⮉
 | На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем! |
| VGD.ru | РЕГИСТРАЦИЯ | Войти | Поиск |
Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии С миру по нитке...в поисках утраченных документов...
|
| Вперед → | Страницы: ← Назад 1 2 * 3 4 5 Вперед → Модератор: Juli-Julitte |
| Juli-Julitte |  Ввиду отсутствия основных документов по XIX веку по местечку Шишаки открываю тему для сбора информации о его жителях: посемейные списки, списки переселенцев, выписки из воинских документов с составами семей, из метрических книг и пр. Любой документ из любого архива... СОДЕРЖАНИЕ: XVIII век XIX век Тема в разработке.... |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Заєць Кіндрат 1723 р. староста шпиталю при Рождественській церкві м-ка Шишак Миргородського полку. Заїки брати, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. жили в Миргородському повіті. Робили кобзи, зокрема, одну кобзу переробили для кобзаря М. Кравченка. Не виключено, що це Заїки – відомі на початку ХХ ст. майстри-столярі, які жили в м-ку Шишаках на вулиці Красний Яр Зайдинер Ісак Левович лікар. 1890 р. закінчив Харківський університет. Із вересня 1908 р. – завідувач земської лікарні в м-ку Шишаках, був на цій посаді й 1911 р. Фахівець із питань санітарії, член миргородської повітової лікарської комісії (1912). Організатор боротьби з туберкульозом у Миргородському повіті (1914) Замоздра Юхим Васильович (1897 – ?) житель містечка (селища) Шишаків, селянин-одноосібник. Співав у хорі церкви Різдва Христового в Шишаках. Знавець і любитель місцевої старовини. Був засуджений 26 серпня 1929 р. до 10 р. ув’язнення в концтаборі. Реабілітований 1994 р. Зарудний Федір Іванович 1679 р. переїхав з Правобережної України до м-ка Шишаків Миргородського полку. Мав сина Григорія. Зарудний Григорій Федорович (? – серпень 1713) син Федора Івановича. В 1658 – 1659 рр. очолював Старосанжарську сотню Полтавського полку. 1663 р. потрапив у московський полон. Учасник оборони Чигирина. 1679 р. мав звання товариша Чигиринського полку, переїхав з батьком до м-ка Шишаків. Шишацький сотник Миргородського полку (1682). Миргородський полковий осавул (1688 – 1690), суддя Миргородського полку (1690 – 1708, 1711). Учасник кримських походів 1687 і 1689 рр. 1688 р. одержав універсали від гетьмана І.Мазепи на с. Слобідку з млинами на р. Хоролі і млини на Пслі в Миргородському полку. В квітні 1699 р. – посол від Петра І до турецького султана Мустафи ІІ з надзвичайною місією (з царською грамотою щодо миру). 29 серпня 1699 р. одержав універсал на володіння селомТухами Яреськівської сотні Миргородського полку. Власник села Злодіївки. Скуповував землі по р. Говтві, в Шишацькій і Яреськівській сотнях. Мав підданих у селах Чигиринського повіту Худоліївці й Капітонівці. Дружина Марія Антонівна (одружилися ще на Правобережній Україні). Діти: Іван, Петро, Сергій (помер молодим), Мусій, Пелагія. Після дочасної смерті доньки Пелагії та її чоловіка Матвія Годлевського Григорій Зарудний разом із сином Мусієм подарував (за згодою з миргородським полковником Д. Апостолом, родичем Годлевського) Сорочинському монастиреві в січні 1708 р. "добра": млин на р. Пслі, луг, острів, "плец", ниву біля с. Портянків. Майже все своє майно Г.Ф. Зарудний заповів тільки одному синові, Мусієві, через що онуки згодом судилися. Помер 1713 р. у "граді Шишаку" Зарудний Мусій Григорович (? – січень 1728) молодший син Григорія Федоровича. Дійсний сотник Миргородської полкової сотні (1706, 1708, 1716, 1721 – 1728). Миргородський полковий осавул (1713). Підписав Коломацькі чолобитні (1723). 1725 р. відправлений до фортеці Святого Хреста (на Каспії) командиром (наказний полковник) над козаками Миргородського полку; поблизу Царицина захворів і повернувся додому. Жив у Миргороді. Володів с. Слобідкою, мав власний двір і два шинки в Миргороді, власний двір у сотенному м-ку Шишаках, шинок у с. Зуївцях (1723), пасіку (1725). Мав 10 підданських дворів у с. Злодіївці Устивицької сотні, 53 двори в с. Тухах Яреськівської сотні. Скуповував землі на території Миргородської сотні. Одружений із Софією Степанівною Томарою (нар. бл. 1702), донькою переяславського полковника Степана Івановича Томари. Успадкував усе майно батька. Діти Мусія: Іван (помер неодруженим), Яків і 5 доньок – Марія, Анастасія, Агафія, Ганна і N. Нащадки Мусія Зарудного залишилися в Миргородському полку. Зарудний Микола Миколайович (? – раніше 1856) син Олександри Зарудної. Губернський секретар, комісар Миргородського земського суду (1822), кавалер ордена св. Володимира 4 ступ. Його маєтності близько 1856 р.: 1) Економія в м-ку Слобідці (дерев’яний будинок із господарчими будівлями; 263 душі обох статей; 651 десятина землі. 2) Маєтки в м. Миргороді, с. Мальцях, с. Петрівцях. 3) Економія у м-ку Шишаках: будинок із господарчими спорудами, 202 душі обох статей, 277 десятин землі в м-ку Шишаках і його дачах. Збереглися його листи приватного й господарчого характеру до Василя Панасовича Гоголя-Яновського 1820 і 1822 рр Зарудна-Кавос Катерина Сергіївна (15.06.1861 – 29.11.1917) художниця. Походила, ймовірно, з харківської гілки роду Зарудних. Доводилася двоюрідною сестрою дружині академіка В.І. Вернадського Наталі Єгорівні Старицькій. 1894 р. жила в Петербурзі (вул. Кірочна, 18). Бувала на Миргородщині: в садибі Гоголів у с. Василівці, в Шишаках у Вернадських. Збереглися п’ять її малюнків із видами Василівки. 1913 р. вона написала в Шишаках два портрети В.І. Вернадського (зберігаються в Літературному музеї Пушкінського Дому в Санкт-Петербурзі). Авторка портретів відомих діячів В.С. Соловйова, К.М. Бестужева-Рюміна, В.Ф. Комісаржевської, А.Ф.Коні, І.М. Крамського та ін., численних малюнків. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 281, 282, 285, 288, 291. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Зінченко Сергій Никифорович (1855 – ?) козак, жив у м-ку Шишаках, 1913 р. мав 17 десятин землі. Злепко Мартин входив до ткацького цеху в м-ку Шишаках (1732). Зуб Олекса входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732). Зубенко Петро входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732). Зубов Федір Якович колезький реєстратор, жив у м-ку Шишаках, 1896 р. внесений до дворянської родословної книги. Іванов Іван 1879 р. утримував земські поштові станції в містечках Устивиці (4 коней) і Шишаках (10 коней). Іванов Іван Прокопович купець у Миргороді й Миргородському повіті (бл. 1864 – 1890). В 1864 – 1873 рр. разом із братом Григорієм мали 10 дес. землі в дачах м-ка Шишаків. Іванов Григорій Прокопович купець, у 1864 – 1873 рр. разом із братом Іваном мали 10 дес. землі в дачах м-ка Шишаків. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 298, 301, 302, 304, 308. |
Лайк (2) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Кармазин Никифор сотенний отаман Миргородського полку, власник хутора (6 хат) у Шишацькій сотні Миргородського полку (1781). Житель м-ка Шишаку (1791) Кибенко Єрофій із синами Лавріном і Данилом козаки с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723), які перейшли в поспільство. Киселенко (Кисіленко) Олександр Сергійович титулярний радник, 1841 р. позичав гроші прапорщику Георгію Левовичу Лаппо-Данилевському 18 душ об. ст. і 32 десятин землі в м-ку Шишаку. Клименко Олексій Григорович військовий товариш, житель м-ка Шишаку, де мав слуг. Мав кілька невеликих хуторів у Шишацькій сотні Миргородського полку (1781). Титулярний радник (1789). Хрещений батько Дмитра (нар. 1789 р. в Яреськах) – сина поручика Гаврила Федоровича Козачківського. Мав доньку Марію, про прийняття якої до престижного Полтавського училища 1805 р. дбала впливова яреськівська родина Трощинських. Клименко Федір Григорович (1743 – ?) походив "із малоросійського шляхетства". На військовій службі в Миргородському полку з 1759 р.; 1761 р. – миргородський полковий канцелярист, 1768 – значковий товариш, із 27 березня 1772 р. – шишацький сотник (був на цьому уряді до 1783 р.); із 1781 р. – бунчуковий товариш. Учасник Кримського походу 1772 р. По скасуванні Миргородського полку відмовився від подальшої військової служби в російській армії. 1791 р. мав чин колезького асесора. Жив у м-ку Шишаку. Наприкінці ХVІІІ ст. служив земським справником Говтв’янського повіту. Володів хутором (8 хат) у Шишацькій сотні (1781). 1787 р. власник х. Трипільської Балки (15 душ) і х. Хвощевого (Фощевого, 66 душ) Говтв’янського повіту. Близький знайомий родини Гоголів-Яновських, не виключені їхні родинні зв’язки: в одному з листів до Панаса Дем’яновича Гоголя-Яновського та його дружини Тетяни Семенівни Ф. Клименко називає їх "панове сватове". Часто спілкувалися родинами, були в курсі господарських справ один одного. Ф. Клименко засвідчив родовідне свідоцтво Гоголів-Яновських. Збереглися понад 20 його листів до Опанаса Дем’яновича й Тетяни Семенівни Гоголів-Яновських. Дружина – Ірина Семенівна (за даними В.Кривошеї, Богаєвська, донька керуючого справами Рублянської сотні Охтирського полку). Подружжя приятелювало з яреськівською родиною Трощинських і Трощинських-Долгових. Мали синів Семена, Федора, який 1797 р. служив у російській армії, та синів Осипа і Григорія (нар. наприкінці ХVІІІ ст.). Клименко Панас колезький реєстратор (1829), губернський секретар (1851). Мав невелику землю в м-ку Шишаках Миргородського повіту. Клименко Олександр Сергійович дворянин Миргородського повіту, надвірний радник (1853 – 1873). 1861 р. мав у Миргородському повіті середньопомісний маєток. У 1864 – 1873 рр. мав 84 дес. землі в дачах м-ка Шишаків і 3 дес. – в Грузько-Говтв’янських хуторах. Клименко Олександр поміщик у м-ку Шишаках 1884 р. (Можливо, він і Олександр Сергійович – одна й та сама особа). Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 337, 346, 356, 360. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Козенко Іван входив до ткацького цеху в м-ку Шишаках (1732). Колесник Панас (Афанасій) Михайлович (1895, м-ко Шишаки – 11.12.1938) житель містечка Шишаків, походив із селян. Лівий український есер (боротьбист). Активіст місцевої "Просвіти". З 1917 р. служив в Українському Богданівському полку, був членом його полкової ради, згодом перейшов на бік більшовиків. Член Шишаківського волосного ревкому. Був рішуче налаштований проти політики комуністів у справі вилучення хліба в селян. За гетьманщини влітку – восени 1918 р. став одним із керівників антигетьманського підпілля в Шишаках, отаманом повстанського полку. За Директорії УНР служив начальником миргородської повітової міліції, де керував кінною сотнею, був на цій посаді й на час повстання Дубчака (квітень 1919 р.), в якому взяв участь. Під час повстання його сотня захопила миргородську ЧК, Колісник брав участь у розстрілі чекістів, у бою проти більшовицьких військ: його сотня була послана Дубчаком проти червоного загону в бік Кибинців. Після поразки повстання утримувався в миргородській тюрмі, був засуджений ревтрибуналом до смерті, але зміг утекти (за іншими даними, був відпущений за амністією). Вдруге притягався в тій самій справі 1920 року, був допитуваний у ЧК м. Полтави. 7 грудня1930 р. був засуджений Особливою нарадою при колегії ДПУ за антирадянську агітацію до 3 р. позбавлення волі. 1937 р. жив у Миргороді, працював теслею на станції Миргород. Наступний арешт – 2 листопада 1937 р. Був засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської області 2 грудня 1937 р. за ст. 54 до розстрілу. Реабілітований посмертно 1958 і 1990 рр. Коломієць пристав у м-ку Шишаках Миргородського повіту. Застрелився під час антигетьманського повстання в Шишаках у листопаді 1918 р. Коляда керівник невеликого повстанського загону, який діяв проти більшовицької влади на початку 20-х рр. ХХ ст. на території між Миргородом і Шишаками Корецький Петро Омелянович староста Миргородського повіту (початок ХХ ст.). Народився в с. Цьовах. Жив у м-ку Шишаках, його будинок був на Подолі. Мав дочок Олену і Марію. Корецький Григорій волосний старшина Шишацької волості за гетьманського режиму. Був заарештований під час антигетьманського повстання в Шишаках у листопаді 1918 р. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 371, 378, 382, 383, 391, 392. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Косаревський Федір (? – раніше жовтня 1823 р.) поручик у Яреськах. Мав доньку Гликерію (14 жовтня 1823 р. одружилася з Лукою Григоровичем Писяком, козаком із м-ка Шишаків). Косяченко Дем’ян священик Преображенської церкви в м-ку Шишаку Миргородського повіту (1840). Косяченко Степан Дем’янович син священика, народився в м-ку Шишаку. Закінчив курс Полтавської духовної семінарії. В 1855 – 1873 рр. служив наставником Решетилівського сільського училища Полтавського повіту. З 1873 р. священик, настоятель Різдво-Богородицької церкви в м-ку Комишні, наставник Комишанського парафіяльного училища. В 1873 – 1880 рр. на посаді законовчителя й учителя співів Комишанського сільського, згодом двокласного, училища. В "Полтавских епархиальных ведомостях" (1877, № 5, част. неоф.) опублікував статтю "Відкриття двокласного зразкового училища в м. Комишні Миргородського повіту". З 1881 до 1893 р. переведений на посаду законовчителя чоловічого й жіночого училищ м-ка Рашівки Гадяцького повіту. Кошкалда Павло Остапович (1889, с. Зубівка – 31.05.1938, м. Полтава) у 30-х рр. – житель с. Шишаків Хорольського району, директор середньої школи. 11 квітня 1938 р. був засуджений до розстрілу. Реабілітований посмертно 1958 р Кравець Федір і Остапець цехові люди кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732). Кравецький Назар входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732). Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 412, 413, 419. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Крем’янський Павло священик церкви Різдва Христового м-ка Шишаків Миргородського полку (близько 1750 – 1760-их рр.). Мав сина Івана (бл. 1745 – ?), який 1.10.1762 р. вступив до Київської академії. Крем’янський Іван 1791 р. ієрей церкви Різдва Христового м-ка Шишаку; "шишацкий уволненный священник", 1818 р. жив у м-ку Сорочинцях. Крем’янський Адам священик церкви Різдва Христового в м-ку Шишаках (близько 1840 – 1872 рр.). Крем’янський Михайло Олексійович закінчив Полтавську духовну семінарію. З 1868 р. в сані священика, 1889 р. нагороджений скуфією. Священик Преображенської церкви в м-ку Шишаках (60-і – 80-і роки ХІХ ст.). Священик Воскресінськоїцеркви Миргорода (1899 – 1912). 1901 р. законовчитель Миргородського чоловічого початкового училища. Законовчитель Миргородського парафіяльного жіночого училища, що діяло при Воскресінській церкві (1900 – 1912). Кривко (Кривков) [А.С.] земський лікар у Шишаках (початок 1894 р.), у Хомутці (з весни до осені 1894 р.). Патріот України, вів просвітницьку діяльність серед селян. Близько 1905 р. став ініціатором створення Селянської спілки в Хомутці, до якої ввійшло понад 500 осіб. 11 грудня 1905 р. у його помешканні в Хомутці пройшов з’їзд Селянських спілок Миргородського повіту та інших революційних течій, який мав уплив на революційний настрійселян, зокрема, спричинився незабаром до повстання селян у Сорочинцях. Ксьонзенко Олександр Іванович (бл. 1852/1853 – поч. 1920) дворянин, лікар. Навчався в Київському університеті (початок 70-х рр. ХІХ ст.), був членом Миргородського українського студентського народницького гуртка в університеті. В газеті "Киевский телеграф" (№ 137 за 1874 р.) опублікував статтю "О санитарном вопросе в Миргородском уезде" під псевдонімом Миргородець. 1878 р. – земський лікар у м-ку Сорочинцях. Миргородський повітовий лікар (1886 – 1910), міський лікар Миргорода (1913). Лікар 4-класного міського училища (1911 – 1912). Колезький радник (1898 – 1913). Автор опублікованих праць із медицини. Активіст Миргородської громадської бібліотеки (разом із братом Юхимом уклав її каталог). Член Миргородської повітової земської управи (1886). Миргородський міський уповноважений, член повітової училищної ради (1900 – 1908). Голова Миргородського музично-драматичного гуртка (1901). Голова Миргородського товариства споживачів, член Миргородського міського присутствія з квартирного податку (1904). Повітовий гласний (1907 – 1910), гласний Миргородської міської Думи (1914 – 1916). Причетний до створення Миргородського курорту: 1916 р. входив до першого складу міської курортної комісії, був на посадітовариша (тобто, заступника) голови цієї комісії. Приятель лікаря І.А. Зубковського. Член Миргородського сільськогосподарського товариства, власник 88 десятин землі (1911). Краєзнавець, дійсний член Полтавської Вченої Архівної комісії. Співпрацював із журналами "Киевская старина", "Русская старина", подаючи до них історично-краєзнавчі матеріали. Автор публікацій про дату народження М. Гоголя, про усипальню гетьмана Д. Апостола та ін. Мав власні будинки в правобережній частині Миргорода, а також добротний будинок у лівобережній частині, на вулиці Дворянській, № 15, де жив у 1909 – 1913 рр. За більшовицької влади, в червні 1919 р. був призначений на посаду судово-медичного лікаря при дільниці слідчого в м-ку Шишаках, де прослужив недовго. Про останні роки життя О.І. Ксьонзенка звідомив О. Сластьон у листі до Д.І. Яворницького від 12 листопада 1928 року: "Відомо, що він тікав з денікінцями і в Одесі помер від тифу; його жінка, не менче гордовита за Малинчиху, служила весь час в Києві за куховарку, а тепер служить за няньку, іноді навідується в Миргород". За перших років радянської влади будинок Ксьонзенка був націоналізований. Він зберігся до сьогодні (за сучасною адресою – вулиця Незалежності, № 27/19), в ньому в різні роки розміщалися: міський народний суд (з початку 1920-их рр.), нотаріальна контора, художня майстерня, служба працевлаштування, міський відділ культури; нині там діє майстерня художника В. Брикульця та громадська організація. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 424, 426, 440. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Кузьменко Артем Іванович (бл. 1843 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 17 десятин землі Кузьменко Матвій Трохимович (бл. 1866 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 34 десятини землі. Куличенко Павло "можнійший" козак с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723). Кулябко (Кулябка) Петро Іванович (раніше 1670 – раніше 1747) походив із лубенської старшини. Писар Миргородського полку; 1718 р. був 5-им у спискові полкової старшини. Сотник шишацький (1708); значний війсковий товариш (1707 – 1736). Ротмістр надвірної хоругви гетьмана (1734). Бунчуковий товариш (бл. 1740 – 1744). Володів с. Радалівкою і с. Шишаками Хорольської сотні Миргородського полку (1723). Одружений із Ганною (молодшою), донькою гетьмана Данила Апостола., за деякими даними – з Анастасією Апостолівною. Свояк Василя Леонтійовича Кочубея. Мав синів Івана і Семена, можливо, й Петра. (В.Кривошея подає синодик роду Петра Кулябки (1747): Петро, Ганна, Гафія). Куць Савка, Куць Іван козаки с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723). Мали синів. Кушнір Павло входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732). Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 446, 449, 450 – 451, 459, 461. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Лапа-Данилевський (Данилевський) Лев Іванович (1740 – кінець 1804) син військового товариша. З 1755 р. був на військовій службі, до 1761 р. – канцелярист військової канцелярії. 23 січня 1766 р. одержав звання полкового хорунжого Миргородського полку. В цьому званні 1769 р. був на посаді "непременного" земського комісара Миргородської округи. 18 червня 1774 р. отримав звання бунчукового товариша, у якому служив на посаді миргородського повітового скарбника (зокрема, в січні 1784 р.). Власник маєтку в Миргородському полку (попередні власники цього маєтку – Лісницькі). 1767 р. підписав "Наказ малоросійським депутатам". 1787 р. мав 69 хат підданих, зокрема, 22 хати в х. Купчиному (згодом називався Купчинський, Яновщина, Василівка), хати в с. Перевозі та м-ку Шишаках Говтв’янського повіту. Знайомий Панаса Дем’яновича Яновського (Гоголя-Яновського, діда письменника М. Гоголя). 1779 р. дав вірчий білет Панасові Дем’яновичу Яновському на право бути довірителем у суді щодо маєтку Данилевських (Лап-Данилевських). Близько знав яреськівського сотника Йосипа Долгова, родину Трощинських. 5 лютого 1784 р. одержав чин колезького асесора. Дослужився до чину надвірного радника. 1784 р. за його поданням рід Лап-Данилевських внесений до 3-ї частини дворянської родослівної книги Київського намісництва. 1786 р. підписав свідоцтво про шляхетне походження роду Горіздр. Житель м-ка Шишак (1791). У 1799 – 1802 рр. – надвірний радник, підкоморій Миргородського підкоморського суду. Лев мав зв’язки з церковними і культурними діячами кінця XVIII ст., зокрема, з Іоанном Левандою – протоієреєм Софіївського собору в Києві (їхній спільний знайомий – В. Капніст). Був одружений тричі. Його перша дружина N померла близько 1770 р. Того самого або наступного року він одружився з Софією (1750 – бл. 1785), донькою заможного дідича Дем’яна Романовича Лісницького (див.). За нею одержав посаг – чверть м-ка Шишаку і чверть с. Матяшівки. (За ці маєтності впродовж 2 десятиліть точився судовий позов між Левом та його сім’єю, з одного боку, й шуряком Миколою Дем’яновичем Лісницьким, а потім і його спадкоємцями, з іншого). По смерті Софії Лев одружився втретє з Пелагією Василівною (її прізвище з дому не відоме). Від усіх шлюбів мав понад 10 дітей. З них відомі наймення: від шлюбу з Софією – син Олександр (1770 р.н.); від шлюбу з Пелагією – Георгій, Захар (нар. 24.03.1791, хрещений батько поручик Михайло Васильович Могилевський), Іван, Василь, Марія, Надія. Була ще донька Єлизавета Левівна (у шлюбі Брант). Лапа-Данилевський (Данилевський) Георгій (Єгор) Левович (1789 – не раніше 1849) син Лева Івановича і Пелагії Василівни. Дворянин, дідич містечка Шишаку. З 1806 р. на військовій службі, брав у часть у боях і походах, протягом 12 р. служив прапорщиком. З 1818 р. у відставці, оселився в маєтку батька в Шишаку. 1823 р. був "восприємником" Киріяка – сина шишацького поміщика Івана Яковенка. 1849 р. володів маєтком понад 100 душ, мав селян у х. Купчиному. Одружений: першим шлюбом (після 1818 р.) – із Василисою Федорівною Галенковською, донькою ротмістра; другим шлюбом (раніше 1831 р.) – з Марією, рідною сестрою Олександра Семеновича Данилевського (друга М.Гоголя); знайомий з М. Гоголем. Діти: від 1 шлюбу – Лев, Василь, Марія; від 2 шлюбу – Микола, Тетяна. Лапа-Данилевський Захар Левович (24.03.1791, Шишаки – ?) син Лева Івановича. Восприємником при хрещенні був Михайло Васильович Могилевський. Лапа-Данилевський Василь Левович (? – раніше 1836) син Лева Івановича. Служив портупей-прапорщиком Малоросійського гренадерського полку, учасник війни 1812 р. Із 29 листопада 1812 р. одержав як відзнаку за службу звання прапорщика. Підпоручик (1827). Дітей не мав. Володів маєтком у х. Купчиному Полтавського повіту і в дачах м-ка Шишаку Миргородського повіту: 114 дес. землі, будівлі, млини, 42 душі ч. ст. Мав ліс у с. Товстому. По його смерті маєток успадкували брати Георгій і Іван. Їхні сестри Єлизавета Брант і Марія Тихенкова згодом позивалися до брата Георгія за спадщину. Лапа-Данилевська Марія Львівна донька Лева Івановича і Пелагії Василівни. Близько 1815 р. одружилася з Андрієм Йосиповичем Тихенком (див.). В посаг вона одержала селян у м-ку Шишаку: 37 душ чол. статі й 35 душ жіночої статі. Діти: Лев, Йосип, Андрій, Володимир, Олена, Пелагія, Марія. Лапа-Данилевський Лев Георгійович (19.10.1820 – не раніше 1884) син Георгія Левовича й Василиси Федорівни Галенковської. 1835 р. навчався в 1-у класі Миргородського повітового училища. Дідич м-ка Шишаків (1861), мав середньопомісний маєток – 20 дворів, 148 душ – у Шишаках і х. Купчині. Раніше 1864 р. мав 20 дес. землі в урочищі Товстій, 23 дес. в дачах м-ка Шишаків. Колезький секретар (1861), титулярний радник (1864). Миргородський повітовий суддя (1861 – 1865). Дружина Парасковія Гаврилівна (шлюб раніше 1851 р.). Діти: Микола, Марія. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 466 – 468. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Легейда Федір 1723 р. шинкар у шинку сотника Романа Лісницького в м-ку Шишаках Миргородського полку. Лейбель Хаїм Нухімович аптекарський помічник, 1910 р. утримував сільську аптеку в м-ку Шишаках. Лень Федір Якович 1-й (1852 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 29 десятин землі. Лень Петро Іванович (1874 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 19 десятин землі. Лень Леонтій Федотович (1878 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 20 десятин землі. Лень Григорій Омелянович (1881 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 17 десятин землі. Лень Федір Якович 2-й (1882 – ?) козак, 1913 р. жив у м-ку Шишаках, мав 19 десятин землі. Лень Григорій Степанович (1902, селище Шишаки – ?) із селян, освіта середня спеціальна педагогічна. Жив у с. Великих Сорочинцях, учителював. Був заарештований 9 жовтня 1943 р., засуджений до 7 р. позбавлення волі. Реабілітований 1962 р. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 474 – 476. |
Лайк (1) |
| Klim2018 Сообщений: 29008 На сайте с 2018 г. Рейтинг: 30850 | Леськів (Леськов) Семен цехмістр ткацького цеху в м-ку Шишаках (1732). Лисяк Лука Григорович козак м-ка Шишаків. Дружина Лукерія Федорівна Косяревська (шлюб 1823 р.). Лісницький Григорій (Сахнович, Сахненко, Софонович, Костиря) (? – 1664) реєстровий козак Миргородської полкової сотні (1649). Миргородський полковник (за деякими даними, з 1648 р.; в 1651 – 1659 рр.). Наказний гетьман (1657). Генеральний суддя (1657, 1661). Посол від гетьмана І. Виговського до Москви (1658), до Польщі (1659). Один із найбільших прихильників І. Виговського. Володів м-ком Шишаками Миргородського полку, яке було надане йому Б. Хмельницьким. Мав двір у Миргороді. 1664 р. розстріляний поляками. Дружина Олена. Мали синів Данила, Дмитра, Івана і доньку Марію (1653 р. одружилася з Павлом Апостолом). Лісницька Олена дружина миргородського полковника Григорія Лісницького, овдовівши, в другому шлюбі була за шляхтичем Степаном Куницьким, наказним гетьманом Правобережної України (1683 – 1684). Свого часу була відомою діячкою, яка здійснювала зв’язки з Лівобічною Україною. 5 листопада 1695 р. разом із синами Данилом, Дмитром і Іваном продала "во вечность" половину Товстого лісу й сіножаті біля виїзду з м-ка Шишаків Лубенському Мгарському монастиреві (цей ліс належав монастиреві й 1747 р.). Лісницький Данило Григорович син миргородського полковника. 1666 р. військовий товариш, був посланцем від гетьмана Дорошенка до кримського хана Адиль-Гирея. Перебував у польському полоні, звідки 1670 р. був звільнений на прохання гетьмана Дорошенка. Служив при вітчимові С. Куницькому на Правобережжі. "Резидент Трипольській" (1672); "особа, в Войску Запорожском заслужоная" (1689). За наданням гетьмана Самойловича (підтвердженим гетьманом Мазепою 1695 р.) володів містечком Шишаками і селами Матяшівкою та Милюшками. Миргородський полковник Д. Апостол надав йому село Радалівку (нині Глобинського району). Мав млини на р. Пслі. Дружина – Катерина. Діти: Григорій, Роман, Марія (дослідник Ю. Мицик називає ще сина Ярему). Лісницький Григорій Данилович онук миргородського полковника. У 1707 – 1730 рр. миргородський полковий сотник. 1709 р. разом із братом Романом одержав гетьманський універсал на м-ко Шишаки, с. Матяшівку Шишацької сотні, млини на Пслі. Дружина Марфа – донька переяславського полковника Леонтія Полуботка, сестра наказного гетьмана Павла Полуботка; у другому шлюбі була за Мандрикою. Лісницький Роман Данилович (? – бл. 1729) онук миргородського полковника. 1709 р. значковий товариш, 1713 р. товариш полку Миргородського. Курінний отаман значкових товаришів Миргородського полку (1711 – 1713). У 1715, 1719 – 1729 рр. шишацький сотник. Підписав Коломацькі чолобитні (1723). Сотенний отаман (1725). Жив у м-ку Шишаках, співвласник с. Матяшівки. Мав у м-ку Шишаках два шинки. Володів трьома хуторами, де жили наймані скотарі. 1723 р. мав у Миргороді фільварок, у якому жив Петро Литвин. 1729 р. мав у Шишаках 197 дворів, у Матяшівці – 51 двір. Дружина – Ганна, з дому Туранськівна, донька глухівського сотника Олексія Туранського; по смерті чоловіка володіла всім містечком Шишаками й 62 дворами в Матяшівці. Мали сина Дем’яна й доньку Єфросинію. Джерело: Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 482, 488, 493. |
Лайк (1) |
| Вперед → | Страницы: ← Назад 1 2 * 3 4 5 Вперед → Модератор: Juli-Julitte |
Генеалогический форум » Дневники участников » Дневники участников » Дневник Juli-Julitte » Географический раздел » Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии [тема №160233] | Вверх ⇈ |
|
|
| Сайт использует cookie и данные об IP-адресе пользователей, если Вы не хотите, чтобы эти данные обрабатывались, пожалуйста, покиньте сайт Пользуясь сайтом вы принимаете условия Пользовательского соглашения, Политики персональных данных, даете Согласие на распространение персональных данных и соглашаетесь с Правилами форума Содержимое страницы доступно через RSS © 1998-2025, Всероссийское генеалогическое древо 16+ Правообладателям |