ФАМИЛИИ

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

severinn написал:

[q]
А кто знает шумерский ?...
[/q]

severinn знает. Или нет?

Ну если все слова из шумерского... то все и знают.

severinn написал:

[q]

Geo Z написал:
[q]
Так закрываем все темы и оставляем одну: Происхожджение фамилий из шумерского языка. И усё.
[/q]

А кто знает шумерский ?...

[/q]

Несколько профессоров-шумерологов в мире точно знают этот язык

Есть даже Шумеро-аккадско-Русский словарь. Так что, вооружившись этим словарем, мы все руские фамилии расшифруем

http://kitap.net.ru/halikov5.php

1. АБАШЕВЫ. В дворянстве с 1615 года (ОГДР, VIII, с. 42). От Абаша Улана — воеводы казанского хана, в 1499 году перешедшего на русскую службу. В 1540 году Абашевы Алёша, Чулок, Башмак упомянуты как жители Твери, в 1608 году Абашев Автал Черемисин отмечен в Чебоксарском уезде (Веселовский 1974, с. 9). По Н.А.Баскакову (1979, с. 216), фамилия происходит от татарского аба "дядя с отцовской линии", абас " дядюшка". В последующем известные учёные, военные, врачи (РБС, I, с. 6).
2. АБДУЛОВЫ. Распространённая фамилия от мусульманского имени Абдулла (Габдулла) "Раб божий; Раб аллаха" (Гафуров 1971, с. 28-29). Широко употреблялось и казанцами; например, казанский царь Абдул-Летиф, в 1502 года пленён и ему в удел выделена Кашира. В последующем Абдуловы — известная фамилия дворян, учёных, артистов и др. (РБС, I, с. 6)...

и.т.д.

.
Tino написал:

[q]

severinn написал:
[q]

Geo Z написал:
[q]
Так закрываем все темы и оставляем одну: Происхожджение фамилий из шумерского языка. И усё.
[/q]

А кто знает шумерский ?...

[/q]

Несколько профессоров-шумерологов в мире точно знают этот язык Есть даже Шумеро-аккадско-Русский словарь. Так что, вооружившись этим словарем, мы все руские фамилии расшифруем
[/q]

Прізвище Шульга в Україні – не випадкове!

Скільки лівшів у світі? Точної статистики нема. Тільки називається приблизна цифра: ліворукі люди складають десь 10 відсотків від загальної кількості.

А скільки є шульг у нас (означення лівші в українській мові)? Теж нема відповіді. Одні схиляються до середньосвітової цифри, інші применшують...

Взагалі ж, вже практикою доведено, що ліворукі люди частіше стають творчими особистостями. Скажемо, в Голлівуді такими є понад 25 відсотків акторів.

А українці – не талановиті? Та якраз українські актори, співаки та музиканти нині формують російську поп-культуру!

Отже Шульга. З великої букви. Бо ж на те, що ліворукі українці колись мали вагу в суспільстві, якраз і вказує прізвище Шульга. На підтвердження цієї думки наведу цифри.

Інтернет-база українських прізвищ, складена на основі телефонних довідників, свідчить, що на сьогодні в Україні проживає власників стаціонарного телефонного номера (тобто, не враховуючи членів сім’ї):

Шульга – 29393 особи.
Шульгін – 1876 осіб.
Шульженко – 5249 осіб.
Ще є батько і син з прізвищем Шульговський і 13 осіб з прізвищем Шульгов.

У Києві з прізвищем Шульга нараховується 413 власників стаціонарного телефонного номера; у Москві – 1224 особи.

Ось такий підрахунок...

Та й навіщо далеко ходити! На моїй малій батьківщині у Кагарлику Київської області є кілька сімей з прізвищем Шульга. А моїм першим наставником у журналістиці був Олексій Миколайович Шульга, який працював у Кагарлицькій районній газеті. А так вже співпало, що я від природи – шульга...

Так про що кажуть наведені вище цифри? Відповідаю. Телефонний номер закріплюється за одним власником помешкання. В українських селах процес телефонізації за радянської влади відомо був яким... А в середньому по Україні сім’я, згідно статистики, складається приблизно з чотирьох осіб.

Тож пропоную провести просту арифметичну дію, з урахуванням сільських Шульг, що не мають домашніх телефонів, та й вивести хоча б приблизну відповідь: так скільки ж є українців з прізвищем Шульга?

Пропоноване перемноження легко доведе: під час масового надання прізвищ кріпакам, − ліворуких українців було дуже багато.

Нагадаю, як той процес відбувався.
На території теперішньої України більш-менш масово офіційні прізвища стали з’являтися у період царювання Петра I. Саме він започаткував реформи, які покликані були переінакшити боярську Русь, наслідуючи Європу. А це пов’язалося не тільки з найняттям на службу іноземців, а й з великим переселенням майстрового люду. Звичайно, і з України. Наприклад, гранітне мереживо нинішнього С.-Петербургу вкладали українські каменярі. А людей потрібно було рахувати, аби ставити “на довольствіє”. Тож у списки і заносилися перші офіційні прізвища простолюдинів.

Другий шлях до масового надання українцям прізвищ лежав через підготовку до проведення селянської реформи, яка передбачала розкріпачення.

Усім відомо, що кріпацтво в Росії було відмінене у 1861 році. 19 лютого в Державній Думі Олександр II підписав “Положения о реформе”. І тим завершив підготовчу роботу свого апарату до проведення в державі селянської реформи, підготовка якої розпочалася відразу після закінчення Кримської війни. Звичайно, не з доброго дива, а через численні селянські заворушення.

А починалося це так. У 1857 році був створений Секретний комітет “для обсуждения мер по устройству быта помещичьих крестьян”. Комітет почав негласно розробляти план звільнення селян від кріпацтва. На розгляд стали надходити різні проекти. Так, польські і литовські дворяни просили звільнити селян від землі, тверські поміщики пропонували звільнити селян із землею за викуп. Цього ж року цар дав розпорядження вільненскому і петербургському губернаторам затвердити губернські комітети для підготовки місцевих проектів поліпшення побуту поміщицьких селян. Після цього реформа стала розроблятися гласно. Всі проекти подавалися до Головного комітету, який очолював великий князь Костянтин Миколайович.

У 1859 році при Головному комітеті були утворені так звані Редакційні комісії для розгляду матеріалів, підготовлених губернськими комітетами. Фактично, комісії працювали разом. Тож і керував їхньою роботою один чоловік − генерал Я.І. Ростовцев. Правда, при допомозі кількох залучених на допомогу ліберальних поміщиків і чиновників.

Протягом 1859 року всі необхідні проектні документи для проведення реформи були готові. Та, як знаємо, цар підписав їх тільки через два роки. І на це були поважні причини.

Справа в тому, що паралельно з підготовкою документів для проведення реформи, в країні проводився і перепис населення. Процес тривав понад два роки. Метою було отримати необхідні дані про масштаби кріпосного права в Росії і хоча б приблизно прорахувати соціальні та економічні наслідки від реформи. Підсумкові зведені цифри були опубліковані у 1861 році в книзі "Крепостное население в России, по 10-й народной переписи". Вони, до речі, цікаві і для сьогоднішнього читача. Дивіться їх у кінці цього матеріалу.*

А що таке перепис? Потрібно було вносити не просто “подушні” дані. Тож і виникла необхідність у наданні кріпакам прізвищ.

Переписом керував Центральний статистичний комітет. Роботу на місцях вели російськомовні державні чиновники. Тому і не дивно, що часто українців-кріпаків записували “на слух” або у перекладі на російську мову. Тож звідси і зустрічаються теперішні українські прізвища, наприклад, з “російським акцентом”, з перекрученими вихідними іменами чи професіями

В Литве есть две маленькие деревеньки, при литовско белорусской границе.
По-польски писались Szulgi.
А вот в Белоруссии таких населенных пунктов нет.

В литовской телефонной книге Шульга (и Шульгене) 40 абонентов с польскими, русскими, литовскими именами.

livza,
Вам як журналісту, потрібно, пишучи статті, опиратися на факти, а не на якісь там схеми. До Вашого відому, українські кріпаки майже всі мали прізвища, оскільки були покріпачені уже з прізвищами. Згадайте Шевченка та історію покріпачення його роду "Ще як були ми козаками". Надання кріпакам прізвищ у зв*язку з реформою 1861 р. було запроваджено у Великоросії, Малоросії це не стосувалося, тому Ваші висновки: "Роботу на місцях вели російськомовні державні чиновники. Тому і не дивно, що часто українців-кріпаків записували “на слух” або у перекладі на російську мову."
є м*яко кажучи вельми хибними...

Tino написал:

[q]

livza,
Вам як журналісту, потрібно, пишучи статті, опиратися на факти, а не на якісь там схеми. До Вашого відому, українські кріпаки майже всі мали прізвища, оскільки були покріпачені уже з прізвищами. Згадайте Шевченка та історію покріпачення його роду "Ще як були ми козаками". Надання кріпакам прізвищ у зв*язку з реформою 1861 р. було запроваджено у Великоросії, Малоросії це не стосувалося, тому Ваші висновки: "Роботу на місцях вели російськомовні державні чиновники. Тому і не дивно, що часто українців-кріпаків записували “на слух” або у перекладі на російську мову."
є м*яко кажучи вельми хибними...
[/q]

Моє твердження про запис російськомовними переписувачами прізвищевих назв (!) та те, що вони "перекручували" почуте - доводять ті ж списки кріпаків. А чому "прізвищеві назви" є більш точним терміном проти сучасного значення "прізвище". До тих же козацьких сотень Реєстру молодих хлопців частіше записували за іменем батька з додаванням суфікса. Наприклад, -енко. І часто траплялося, що вже сини того козака записувалися теж за його іменем, а не за прізвищевою назвою, зафіксованою в Реєстрі. Тобто, в сучасному розумінні терміну, "прізвище" 17-18 століть ще не мало сталості. Заразом, тоді ж з'являлися і прізвищеві назви, які не змінювалися у кількох поколіннях. Тут можна згадати і Шевченка. Хоча раніше офіційно (!) було зафіксоване, скажемо, прізвище Дорошенко. Але зафіксоване ж не паспортом/метрикою, а тільки у документах. Зокрема, Дорошенко підписав Куруківський договір, який був складений 27 жовтня (5 листопада) 1625 року. Суперечки щодо цього між науковцями йдуть. Коли вони закінчаться - невідомо. Тому "похибка" не моя", а просто є різне бачення та оцінка факту. Яке ж правильне, і яким слугуватися, - виходить - на будь-який смак...

livza написал:

[q]

Tino написал:
[q]

livza,
Вам як журналісту, потрібно, пишучи статті, опиратися на факти, а не на якісь там схеми. До Вашого відому, українські кріпаки майже всі мали прізвища, оскільки були покріпачені уже з прізвищами. Згадайте Шевченка та історію покріпачення його роду "Ще як були ми козаками". Надання кріпакам прізвищ у зв*язку з реформою 1861 р. було запроваджено у Великоросії, Малоросії це не стосувалося, тому Ваші висновки: "Роботу на місцях вели російськомовні державні чиновники. Тому і не дивно, що часто українців-кріпаків записували “на слух” або у перекладі на російську мову."
є м*яко кажучи вельми хибними...
[/q]

Моє твердження про запис російськомовними переписувачами прізвищевих назв (!) та те, що вони "перекручували" почуте - доводять ті ж списки кріпаків. А чому "прізвищеві назви" є більш точним терміном проти сучасного значення "прізвище". До тих же козацьких сотень Реєстру молодих хлопців частіше записували за іменем батька з додаванням суфікса. Наприклад, -енко. І часто траплялося, що вже сини того козака записувалися теж за його іменем, а не за прізвищевою назвою, зафіксованою в Реєстрі. Тобто, в сучасному розумінні терміну, "прізвище" 17-18 століть ще не мало сталості. Заразом, тоді ж з'являлися і прізвищеві назви, які не змінювалися у кількох поколіннях. Тут можна згадати і Шевченка. Хоча раніше офіційно (!) було зафіксоване, скажемо, прізвище Дорошенко. Але зафіксоване ж не паспортом/метрикою, а тільки у документах. Зокрема, Дорошенко підписав Куруківський договір, який був складений 27 жовтня (5 листопада) 1625 року. Суперечки щодо цього між науковцями йдуть. Коли вони закінчаться - невідомо. Тому "похибка" не моя", а просто є різне бачення та оцінка факту. Яке ж правильне, і яким слугуватися, - виходить - на будь-який смак...
[/q]

Фамилия Кудренко (земяне Подолии и Киевской земли) фиксируется еще в середине 16 века (М.С.Грушевский. История Украины-Руси).

severinn написал:

[q]

Фамилия Кудренко (земяне Подолии и Киевской земли) фиксируется еще в середине 16 века (М.С.Грушевский. История Украины-Руси).
[/q]

Прізвища з формантом “енк-о” — українська класика

На сьогодні тільки в одиноких випадках можна уявити ситуацію, коли може з’явитися нове українське прізвище з формантом “енк-о”. Наприклад, у наступному випадку:

Нове українське прізвище з формантом “енк-о” може з’явитися тоді, якщо носій уже існуючого прізвища додасть або “викине” котрусь букву заради його мелодійнішого звучання. Коли ж виникне бажання відкинути “зайву” букву “в” у таких прізвищах, як “Василенков”, “Петренков”, — подібна дія не вплине на загальний склад словника українських прізвищ. Бо ж Василенко чи Петренко у ньому вже є. Тому і маємо право стверджувати: прізвища з формантом “енк-о” — українська класика.

Занесення у писемний обіг форми форманту “-енк-о”, притаманного тільки українському прізвищу, дослідники фіксують записами ще у 1388 році. Такі записи (“патронім + формант “-енк-о”) знаходять, зокрема, у латино-польських писемних пам’ятках західно-українських земель. [1]

А це значить, що вже того часу виникала потреба записувати українців не тільки за іменем, а й по-батькові (формант називає особу, яка є сином). В інших випадках, записували за місцем народження, коли топонім ставав уточнюючим прикметником-прізвиськом.

Іншими словами, записи “по-батькові” з формантом “-енк-о” викликані були тим, що українці не княжого роду (на що, власне, і вказувала саме така форма форманта) активно проявляли себе у політичному, військовому, економічному житті тогочасної міждержавної географічно-політичної карти. І, звичайно, при цьому потрібно було офіційно записувати факти їхнього переміщення, занесення імен до офіційних документів.
У всякому разі, згадування у письмових джерелах “княжих” суфіксів “-ич”, “-ович” (“-евич”), і форманта “-енк-о” ледве чи не в одному історичному відрізку часу, каже: мова племен, що входили до складу Київської Русі, “неквапно” перетекла в українську мову. Тому і не дивна увага дослідників до походження форманта “-енк(о)”.

А те, що “княжі” суфікси походять ще від праслов’янського форманта “-itjь”, каже: вони належать до найдавнішого синтетичного засобу вираження спорідненості у слов’ян. [2]

При цьому, як зазначає С.Ілчев, суфікс “-ич” завжди був патронімним і вказував на походження від кого і ніколи не був непатронімним, тобто не вказував на походження звідки, хіба що лише у якихось пізніх новотворах. [3]

Та повернемося до форманта “-енк-о”. Про інші українські форманти та прізвищеві суфікси буде окрема розмова.

А.Степович висловлює думку, що це були скам’янілі кличні відмінки від зменшених слів на “-енок”. [4]

В.Сімович повязує виникнення форманта із формами середнього роду здрібнілих прикметників на “-еньк-ий” шляхом “-енкъ> -енькъ> -енько> -енко” [3].

С.Бевзенко стверджує, що за походженням формант “-енк(о)” сягає давнього демінутивного суфікса “-еньк-“ [4].

Ще є думка, що, можливо, на поширеність форманта “-енк(о)” мали вплив форми на “-к(о)”, які в староукраїнській мові XIV-XVI століть були надзвичайно поширеними [5] та мали зменшувальне означення. Тобто, первісно формант “-енк(о)” тільки вказував на малих, недорослих істот: бондаренко — первісно “малий бондар”, “син бондаря” [6].

Більшість дослідників стверджують: розвиток форманта “-енк-о” для означення “по-батькові” почав закріплювався вже протягом XIV-XV ст.

У пам'ятках XVI ст. патроніми з формантом “-енко” локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зустрічаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення на “-енк-о” уже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Східної України.

Цілком справедливо вважається, що найвищої продуктивності серед усіх українських антропонімічних формантів, — “-енк(о)” набув у середині XVII столітті під час складання “Реєстру всього війська Запорізького 1649 року”. Адже в Реєстрі фіксація форманта “-енк-о” у списках переважає.

Скажемо, за підрахунками дослідників, у реєстрі Київського полку патроніми з формантом “-енк-о” становлять 60 % від усього складу внесених козаків. Подібне спостерігалося і в інших полках. У чому можна пересвідчитися кожному, кому заманеться їх порахувати в опублікованих списках сотень. [7]

На думку істориків, це сталося через те, що до реєстрів записувались переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без форманта “-енк-о”. Для останніх, у якості патроніма, виступало або прізвисько, або професія.

Література
1. Шеремета С.В. Антропоніміка Пн. Тернопільщини. Рукопис дис. … канд. філол. наук. — Тернопіль. — 2002. С. 77.
2. Słownik prasłowiąski. — Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdansk, 1974. — T. 1-2.
3. Илчев С. Увод. Лични имена // Речник на личните и фамилни имена у българите. —
София, 1969. — С. 9-37. София, 1969. — С. 9-37.
4. Степович А. Заметки о происхождении и склонении малоруских фамилий// Философские записки. — Воронеж, 1882. — С. 5.
5. Сімович В. Як наголошувати наші прізвища на -енко?// Onomastica. Мовознавчі статті (антропонімія). — Вінніпег, 1967. - №34. С. 14.
6. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси зі словозміни та словотвору. — Ужгород, 1960. С. 116.
7. Реєстр Війська Запорозького 1649 р. зберігається в РДАДА у зібранні рукописів Ф. Ф.Мазуріна (ф. 196, оп. 1, их пспр. 1691) у вигляді рукописної книги, формат якої 312 х 192 мм.
8. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). К., 1993. С. 112.
9. Масенко Л.Т. Українські імена і прізвища. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1990. С. 24.

Происхождение и значение фамилий