Род герба САС - SAS

Шептицькі - http://uk.wikipedia.org/wiki/Шептицькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Шептицькі — один з найстаріших боярських родів Галицької Землі; мали маєтності в Перемиському князівстві між Перемишлем і Самбором. Цей рід спочатку звався Шептицями або «з Шептиць» (до 16 ст.), а потім Шептицькими, іноді з додатком «з Шептиць». Шептицькі також набули село Угерці в Рудецькому повіті, і тому одна вітка звалася «на Шептицях», а друга «на Вощанцях та Угерцях».

За традицією, король Лев Данилович надав шляхетську грамоту одному із предків Шептицьких, а польські королі її підтвердили. Однак Ш. не допускали у Польському Королівстві до державних урядів, бо вони були православні. Щойно у 18 і на поч. 19 вв. Ш., посвоячені з польською та іншою шляхтою, прийняли римо-католицизм і спольщилися. Деякі отримали сенаторську гідність у Речі Посполитій кінці 18 ст. Ряд Ш. брали участь у польських, згодом австрійських арміях як високі старшини.

Найвидатнішу ролю відограв рід Шептицьких у церковному житті. Федір Ш. та ігумен Варлаам заснували в 17 ст. друкарні в Угерцях та Уневі. Протягом 18 ст. ряд Ш. були василіянськими ченцями, а кілька з них єпископами і митрополитами; єпископ Львівський Варлаам Шептицький, єпископ Львівський і Київський митрополит Атанасій Шептицький, єпископ Львівський і митрополит Київський Лев Шептицький, єпископ Перемиський Атанасій Шептицький. Никифор-Микола Шептицький був архімандритом Лаврівським († 1798).

Із сполонізованого роду Шептицьких були також два латинських єпископи: Єронім каменецький, згодом полоцький, та Мартин полоцький, які мали титул князя.

Вітка Шептицьких, з яких безпосередньо походять митрополит Андрей Шептицький і його брат ігумен Климентій Шептицький, одержала графський титул від цісаря Франца Йосифа 1871 (батько митрополита Андрея Шептицького Іван); члени його родини також стали почесними членами Йоанітського Мальтійського Ордену. Другий брат митрополита Андрея Ш., Станіслав Шептицький (1867 — 1946), був генералом в австрійській і польській арміях та військовим міністром Польщі (1923). Третього брата Лева Шептицького замордували большевики в родинному маєтку в Прилбичах у 27 вересня 1939 року.

Рабин Давид Кахане
Щоденник Львівського гетто

Переховування в резиденції Митрополита Шептицького - http://www.ji.lviv.ua/n29texts/kahane.htm

На світлині - митрополит Андрей Шептицький

Олеський замок

Іван Данило́вич — типовий представник феодальної верхівки. Людина високоосвічена, чутлива до гуманістичних ідей, він, однак, не пропускає можливості поліпшити своє матеріальне становище і піднятися вгору по щаблях кар'єри. Не без розрахунку одружується з багатою нареченою Катериною Красицькою (до речі, за її придане починає розбудову замку). Другою дружиною його стала донька коронного гетьмана Жолкевського — Софія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Можна думати, що не без сприяння свого тестя Данилович став каштеляном львівським, а з 1614 р.-воєводою руським. Намагається неабияк влаштувати і своїх дочок. Сваволя у виборі женихів для них привела до трагічної події в замку: Адам Жолкевський, закоханий у його доньку Марціану, привселюдно кінчає життя самогубством. Другу дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту красноставського Якуба Собешина. В неї в 1629 р. народжується син, названий ім'ям діда, майбутній переможець турків під Віднем, польський король Ян III Собеський.

Замок за Івана Даниловича набрав майже сучасного вигляду. В 1613 р. він засновує містечко Сасів, а в Олеську будує першу школу й лікарню для селян. Звісно, все це створювалося працею і коштом селян і ремісників. Для утримання тільки одного костьолу виділялося ціле село Розваж і збиралося по десятині від доходів із селян Йосипівки, Ожидова, Кутів, Сточина і Хватова.

Данилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити в злагоді з козацтвом. Це у нього на службі в Олеську був Михайло Хмель, батько Богдана. А коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив Михайла Хмельницького, і тоді родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір Суботів.

Ставлення Даниловича до Хмельницьких розкривається і в прагненні викупити Михайла з турецької неволі, куди він потрапив у битві під Цецорою в 1620 р. Донедавна вважалося, що в цій битві Хмельницький Михайло загинув, та виявлені документи свідчать інше. Як сказано в судовій скарзі Даниловича, в листопаді 1627 р. із замку втікають полонені турки й татари. Одного з них, за йменням Абдурахман, погоня впіймала в селі Доброводах; Данилович якраз і збирався обміняти його на полоненого підстаросту чигиринського Михайла Хмеля, оціненого в 500 червоних золотих. Проте невідомо, відбувся обмін чи йому перешкодила смерть самого ініціатора.

Своїм спадкоємцем Данилович збирався зробити сина Станіслава, вчив його за кордоном. Повернувшись, юнак деякий час перебував при королівському дворі, але після поєдинку з вінницьким старостою Калиновським утік з Кракова на Україну. В одній із сутичок з татарами він потрапив у полон і був убитий в наметі мурзи Кантеміра. Другий син, Ян, помер ще дитиною. Отже, прямих спадкоємців не лишилося, і замок як придане Марціани переходить до Конецпольських.

Так виглядає замок

Львівська область, Олесько. Троїцкий костьол, пам`ятка архітектури XV століття.
Частини костьолу побудовані в стилі готики і ренесансу. Костьол двічі руйнувався пожежею (у 1803 та 1841 роках). Реставрувався в 1847 р. Після реставрації 1927 року набув дещо інший вигляд.
Зараз храм належить УАПЦ Київського патріархату.
В ньму поховано воєводу Івана Даниловича.
Розташована споруда прямо у автошляху Київ-Львів; саме біля нього знаходиться поворот до замку в Олесько (на огорожі храму навіть покажчик є: "Олеський замок").

....-- Хто ж такі були Саси?

-- Це найчисельніша геральдична родина Руси та один із наймогутніших родів середньовічної Угорщини. В Х--ХІ століттях землі західних слов’ян загарбали німецькі феодали, місцеве населення, рятуючись від онімечення, переселилося на схід. Частина людей дійшла до Угорщини і за дозволом короля осіла на Мараморощині. Це нинішнє Закарпаття.

Як свідчать історичні джерела, Сасів на Галичину запросив король Данило Галицький. Із-за Карпат до його війська приєднався загін лицарів під командою жупана (воєводи) Гуйда з Мараморошу. Хоругва новоприбулого загону мала родовий знак жупана -- стрілу в польоті на тлі синього поля щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках.

Провівши успішні воєнні кампанії проти мазурів та ятвягів, Ґуйд здобув особливу прихильність Данила, дістав у нагороду землю та одружився з його небогою, донькою литовського князя Миндовга. Ось так з’явився перший осередок шляхтичів герба Драг-Сас у Галичині. Упродовж наступних десятиліть формувалися родини Даниловичів, Драгомирецьких, Татомирів і Княгиницьких, кожна з яких послуговувалася цим родовим знаком Стріли.

Міцнів рід Драг-Сасів і на північних схилах Карпат. Починаючи з 1359 року королівський уряд усе частіше запрошував їх до свого війська і оселяв уздовж системи прикордонних укріплень та торгових шляхів у Карпатах.

Як видно з печаток на документі Збору руської шляхти в Галичі в 1427 році, Драг-Саси і надалі користувалися родовим знаком Стріли. На той час у Червоній Русі це могутнє гніздо виставило щонайменше чверть делегатів з-поміж півтисячі шляхтичів на Збір.

Найвидатнішою Драг-Сасівською родиною тоді були нащадки Гуйда -- Даниловичі. Ще й досі їхній герб можна побачити при в’їзді до Олеського замку та на гербі містечка Сасів, що на Львівщині.

Наприклад, до герба Драг-Сасів належав Антон Ангелович -- вихователь і радник австрійського імператора Йосифа ІІ, відновлювач і митрополит Галицької метрополії. Це і коронний підскарбій Речі Посполитої Микола Данилович, який на початку ХVІІ століття карбував власну монету.

У ХVІІ столітті багато шляхтичів роду Сасів служили на Січі. До цього герба належали предки видатного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (родом з села Кульчиці), що оселилися на Самбірщині (нині Львівщина) і митрополита Андрея Шептицького, хоча згодом Конашевичі перейшли до герба Побуг, а графи Шептицькі -- до Доленги.

Належав до Драг-Сасів і Юрій Кульчицький, який прославився не лише тим, що 1683 року став героєм оборони Відня від турків. Він після перемоги відкрив у Відні першу в Європі кав’ярню. Кава по-віденськи так сподобалася, що незабаром кав’ярні з’явилися в Парижі, Римі, Мадриді, Берліні, а згодом загалом у Європі.

Починаючи з ХVІІІ століття шляхтичі герба Сас служать Батьківщині уже не тільки шаблею. Серед них -- Іван Франко, Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Соломія Крушельницька, Святослав Гординський та інші.

пам"ятник Юрію Кульчицькому у Відні.

книги Михайла Терлецького

замовлення приймаються - glemba@isr.lviv.ua