ятник Т.Г.Шевченку. Серед робітників-каменярів, які споруджували постамент, він зустрів студента, якого згодом запросив до Роменського народного музично-драматичного театру, яким він керував. У 1928 році С.Й.Шкурат вперше знімається в кіно в образі селянина-бунтаря у фільмі "Злива" режисера І.П.Кавалерідзе. Згодом знявся у фільмах "Перекоп", "Штурмові ночі", " Коліївщина", "Наталка-Полтавка", "Запорожець за Дунаєм", "Григорій Сковорода", "Повія" цього ж режисера. У фільмах Олександра Довженка він створив яскраві образи Панаса Трубенка ("Земля"), Степана Губи ("Іван"), Худякова ("Аероград"). За виконання ролі денщика Потапова у фільмі "Чапаєв" режисерів Васильєвих він був удостоєний звання Заслуженого артиста Російської Федерації в 1935 році. Добре знаючи потреби народу, його традиції актор створив яскраві образи, які хвилювали і продовжують хвилювати глядачів великою правдою життя, глибиною психологічного розкриття.
Народний артист С.Й.Шкурат увійшов у плеяду видатних самобутніх талановитих акторів-реалістів кіно. Помер актор 26 лютого 1980 року. Похований в м. Ромни Сумської області.
Павло Семенович Колесник народився 17 січня 1904 року у Кобеляках в родині службовця. З дитячих літ допомагав батькам пасти громадську худобу. У 1916 році закінчив Кобеляцьке міське початкове училище, в 1921 році середню трудову школу, брав активну участь у художній самодіяльності. На одному з концертів драматичного гуртка при Кобеляцькому Народному Домі, його почув визначний артист Д.І.Козачновський і запросив у Донецький театр музичної комедії, художнім керівником якого був.
З 1931 року П.С.Колесник на професійній сцені, а з 1936 по 1941 рік актор Полтавського музично-драматичного театру імені Гоголя. Тут він створив близько двадцяти незабутніх ролей. Серед них: Карась ("Запорожець за Дунаєм"), Голова ("Майська ніч"), Виборний ("Наталка Полтавка"), Батько ("Катерина"), Хома ("Ой, не ходи, Грицю") та інші.
З початком Великої Вітчизняної війни добровільно йде на фронт, створює армійський ансамбль. У 1945 році П.С.Колесник повертається до Полтави, працює актором музично-драматичного театру ім. М.В.Гоголя, а з 1946 року –солістом і керівником Полтавської державної філармонії. У 1951 році Колесника запрошують солістом у Державну капелу бандуристів УРСР, директором і художнім керівником якої був О.З.Маньківський. Володар могутнього баса, чудової сценічної зовнішності, він водночас був чудовим драматичним актором. Особливо йому удавалися гумористичні народні пісні: "Удовицю я любив", "Нехай буде гречка", "Та були у кума бджоли", "Як засядемо, браття", "Ой під вишнею, під черешнею" та інші. У складі Українського народного хору П.С.Колесник виступав у багатьох країнах світу. Помер заслужений артист України 15 вересня 1976 року у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.
Григорій Тихонович Китастий. Керівник капели бандуристів міста Детройт, Сполучені Штати Америки. Українська капела бандуристів імені Т.Г. Шевченка у 1963 році відзначила своє п'ятдесятиріччя. За період своєї діяльності капела виступила в багатьох країнах світу, у тому числі в Україні, Німеччині, Великобританії та інших країнах.
Віталій Дмитрович Кирейко народився 23 грудня 1926 року у селі Широке Солонянського району на Дніпропетровщині в сім'ї вчителя. У 1932 році сім'я Кирейків переїхала до міста Кобеляки. Тут Віталій навчався в середній школі, брав активну участь у заняттях та виступах хору, яким керував його батько. Навчившись від батька музичної грамоти, Віталій де тільки міг переписував нові твори і розучував їх. Так перед ним відкрився чарівний світ музики Глінки, Чайковського, Шопена, Лисенка та інших композиторів. Восени 1944 року Кирейко вступив до Київської консерваторії, де він навчався по класу композиції, яку закінчив у 1949 році і став викладачем педагогічних дисциплін в Київській Державній консерваторії імені П.І.Чайковського, мав ступінь кандидата мистецтвознавства і вчене звання професора. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист УРСР, член Президії правління Спілки композиторів України, заступник голови Спілки композиторів України, автор опери "Лісова пісня" за драмою-феєрією Лесі Українки, "У неділю рано" за повістю Ольги Кобилянської, "Марко в пеклі" за драмою І.Кочерги. Віталій Кирейко працює над обробкою народних пісень, пише музику до театральних вистав.
Народна артистка України, лауреат премії імені Тараса Григоровича Шевченка
Тамара Олександрівна Гриценко. Народилася у селі Орлик Кобеляцького району. Виступала в жанрі тріо бандуристок: Марія Голенко, Ніна Писаренко та Тамара Гриценко. Широкий репертуар народних українських пісень прославив тріо в багатьох країнах світу.
Нещодавно з'явилася надзвичайно цікава експозиція Віри Сергіївни Роїк, Героя України, кавалера багатьох орденів та звань України. Заслужений майстер народної творчості України, Заслужений художник Автономної Республіки Крим, член спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Майстриня володіла понад десятками видів народної вишивки.
Народилася
Віра Сергіївна Роїк у м. Лубни Полтавської області 25 квітня 1911 року. Трудову діяльність розпочала в артілі вишивальниць. В 1941 році була призвана до лав Червоної Армії. Після контузії довічно стала інвалідом другої групи, а потім першої. З 1952 року проживала у м. Сімферополі, з 1962 року на творчій роботі як методист образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Володіючи рідкісними організаційними здібностями, талантом педагога і майстерністю художника, Віра Сергіївна організувала 243 персональні виставки своїх унікальних робіт. Її роботи демонструвалися в 36 музеях різних країн, згадувалися авторами 75 книг, у довідниках Української енциклопедії.
Вишиванки Віри Сергіївна Роїк – це неповторна гама кольорів, краса, яку вона несла людям.
Зал VIII. Молоді таланти.
У залі представлена зібрання робіт молодих художників, вишивальниць. Килими
Зіни Степанівни Дряпаченко та Олександри Іванівни Калюжної, рушники
Олександри Осадчої зачаровують відвідувачів музею своєю красою.
В експозиції роботи скульптора
Семена Андрійовича Лоїка. Народився скульптор в с. Сухинівка Кобеляцького району на Полтавщині у сім'ї селянина. Згодом батьки переїхали у м. Кобеляки. Навчався в Кобеляцькій середній школі, яку закінчив у 1941 році. Учасник Великої Вітчизняної війни. Навчався в Московському інституті прикладного і декоративного мистецтва, а в 1952 році – в Московському вищому художньо-промисловому училищі. Виконував обов'язки декана художнього факультету Московського технологічного інституту.
З 1954 року бере участь в обласних, республіканських і всесоюзних виставках. Член Спілки художників Союзу з 1958 року. С.А.Лоїк працює у галузі скульптури, створив ряд цікавих робіт, які знаходяться у музеях багатьох міст країни. Семен Андрійович автор пам'ятника і стели на місці будинку, де жили Герої Радянського Союзу Зоя і Олександр Космодем'янські. Його роботи експонувалися на виставці у Кобеляцькому музеї літератури і мистецтва. Скульптор виконав скульптурну композицію пам'ятника на честь воїнів Радянської Армії, які форсували р. Дніпро на Бородаєвському плацдармі.
Зал IX. Художня самодіяльність району
Експозиція представлена матеріалами розвитку художньої самодіяльності району, весільні обряди міста. Зокрема представлені матеріали про земляків та гостей кобеляцького краю: народного артиста Олексія Баталова, диктора Всесоюзного радіо Віктора Балашова, Народного артиста України, композитора Олександра Білаша, Народної артистки України Раїси Кириченко, Народного артиста України Владлена Давидова, Героя Радянського Союзу, космонавта Гречко, Народного артиста Радянського Союзу Йосипа Кобзона і інших. Художні роботи Пилипа "Васильовича Лагоди, Олександра Григоровича Максименка, Сергія Івановича Васильківського.
Зал Х. Художній.
Експонуються картини професора Харківського інституту мистецтв, завідуючого кафедрою малюнка Сергія Максимовича Солодовника, Заслуженого художника України Івана Григоровича Ярового, Сергія Аркадійовича Коломійця, Сергія Миколайовича Брайка.
У залі художників працює дитяча художня студія з чотирирічним терміном навчання.
Адреса музею:Полтавська область,
м. Кобеляки, вул. Шевченка, 14
тел. 0 (243) 3-40-10
Директор музею – Скляренко Микола Володимирович
Пожалуйста, по своим личным поискам (по фамилиям рода) и отдельным населенным местам
Вы знаете, почти ничего и не могу посоветовать. Есть только Полтавское уездное правление, а Кобеляцкого нет...
ГАПО, Фонд 50. Полтавське волосне правління.
Списки гласних волосного земства – опис 1, справа 2; 1917 р.
Списки сиріт і вдів військовослужбовців, які загинули у Першу світову війну – опис 1, справа 6; 1917 р.