.
Tino написал:
[q]
severinn написал:[q]
Geo Z написал:[q]
Так закрываем все темы и оставляем одну: Происхожджение фамилий из шумерского языка. И усё. [/q]
А кто знает шумерский ?...
[/q]
Несколько профессоров-шумерологов в мире точно знают этот язык Есть даже Шумеро-аккадско-Русский словарь. Так что, вооружившись этим словарем, мы все руские фамилии расшифруем [/q]
Прізвище Шульга в Україні – не випадкове!
Скільки лівшів у світі? Точної статистики нема. Тільки називається приблизна цифра: ліворукі люди складають десь 10 відсотків від загальної кількості.
А скільки є шульг у нас (означення лівші в українській мові)? Теж нема відповіді. Одні схиляються до середньосвітової цифри, інші применшують...
Взагалі ж, вже практикою доведено, що ліворукі люди частіше стають творчими особистостями. Скажемо, в Голлівуді такими є понад 25 відсотків акторів.
А українці – не талановиті? Та якраз українські актори, співаки та музиканти нині формують російську поп-культуру!
Отже Шульга. З великої букви. Бо ж на те, що ліворукі українці колись мали вагу в суспільстві, якраз і вказує прізвище Шульга. На підтвердження цієї думки наведу цифри.
Інтернет-база українських прізвищ, складена на основі телефонних довідників, свідчить, що на сьогодні в Україні проживає власників стаціонарного телефонного номера (тобто, не враховуючи членів сім’ї):
Шульга – 29393 особи.
Шульгін – 1876 осіб.
Шульженко – 5249 осіб.
Ще є батько і син з прізвищем Шульговський і 13 осіб з прізвищем Шульгов.
У Києві з прізвищем Шульга нараховується 413 власників стаціонарного телефонного номера; у Москві – 1224 особи.
Ось такий підрахунок...
Та й навіщо далеко ходити! На моїй малій батьківщині у Кагарлику Київської області є кілька сімей з прізвищем Шульга. А моїм першим наставником у журналістиці був Олексій Миколайович Шульга, який працював у Кагарлицькій районній газеті. А так вже співпало, що я від природи – шульга...
Так про що кажуть наведені вище цифри? Відповідаю. Телефонний номер закріплюється за одним власником помешкання. В українських селах процес телефонізації за радянської влади відомо був яким... А в середньому по Україні сім’я, згідно статистики, складається приблизно з чотирьох осіб.
Тож пропоную провести просту арифметичну дію, з урахуванням сільських Шульг, що не мають домашніх телефонів, та й вивести хоча б приблизну відповідь: так скільки ж є українців з прізвищем Шульга?
Пропоноване перемноження легко доведе: під час масового надання прізвищ кріпакам, − ліворуких українців було дуже багато.
Нагадаю, як той процес відбувався.
На території теперішньої України більш-менш масово офіційні прізвища стали з’являтися у період царювання Петра I. Саме він започаткував реформи, які покликані були переінакшити боярську Русь, наслідуючи Європу. А це пов’язалося не тільки з найняттям на службу іноземців, а й з великим переселенням майстрового люду. Звичайно, і з України. Наприклад, гранітне мереживо нинішнього С.-Петербургу вкладали українські каменярі. А людей потрібно було рахувати, аби ставити “на довольствіє”. Тож у списки і заносилися перші офіційні прізвища простолюдинів.
Другий шлях до масового надання українцям прізвищ лежав через підготовку до проведення селянської реформи, яка передбачала розкріпачення.
Усім відомо, що кріпацтво в Росії було відмінене у 1861 році. 19 лютого в Державній Думі Олександр II підписав “Положения о реформе”. І тим завершив підготовчу роботу свого апарату до проведення в державі селянської реформи, підготовка якої розпочалася відразу після закінчення Кримської війни. Звичайно, не з доброго дива, а через численні селянські заворушення.
А починалося це так. У 1857 році був створений Секретний комітет “для обсуждения мер по устройству быта помещичьих крестьян”. Комітет почав негласно розробляти план звільнення селян від кріпацтва. На розгляд стали надходити різні проекти. Так, польські і литовські дворяни просили звільнити селян від землі, тверські поміщики пропонували звільнити селян із землею за викуп. Цього ж року цар дав розпорядження вільненскому і петербургському губернаторам затвердити губернські комітети для підготовки місцевих проектів поліпшення побуту поміщицьких селян. Після цього реформа стала розроблятися гласно. Всі проекти подавалися до Головного комітету, який очолював великий князь Костянтин Миколайович.
У 1859 році при Головному комітеті були утворені так звані Редакційні комісії для розгляду матеріалів, підготовлених губернськими комітетами. Фактично, комісії працювали разом. Тож і керував їхньою роботою один чоловік − генерал Я.І. Ростовцев. Правда, при допомозі кількох залучених на допомогу ліберальних поміщиків і чиновників.
Протягом 1859 року всі необхідні проектні документи для проведення реформи були готові. Та, як знаємо, цар підписав їх тільки через два роки. І на це були поважні причини.
Справа в тому, що паралельно з підготовкою документів для проведення реформи, в країні проводився і перепис населення. Процес тривав понад два роки. Метою було отримати необхідні дані про масштаби кріпосного права в Росії і хоча б приблизно прорахувати соціальні та економічні наслідки від реформи. Підсумкові зведені цифри були опубліковані у 1861 році в книзі "Крепостное население в России, по 10-й народной переписи". Вони, до речі, цікаві і для сьогоднішнього читача. Дивіться їх у кінці цього матеріалу.*
А що таке перепис? Потрібно було вносити не просто “подушні” дані. Тож і виникла необхідність у наданні кріпакам прізвищ.
Переписом керував Центральний статистичний комітет. Роботу на місцях вели російськомовні державні чиновники. Тому і не дивно, що часто українців-кріпаків записували “на слух” або у перекладі на російську мову. Тож звідси і зустрічаються теперішні українські прізвища, наприклад, з “російським акцентом”, з перекрученими вихідними іменами чи професіями
Есть даже Шумеро-аккадско-Русский словарь. Так что, вооружившись этим словарем, мы все руские фамилии расшифруем 
