Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии

Козенко Іван
входив до ткацького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Колесник Панас (Афанасій) Михайлович
(1895, м-ко Шишаки – 11.12.1938)
житель містечка Шишаків,
походив із селян.
Лівий український есер (боротьбист). Активіст місцевої "Просвіти".
З 1917 р. служив в Українському Богданівському полку, був членом його полкової ради, згодом перейшов на бік більшовиків.
Член Шишаківського волосного ревкому.
Був рішуче налаштований проти політики комуністів у справі вилучення хліба в селян.
За гетьманщини влітку – восени 1918 р. став одним із керівників антигетьманського підпілля в Шишаках, отаманом повстанського полку.
За Директорії УНР служив начальником миргородської повітової міліції, де керував кінною сотнею, був на цій посаді й на час повстання Дубчака (квітень 1919 р.), в якому взяв участь.
Під час повстання його сотня захопила миргородську ЧК, Колісник брав участь у розстрілі чекістів, у бою проти більшовицьких військ: його сотня була послана Дубчаком проти червоного загону в бік Кибинців.
Після поразки повстання утримувався в миргородській тюрмі, був засуджений ревтрибуналом до смерті, але зміг утекти (за іншими даними, був відпущений за амністією).
Вдруге притягався в тій самій справі 1920 року, був допитуваний у ЧК м. Полтави.
7 грудня1930 р. був засуджений Особливою нарадою при колегії ДПУ за антирадянську агітацію до 3 р. позбавлення волі.
1937 р. жив у Миргороді, працював теслею на станції Миргород.
Наступний арешт – 2 листопада 1937 р.
Був засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської області 2 грудня 1937 р. за ст. 54 до розстрілу.
Реабілітований посмертно 1958 і 1990 рр.


Коломієць
пристав у м-ку Шишаках Миргородського повіту.
Застрелився під час антигетьманського повстання в Шишаках у листопаді 1918 р.


Коляда
керівник невеликого повстанського загону, який діяв проти більшовицької влади на початку 20-х рр. ХХ ст. на території між Миргородом і Шишаками


Корецький Петро Омелянович
староста Миргородського повіту (початок ХХ ст.).
Народився в с. Цьовах. Жив у м-ку Шишаках, його будинок був на Подолі.
Мав дочок Олену і Марію.


Корецький Григорій
волосний старшина Шишацької волості за гетьманського режиму.
Був заарештований під час антигетьманського повстання в Шишаках у листопаді 1918 р.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 371, 378, 382, 383, 391, 392.

Крем’янський Павло
священик церкви Різдва Христового м-ка Шишаків Миргородського полку (близько 1750 – 1760-их рр.).
Мав сина Івана (бл. 1745 – ?), який 1.10.1762 р. вступив до Київської академії.


Крем’янський Іван
1791 р.
ієрей церкви Різдва Христового м-ка Шишаку;
"шишацкий уволненный священник",
1818 р. жив у м-ку Сорочинцях.


Крем’янський Адам
священик церкви Різдва Христового в м-ку Шишаках (близько 1840 – 1872 рр.).


Крем’янський Михайло Олексійович
закінчив Полтавську духовну семінарію.
З 1868 р. в сані священика,
1889 р. нагороджений скуфією.
Священик Преображенської церкви в м-ку Шишаках (60-і – 80-і роки ХІХ ст.).
Священик Воскресінськоїцеркви Миргорода (1899 – 1912).
1901 р. законовчитель Миргородського чоловічого початкового училища.
Законовчитель Миргородського парафіяльного жіночого училища, що діяло при Воскресінській церкві (1900 – 1912).


Кривко (Кривков) [А.С.]
земський лікар у Шишаках (початок 1894 р.), у Хомутці (з весни до осені 1894 р.).
Патріот України, вів просвітницьку діяльність серед селян.
Близько 1905 р. став ініціатором створення Селянської спілки в Хомутці, до якої ввійшло понад 500 осіб.
11 грудня 1905 р. у його помешканні в Хомутці пройшов з’їзд Селянських спілок Миргородського повіту та інших революційних течій, який мав уплив на революційний настрійселян, зокрема, спричинився незабаром до повстання селян у Сорочинцях.


Ксьонзенко Олександр Іванович
(бл. 1852/1853 – поч. 1920)
дворянин,
лікар.
Навчався в Київському університеті (початок 70-х рр. ХІХ ст.), був членом Миргородського українського студентського народницького гуртка в університеті.
В газеті "Киевский телеграф" (№ 137 за 1874 р.) опублікував статтю "О санитарном вопросе в Миргородском уезде" під псевдонімом Миргородець.
1878 р. – земський лікар у м-ку Сорочинцях.
Миргородський повітовий лікар (1886 – 1910), міський лікар Миргорода (1913).
Лікар 4-класного міського училища (1911 – 1912).
Колезький радник (1898 – 1913).
Автор опублікованих праць із медицини.
Активіст Миргородської громадської бібліотеки (разом із братом Юхимом уклав її каталог).
Член Миргородської повітової земської управи (1886).
Миргородський міський уповноважений, член повітової училищної ради (1900 – 1908).
Голова Миргородського музично-драматичного гуртка (1901).
Голова Миргородського товариства споживачів, член Миргородського міського присутствія з квартирного податку (1904).
Повітовий гласний (1907 – 1910), гласний Миргородської міської Думи (1914 – 1916).
Причетний до створення Миргородського курорту: 1916 р. входив до першого складу міської курортної комісії, був на посадітовариша (тобто, заступника) голови цієї комісії.
Приятель лікаря І.А. Зубковського.
Член Миргородського сільськогосподарського товариства, власник 88 десятин землі (1911).
Краєзнавець, дійсний член Полтавської Вченої Архівної комісії.
Співпрацював із журналами "Киевская старина", "Русская старина", подаючи до них історично-краєзнавчі матеріали. Автор публікацій про дату народження М. Гоголя, про усипальню гетьмана Д. Апостола та ін.
Мав власні будинки в правобережній частині Миргорода, а також добротний будинок у лівобережній частині, на вулиці Дворянській, № 15, де жив у 1909 – 1913 рр.
За більшовицької влади, в червні 1919 р. був призначений на посаду судово-медичного лікаря при дільниці слідчого в м-ку Шишаках, де прослужив недовго.
Про останні роки життя О.І. Ксьонзенка звідомив О. Сластьон у листі до Д.І. Яворницького від 12 листопада 1928 року: "Відомо, що він тікав з денікінцями і в Одесі помер від тифу; його жінка, не менче гордовита за Малинчиху, служила весь час в Києві за куховарку, а тепер служить за няньку, іноді навідується в Миргород".
За перших років радянської влади будинок Ксьонзенка був націоналізований. Він зберігся до сьогодні (за сучасною адресою – вулиця Незалежності, № 27/19), в ньому в різні роки розміщалися: міський народний суд (з початку 1920-их рр.), нотаріальна контора, художня майстерня, служба працевлаштування, міський відділ культури; нині там діє майстерня художника В. Брикульця та громадська організація.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 424, 426, 440.

Лапа-Данилевський (Данилевський) Лев Іванович
(1740 – кінець 1804)
син військового товариша.
З 1755 р. був на військовій службі,
до 1761 р. – канцелярист військової канцелярії.
23 січня 1766 р. одержав звання полкового хорунжого Миргородського полку. В цьому званні 1769 р. був на посаді "непременного" земського комісара Миргородської округи.
18 червня 1774 р. отримав звання бунчукового товариша, у якому служив на посаді миргородського повітового скарбника (зокрема, в січні 1784 р.).
Власник маєтку в Миргородському полку (попередні власники цього маєтку – Лісницькі).
1767 р. підписав "Наказ малоросійським депутатам".
1787 р. мав 69 хат підданих, зокрема, 22 хати в х. Купчиному (згодом називався Купчинський, Яновщина, Василівка), хати в с. Перевозі та м-ку Шишаках Говтв’янського повіту.
Знайомий Панаса Дем’яновича Яновського (Гоголя-Яновського, діда письменника М. Гоголя).
1779 р. дав вірчий білет Панасові Дем’яновичу Яновському на право бути довірителем у суді щодо маєтку Данилевських (Лап-Данилевських).
Близько знав яреськівського сотника Йосипа Долгова, родину Трощинських.
5 лютого 1784 р. одержав чин колезького асесора.
Дослужився до чину надвірного радника.
1784 р. за його поданням рід Лап-Данилевських внесений до 3-ї частини дворянської родослівної книги Київського намісництва.
1786 р. підписав свідоцтво про шляхетне походження роду Горіздр.
Житель м-ка Шишак (1791).
У 1799 – 1802 рр. – надвірний радник, підкоморій Миргородського підкоморського суду.
Лев мав зв’язки з церковними і культурними діячами кінця XVIII ст., зокрема, з Іоанном Левандою – протоієреєм Софіївського собору в Києві (їхній спільний знайомий – В. Капніст).
Був одружений тричі. Його перша дружина N померла близько 1770 р. Того самого або наступного року він одружився з Софією (1750 – бл. 1785), донькою заможного дідича Дем’яна Романовича Лісницького (див.). За нею одержав посаг – чверть м-ка Шишаку і чверть с. Матяшівки. (За ці маєтності впродовж 2 десятиліть точився судовий позов між Левом та його сім’єю, з одного боку, й шуряком Миколою Дем’яновичем Лісницьким, а потім і його спадкоємцями, з іншого).
По смерті Софії Лев одружився втретє з Пелагією Василівною (її прізвище з дому не відоме).
Від усіх шлюбів мав понад 10 дітей.
З них відомі наймення: від шлюбу з Софією – син Олександр (1770 р.н.); від шлюбу з Пелагією – Георгій, Захар (нар. 24.03.1791, хрещений батько поручик Михайло Васильович Могилевський), Іван, Василь, Марія, Надія. Була ще донька Єлизавета Левівна (у шлюбі Брант).


Лапа-Данилевський (Данилевський) Георгій (Єгор) Левович
(1789 – не раніше 1849)
син Лева Івановича і Пелагії Василівни.
Дворянин,
дідич містечка Шишаку.
З 1806 р. на військовій службі,
брав у часть у боях і походах,
протягом 12 р. служив прапорщиком.
З 1818 р. у відставці, оселився в маєтку батька в Шишаку.
1823 р. був "восприємником" Киріяка – сина шишацького поміщика Івана Яковенка.
1849 р. володів маєтком понад 100 душ, мав селян у х. Купчиному.
Одружений: першим шлюбом (після 1818 р.) – із Василисою Федорівною Галенковською, донькою ротмістра; другим шлюбом (раніше 1831 р.) – з Марією, рідною сестрою Олександра Семеновича Данилевського (друга М.Гоголя);
знайомий з М. Гоголем.
Діти: від 1 шлюбу – Лев, Василь, Марія; від 2 шлюбу – Микола, Тетяна.


Лапа-Данилевський Захар Левович
(24.03.1791, Шишаки – ?)
син Лева Івановича.
Восприємником при хрещенні був Михайло Васильович Могилевський.


Лапа-Данилевський Василь Левович
(? – раніше 1836)
син Лева Івановича.
Служив портупей-прапорщиком Малоросійського гренадерського полку,
учасник війни 1812 р.
Із 29 листопада 1812 р. одержав як відзнаку за службу звання прапорщика.
Підпоручик (1827).
Дітей не мав.
Володів маєтком у х. Купчиному Полтавського повіту і в дачах м-ка Шишаку Миргородського повіту: 114 дес. землі, будівлі, млини, 42 душі ч. ст. Мав ліс у с. Товстому.
По його смерті маєток успадкували брати Георгій і Іван.
Їхні сестри Єлизавета Брант і Марія Тихенкова згодом позивалися до брата Георгія за спадщину.


Лапа-Данилевська Марія Львівна
донька Лева Івановича і Пелагії Василівни.
Близько 1815 р. одружилася з Андрієм Йосиповичем Тихенком (див.).
В посаг вона одержала селян у м-ку Шишаку: 37 душ чол. статі й 35 душ жіночої статі.
Діти: Лев, Йосип, Андрій, Володимир, Олена, Пелагія, Марія.


Лапа-Данилевський Лев Георгійович
(19.10.1820 – не раніше 1884)
син Георгія Левовича й Василиси Федорівни Галенковської.
1835 р. навчався в 1-у класі Миргородського повітового училища.
Дідич м-ка Шишаків (1861),
мав середньопомісний маєток – 20 дворів, 148 душ – у Шишаках і х. Купчині.
Раніше 1864 р. мав 20 дес. землі в урочищі Товстій, 23 дес. в дачах м-ка Шишаків.
Колезький секретар (1861), титулярний радник (1864).
Миргородський повітовий суддя (1861 – 1865).
Дружина Парасковія Гаврилівна (шлюб раніше 1851 р.). Діти: Микола, Марія.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 466 – 468.

Леськів (Леськов) Семен
цехмістр ткацького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Лисяк Лука Григорович
козак м-ка Шишаків.
Дружина Лукерія Федорівна Косяревська (шлюб 1823 р.).


Лісницький Григорій (Сахнович, Сахненко, Софонович, Костиря)
(? – 1664)
реєстровий козак Миргородської полкової сотні (1649).
Миргородський полковник (за деякими даними, з 1648 р.; в 1651 – 1659 рр.).
Наказний гетьман (1657).
Генеральний суддя (1657, 1661).
Посол від гетьмана І. Виговського до Москви (1658), до Польщі (1659).
Один із найбільших прихильників І. Виговського.
Володів м-ком Шишаками Миргородського полку, яке було надане йому Б. Хмельницьким.
Мав двір у Миргороді.
1664 р. розстріляний поляками.
Дружина Олена.
Мали синів Данила, Дмитра, Івана і доньку Марію (1653 р. одружилася з Павлом Апостолом).


Лісницька Олена
дружина миргородського полковника Григорія Лісницького,
овдовівши, в другому шлюбі була за шляхтичем Степаном Куницьким, наказним гетьманом Правобережної України (1683 – 1684).
Свого часу була відомою діячкою, яка здійснювала зв’язки з Лівобічною Україною.
5 листопада 1695 р. разом із синами Данилом, Дмитром і Іваном продала "во вечность" половину Товстого лісу й сіножаті біля виїзду з м-ка Шишаків Лубенському Мгарському монастиреві (цей ліс належав монастиреві й 1747 р.).


Лісницький Данило Григорович
син миргородського полковника.
1666 р. військовий товариш,
був посланцем від гетьмана Дорошенка до кримського хана Адиль-Гирея.
Перебував у польському полоні, звідки 1670 р. був звільнений на прохання гетьмана Дорошенка.
Служив при вітчимові С. Куницькому на Правобережжі.
"Резидент Трипольській" (1672); "особа, в Войску Запорожском заслужоная" (1689).
За наданням гетьмана Самойловича (підтвердженим гетьманом Мазепою 1695 р.) володів містечком Шишаками і селами Матяшівкою та Милюшками.
Миргородський полковник Д. Апостол надав йому село Радалівку (нині Глобинського району).
Мав млини на р. Пслі.
Дружина – Катерина.
Діти: Григорій, Роман, Марія (дослідник Ю. Мицик називає ще сина Ярему).


Лісницький Григорій Данилович
онук миргородського полковника.
У 1707 – 1730 рр. миргородський полковий сотник.
1709 р. разом із братом Романом одержав гетьманський універсал на м-ко Шишаки, с. Матяшівку Шишацької сотні, млини на Пслі.
Дружина Марфа – донька переяславського полковника Леонтія Полуботка, сестра наказного гетьмана Павла Полуботка; у другому шлюбі була за Мандрикою.


Лісницький Роман Данилович
(? – бл. 1729)
онук миргородського полковника.
1709 р. значковий товариш,
1713 р. товариш полку Миргородського.
Курінний отаман значкових товаришів Миргородського полку (1711 – 1713).
У 1715, 1719 – 1729 рр. шишацький сотник.
Підписав Коломацькі чолобитні (1723).
Сотенний отаман (1725).
Жив у м-ку Шишаках,
співвласник с. Матяшівки.
Мав у м-ку Шишаках два шинки.
Володів трьома хуторами, де жили наймані скотарі.
1723 р. мав у Миргороді фільварок, у якому жив Петро Литвин.
1729 р. мав у Шишаках 197 дворів, у Матяшівці – 51 двір.
Дружина – Ганна, з дому Туранськівна, донька глухівського сотника Олексія Туранського; по смерті чоловіка володіла всім містечком Шишаками й 62 дворами в Матяшівці.
Мали сина Дем’яна й доньку Єфросинію.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 482, 488, 493.

Майборода Федір
секунд-майор,
1787 р. співвласник м-ка Шишаків (разом із Л.Данилевським),
власник х. Молодиківського (43 душі) Говтв’янського повіту та інших хуторів.


Малинка Георгій (Юрій) Олексійович
дворянин,
житель Сорочинців,
корнет (1814 – 1825).
Близько 1825 – 1835 рр. мав селян (18 душ) у Сорочинцях і в хуторі Неїжковому Байраці.
У 1820-их рр. купив 24 дес. землі в дачах м-ка Шишаків у братів Гергія й Івана Лаппо-Данилевських.
Успадкував будинок і все майно "генеральші" Дмитрієвої в Сорочинцях. Від його імені утворена назва хутора Юріївки Сорочинської волості.
Був хрещеним батьком Івана Микитовича Кальнобродського (1821), Павла Петровича Легейди (1822) – дітей сорочинських дворян.
Дружина Феодосія (згадується 1814 р.).
Діти: Євдокія (доросла 1825), Олексій (нар. бл. 1807, з 1819 р. навчався в Миргородському повітовому училищі), Михайло (нар. бл. 1808, з 1819 р. навчався в тому самому училищі), Надія (Надежда).


Мамчич Йосип Іванович
(ХІХ ст.)
дворянин,
штабс-капітан.
Мав доньку Лідію. В її власності в 1860-их рр. перебувало 40 дес. землі у дачах м-ка Шишаків.


Матченко Лесько
1737 р. війт містечка Шишаків Миргородського полку.


Михайловський Олександр Федорович
із 1901 р. у сані священика.
1902 р. священик Преображенської церкви м-ка Шишаків Миргородського повіту.


Могилевський Михайло Васильович
поручик,
1791 р. став у м-ку Шишаку хрещеним батьком Захара, сина Лева Данилевського


Молько Іван Іванович
(1872 – ?)
козак,
1913 р. жив у м-ку Шишаках,
мав 15 десятин землі.


Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 522, 529, 536, 550, 568, 573, 576.