На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ УКРАЇНИ
01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8
На Ваш запит повідомляємо, що у фондах архіву відомості про застосування репресій щодо ПОНОМАРЕНКА СТЕПАНА ОЛЕКСІЙОВИЧА, ПОНОМАРЕНКО ЯВДОХИ ГРИГОРІВНИ, ПОНОМАРЕНКА ІЛЬКА СТЕПАНОВИЧА, ПОНОМАРЕНКА ПЕТРА АФАНАСІЙОВИЧА (ПАНАСОВИЧА), ПОНОМАРЕНКО АНАСТАСІЇ ІВАНІВНИ, на жаль не виявлені. Радимо звернутися до Галузевого державного архіву Служби безпеки України за адресою: 01034, м. Київ-34, ву. Золотоворітська, 7.
В архівних документах МВС України немає відомостей про засудження, розкуркулення та виселення Пономаренка Степана Олексійовича та Пономаренка Петра Афанасійовича (Панасовича).
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пушкіна, 18/24, м. Полтава, 36011
Повідомляємо, що у фонді Полтавської межової палати (ф. 370) документів, що стосується землеволодіння та майна мешканців х. Забрідки Новосанжарської волості Кобеляцького повіту, немає (оп. 2 – спр.780, польовий журнал ділянок містечка Китайгород; оп. 3 – спр. 139, плани ділянок м-ка Нові Санжари), у зв’язку з чим немає можливості надати відомості про землеволодіння Пономаренка Степана Олексійовича.
ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пушкіна, 18/24, м. Полтава, 36011
Повідомляємо, що архівна довідка щодо позбавлення виборчих прав у 1923 - 1924 рр. носіїв прізвища Пономаренко, мешканців населених пунктів Новосанжарської сільради Новосанжарського району Полтавської округи Полтавської губернії, була надіслана Вам за № 07-09/456 від 17.11.2009. Інших відомостей про родину Пономаренка Степана Олексійовича у фондах Полтавського окрвиконкому (фонд Р-363, списки розкуркулених та засуджених), Кобеляцької повітової ради народного господарства (фонд Р-143, списки підприємств) не виявлено.
Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об'єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу хазяйновитих заможних господарів, яких комуністи називали куркулями. Сталін особисто проголосив політику «ліквідації куркульства як класу». Мета боротьби радянської держави з куркулями: передача державі (тобто колгоспам, комунам, артілям) найрентабельніших селянських господарств разом із землею й реманентом; вилучення значних запасів сільськогосподарської продукції, які зберігалися в куркульських господарствах; ліквідація найзаможнішого прошарку селян, який комуністи завжди ненавиділи й вважали найбільшою загрозою для пролетарської диктатури.
Формою боротьби з заможним селянством було обране так зване «розкуркулення», тобто економічне пограбування селян, порушення їхніх політичних і соціально-економічних прав, репресії. Розкуркулення відбувалося в умовах, коли не було чіткого визначення, хто є куркулем: чи це той, хто використовує найману працю, чи просто заможний селянин. Тих, кого зарахували до куркулів, поділяли на три категорії: активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів. Вони підлягали 10-річному ув'язненню або розстрілу; пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках радянського законодавства боронити свою власність. їхнє майно підлягало конфіскації, а самі господарі мали бути вислані до північних і східних районів СРСР; лояльні до політики Комуністичної партії особи, які не чинили опору радянській владі. Певна їх частина, щоб зберегти своє господарство, навіть готова була вступити до колгоспів. Таких селян переселяли за території колективізації, надавши їм гірші землі.
Розкуркулення відбувалося з грубими порушеннями чинного радянського законодавства. Кодекс законів про працю, який діяв наприкінці 20-х і на початку 30-х рр., не забороняв: оренди землі; використання найманої робочої сили; приватного підприємництва на селі. Коли розкуркулення досягло кульмінації з явним запізненням, ВУЦВК і РНК УСРР видав постанову «Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних господарствах у районах суцільної колективізації». Ліквідація куркульства як класу завдала важкого удару по українському селу, яке за роки непу здебільшого стало середняцьким.
Як звичайна зброя в боротьбі проти «класового ворога» вживалися послідовно запроваджувані норми хлібоздачі й оподаткування. Так, за Струміліним, «куркуль», середній заробіток котрого лише уп'ятеро перевищував середній заробіток незаможника, сплачував податки у 30 разів більші, ніж останній (в перерахунку на душу населення). Указ від 28 червня 1929 р. дозволяв сільрадам у разі невиконання одноосібним господарством норми хлібоздачі накладати на нього грошові штрафи, у п'ять разів вищі за вартість цієї норми. Така ось «правова» основа -- вкупі з розкуркулюванням -- аж до лютого 1930 р. підводилася під курс партії на селі... А несплачення штрафу тягло за собою продаж із торгів господарства й виселення його мешканців.
Разом з іншими видами покарань часто застосовувалося «позбавлення виборчих прав». Селянин таки остерігався втрати цього, по суті фіктивного, привілею, бо це одразу ж зафіксовувалося в його особистих документах, і від цього тавра він не міг позбавитися ніде, де б не шукав праці або притулку. За словами Левіна, позбавлення виборчого права «часто супроводжувалося відмовленням такій особі в житлі, харчових картках, медичному обслуговуванні, а особливо -- засланням».
Усіх перелічених вище заходів явно не вистачало, щоб, з одного боку, в масовому масштабі привернути селянство на сторону радянської влади, а з іншого -- ізолювати «класового ворога». Навпаки, основна частина селян тепер вороже ставилася до політики партії й у своєму опорі використовувала всі приступні їй засоби. В редакційній статті «Правда» від 2 лютого 1929 р. гірко нарікала: селянин ще не усвідомив «засадничої різниці між законами старого режиму та радянськими законами» й автоматично розглядає будь-яку владу як ворожу.
Невдоволення селян
Відносний спокій на селі, властивий періодові непу, тепер повністю зник. Уже в 1928 р. з усіх усюд надходили повідомлення про грабунки, випадки громадянської непокори й опору владі, бунти (в яких, до речі, брали участь і робітники), а також про численні напади на партійних та інших активістів.
В Україні у згаданий період кількість зареєстрованих «куркульських терористичних актів» зросла вчетверо (тільки в 1929 р. сталися 1262 випадки). Офіційні дані за дев'ять місяців 1929 р. вказують на організовані «куркулями» 1002 «терористичних акти» лише в центральних губерніях РСФРР (при цьому було вбито 384 особи; за цими справами засудили 3281 особу, з них 1924 «куркулів» (31,2 %), 1896 «середняків-підкуркульників», 296 «селян-незаможників», 67 «офіційних осіб». Поскільки абсолютно зрозуміло, що під час слідства під категорію «куркулів» прагнули підвести якомога більше обвинувачуваних, можна зробити досить певний висновок: у своїй масі селяни були відверто вороже настроєні проти радянської влади.
Влітку 1929 р. «тероризм» значно поширився. Однак він поки що не виходив за рамки спорадичного збройного опору, й до серйозних повстань не доходило. Найчастіше селяни вдавалися до такої форми спротиву, як приховування зерна (спочатку в межах власного господарства, а потім десь на пустирях, у стогах сіна, в церквах, у відкритому степу, в ярах і лісах). «Куркулі» переводили зерно на ім'я своїх родичів, продавали незаможникам за низькими цінами або приватним нелегальним торгівцям, які потайки вивозили його вночі возами, на плотах тощо. Середняки й бідняки -- держателі хліба -- робили те саме, кожний у міру своїх можливостей. Навіть колгоспники, як тільки могли, намагалися уникнути конфіскацій. Коли ж зерно не вдавалося приховати або збути, його просто знищували.
Розправа над «куркулем»
Розправа над «куркулем» частково мала на меті обезглавити решту селянства в його опорі новим порядкам, і на «класового ворога» цілком закономірно впав основний тягар репресій.
В січні -- лютому 1930 р. в районі Кривого Рога розкуркулили 4080 господарств, передавши колгоспам загалом тільки 2367 будинків, 3750 коней, 2460 голів великої рогатої худоби, 1105 свиней, 446 молотарок, 1747 плугів, 1304 саджалки, 2021 тонну пшениці й пшона. Наводячи цей випадок, радянський дослідник І. Слинько пояснює вбогість усуспільненого майна тим, що значну частину куркульської власності конфіскували ще в 1928--1929 рр. Може, й так, але для нас зараз важливішим є Інше: в 1930 р. «розкуркулювали», по суті, вже бідняків.
З огляду на сказане показовою є вартість конфісковуваного у тогочасних «куркулів» майна. Наводилася цифра в Ї70 млн крб (за новішими даними --400 мли), тобто на кожне одноосібне господарство припадало щось від 170 до 400 крб --90--210 доларів за тогочасним офіційним обмінним курсом,-- навіть якщо загальна вартість майна розкур-куленого не перевищувала вартості майна інших категорій селян. Як зауважує ЛевІн, навіть кошти, витрачені на депортації, перевищували цінність вилученого добра.
Селян особливо приголомшувала експропріація колишніх незаможників, які тяжко працювали під час непу і спромоглися нарешті купити коня чи корову. Зовсім уже парадоксально: доходи пересічного «куркуля» були нижчі, ніж у пересічного сільського урядовця, що переслідував його як представника багатої верстви!
На основі класового аналізу, а не реальної дійсності, якраз і грунтувався весь сталінський курс. Це було тим більше згубним, що передбачало «ліквідацію» найпродуктивніших виробників на селі. Однак у діях генсека була й своя невблаганна логіка. Якщо більш зважено, на відміну від марксистів, розглядати селянське суспільство як загалом раціонально інтегроване ціле, то в ударі Сталіна можна вбачати фізичне знешкодження природних лідерів селянства, які очолювали опір партійній політиці. Те, що вислів «куркуль» почали вживати в значно ширшому значенні, ніж це передбачала його економічна дефініція (запропонована партією), лише підтверджує такий висновок,-- як і формальне запровадження категорії «підкуркульник», котра навіть за сталінськими стандартами не мала ніякого реального змісту. Згідно з офіційною заявою, під «куркулем» розуміли «носія певних політичних тенденцій, які дуже часто можна вирізнити в підкуркульникові чоловічої та жіночої статі».
На початок 1931 р. почали офіційно визнавати, що колишні куркулі -- свого часу класифіковані так за якоюсь із численних ознак -- уже не були такими. Сучасний радянський історик М. Гущин зазначає: «Куркулі втратили чимало властивих їм рис: систематичне використання найманої праці, орендування знарядь праці та коней, власні майстерні тощо», а отже, «в 1931 р. ставало дедалі важче викривати куркуля, який маскував свою класову суть». Це висловлювання наочно демонструє марксистську концепцію, за якою буття визначає свідомість: якщо людина (в даному випадку «куркуль») протягом певного часу за своїм соціально-економічним статусом відповідала вигаданій марксистами категорії, то потім, втративши відповідні ознаки, вона й далі залишалася під підозрою,-- мовляв, лише «маскує свою суть» -- і несла своє тавро мало не до скону.
Наміри партії щодо «куркульства»
Наміри партії щодо «куркульства» набули певної форми в постанові, базованій на звіті підкомісії Баумана, яка, нагадаємо, запропонувала поділ куркульства на три категорії (групи) й запровадження смертної кари або ув'язнення для представників першої категорії -- чисельністю не більше 63 тис. ОДПУ, проте, включило до цієї категорії набагато більше -- до 100 тис. чоловік.
Друга група (родини господарів, віднесених до першої) підлягала засланню на Північ, Урал, у Сибір і Казахстан або у віддалені райони місцевості, де проживали до цього покарані. Такий захід мав стосуватися не більш ніж 150 тис. господарств. Секретна інструкція від 12 лютого 1930 р. наказувала здійснювати конфіскації їхнього майна поступово, щоб це в часі збігалося з їхньою депортацією.
Представників третьої категорії («лояльних») належало частково експропріювати й переселити з колгоспів в інші райони місцевості їхнього проживання -- під урядовий контроль та із залученням до праці, в «трудових загонах і колоніях у лісах, на дорогах, для поліпшення якості земель» тощо. Переселенцям надавалися погані грунти (не більше одного гектара на душу).
В одному із сіл, де налічувалося 1189 родин, заарештували або заслали 202 й виселили на недалеку відстань 140 чоловік. В іншому (1200 родин) розкуркулили 160 чоловік, у другому--31 із 120, а в третьому --90 чоловік із 800. Статистичні дані повідомляли про три села у Вінницькій губернії: з першого (312 господарств) депортували 24 особи, з другого -- 40 із 283, з третього--13 із 128.
Що ж до чисельності кожної з категорій розкуркулюва-них, то ми маємо цифри стосовно Західного району СРСР. Із 3351 господарства, занесеного до списків, 447 потрапили до першої, 1307-- до другої й 1297-- до третьої категорії. Інакше кажучи, 63 % місцевих «куркулів» та членів їхніх родин підпадали під розстріл, ув'язнення чи заслання. Для решти ж (згідно з інструкцією низовим органам влади) відводилися болотисті й заліснені землі із вивітреними грунтами; вони мусили також виконувати лісоочисні й дорожні роботи; в разі невиконання хлібоздачі вони підлягали переслідуванню через суд (тобто постійно перебували під загрозою депортації).
Указ від 3 лютого 1930 р. оголошував ОДПУ відповідальним разом із РНК Російської Федерації за подання пропозицій щодо депортації куркулів та їхніх родин «до віддалених місцевостей РСФРР та про їхнє працевлаштування».
«Депортація куркулів»
Депортація куркулів була подією таких величезних масштабів, що її нерідко відсторонено трактують як масове явище, пересування мільйонів. Але кожна одиниця серед тих мільйонів була живою людиною й мала свою особисту долю. Деякі так і не встигали дістатися місця свого заслання. Один «куркуль» із хутора Грушка на Київщині сфотографував свою хату, коли залишав її, його заарештували й розстріляли того самого вечора.
Людей похилого віку часто просто залишали на місці жити, хто як зможе. В одному селі активіст так і сказав американцеві: 40 куркульських родин депортовано, та «ми залишаємо дуже старих, 90-літніх або старших, тут, бо вони вже не становлять загрози для радянської влади».
Вищезгаданий поділ на категорії недовго зберігав можливості для представників третьої з них уникати найгіршої участі: згідно із сучасними радянськими дослідниками, «лояльні куркулі» «так само опиралися колгоспам», а тому «виникла необхідність також пересунути їх у віддалені райони». В перші тижні 1931 р. ще не депортованих українських «куркулів», які не виконали свої хлібозаготівельні норми, експропріювали та заслали, й це переросло, як і на Північному Кавказі н на Нижньому Поволжі, в «другу хвилю ліквідації куркульства як класу. Один із хуторів у Дніпропетровському окрузі налічував 19 господарств; 10 із них розкуркулили при першій хвилі, а п'ять -- при другій. Сільце Грушка 8 Київському окрузі (площа 950 га, 16 маленьких господарств) повністю знищили ще в 1930 р.
Формально рішення про другу хвилю депортації «куркулів» ухвалили в лютому 1931 р. її підготували ретельніше, ніж першу: склали списки, розіслали на місця анкети ОДПУ (нібито присвячені питанням оподаткування) тощо. 18 березня 1931 р. в Західному районі провели таємну операцію, однак про неї стало відомо, і в одному з округів удалося схопити лише 32 родини з 74, а решта втекли.
В цей час утеча була єдиним порятунком для розкуркулюваних, і до неї готові були вдатися мільйон, коли не більше, чоловік. «Правда» від 25 січня 1930 р. нарікала на куркулів, які «почали продавати свою власність, розділяючи виторг серед своїх родичів-середняків і покидаючи свою худобу негодованою», їх звинувачували також у навмисному псуванні власного реманенту, аби лиш він не дістався колгоспам. Інколи втікачі пробували забрати худобу Із собою,-- такий факт відзначено, наприклад, у Ставропольському краї на Північному Кавказі.
«Очищення міст від куркулів»
Коли в селах розпочалися масові повстання, провід тут вели -- хоч і не завжди -- колишні заможні селяни. Та повстанці майже нічого не могли вдіяти проти влади. Збереглося немало родинних переказів про те, як вони нападали на своїх гнобителів із палицями або сокирами -- й наражалися на кулі... Ще однією формою протесту виступали руйнування й підпали свого господарства Інколи припускається, що вигнання «куркулів» з їхньої землі мало принаймні якийсь економічний сенс, бо ж вони, мовляв, поповнювали міську робочу силу й тим самим сприяли виконанню завдань прискореної індустріалізації. Справді, колишніх хліборобів використовували на нових шахтах та інших підприємствах у місцях їхнього заслання, а в Сибіру засланці третьої категорії працювали на будівництві промислових об'єктів і на лісозаготівлях. Та коли селянам таланило ще до депортації втекти зі свого села, на шляху до міста їм доводилося долати чимало найжорстокі-ших перешкод із боку влади, що всіляко прагнула покласти край таким міграціям. Надсекретний указ від 12 лютого 1930 р. вимагав особливої пильності щодо куркулів, які покидали село, щоб працювати у промисловості. А запровадження внутрішніх паспортів у грудні 1932 р. відкрито розглядалося як крок, спрямований на «очищення міст від куркулів, злочинців та інших антисоціальних елементів».
Розкуркулених не допускали й до військової служби. На місця розсилалася інструкція -- ретельно перевіряти новобранців із метою виявлення «куркульських елементів», котрі «старалися проникнути в Червону армію.
Таким чином «куркулі» були приречені залишатися в селах і там очікувати на вирішення своєї долі. Ще 26 січня 1930 р. «Правда» попереджала, щоб їм не дозволяли розпродавати майно з торгів і тікати есвіт за очі». Щоправда, цей заклик мало зарадив справі. У тогочасних публікаціях повідомлялося: наприкінці 1930 р. розкуркули-ли 400 тис. господарств, 353,4 тис. залишилося, решта (200--250 тис.) була продана, а їхні власники подалися до міст. За сучасними радянськими дослідженнями, десь 20-- 25 % Із 1 млн господарств, офіційно визнаних куркульськими, протягом 1929--1932 рр. «саморозкуркулилисії» (тобто їхні держателі втекли із сіл).
Політбюро ЦК ВКП(б) визначало кількість розкуркулених у 5--6 мля чоловік, а отже, 1--1,2 млн втекли (принаймні на деякий час), а 4--4,8 млн залишилися. Офіційні цифри, нагадаємо, мусили бути завищеними через розширення дефініції «куркульської» категорії й запровадження категорії «підкуркульників», та і в цьому випадку числове співвідношення засланців і втікачів видається нам правильним.
На думку дисидента-ленінця Р. Медведєва, з ряду причин така цифра виглядає «значно применшеною». По-перше, масові депортації не завершилися в жовтні 1931 р., а тривали офіційно до травня 1933 р., коли Сталін і Молотов підписали указ, згідно з яким надалі мали засилати лише родини одноосібників («норма» --12 тис. на рік). В указі наголошувалося, що за планом на 1933 р. передбачалося депортувати 100 тис. родин, і, мабуть, немає підстав не вірити тому, що ця приблизна цифра означала заслання протягом 18 місяців (між жовтнем 1931 і травнем 1933 р.) загалом 150 тис. родин, або між 0,75 і понад 1 млн душ після другої хвилі.
Можливо, більш вірогідною є цифра, названа Сталіним у його зверненні до Черчілля,-- розкуркулення торкнулося «10 мільйонів» (хоч можна й не йняти віри зауваженню генсека, що куркулі у своїй «великій масі були дуже непопулярними, і їх проганяли власні наймити»). У 1933 р. Сталін називав 15 % господарств передколективізаційного періоду «куркульськими та заможними». Загальна кількість селянських господарств у червні 1929 р. досягала 25 838 080. Отже, 15 % них становило б близько 3 875 000 господарств, або, виходячи із пересічної чисельності родини в п'ять осіб,--19,38 млн чоловік. Від цього слід відняти кількість тих, хто так чи інакше уникнув депортації. За підрахунками радянських авторів, нагадаємо, 20--25 % «куркулів» утекли до міст.
За офіційними повідомленнями, в 1929--1932 рр. колгоспам передали 15 млн га «куркульських» грунтів. У 1928 р. розмір «куркульського» господарства досягав у середньому 4,5 га, отже, на конфіскованих землях мало розташовуватися 3,3 млн господарств із більш ніж 15 млн мешканців, з яких 10 млн заслали,-- за умови, що третина втекла (наприкінці 1938 р. повідомлялося про 30 млн га конфіскованої землі, однак зрозуміло, що тут слід ураховувати й пізніші розкуркулювальні акції). З огляду на те, ідо на початку 30-х років пересічний розмір «куркульського» господарства з різних причин (зокрема, з наведених вище) мав бути меншим, 10 млн засланих уявляється абсолютним мінімумом. За словами американського професора М. Левіна, «кількість депортованих, яка тепер більш-менш визнається в радянських джерелах, уже перевищує 1 млн господарств, або 5 млн душ»,-- це стосовно лише Російської Федерації й України, а до цього ж треба додати ще дані по інших республіках (наприклад, 40 тис. господарств з Узбекистані). На думку Левіна, фактично «10 млн осіб, якщо не більше, напевно депортували», 10--11 млн вирахував інший західний дослідник -- С. Свяневич, додаючи, що близько третини з них загинуло.
Отже, навряд чи буде перебільшенням прийняти 10 млн за ймовірну кількість і 15 млн -- за можливу. Одночасно, якими б цифрами ми не оперували, слід ураховувати тих" (передусім глав родин), кого розстріляли або «заслали на Соловки». Ми говорили про 20 тис. заарештованих першої категорії наприкінці 1929 р. (І далеко не самих лише «куркулі»»: за повідомленням «Правди» від 7 грудня 1929 р., напередодні в одномуз округів -- і за один тільки день -- схопили 234 куркулів, 200 середняків і 400 незаможників). У «Вопросах истории КПСО (1975. № 5) розповідається: «В першій половині р, органи радянської влади притягнули до відповідальності (тобто заарештували.-- Авт.) 96 тис. осіб. То Були куркулі, білогвардійські офіцери, колишні поліцаї, жандарми та інші антирадянські елементи...» В Західному Сибіру під час хлібозаготівельної кампанії 1931 --1932 рр. Засудили 100 «куркулів» разом із 700 іншими селянами, охарактеризованими як «близькі до них соціально та економічно».
Ті, що пішли до в'язниць або «трудових» таборів, зазнали лихої долі. їхню кількість неможливо точно підрахувати (див. розділ 16). Але із сучасного радянського документального джерела відомо: в 1931 -- 1932 рр. число ув'язнених тільки в Російській Федерації та Україні досягало майже 2 млн. Відтоді й до 1936--1937 рр. більшість в'язнів становили селяни (принаймні близько 4 млн із загального числа 5 млн за даними 1935 р., причому далеко не всі з них відносилися до «куркулів»).
Сільські нероби просто хапали гумові чоботи, жіночі трико, чай, кочерги, ночви... ДПУ звітувало про деяких членів робітничих бригад і службовців із нижчих ешелонів партійно-радянського апарату, які крали одяг і черевики (навіть ті, що їх фактично носили), поїдали харчі, які знаходили, і випивали алкогольні напої. Крали навіть окуляри, виїдали кашу або обмащували нею ікони» . Одна «куркулька» вижила, хоч у неї поцупили все, що можна, бо була вміла кравчиня і працювала на родини активістів, які крали «куркульський» одяг і віддавали їй перешивати.
VI з'їзд Рад у березні наступного року все ще нарікав на «бідняків і середняків, котрі допомагають куркулям боротися з колгоспами»; побоювання середняків, що їх теж можуть роз-куркулити, зробило їх у деяких випадках «противниками колективізації, радянської влади та всього курсу партії... і навіть певним чином унеможливило ізоляцію куркуля». Більше того: згідно із секретними рапортами ОДПУ, навіть міські робітники виявляли «негативне ставлення до депортацій. Це й зрозуміло, адже місто й село підтримували між собою зв'язок. Партійні документи повідомляють про фабричних робітникїв-комуністів, які все ще володіють землею в селах І заробляють у місті вдосталь грошей, щоб встати куркулями». На одній фабриці до 80 % членів парторганізації були пов'язані з сільським господарством, і тому організація «дотримувалася куркульського курсу».
Як показують описані історії, доля «куркулів» складалася не однаково. Представників першої категорії -- «упертих класових ворогів» -- заарештовували взимку 1929-- 1930 рр. Повідомляли,' що в київській в'язниці їх розстрілювали в той час по 70--ї 20 чоловік за ніч. В'язень, схоплений за церковну діяльність, згадує: в тюрмі ДПУ в Дніпропетровську в камері на 25 осіб тримали 140, і щоночі розстрілювали одного -- двох...
Один «куркуль», у 1930 р. ув'язнений у Полтавській тюрмі, розповідає: в камері, розрахованій на сім чоловік, сиділи 36, а в розрахованій на 20--83. Денний раціон становив 100--150 г глевкого чорного хліба. Щодня помирало до ЗО душ, і лікар завжди засвідчував «параліч серця».
В українському селі Великі Солонці «усунули» 52 «куркулів», а їхніх жінок і дітей вивезли на возах до піщаного берега річки Ворскли, де й залишили. Колишній відповідальний партійний працівник розповідає, як у селі на Полтавщині (з населенням 2 тис. чоловік) у грудні 1929 р, розкуркулили 64 родини, а ще 20 вигнали з домівок і покинули напризволяще. В березні заборонили будь-кому допомагати їм і погнали пішки 300 чоловік (у тому числі 36 дітей і 20 стариків) до якихось печер на відстані близько 5 км -- із наказом не повертатися. Дехто втік, а в квітні 200 чоловік, що залишилися, повезли на Далеку Північ.
Дуже багато померло від холоду та голоду в перші роки», В сучасній радянській історіографії підтверджується: «Практично всі члени щойно прибулих родин, здатні працювати, брали участь у перші місяці в спорудженні житлових приміщень», табір у сибірській тайзі поблизу Копєйська (на північ від Сєвєр-ного) спочатку складався з імпровізованих халуп, побудованих засланцями. Десь половину чоловіків вирядили пиляти ліс, решту -- на шахти; бездітні жінки й незаміжні дівчата також працювали в копальнях. У листопаді старих, хворих і дітей віком менше 14 років послали зводити на зиму хатини з дерева та землі. Щоденна харчова норма на людину тепер дорівнювала півлітрові рідкого супу та 140 г хліба. За таких умов майже всі немовлята померли.
Режим, під яким жили ці нещасні люди, визначався терміном «спеціальні поселення». Це не була форма ув'язнення, однак за «спецпоселенцями» наглядали чекісти, ніякі цивільні структури не передбачалися. 16 серпня 1930 р. уряд видав указ про колективізацію «куркулів» в місцях їхнього заслання, та це не змінило становища. За словами Трапезникова, поселенці навіть теоретично не могли голосувати за своїх керівників,-- просто «на чолі кооперативів стояли уповноважені радянських органів, призначені цими органами», тобто співробітники ОДПУ.
За офіційними даними, 70 тис. «куркульських» родин (до 400 тис. чоловік) перебували на Півночі вже в лютому 1930 р., а куди більша кількість ще тільки мала прибути. Між 1926--1939 рр. «міське» населення Карело-Мурманської зони зросло на 325 тис, Далекого Сходу -- на 487 тис, Вятки -- на 536 тис. чоловік.
Більшість цього населення становили, звичайно, розкуркулені -- робітники в таборах чи спецноселеннях. Статистика називає їх «міською» або «промисловою* робочою силою. На основі цифр, наведених на с. 157, можна більш-менш точно порівняти кількість засланців, класифікованих за категоріями «промислової» й аграрної робочої сили; це дало б до 2,5 млн лише в цих районах.
Де б «куркулі» не перебували, вони мусили працювати, «Куркулям», які не могли виконувати важку фізичну працю, часом давали грошову позичку та пайок до першого врожаю, і вони працювали під охороною. Але так чи інакше мали самі подбати про те, як прогодувати себе у важких умовах Півночі.
Згідно з ухвалою президії Сибірського крайвиконкому від 3 лютого про «поліпшення* постачання харчовими продуктами засланців, необхідно було «забезпечити, щоб уже в 1934 р. новоприбулі одержували хліб, городину та Інші продукти за рахунок власного врожаю». Для цього передбачалося руками поселенців розчистити 50 тис. га лісових площ (тобто 900 кв. км), щоб використати їх для вирощування сільгоспкультур.
Відомо, що «куркулі» були основною робочою силою у новостворених радгоспах і багато з них залишилося працювати на землі. Інших використовували як різноробів.
На початок 1935 р. понад 600 тис. депортованих селян працювали на промислових підприємствах. Навесні 1931 р. було прийнято рішення «передати» 10 тис. куркульських родин у розпорядження адміністрації підприємств кольорової металургії і 8 тис. для роботи на вугільних шахтах Печори.
З 50 тис. робітників, які працювали на новому промисловому комплексі в Магнітогорську, розкуркулені селяни складали майже третину (чимало їх було і серед тих 20--25 тис. каторжан, які працювали на шахтах і рудниках і яких власті характеризували як карних злочинців).
Один інженер розповідав, що він був свідком прибуття на Північний Урал у 1931 р. кількох вагонів з «куркулями». їх направили працювати на шахти; пізніше він зіткнувся й з іншими подібними групами, що примусово працювали на золотих, мідних і цинкових рудниках в інших районах країни.
У селищі Багатському на річці Томі близько 5 тис. «куркулів» працювало на будівництві порту, одержуючи всього 250--300 г хліба в день; вони змушені були добувати додаткову їжу, де тільки можна.
Прискорена колективізація та її крах у січні - березні 1930 р.
Селянинові, якому вдалося уникнути розкуркулення, судилася інша доля. У його житті мали відбутися корінні зміни і то не з власної волі. За словами Сталіна, підхопленими радянськими засобами масової інформації, розпочатий курс на колективізацію був «революцією, здійсненою згори» (хоча, як запевнялося, «безпосередньо підтримуваною знизу* селянами).
Суть колективізації фактично викладена в рішеннях, які Сталін разом із своїми найближчими прибічниками ухвалив у 1929 р. У загальностратегічному плані ці рішення, звичайно, корінилися в марксистській доктрині і попередній історії партії. В тактичному плані вони стали безпосереднім результатом маневрувань партійного керівництва, в яких суто догматичні мотиви перепліталися з інтересами боротьби за владу.
Плани та практичну діяльність комуністичної партії на цьому етапі деякі західні науковці інтерпретували як цілком природні, логічні і раціональні, більше того, зумовлені реальними історичними обставинами, що склалися на той час у країні. Ортодоксальний радянський дослідник схвально зазначає, що, на відміну від більшості своїх західних колег, один із них писав про «грунтовно підготовлену програму колективізації». Насправді такої програми не існувало. По суті, як ми бачили, те, що Сталін та його найближчі прибічники штовхали партію крок за кроком розпочати чергову широку кампанію без будь-якого заздалегідь розробленого плану, на базі якого могли б розгорнутися дискусії (водночас повністю ігноруючи думку відомих економічних спеціалістів), було однією з умов прискореної колективізації. Нинішня офіційна позиція по суті така: колективізація сільського господарства була конче необхідною. Об'єктивне економічне становище, що склалося в країні на початку 20-х років, змусило власті зробити поступки приватним господарствам. Це виправдало себе, але дальшому поступу шкодив «застарілий спосіб виробництва в сільському господарстві». Становище, то склалося в країні, а також зовнішньополітична обстановка вимагали прискореного розвитку промисловості та проведення колективізації сільського господарства. Тим часом головного перешкодою була низька продуктивність малих селянських господарств, а «куркулі» були настроєні вороже. Лише шляхом «класової боротьби» проти останніх партія змогла мобілізувати бідних і середніх селян на проведення колективізації та знищити «класового ворога» (і зернову кризу, таким чином, було розв'язано, оскільки соціалістичне сільське господарство виявилося продуктивнішим від капіталістичного І т. д., й т. п., але для нас немає потреби розглядати тут більш детально всі ці «аргументи»).
Подібна картина видається просто фантастичною, особливо що стосується поняття класової боротьби (якої фактично не було) і переваги колективного сільського господарства в продуктивності. Але навіть незалежно від самого характеру та результатів колективізації, за відсутності чіткого плану вона проводилася нераціонально.
Постановление ЦК ВКП(б) от 5 января 1930 года «О темпе коллективизации и мерах помощи государства колхозному строительству»
1. В последние месяцы коллективное движение сделало новый шаг вперёд, охватив не только отдельные группы индивидуальных хозяйств, но и целые районы, округа и даже области и края. В основе движения лежит коллективизация средств производства бедняцких и середняцких крестьянских хозяйств. Все намеченные планами темпы развития коллективного движения превзойдены. Уже весной 1930 года посевная площадь, обработанная на обобществлённых началах, значительно превысит 30 млн. га, т. е. пятилетний план коллективизации, в силу которого к концу пятилетия предполагалось охватить коллективами 22-24 млн. га, будет значительно перевыполнен уже в настоящем году.
Таким образом, мы имеем материальную базу для замены крупного кулацкого производства крупным производством колхозов, мощного продвижения вперёд по созданию социалистического земледелия, не говоря уже о совхозах, рост которых значительно обгоняет все плановые предположения. Это обстоятельство, имеющее решающее значение для всего народного хозяйства СССР, дало партии полное основание перейти в своей практической работе от политики ограничения эксплуататорских тенденций кулачества к политике ликвидации кулачества как класса.
2. На основании всего этого можно с несомненностью установить, что в пределах пятилетия вместо коллективизации 20 % посевной площади, намеченной пятилетним планом, мы сможем решить задачу коллективизации огромного большинства крестьянских хозяйств, причем коллективизация таких важнейших зерновых районов, как Нижняя Волга, Средняя Волга и Северный Кавказ, может быть в основном закончена осенью 1930 года или, во всяком случае, весной 1931 года; коллективизация же других зерновых районов может быть в основном закончена осенью 1931 года или, во всяком случае, весной 1932 года.
3. В соответствии с растущими темпами коллективизации необходимо ещё более усилить работу по постройке заводов, производящих тракторы, комбайны и пр. тракторный, прицепной инвентарь, с тем чтобы сроки, данные ВСНХ для окончания постройки новых заводов, ни в коем случае не были оттянуты. Вместе с тем ЦК предлагает ВСНХ не позже чем к 15 марта с. г. доложить ЦК о мероприятиях, обеспечивает уже в следующем году как дальнейший рост общих размеров производства сложных сельскохозяйственных машин на старых заводах, так и особенно значительный рост производства тракторного и сложно-конного инвентаря вместо простого.
4. Поскольку решение задачи сплошной замены конного инвентаря инвентарём машинной тяги не может быть выполнено в короткий срок и потребует ряда лет, ЦК ВКП(б) требует, чтобы был дан решительный отпор тенденциям недооценки роли конной тяги на данной стадии колхозного движения, тенденциям, ведущим к разбазариванию и распродаже лошадей. ЦК ВКП(б) подчёркивает чрезвычайную важность в настоящих условиях в качестве переходной меры создания в колхозах конно-машинных баз и смешанного типа тракторно-конных баз, сочетающих тракторную тягу с конной.
5. В связи с растущим темпом коллективного движения ЦК предлагает Наркомзему Союза перегруппировать землеустроительные силы и средства таким образом, чтобы обеспечить полностью землеустроительные нужды районов сплошной коллективизации, отложив индивидуальное землеустройство, за исключением некоторых национальных районов и отдельных районов потребляющей полосы, где коллективное движение не получило ещё широкого развертывания.
6. В соответствии с изложенным, ЦК считает совершенно необходимым увеличить общую сумму кредита на 1929/1930 год по колхозному сектору с 270 млн. руб. до 500 млн. руб., соответственно сократив кредитование других секторов.
7. В соответствии с изменением условий в районах сплошной коллективизации машинно-тракторные станции, объединяемые Всесоюзным тракторным центром, должны перестроить свою работу на основе:
а) договоров по преимуществу, если не исключительно, с коллективами;
б) обязательств крестьян погасить стоимость станций в течение 3 лет. Одновременно в районах значительного распространения совхозов (например, Средняя Волга и отдельные районы Северного Кавказа) должен быть проверен на опыте тип комбинированного хозяйства, имеющего своей основной базой совхоз, действующий на договорных началах и за плату и оказывающий помощь договаривающимся колхозам прежде всего в области тракторной вспашки и машинной уборки урожая.
8. Ввиду особого значения кадров, ЦК предлагает Наркомзему Союза, Колхозцентру и областным комитетам партии ускорить работу по выработке колхозных кадров и обеспечению ими колхозов, создав для этого широкую сеть ускоренных курсов. На ускоренные курсы привлекать в первую очередь выдвинувшихся практиков колхозного движения из среды крестьян и проявивших себя организаторов колхозного движения из рядов рабочих бригад.
9. Поскольку опыт сплошной коллективизации на данной стадии колхозного развития в качестве наиболее распространённой формы колхозов вместо товарищества по общественной обработке земли, в котором при наличии обобществленного труда сохранялась частная собственность на средств производства, выдвигает сельскохозяйственную артель, в которой коллективизированы основные средства производства (мёртвый и живой инвентарь, хозяйственные постройки, товарно-продуктовый скот), Центральный Комитет ВКП(б) поручает Наркомзему Союза с широким привлечением колхозных организаций в кратчайший срок выработать Примерный Устав сельскохозяйственной колхозной артели как переходной к коммуне формы колхоза, учтя при этом недопустимость приёма кулаков в колхозы.
10. Партийные организации должны возглавлять и оформлять стихийно растущее снизу колхозное движение, с тем чтобы была обеспечена организация действительно коллективного производства в колхозах и чтобы на этой основе не только добиться полного выполнения намеченного плана расширения посевной площади и роста урожайности, но и превратить в соответствии с решением ноябрьского Пленума ЦК нынешнюю посевную кампанию в исходный пункт нового подъёма колхозного движения.
11. ЦК ВКП(б) подчеркивает необходимость решительной борьбы со всякими попытками сдерживать развитие коллективного движения из-за недостатка тракторов и сложных машин. Вместе с тем, ЦК со всей серьёзностью предостерегает парторганизации против какого бы то ни было «декретирования» сверху колхозного движения, могущего создать опасность подмены действительно социалистического соревнования по организации колхозов игрой в коллективизацию.
Постановление политбюро ЦК ВКП(б) от 30 января 1930 год «О мероприятиях по ликвидации кулацких хозяйств в районах сплошной коллективизации»
Совершенно секретно
І
Исходя из политики ликвидации кулачества как класса и в связи с этим из необходимости провести наиболее организованным путём начавшийся в районах сплошной коллективизации процесс ликвидации кулацких хозяйств и решительно подавить попытки контрреволюционного противодействия кулачества колхозному движению крестьянских масс и признавая срочность этих мероприятий в связи с приближающейся с.-х. кампанией, ЦК постановляет:
В районах сплошной коллективизации провести немедленно, а в остальных районах по мере действительно массового развёртывания коллективизации, следующие мероприятия:
1. Отменить в районах сплошной коллективизации в отношении индивидуальных крестьянских хозяйств действие законов об аренде земли и применении наёмного труда в сельском хозяйстве (разд. 7 и 8 Общих начал землепользования и землеустройства). Исключения из этого правила в отношении середняцких хозяйств должны регулироваться райисполкомами под руководством и контролем окрисполкома.
2. Конфисковать у кулаков этих районов средства производства, скот, хозяйственные и жилые постройки, предприятия по переработке, кормовые и семенные запасы.
3. Одновременно в целях решительного подрыва влияния кулачества на отдельные прослойки бедняцко-середняцкого крестьянства и безусловного подавления всяких попыток контрреволюционного противодействия со стороны кулаков проводимым советской властью и колхозами мероприятиям принять в отношении кулаков следующие меры:
а) первая категория — контрреволюционный кулацкий актив немедленно ликвидировать путём заключения в концлагеря, не останавливаясь в отношении организаторов террористических актов, контрреволюционных выступлений и повстанческих организаций перед применением высшей меры репрессии;
б) вторую категорию должны составить остальные элементы кулацкого актива, особенно из наиболее богатых кулаков и полупомещиков, которые подлежат высылке в отдалённые местности Союза ССР и в пределах данного края в отдалённые районы края;
в) в третью категорию входят оставляемые в пределах района кулаки, которые подлежат расселению на новых отводимых им за пределами колхозных хозяйств участках.
4. Количество ликвидируемых по каждой из трёх категорий кулацких хозяйств должно строго дифференцироваться по районам в зависимости от фактического числа кулацких хозяйств в районе, с тем, чтобы общее число ликвидируемых хозяйств по всем основным районам составляло в среднем, примерно, 3 — 5 %. Настоящее указание (3 — 5 %) имеет целью сосредоточить удар по действительно кулацким хозяйствам и безусловно предупредить распространение этих мероприятий на какую-либо часть середняцких хозяйств.
Выселению и конфискации имущества не подлежат семьи красноармейцев и командного состава РККА. В отношении же кулаков, члены семей которых длительное время работают на фабриках и заводах, должен быть проявлен особо осторожный подход с выяснением положения соответствующих лиц не только в деревне, но и у соответствующих заводских организаций.
II. О высылке и расселении кулаков
В качестве мероприятий для ближайшего периода провести следующее:
1. Предложить ОГПУ репрессивные меры в отношении первой и второй категории кулаков провести в течение ближайших четырёх месяцев (февраль — май), исходя из приблизительного расчета — направить в концлагеря 60 000 и подвергнуть выселению в отдаленные районы — 150 000 кулаков; озаботиться принятием всех мер к тому, чтобы к 15 апреля эти мероприятия были осуществлены в отношении, во всяком случае, не менее, чем половины указанного количества. Проведение этих мероприятий должно быть поставлено в зависимость от темпа коллективизации отдельных областей СССР и согласовано с краевыми комитетами ВКП(б).
2. Члены семей высылаемых и заключённых в концлагеря кулаков могут, при их желании и с согласия местных райисполкомов, остаться временно или постоянно в прежнем районе (округе).
3. Ориентировочно, в соответствии с данными мест, установить по областям следующее распределение заключаемых в лагеря и подлежащих высылке (в тыс.):
- Концлагерь Высылка
Средняя Волга 3 — 4 8 — 10
Сев. Кавказ и Дагестан 6 — 8 20
Украина 15 30 — 35
ЦЧО 3 — 5 10 — 15
Нижняя Волга 4 — 6 10 — 12
Белоруссия 4 — 5 6 — 7
Урал 4 — 5 10 — 15
Сибирь 5 — 6 25
Казахстан 5 — 6 10 — 15
В отношении остальных областей и республик аналогичную намётку поручить произвести ОГПУ по согласованию с соответствующими крайкомами и ЦК ВКП(б).
4. Высылку произвести в округа Северного края — 70 тыс. семейств, Сибири — 50 тыс. семейств, Урала — 20-25 тыс. семейств, Казахстана — 20-25 тыс. Районами высылки должны быть необжитые и мало обжитые местности с использованием высылаемых на сельскохозяйственных работах или промыслах (лес, рыба и пр.).
Высылаемые кулаки подлежат расселению в этих районах небольшими посёлками, которые управляются назначаемыми комендантами.
5. Высылаемым и расселяемым кулакам при конфискации у них имущества должны быть оставлены лишь самые необходимые предметы домашнего обихода, некоторые элементарные средства производства в соответствии с характером их работы на новом месте и необходимый на первое время минимум продовольственных запасов. Денежные средства высылаемых кулаков также конфискуются с оставлением, однако, в руках кулака некоторой минимальной суммы (до 500 рублей на семью), необходимой для проезда и устройства на месте.
6. В отношении кулацких хозяйств, оставляемых на месте с отводом им новых участков вне колхозных полей, руководствоваться следующим:
а) окрисполкомами должны быть указаны места расселения с тем, чтобы поселение в отведённых районах допускалось лишь небольшими посёлками, управление которыми осуществляется специальными комитетами (тройка) или уполномоченными, назначаемыми райисполкомами и утверждаемыми окрисполкомами;
б) расселяемым кулакам этой категории средства производства оставляются в размерах, минимально необходимых для ведения хозяйства на вновь отводимых им участках;
в) на расселяемых возлагаются определённые производственные задания по сельскому хозяйству и обязательства по сдаче товарной продукции государственным и кооперативным органам;
г) окрисполкомам срочно проработать вопрос о способах использования расселяемых кулаков как рабочей силы в особых трудовых дружинах и колониях на лесоразработочных, дорожных, мелиоративных и других работах;
д) в отношении кулацких семей, выселенных за пределы районов, необходимо в частности иметь в виду возможность их расселения с противопоставлением — где это возможно — отдельных элементов молодёжи остальной части кулаков. При этом следует использовать такие методы, как собирание ими подписки на газеты и литературу, создание библиотек, организация общих столовых и другие культурно-бытовые мероприятия. Считать возможным в некоторых случаях привлечение отдельных групп молодежи к выполнению в порядке добровольчества тех или иных работ для местных советов, для обслуживания бедноты и т. п., а также создание особого вида производственных артелей и с.-х. объединений, например, в связи со строительными и мелиоративными работами, а также облесением, корчёвкой леса и т. д. Все эти мероприятия должны проводиться под строжайшим контролем местных органов власти.
7. Списки кулацких хозяйств (вторая категория), выселяемых в отдалённые районы, устанавливаются райисполкомами на основании решений собраний колхозников, батрацко-бедняцких собраний и утверждаются окрисполкомами. Порядок расселения остальных кулацких хозяйств (третья категория) устанавливается окрисполкомами.
III. О конфискации и распоряжении конфискованным имуществом
1. Конфискация имущества кулаков производится особоуполномоченными райисполкомов с обязательным участием с/совета, представителей колхозов, батрацко-бедняцких групп и батрачкомов.
2. При конфискации производится точная опись и оценка конфискуемого имущества с возложением на с/советы ответственности за полную сохранность конфискованного.
3. Конфискуемые у кулаков средства производства и имущество передаются РИКами в колхозы в качестве взноса бедняков и батраков с зачислением конфискованного в неделимый фонд колхозов с полным погашением из конфискуемого имущества причитающихся с ликвидируемого кулацкого хозяйства обязательств (долгов) государственным и кооперативным органам.
4. Колхозы, получающие землю и конфискуемое имущество, должны обеспечить полный засев передаваемой земли и сдачу государству всей товарной продукции.
5. Конфискуемые жилые кулацкие постройки используются на общественные нужды с/советов, колхозов или для общежития вступающих в колхоз и не имеющих собственного жилья батраков.
6. Сберкнижки и облигации госзаймов у кулаков всех трёх категорий отбираются и заносятся в опись с выдачей расписки о направлении их на хранение в соответствующие органы Наркомфина. Всякая выдача выселяемым кулацким хозяйствам их взносов в сберегательные кассы, а также выдача ссуд под залог облигаций в районах сплошной коллективизации безусловно прекращаются.
7. Паи и вклады кулаков всех трёх категорий в кооперативных объединениях передаются в фонд коллективизации бедноты и батрачества, а владельцы их исключаются из всех видов кооперации.
Принимая настоящие решения относительно ликвидации кулацких хозяйств в районах сплошной коллективизации, ЦК категорически указывает, что проведение этих мероприятий должно находиться в органической связи с действительно массовым колхозным движением бедноты и середняков и являться неразрывной составной частью процесса сплошной коллективизации. ЦК решительно предостерегает против имеющихся в некоторых районах актов подмены работы по массовой коллективизации голым раскулачиванием. Лишь в сочетании с самой широкой организацией бедноты и батрачества и при сплочении бедняцко-середняцких масс на основе коллективизации необходимые административные меры по раскулачиванию могут привести к успешному разрешению поставленных партией задач в отношении социалистического переустройства деревни и ликвидации кулачества.
ЦК подчёркивает, что все указанные мероприятия должны быть проведены на основе максимального развертывания инициативы и активности широких колхозных, в первую очередь батрацко-бедняцких, масс и при их поддержке. Решениям о конфискации кулацкого имущества и выселении кулаков должны предшествовать постановления общего собрания членов колхоза и собрания батрачества и бедноты. Предупреждая против недооценки трудностей, связанных с осуществлением этих мероприятий, и требуя от местных организаций принятия всех мер для максимально организованного их проведения, ЦК обязывает крайкомы и нац. ЦК установить не на словах, а на деле постоянное руководство за проведением настоящих решений в жизнь.
IV. Особые постановления
1. В помощь местным парторганизациям по проведению указанных выше мероприятий ЦК постановляет мобилизовать на 4 месяца из промышленных областей (Московской, Ленинградской, Иваново-Вознесенской, Нижегородской, Харьков-Донбасс и т. д.) 2500 партийцев не ниже окружного масштаба. Мобилизованные должны выехать на места не позднее 20 февраля.
2. Предоставить ОГПУ право на время проведения этой кампании переправлять свои полномочия по внесудебному рассмотрению дел ПП ОГПУ в областях. В этих случаях рассмотрение дел производится совместно с представителями крайкомов ВКП(б) и прокуратуры.
3. На текущий бюджетный 1929/30 гг. увеличить штаты ОГПУ на 800 чел. уполномоченных с отпуском потребных для этого средств для обслуживания тех административных районов, где таких уполномоченных нет. Этих 800 товарищей разрешить ОГПУ мобилизовать, прежде всего, за счёт старых чекистов из запаса. Кроме того, увеличить состав войск ОГПУ на 1000 штыков и сабель (на текущий бюджетный год). РВСР передать ОГПУ соответствующее количество личного состава.
4. Предложить Совнаркому СССР в трёхдневный срок рассмотреть смету необходимых расходов, связанных с проведением указанных мероприятий, сметы на расходы по выселению кулаков в отдельные районы и сметы на организацию новых дополнительных лагерей в районы Сибири и Северного края. ОГПУ — представить эти сметы.
5. Поручить НКГСу и ОГПУ в 5-дневный срок разработать план необходимых железнодорожных перевозок.
6. Поручить НК Труду и ВЦСПС и вместе с тем ВСНХ и НКПС принять немедленные меры по очистке промышленных предприятий в городах от отдельных кулацких элементов (не допуская какой-либо общей кампании чистки на предприятиях), а также принять жёсткие меры к дальнейшему недопущению таких элементов на производстве.
7. Обязать партийные комитеты (особенно Москвы, Ленинграда, Харькова и Киева), ОГПУ и НКПросы союзных республик принять более решительные меры по борьбе в вузах и втузах с контрреволюционными группировками молодежи, связанной с кулацкими элементами в деревне.
8. Срочно пересмотреть законодательство о религиозных объединениях в духе полного исключения какой бы то ни было возможности превращения руководящих органов этих объединений (церковные советы, сектантские общины и пр.) в опорные пункты лишенчества и вообще антисоветских элементов. Поручить Оргбюро ЦК дать директиву по вопросу о закрытии церквей, молитвенных домов сектантов и проч. и о борьбе с религиозным и сектантским движением, в целях устранения тормозов в госаппарате, мешающих проведению в жизнь принятых подавляющей массой крестьянства решений о закрытии церквей, молитвенных домов сектантов и т. п. В этой директиве указать также на необходимость особо осторожного проведения этих мероприятий в отсталых национальных районах.
9. Вытекающие из настоящего Постановления законодательные изменения поручить СНК СССР издать в 5-дневный срок с тем, чтобы они были введены в действие крайисполкомами и правительствами национальных республик в районах сплошной коллективизации немедленно, а в остальных — в зависимости от темпа развития сплошной коллективизации в этих районах.
10. Срочно (в 3-дневный срок) издать не подлежащий опубликованию декрет о повсеместной (а не только в районах) сплошной коллективизации:
а) запрещении свободного переселения кулаков из мест своего жительства без разрешения райисполкомов под угрозой немедленной конфискации всего имущества;
б) запрещении распродажи кулаками своего имущества и инвентаря под угрозой конфискации и других репрессий.
Постановление ЦИК и СНК СССР от 1 февраля 1930 года «О мероприятиях по укреплению социалистического переустройства сельского хозяйства в районах сплошной коллективизации и по борьбе с кулачеством»
В целях обеспечения наиболее благоприятных условий для социалистического переустройства сельского хозяйства Центральный Исполнительный Комитет и Совет Народных Комиссаров Союза ССР постановляют:
1. Отменить в районах сплошной коллективизации действие закона о разрешении аренды земли и о применении наёмного труда в единоличных крестьянских хозяйствах (VII и VIII разделы общих начал землепользования и землеустройства).
Исключения из этого правила в отношении середняцких хозяйств регулируются районными исполнительными комитетами под руководством и контролем окружных исполнительных комитетов.
2. Предоставить краевым (областным) исполнительным комитетам и правительствам автономных республик право применять в этих районах все необходимые меры борьбы с кулачеством вплоть до полной конфискации имущества кулаков и выселения их из пределов отдельных районов и краёв (областей).
Конфискованное имущество кулацких хозяйств, за исключением той части, которая идёт в погашение причитающихся с кулаков обязательств (долгов) государственным и кооперативным органам, должно передаваться в неделимые фонды колхозов в качестве взноса бедняков и батраков, вступающих в колхоз.
3. Предложить правительствам союзных республик, в развитие настоящего постановления, дать необходимые указания краевым (областным) исполнительным комитетам и правительствам автономных республик.
Секретная инструкция Президиума ЦИК СССР от 4 февраля 1930 года «О выселении и расселении кулацких хозяйств»
В дополнение и разъяснение к Постановлению Центрального Исполнительного Комитета и Совета Народных Комиссаров Союза ССР о мероприятиях по укреплению социалистического переустройства сельского хозяйства в районах сплошной коллективизации и по борьбе с кулачеством, опубликованному в «Известиях» 2 февраля с/года, предлагается в районах сплошной коллективизации провести немедленно, а в остальных районах — по мере действительного массового развёртывания коллективизации, нижеследующие мероприятия:
I. Выселение и расселение кулаков
1. В целях решительного подрыва влияния кулачества на отдельные прослойки бедняцко-середняцкого крестьянства и безусловного подавления всяких попыток контрреволюционного противодействия со стороны кулаков проводимым советской властью и колхозами мероприятиям:
а) выселить кулацкий актив, наиболее богатых кулаков и полупомещиков в отдалённые местности Союза ССР и в пределах данного края — в отдалённые его районы;
б) расселить остальных кулаков в пределах района, в котором они проживают на новых, отводимых им за пределами колхозных хозяйств, участках.
Примечание. Вся организация доставки и сама доставка кулаков в отдалённые местности Союза ССР возлагается на ОГПУ. Выселение кулаков в отдалённые районы данного края возлагается на краевые (областные) исполкомы. Расселение кулаков в пределах данного района возлагается на окружные и районные исполкомы.
2. Количество выселяемых и расселяемых кулацких хозяйств должно строго дифференцироваться по районам в зависимости от фактического числа кулацких хозяйств в районе с тем, чтобы общее число ликвидируемых хозяйств по всем районам составляло бы в среднем, примерно, 3 — 5 %. Настоящее указание (3 — 5 %) имеет целью сосредоточить удар по действительно кулацким хозяйствам и безусловно предупредить распространение этих мер на какую-либо часть середняцких хозяйств.
3. Списки выселяемых кулацких хозяйств (п. «а» ст. 1-й) устанавливаются районными исполнительными комитетами на основе решений собраний колхозников и батрацко-бедняцких собраний и утверждаются окружными исполнительными комитетами в соответствии с указаниями вышестоящих органов. Порядок расселения остальных кулацких хозяйств (пункт «б» ст. 1-й) устанавливается окружными исполнительными комитетами.
4. Члены семей выселяемых кулаков могут при своём желании и при согласии на это районных исполнительных комитетов оставаться временно или постоянно в прежнем районе (округе).
II. Конфискация имущества у кулаков
5. В районах сплошной коллективизации конфисковать у кулаков средства производства, скот, хозяйственные и жилые постройки, предприятия производственные и торговые, продовольственные, кормовые и семенные запасы, излишки домашнего имущества, а также и наличные деньги.
6. При конфискации у кулаков имущества им должны быть оставлены лишь самые необходимые предметы домашнего обихода, некоторые простейшие средства производства в соответствии с характером их работы на новом месте и необходимый на первое время минимум продовольственных запасов.
При конфискации наличных денег у кулаков им оставляется некоторая минимальная сумма (до 500 рублей на семью) необходимая для переезда и устройства на новом месте.
Расселяемым кулакам (п. «б» ст. 1-й) и тем семьям выселяемых кулаков (ст. 4-я), которые остаются в данном районе или округе, средства производства при конфискации оставляются в размерах минимально необходимых для ведения хозяйства на вновь отводимых им участках.
7. Сберегательные книжки и облигации государственных займов отбираются у всех кулаков и заносятся в опись с выдачей расписки о направлении их на хранение в соответствующие органы НКФина. Всякая выдача кулацким хозяйствам их вкладов в сберегательные кассы, а также выдача ссуд под залог облигаций в районах сплошной коллективизации, безусловно, прекращается.
8. Паи и вклады всех кулаков в кооперативные объединения передаются в фонд коллективизации бедноты и батрачества, а владельцы исключаются из всех видов кооперации.
9. Конфискация имущества у кулаков производится особо уполномоченными районных исполнительных комитетов с обязательным участием сельских советов, представителей колхозов, батрацко-бедняцких групп и батрачкомов.
При конфискации производится точная опись и оценка конфискуемого имущества с возложением на сельсоветы ответственности за полную сохранность конфискованного.
10. Колхозы, получающие земли и конфискуемое имущество, должны обеспечить полный засев передаваемой земли и сдачу государству товарной продукции.
11. Конфискуемые у кулаков жилые постройки используются на общественные нужды сельсоветов и колхозов или для общежития вступающих в колхозы и батраков, не имеющих собственного жилья.
12. Должно быть обращено сугубое внимание всех исполкомов на то, чтобы кулацкие элементы не успели до конфискации ликвидировать свое имущество (брать немедленно на учёт), а также на строгий учёт и правильное использование конфискуемого у кулаков имущества.
III. Порядок расселения кулацких хозяйств
13. В отношении расселяемых кулацких хозяйств (п. «б» ст. 1-й) и семей выселяемых кулаков, которые остаются в данном районе или округе (ст. 4-я), руководствоваться следующим:
а) окружными исполнительными комитетами должны быть указаны места расселения с тем, чтобы поселение в отведённых местностях допускалось лишь небольшими посёлками, управление которыми осуществляется специальными комитетами (тройками) или уполномоченными, назначаемыми районными исполнительными комитетами и утверждаемыми окружными исполнительными комитетами;
б) на расселяемых возлагаются определённые производственные задания и обязательства по сдаче товарной продукции государственным и кооперативным органам;
в) окружные исполнительные комитеты должны срочно проработать вопрос о способе использования расселяемых кулаков, как рабочей силы, в особых трудовых дружинах и колониях на лесоразработках, корчёвках, лесонасаждениях, строительных, дорожных, мелиоративных, лесоустроительных и других работах.
14. Выселение и конфискация имущества не применяется к семьям красноармейцев и командного состава РККА.
15. В отношении кулаков, члены семей которых длительное время работают на фабриках и заводах, должен быть проявлен особо осторожный подход и должны быть наведены все необходимые справки о соответствующих лицах не только в деревне, но и в заводских организациях.
Совнаркомы союзных республик и областные (краевые) исполнительные комитеты должны обратить внимание всех окружных и районных исполнительных комитетов и сельских советов на недопустимость подмены работы по массовой коллективизации голым раскулачиванием. Конфискацию кулацкого имущества и ликвидацию кулачества нужно проводить в неразрывной связи с процессом сплошной коллективизации, опираясь на бедняцко-середняцкую и батрацкую массу. Только одновременно с подлинной организацией бедняцко-середняцких и батрацких масс деревни на основе коллективизации, эти административные меры могут привести к успешному разрешению поставленных советской властью задач в отношении социалистического переустройства деревни и ликвидации кулачества, как класса.
Необходимо подчеркнуть, что все вышеуказанные меры должны проводиться строго организованно под постоянным и неослабным наблюдением и руководством СНК союзных республик и краевых (областных) исполнительных комитетов, под их ответственностью за правильность проведения этих мероприятий. При этом должны быть приняты все меры к тому, чтобы ликвидация кулачества была проведена с максимальной быстротой и ни в малейшей степени не помешала бы подготовке к весенней посевной кампании, а, наоборот, способствовала бы успешному ее проведению.
Председатель Центрального Исполнительного Комитета Союза ССР М. КАЛИНИН
Председатель Совета Народных Комиссаров Союза ССР А. И. РЫКОВ
Секретарь Центрального Исполнительного Комитета Союза ССР А. ЕНУКИДЗЕ
Постановление ЦИК и СНК СССР от 13 ноября 1930 года «О недопущении кулаков и лишенцев в кооперацию»
Центральный Исполнительный Комитет СССР N 48 Совет Народных Комиссаров СССР N 90
Центральный исполнительный комитет и Совет народных комиссаров Союза ССР постановляют:
1. Членами колхозов и других сельскохозяйственных кооперативов, а также промысловых кооперативных товариществ (артелей) и потребительских обществ не могут быть кулаки и другие лица, лишённые права выбирать в советы.
Примечание. Изъятие из этого правила допускается для членов тех семейств, в составе которых имеются преданные советской власти красные партизаны, красноармейцы и краснофлотцы (рядового и начальствующего состава), сельские учителя и учительницы и агрономы — при условии, если они поручатся за членов своей семьи.
Правительства союзных республик могут допускать членство в сельскохозяйственной и промысловой кооперации для отдельных категорий из бывших мелких торговцев, ремесленников и кустарей, которые по своим занятиям в прошлом не имеют права выбирать в советы.
Лица, принятые на этом основании в состав сельскохозяйственных и промысловых кооперативов, вместе с тем могут вступать и в потребительские общества. Однако, лица, указанные в настоящем примечании, не могут быть учредителями кооперативных организаций и не могут выбирать и быть выбранными в органы управления и ревизии.
2. Союзу союзов сельскохозяйственной кооперации, Всесоюзному совету промысловой кооперации и Центральному союзу потребительских обществ Союза ССР поручается в месячный срок внести на утверждение Совета народных комиссаров Союза ССР изменения действующего законодательства, вытекающие из настоящего Постановления.
3. Правительствам союзных республик предлагается внести в законодательство союзных республик изменения, вытекающие из настоящего Постановления.
Председатель ЦИК Союза ССР М. КАЛИНИН Заместитель Председателя СНК Союза ССР В. ШМИДТ Секретарь ЦИК Союза ССР А. ЕНУКИДЗЕ
