Барышевка Переяславский повет Полтавская губерния : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Герб Барышевки

Утвержден 21 апреля 1998 г.
В золотом поле сидит Софии в лазурном платье и красном плаще, в золотой короне с нимбом вокруг головы, с поднятыми руками, в правой держит красную чашу. Щит обрамлен декоративным картушем и увенчан серебряной городской короной с тремя башенками.

Флаг Барышевки

Утвержден 21 апреля 1998 г.
Прямоугольное полотнище с соотношением сторон 1:1, от древка до середины свободного края идет синий клин, на котором желтый лук с натянутой стрелой (острием к древку), сверху и снизу на желтом фоне – по малиновой 8-лучевой звезде.

ГЛАВА IX.
Пути, примыкающие к Киеву, и линии северной части области.
В. В. Морачевского, Б. Г, Карпова и И. М. Малышевой.

Киево-Воронежской ж. д. и ее ветви. – Линия Киев-Лозовая. – Днепр в пределах области. – Линия Ромны-Кременчуг. – Либаво-Роменская ж. д. и ее ветви. – Полесские ж. д., Новозыбковский и Стародубский подъездные пути.

"...Следующая станция описываемого пути Барышевка находится в 23 верстах от ст. Борисполя и получила свое название от расположенного в 2 верстах от нее к северу волостного местечка Барышевки.
Последнее, как сотенное местечко, основано в 1665 году и до 1782 года принадлежало Переяславскому полку. Здесь около 1.700 жителей, 4 православных церкви, еврейский молитвенный дом, довольно много лавок, базар, ярмарка и свыше десятка ветр. мельниц. В эпоху освобождения крестьян Барышевка принадлежала Алекс. Ив. Войцеховичу, владевшему здесь 5.500 дес. Отец его Ив. Петр. Войцехович, умерший в молодых годах в Барышевке, имел в 20х годах XIX века некоторую известность как писатель..."

[Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для Русских людей. Авторы: П.П. Семенов, академик В.И. Ламанский Том 7 Издательство: В.И. Давриена, год выпуска: 1903]

Образовалась летом 1648 как воинское подразделение Переяславского полка. В составе 111 казаков 16 октября 1649 записан в Зборовского реестра. Как военно-административный округ постоянно находилась в составе Переяславского полка до ликвидации полково-сотенного устройства Левобережной Украины в 1782 году. Ее территорию полностью включена в состав Остерского уезда Киевского наместничества.
Сотенный центр: городок Барышевка, теперь - поселок, районный центр Киевской области.
...
Населенные пункты в 1750 г .:
Барышевка, городок;
Бзов, село;
Власовка, село;
Волошиновка, село;
Дерновка, село;
Лепешки, село;
Кучакова, село;
Лебедин, село;
Малая Старица, село;
Морозовка, деревня;
Остролучье, село;
Пасечное, село;
Рудницкое, село;
Сезонки, село;
Селичевка, село;
Поселок, село;
Сулимовка, село;
Ядловка, село.

В "Генеральному описании Малороссии" 1765-1769 pp. к сотне записано также села Березно, Борщев, Иванковка, Липняки, Любареское ?, Порышков, Сеченко, Скопец и Уласовка ?.

[Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Дніпропетровськ, 2007]

Тема "БАРЫШЕВСКАЯ сотня":

https://forum.vgd.ru/293/25174/
forum.genoua.name/viewtopic.php?id=218

ПОХВАЛА БАРЫ Ш ЕВКѢ.
>О Архіереяхъ—Барышевскихъ урожденцахъ,бывшихъ въ 18-мъ СТОЛѢТІИ.

1.) Сильвестръ Кулябка, Архіепископъ Санкт.-Пегербургскій, сынъ Бунчуковаго товарища Ивана Кулябки, жившаго въ мѣстечкѣ Барышевкѣ въ сосѣдствѣ съ Господиномъ Лавровичемъ, а послѣ переселившійся на жительство въ г. Дубны. На этомъ грунтѣ послѣ жилъ Господинъ Иванъ Михайловичъ Носенко, также переселившійся въ городъ Переяславль на должность Земскаго Судьи, а грунтъ съ домомъ продалъ Господамъ Ассауленкамъ.
Этотъ Сильвестръ родился въ Барышевкѣ 1701-го года. Обучался въ. Кіевской Академіи, и въ ней проходилъ учительскія должности, принявъ тамъ же монашество.. Послѣ былъ Архимандритомъ Кіево-Братскаго Монастыря, Академіи Ректоромъ, и Богословскихъ наукъ учителемъ. Въ 1742-мъ году вызванъ въ С.-Петербургъ для проповѣданія слова Божія, и сказанной въ недѣлю Самарянина рѣчью Маія 16-го дня, заслужилъ особенное Высочайшке благоволеніе. Въ 174'5-мъ году хиротонисанъ въ Епископа Костромскаго; а въ 1750-мъ годѣ переведенъ въ С.-ПетербургъАрхіепископомъ, и тамъ скончался 1761-го года па шестидесятомъ году отъ рожденія.

2) Стефанъ Калиновскій, Архіепископъ Новгородскій!сЫнъ священника Рождество-Богородичной церкви Захарія Калиновскаго. Обучался въ Кіевской Академіи и тамъ принялъ монашество. Сначала былъ Архимандритомъ въ С.-Петербургѣ, а послѣ, 1739-го года посвя щенъ въ Епископа Псковскаго; въ 1745-мъ году переведенъ Архіепископомъ въ Новгородъ и тамъ 1753-то года скончался. Отецъ его, священникъ О. Захарія, по сказанію старожиловъ Барышевскихъ, такой имѣлъ громкій голосЪ, чтѳ чтеніе имъ Евангёлія 'слышно было на базарной площади. (Рождество-Богородичная церковь сгорѣла 1848 г., погостъ ея примыкалъ къ площади базарной.)

3) Ириней Братановскій, Епископъ Вологодскій, сынъ викарнаго священника Рождество-Богородичной церкви. Обучался въ Кіевской Академіи и тамъ проходилъ разныя учительскія должности, а послѣ вызванъ въ г. Сѣвскъ въ тамошнюю Семинарію, гдѣ и принялъ монашество. Въ 1775-мъ году посвященъ Епископомъ въ Вологду, гдѣ и скончался 1788 года.

4) Кириллъ Флоринскій, Епископъ а Сѣвскій и Брянскій, сынъ казачій, родился въ Барышевкѣ, въ приходѣ Троицкомъ. Обучался въ Кіевской Академіи, за принятіемъ монашества въ 1764 годѣ былъ отправленъ въ званіи Оберъ-Іеромонаха съ Россійскимъ посланниками въ .Парижѣ, гдѣ прослуживши ,5 лѣтъ, по возвращеніи въ Россію, посвященъ былъ въ Архімандрита въ Новгородскій Тихвинъ Монастырь. Оттуда 1771 года хирототисанъ въ Епископа Съвскаго и Брянскаго.

Сей Архіерей, будучи доволенъ посѣщеніемъ своихъ земляковъ, жителей Барышевскихъ, которые подробно увѣрили его объ обветшалой Барышевской Троцкой гдеркви, но смерти бывшаго при ней приходскаго Протоіерея Михаила Исаевича, вознамѣрился постротъ новую церковь, для чего приготовивъ въ Брянскѣ не малое количество плитового лѣса, отправилъ его но рѣкѣ Деснѣ въ Кіевъ, а изъ Кіева лѣсъ этотъ былъ перевезенъ въ Барыщевку. По увольненіи своемъ отъ Епархіи, съ 1776 года проживая на покои въ Кіевскомъ Злато- Верхо-Михайловскомъ Монастырѣ, и испросивъ отъ мѣстнаго Переясловскаго Епископа Іларіона благословеніе, прибылъ у Барышевку и заложилъ новую церковь 1780 года сентября 3 дня на Священнѳ-мученика Анѳима. Эта церковь строилась до зимы благополучно подъ; наблюденіемъ опредѣленнаго, отъ Переяславскрй Д. Коннсисторін строителя и попечителя, намѣстника Іерея Стефана Зубкѳвскаго.

Весной 1731 года, прибыли изъ Москвы Барышевскіе владѣльцы: Надворный Совѣтникъ Семенъ Семеновичъ и Брегадиръ Акимъ Семеновичъ Господада Сулимы, Они будучи недовольны тѣмъ, что безъ ихъ согласія заложена новая церковь, запретили ее строить. заграбили весь приготовленный для церкви матеріалъ, и согласясь съ квартировавшимъ тогда въ Барышевкѣ легкоконнымъ компанійскимъ Полковннкомъ, увезли оный частію въ свое имѣние, а частію

- в полковыя, стоявшія за Барышевкой конюшни, гдѣ изъ церковнаго лѣса были построенны караульныя избы, станки и полы для лошадей. О таковомъ самоуправіи строитель Зубковскій увѣдомилъ Епископа Іларіола,- а Епископъ отнесся къ управлявшему тогда Малороссіей Графу Румянцеву, по ордеру котораго въ Переясловскій Земскій Судъ, при разслѣдованіи Епископъ Кириллъ письменно, а строитель Зубковскій съ помощію даннаго депутата лично, долго боролись съ Сулимами; и наконецъ окончиіли постройку новой церкви съ помощію разобранной старой, предоставивъ за смертію Графа Румянцева, производство дѣла Кіевскому Генералъ Губернатору, Михаилу Никитичу Кречетникову.

5) Христофоръ Сулима, Епископъ Харьковскій, третій сынъ Переяславскаго Полковника Семёна Ивановича Сулимы. Обучался въ Кіевской Академій, и по окончаніи курса принялъ монашество тамъ же - в Братскомъ Монастырѣ. Въ 1769 году посланъ Архімандритомѣ въ НовгороДсѣверскій Монастырѣ; • Оттуда въ 1782 хиротонисанъ въ Епископа въ Крымъ, въ г Ѳеодосію. А въ 1793 году переведенъ въ Харьковъ, гдѣ и скончался 1808 года.

6) Анастисій Братановскій, Архіепископъ Астраханскій, кавалеръ, членъ Св. Сѵнода и Россійской Академіи, сынъ протоіерея Барышевской Рождество-Богородичной церкви, Семеона Кондратовича, или Братановскаго. Сей Архіепископъ родился 1761 года и обучался въ Переяславской Семинаріи; по окончаніи курса наукъ съ 1783 года былъ учителемъ въ Сѣвской, а съ 1784 года въ Вологодской Семинаріи 3 года. 1790 года опредѣленъ въ Александроневскую Семинарію учителемъ, и въ томъ году постриженъ въ монашество. Въ монашествѣ онъ сверхъ семинарской должности учителя, обучалъ еще закону Божію кадетовъ Гвардіи Измаиловскаго полка. Въ 1762 году опредѣленъ въ сухопутный Кадетскій Корпусъ Іеромонахомъ и законоучителемъ, и въ томъ роду произведенъ въ Архимандрита Зеленецкаго Монастыря. 1796 года переведенъ въ Московскій Повоспаскій Монастырь, и въ томъ же году пожалованъ членомъ Св. Сѵнода и призванъ въ С.-Петербургъ вторично на званіе законоучителя Кадетскаго корпуса. Въ 1797 году хиротонисанъ въ Епископа Бѣлорусской Епархій въ Могилевъ и тогда же получилъ орденъ Св. Анны I класса, а 1801 года возведенъ въ санъ Архіепископа. Чрезъ четыре года послѣ этого, въ 1805 году, переведенъ въ Астрахань, и при отпускѣ получилъ отъ Государя Императора алмазную Панагію. Ровно чрезъ годъ (1806 года) вторично, назначенъ членомъ Св. Сѵнода, но до полученія объ этомъ извѣстія, въ томъ же году, декабря 9 дня, скончался, имѣя отъ роду 45 лѣтъ.

Отъ этого Архіепископа остались вѣ Барышейкѣ родственники Зубковскіе: Протоіерей въ Лубнахъ и діакон Григорій Зубковскіе и другіе; отъ протчих Епископовъ нѣтъ родственниковъ.

Въ Барышевкѣ теперь 3 приходскія церкви: каменная Благовѣщенская, деревянныя: Троицкая и Преображенская; погорѣвщія: Рождество-Богородичная и Варваринская; Кладбищенская деревяннная, довольно прочная,—за мѣстечкомъ—во имя Успенія: Пресвятой Богородицы.

Замѣчательное продолженіе печальной иторіи разоренія Барышевской Троицкой церкви.

При расхищеніи 1781 года апрѣля 20 дня ночью Сулимами церковнаго лѣса, строго было ими приказано управителю Гречинскому, о томъ, что если явится на погостѣ церковный строитель Стефанъ Зубковскій, то схватить его, связать , и представить въ село Сулимовку. Поэтому Зубковскіи, боясь явиться на мѣсто расхищенія, приказалъ церковному старостѣ козаку Ѳеодору Босаку быть въ колокола в набатъ, что Босакъ и исполнилъ; но никто туда изъ прихожанъ не смѣлъ явиться на томъ основаніи, чтоо всѣ почти состояли изъ крестьянъ Сулиминыхъ. А хотя и явились туда съ прискорбіемъ , посмотрѣть ни разореніе, благомыслящіе Господа: Ѳеодоръ Никифоровичъ Горкуша, Иванъ Ѳедоровичъ Лавровичъ—Прокопенко, г. Калиновичъ и другіе, до управитель Гречинскій, не внимая никакимъ ихъ предложеніямъ, съ ревностію исполнилъ свое дѣло; а церковнаго старосту Босака, огласившаго колоколами Барышевку, приказалъ, стащить его съ колокольни и дать ему плѣтцми 20 ударовъ. Спустя пѣсле этого четыре мѣсяца, обнаружился гнѣв Божій на домѣ Семена Семеновича Сулимы. Дочь его дѣвица Варвара 14 лѣтъ, сильно разгорѣлась на оспу, которая въ теченіи двухъ недѣль умертвила невинную жертву. Чрезъ полгода, сынъ Семена Семеновича, прекрасный мальчикъ двенадцати лѣтъ, схватилъ въ передней комнатѣ, за пѢчкой поставленное охотничье заряженное ружье, выбѣжавъ съ нимъ на крыльцо, застрѣлился.

Производство дѣла о разсхищеніи церковняго лѣса по ордеру графа Румянцева началось разслѣдованіемъ, гдѣ жалобщицъ Стефань Зубко вскій съ депутатомъ.... принялъ сторону Сулимъ, да дѣла не докончивъ оставилъ его на проволочку; церковь же, начатая строеніем оставалась въ жалкомъ положеніи до 1786 года.

Въ этомѣ годѣ Епископъ Кириллъ просилѣ Кіевскаго генералъ-губернатора Кречетникова повелѣть вторично разслѣдовать дѣло о разсхищеніи церковнаго лѣса Остерскому нижнему суду. Этотъ же судъ, по выѣздѣ въ Барышевку, началъ разслѣдованіе вновь и безпристрастно, принявъ доказательства помѣщиковъ Барышевскихъ - Горкуши и другихъ, за вѣрное, что церковь заложенна не на господской землѣ, какъ Сулимы утверждали,—а на церковной, на которой издавна существовали церковныя богодѣльни, представилъ дѣло это съ мнѣніемъ на разсмотрѣніе генералъ-губернатору.
За разсмотрѣніемъ и утвержденіемъ этого дѣла послѣдовалъ указъ изъ Кіевскаго губернскаго правленія въ Остерскій земскій судъ: отправиться земскому судьи Шуму съ засѣдателемъ къ помѣщикамъ Сулимамъ и истребовать всю претензію для удовлетворенія церкви за расхищенный матеріалъ безъ послабленія. Земскій Судъ прежде приступилъ къ Семену Семёновичу, который, хотя много ограждался вымышленными причинами, по будучи сильно уговариваемъ женой своей, Марьей Васильевной, урожденной Несвѣцкой, съ напоминаніемъ ему посѣтившаго домъ ихъ гнѣва Божія,—преклонился на удовлетвореніе церкви, доставивъ по разсчету строителя Зубковскаго часть разнаго рода лѣса, а часть уплатилъ деньгами. Акимъ же Семеновичъ,отрядившйхся кѢ невму въ Сулимовку членовъ, повелѣлъ не только не впускать ихъ въ дворъ, но даже прогнать ихъ за село сѣ кольями. Объ этомъ судья Шумъ съ засѣдателемъ донесли куда слѣдуетъ.—Епископъ Кириллѣ, видя малый успѢхъ этого дѣла, принугждёнъ просить Кіевской казенной палаты объ отпускѣ лѣса изъ бору Кіевскаго; съ участка Княжицкаго, и разобравши старую церковь, докончили новую съ великими затрудненія и недостаѣками и хлопотами, отъ которыхъ строитель Зубковскій, будучи уже преклонныхъ лѣтъ, страдалъ сѣмь лѣтъ ревматизмомъ въ головѣ и ногахъ.—Семёнъ Семеновичъ за годъ до посвященія церкви умеръ въ самый день своего тезоименитства—1-го сентября; а Акимъ Семеновичъ, послѣ посвщенія церкви, не скоро уже вспомнилъ приказать эконому Шарварку, какъ бы въ знакъ удовлетворенія церкви, оградить старый церковный погостъ смоловыми пластинами, и тѣмъ покончилась на немъ претензія.

Наконецъ 1810 года Барышсвское духовенство, будучи съ поздравленіемъ въ Сулимовкѣ на другой день праздника Свѣтлаго Воскресенія, удостоилось слышать отъ Акима Семеновича слова, произнесенныя къ Зубцовскому: отецъ Стефанъ! Мы уже скоро умрёмъ; пора намъ попроститься, и обнявши другъ друга, поцаловались, и прослезились. -
Богу нашему слава.

Къ „похвалѣ Барышивкѣ“

Приведенная сейчасъ рукопись найдена въ архивѣ Барышевской Троицкой церкви и доставлена въ редакцію вѣдомостей для напечатанія достопочтеййымъ о. настотелемъ этой Церкви, свящ. Н. Фесенко. К какому году отнести происхожденіе рукописи, опредѣлить с точностью нельзя за отсутствіемъ даты и въ начале и въ конце ея. Въ концѣ рукописи только прибавлено рукою о. Варлаами: „хранить сіе при церкэѣ Троецкой".
Изъ того, что памятописецъ—уже духовникъ Лаврскій, по соображеніи данныхъ въ нижеприводимой автобіографіи' его, заключаемъ, что она могла появиться не ранѣе 45—46 годовъ; т. е. за нѣсколько лѣтъ до кончины о. Варлаама.

Какъ бы то ни было, рукопись представляетъ, не мало данныхъ какъ для опыта объединенія, біографическихъ свѣдѣній объ іерархахъ—уроженцахъ Полтавской іеиархіи, такъ и въ частности для лѣтописи прошлыхъ судебъ Барышевской Троицкой церкви. Но независимо отъ стоимости этихъ матеріаловъ, рукопись довольно интересна, какъ живое, и весьма любопытное изображеніе бытовой исторіи предковъ нашихъ. Какъ на картинѣ, со всею объективностію лѣтописца, почтенный старецъ живописуетъ предъ нами и эти до невѣроятности варварскiя отношенія къ духовенству старинныхъ нащихъ помѣщиковъ въ родѣ Гудимовъ (а ихъ у насъ водилось не мало), этотъ дикій разгулъ кулачнаго права, и эту ужасающую волокиту нашихъ старыхъ судовъ, такъ характерно именовавшихся у народа "мытарствами", и этотъ приснопамятный нравъ нашихъ дѣдовъ, подъ дѣйствіемъ котораго свирѣпство ихъ—свирѣпство башибузуковъ, за то и мирились и каялись они не по нашему.

о. Варлаамъ, старецъ Зубковскій 1853 года: ... За окончаніемъ мною 1797 года Богословскаго курса, по желанію моего родителя, того же года женился я Козелецкаго уѣзда въ селѣ Красиловкѣ на священнической дочерѣ священника Іоанна Якубовскаго, Еленѣ, и по желанію родителя поступилъ на его мѣсто священникомъ въ мѣстечко Барышевку въ Троицкой церквѣ..."

"Полтавские епархиальные ведомости. 1881 год. "

Уроженец Барышевски Александр Юрьевич Шарварок :

"Куток, де я народився і жив, звався Новоселиця. Сюди, на західну околицю Баришівки (літописного Баруча), мій дід перебрався із центру, бо й храмували ми 23 серпня, на Св. Лаврентія, відповідно до ікони у знаменитій Благовіщенській церкві, “струнке бароко” (М. Зеров) якого милувало око і гоїло душі ще й невдовзі після Другої світової війни.

На устах у кожного кутківця тоді, в 1950 – 60-і роки минулого століття, було чимало прізвищ, але три згадувалися найчастіше – Верба, Паляниця і Чумак. Чумаки жили далеко, та їх було багато. Саме слово натякало на щось дуже важливе, немов аж заборонене самим часом, дуже далеке і вже малозрозуміле... Кілька Верб та Паляниць жили близенько од нас, а з тіткою Улянкою Вербою мама працювала в одній колгоспній ланці та ще й товаришувала. Володя Верба, досі активний учасник Баришівського народного самодіяльного хору, був тим старшим хлопцем, який, коли пасли корів в урочищі Три долини, недбало викинув недокурок, вважаючи, що мимо мене, та вийшло – у мене...

Верби – прізвище! – трохи пізніше наклалися на образ трьох верб у відомій, найулюбленішій батьковій пісні на слова Глібова (а батько казав – Тараса Шевченка!), на всю недосконало вивчену ботаніку (Ользі Кузьмівні – вчительці ботаніки Баришівської середньої школи – низенький уклін!), на той вербовий (згодом і вербальний!) образ світу, що я його виніс із дитячих літ.

Було небо – голубе, були золоті ниви і соняшники, був прослідок у житах до маминої (колгоспної!) молотарки, були воли, коні, гарби, безтарки, вила, ярма, шлеї, ціпи... була тяжка праця за себе і за всіх (розказувати довго!..), але Тараса Шевченка поруч не було... Хіба що пісні – багато і часто. Та ще нагадування про нього вчительки Надії Миколаївни Ткаченко (“Жаби”, як ми її прозвали, не люблячи й не поважаючи по-дитячому), її постійно обережні, полохливі погляди на двері, коли йшлося про поета, та його самого н е б у л о. Ані в класі, ані в душі (Боже – душа?!. Тоді?..), ані в плині того світлого, неймовірно світлого дитячого щодення, і враженого, і осяяного красою безберегого, безмежного, розмаїтого світу і... тяжкою працею, нуждою, щоденними не дитячими домашніми обов’язками... Уроки вчити було ніколи! Чи хто з теперішніх щасливих безтурботних п’яти-дев’ятикласників повірить у це?.. Самому не віриться.

де ж був (і чи був?) Тарас Шевченко тоді, коли доводилося доглядати самому хату, сад (власне, три сади), город – 60 соток з лишком до того, як радгоспна (1959 р.) система почала не рахуватися з правом селянина на землю та обрізати присадибні ділянки по самісіньку призьбу? Чи він копав грядки, вибирав картоплю, чи жав зі мною жито, чи рвав щодня свиням кропиву і лободу, кришив їх, запарював, забовтував у відрі, яке ледве підняти міг?.. Чи тоді, коли разом з батьком білили-фарбували, а то й тинькували щоліта, з п’ятого класу починаючи, чиїсь незлиденні хати, клуби, крамниці, “чайни”, церкви, у яких, бувало, люди молилися, та частіше миші точили зерно? Чи тоді, коли, з третього класу починаючи, з 10 років, виходив замість хворої мами на роботу в колгосп (пізніше – радгосп), переробивши все, що треба було й не можна було не зробити?

О, ні, Шевченка не було. І не могло бути! Принаймні тоді у мене, в моїй тодішній Баришівці, за 60 кілометрів од столиці Радянської України... Та він був десь зовсім поруч, дуже-дуже близенько, не на дитяче око зримий... до якогось часу наче схований...

...Тарас Шевченко приходив до нас полохливим поглядом учительки (чи й усіх учителів!), котра знала, що Шевченкова правда позбавить її, як її батьків, чи й братів та сестер, життя; приходила неймовірно вільним співом не тільки батька (і маляра, і водночас церковного регента, який керував хорами по 200-300 чоловік ще на фронтах двох світових воєн), а й його одновесників, тих баришівських невідомих, що не вмістилися на моріжку трьох раніше названих прізвищ: Верба – Паляниця – Чумак, хоч вони, звичайно, й олюднювали межі та обніжки існування баришівської громади – від фольклорно-пісенних до побутово-щоденних, від називних до умоглядних, від звичних до таємничих...

...не просто так до Баришівки на початку 20-х років минулого століття прибилися і Микола Зеров, і Віктор Петров (Домонтович), і Освальд Бургардт (Юрій Клен), у зв’язку з чим вона стала хоч на якийсь час... столицею. Щоправда, – “неокласиків”, літературних дон Кіхотів, та чимало ж і нинішніх українців нагадує їх – національних романтиків, що, й не заплющившись, бачать Соловки, не знаючи, проте, назви їм – каторгам українським, щоразу новим, але ж Баришівка була Енеєвим куренем – Lukrosa! На берегах Трубайла латина пахла не тільки лепехою, чорнобривцями та любистком, а й свободою! Свобода – це слово, чи радше його відлуння, заразом з усіми Шевченковими словами, не давалось до віри, чужилося, виникало й зникало, як дим од Бульбиної люльки. Випадкове слово у 50 – 60 роках минулого століття, випадкове поняття в оборі лжі та лукавства не випадково вижило у замордованих серцях – поза штучно витвореним простором життя, бо й думали-говорили люди не газетними гаслами чи цитатами класиків марксизму ленінізму, а... – Шевченковим словом. Так, це вже пізніше відкрилося мені, на жаль, набагато пізніше... Тільки пам’ять, січена, віяна, зрешечена роками, досі озивається на ті балачки:

– Ото ж там була хата прокурора Боришпільця, отам і Шевченко ходив...

– Балакайте, це там, де тепер середня школа...

– Авжеж, школа! Там тільки лопухи росли, чого б то прокурор там жив?

– Та мені ще дід розказував!

– А мені – ще баба, до якої твій прадід сватався!..

Замовкають і дивляться на щось таке, чого я вже ніколи не побачу.

– А з Оглава їдучи, кудою він в’їжджав до нас: од “пожарки” чи од Швачихи? (Два виїзди з Баришівки до Київа через Бровари. – О. Ш.)

– Та то вже хто як їздив... Можна й так, і так...

...
Уже студента, мене запитала якось Наталя Гордіївна Малиновська (у дівоцтві Новицька – моя троюрідна сестра по бабусі Марії): “А чого воно теперішні “Кобзарі” такі всі неправильні? Купую їх, купую, а там немає всіх віршів?..” Вона мене запитувала про всі вірші! Що – всі знала, пам’ятала? Але ж казала: отам немає “Розритої могили”, а там – “Якби то ти, Богдане п’яний...”, а там... “Бояться!..” – за мене відповіла Наталя Гордіївна, бачачи, що я довгенько, за українським звичаєм, чухаю потилицю. До речі, Наталя Гордіївна – одна з баришівських учениць “неокласиків”.
/Тарас Шевченко в моєму житті: розповіді, статті, нариси/ упоряд. О.Ю. Шарварок, ред. М.А. Шудря, вступ. сл. Б.І. Олійник - К. : Фенiкс, 2004. - 480 с./

Уроженцы Барышевки с сайта https://gwar.mil.ru, посвященный ПМВ:

Снисаренко Николай Павлович, оставлен на поле боя, Выбыл: с. Михайлово, Место службы: 12-й стрелковый полк, стрелок, Дата события: 11.05.1915.

Сергиенко Семен Пант., ранен/контужен, Выбыл: 63 передовой перевязочный отряд, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, рядовой, Дата события: 27.05.1916

Онищенко Михаил Васильевич, пропал без вести, Место службы: 44-й пехотный Камчатский полк, рядовой, Дата события: 26.08.1914

Лисянский Гилель, пропал без вести, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, рядовой, Дата события: 27.05.1916

Беренбаум Самуил, болен, Место службы: 27-й пехотный Переяславский полк, рядовой

Мошинский Мордух Ицков, болен, Место службы: 70-я артиллерийская бригада, канонир, Дата события: 24.05.1916

Кучер Иван Нестерович, болен, Место службы: 614-й пехотный Клеванский полк, рядовой, Дата события: 05.04.1917

Пушня Иван Моисеевич, оставлен на поле боя, Выбыл: р. Любачевка, д. Любачев, Место службы: 205-й пехотный Шемахинский полк, рядовой, Дата события: 31.05.1915

Кучер Аникей Лукин, оставлен на поле боя, Выбыл: р. Любачевка, д. Любачев, Место службы: 205-й пехотный Шемахинский полк, рядовой, Дата события: 31.05.1915

Журавль Ксенефан, ранен/контужен, Выбыл: дивизионный лазарет, Место службы: 43-й пехотный Охотский полк, рядовой, Дата события: 09.10.1914

Лопата Иван Петрович, ранен/контужен, Выбыл: выс. 1900; перевязочный пункт, Место службы: 13-й Кавказский стрелковый полк, стрелок, Дата события: 21.07.1916

Новицкий Илья Гордеевич, ранен/контужен, Выбыл: 11.07.1916, Место службы: 36-й саперный батальон, мл. унтер-офицер, Дата события: 12.07.1916

Чумак Андрей Леонтьевич, болен, Место службы: 34-й Сибирский стрелковый полк, ст. унтер-офицер, Дата события: 18.02.1916

Артюх Александр Моисеевич, ранен/контужен, Выбыл: пер. отряд 4 Финляндской стрелковой дивизии, Место службы: 16-й Финляндский стрелковый полк, ефрейтор, Дата события: 19.06.1917

Феся Михаил Артамонович, ранен/контужен, Выбыл: выс. 298, д. Ракитно; передовой перевязочный пункт, Место службы: 41-й пехотный Селенгинский полк, рядовой, Дата события: 01.01.1916

Кулаженко Александр Павлович, болен, Место службы: 220-й пехотный Скопинский полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 20.08.1916

Ходус Бинциан Израилев, болен, Место службы: 16-й Кавказский стрелковый полк, рядовой, Дата события: 13.05.1917

Верба Антон Силович, Место службы: 39 маршев. Запасной Батальон, ратник

Альтмулер Иосиф Борохов, болен, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, ефрейтор, Дата события: 27.05.1916

Козьмин Степан Григорьевич, пропал без вести, Место службы: 87-й пехотный Нейшлотский полк, рядовой, Дата события: 09.10.1915

Корж Семен Михайлович, убит, Выбыл: 24.05.1916, Место службы: 64-й пехотный Казанский полк, ратник

Больбот Дмитрий Петрович, ранен/контужен, Выбыл: 01.08.1916, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, рядовой, Дата события: 05.11.1916

Кучеров Нестор Нестерович, ранен/контужен, Выбыл: 24.02.1915, Место службы: 6-й Сибирский полк, рядовой, Дата события: 06.03.1915

Артюхо Семен Максимович, Место службы: 6 авиационная рота, рядовой

Власенко Пантелей Данилович, пленение, Дата рождения: 1877, Место службы: 134-й пехотный Феодосийский полк, ефрейтор, Дата события: 16.05.1915 - 26.05.1915

Любурчук Андрей Иосифович, Дата рождения: 1891, Место службы: 137-й пехотный Нежинский полк
Картотека военнопленных

Петренко Сергей Яковлевич, ранен/контужен, Выбыл: дивизионный лазарет 70 пехотной дивизии, Место службы: 277-й пехотный Переяславский полк, рядовой, Дата события: 05.11.1914

Зевелев Янкель Ицкович, пропал без вести, Место службы: 180-й пехотный Виндавский полк, рядовой, Дата события: 06.11.1914

Деркач Сергей Федорович, пропал без вести, Место службы: 193-й пехотный Свияжский полк, рядовой, Дата события: 05.07.1915

Дранник Андрей Константинович, ранен/контужен, Выбыл: дивизионный лазарет 70 пехотной дивизии, Место службы: 277-й пехотный Переяславский полк, ст. унтер-офицер, Дата события: 11.11.1914

Ризенко Иван Иванович, ранен/контужен, Выбыл: 18.01.1915, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 09.02.1915

Волошин Михаил Иванович, Место службы: 25-й пехотный Смоленский полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 13.02.1915

Кошель Антон Андреевич, болен, Место службы: 102-й дорожный транспорт, ефрейтор, Дата события: 07.05.1917

Жулай Деомид Леонтиевич, болен, Место службы: 624-й пехотный Ново-Корчинский полк, рядовой, Дата события: 15.05.1917

Левитас Давид Нохимов, болен, Место службы: 41-й пехотный запасный полк, рядовой, Дата события: 04.02.1917

Бегун Марк Павлович, пропал без вести, Место службы: 607-й пехотный Млыновский полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 06.07.1917

Иова Михаил Харитонович, ранен/контужен, Выбыл: д. Загоржаны; дивизионный лазарет, Место службы: 129-й пехотный Бессарабский полк, рядовой, Дата события: 18.12.1914

http://www.reabit.org.ua/files/store/Kuivsk.kn.2.pdf.pdf

АРТЮХ Аркадій Максимович, 1886 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, тимчасовоне працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітованій у 1968 році.

БОЙКО Андрій Фадійович, 1899 року народження, с. Мочалище Ново-Басанського району Чернігівської області, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, інструктор артілі по шовківництву. Трійкою при УНКВС по Київській області 16 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 29 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році.

БОРОВИК Олексій Тимофійович, 1909 року народження, смт Баришівка, українець, освітапочаткова.
Проживав у смт Баришівка, колгоспник. Військовим Трибуналом Київського гарнізону 26 липня 1944 року засуджений до 20 років позбавлення волі, звільнений 10 вересня 1956 року. Реабілітований у 1996 році.

БОРОДИНЯ Петро Микитович, 1898 року народження, смт Баришівка, українець, освітасередня.
Проживав у м. Києві, бухгалтер деревообробного комбінату. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1964 році.

ВОЛОШИН Микола Іванович, 1901 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня. Проживав у м. Києві, начальник відділуукраїнської контори по заготівлі лікарських рослин. Військовим Трибуналом Київського гарнізону 24 березня 1947 року засуджений до 5 роківпозбавлення волі. Реабілітований у 1957 році.

ВОРОЩЕНКО Григорій Іванович, 1875 року народження, смт Баришівка, українець, малописьменний.
Проживав у смт Баришівка, селянин-одноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 13 березня 1930 року виселенийна 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 році.

ГАЛЬКЕВИЧ Павло Пилипович, 1905 рокународження, с. Більківці Коростишівського району Житомирської області, українець, освітапочаткова. Проживав у смт Баришівка, завідувач відділу тресту лікарських рослин. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 16 січня1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 16 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1960 році.

ГУМЕННИК Есфір Зельменівна, 1893 року народження, смт Баришівка, єврейка, освіта середня. Проживала у м. Києві, працівник редакції газети «Вісті». Київським губернським революційним Трибуналом 15 січня 1923 року засуджена до 3 років позбавлення волі. Реабілітована у 1994 році.

ДЕРКАЧ Семен Спиридонович, 1892 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник назалізниці. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 22 лютого 1931 року виселений на 3 роки замежі України. Реабілітований у 1989 році.

ДМИТРЕНКО Степан Данилович, 1887 року народження, смт Баришівка, українець, освітапочаткова. Проживав у с. Городище БілоцерківCського району, одноосібник. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році

ЗАЛЕСЬКИЙ Михайло Віталійович, 1896 року народження, смт Баришівка Баришівськогорайону, українець, освіта неповна середня. Проживав у смт Баришівка, службовець. Трійкоюпри УНКВС по Київській області 3 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 10 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1963 році.

КИБАЛЬЧИЧ Петро Миколайович, 1892 року народження, м. Кролевець Сумської області, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, начальник місцевої електростанції. Трійкою при УНКВС по Київській області 30 серпня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 31 серпня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

КЛЕЙНЕР Рувим Григорович, 1899 року народження, м. Варшава, Польща, єврей, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, керуючий Держбанком. Особливою Нарадою при НКВ ССРСР 5 лютого 1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1956 році.

КОРЖ Микола Петрович, 1904 року народження, с. Паришків Баришівського району, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер Баришівського Птахопрому. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 11 квітня 1942 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1958 році

КУЗЬМЕНКО Мирон Іванович, 1872 рокународження, с. Ташлик Смілянського району Черкаської області, українець, малописьменний. Проживав у смт Баришівка, селянин-одноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 13 березня 1930 року виселений на 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 році.

КУЛЬЖЕНКО Лаврентій Павлович, 1899 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Києві, студент будівельного технікуму. Київською губернською надзвичайною комісією 26 листопада 1921 рокузасуджений до розстрілу. Відомості про виконання вироку у справі відсутні. Реабілітованийу 1996 році.

КУЧЕР Микола Петрович, 1898 року народження, смт Баришівка, українець, освіта незакінчена вища.
Проживав у с. Веселинівка Баришівського району, учитель неповної середньоїшколи. Київською губернською надзвичайною комісією 26 листопада 1921 року засуджений дорозстрілу. Відомості про виконання вироку усправі відсутні. Реабілітований у 1996 році.

КУЧЕР Петро Омелянович, 1879 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, виконував поденну роботу в різних організаціях. Трійкоюпри УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЛЕВКО Григорій Андрійович, 1901 року народження, с. Маркопіль Бродівського району Львівської області, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, юрист юридичної консультації в смт Баришівка. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 10 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 19 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

МАКОДА Іван Григорович, 1903 року народження, смт Баришівка, українець, освіта неповна середня.
Проживав у с. Перемога, колгоспник. Трійкою при Колегії ДПУ УСРР 19 лютого 1930 року засуджений до 5 років позбавленняволі. Реабілітований у 1989 році

МАКОДА Трохим Григорович, 1901 року народження, смт Баришівка, українець, освіта вища. Проживав у смт Баришівка, учитель середньої школи. Військовим Трибуналом військ НКВС Київської області 25 серпня 1944 року засуджений до 20 років позбавлення волі і поразкив правах до 5 років. Помер в ув’язненні 12 січня1945 року у м. Харкові. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1993 році.

МАРКОВСЬКИЙ Людвіг Вікентійович, 1885 року народження, м. Київ, поляк, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, учитель середньої школи. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 22 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 1 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році.

МАХИНЯ Михайло Олексійович, 1909 року народження, ст. Унгени Молдова, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, робітник на залізниці. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 23 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1957 році.

МОРКОТУН Іван Іванович, 1890 року народження, смт Баришівка, українець, освіта вища. Проживав у смт Баришівка, завуч місцевоїсередньої школи. Трійкою при УНКВС по Київській області 11 квітня 1938 року засуджений дорозстрілу. Вирок виконано 28 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році

НЕЧИПОРЕНКО Максим Леонтійович,1905 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, бригадир місцевого колгоспу. Чернігівським обласним судом 16 вересня 1935 року засуджений до 3 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році.

РОГОВА Іда Григорівна, 1893 року народженCня, смт Баришівка, єврейка, освіта середня. ПроCживала у м. Києві, секретар в інституті рентгеноCлогії. Київським губернським революційним ТриCбуналом 15 січня 1923 року засуджена до 2 роківпозбавлення волі. Реабілітована у 1994 році.

ОЛЕФІР Іван Тихонович, 1897 року народження, смт Коломак Валківського району Харківської області, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, бухгалтер заготконтори райспоживспілки. Трійкою при УНКВС по Київській області 25 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 7 травня1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році

ОНИЩЕНКО Гаврило Михайлович, 1872 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київськійобласті 2 листопада 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ПАНФІЛЕНКО Олександр Юхимович, 1905 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер районної електростанції. Трійкою при УНКВС по Київській області 25 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 5 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітованим у 1960 році

ПАТЛАЙ Андрій Юхимович, 1883 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, член капели бандуристів. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засудженийдо розстрілу. Вирок виконано 8 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ПЕРЕСАДЬКО Андрій Федорович, 1898 року народження, с. Терни Дворіченского району Харківської області, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, завідувач складу Харчоторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 2 листопада 1937 року засудженийдо 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1959 році.

РУЧКА Полікарп Юрійович, 1891 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, учитель трудової школи. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 11 березня 1932 року засуджений до 3 роківпозбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ТИХОНОВИЧ Прокіп Антонович,1894 року народження, с. Масківці Баришівського району, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, священик, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ТИЩЕНКО Пилип Калістратович, 1904 рокународження, с. Гостролуччя Баришівського району, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник пункту «Заготзерно». Особливою Нарадою при НКВС СРСР 9 жовтня1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ФЕДОРІВ Михайло Андрійович, 1892 року народження, с. Межиріч Острозького району Рівненської області, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, фотограф артілі ім. 1 травня в смт Баришівка. Постановою НКВСі Прокуратури СРСР 25 травня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 21 червня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ФЕЩЕНКО Василь Іванович, 1902 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Києві, студент Політехнічного інституту. Київським губернським ревтрибуналом 26 листопада 1921 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у1996 році.

ФЕЩЕНКО Лаврентій Іванович, 1884 року народження, смт Баришівка, українець, освітасередня.
Проживав у смт Баришівка, охоронник райспоживспілки. Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ХОТЯНОВИЧ Леонід Францович, 1895 року народження, м. Бутслав, Польща, поляк, освітапочаткова.
Проживав у смт Баришівка, член ВКП(б) з 1918 по 1919 р., бухгалтер «ТекстильCекспорту» смт Баришівка. Трійкою при УНКВС по Київській області 19 вересня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 20 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЦАПОК Іван Васильович, 1900 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово непрацював. Трійкою при УНКВС по Київській області 9 вересня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 15 вересня 1937 року. Місцепоховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЦУМАН Володимир Маркович, 1908 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Дніпропетровську, військовослужбовець, лейтенант. Військовою Колегією Верховного Суду СРСР 2 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 2 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1957 році

ШЕВЧУК Омелян Терентійович, 1896 року народження, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, директор районного лісгоспу. Київським обласним судом 20 червня 1936 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1991 році

ШРАМКО Пантелеймон Євдокимович, 1892 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник Київторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 9 вересня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році

ЯКОВЛЄВ Володимир Олександрович, 1892 року народження, м. Варшава, Польща, росіянин, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, завідувач друкарні газети «Прапор Колективіста». Київським обласним судом 22 вересня 1937року засуджений до 8 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році

ПІДГУРСЬКИЙ Онуфрій Олімпійович,1886 року народження, м. Бориспіль, українець, малописьменний.
Проживав у смт Баришівка, робітник артілі «Сількоопвзуття». Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 роCку засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1965 році.

КУЗЬМЕНКО Ілля Маркіянович, 1886 року народження, с. Усівка Згурівського району, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, колгоспник. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 15 жовтня 1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ОКУЛ Ян Антонович, 1907 року народження, с. Чернин Таращанського району, поляк, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер райлісгоспу. Постановою НКВС СРСР іПрокуратури СРСР 10 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконане 19 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році

НАДТОЧЕНКО Андріян (Азарій=Назарій) Якович, 1873 року народження, смт Кожанка Фастівського району, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово непрацював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у1989 році.

Барышевка Переяславский повет Полтавская губерния

История, и всё, что связано со Барышевкой и её жителями