с. Подище

За синім лісом, за криничкою з холодно водою, про яку знають всі перехожі, розкинулося село Подище. у далекому минулому воно входило до Посулля, яке населяли суличі - пагінці слов'янського плем'я. Згідно переказів старожилів, на північ від сучасного села знаходився населений пункт, який налічував до 20 дворів. Там жили козаки. А поселення офіційно називалося Селище. У ХVI - ХVII СТ. його було повністю спалено ратними людьми Б. Годунова, Є підстави гадати, що сталося це 1604 року. Проте хліборобське село не загинуло, відродилося. Нові згадки з'являються 1656 року, коли для врегулювання конфлікту між Ладанським і сусідніми монастирями Петро Дорошенко призначив комісію, в якій село Подище представляли Пилип Білоцерковець із зятем Грицьком.
Назва села походить від слова "подол". У 1666 році царський уряд провів перепис його населення. Там тоді було 72 двори і 6 хат. Дворами вважалися хати з господарськими будівлями, огороджені тином з ворітьми, куди можна було входити чи в'їздити. Хати без інших будівель мали бідні люди. Вони сплачували і менші податки. За переписом 1773 року село виросло до 96 дворів. В ньому з'явилося три винокурні і п'ять водяних млинів. Млини належали прилуцькому полковнику Л. Горленку.
Героїчно захищали свій край подищини в складі Прилуцького полку у війні зі шведами. Але все-таки село було взяте і спалене повністю.
У селі здавна проживали вільні козаки. Великих панів тут не було, дрібненькі - Гашинський та Костянецький. Мешкали тут і дворяни, але збіднілі. Нащадки їх зберегли прізвище Леуни.
Рельєф Подища різноманітний. Серед рівнини є долини, горби, яри і балки. Береги річки в значній мірі заболочені, лісисті. Підвищення на південь від села сягає 85 сажень над рівнем моря.
Як скрізь в Україні, село ділиться на кутки. Куток Бородівка від першого поселенця Бороди. Але невідомо, чи була в чоловіка чудова борода чи мав насправді таке прізвище.
До річки Удаю круто спускається куток Круча. Недалеко від нього - Лиса Гора, Ця гора дійсно як стіна, на ній не ростуть ні дерева, ні кущі. Від колишніх п'яти млинів, що були в селі, не залишилося й сліду, лише назва кутка - Водяні Млини. Куток Піски, де дуже багато піску на вулицях. Від першого поселенця виріс хутір Курський. Центральну вулицю в селі називають "Від Тасика до Гаврика", бо на початку і кінці живуть їх сім'ї.
Чудовий ліс Пасічне. Можливо, вивозили сюди пасіки. А в роки війни в лісі дислокувалися кавалерійські частини Червоної Армії, які витримували нальоти ворожої авіації. Під час воєнного лихоліття знищено ліси Скиток, Карпове, Баранівка. Та вони відродилися і тепер радують сельчан своїм зеленим розмаєм.
Навколо Подища поля і долини. Поле Кругле, ніби бублик. Там, де колись було Селище, нині поле, яке має таку ж назву. Поле Ярок - низинне. Одному господарю на прізвисько Кагал також належало поле. Його давно немає, а й досі існує Кагалівщина. Поле Мухувате, за словами старожителів, від великої кількості мух на ньому. Про походження назв полів Ставок, Баранівка, Сага нічого невідомо, загубилися згадки і спомини.
Як і в кожному селі, сельчани знають один одного за прізвиськами. Є доволі цікаві. Наприклад, Советські - пішло від дідів.
Розповідають, що приїхала в село сім'я, яку поселили в дякову хату. Члени родини були дуже музикальні, грали на всіх музичних інструментах, але не вірили в Бога, і не визнавали ніяких свят. У дяковій хаті збиралися їх друзі - Байдаки і вигравали. Почувши музику, люди казали; "Ох, і грають Байда - Байдачок і совєтський дячок. З часом прізвисько дячок відпало, а рід Совєтських продовжує жити. Прізвисько Прокурор мають Москаленки. Дуже вже полюбляв дід виступати на зборах, а люди не дуже охочі до балачок, відмовлялися його слухати. Тоді дід говорив: "Прокурора повинні слухати всі!". З того часу і слухають його.
Одна сім'я була дуже бідова. Все у членів родини горіло в руках, робота виконувалася швидко і якісно. Тож і дістали прізвисько Гаряча. А ще є прізвисько Швидка, бо дуже моторною була прабабка цього роду, ходила дуже швидко. Чепурушки – мабуть від чепурних господинь. Прізвисько Городянка прославило міську жінку, яка переїхала до села.
Дуже багато прізвищ походить від імен дідів та прадідів: Юркові, Кириловичі, Макарові. Ще є дуже цікаве прізвисько Самара, можливо, пращур був родом з російського міста Самари.
Шумлять ліси навколо Подища. Дбайливо доглядають подищани свою криничку, розчищаючи, щоб пружно били джерела, а також бережуть своє рідне село, його історію. Хай буде так навіки!

Галина Горіла - м. Прилуки
Любов Радько - с. Подище



https://vk.com/topic-31441990_27002444

Документы в ГАЧО

Фонд 1486 Д. 421 Статистические сведения об уче­те межевания надельных земель в период столыпинской реформы, принадлежащие крестьянскому обществу с, Подыще, выкупленных у помещиков Костенко и Баранова 1910-1911

Фонд 1486 Д. 422 Статистические сведения об уче­те межевания надельных земель в период столыпинской реформы, принадлежащие крестьянскому обществу с, Подыще, выкупленных у помещика Лукомского Николая

Фонд 1486 Д. 850 Именные списки жителей с. Подыще 1916 год 5 листов

https://cn.archives.gov.ua/Opis/1486_1_2_3.pdf

У ГЛИБ ВІКІВ
Ігор Коновченко
.
СЛІДАМИ ВЕНЕДІВ


https://www.academia.edu/32888650

Поселення Подище-Поділ знаходиться за 3,3 км на північ від північної окраїни с.Подище біля витоків безіменного струмка. Він починається з яру, який прорізає корінну правобережну терасу Удаю. Біля її підніжжя розміщується поселення розмірами 600 на 200 метрів. Воно витягнуте вздовж струмка – правої притоки Удаю, русло якого вже давно розоране. Південна частина поселення також розорюється, північна перебуває під лісовими насадженнями. Потужність культурного шару, насиченого переважно керамікою київської культури (проте трапляється і пізньоскіфська), поза межами об’єктів становить 0,8 м і в межах закладеного шурфу стратиграфічно не розчленовується. Керамічний матеріал складається з уламків кухонних горщиків жовтокоричневого кольору з шамотом у тісті, уламків двох дисків з невисоким бортиком (один з них орнаментований пальцевими защипами по краю), уламка товстостінної підлощеної ребристої миски (рис. 3:18). У нижній частині культурного шару також знайдено залізний ніж непоганої збереженості, що належить до другої групи за Р. С.
Мінасяном. З під’ємного матеріалу поселення походить ніжка Т-подібної бронзової фібули, фрагмент бронзової умбоноподібної бляшки, можливо місцеве наслідування провінційно-римським фібулам типу Tutulus, залізні шило та фрагмент серпа з гачковим кріпленням до руків’я. Є свідчення про знахідку двошипного наконечника дротика в лісі на схилі тераси над поселенням.

Багатошарове поселення Подище-Кар’єр, відкрите автором у 1999 р., знаходиться за 250 м на захід від села Подище. Тут течія Удаю розгалужується, один з рукавів петлею різко завертає на північ і, впритул підійшовши до крутої та високої корінної тераси, повертає на захід. Ділянка, де зустрічається кераміка, що має ознаки пізньозарубинецької та київської культур, тягнеться по досить високій (близько 10 метрів) надзаплавній терасі правого берега р. Удай від підніжжя правобережної корінної тераси, де пролягла дорога Ладан-Подище на південь на 500 метрів. Площу має чи не найбільшу – близько
15 га. Західна і північно-західна частини його знищені старим кар’єром, інша – розорюється та частково перебуває під насадженнями. Серед керамічного матеріалу, що можна віднести до вказаного періоду, – уламки вінець горщиків, вертикальні та відхилені назовні, іноді досить сильно, подекуди орнаментовані защипами, уламки сковорідки з низьким бортиком, підлощеної миски пізньозарубинецького зразка. Денця горщиків переважно мають закраїни. Присутні тут і уламки вінець так званих кумпфів, характерних для вельбарської керамічної традиції (рис. 3;1). Індивідуальні
знахідки представлені уламками залощеного високого біконічного прясла з глини та точильного каменю з пісковику

Фонд 1 Комплексный фонд «Литературные документы»
Фонд 1 Инвентарная книга №21
54340 Полку Прилуцкого сотни полковой Прилуцкой о посполитых ревизия 1729 г. учиненная. 135 л.
54341-54343 Ревизская книга Прилуцкого полка 1731 г. Перечневые табели, реестры, ревизии, ведомости о жителях Прилуцкого полка. 269 л.
54344-54345 Ревизская книга Прилуцкого полка 1740г. Перечневые табели, реестры, ревизии, ведомости о жителях Прилуцкого полка. 387 л.