Кобелякский уезд (Украина (Україна)) - Генеалогический форум

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Кобелякский уезд — административно-территориальная единица в составе Полтавской губернии Российской империи, существовавшая в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки.

В 1913 году в состав уезда входила 21 волость:

Бреусовская — с. Бреусовка,
Село возникло на базе Зинковских хуторов, известных с XVIII века, среди которых был и казачий хутор Бреусовка
В настоящее время Бреусовка (укр. Бреусівка) — село, Бреусовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область. Является административным центром Бреусовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Винники, Красноселье, Новосёловка, Александровка Вторая, Хмарино и Чечужино.

Бригадировская — с. Бригадировка,
В настоящее время Бригадировка (укр. Бригадирівка) — село, Оленовский сельский совет, Козельщинский район, Полтавская область.

Бродщинская — с. Бродщина,
В настоящее время Бродщина (укр. Бродщина) — село, Бродщинский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Бродщинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Леваневское, Николаевка, Павловка и Самарщина.

Беликская — м. Белики,
В настоящее время Бе́лики (укр. Білики) — посёлок городского типа, Беликский поселковый совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Велико-Кобеликская — с. Столбина Долина, Давидовский хут.,
В настоящее время Столбина Долина (укр. Стовбина Долина) — село, Столбино-Долинский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Столбино-Долинского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Грекопавловка, Давыдовка и Кобы.

Волчеречская — хут. Волчереч, Великий Кобелячек, с., Волчереч, хут., Морковка (Граповка), с., Попово, с., Супротивная Балка, хут.
В настоящее время Великий Кобелячек (укр. Великий Кобелячок) — село, Великокобелячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Великокобелячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Козубы, Сулимы и Шелкоплясы.
В настоящее время Супротивная Балка (укр. Супротивна Балка) — село, Супротивнобалковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Супротивнобалковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Кальницкое и Пасечное.

Китай-Городская — м. Китай-Городок, Китайгород, м., Рудчанский хут.
В настоящее время Кита́йгород (укр. Китайгород) — село, Китайгородская сельская территориальная община, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Китайгородской сельской территориальной общины, в которую входят также сёла Рудка, Кравцовка, Рыбалки и Щербиновка.

Кишенская — м. Кишенка, Куты, д., Переволочна, м.
В настоящее время Кише́ньки (укр. Кише́ньки) — село, Светлогорский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Клюсово-Зачепиловская — хут. Клюсовские, Зачепловские хут., Пологовские хут.
В настоящее время Клюсовка (укр. Клюсівка) — село, Клюсовский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область.

Кобелякская — г. Кобеляки, Волчья Речка, с., Горешние Млины, с., Заворсклянский хут., Таранушечевский хут.
С 1765 года Кобеляки входили в Екатерининскую провинцию Новороссийской губернии,
здесь дислоцировался штаб Днепровского пикинёрного полка и его 4-я рота.
В 1773—1783 годах — ротный город 4-й роты Днепровского пикинёрского полка,
с 1796 года — входили в Кременчугский уезд Малороссийской губернии.
В настоящее время Кобеляки (укр. Кобеляки) — город, административный центр Кобелякского района Полтавской области.

Куликовская — хут. Куликовские, Задовчанский хут., Михновка, с., Николаевка, д. (Мазуровка), Пащенков хут., Решетиловские хут.
Шатраевка, д.

Кустоловская — с. Кустолово, Великий Степ, хут., Дробиновка, слоб., Кустоловский хут., Солонцы, хут.,
В настоящее время Кустолово (укр. Кустолове) — село, Кустоловский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Кустоловского сельского совета, в который, кроме того, входит село Малые Солонцы.

Лашковская — с. Лашково,
В настоящее время Ля́шковка (укр. Ляшківка) — село, Ляшковский сельский совет, Царичанский район, Днепропетровская область. Является административным центром Ляшковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Назаренки, Орловка и Шаровка.

Маячская — м. Маячка, Андреевка, с., Канавы, хут., Ливенское, с., Михайловка, с., Шидеева, д.
В настоящее время Маячка (укр. Маячка) — село, Маячковский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Маячковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Губаревка и Рекуновка.

Ново-Сенжаровская — м. Ново-Сенжары, Забродки, хут., Лелюховка, с.,
В настоящее время Но́вые Санжа́ры (укр. Нові Санжари) — посёлок городского типа, Новосанжарский поселковый совет, Новосанжарский район, Полтавская область.
Лелюховка (укр. Лелюхівка) — село, Лелюховский сельский совет, Новосанжарский район, Полтавская область. Является административным центром Лелюховского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Забродки.

Озерская — м. Озеры, Бригадировка, с., Комендантовка, д., Солошино, с.
В настоящее время Озера (укр. Озера) — село, Озерянский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область. Является административным центром Озерянского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Морозы, Поводы и Прощурады.

Орликская — м. Орлик, Заоченское, с.,Новый Орлик, м., Старый Орлик, м.
В настоящее время Орлик (укр. Орлик) — село, Орликский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Сокольская — м. Соколка, Дашковы хут., Дриждовы, хут., Лучки, с., Ханделеевка, с.
В настоящее время Левобережная Соколка (укр. Лівобережна Сокілка) — село, Ольховатский сельский совет, Кобелякский район, Полтавская область.

Хорошковская — с. Хорошки, Буняковка, м., Голтва (с предместьем Горы), м., Замостье, с., Прилепка, д., Хорошковские хут., Юрки, с.
В настоящее время Хоришки́ (укр. Хорішки)— село, Хоришковский сельский совет, Козельщинский район Полтавская область. Является административным центром Хоришковского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Вольное, Загребелье, Костовка, Пашеновка, Юрки и Юрочки.

Царичанская — м. Царичанка, Тарасовский хут.
Царича́нка (укр. Царичанка) — посёлок городского типа, Царичанский поселковый совет, Царичанский район, Днепропетровская область, Украина. Является административным центром Царичанского района и административным центром Царичанского поселкового совета, в который, кроме того, входят сёла Драговка, Дубовое, Калиновка, Лысковка, Пилиповка, Селяновка, Тарасовка и Турово.

Чорбовская — с. Чорбовка, Ивановка, с., Комаровка, с., Кустолова Чорбовка, с.
Чорбовка (укр. Чорбівка) — село в Кобелякском районе Полтавской области Украины. Является административным центром Чорбовского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла Белоконовка, Комаровка и Червоное.

Ищу информацию о селе Шовкопляси Ново-Санжарского района. Заранее благодарю.

Лена-Полтавчанка написал:

[q]
Ищу более подробную информацию о церквях: Архангельская церковь (1867-30-е годы ХХ в.) в с. Полузерье и Покровская церковь (?1912-?1965) в с. Стовбина Долина Новосанжарского района.
[/q]

Лена-Полтавчанка написал:

[q]
Может кто-то встречал информацию о метрических книгах или другие сведения о прихожанах из хуторов Романци, Шпортьки, Бредуны или Судивка Новосанжарского района?
Ближайшие церкви:
- Покровская церковь в Стовбине Долине, перенесена из Новых Санжар в 1870 году, сгорела летом 1955 года во время грозы;
- Михайловская церковь в Полузерье, перенесена из Старых Санжар в 1866 году, разобрана в 1930-х годах.
Еще интересует в этом плане Олександро-Невская церковь в Новых Санжарах (построена в 1888 году).
[/q]

С_Санжаренко написал:

[q]
Ищу информацию о селе Шовкопляси Ново-Санжарского района. Заранее благодарю.
[/q]

Лена-Полтавчанка С_Санжаренко

Внимательно прочтите материалы по Ново-Санжарскому району, которые размещены в этой теме, может где-то и есть упоминание указанных Вами населенных пунктов. Присоединяйтесь к числу исследователей района, истории создания его населенных пунктов. Если Вам удастся найти дополнительные источники, пожалуйста, смело размещайте их здесь. Удачи!

фото Шелкоплясы
http://foto-planeta.com/np/26786/shelkoplyasy.html

http://lelukhivka.ucoz.ru/index/istorija_shkoli/0-8

Лелюхівська загальноосвітня школа

Історія школи

Свій початок Лелюхівська загальноосвітня школа бере ще з кінця XIX століття, початку XX ст. У Кліровій книзі Полтавської єпархії на 1902 рік зроблено такий запис про Лелюхівську церкву:

«397, Села Лелюховки Георгіївська церков, деревяная, на каменном фундаменте, в одной святи с такой же колокольнею, холодная, построенная в 1771 году запорожскими козаками Иоанном Непий-Брагой и Заковом Пархоменко; Церковная библиотека; церковно – приходская школа – помещается в собственном доме; дом для квартиры священника; земля при церкви усадьбенной - в ширину 7, в длину 3саж. погост прежней церкви в длину 20, в ширину 23 саж. погост настоящей церкви 1070 кв. саж., усадьбенной 1130 кв. саж., пахатной 30 дес. 442 кв. саж., ружной 33 дес.; жалованья в год священнику 140 руб., псаломщику 36 руб., церковь от консистории в 34 верстах.

Прихожан 1155 о.м.п. и 1149 о.ж.п.
В приходе хутора Малый – Кобелячек.
Священник Иоанн Матвеев Головков – в сане 1894 г., камилавка 1900г.
Псаломщики: диакон - Віктор Петров Ващинський – в сане 1894г. и Евфимий Петров Браславский – в должности 1885 г.
Церковный староста козак Іаков Архипов Варрава»

Спочатку це була двокласна церковно-приходська школа. Завідував школою в 1904 році священик Іоан Головков, учителями були його дружина Наталія Головкова та Гавриїл Логвиненко. Про це свідчить похвальний лист Царенко Домнікії, датований 11 травням 1904 року. Дівчата навчалися окремо від хлопців. Основними предметами були Закон Божий, слов’янська мова, арифметика, а книги псалтир – євангеліє.

В після революційний час церква була закрита, а потім зруйнована. Приміщення школи в 1929 – 1930 роках знаходилося біля нинішньої траси Полтава – Кременчук (зі спогадів тодішнього учня першого класу Явтушенка Івана Пилиповича). Директором був Слюсаренко, а вчителем Рогозін Лев Львович (доцент Полтавського педінституту).

[ Изображение на стороннем сайте: 75f155923395.jpg ]

Коли в Україні проводилася сталінська політика колективізації (1928-1930рр.), частину заможних селян було розкуркулено, така доля спіткала селянина Вараву. В його жилі будинки в 30-ті роки була переведена школа. Вона стала чотирикласною. Завідував нею Лашко Федір Дем’янович. Церковні книги забрали, а видали букварі. Хлопці і дівчата почали навчатися разом. Першою вчителькою стала Шраменко Марія Юхимівна. В той час навчалися такі учні: Смоловий І.Я, Смоловий М.І, Охрей О.І та інші. Коли селяни утворили в 1928 році колгосп «До кращого життя», в тому ж році в школі почав діяти перший піонерський загін.

У роки голодомору 1930 – 1933 років велика частина дітей залишилася сиротами. Тому в приміщені школи було створено патронат, у якому перебували діти, залишені напризволяще, з хуторів і сіл Новосанжарського району. Голова колгоспу «До кращого життя» Дерев’янко виділяв продукти для харчування. Їсти варили для сиріт Решетило Мотря Гаврилівна та Брижань Ганна Іванівна. А в приміщені школи знову проводились заняття. В 1934 – 1936 році директором школи був Лашко Федір Дем’янович, а вчителями працювали Канюка Петро Якович, Кущ Іван Гаврилович, Гусак Яків Сергійович, Човган, Непорада Галина Мефодіївна, Мокляк Катерина Якимівна, Іванюк Феня Василівна.

В передвоєнні роки директором школи був Канюка Яків Петрович, а вчителькою була його дружина Непорада Галина Мефодіївна На той час піонери проводили велику антирелігійну пропаганду. Вчителька Комишова Євдокія Семенівна створила гурток юних безвірників.

Війна….

Під час фашистської окупації німці вимагали, щоб в школі висіли ікони і вивчався божий закон. Вчителька Шраменко Марія Юхимівна відмовилася і школу закрили.

Осінь 1943 року. Відгриміли бої в селі Лелюхівка. У село вступили передові частини Радянської Армії. Почав відновлювати свою роботу колгосп, головою якого був обраний Ремезов П.І. В селі відновлювала свою роботу також початкова школа. Вчителі Непорада Галина Мефодіївна та Шраменко Марія Юхимівна приймали дітей до школи. За направленням райкому комсомолу до школи піонервожатою прийшла працювати Коба О.П. – енергійна дівчина, яка на все життя пов’язала свою долю з дітьми. 1 січня 1944 року відкрилася початкова школа, завідуючою була Сербін Марія Федорівна. У цей час школа налічувала 165 учнів, 4 класи. Разом з тим ,що учні навчалися в школі, вони ще й саджали картоплю, моркву, капусту, буряки, соняшник. Все оброблялося учнівськими руками – і поління, і збирання. Ці продукти частинами здавалися в колгосп, а частинами використовували для харчування дітей. Був організований гарячий сніданок та обід для учнів.

В 1949 школу перейменовано в семирічну. Зросла кількість учнів у школі, а з нею і чисельність педагогічного колективу. Стали працювати Горошоченко Галина Тимофіївна – вчителем української мови та літератури, Вакуленко Марія Сергіївна - учитель російської мови та літератури, Гринько Юхим Кіндратович – вчитель історії та географії. Учителі початкових класів Шраменко Марія Юхимівна, Устименко Устина Леонтівна. Учителі початкових класів вели по два класи, класи – колективи.

Минали літа. Все ставало на свої місця. В 1951 році школа одержала нового директора – Огій Меланію Артемівну. Початкові класи були класи – комплекти. Із сходинки на сходинку до сонячних вершин знань вели учнів їх наставники – вчителі Фешин Б.В., Худолій В.О., Усенко У.Л., Вакуленко М.С., Ніценко Т.І., Болтушенко П. У ці роки в початкових класах почала працювати ветеран педагогічної праці Зубашич Марія Григорівна

[ Изображение на стороннем сайте: 21ba109234f7.jpg ]

У 1966 році піонервожатою школи стає Куць (Васильківська) Надія Павлівна. Це вона зі своїм ентузіазмом і запальним вогником у серці організувала учнів на добрі справи. В школі розгорнулася велика пошукова робота. Багато сімей дізналося, де поховані їх рідні, були частими гостями на Дні Перемоги!

[ Изображение на стороннем сайте: 62185d0855a8.jpg ]

В 1972 році директором Лелюхівської восьмирічної школи стає Варава Іван Кирилович. Його дружина Лідія Миронівна працювала учителем початкових класів. Але школа так і знаходилася в непристосованих для школи приміщеннях. Ставилися клопотання перед районним відділом освіти про будівництво нової школи. І ось у 1975 році директор школи Ірза Петро Вікторович домігся, щоб було розпочато будівництво нової школи.

За кошти колгоспу «Маяк комунізму» зводилася нова школа в центрі села.

І ось настало 1 вересня 1979 року. Саме тоді відкрила двері новозбудована школа. Яка то була радість! Ключ до знань з рук будівельників отримав директор школи Прокопенко Сергій Якович.

[ Изображение на стороннем сайте: a6ea92db8c32.jpg ]

[ Изображение на стороннем сайте: 9ebfbee3fdc7.jpg ]

Поряд з директором працювали завуч школи Скирда Зоя Павлівна, вчитель української мови Сальна Валентина Якимівна, учитель російської мови Явтушенко Людмила Олексіївна, вихователь Мокляк Антоніна Гнатівна, вчитель математики Литовченко Олена Іванівна, Васильківська Надія Павлівна. Піонервожатою тоді в школі була Вишнева Віра Гнатівна. Піонерська дружина школи носила ім’я Валентини Терешкової. Цікаво проходили дні народження піонерської організації, коли біля вогнища діти підбивали підсумки і нагороджували кращих.

Піонерська дружина школи 10 років була правофланговою дружиною району. В 1980 р. учні школи на честь річниці народження В.І.Леніна посадили на території школи ялини і берези.

Скільки літ прошуміло, а вона як навчала, так і навчає, бо це покликання школи – сіяти у дітей розумне, добре, вічне. Багато випускників випурхнуло з її стін. Серед них : лікарі, інженери, агрономи, зоотехніки, архітектори, вчителі. Школа вивчила і гордиться Героєм Радянського Союзу Гавришем І.Є, кавалером ордена Леніна Ковалем Григорієм Яковичем, тими, хто в серці береже настанови своїх учителів.

Естафету керівництва в 1983 році прийняла Сальна Валентина Якимівна. Педагогічний колектив складався з 18 педагогів, а учнівський з 180 учнів.

Учні школи неодноразово брали участь і займали призові місця на районних предметних олімпіадах, різноманітних конкурсах, фестивалях, змаганнях. Традиції школи, які були започатковані здавна, зберігаються і зараз.

Учителями, які внесли великий вклад у розвиток шкільної освіти в селі, нині є пенсіонери: Варава Лідія Миронівна – відмінник народної освіти, Скирда Зоя Павлівна - відмінник народної освіти, Явтушенко Людмила Олексіївна, удостоєна урядової нагороди - «Ордена Трудового Червоного Прапора»., воістину народна вчителька – Зубашич Марія Трохимівна, вчитель-методист Литовченко Олена Іванівна, біолог – Смолова Ольга Іванівна.

Їх естафету міцно тримають і продовжують: лауреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2002» в номінації «Хімія», учитель-методист Жильченко Володимир Анатолійович, учитель-хранитель минувшини школи, «Старший учитель» - Двірна Віра Гнатівна, вихователь-методист, «Старший учитель» - Мокляк Антоніна Гнатівна, «Відмінник освіти України», біолог-еколог за покликанням – Жильченко Олеся Тихонівна, вчителі молодших класів – Свищ Людмила Миколаївна, Улянич Валентина Григорівна, Горбенко Тетяна Степанівна, Гужва Любов Іванівна, вчителі точних наук: старший учитель математики – Яременко Людмила Володимирівна, Січкар Любов Володимирівна, вмілий мовник – Марченко Олена Миколаївна.

Особливих слів заслуговує керівник цього навчального закладу Сальна Валентина Якимівна, яка його очолювала з 1983 по 2010 роки.

З 2010 року директором школи став молодий, талановитий та енергійний керівник – Жильченко Володимир Анатолійович . Очоливши школу, він поставив собі за мету – продовжувати всі добрі традиції напрацьовані багатьма поколіннями вчителів школи та досягти нових успіхів і звершень в ім’я процвітання і слави Лелюхівської школи – храму Науки, Миру і Добра.

http://www.spadshina.pl.ua/201...9-19-10-53

Кобеляцький музей літератури і мистецтва

Кобеляцький край надзвичайно багатий на природу, яка сприяла появі видатних людей, які внесли значний вклад у розвиток культури України та у світову культуру. Зокрема, це письменники, артисти, художники, скульптори, науковці.

Музей літератури і мистецтва у м. Кобеляках працює з 10 лютого 1982 року. Організатором музею був учитель-краєзнавець Олексій Іванович Кулик.

Основною діяльністю музею є робота з відвідувачами, проведення екскурсій, семінарів вчителів шкіл району. Музей став методичним центром для студентської і учнівської молоді з питань правознавства, історії, географії, економіки та інших напрямків знань. Під експозицію музею зайнято десять кімнат.

Експозиційне розміщення матеріалів по залах музею:

Зал І. Історична довідка району
Історія заселення кобеляцького краю сягає в сиву давнину. Це стверджують десятки археологічних пам'яток, які знаходяться на всій території Кобеляцького району. Найдавніші люди жили на цих землях у добу неоліту, що тривала протягом VI-III тисячоліть до нашої ери.

Сліди таких поселень виявлені біля сіл Григоробригадирівки, Орлика, Солошеного. Кремінні знаряддя праці знайдено біля Кустолових Кущів. У селі Орлик знайдено ліпну чашу на високій пустотілій ніжці, виготовлену на початку III тисячоліття до н.е.

У 1803 році поселенню Кобеляки надано статус "повітового міста" Полтавської губернії і присвоїли міський герб, який символізує участь Кобеляцької сотні у розгромі уцілілої після Полтавської битви частини шведської армії біля села Переволочна 30 червня 1709 року.

Затверджений новий герб міста Кобеляки рішенням двадцять першої сесії Кобеляцької міської ради двадцять третього скликання від 15 грудня 2000 року, а також затверджений прапор і гімн міста.

У 1828 році у місті було затверджено міську думу і ратушу. Владу Рад в Кобеляках було проголошено 9 (22) січня 1918 р. У 1921-1923 роках у місті організовано десять кустарно-промислових кооперативів. У 1912 році в Кобеляках працювали жіноча і чоловіча гімназії, комерційне училище та 6 початкових шкіл.

У 1915 році у повіті було 217 різних видів шкіл, з них 206 однокласних, число учнів у повіті було 13846. Нині в районі діє 13 середніх, 24 неповних середніх, 6 початкових шкіл. Навчається 5542 учні, вчителів – 700 чоловік (на 1 січня 2008 року).

У місті працює сільське професійне училище, а з 2007 року сільський професійний ліцей, у якому навчається 365 учнів.

Перша бібліотека у місті розпочала діяти в 1885 році, громадська бібліотека була відкрита у 1893 році. У даний час у районі працює 45 бібліотек з книжним фондом близько 1 мільйона примірників книг. У 1890 році в Кобеляках відкрито народний дім, у якому театральна трупа ставила п'єси. У Будинку були організовані драматичний, танцювальний, хоровий колективи.

Славу Народного Будинку продовжують самодіяльні народні колективи міста і району. Нині до послуг населення у районі діють районний центр культури і дозвілля, у якому працює п'ять народних колективів: драматичний, танцювальний, хоровий ветеранів та народних троїстих музик, хоровий ансамбль.

Значний внесок у розвиток культури у місті та районі вносять Кобеляцька дитяча музична школа та Білицька дитяча музична школа, а також дитяча художня студія, яка працює на базі музею літератури і мистецтва м. Кобеляки. Значну роботу проводить районна газета "Колос" та районне радіомовлення. Яскравим проявом піклування про культурне життя населення нашого краю є проведення свят Слов'янської культури, організація виставок художніх робіт та робіт вишивальниць, різблярів, килимарів. Перша друкарня у місті відкрита у 1881 році. Поселення Кобеляки швидко зростало за рахунок переселенців із-за Дніпра, які втікали від постійних ворожих погромів.

На початок XIX століття, Кобеляки – велике місто, яке розкинулося по берегах Ворскли та Кобелячки. Населення міста зросло до 9500 чоловік (у Полтаві на той час проживало 8000, у Кременчуці – 7800 чоловік).

Своєрідність історичного розвитку району, як і всієї Полтавщини, безперечно перш за все тим, що довгий час ці землі були східною окраїною, прикордонням Русі.

Були урочища Олтава, Санчарове, Білицький брід, то, можливо, і колишнє урочище Кобякове — це теперішнє Кобеляки.

У ХІI-XV століттях землі по Ворсклі відійшли до Литовського князівства, яке згодом поєдналося з польською державою.

Кобеляцький край був на прикордонні з татарсько-кримським ханством та литовською державою. На середню і нижню частини р. Дніпра збігалися від феодально-кріпосницького поневолення вільні люди, які стали називатися козаками.

Зал II. Загальна експозиція
В експозиції висвітлюються матеріали про видатних особистостей Кобеляччини:

– народну артистку СРСР, бандуристку, лауреата премії імені Т.Г.Шевченка Гриценко Тамару Олександрівну;

– скульптора Лоїка Семена Андрійовича;

– поета Усенка Павла Матвійовича;

– письменника Загребельного Павла Архиповича,

– поетеси Овдієнко Людмили Миколаївни, члена спілки письменників України;

– художників Левицького Дмитра Григоровича, Петрицького Анатолія Григоровича, Лося Івана Григоровича;

– Ковельського Якова Павловича українського філософа-просвітителя;

– Богдановича Іпполіта Федоровича, поета автора відомої поеми "Душенька";

– Остроградського Михайла Васильовича, академіка Петербурзької академії наук;

– Івахненка Олексія Григоровича, відомого українського вченого у галузі технічної кібернетики.

Культурний внесок у розвиток кобеляцького краю внесли грузинські поселенці, які емігрували на початку XVIII ст. від нападів турецьких і персидських завойовників. У Біликах жили князі Жевахов, Гіреєв, Маквелов, дворяни Кахов і Мурзинов. У Кобеляках і Кишеньках проживали Баратови, в Сокільці – Чалаєв та інші.

Зал III. Класики української літератури
Олесь Терентійович Гончар
Народився 3 квітня 1918 року у передмісті Дніпропетровська. З трьох років виховувався у дідуся і бабусі в селі Суха Кобеляцького району. Закінчив Сухівську початкову школу, потім Бреусівську семирічку, Харківський технікум літератури. На четвертому курсі Харківського університету, у 1941 році О.Т.Гончар вступає у студентський загін і йде на фронт.

У цьому ж році був поранений і потрапляє у полон. У вересні 1943 року його звільняють радянські війська і він далі йде воювати. У експозиції розміщені його портрет, біографія. Стенд "Олесь Гончар. Джерела творчості" розповідає про юнацькі роки письменника, солдатські будні Великої Вітчизняної війни.

Стенд "Подвиг письменника" вміщує роман-трилогію "Прапороносці", твори "Таврія і Перекоп", "Тронка", " Бригантина", "Чари-камиші", "Берег любові", "Циклон", "Твоя зоря", "Собор".

Стенд "Олесь Гончар і Полтавщина" розкриває зв'язок письменника з своїми земляками. Зустріч біля музею Олексія Максимовича Горького в с. Мануйлівка Козельщинського району, зустріч із кобелячанами у с. Суха, де пройшли дитячі і юнацькі роки письменника.

Стенд "На передньому краї" розкриває талант письменника, який виступав на всесвітніх форумах, конференціях, конгресах, закликав світове суспільство боротися за мир в усьому світі.

У вітринах зберігається література письменника та матеріали про його творчий та життєвий шлях.

Літературно-мистецька карта Кобеляцького повіту (району) розкриває географію, звідки вийшли у світи люди, які прославили кобеляцький край своїм талантом, розумом, дійством письменника, поета, художника, артиста, скульптора, науковця.

Бобрищев Костянтин Васильович. Чільне місце в експозиції залу посідають матеріали Бобрищева Костянтина Васильовича, Президента Міжнародного фонду "За примноження добра на Землі", що має свій орден Миколи Чудотворця. К.В.Бобрищев – професійний фотохудожник, серед доробків якого роботи "Неистовый доктор Касьян", "Их знают все", "Излечение по Касьяну и не только", "Отчий край". К.В.Бобрищев член Італійської та Української академії наук.

Плідно працює у галузі поезії поетеса Людмила Миколаївна Овдієнко, дружина К.Бобрищева. Значну частку у розвиток культурного життя міста внесли і вносять учителі-краєзнавці Аким Ілларіоновичм Дубина, Андрій Лукич Левченко, Кім Євдокимович Ілляшенко, Трохим Никонович Бажан та інші. Зокрема, Вадим Борисович Михайловський протягом десяти років досліджував і описав історію розвитку освіти Кобеляччини. Трохим Никонович Бажан грунтовно дослідив подорож Тараса Григоровича Шевченка через наш край у 1845 р., зокрема його зупинку в урочищі "Стінка", де поет змалював краєвид біля переправи через річку Ворскла.

Зал IV. Класики української літератури
"Сила наших книг там, де вони насичуються

справжніми Землі живого життя "

П. Загребельний

Павло Архипович Загребельний – класик української літератури історичного жанру. Народився 25 серпня 1924 року у с.Солошено Кобеляцького району у сім'ї селянина. Закінчив десять класів Озерської середньої школи. У неповних сімнадцять років пішов добровольцем до армії. У серпні 1941 року був поранений. З 1946 по 1951 рік навчався у Дніпропетровському університеті філологічного факультету. Друкуватись почав з 1949 року. Відомий своїми творами "Роксолана", "Євпраксія", "Розгін", "Шепіт", "Смерть у Києві", "Диво" та багато інших творів. У своїх творах автор розкривав історичні події, правдиво описував буття суспільного життя.

Юрій Петрович Дольд-Михайлик народився 17 березня 1903 року у селі Бутенки Кобеляцького району у багатодітній сім'ї залізничника. Його роман "І один у полі воїн" та "У чорних лицарів" перевидавався на десятках мов світу. У музеї експонуються його робочий стіл та крісло, за яким письменник писав свої незабутні твори та як драматург написав виставу "Щорс", яка з успіхом йшла в Запорізькому театрі.

Андрій Васильович Головко народився 3 грудня 1897 року у селі Юрки Кобеляцького повіту (нині Козельщинський район) на Полтавщині у заможній селянській сім'ї. У 1908 році по закінченню початкової школи вступив до Кременчуцького реального училища. Протягом 1918-1919 років працював учителем Троянівської початкової школи Кобеляцького району. У 1923 році переїздить до м. Харкова, розпочинає працювати над романом «Бур'ян». Цього ж року виходить його перша збірка "Дівчина з шляху". Приступає до роботи над романом-трилогією "Три брати". Цей задум реалізований романами "Мати, "Артем Гармаш". Учасник Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1943 року повернувся до Києва. У 1969 році за роман "Артем Гармаш" А.Головку присуджено Державну премію УРСР імені Т.Шевченка. А.В.Головко помер 5 грудня 1972 року, похований на Байковому кладовищі у м. Києві.

У багатьох своїх творах наш земляк показав життя і образи людей під враженням перебування на Полтавщині, зокрема в Кобеляцькому краї.

Зал V. Життя і праця Миколи Андрійовича Касьяна
Микола Андрійович Касьян народився 10 квітня 1937 року у селі Бережнівка Кобеляцького району на Полтавщині.

Народний лікар СРСР, заслужений лікар України. Кавалер багатьох урядових нагород України, а також інших країн. Академік Італійської та Української академій наук. Через його золоті руки пройшло десятки тисяч людей. Ім'я Миколи Андрійовича Касьяна занесено до "Книги рекордів Гінесса",

Природа нагородила Миколу Андрійовича від батька і неньки даром цілителя. Цей дар лікар використовував до останку. Окрім дару цілителя мав творчий талант писати вірші, музику і взагалі був надзвичайно обдарованою людиною. Побажаємо нашому цілителю доброго здоров'я на мно-гії, многії літа.

Зал VI. Плеяда земляків-письменників.
Письменник-патріот, письменник-інтернаціоналіст, генерал Лукач Мате-Залки, життя якого стало легендою. Народився в Угорщині у невеликому с.Матольч на березі річки Семаш у родині корчмаря 23 квітня 1896 року.

У роки Першої світової війни доля закинула його у Росію, у російський полон. З 1928 по 1936 роки Залка щороку приїздить у с. Білики Кобеляцького району. Тут він працює над творами "Безсмертя", "Кавалерійський рейд", "Добердо" та іншими творами. Коли прийшли грізні вісті з Іспанії, серце борця пробило тривогу. Він змінює перо на гвинтівку. В Іспанії Лукач формує відому дванадцяту інтербригаду. У 1937 році генерал Лукач загинув в Іспанії. Людство пам'ятає письменника-інтернаціоналіста, що живе і бореться у своїх прекрасних творах.

Ілля Володимирович Дубинський народився 29 березня 1898 році у с. Бутенки Кобеляцького району на Полтавщині у родині службовця.

Літературні твори почав писати з 1922 року. У них автор розкриває в основному одну тему: героїчні подвиги першого регулярного формування Радянської України – Червоного козацтва. Окремими виданнями вийшли твори: "Рейды конницы", "О войне будущего", "Контрудар" та інші. Ілля Васильович проводив велику роботу з молоддю з патріотичного виховання.

Дмитро Васильович Ткач народився 11 вересня 1912 року в с. Орлик Кобеляцького району Полтавської області у родині столяра. Вітчизняну війну пройшов з першого дня до останнього. Систематичну літературну діяльність Дмитро Васильович розпочав у 1945 році. Окремими виданнями вийшли твори і збірки оповідань: "Плем'я дужих", "Моряки", "Чергове завдання", збірка нарисів і оповідань "Господарі надр", "Єсть стояти насмерть", "Шторм і штиль" та інші твори.

Семен Михайлович Журахович народився 6 листопада 1907 року у с. Сокілка Кобеляцького району на Полтавщині у родині ремісника. Закінчив сім класів. У роки Вітчизняної війни Семен Михайлович – відповідальний секретар фронтової газети "За радянську Україну". У газеті працювали Андрій Малишко, Р.Воскресенський, А.Шиян. Після війни п'ять років працював у газеті, одночасно навчається в педагогічному інституті і пише літературні твори. Перша збірка нарисів "На визволеній землі" вийшла в 1940 році. У післявоєнні роки вийшли повісті "Дороги вірних", "До них іде весна", "Велика розмова" та інші твори. З теплотою описує письменник своє дитинство. На літературне зростання Семена Михайловича мали великий вплив творчість і дружня підтримка письменників Павла Тичини, Юрія Яновського, Андрія Головка, Юрія Смолича, Леоніда Первомайського, Михайла Ткача, про яких тепло і з вдячністю відзивається письменник. Тісне спілкування єднає Жураховича з рідним краєм. Він часто приїздив у Сокілку, був у Кобеляках, Біликах, зустрічався з читачами. У своїх творах часто згадував Полтавщину, з теплотою описує своє дитинство і юність, рідні місця в усних автобіографічних нарисах "Видно шляхи Полтавськії".

Михайло Семенович Білецький народився 8 листопада 1910 року в м. Кобеляки на Полтавщині в родині робітника. Навчався в Кобеляцьких школах, працював електриком. Закінчив Полтавський педагогічний інститут та Московський літературний інститут. Учителював у Карлівському районі. Учасник війни з 1942 року. Після війни працював у редакціях газет у Львові, Тернополі та на Волині у журналі "Перець". У післявоєнні роки працював переважно у галузі сатири і гумору. Видав збірки гуморесок "З оригіналом згідні", "Лірика з перцем", "Про пеньки і опеньки", "Генерал Безштанько", "Свій не свій на дорозі не стій". Михайло Семенович часто приїздив у рідні краї, виступав з своїми творами перед трудівниками полів і ферм, робітниками і учнями.

Павло Матвійович Усенко народився 23 січня 1902 року у селі Заочінське Кобеляцького повіту (нині Дніпропетровська область) у родині селянина-бідняка. Закінчив вищу початкову школу, курси соціального виховання і курси шкільних інспекторів. З грудня 1917 по 1922 рік – читець, бібліотекар у рідному селі. У 1929-1931 роках навчався в Харківському інституті червоної професури на літературному відділі. Учасник Великої Вітчизняної війни. Був військовим кореспондентом на Південному фронті. Брав участь в обороні Києва, Харкова, Ворошиловграда, Сталінграда, у визволенні Одеси, Кишинева, Софії, Белграда, в боях за Будапешт.

У післявоєнні роки бере активну участь у літературному, громадсько-політичному житті. Як поет продовжує бойові і трудові будні. Перші вірші Павло Усенко написав і надрукував у жовтні 1928 року. Окремими виданнями вийшли книги віршів і поем "Поезії" – 1937 рік, "За Україну" – 1941 рік, "Клянусь" – 1942 рік та інші. Помер у м. Києві.

Володимир Леонідович Кашин. Видатний український письменник-публіцист. Народився 30 березня 1917 року у м. Кобеляки Полтавської області. Твори Володимира Кашина в основному пригодницького жанру. Зокрема, "Справедливість моє ремесло", "Буревне", "По той бік добра", "Дівчина долі шукала", "Мои друзья" та інші твори.

В.Кашин – майстер цього жанру пригодницького роману у сучасній українській літературі, а останнім часом і за рубежем.

Помер письменник в травні 1992 р.

Зал VII. Літератори Кобеляцького краю початку XXI століття та народні артисти, що вийшли з Народного Дому
Початок XXI століття у Кобеляцькому районі відкрив ряд нових імен. Зокрема: Костянтина Бобрищева, який порадував своїм двотомником "Отчий край". Це енциклопедична робота про кобеляцький край з краєзнавства. Понад сто п'ятдесят видатних людей, які мають відношення до Кобеляччини описав К.В.Бобрищев в "Отчому краї".

Володимир Семенович Чернявський. Його твори насичені правдою про життя людей, з якими йому прийшлося працювати понад тридцять років. Зокрема: "Кобеляччина на межі тисячоліть", "Народна дипломатія", "Свята земля очима паломника" та інші твори.

Поезія Василя Безкоровайного "Дивлюся серцем" розкриває пороки нашого суспільства. Лірика Олександри Романченко і Олександри Осадчої, "Трагічні сторінки моєї Вітчизни" Валентина Телятника, пісні Людмили Митько "Росою плакала калина" й інше. Овдієнко Людмила Миколаївна – поетеса, член спілки письменників України.

Народний артист України Євген Антонович Золотаренко народився 8 грудня 1889 року у м. Кобеляки Полтавської області у сім'ї бідняка. Змалку полюбив народну творчість, українські пісні, народні звичаї, навчався в Кобеляцькому комерційному училищі. Брав активну участь у драматичному колективі Народного Дому. З 1923 року виступає на професійній сцені у складі трупи театру імені Марії Заньковецької. Десятки образів актор створив на сцені музично-драматичного театру ім. М.В.Гоголя у м. Полтаві.

Любив Євген Антонович рідний край. Буваючи в Кобеляках, зустрічався з земляками, виступав перед ними, ходив милуватися незабутніми місцями на Гатищі, річкою Ворсклою. Намалював ряд картин про рідні краєвиди. В 1954 році присвоєно звання Народного артиста України.

Народний артист України Степан Йосипович Шкурат народився 6 січня 1886 року у м. Кобеляки на Полтавщині у сім'ї пічника. Змалку наймитував, працював шевцем і пічником.

Будучи постійним і одним з учасників трупи Народного Дому у Кобеляках Степан Шкурат вперше виступає у ролі Миколи в п'єсі Котляревського "Наталка-Полтавка" (1903 рік). Галерея сценічних образів, створена ним у Кобеляках, поповниться після переїзду його до м. Ромни Сумської області. У 1918 році у Ромни приїхав скульптор І.П.Кавалерідзе встановлювати за своїм проектом пам'ятник Т.Г.Шевченку. Серед робітників-каменярів, які споруджували постамент, він зустрів студента, якого згодом запросив до Роменського народного музично-драматичного театру, яким він керував. У 1928 році С.Й.Шкурат вперше знімається в кіно в образі селянина-бунтаря у фільмі "Злива" режисера І.П.Кавалерідзе. Згодом знявся у фільмах "Перекоп", "Штурмові ночі", " Коліївщина", "Наталка-Полтавка", "Запорожець за Дунаєм", "Григорій Сковорода", "Повія" цього ж режисера. У фільмах Олександра Довженка він створив яскраві образи Панаса Трубенка ("Земля"), Степана Губи ("Іван"), Худякова ("Аероград"). За виконання ролі денщика Потапова у фільмі "Чапаєв" режисерів Васильєвих він був удостоєний звання Заслуженого артиста Російської Федерації в 1935 році. Добре знаючи потреби народу, його традиції актор створив яскраві образи, які хвилювали і продовжують хвилювати глядачів великою правдою життя, глибиною психологічного розкриття.

Народний артист С.Й.Шкурат увійшов у плеяду видатних самобутніх талановитих акторів-реалістів кіно. Помер актор 26 лютого 1980 року. Похований в м. Ромни Сумської області.

Павло Семенович Колесник народився 17 січня 1904 року у Кобеляках в родині службовця. З дитячих літ допомагав батькам пасти громадську худобу. У 1916 році закінчив Кобеляцьке міське початкове училище, в 1921 році середню трудову школу, брав активну участь у художній самодіяльності. На одному з концертів драматичного гуртка при Кобеляцькому Народному Домі, його почув визначний артист Д.І.Козачновський і запросив у Донецький театр музичної комедії, художнім керівником якого був.

З 1931 року П.С.Колесник на професійній сцені, а з 1936 по 1941 рік актор Полтавського музично-драматичного театру імені Гоголя. Тут він створив близько двадцяти незабутніх ролей. Серед них: Карась ("Запорожець за Дунаєм"), Голова ("Майська ніч"), Виборний ("Наталка Полтавка"), Батько ("Катерина"), Хома ("Ой, не ходи, Грицю") та інші.

З початком Великої Вітчизняної війни добровільно йде на фронт, створює армійський ансамбль. У 1945 році П.С.Колесник повертається до Полтави, працює актором музично-драматичного театру ім. М.В.Гоголя, а з 1946 року –солістом і керівником Полтавської державної філармонії. У 1951 році Колесника запрошують солістом у Державну капелу бандуристів УРСР, директором і художнім керівником якої був О.З.Маньківський. Володар могутнього баса, чудової сценічної зовнішності, він водночас був чудовим драматичним актором. Особливо йому удавалися гумористичні народні пісні: "Удовицю я любив", "Нехай буде гречка", "Та були у кума бджоли", "Як засядемо, браття", "Ой під вишнею, під черешнею" та інші. У складі Українського народного хору П.С.Колесник виступав у багатьох країнах світу. Помер заслужений артист України 15 вересня 1976 року у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

Григорій Тихонович Китастий. Керівник капели бандуристів міста Детройт, Сполучені Штати Америки. Українська капела бандуристів імені Т.Г. Шевченка у 1963 році відзначила своє п'ятдесятиріччя. За період своєї діяльності капела виступила в багатьох країнах світу, у тому числі в Україні, Німеччині, Великобританії та інших країнах.

Віталій Дмитрович Кирейко народився 23 грудня 1926 року у селі Широке Солонянського району на Дніпропетровщині в сім'ї вчителя. У 1932 році сім'я Кирейків переїхала до міста Кобеляки. Тут Віталій навчався в середній школі, брав активну участь у заняттях та виступах хору, яким керував його батько. Навчившись від батька музичної грамоти, Віталій де тільки міг переписував нові твори і розучував їх. Так перед ним відкрився чарівний світ музики Глінки, Чайковського, Шопена, Лисенка та інших композиторів. Восени 1944 року Кирейко вступив до Київської консерваторії, де він навчався по класу композиції, яку закінчив у 1949 році і став викладачем педагогічних дисциплін в Київській Державній консерваторії імені П.І.Чайковського, мав ступінь кандидата мистецтвознавства і вчене звання професора. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист УРСР, член Президії правління Спілки композиторів України, заступник голови Спілки композиторів України, автор опери "Лісова пісня" за драмою-феєрією Лесі Українки, "У неділю рано" за повістю Ольги Кобилянської, "Марко в пеклі" за драмою І.Кочерги. Віталій Кирейко працює над обробкою народних пісень, пише музику до театральних вистав.

Народна артистка України, лауреат премії імені Тараса Григоровича Шевченка Тамара Олександрівна Гриценко. Народилася у селі Орлик Кобеляцького району. Виступала в жанрі тріо бандуристок: Марія Голенко, Ніна Писаренко та Тамара Гриценко. Широкий репертуар народних українських пісень прославив тріо в багатьох країнах світу.

Нещодавно з'явилася надзвичайно цікава експозиція Віри Сергіївни Роїк, Героя України, кавалера багатьох орденів та звань України. Заслужений майстер народної творчості України, Заслужений художник Автономної Республіки Крим, член спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Майстриня володіла понад десятками видів народної вишивки.

Народилася Віра Сергіївна Роїк у м. Лубни Полтавської області 25 квітня 1911 року. Трудову діяльність розпочала в артілі вишивальниць. В 1941 році була призвана до лав Червоної Армії. Після контузії довічно стала інвалідом другої групи, а потім першої. З 1952 року проживала у м. Сімферополі, з 1962 року на творчій роботі як методист образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Володіючи рідкісними організаційними здібностями, талантом педагога і майстерністю художника, Віра Сергіївна організувала 243 персональні виставки своїх унікальних робіт. Її роботи демонструвалися в 36 музеях різних країн, згадувалися авторами 75 книг, у довідниках Української енциклопедії.

Вишиванки Віри Сергіївна Роїк – це неповторна гама кольорів, краса, яку вона несла людям.

Зал VIII. Молоді таланти.
У залі представлена зібрання робіт молодих художників, вишивальниць. Килими Зіни Степанівни Дряпаченко та Олександри Іванівни Калюжної, рушники Олександри Осадчої зачаровують відвідувачів музею своєю красою.

В експозиції роботи скульптора Семена Андрійовича Лоїка. Народився скульптор в с. Сухинівка Кобеляцького району на Полтавщині у сім'ї селянина. Згодом батьки переїхали у м. Кобеляки. Навчався в Кобеляцькій середній школі, яку закінчив у 1941 році. Учасник Великої Вітчизняної війни. Навчався в Московському інституті прикладного і декоративного мистецтва, а в 1952 році – в Московському вищому художньо-промисловому училищі. Виконував обов'язки декана художнього факультету Московського технологічного інституту.

З 1954 року бере участь в обласних, республіканських і всесоюзних виставках. Член Спілки художників Союзу з 1958 року. С.А.Лоїк працює у галузі скульптури, створив ряд цікавих робіт, які знаходяться у музеях багатьох міст країни. Семен Андрійович автор пам'ятника і стели на місці будинку, де жили Герої Радянського Союзу Зоя і Олександр Космодем'янські. Його роботи експонувалися на виставці у Кобеляцькому музеї літератури і мистецтва. Скульптор виконав скульптурну композицію пам'ятника на честь воїнів Радянської Армії, які форсували р. Дніпро на Бородаєвському плацдармі.

Зал IX. Художня самодіяльність району
Експозиція представлена матеріалами розвитку художньої самодіяльності району, весільні обряди міста. Зокрема представлені матеріали про земляків та гостей кобеляцького краю: народного артиста Олексія Баталова, диктора Всесоюзного радіо Віктора Балашова, Народного артиста України, композитора Олександра Білаша, Народної артистки України Раїси Кириченко, Народного артиста України Владлена Давидова, Героя Радянського Союзу, космонавта Гречко, Народного артиста Радянського Союзу Йосипа Кобзона і інших. Художні роботи Пилипа "Васильовича Лагоди, Олександра Григоровича Максименка, Сергія Івановича Васильківського.

Зал Х. Художній.
Експонуються картини професора Харківського інституту мистецтв, завідуючого кафедрою малюнка Сергія Максимовича Солодовника, Заслуженого художника України Івана Григоровича Ярового, Сергія Аркадійовича Коломійця, Сергія Миколайовича Брайка.

У залі художників працює дитяча художня студія з чотирирічним терміном навчання.

Адреса музею:
Полтавська область,
м. Кобеляки, вул. Шевченка, 14
тел. 0 (243) 3-40-10
Директор музею – Скляренко Микола Володимирович

http://www.spadshina.pl.ua/201...9-08-16-59

Перелік
музеїв, створених у складі підприємств, організацій, установ та навчальних закладів Полтавської області, що перебувають на обліку органів культури

9. Кобеляцький район - 9 музеїв

35. Білицький художній, 1973, окреме, 140 кв.м, с. Білики

36. Іванівський історичний, 1964, школи, 48 кв.м, с. Іванівка

37. Історії Кобеляцького техучилища №43, 1979, гуртожитка, 22 кв.м, м. Кобеляки, вул. Шевченка, 47

38. Мартинівський історичний, 1968, школи, 22 кв.м, с. Мартинівка

39. Озірський історичний, 1962, СБК, 56 кв.м, с. Озера

40. Орлицький історичний, 1964, шкільне, 50 кв.м, с. Орлик

41. Радянський історичний, 1968, школи, 50 кв.м, с. Радянське

42. Сокільський історичний, 1964, школи, 30 кв.м, с. Сокілка

43. Шенгурівський історичний, 1972, школи, 51 кв.м, с. Шенгури

17. Новосанжарський район - 1 музей

68. Новосанжарський краєзнавчий, 1966, окреме, 60 кв.м, смт. Н.Санжари, вул. Шевченка, 3

Елена, добрый день! Как это ни прискорбно, но видимо, информацию о своем родном селе Шовкопляси найти не удастся. Собрал все, что еще можно собрать, в основном это воспоминания и старые фотографии. Из воспоминаний узнал, что жил там богатый помещик, фамилию его никто не помнит, но есть в селе небольшой пруд, который называется Комарчин. И название это якобы произошло от фамилии этого помещика. Поиски ничего не дали, но мне кажется, что если это был действительно богатый человек, то должен же был где - то засветиться. И поэтому подумал, что он мог быть гласным Кобеляцкого уездного собрания. Прочитал все отчеты (имеющиеся в интернете), но там тоже ничего. Вы не могли бы подсказать, где могут быть списки этих гласных? Может, они что - либо прояснят? Заранее благодарю!

Это мой дед. Судя по похоронке, погиб осенью 1943 года в Новосанжарском районе Полтавской области. Указан населённый пункт, Кобеляки. Так же упоминалось село Маячка. По найденой информации, а именно скан страницы безвозвратных потерь 7 гв. армии, 84 отдельного ЗО - похоронен на восточной стороне села Губаревка.
http://www.obd-memorial.ru/Ima...3257bf2076
По данным на сегодняшний день, село - это меньше сотни жителей. Обращался на сайт п. Кобеляки, ответа нет. Как можно уточнить, где ??? Есть ли списки похороненных ?
Кстати, смущает запись из книги потерь. Полтавская область читается, село Губаревка, а вот район никак не похож на Санжарский или Новосанжарский. Кстати здесь тоже попадается написание через а и е. Сенжарский. Но судя по поиску других районов с Губаревкой нет, только в Харьковской области. Ещё момент, все довоенные фото деда - в форме артиллериста, сержант. Как он попал в СМЕРШ ? Но это не главное. Через три недели еду в западный регион России, будет пара-тройка свободных дней, хотел побывать на могиле, а куда конкретно... ? Живы два сына Николая Фёдоровича, информации так же немного, кроме писем пионеров ухаживавших за могилой, но это было довольно давно. Вот именно в них упоминалось с. Маячка.
С уважением, Александр.

RA0CFX

Александр, на сайте ОБД мемориал есть фото захоронения. Можете ехать - село Маячка Новосанжарского района Полтавской области.

http://obd-memorial.ru/html/info.htm?id=83897850&page=2

Страна захоронения Украина
Регион захоронения Полтавская обл.
Номер захоронения в ВМЦ ЗУ380-17-393
Место захоронения Новосенжарский р-н, с. Маячка, центр села, кладбище
Дата создания современного места захоронения __.__.1943
Дата последнего захоронения __.__.1943
Вид захоронения братская могила
Состояние захоронения удовлетворительное
Количество могил 1
Захоронено всего 13
Захоронено известных 13
Захоронено неизвестных 0
Кто шефствует над захоронением к/з им. Щорса, Маячанская средняя школа

[ Изображение на стороннем сайте: 4995ab985cb8.jpg ]

[ Изображение на стороннем сайте: 5c831f852d60t.jpg ]

[ Изображение на стороннем сайте: 9e1e872762e4t.jpg ]

Карта территориального разграничения Полтавской губернии в масштабах местных изучений : с прил. табл. и пояснит. текста
Л. В. Падалка. — Полтава : Изд. Полтав. Ученой Архив. Комис., 1914 (Т-во Печат. Дела).

Были три брата, Александр, Владимир и Николай.
Александр и Владимир завершил школу офицера.
1918 будут emigirali в Сербию на корабль из Одессы. Александр и Владимир умер от тифа на корабль,
самые молодые Николай прибыл в Сербии.
Николай родился 03/03/1903 в Kobeljaki.
У них было три сестры Любовь, Лидия и Надежду, они остались в Kobeljaki. Люба была учительницей
Они жили в Покровской улице на углу, через улицу на углу живого Попов.
Их тетя Ольга Захаренко, Пирогов и Руднев
Их отец и мать были названы Василий и Анна

Пожалуйста людей из Kobeljaki если они знают то, что мы пишем

Кобелякский уезд

уезд по АТД в составе Полтавской губ., существовавший в 1781 — 1923 годы. Уездный город — Кобеляки