Кобелякский уезд

Natalie new

Спасибо большое!
Вам + от меня. С уважением, Елена.

Уважаемые форумчане!

Моей целью было дать информацию о смерти людей, которых, возможно, ищут, но не знают, где искать.

Если действительно эта статья вызывает (негативное) впечатление, подскажите - я уберу свое сообщение.
С уважением, Елена.

http://exo.at.ua/index/0-13

НОВІ САНЖАРИ

(кол. Нові Санджари, Новий Санжарів, Сенжари Нові) — селище міського типу, центр Новосанжарського району. Розташовані на р. Ворсклі, за 36 км від обласного центру - м. Полтави, за 7 км від залізн'ичної станції Нові Санжари та за 2 км від автотраси Полтава - Кіровоград. 9122 жителя (1990). Вперше «Санжаров» згадується в історичних джерелах 1636 року. На карті Г. Л. де Боплана (2-а чверть 17 ст.) уже показано населений пункт Санжарів Новий. Входив до Черкаського староства.

Але до серед. 17 ст. Нові Санжари ще були, очевидно, невеликим поселенням, бо серед 19 міст і містечок Полтавського полку, занесених у реєстр 1649, вони не значаться. Значним поселенням Нові Санжари стали при Б. Хмельницькому, який універсалами від 1650 і 1651 дозволив утікачам з Правобережної України селитися на землях, що належали до «гетьманської булави». У 1653 згадується слобідка Нові Санжари у складі Полтавського полку. А після Переяславської ради 1654 в Нові Санжари присягали отаман, писар, війт, 101 козак і 50 міщан.

У 1661—63 Нові Санжари і Новосанжарська сотня входили до Кременчуцького полку. У 1668—72 Нові Санжари стали місцем боротьби різних старшинських угрупувань. Нові Санжари були значним центром чинбарства. Один з найзаселеніших кутків селища до цього часу називається Шевським. У зорі бойових дій опинилися Нові Санжари під час Північної війни 1700— 21. Козаки Новосанжарської сотні брали участь у боротьбі проти швед, інтервентів. Навесні 1709 шведи захопили містечко і розмістили тут свій гарнізон. У ньому перебували прибічники І. Мазепи і кошового отамана К. Гордієнка. Через Нові Санжари відступали рештки розбитої 27.05.1709 під Полтавою шведської армії. На честь 200-річчя перемоги під Полтавою 1909 в містечку споруджено пам'ятник (відновлено 1965). 1760 гетьман Лівобережної України К. Розумовський віддав Нові Санжари у спадкове і довічне володіння графу Р. Воронцову. 1764 Нові Санжари - сотенне містечко Новосанжарської сотні Полтавського полку віднесено до Новоросійської губернії, переведено в ранг повітового міста з утворенням шкіперського полку.

З частини колишнього Дніпровського пікінерського полку створено Новосанжарський повіт Полтавської провінції Новоросійської губернії, який 1783 перейменовано на Кобеляцький повіт, а Нові Санжари перетворено в заштатне місто Кобеляцького повіту Катеринославського намісництва. З реорганізацією намісництва (1784) замість Кобеляцького утворився Олексопольський (Царичанський) повіт, у складі якого Нові Санжари знаходилися до 1796. У 1796 — 1802 входили до Малоросійської, з 1802 — Полтавської губернії (з березня 1803 - до Кобеляцького повіту).

Діяли дерев"яна Архангело-Михайлівська, Успенська, Миколаївська і Троїцька церкви. На поч. 19 ст. (у 1810) містечко числилося в основному козацьким поселенням, 3919 жителів, з них — 158 кріпаків, відбувалося 4 ярмарки на рік. Здавна існувала козацька школа. 1839 - замість неї відкрито церковнопарафіяльну. За переписом 1859 в Нових Санжарах Кобеляцького повіту — 560 дворів, 3634 ителів. На кінець 19 ст. в містечку діяло 2 невеликих воскових заводи, 31 цегельний, 6 шкіряних, кілька олійниць, кузень, бондарень, чинбарських і кравецьких майстерень. 1894 - земське училище, церковнопарафіяльна школа (1891, споруджено нове приміщення), поштово-телеграфне відділення. Щоденно відбувалися базари.

1900 рік - Нові Санжари з передмістями — 570 дворів, 5201 жителів, 4794 дес. землі. 1912 в Нових Санжарах діяло 5 церков, мурована Олександро-Невська (1896) і деревяна Архангело-Михайлівська (1782, реставр. 1842), Миколаївська (1784), Троїцька (1785, реставр. 1886) та Успенська(1768, перебуд. 1879). Всі в одному зв'язку з дзвіницями. При кожній із них були невеликі церковні б-ки і церковнопарафіяльні школи (при Миколаївській — дві), 1 лікар, 1 фельдшер, приватна аптека, шпиталь.

Наприкінці березня 1918 містечко захопили німецько-австрійські окупанти. Було створено повстанський загін, який діяв і в 1919 році. Після відновлення Радянської влади створено Ново-санжарську сільську та волосну Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. З 7.03.1923р. Нові Санжари - центр Новосанжарського р-ну Полтавського округу. З липня 1925 Нові Санжари віднесено до категорії селищ міського типу, у березні 1926 обрано селищну Раду. На час всесоюз. перепису 17. XII 1926 в Нових Санжарах - 886 господарств, 4198 жителів. 1923 - створення промислової артілі «Червоний швець» та вишивальниць «Червоне проміння», 1924 — об'єднання «Кредиткустар», на базі якого 1927 організовано кооперативно-промислову артіль «Червоний кустар». Згодом з неї виділилися меблевий, бондарний і клеєварний цехи, з яких утворена окрема промартіль ім. С. Халтуріна. 1920 на кутку Забрідки виникла сільськогосподарська артіль «Лісна Забрідчанська».

З лютого 1932 до вересня 1937 Нові Санжари та Новосанжарський район знаходилися у складі Харківської, з 22.IX 1937 — Полтавської обл. За переписом 1939 р. в Нових Санжарах налічувалось 4739 жителів. Напередодні Великої Вітчизняної війни у селищі працювали: райпобуткомбінат, харчокомбінат, маслозавод, вальцьовий млин, олійниця, промартілі: ім. С. Халтуріна, «Червоне проміння», «Жовтневий промінь», «Червоний кустар», шкірзавод, цегельний завод. Лікарня з поліклінічним відділенням, аптека, 2 середні школи, клуб на 350 місць, бібліотека. У 1930— 35 роках діяв робітфак. У період німецько-фашистської окупації (16.IX 1941— 23.ІХ 1943) гітлерівці стратили 5 чол., вивезли на примусові роботи до Німеччини 85 чол., спалили 134 житлових будинки, зруйнували млин, артілі, цегельний завод, маслозавод.

Близько 1500 чол. воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 394 чол.— загинуло. Героями Радянського Союзу стали новосанжарці І. Є. Гавриш, О. П. Пасько, І. М. П'ятенко. 1957 – створена контора глибокого буріння, яка стала найбільшим промисловим підприємством району. 1959 - 60 вступило в дію Зачепилівське нафтогазове родовище, у селищі також працюють Новосанжарська автотракторна колона об'єднання «Полтавнафтогазгеологія», управління зрошувальних систем, біо-фабрика, спеціалізована майстерня по обладнанню бурякозбиральних комплексів та гичкозбиральних машин БМ-6 для всієї області, спеціалізоване автопідприємство «Полтаваагропромтранс», міжгосп. пересувна механізована колона № 16, харчосмакова фабрика, хлібокомбінат, молокозавод Кобеляцького молочно-консервного комбінату, меблевий цех Полтав. ф-ки «Реммеблі», цех Кременчуц. вироби, об'єднання «Полтавадерев», промкомбінат, шкірзавод (заснований у 1964 на базі промкомбінату), Новосанжарське виробництво фабрики «Полтавчанка» — кол. пром. артіль вишивальниць «Червоне проміння». Вироби промартілі експонувалися на виставках: у Парижі (1937), Брюсселі (1957), відзначалися на виставках у Києві, Москвіі. У Нових Санжарах діють лісомеліоративна станція (1971), міжрайонна коконосушильна база, ветсанутильзавод. У селищі є райвузол зв'язку, телеграф, відділення Держбанку, автостанція, середня школа, музична школа.

Наприкінці 60-х — на поч. 70-х на базі мінеральних джерел почав діяти бальнеологічний санаторій Київського військ, округу (веде свій початок з 1933 від будинку відпочинку для військовослужбовців Харківського військового округу), з грудня 1945 — бальнеологічний санаторій. У селищі також діють будинок відпочинку «Ворскла» (засновано 1924), турбаза «Нові Санжари» (1969), центральна районна лікарня, поліклініка, тубдиспансер, санепідемстанція, аптеки, центральна районна бібліотека (41 тис. од. зб.), дитяча бібліотека (32,4 тис. од. зб.), стадіон, історико-краєзнавчий музей на громадських засадах.

Уродженцями Нових Санжар є письменник-прозаїк, засл. журналіст УРСР А. Т. Гененко, український народний поет М. Ю. Гнида. Тут проводили наукову роботу: російський природознавець В. В. Докучаєв, акад. В. І. Вернадський, академіки АН СРСР К. Д. Глінка (1867—1927) і Ф. Ю. Левінсон-Лессінг (1861— 1939). У роки громадянської війни та на початку 20-х рр. у Санжарах діяв Новосанжарський народний театр. У Нових Санжарах були опубліковані перші вірші української поетеси-гукористки А. А. Торлюн. У селищі помер і похований український поет М. С. Кононенко (1864—1922), новосанжарську школу закінчив (1953) український поет, державний діяч Б. І. Олійник.
У пн. частині селища 1989 І. В. Бовкуном виявлено городище 12—13, 17—18 ст. Поблизу селища виявлено неолітичне поселення, а також поселення скіфського часу (7—6 ст. до н. е.) і черняхівської культури (3—4 ст.). 1904 знайдено динарій римського імператора Марка Аврелія (161— 180).

http://poluzorie.ho.ua/index.php

Полузірська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області

Офіційний сайт

ПІСНЯ ПРО ПОЛУЗІР´Я

На Полтавській землі під щасливим сузір’ям,
Де за обрій прослались ланів рушники,
Зустрічає світанки моє Полузір’я -
Те село, де лишились дитинства казки.

Ніби соняшник , дивиться сонце ласкаве у вікна,
Тихі мальви стрічають гостей край воріт,
у вишневих садочках тут кожна оселя привітна,
бо живе працьовитий, коріння козацького рід.

Сяйво зір Полузірка на хвилях колише,
І казкова мелодія ніжно бренить,
А навколо така зачарована тиша,
Ніби час ненароком спинився на мить.

І куди б у житті нам дороги не слались,
У які б не водила нас доля краї,
Ми додому, в село своє рідне вертались –
Тільки тут незрівнянно співають в садах солов’ї.

І ніде так не сяють зірки в надвечір’ї,
І не знайдеш такої смачної води.
Хто хоч раз побував на весні в Полузір’ї,
Неодмінно повернеться знову сюди.

Квітнуть весни калиною, час відліта з журавлями,
А жита колосяться і зріють рясні врожаї,
І ясніє веселка, як мамин рушник над полями,
А в садах про кохання співають пісні солов’ї.

Богдана Григорівна Ватутіна



Полузірська сільська рада включає в себе три населених пункти: с. Полузіря, с. Дмитренки та с. Бондури.

Площа населених пунктів 568,8 га. Станом на 1.01.2009 року на території сільської ради проживало 676 осіб у 295 домогосподарствах.

В селі Полузір’я розташовані: сільська рада, Полузірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок “Сонечко”, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, контора агрофірми “Полузірська”, магазини, бар. Станом на 1.01.2009 року проживають близько 285 осіб у 118 дворах.

Село Дмитренки межує з селом Полузір’я, тут розташовані: тракторна бригада, гараж, зерносклади, птахоферма, що належать ПАФ “Полузірська”. Кількість населення становить 358 осіб, кількість дворів – 152.

Село Бондури розташоване за 4 км від Полузір’я та за 18 км від Нових Санжар, проживають 32 особи у 25 дворах.

Центральний населений пункт село Полузір’я розташоване за 14 км від смт. Нові Санжари та 25 км до м. Полтави. До найближчої залізничної станції Руденківка – 22 км.

За першою версією село Полузір’я виникло на початку XVII ст. У 1782 році воно згадується під назвою Полузірські хутори, які належали військовому Сулимі. Село Дмитренки є ще древнішим, вперше згадується в 1554 році. Село Бондури виникло в більш пізніші часи.

Існує версія про виникнення села Полузір’я у письменника, нашого земляка Михайла Дмитренка–Думича. За нею назва Полузіря походить від річки Лузерки, названої так в честь сербської княжни Лузерії, подарованої князю Вишневецькому султаном Сулейманом. На наших землях, згідно його досліджень, був зимівник князя, і саме тут і проживала Лузерія, за одними даними, до 92 –х років , а за іншими –до смерті у віці 43 років під час бою проти ворога. У часи Юрія Хмельницького в добу руїн біля Полузір’я було розміщено орду кримського хана Тугай –бея.

За даними на 1859 рік у Полузір’ї -182 двори і 1484 чоловіки. Це велике село з десятком хуторів. В центрі нього – великий ринок. А в 1867 році при сприянні поміщика Володимира Зеленського, згодом полтавського губернатора, було побудовано з дерева на кам’яному фундаменті православний храм – Архангельську церкву, яка мала чотири куполи і була однією із найбільших церков на Україні. При ній було згодом збудовано парафіяльні школи.

Підземним ходом, залишки якого збереглися і до сьогодні, вона сполучена з будинком священика. Але у 30 –ті роки церкву на дві третини було розібрано на паливо, а в тій частині, що залишилася, відкрито сільський клуб, який діє і сьогодні...

http://poltava-repres.narod.ru/skorbota/novosan_rn.htm

НІМЕЦЬКИЙ ТЕРОР (1941-1943) ПОЛТАВЩИНА

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОН

ЖЕРТВИ ВІЙНИ ТА ОКУПАЦІЇ