Сумской уезд Харьков. губ. Кондратьевы. Хотень и Ястребинное

Основание города Сумы: 1652 год

Город Сумы, или по древнему названию Сумин, расположен на возвышенной, узкой плоскости между р. Псел и речками Сумы и Сумки, соединяющихся в самом городе. Древний герб сего города – в серебряном поле три черные охотничьи сумы с перевязями и золотыми пуговками – указывает на предание о происхождении названия местности. По этому преданию, у речки Сумы найдены были три охотничьи сумы, и по ним дано название местности с ее речками. Предание может быть признано справедливым в отношении к речкам, но не в отношении к названию или происхождению города, который назвался Суминым очевидно по р. Суме.

Поселение и устройство города Сум начато с 1652 года, пришедшими из-за Днепра казаками. Как в военном городе, в Сумах была крепость. По ведомости 1780 года «в том городе ветхий земляной вал, сделанный в 1658 году, вышиною от горизонта в 4 аршина, шириною в заложении в 3 сажени, с одной стороны оного сухой ров глубиною в 5 аршин, шириною в 5 сажень, стоит на горе по течению р. Псла на правой стороне; в нем земляной замок (цитадель) вышиною в 4 аршина, – полковые казармы; церкви соборная Преображения Господня, приходские Апостола Матфия, Николая чудотворца – деревянные и каменная Воскресения Господня. За валом в предместии церкви деревянные и проч.» Ныне еще заметны остатки вала, упиравшегося концами в р. Псел; по рву часть города получила название Перекопа.

Как и в каждом полковом городе, в Сумах было главное правительство поселенного полка, или полковая канцелярия, где заведывали всеми воинскими, и гражданскими делами слобожан того полка. Главные местечки, входившие в округ заведывания канцелярии, были: Лебедин, Недригайлов, Белополье, Межирич, Ворожба, Сыроватки нижняя и верхняя, Краснополье, Мирополье, Суджа.

Для духовных дел в Сумах было духовное Правление, называвшееся иногда приказом духовных дел и первоначально состоявшее из одного Сумского протоиерея; оно и ныне остается здесь.

-----------


realdozor написал:

[q]

Кондратьевы — дворяне, помещики Харьковской губернии. Переселились из Заднепровской в Слободскую Украину в XVIII в. Герасим Кондратьевич Кондратьев был полковником Сумского полка.
Кондратьевы — крупнейшие землевладельцы. В 1755 г. только в, одной Харьковской губернии им принадлежало 120 000 десятин земли. Родословная рода Кондратьевых.

[/q]

Історичне нечуване минуле м. Суми, Харківської губернії

Історіографія вивчення ранньої історії міста Суми на сьогодні нараховує сотні праць. Але навіть на тлі такого розмаїття обов'язковою для цитування залишається праця священника Якова Левицького (Іакова Левитського), підготовлена як доповідь на ХІІІ Археологічний з'їзд у Катеринославі, який проходив у далекому 1905 році. І хоча, як пише її перекладач на українську мову історик Валентина Піскун, праця написана з "великодержавницьких позицій" та виправдання антиукраїнської політики царизму, у ній подається і цінний фактичний матеріал, що не втратив свого значення і сьогодні.

Міста за білгородською лінією і міста внутрішні. – Причини переселення козами з-за Дніпра в Слобідську Україну й заснування переселенцями багатьох міст в Слобідській Україні, а тому числі і міста Суми.

Цар Олексій Михайлович успішно продовжив справу свого батька, Михайла Федоровича. Справа ця була - влаштування царства, розхитаного попередньою епохою смут. Південні кордони держави вже були досить укріплені від нападів татар побудовою фортець на значному проміжку. Залишалось цю справу докінчити, і вона була докінчена й завершена упорядкуванням так званої Білгородської лінії.

Білгородською лінією називалася низка новозбудованих на південному кордоні держави фортечних міст, з’єднаних між собою валами. Ряд цих міст, з центральним Бєлгородом, вибудовувався довгою лінією зі сходу на захід, в межах нинішніх Тамбовської, Воронезької, Курської та Харківської губерній. Двадцять сім міст на цій лінії були засновані в царювання Михайла Федоровича до 1654 року, а решта 9 – в період від 1654 р. до 1677 р. Вся та місцевість, якою пролягала ця лінія, носила назву «польської» від слова поле, інакше – степової околиці Московської держави. Але внаслідок припливу людей з-за Дніпра поступово виникали нові поселення, які осідали частково всередині самої лінії, частково далеко за лінією. Так виникли «міста за лінією» в Слобідській Україні і міста «внутрішні». До останніх належали деякі старовинні міста й нові: Ливни, Курськ, Єлець, Мценськ, Новосиль, Єпіфань, Чернь, Данків, Лебедянь, Талецький, Чернявський, Єфремія, Старий Оскол, Землянськ, Обоянь, Суджа та Суми. Суджа та Суми в Слобідській Україні до 1678 року втратили своє українне становище і опинились всередині Білгородської лінії. Із перелічених міст лише Суджа та Суми зобов’язані своїм походженням малоросійській колонізації степової околиці Московської держави, а більша частина решти – винятково будівницькою діяльністю Московського уряду. Але й у побудові заснованих малоросіянами міст Московський уряд надавав свою діяльну підтримку.

До 1651 року, тобто до нещасливої Берестецької поразки козаків від польських військ, не було великого еміграційного руху малоросів у слободи, які лежали за Білгородською лінією. Малоросійські козаки на той час ще мали надію домогтися своїх прав у поляків війною, але всі мрії волелюбних козаків розлетілись вщент разом з їхньою поразкою. Становище козаків після програної кампанії стало значно гіршим, ніж було до того. Білоцерківський договір був такий же обтяжливий для Богдана Хмельницького, як раніше Зборовський для Казимира Польського. Польські війська розташувалися на зимові квартири по всій Малоросії. Народ обурювався. Польські поміщики, що повернулися з війни, почали відбирати у селян маймо, щоб повернути власні збитки. Козаки тікали, хто куди міг. Втікачів пани наказували, ловити й саджати на палю; жінок та дочок козацьких, які залишилися в хатах, поляки безсоромно безчестили. У такий нещасливий час невільно напрошувалася думка про привільне життя під високою рукою Московського царя.

До 1651 року відносяться розповіді всіх малоросійських літописців про вихід значної кількості малоросіян з Польщі, з-за Дніпра, до степової околиці Московської держави. Автор «Короткого описання Малоросії», Самовидець, так передає цей еміграційний рух: «...козацтво... волно сходило... з городов, кидаючи набитки свої у городі Полтаві і там слободи поосаживали, а іниї на грунтах московських слобод і поосаживали не хотяче з жолнірами застовати і стацій їм давати, бо не сносную стацію брали. А на тоє мали козаки позволення от гетмана Хмельницького... ляхи не людськи поступали, зело убогих людей податьми і мудрством ратним тайно і явно, от чого било слишно в народі воздиханіє і горе і роптаніє на Хмельницького, по ізгнанні ляхів із України поки ім Україну в неволю попустившого. Тогда ж Хмельницький, ожидая угодного ко опущенію времені, позволив утісняємому от ляхів народу вольно сходить із городов к Полтавщині і за границу а Великую Росію на житіє і із того времені почали сідати Суми, Лебедин, Харків, Охтирка і іниї слободськії міста аж до Дону козацьким народом». Те ж саме повідомляє нам й інший малоросійський літописець гадяцький полковник Ґригорій Грабянка: «І повеліл народу (Хмельницький) волно сходить з городов, кидаючи свої набитки к Полтавщині, також і за границю у Великую Росію, аби там городами осідали. І от того, часу стали осідати Суми, Лебедин, Харків, Охтирка і всі слободи даже до річки Дону козацьким народом». Таким чином, як видно із цих свідчень, народ малоросійський разом знявся зі своїх насиджених місць внаслідок польського гніту і розбрівся по вільних місцях хто куди: до нинішньої Полтавської губернії і на південні околиці Московської держави, за кордон, тобто за Білгородську лінію, де і заснував ряд слобід і міст.

Суми були засновані в 1652 році, а Лебедин, Харків, Охтирка - дещо пізніше.

З часом, базуючись не ці міста, переселенський рух із Польщі продовжувався, (наслідок чого засновані козаками слободи та міста швидко розросталися. Колонізація ця обіймає час з 1651 року по 1712 рік. Іноді одразу з’являлася велика партія переселенців з одного місця й засновувала місто чи слободу, так, наприклад, було при заснуванні міста Острогозька, але частіше з’являлися переселенці окремими партіями й до того ж з найрізноманітніших місцевостей. Так було, наприклад, при заселенні слободи Терни і міста Суджі. Було й так, що заснування відомому поселенню чи місту робили вихідці однієї місцевості, а до них уже потім приєднувались «зхідці» звідусіль.

Велика частина міст виникла в «дикому шляховому полі», на татарських бродах та сеймах, на «сирому кореню». Саме в таких місцях з’явилися Суми, Вовчанськ, Салтів та інші міста. Величезна більшість міст те слобід виникала на старих городищах або поблизу їх. Городищами звалися руїни, старовинних містечок, давно полишених жителями і спустілих. Так виникли Харків, Суми, Хорошів, Зміїв та інші міста. Якщо відразу з’являлась дуже велика партія переселенців, то вони засновували місто. До Острогозька. Охтирки, Сум одразу зійшлося більш як по тисячі чоловік. А куди сходилася незначна кількість переселенців, ті місцевості назавжди зосталися лише слободами, поселеннями, так, наприклад, Печеніги прийшло лише 45 родин, і Печеніги назавжди залишилися слободою.

Побудова м. Суми. – Воєвода Арсеньєв і перший осадчий полковник Гарасим Кондратьєв. – Вибір місця для міста і назва його. – Фортифікація міста. – Опис міста Суми 1686 року. – Склад населення Сум в парші роки його існування.

Місцевість Слобідської Україна, де поселялися черкаси, була відкрита для набігів татар. Ця обставина примушувала переселенців поспішати з побудовою хоча б якихось укріплень. Теперішньому жителеві території Слобідської України (Харківської губернії) важко й уявити собі, як багато раніше було тут всіляких укріплень. Звичайно, це не були фортеці у справжньому значенні цього слова, але все ж побудова і утримання їх вимагали від населення чимало праці і коштів. Побудова міста і укріплень, як звичайно, відбувалася під керівництвом надісланого Московським урядом воєводи, іноді працею та коштами самих переселенців, а іноді при сприянні інших слобідських козаків чи великоруських служивих людей. Так, наприклад, салтівці, вовчанці та боромлянці зводили свої міста «собою», тобто власними силами, острогожці – при сприянні великоруських служивих людей. Місто Суми почали будувати в 1651 році й закінчили ш 1653 році на Суминому городищі самими черкасами, козаками-малоросіянами, під керівництвом царського воєводи Арсеньєва. Йому доручено було Московським урядом збудувати захисні споруди й влаштувати черкас-козаків землями і всілякими угіддями, Пізніше воєвод змінили представники місцевого козацького управління, полковники, які називалися Московським урядом «осадчими». Таким знаменитим осадчим був полковник Гарасим Кондратьєв, діяльність якого почалася невдовзі по закінченні воєводою Арсеньєвим будівництва міста Суми, а саме: через чотири роки.

Будівництво нових міст починалося після ретельних розвідок. Звертали увагу насамперед на те, чи вигідним буде розташування міста в стратегічному значенні і чи зручно тут жити. Цілковито відкрита зусібіч місцевість не надавала зручностей для поселень, тому що не було ніяких природних перешкод від нападу з боку ворога, тоді як місця на високому правому березі ріки, за якими йшли ліси, ніби самою природою призначалися для побудови міст, тому що являли безпечне: сховище для жителів і були готові будівельні матеріали, і так необхідна для жителів вода. Ріки на той час були найзручнішими шляхами сполучення. На випадок «осадного сидіння» дуже зручно в таких місцях влаштувати «потайник», щоб провести з ріки воду прямо в місто, що завжди робилося. Таке вигідне розташування прибережних підвищених місць і значення вод та лісів постійно ставиться як головне у старовинних документах; в них постійно зустрічаються вирази, що ось таке місце недоступне, бо сюди «підійшли кріпості великі – ліси й болота». Якщо на таких місцях знаходились залишки старовинних міст, або «городища», то розташування майбутнього міста визначалося вже саме собою: міста будувалися «бо на місці городища, або поблизу нього. Але попередньо Московський уряд, як звичайно, надсилав для розвідок, збирання необхідних даних та складання креслень майбутнього міста чи поселення свого роду спеціалістів, потім всі ці дані обговорювались в Розряді, і тоді лише посилалась відома особа, уповноважена урядом для будівництва міста. В такому разі цій людині давались всі необхідні запаси та погрібна кількість людей. В надзвичайній інструкції йому чітко вказувалось, що і як має бути зроблено.

Місце для побудови міста Суми було вибрано найзручніше: на березі річки Псла, при впадінні до неї річки Суми з річечкою Сумкою, на відстані двох верст від старого городища, вниз за течією Псла. Городище це, яке звалося в XVI сторіччі Липенським (можливо тому, що тут росли липи), розташоване на правому крутому березі ріки Псла, В цьому місці берег видавався дещо вперед пласким пагорбом і з боків круто відокремлювався кручами. Псел тут розподіляється на багато рукавів, які створюють затони, болотистий простір між ними поріс комишем; вдалині на сході синіють я різних місцях темні густі ліси, а в давнину вся ця місцевість була суцільним лісом. Коротше кажучи, розташування «Липенського городища» – найстратегічніше. Води, болота, комиші та ліси були багаті дичиною: куниць, лисиць, вояків, ведмедів, лосів, кабанів і всілякої звірини водилося багато, як про це свідчить «Відписка воєводи Арсеньєва про сумських черкасів» (див. «Матеріали для істо­рії колонізації степової околиці Московської держави» Д. І. Багалія № VIII, стор. 19–21). На місці цього городища існувало ще з часів татарських якесь місто, як здогадується преосвященний Філарет, автор «Історико-статистичного опису Харківської єпархії», це було одне з міст Чернігівського князівства.

Пізніше, в 1785 році, вся ця місцевість з городищем Липенським складала власність полковника Степана Кондратьєва і тоді значна частина його була зайнята садами, від яких нині і слідів не залишилося.

В грамотах і давніх актах місто Суми частіше йменувалося Суминим. Найменування Сумин город звучить так, як Лебедин. Суми – скорочене від слова Сумин, тобто місто, розташоване по річці Суми. Є оповідь про те, що колись у давнину якийсь царський гонець згубив три мисливських сумки з царською скарбницею, які пізніше знайшов на березі річки Суми. Згідно з цією оповіддю і старовинний герб Сум зображує у срібному полі три чорні мисливські сумки з перев’язями і золотими ґудзиками. Але, як справедливо зауважує преосвященний Філарет у своєму «Історико-статистичному опису Харківської єпархії», оповідь про три сумки може бути визнаною справедливою стосовно річок Суми та Сумки, але не міста Суми чи Суминого. Швидше назва міста йде від назв річок, а назва річок, може бути, від знайдених трьох сумок.

Воєвода Кирило Арсеньєв у 1653 році «зробив вежі, стіни-бійниці та тайники, все із дубу, а черкасам у місті дав місце під подвір’я, клуні та городи». Новоприбулі черкаси поселились, за словами самого воєводи, «на дикому шляховому полі», де раніше татари ходили воювати путивльські, рильські та інші українські місця. Прийшли вони сюди з різних малоросійських місць. Гармати, порох, ядра, сигнальний дзвін та інші приналежності для фортеці були прислані Арсеньєву від московської скарбниці. Кожне місто, яке знаходилося в межах Слобідської України, було укріплене в тій чи іншій мірі. Одні міста були укріплені, так добре, як і ті, що знаходились в Бєлгородській лінії. Інші були просто невеличкими острогами. До першого розряду належали пише п'ять полкових міст, в тому числі і Суми, а саме: Острогозьк Суми, Охтирка, Харків та Ізюм. Наводимо загальний опис укріплень міських того часу, складені за першоджерелом професора Д. І. Багалія, щоб можна було скласти думку й про укріплення міста Суми.

«Укріплення всіх міст взагалі були схожі одне на одного. Це – наполовину земляні, наполовину дерев’яні споруди. Найголовнішим укріпленням була, звичайно, острожна стіна, або вся збудована з дерева, або яка складалася з дерев’яного типу на земляному гребені. Майже всі міста були оточені стінами останнього виду. Іноді вежі й стіни вкривали тесом або дранкою. Висота стін була неоднакова. По всьому колу стіни на певній відстані одна від одної знаходились глухі або проїжджі вежі, які були значно вищими від стін, кількість веж була різна від 5 до 20. В вежах зосереджувалися залізні й мідяні гармати; кількість їх коливалась від кількох гармат до кількох десятків. Найбільше було «затинних» гаківниць менших розмірів. Затинними вони називались тому, що клались на тин, тобто стіну, звідки й одержали свою назву. Поруч зі зброєю нового часу зустрічалась і зброя, так би мовити, первинна, запаси кілків та каміння. Кілля і каміння скочувалось під час нападу на ворога. Для цього слугували і котки. Стінами та вежами не обмежувались міські укріплення. За міською стіною знаходився завжди рів, який іноді був укріплений ще й пакіллям або дубовим тином: іноді від стін розходилися ще й земляні городки, які слугували передовими, укріпленнями, форпостами. Від міста у два протилежні боки розходився вал, який сягав на відстань не менше 10 верст, вал змінювався іноді засіками, якщо проходив через ліс. У більш небезпечних місцях по лінії влаштовувались острожки, башти зі спостережними клітками, де розміщувалась сторожа, тини, засипані землею і т. п. Сам вал, якщо не скрізь, то принаймні в багатьох місцях був зміцнений ще й дубовим тином».

В надрукованих «Матеріалах» Д. І. Багалія вміщено цікавий опис міста Сум. складений невдовзі після побудови міста, лише через 33 роки, в 1686 році Кіндратом Борисовичем Борисовим за вказівкою царів Іоана та Петра Олексійовичів. З опису, між іншим, видно, до чого неміцними були старовинні споруди, через 33 роки після побудови міста та різних його укріплень майже все прийшло до стану розрухи, частиною обвалилося, частиною прогнило: стіни прогнили, облами, кроваті та котки обвалилися, тайники зовсім згнили, рів. викопаний навколо міста, обвалився і засмітився.

Тоді ж, коли відбувався огляд Сумської фортеці Арсеньєвим і здійснювався опис наявного майна фортеці, незабаром у тому ж 1686 році було поставлено новий острог, але дуже невеликий, лише на 192 сажні,причому у ньому не було ні обломів, ні котків. Тоді ж були зроблені ще два земляних остроги, окружність одного сягала 898 сажнів, іншого – 866. Усіляких бойових запасів було знову заготовлено велику кількість, пищалів – 13 штук.

Згідно із замірами окружність міста Суми з посадом рівнялась 3426 сажням, а навколо посада йшов рів на 3500 сажня. У місті було влаштовано 27 башень.

По відомостях 1760 року, у місті були полкові казарми і церкви: Соборна, Преображення Господня, а також приходські церкви апостола Матвія, Миколи Чудотворця, дерев’яна і кам’яна Воскресенська. В той нас існувала ще одна церква, Різдвяно-Богородицька, називається вона тепер Холодногорською, а тоді була Посадською. Вона була освячена у 1681 році. Дивно, але вона не згадується у деяких відомих джерелах.

Останки валу і зараз помітні біля річки Псел, у яку вал впирався колись своїми кінцями. Через рів частина міста і досі називається «Перекопом», а інша частина міста, що взяла назву від міської стіни, називається «Стінною».

У перший час існування міста склад його населення був змішаний – частково великоросійський, із служивого класу, частково малоросійський, з прийшлих із різних місць черкас. У 1678 році у Сумах рахувалось руських людей лише 50 і черкас – 246, тільки і всього. Але з плином часу число останніх поступово зростало, а число перших коливалось і загалом зменшувалось. Причина цього крилась в особливих політичних намірах Московського уряду, він намагався, з одного боку, утримати за собою керівництво у справі оборони нової України, і для цього йому потрібні були руські люди. Їм доручалось будувати остроги і виконувати гарнізонну службу у новозбудованому місті обов’язково з руським воєводою на чолі, адже уряд Московський не був впевнений, що кордони будуть задовільно охороняти малоросіяни. Але з часом природне вибуття серед великоруських поселенців все частіше і частіше поповнювалось за рахунок туземного малоросійського елемента. З часом великоруський елемент зробивсь непомітним. Уряд, очевидно, поступово переходив до політики довіри по мірі свого знайомства з малоросами.

Згідно з переписом, здійсненим у 1732 році гвардії майором Хрущовим, у місті Сумах виявилось жителів: старшин з їх родами – 46 душ чоловічої статі, козаків – 800 душ чоловічої статі, підпомічників – 2704 чоловіки, великоросіян – 14 чоловік, пушкарів – 267 душ, робітників – 148 чоловік, духовних – 49 чоловік, богодільних – 13 чоловік, в всього у 975 дворах – 3818 душ чоловічої статі і у приміському селі Пришиб помічників – 39.

Вперше опубліковано: Левитский Иаков. Историческое прошлое г. Сум, Харьковской губернии // Труды XIII Археологического съезда в Екатеринославе. - 1905 / Под ред. гр. П. С. Уваровой. - М.: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1908. - Т. 2. - С. 79-114. Переклад з російської Валентини Піскун ДЖЕРЕЛО

realdozor написал:

[q]

Михайло Андрійович Кондратьєв, у якого була донька Катерина Михайлівна. виділив зі своїх володінь рівні частини племінникам: Івану Івановичу та Андрію Васильовичу Кондратьєвим, а саме: племіннику Івану Івановичу - село Низи з млином, село Старе з млином, село Ілек, хутори Закобилля, Степ, з пасікою під Сироваткою-Будою, пасікою Черемошною, а Андрію Васильовичу з матір’ю його Марфою Михайлівною – село Хотінь, село Яструбине, село Бобрик, село Терешківку, хутори Піщане, Малий Бобрик, Малу Слободу, млин на Пслі під Сумами.

[/q]

realdozor написал:

[q]

Перший Сумський полковник, Гарасим Кіндратович Кондратьєв, був будівником двох сумських монастирів, чоловічого Успенського й жіночого, нині скасованих та двох церков – Соборної й Миколаївської. Хто був будівничим першого соборного храму – невідомо; відомо лише, що він існував до діяльності Гарасима в Сумах, напевно був збудований самими козаками разом з заснуванням поселення; про нього згадується в донесенні воєводи Арсеньєва. Храм був дерев’яної будови, в ім’я Преображіння Господнього, з приділом в ім’я Олексія, чоловіка Божого, ангела, царя Олексія Михайловича. Цей храм згорів. Гарасим Кіндратович на місці згорілого знову збудував храм в ім’я того ж Преображіння Господнього в 1694 році за сім років до своєї смерті і також дерев’яний. І цей собор проіснував, лише 50 років. Миколаївський храм, збудований в 1652 році, також як і собор, козаками, був знову перебудований тим же Гарасимом Кіндратовичем і за його рахунок.

[/q]

Как следует из Исторический календарь Сумской епархии Украинской Православной Церкви:

1683 год (335 лет назад) – построен первый Васильевский храм в селе Ястребином. ССЫЛКА

1668 год (350 лет назад) — сумские казаки совместно с жителями города и русским гарнизоном отбивают нападение крымских татар на Сумскую крепость, посланных гетманом Брюховецким.

1663 год (355 лет назад) – сумские казаки совместно с жителями города и русским гарнизоном отбивают нападение крымских татар на Сумскую крепость.

1663 год (355 лет назад) – построена первая церковь во имя вмч. Димитрия Мироточивого в селе Тарасовка (основана однодворцем Тарасом Танцовым, в честь которого и получила своё название).

1663 год (355 лет назад) – в селе Речки построена Покровская церковь.

1663 год (355 лет назад) – на средства Лебединского казака Семёна Донца в Лебедине была построена деревянная Михайловская церковь.

1658 год (360 лет назад) – основано село Боромля, тогда же была построена и первая соборная церковь во имя Рождества Пресвятой Богородицы.

1658 год (360 лет назад) – Сумы стал центром Слободского казачьего полка – военно-административной и территориальной единицы. Окончание строительства Сумской крепости и создание органа городского самоуправления – ратуши.

1658 год (360 лет назад) – основание Сумским полковником Герасимом Кондратьевым Сумского Успенского мужского монастыря.

1658 год, 6 сентября (360 лет назад) – при подписании гетманом И.Выговским договора о вхождении Украины в состав Польши отдельной статьёй была оговорена ликвидация церковной унии на Украине.

1648 год (370 лет назад) – дар царя Алексея Михайловича Покровскому храму Недригайлова: церковных сосудов, облачений, колоколов, икон и другой церковной утвари.

1648 год (370 лет назад) – прекращение деятельности католической и униатской церквей на территории подвластной гетману, в том числе на Роменщине и Глуховщине.

1643 год (375 лет назад) – строительство в селе Старом (в наше время — Красное село) первого деревянного храма Рождества Пресвятой Богородицы.

1628 год (390 лет назад) – в селе Поповка Великописаревского района была построена первая Троицкая церковь.

1618 год (400 лет назад) – Ромны и Роменская округа становятся собственностью польских магнатов Вишневецких (принявших унию), на Роменщине развивается униатский террор против православных жителей края.

1508 год (510 лет назад) – Глинск (ныне — село Роменского района Сумской области) стал центром восстания, поднятого против Польши и Литвы, князем Михаилом Львовичем Глинским. Целью Глинского и его окружения было создание Русского государства из подвластных Литве земель, бывшей Киевской Руси и союзного Великому Княжеству Московскому. Одной из важнейших причин были противоречия, обострившиеся между православными и католиками. После поражения Михаил Глинский эмигрировал в Москву, где занял высокое положение. Его племянница Елена Глинская стала женой великого князя Московского Василия III и матерью царя Ивана Грозного.

1458 год (560 лет назад) – Папа Римский Каллист III рукоположил в Риме митрополита Киевского и всея Руси Григория (Болгарина), ученика кардинала (изгнанного митрополита Киевского) Исидора. Окончательное разделение Русской Церкви на Восточную (Московскую) и Западную (Киевскую, Литовскую) митрополии. Линия разделения пролегла и по землям нынешней Сумской области (часть Роменского и Путивльский районы остались в Московской митрополии, Глуховский и другие западные районы в западной Киевско-Литовской).
ССЫЛКА

Яструбинська республіка

Сумські міста відігравали ​видатну роль у нашій історії. Так, наколо Путивля розвивалися події, змальовані в нашій першій національній писемній пам’ятці — «Слово о полку Ігоревім». З Глинська Роменського району походив князь Михайло Глинський, який на зламі XІV і XV століть очолив боротьбу проти поляків. А легендарне місто Глухів протягом майже всього XVІІІ століття було столицею Гетьманщини, Лівобережжя.

Суми, засновані козаками-переселенцями з Правобережжя у 1652 році, швидко стали полковим центром, відігравали провідну роль серед полкових міст Слобожанщини, скажімо, було значимішим від сусіднього Харкова. Недарма саме в Сумах протягом 1732—1743 років розташовувалася так звана канцелярія заснування Слобідських полків. Фактично Суми на якийсь час стали столицею Слобідської України, як паралельно Глухів — Лівобережжя. У Сумському полку діяло найбільше шкіл на Слобожанщині.

Останніми роками справжньою Меккою, зокрема для української молоді, стало село Шаповалівка Конотопського району. Тут, у 1659 році, гетьман Іван Виговський завдав нищівної поразки московським військам, за один день, як потім відзначали російські історики, Москва втратила цвіт своєї армії — понад 40 тисяч відбірних вояків.

У 1708—1709 роках нинішня Сумщина опинилася в центрі боротьби гетьмана Івана Мазепи з російським царизмом, який уособлював Петро І. Ставка І. Мазепи та його союзника, шведського короля Карла ХІІ, знаходилася в Ромнах. Петро І хитрістю виманив українсько-шведське військо з Ромен, місто знищив. Ромни повторили долю гордого Батурина — населення вирізали солдати Меншикова, як писав потім Тарас Шевченко: «Вся Сула була загачена тілами старшин козацьких». А в Лебедині жорстоко стратили соратників Мазепи — близько 900 козаків загинули мученицькою смертю. Нині відновлено могилу гетьманців, установлено пам’ятний знак.

Національно-визвольні потуги не припинялися в краї і протягом ХІХ—ХХ століть.

Могутнє волевиявлення, самоусвідомлення проявилося в краї у 1905—1907 роках. Повсталі маси під керівництвом Антона Щербака, по суті, усунули від влади царську адміністрацію, певний час місто Суми перебувало в руках революційно налаштованих селян та інтелігенції.

Декілька слів про так звану «Яструбинську республіку». Селяни в Яструбиному, що під Сумами, утворили самоврядування, озброєну самооборону, висунули вимоги, серед них: у кожному селі відкрити школу з українською мовою викладання, а в повітових Сумах дві українські (чоловічу й жіночу) гімназії. Вимоги яструбинців підтримали на багатолюдному мітингу в Сумах. На жаль, пізніше і «Яструбинська республіка», і сумське самоврядування знищили царські війська. Як писала харківська газета «Волна», всі тюрми в Харкові «переповнені вільними сумськими громадянами».

Сумщина розділила з Україною і криваві наслідки жовтневого перевороту 1917 року, і тріумф та падіння Української Народної Республіки, і утворення СРСР, що призвело до національного гніту, страшного геноциду української нації у 1932—1933 роках, до масових репресій 37-го.

Джерело: http://www.golos.com.ua/article/176051

Портал "Православна Сумщина" у своїх публікаціях про Васильєвський храм с. Яструбене двічі (ТУТ і ТУТ) посилається на
"Историко-статистическое описание Харьковской Епархии" (так в оригіналі) архієепископа (на той час) Харківського і Ахтирського Філарета (Гумилевського)*
* Отделение III-е, повіти Ахтирський та Сумський, стор. 440-441. Відавець: Москва, типографія В. Готье. 1857 р.
Там є одна стрічка, що не могла нас не зацікавити:
1683 год, (330 лет назад) – збудований пергий Васильевский храм в селе Ястребином.

Там же читаем про дер. Хотень ("Хочунь"):

ХОТЕНЬ И НИКОЛАЕВКА

Прежде всего заметим географические памятники древности. В 3 верстах от Хотении идёт из Суджи старинная дорога Ромодань. Менее чем в пол версте от неё круглая земляная насыпь в 3 сажени вышиною, 15 шириною и 65 саженей в окружности. В версте от этой насыпи ещё 6 насыпей, называемых в народе могилами. Эти другого вида, продолговатые, в 30 сажень ширины, в 4 ширины и 123 сажени в окружности. О чем говорят эти памятники? Князь Ромодановский оставил своё имя на дороге, конечно, с того времени, как в 1658 году шёл в Малороссию против Виговского, и потом не раз ходил усмирять волнения Брюховецкого и Дорошенко. Ромодановский не был человеком мягким; он заставил помнить шаги его, а дорогу готовили ему, без сомнения, черкасы. Насыпи же, конечно, помнят ещё Половцев, которые, обыкновенно, когда решались вторгнуться в Россию, кочевали в этих местах. Видные теперь могилы самою громадностью своею показывают, что они служили памятниками над погребёнными здесь князьями, над такими князьями, которые заставляли лить слёзы наших предков и препроводили во гроб очень многих исповедников Христова имени. Известно, как мир грешный приобретает себе славу. Только вера Христова, без оружия, одною кротостью и благодеяниями своими умеет побеждать мир.

По тому самому, что сказали мы о дороге Ромодан, уже, вероятно, что полковник Кондратьев не рано стал населять Хотынь и Кровное с деревнею Николаевкой. А что эти земли заняты были полковником Герасимом Кондратьевым, показывают документы.

В царской отчиной грамоте 24 апреля 1703 года, данной полковнику Андрею Герасимовичу, слобода Хотень с храмом Апостолов Петра и Павла упоминается между имениями. Полученными в наследство после полковника Герасима Кондратьевича Кондратьева. Грамота говорит: «на кринице Хочуне село Новая слобода, а в нём церковь верховных Апостолов Петра и Павла, да двор его полковников, да мельница, черкас вольных людей 50 человек, а земля по урочищам».

В ревизской сказке 1732 года показано, что черкасы «слободы Хочуна поселены во 197 (1689) году», и здесь же при храме Хотенском показана школа.

По таким памятникам нет сомнения, что первый храм в слободе «на крынице Хочуне» построен в 1689 году. Ныне в Хотении каменный храм Успения Богоматери с приделом верховных Апостолов; он построен Андреем Андреевичем Кондратьевым и освящён в 1786 году.

Метрические книги хранятся с 1735 года, исповедные с 1797 года.

До построения храма в Николаевке жители Николаевки были прихожанами Благовещенской церкви села Кровного, которой метрики начинаются с 1735 года и которая упоминается уже в приведенной нами грамоте 1703 года.

Там же, про Ворожбу и Стецковку

инструкция, подписанная сумским городовым атаманом Герасимом Кондратьевым и писарем Иваном Григорьевым 2 декабря 1659 года. «Инструкция из Сумской городовой ратуши Сумскому жителю Матвею Иванову сыну Малишевскому. Приняв сию инструкцию, ехать тебе в Сумскую округу, по ту сторону реки Псла, в хутора сумских жителей на устье речек Сыроватки и Крупца, где велено по указу Его Царского Величества, по Лебединскому пути, новое поселение населять, для учреждения слободского сумского полка войсковой службы казаков; а приехав взять тамошних жителей, или самих хозяев, коих в хуторах застать можешь, для отвода по общему приговору всех ворожбянских и Лебединских казаков, то ж и сумских граждан с товарищами, что единогласно приговорили, при которых по живым урочищам отвесть земли и лесов и сенокосов и во всяких угодьях к тому новому поселению, а село оное назвать по речке Низшою Сыроваткою. А именно начав от города Сум, от двойных плёсов Олдижа и речки Псла, и речкою Пслом от Сумской стороны и от Ворожбянской до устья речки Исторопа, правая сторона реки Псла, земли и леса и всякие угодья Сумских и Ворожбянских жителей с товарищами, а левая сторона новопоселённых села Низшей Сыроватки, земли и леса и всякие угодья, а в речке Псле рыбы ловить с обоих сторон обще невозбранно, только сговищь не городить никому, кроме одних мельниц кто пожелает держать, и тем держателям охотников рыбалок, как выше, так и низшее гребель не изгонять и ни в чем не заборонять».

«А от реки Псла, по устье реки Исторопа, тою же речкою Исторопом поворотя в круте налево в гору по Ворожбянского жителя Игната Барабашева лесной отвершок и по Сагайдачный шлях, а от того места отворотя налево Сагайдачным шляхом по другую вершину реки Бобрка, а от того места, от Сагадачного поворотя в круте налево полем и чрез яр до дороги, что ездят из Сум до Ахтырки, и тою дорогою прошед до четырёх вёрст, а от той дороги прямо полем до большой круглой ямы, что по над тою ямою проложена дорога с Лебедина в город Сумы чрез речку Сыроватку, и тою речкою вниз до устья плёсов Олдижа и тем плёсом от речки Сыроватки в гору, до первочинного урочища двойных плёсов Олдижа ж, где новопоселенных села Низшей Сыроватки и округа кончить. А по окончании той округи ехать тебе в тие ж хутора, и отмерить те хуторские места для поселения под сады и огороды и под выгон для выпуска скотов, и пастьбу с довольным простором, а именно: начав от речки Сыроватки протоком Молочаем и чрез дорогу тем же протоком до Виловатого Ярка, а от Виловатого Ярка, поворотя в круте направо, прямо на Лебединскую дорогу и той дорогой прямо до речки Крупца, вниз речкой Крупцем по великой Луге, по великую сагу, что идёт из речки Сыроватки в речку Крупец, по р. Сыроватку, и р. Сыроваткой в гору, до первоначального урочища – протока Малочая, где и окончить того селения выгона округу, а в одной округе приказать тому же старику Тишку Годаевскому, чтобы он велел чьи ни есть в одной округе, под поселение живые дворы,сады и огороды по ровным частям , луговые и лесные места для прибывших по высылке в оное село Низшую Сыроватку на жилище, а тем людям, чьи на тех местах прежние были хуторы, оставлять те места, где их жилые дворы и хоромное строение находится, против прихожих мерою земли под дворы, сады и огороды в две части, а последнее всё велеть тем, кому по частям достанутся; те ж луга и леса, на огорожу и на строение, рубить и вычищать, сколько кому надобно будет. А по окончании всей округи, и по отдаче Тишку Годаевскому приказа, ехать тебе в село Сумскую Ворожбу, а приехав, сыскать тамошнего атамана Омеляшка и тамошних самых лучших сторожил человек до десяти ж, истребовав себе двунедельную квартиру, и испросив там самолучше знающих по ту сторону р. Псла; чьё есть заёмочное самовольно владение, пашенные земли и леса и всякие угодья, смежные между Сумскою и Лебединскою округами, от Сумской р. Псла по Сагайдачный шлях, с тем взять людей вместе с собой человек до шести, и объехать с ними и осмотреть, насколько будет семей тех вышеписанных угодий, состоящих в отдалении за водами, селу Ворожбе владеть за неспособность, и за утоплением многих людей и скота в каждую весну, а по осмотру с теми вышеписанными людьми, возвратясь в оное ж село Ворожбу, сискав увесь тамошний народ, и чие по ту сторону владение перекликав там, атаману означить каждого человека; ежели там людей достаточно, то только тех людей выслать на новое поселение в Сумскую округу, по ту сторону реки Псла к их владениям за способность; а ежели ж будет недостаточно, то ещё из самоскуднейших Ворожбянских жителей причислить к тем вышеписанным семьям, чтоб не меньше было людей, как семьдесят шесть семей тобою выслано из оной Ворожбы; а им Ворожбянским отаману Омеляшку, с товарищами по ту сторону реки Псла от владения отказать по устье реки Исторопа по Лебединское владение, а вручить оставшееся от выланных на новое поселение, по сю сторону реки Псла, пашенные земли, и сенные покосы, и леса, и всякие угодья, кроме хоромного строения и огорожей во вечное владение безденежно, а хоромное строение, и огорожу дозволять тем, кто построил, кто пожелает, продать или себе забрать или кому подарить, отдать на их волю. Того ради накрепко тебе сим подтверждается, непременно в самой скорости высилку учинить, чтоб заблаговременно зимней дороги о Ворожбянских исполнение учинено было сего года августа по 1 число, не взирая на их никакие отговорки и невозможности. Сим же образом из города Сум, сумского рядового атамана Стелька Копейку, сискав в Сумскую городскую Ратушу вновь и сумских людей тож число, как в сей инструкции выше написано, чьё владение в Сумской Округе по ту сторону реки Псла и реки Сыроватки есть от речки Сыроватки по Сагайдачный шлях, объехать же и осмотреть, и к тем их владениям за способность выслать же, примечая по пространству угодий, на сколько людей будет, чтоб не меньше, как сто девять десят сем семей из города Сум, тобою на новое поселение в Сыроватку вышеписанную выслано было, сего ж года мая по 20 число неотменно: а сумским Атаману Стецку с товарищами от того владения отказать, а вручить новопоселённым по ту сторону речки Псла и реки Сыроватки по вышеписанным урочищам во вечное владение; а Сумским вручить по Сю сторону реки Псла оставшиеся ж земли и леса и всякие угодья, кроме одних жилых дворов с хоромным строением и огорожею оставить во владение для приезда в город Сумы; а ежели кто оную самовольно пожелает продать, – то оным велеть невозбранно продавать, для чего ты и послан. А в другие места о таковом же деле посланы другие, для чего вы от всяких дел, кроме сего, уволены впредь на год. Будучи тебе у сего дела поступать добропорядочно по вышеписанному, а обид и озлоблений никому не чинить, и в непорученные дела ни в чём не касаться; за нескорое тобою исполнение и непорядочные поступки, опасаясь штрафа и жестокого наказания по вине преступления. От сотворения мира 7167 года, декабря 2 дня. От Рождества Христова 1659 года.

«В подлинной подписано так: Сумской Городовой атаман Герасим Кондратьев. Писарь Иван Григорьев».

Затем продолжается обозначение границ земель Сыроватских и потом предписывается выселить для составления слободы низшей Сыроватки – из Ворожбы не меньше 87 семей, а из Сум – не меньше 197 семей.

Таким образом начальное население Нижней Сыроватки заключало в себе не менее 284 семей. Понятно, что это – такое число жителей, для которого надлежало немедленно построить особый храм, и следовательно первый храм в Низшей Сыроватке во имя Аристратига Михаила построен был не позже 1660 года.