Полтава и литература

http://www.mariykaboyko.pl.ua/creative.html

Марія Бойко

Моя Полтаво, ти благословенна

Моя Полтаво, ти благословенна!
З твоїх джерел натхнення спраглі п'ють,
Добра й любові сходять мудрі зерна...
Твоїх дітей у світі впізнають.
Народе мій, ти обирав бентежних,
Серця яких впокорені меті –
І підкорялась обраним безмежність
Та істини – одвічні і прості...
Старе перо дрібне намисто літер
Нанизує мереживом думок;
То спинить час замало не півсвіту,
То раптом враз прискорить вічність крок...
І поза часом постає мистецтво,
Закохана Наталка і Еней –
То мудрий, іронічний Котляревський
До витоків народних нас веде!
Та, оглянімось... Вже новий філософ
Долає гордо всі жалі земні.
Оспівана земля ця стоголосо,
В моїм краю душа співа пісні!
І проростуть нові і сильні зерна,
Що кинула їх Генія рука;
Моя Полтаво, ти благословенна
Минулим і майбутнім у віках...

Легенда про Полтаву

Пливла собi колись у давнину
Замрiяна i тиха рiчка Лтава.
З`явилось згодом мiсто у степу
I гордо нарекли його Полтава.
Та Лтава не велика й не стрiмка,
Лиш солов`ї спiвали берегами.
А та Полтава й досi чарiвна
Полтавками i щирими пiснями.
Життя мiнливе, час не зупинить,
Роки, як хмари, линуть понад степом.
Але полтавську душу не змiнить,
Вона, як квiтка, пахне диким медом.
Вона п`янить садами навеснi,
Коли облите бiлим все навколо.
Спiває колискової менi
Осiння тиша мiсячного кола.
Хрестами в небо лине монастир,
Вiками, як садами оповитий.
Навколо простягався свiт страшний,
А тi черницi жили у молитвах.
Там недалеко хата в затiнку,
З криницею була, як i годиться.
Колись у цьому самому садку
Жила собi Маруся-чарiвниця.
Та Чураївна гожа, як весна.
Життя дало їй небуденну долю.
Пiснi чарiвнi людям в свiт несла,
I тi пiснi полинули любов`ю.
За Україну та за всiх, за всiх
В тiй пiснi душу виспiвала щиро.
У тiй душi сплелися сльози й смiх,
I та душа пiшла у свiт, як в вирiй.
I мудра, i спiвоча, й чарiвна,
Така вона, Полтава кароока...
Другої ж бо такої в нас нема,
Зворушує i навiває спокiй.

Полтавська душа

Чураївна...Iм`я наче пiсня...
Так i лине до тих берегiв,
Де жила вона у передмiстi.
Де живе у продовж трьох вiкiв.
Так жила, i спiвала й кохала,
Як народ у єдинiй душi.
I легендою...Пiснею стала...
Бо й сама дарувала пiснi.
Як спiвала,то нiби до Бога.
Пiсня, нiби молитва, проста.
Як кохала,то тiльки одного.
Бо душа в неї тiльки одна.
Йдуть вiки...Та спiва Полтавщина...
I не стихнуть нiколи пiснi.
Йдуть вiки...Та живе Чураївна...
Всi полтавки, мов сестри її...

Величальна

Iз сивини столiть ти поставала,
Вiнок легенд у коси заплела...
I гордо нарекли тебе ПОЛТАВА,
Пасує мудрiсть до твого чола.
Козацький полк в походи проводжала,
Сини свiй отчий боронили край.
Полтаво, ти їх подвиг оспiвала
В подобi нiжнiй юної Чурай.
Падiнь i злетiв знала ти чимало,
Ти воскресала, як весняний квiт.
Над Ворсклою живе моя Полтава
Благословеннi тисячу сто лiт!
То Котляревський, Лисенко, Мазепа,
Закарбували в вiчностi iм`я
Твоє, Полтаво, нiжна квiтко степу,
Ти їх натхнення, їх Свята земля...
В поєднаннi минулого з прийдешнiм,
Сьогоднi ти ще краща нiж торiк.
Нове тисячолiття славних звершень
Дарує крила, кличе за порiг.
Ти п`єш iз Ворскли із водою вроду,
Добра й любовi вчиш своїх дiтей.
Вiд перехрестя Заходу i Сходу
Смiливо в майбуття Полтава йде...


[ Изображение на стороннем сайте: 2f851931d510.jpg ]

http://www.mariykaboyko.pl.ua/creative/moya_poltava.html

Марія Бойко

***
Хто жив на цiй землi? Яким богам молився?
I прагнення якi плекали тi часи...
За тисячу рокiв наш дiм i свiт змiнився.
Ми йшли через вiки до злагоди й краси.
З камiнчикiв-надiй ми будували храми,
Крiзь вiйни пронесли єднання таїну...
Ти матiр`ю була своїм синам, Полтаво,
I бережуть в серцях вони твою весну.
Хто заснував тебе, моє натхненне мiсто?
Людинi тiй святiй вклонюся до землi...
У небi над тобою горить зоря iскриста,
А щастя клин птахiв приносить на крилi.

***
Полтаво-мати, всi ми українцi,
Ми пiдiймали нацiю з колiн.
Ми вчились мови з пiснi у колисцi –
За ласку й нiжнiсть матерi уклiн.
I слово Боже, i рушник хрещатий
Нам вiд зневiри душi захищав.
Хоч i летять у вирiй лелечата,
Та жоден з них свiй дiм не забував!
З часiв Русi i до часiв новiтнiх
Полтава-мати вчить своїх дiтей,
Що засiвати лан добром потрiбно –
Вiн неодмiнно щастям проросте...

***
Спiвоча земле! Край талановитий,
Натхнення генiям ти щедро дарував...
Пiснi народнi, щирi, як молитва,
Ти Чураївни голосом спiвав.
Цiлющi, певно, тут вода й повiтря,
Натхнення можна пити з джерела.
Тому й думки прозорi та нетлiннi,
I жар серцям земля моя дала.

***
Полтавi щастя щедрою рукою,
А ще таланти Бог подарував.
Ти втiлення надiї i любовi,
Тебе народ, як мрiю, оспiвав.
Твоїх дiтей благословенна вдача...
Твоїх садiв замрiяне тепло...
Моя Полтаво, свiт тебе побачив
I заквiтчав вiнком твоє чоло.
Сама Весна зiбрала першi квiти,
А помiж ними долю заплела.
Барвiнок, щоб в добрi та щастi жити.
Калини квiт, щоб гарною була.
Народжувала генiїв країни,
Давала їм наснагу ця земля.
Полтаво, цiлi поколiння
З любов`ю в свiт несли твоє iм`я!

***
Веселі та дужі. Завзяті і вправні.
Громада в Полтаві єднається здавна...
Збираємось разом не тільки у свято –
Ми вміємо дружно гуртом працювати!
Найменших навчаємо край свій любити.
Адже без коріння розвіємось світом...
Будуємо школи і храми величні,
Щоб мала Полтава вродливе обличчя.
Шануємо старших, життя їх і подвиг,
Без цього не можемо бути народом.
Полтаво! В традиціях гарних незмінна...
Ми діти твої. Ми – полтавська родина!

***
У Полтавi на майданi свято вирувало:
Наше щире товариство його частувало...
Пригощали галушками, напували квасом,
Примовляли, що гуляти веселiше разом.
Молодицi та дiвчата пiсень заспiвали,
Та таких дзвiнких та нiжних, що й свято не знало.
До сутiнкiв не змовкали музики троїстi,
А дiвчата танцювали, губили намисто.
У Полтавi на майданi вже й сонце сiдає,
А веселi козаченьки та й не спочивають.
Свято бачило не мало, гарно гостювало...
Але так як у Полтавi – нiде не бувало!

***
Полумиски з печенею, тарелі з галушками,
Пиріжками, гречаниками та ще із пампушками...
У Полтаві господині – усі чарівниці!
Як готують, примовляють, навіть, паляницям...
Щоб варилось і пеклося смачно, як на свято –
Гарний настрій додає господиня-мати.
Аби хата була повна аж по вінця сміхом,
Треба вміти частувати гостям на утіху...
"Пригощайтесь досхочу вареничком з сиром!" –
Вас полтавська господиня припрошує щиро.
Не минайте, завітайте, в будень чи на свято!
У Полтаві люди вміють гостей зустрічати...

***
Чи то щастя пощербилось, чи то надломилось,
Річ потрібна, але з хати воно загубилось...
Ми недовго мудрували і не сумували,
В Сорочинці на ярмарок ми помандрували.
Де ще щастя продається по цілому світі?
Цього краму на продаж запас не великий...
А в Сорочинцях на майдані чого лиш немає,
Там багаті і не дуже долю обирають.
Чи їх доля обирає, хто те може знати!
А тим часом до ярмарку завітало свято...
Грало із музиками, вправно танцювало,
А як ноги втомилися, так ще й заспівало!
А пісні ж які те свято складати уміло,
Що розраджували душу, додавали сили...
Довго ми ярмаркували, вибирали щастя:
Прицінились до малого, придбали найкраще;
А ще друзів веселих, завзятих і вправних...
Ось так люди в Сорочинцях ярмаркують здавна!

***
Слова любові писати легко,
У кожній літері добра пам'ять...
Додому завжди спішить лелека,
А люди славлять той край піснями.
Моя Полтаво, в літах як в шатах,
Ти мудрим словом дітей навчила.
Людьми і хлібом завжди багата,
Бо рясно думка і лан родили.
Моя Полтаво, я горда щиро,
Що я дитина в твоєму домі!
Мене не звабить ніколи вирій,
Моя Полтаво – мій край любові!

***
В вiнку з легенд, з пiснями в серцi,
Полтава йде через вiки.
У свiтi все колись минеться,
Тобi ж, ще безлiч лiт цвiсти.
Скажiть, як можна не любити
Нам сонце, скупане в росi?
Чи долю мрiяли зустрiти
Ви на Iвановiй горi...
Є теплий край за океаном,
Нас зве в свiти пташиний клин.
З усiх дорiг вертатись стану
До Ворскли тихих берегiв.

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212448

ПОЛТАВІ
(до 23 вересня - дня Полтави)

Я дивлюся у очі ласкаві -
Нескінчений німий діалог.
Добрий вечір, знайома Полтаво,
Ти натхнення мого джерело.

Завітаю до тебе на каву -
Все одно я уже не засну,
Народились вірші про Полтаву,
Про чаруючу серце красу.

Тебе видивляюсь між сосен,
Між квітів, між трав, у житах.
І знаходжу у сонячних росах,
у заквітчаних травнем садках.

У кожній краплині - Полтава.
У вітрі, у співі пташок.
Впізнаю у світанках, загравах,
У плетиві рідних стежок.

Завжди повертаюсь до тебе
Де б я не їхала, де б я не йшла,
Бо тут найсмачніші джерела,
Бо тут найтепліша трава!

2001р.

автор: gala.vita

Пісня про матір
(Мамо, вечір догоря...)

Слова: Борис Олійник Музика: Ігор Поклад
Виконує: Ніна Матвієнко (альбом "Найкраще")

Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком,-
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою,
Житом-казкою,
Юним соняхом,-
Сива ластівко,
Сиве сонечко.