Войско Запорожское низовое, 1776 г. (Украина (Україна)) : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Из Википедии.

Запорожские казаки, запорожцы — часть казачества Поднепровья, на территории современной Украины, на 1555 год имевших ряд разрозненных военных укреплений («городки» или «сечи» /засеки/) и поселений (хутора, зимовники) за днепровскими порогами, вне зоны юрисдикции каких бы то ни было государств (Дикое поле). Впоследствии объединились в отдельную военную и государственную организацию Войско Запорожское, получившую своё наименование по названию места расположения главного военного укрепления, именуемого «Сечь».

Позднее, в связи с образованием в конце XVI века реестрового казачьего войска, поселением части запорожского казачества на территории Киевского, Черниговского и Брацлавского воеводств, а также в связи с образованием после 1625 года в соответствии с Куруковским договором полкового устройства реестрового казацкого войска, запорожскими стали называть и реестровых казаков, не проживавших на территории Запорожья.

В дальнейшем, после восстания Богдана Хмельницкого в 1648 году под контроль Войска Запорожского и власть запорожского гетмана перешли территории Речи Посполитой, располагавшиеся на землях современной Северной и Центральной Украины и юго-восточной Белоруссии. На них образовались новые казацкие полки, комплектовавшиеся из местного населения по территориально-милиционному принципу. Они дополнили полковое устройство казачьего войска, сформировав таким образом централизованную военную и административно-территориальную структуру Войска Запорожского, получившую в историографии также наименование Гетманщина. Запорожскими стали именовать всех казаков, проживавших на территории Гетманщины.

После восстания Богдана Хмельницкого в 1648 году под власть запорожского гетмана перешли территории Речи Посполитой, располагавшиеся на землях современной Северной и Центральной Украины. На этих территориях были образованы новые казацкие полки, комплектовавшиеся из местного населения по территориально-милиционному принципу, которые влились и дополнили полковое устройство Запорожского казачьего войска. Таким образом сформировалась новая централизованная военная и административно-территориальная структура, получившая в историографии наименование Гетманщина, подчиненная гетману Войска Запорожского и официально именовавшаяся «Войско Запорожское».

Именно в таком качестве (и формулировке) и было принято решение Земского Собора 1 октября 1653 г. в Москве о принятии Войска Запорожского в российское подданство.[22]

В результате, запорожскими стали также именовать всех казаков, проживавших на территории Гетманщины.

Несмотря на то, что низовое казачество занимало особую роль в процессе становления Гетманата, весной 1650 года Богдан Хмельницкий пресек претензии сечевиков на какую-либо особую политическую роль в государстве.

Несмотря на огромную роль сечевых казаков в восстании, на Переяславскую Раду представители низового запорожского казачества приглашены не были. На Раде присягу на верность русскому царю принимала реестровая казацкая старшина, а сечевики присягнули русскому царю где-то к концу мая (а, возможно, и не присягали вовсе).

Запорожская Сечь, не входя ни в один из полков Войска Запорожского, обладала автономией в Гетманщине и напрямую подчинялась гетману. В отличие от полков Войска Запорожского, где полковников назначал гетман, Сечь сама выбирала своего кошевого атамана.

После перехода Гетманщины в российское подданство русский царь изменил свой титул на «Всея Великія и Малыя Россіи». С этого времени в правительственной переписке, хрониках и литературе, начало распространяться название Малая Россия (Малая Русь, Малороссия), которое также, в частности, наряду с названием «Украина» иногда употреблялось Богданом Хмельницким, Иваном Сирко и другими представителями запорожского казачества.

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО НАН УКРАЇНИ. “Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734–1775″ (у форматі PDF)
Том 8 - документи справ 29-34.
Том 6/7 (Коліївщина: 1768-1769 роки у документальній та мемуарній спадщині.
Том 5: Реєстр Війська Запорозького Низового 1756 року
Том 4 - документи справ 21-27 фонду 229,
Том 3 - документи справ 16–20 фонду 229,
Том 2 - справи 9-15 фонду 229,
Том 1 - ввійшли 1–8 справи

ka4el9 написал:

[q]
Возможно, кто-то знает или разбирался с Мышастовским куренем, и сможет подсказать какую-либо информацию буду благодарен, так как эта тема для меня новая и я мало что о ней знаю
[/q]

Для начала почитайте ЗДЕСЬ

и

ЗДЕСЬ

и

ЗДЕСЬ

и

ЗДЕСЬ

Правда написано было давно Andro
natasa
Вам нужно искать в Государственном архиве Краснодарского края (ГАКК).
Но ГАКК не выполняет генеалогические запросы, поэтому лучше приехать и искать самой.
В архиве мне попадались дела по Старомышастовской:
Ревизские сказки Мышастовского (Старомышастовского) куреня за 1811, 1816, 1835гг.
Именные списки офицеров, урядников и казаков куреня Старомышастовского за 1842г.
Посемейные списки переселенцев, прибывших в курень Мышастовский в 1821г.
Списки казаков ст.Старомышастовской, родившихся и умерших в 1866-1870гг.
Если будут вопросы по поиску в ГАКК, обращайтесь.

Еще можете обратиться в Динской районный архив:
Архивный отдел администрации муниципального образования Динской район
353200, ст. Динская, ул. Красная, д.53
ВАЛЯЕВА Валентина Ивановна
(8-262) 6-29-69
В районном архиве могут быть метрические книги по Старомышастовской.
Попробуйте написать им запрос.

На форуме есть функция поиска, поищите....

[ Ответ на сообщение ka4el9 ]
Мало ли однофамильцев жило и живёт на свете! Если нет других оснований искать в некой местности, кроме совпадения фамилии, скорее всего непродуктивно потратите силы и время. Указанная Вами фамилия отнюдь не редкая.

УДК 94(477.7+470.62):355.331"17/18"
С. Г. Краснобай
УЧАСТЬ ЗАПОРОЗЬКОЇ СТАРШИНИ В ПРОЦЕСІ ПОМІЩИЦЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ XVIII ст.)

Звернення до історії існування січового проводу в межах соціальної структури Російської імперії актуалізується в наш час в умовах глобальних інтеграційних процесах та вибору зовнішньополітичного вектора розвитку України.

Джерела та література

1. Каюк Д. Г. Нобілітація запорозької старшини наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. / Д. Г. Каюк // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: Тамдем-У, 1999. – Вип.VIІІ. – 280 с.
2. Сурева Н. В. Кооптація запорозької старшини до дворянства у законодавчій практиці Російської імперії / Н. В. Сурева // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2009. – Вип. XXVI. – 248 с.
3. Олененко А. Г. Уніфікація військових звань козаків після зруйнування Запорозької Січі (На матеріалах документів Азовської губернської канцелярії) / А. Г. Олененко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2009. – Вип. ХХVІ. – 245 с.
4. Російський державний військово-історичний архів. – Ф. ВУА. – Оп. 1. – Спр. 18337.
5. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 2. – Спб., 1830. – Т. ХХ: 1775-1780 гг. - №14354.
6. Каюк Д. Г. Формування катеринославського та херсонського дворянства в 60-ті роки XVIII – на початку ХІХ століття: дис…канд. іст. наук: спеціальність 07.00.01. / Д. Г. Каюк. – Дніпропетровськ, 2002. – 243 с.
7. Яворницький Д. І. Твори. В 20-ти томах / Д. І. Яворницький. – К.-Запоріжжя: «Тандем», 2004. - Т.1. – 514 с. [Док. № СІ].
8. РДВІА. – Ф. 52. – Оп. 1/194. – Спр. 304. – Ч. 1
9. Сурева Н. В. Джерела з історії дворянства Південної України останньої чверті XVIII – першої чверті ХІХ століття: дис…канд. іст. наук: 07.00.06. / Н. В. Сурева – Запоріжжя, 2004. - 253 с.
10. Ведомость учененная в азовской губернской канцелярии, воякое число в екатеринославском уезде состоять вновь отведенныя к отводу назначенных помещикам земель, 1776 г. // Багалей Д. Наследники запорожских земель //Киевская старина. - 1885. – № 4. – С.783-790.
11. Інститут рукописів НБУ. – Ф. 42. – Спр. 276.
12. Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку ХІХ століття // Джерела з історії Південної України. Т. 10 / Упоряд.: А. В. Бойко та ін. - Запоріжжя, 2009. – 434 с.
13. Бачинський А. Д. Січ Задунайська 1775 – 1828. Історико-документальний нарис / А. Д. Бачинський. – Одеса, 1994. – 120 с.
14. Гнедин Д. Т. Мои воспоминания / Д. Т. Гнедин // Русское богатство. – 1893. - №5. – С. 141–164.
Краснобай С. Г. Участие запорожской старшины в процессе помещической колонизации Южной Украины (конец XVIII века)

Статья посвящена судьбе бывшей запорожской старшины после 1775 г. Характеризуются условия включения сечевых правителей в офицерский корпус русской армии, что позволяло интегрироваться
в дворянскую среду.
Устанавливаются причины лояльного отношения российской администрации по отношению к запорожской элите. На примере дворянского рода Гнединых, ведущего свое начало от полкового
есаула А. П. Гниды анализируется вклад бывшей запорожской старшины в процесс хозяйственного освоения региона в конце XVIII века.

Здравствуйте
Есть ли данные о фамилии Бобошко и Кульбачный?
На конец 19 в.проживали в харьковской губернии(ныне Сумская обл.недрыгайловский р-н)

Ю.П. Князьков
МАЛОВІДОМІ ПОДІЇ БОРОТЬБИ З КРИМСЬКИМ ХАНСТВОМ У ЗАПОРОЗЬКОМУ КРАЇ В 1696 р. У кінці XVII ст.

Росія, Україна та Запорожжя знаходились у стані війни з Кримським ханством та Османською імперією, яка почалася в 1695 р. облогою Азова та взяттям турецько-татарських укріплень у пониззі Дніпра. Влітку 1696 р. Петро І знову обложив Азов. Постало завдання “чинить воинский промысел” над Кримом, захищати запорозькі та українські землі від татарських набігів, не допустити допомоги з боку кримських татар Азову [1.- Арк.103].

Відомо, що в травні того ж року за власної ініціативи 500 запорожців на чолі з отаманом Я. Чалим здійснили морський похід, полонивши 17 турецьких суден, які йшли до Очакова [2.-С.177]. У липні запорозькі козаки під командуванням Я. Чалого та Я. Мороза повторили похід. Інший загін українських козаків та частина запорожців на чолі з київським полковником К. Мокієвським отримав наказ піти “для воинских промыслов около Ачакова и башни Ачаковской, на стороне Перекопской стоящей” (Кінбурзького укріплення – Ю.К.) [1.-Арк.3]. У Таванській фортеці (біля сучасного м. Берислава – Ю.К.) знаходився російсько-український гарнізон із 400 козаків Гадяцького та Лубенського полків, 286 солдатів, 250 сердюків та 100 запорожців [1.-Арк.3]. Військові дії на Нижньому Дніпрі та під Азовом викликали велику стурбованість у Криму. Хан вважав, що “московские люди пойдут под Перекоп”, “учинят жилищам разорение, и жен и детей в полон поберут” [1.-Арк.2]. Тому з весни 1696 р. він з військом знаходився за межами Перекопу. Не випадково, запорожці бачили орду на р. Каланчак [1.-Арк.1]. За словами полонених татар, хан стояв на Чорній Долині [1.-Арк.82]. У разі наступу російсько-українських військ на Крим, татари планували “на Конской встречею препятствие великороссийским и малороссийским войскам чинити”. Повідомлялось, що степи були спалені від р. Молочна до самого Перекопу [1.- Арк.112]. Складовими частинами військових дій у Нижньому Подніпров’ї були розвідницькі та бойові рейди окремих татарських та козацьких загонів. Так, в липні боярин Стрєшнев доносив, що на р. Самарі “объявилась басурманская орда”, на р. Кінській (Конка) – бачили 80 татар [1.-Арк.6]. Один із татарських загонів із 37 чоловік був розбитий запорожцями біля урочища Токмача [2.-С.177]. 24 лежат вверх через речку Каратыш к Азову” [1.-Арк.93]. Загін повинен був вести розвідку біля р. Кінської. Доля цього козацького загону була в свій час відомою. У літописі Самовидця є згадка про те, що кримський хан “наших козаков” “подезд (загін – Ю.К.) чоловіка полтораста розгромил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави” [3.-С.158]. Г. Грабянка також повідомляв, що “один наїзд на чолі з Плюкою супостат взяв” [4.- С.102]. Будь-які докладні відомості про даний козацький загін в історичній літературі нам не зустрічалися, але вони є в документах Бєлгородського стола (Російський державний архів давніх актів. – Ф. 210 – Ю.К.). Це дозволяє прослідкувати трагічну і, як з’ясовується, героїчну долю козаків цього підрозділу. На початку липня 1696 р., на п’ятий день після початку походу, кінний загін М. Плячника (“Фляка” у Самовидця і “Плюка” у Г. Грабянки – Ю.К.) прибув на р. Кінську, “которая упала в Днепр подле Карачокрака, ниже Великих Песков”, і рухався вздовж цієї ріки дозором [1.-Арк.101]. Через тиждень в “урочищу Семь Кишенях” козаки “татар увидели человек сто” [1.-Арк.110]. Відзначимо, що в “Книзі Великому Кресленню” згадуються “7 кишеней татарських мечетей” по правий бік Кінської від Дніпра в 60 верстах без вказівки на те, що так називалось урочище [5.- С.110]. Козаки, за свідченням документів, “ходили за татарами два дни и тех татар не нашли”. В третій же день загін М. Плячника зустрів інших татар, які “шли с Малороссийских городов”, яких також було близько 100 чоловік. Напавши на цей татарський загін, козаки та сердюки переслідували його 4 милі (28 км – Ю. К.) [1.- Арк.110], “даже до Молочних Вод” [1.-Арк.101], де, наздогнавши татар, 15 з них взяли у полон, “а иных побили” [1.-Арк.102]. Зовсім несподівано для козаків, які захопилися погонею та боєм, поблизу р. Молочної вони зіткнулися з великою татарською ордою на чолі з самим ханом, яка йшла вверх долиною цієї річки. Побачивши чисельні татарські війська, козаки полонених татар “покололи” і швидко відступили “в степь”, до урочища Великі Терни, або Жаботині Терни [1.-Арк.115], “а те Терны были от Молочной в полторы мили” [1.-Арк.102]. Судячи із зазначеної у джерелах відстані ця місцевість знаходилась у районі сучасного с. Терновате Василівського району Запорізької області, біля витоків р. Карачокрак. Мабуть, козаки розраховували сховатися в густих кущах вздовж цієї річки та відступити у Дніпровські плавні. Але, оточені багаточисельною татарською ордою, 16 липня козаки прийняли героїчний нерівний бій. Обстріл з боку яничар, які були при хані, був настільки сильним, що “з кустов частою стрелбою листвие и ветвие сбили”. Вісім “знамен” – підрозділів турецьких яничар – “с полудня до вечора” не могли зламати відчайдушного опору бійців, і козаків “большую часть, не могущи живы взять, в труп положили” [1.-Арк.100]. Сотники Микита Плячник і Гнат Юрченко та сорок козаків і сердюків, здебільшого поранені, потрапили в полон [1.- Арк.103]. Лише 10 чоловік, “которые в сторонних караулах были” [1.-Арк.99] змогли врятуватись. Подальша доля полонених, за виключенням однієї людини, за документами, залишається невідомою. Козак Осип, прізвище якого у джерелах не повідомляється, через дві доби полону, вночі “развязался на Молочной и ушел на р. Токмак”. Пролежавши весь день на болоті, він наступної ночі дістався на р. Карачокрак, а потім прийшов на Запорожжя. Звідти він на початку серпня прибув з повідомленням до І. Мазепи [1.-Арк.103]. Гетьман відправив козака, що вцілів, для розпитів до Москви. За словами козака, що втік з полону і розказав трагічну історію загону, він “в той орде басурманской видел самого хана” і чув, що “будто с ним выборной орды с тридцать тисяч” [1.-Арк.103]. 25 Історії бойових дій та обставинам героїчної загибелі даного загону козаків та сердюків у Запорозькому краї було приділено увагу у доповіді І. Мазепи боярину Стрешнєву і у листі боярина Б.П. Шеремєтєва царю. Копії цих документів є у розглянутих стовпцях Бєлгородського столу.

Джерела та література
1. Російський державний архів давніх актів. – Ф. 210. – Оп. 19. – Спр. 197. Стовпці про Кизикерменський похід.
2. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – К., 1993. – Т.3.
3. Літопис Самовидця. – К., 1971.
4. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. – К., 1992.
5. Книга Большому Чертежу. – М.-Л., 1950.

AnnieD написал:

[q]
Есть ли данные о фамилии Бобошко и Кульбачный?
На конец 19 в.проживали в Харьковской губернии (ныне Сумская обл.Недрыгайловский р-н)
[/q]

Вы посмотрели даты в Теме?
1776 г. и конец 19 века - столетие прошло!!

Реестр 1756 г. Запорожское казачество

Батуринский курень - Атаман Якив Воскобийнык

Лесько Бобошко

Брюховецький курень - Атаман Петро Каламарь

Сыдир Бобошко

Васюринский курень.- Атаман Игнат Головко

Петро Бобошко

Деревянковский курень - Атаман Микола Касап

Якив Бобошко
Матвий Кульбачный

Донськый курень - Атаман Степан Сирый

Семен Бобошко

Иванивськый куринь - Атаман Максим Ухань

Хведир Бобошко
Михаило Бобошко
Лесько Кульбачный

Канивськый курень - Атаман Матвий Шкура

Трохим Бобошко

Коренивскый курень - Атаман Мыкыта Дахно

.Иван Бобошко

Корсунский курень - Атаман Федир Довгополый

Трохим Бобошко

Кушивськый курень - Атаман Григорий Гненый

Потап Бобошко

Поповичивськый курень - Атаман Иван Гетьман

Марко Бобошко

Платнировськый курень - Атаман Демко Чорный

Олекса Бобошко

Рогивськый курень - Атаман Даныло Миняло

Прокип Бобошко

Тытаривськый курень - Атаман Ивам Коваливськый

Левко Бобошко

Щербинивськый курень - Атаман Иван Глоба

Тышко Бобошко

Калниболотськый курень - Атаман Федир Сохацкый

Павло Кульбачнык

Кислякивськый курень - Атаман Самийло Щербина

.Яцько Кульбачный

Ингульска паланка, список полковников 18 века.

Nick02 написал:

[q]
Paul3
Вот встретилась Ваша фамилия.
Глинская сотня, село Перекоповка, 1771 год
Козак Шовкопляс Федор Федоров, 64 года с большим своим семейством и семействами своих братьев.
Как видите, отец Федора - Федор был козаком в 17 веке.
[/q]

Добрый день! Могли бы Вы уточнить, где встретилась данная информация?

Мой пращур (дед бабушки) Шовкопляс Михаил Трофимович 1866 - 1920 г.г.
Его жена Ульяна Петровна 1872 - 1943 г.г.

Имеются их фотографии.
У них было 9 детей, один из них писал очерк о своей жизни начиная с 1909 года. Если кому из формучан интересно - пишите, с удовольствием поделюсь.

Шовкоплясы на ГЕНЕО forum.genoua.name/viewtopic.php?id=7774

Добрый день! Тема казачества для меня нова. Начала читать, что есть по казакам на форуме. Но помогите понять.
В МК есть такая запись:
1861 год
№___ 9/10 сентября Иаков
Родители: Новоспасский козак Феодор Иванов Галаган и законная жена его Марфа Иосифова, православные.
Восприемники: урядник Михаил Михайлов Гальченко и козачка Параскева Петрова Зюзева.
С. Новоспасовка в Бердянском/Мариупольском уезде. В 1879 г. казаки Яков, родившийся в 1861 г. уже был записан как крестьянин.
К каким полкам мог относиться Новоспасовский казак? Есть ли реестры, списки, в которых можно посмотреть?