http://www.mariykaboyko.pl.ua/creative/moya_poltava.htmlМарія Бойко
***
Хто жив на цiй землi? Яким богам молився?
I прагнення якi плекали тi часи...
За тисячу рокiв наш дiм i свiт змiнився.
Ми йшли через вiки до злагоди й краси.
З камiнчикiв-надiй ми будували храми,
Крiзь вiйни пронесли єднання таїну...
Ти матiр`ю була своїм синам, Полтаво,
I бережуть в серцях вони твою весну.
Хто заснував тебе, моє натхненне мiсто?
Людинi тiй святiй вклонюся до землi...
У небi над тобою горить зоря iскриста,
А щастя клин птахiв приносить на крилi.
***
Полтаво-мати, всi ми українцi,
Ми пiдiймали нацiю з колiн.
Ми вчились мови з пiснi у колисцi –
За ласку й нiжнiсть матерi уклiн.
I слово Боже, i рушник хрещатий
Нам вiд зневiри душi захищав.
Хоч i летять у вирiй лелечата,
Та жоден з них свiй дiм не забував!
З часiв Русi i до часiв новiтнiх
Полтава-мати вчить своїх дiтей,
Що засiвати лан добром потрiбно –
Вiн неодмiнно щастям проросте...
***
Спiвоча земле! Край талановитий,
Натхнення генiям ти щедро дарував...
Пiснi народнi, щирi, як молитва,
Ти Чураївни голосом спiвав.
Цiлющi, певно, тут вода й повiтря,
Натхнення можна пити з джерела.
Тому й думки прозорi та нетлiннi,
I жар серцям земля моя дала.
***
Полтавi щастя щедрою рукою,
А ще таланти Бог подарував.
Ти втiлення надiї i любовi,
Тебе народ, як мрiю, оспiвав.
Твоїх дiтей благословенна вдача...
Твоїх садiв замрiяне тепло...
Моя Полтаво, свiт тебе побачив
I заквiтчав вiнком твоє чоло.
Сама Весна зiбрала першi квiти,
А помiж ними долю заплела.
Барвiнок, щоб в добрi та щастi жити.
Калини квiт, щоб гарною була.
Народжувала генiїв країни,
Давала їм наснагу ця земля.
Полтаво, цiлi поколiння
З любов`ю в свiт несли твоє iм`я!
***
Веселі та дужі. Завзяті і вправні.
Громада в Полтаві єднається здавна...
Збираємось разом не тільки у свято –
Ми вміємо дружно гуртом працювати!
Найменших навчаємо край свій любити.
Адже без коріння розвіємось світом...
Будуємо школи і храми величні,
Щоб мала Полтава вродливе обличчя.
Шануємо старших, життя їх і подвиг,
Без цього не можемо бути народом.
Полтаво! В традиціях гарних незмінна...
Ми діти твої. Ми – полтавська родина!
***
У Полтавi на майданi свято вирувало:
Наше щире товариство його частувало...
Пригощали галушками, напували квасом,
Примовляли, що гуляти веселiше разом.
Молодицi та дiвчата пiсень заспiвали,
Та таких дзвiнких та нiжних, що й свято не знало.
До сутiнкiв не змовкали музики троїстi,
А дiвчата танцювали, губили намисто.
У Полтавi на майданi вже й сонце сiдає,
А веселi козаченьки та й не спочивають.
Свято бачило не мало, гарно гостювало...
Але так як у Полтавi – нiде не бувало!
***
Полумиски з печенею, тарелі з галушками,
Пиріжками, гречаниками та ще із пампушками...
У Полтаві господині – усі чарівниці!
Як готують, примовляють, навіть, паляницям...
Щоб варилось і пеклося смачно, як на свято –
Гарний настрій додає господиня-мати.
Аби хата була повна аж по вінця сміхом,
Треба вміти частувати гостям на утіху...
"Пригощайтесь досхочу вареничком з сиром!" –
Вас полтавська господиня припрошує щиро.
Не минайте, завітайте, в будень чи на свято!
У Полтаві люди вміють гостей зустрічати...
***
Чи то щастя пощербилось, чи то надломилось,
Річ потрібна, але з хати воно загубилось...
Ми недовго мудрували і не сумували,
В Сорочинці на ярмарок ми помандрували.
Де ще щастя продається по цілому світі?
Цього краму на продаж запас не великий...
А в Сорочинцях на майдані чого лиш немає,
Там багаті і не дуже долю обирають.
Чи їх доля обирає, хто те може знати!
А тим часом до ярмарку завітало свято...
Грало із музиками, вправно танцювало,
А як ноги втомилися, так ще й заспівало!
А пісні ж які те свято складати уміло,
Що розраджували душу, додавали сили...
Довго ми ярмаркували, вибирали щастя:
Прицінились до малого, придбали найкраще;
А ще друзів веселих, завзятих і вправних...
Ось так люди в Сорочинцях ярмаркують здавна!
***
Слова любові писати легко,
У кожній літері добра пам'ять...
Додому завжди спішить лелека,
А люди славлять той край піснями.
Моя Полтаво, в літах як в шатах,
Ти мудрим словом дітей навчила.
Людьми і хлібом завжди багата,
Бо рясно думка і лан родили.
Моя Полтаво, я горда щиро,
Що я дитина в твоєму домі!
Мене не звабить ніколи вирій,
Моя Полтаво – мій край любові!
***
В вiнку з легенд, з пiснями в серцi,
Полтава йде через вiки.
У свiтi все колись минеться,
Тобi ж, ще безлiч лiт цвiсти.
Скажiть, як можна не любити
Нам сонце, скупане в росi?
Чи долю мрiяли зустрiти
Ви на Iвановiй горi...
Є теплий край за океаном,
Нас зве в свiти пташиний клин.
З усiх дорiг вертатись стану
До Ворскли тихих берегiв.