НЕМЦЫ В ИСТОРИИ РОССИИ. 1652-1917

І.П. Задерейчук
СТАНОВИЩЕ НІМЕЦЬКОЇ ШКОЛИ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

Коллективизация и голодомор среди немецкого населения юга Украины - 1932-33 г.г.

Юлія Маліцька.
Виклики імперського правління: колоністи та шлюб у Північному Причорномор’ї в ХІХ столітті

Malitska, Julia
Södertörn University, School of Historical and Contemporary Studies, History. Södertörn University, Centre for Baltic and East European Studies (CBEES), Baltic & East European Graduate School (BEEGS).ORCID iD: 0000-0001-7624-1597
2017 (English)

http://sh.diva-portal.org/smas...swid=-2940

Швайка Инна.
Эмиграция немецких колонистов из Украины в страны Северной Америки как следствие сложных взаимоотношений с властью (конец XIX – 20-е гг. ХХ в.).

В статье исследуются основные проблемы экономического, политического, социального характера, которые привели к эмиграции немецких колонистов из Украины. Был проведен анализ документов, на основе чего удалось установить, как именно обеспечивался процесс эмиграции колонистов в страны Северной Америки в 20-х годах ХХ века. Выявлено, из каких колоний эмигрировали немцы и в какие поселения Северной Америки они следовали.

УДК 63.3 (4) Нім.
Таісія Малиновська
ЗАВДАННЯ І ПОВНОВАЖЕННЯ СІЛЬСКОЇ ОБЩИНИ У НІМЦІВ-КОЛОНІСТІВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ XVIII – ПЕРША ПОЛОВИНА XIX ст.)

Стаття присвячена дослідженню повноважень і функцій органів місцевого самоврядування у німецьких колоніях Півдня України (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) Основну увагу приділено функціям мирського сходу.

Перші колонії німців в межах Російської імперії з’явилися у 60-х роках ХVІІІ ст., після видання 4 грудня 1762 р. та 22 липня 1763 р. маніфестів імператриці Катерини ІІ, що запрошували іноземців переселятися до Росії на пільгових умовах. 1787 р. перша група переселенців з Німеччини прибула до Єлизаветграду, за нею приїхали інші, було покладено початок створенню цілої низки колоній німців та менонітів на теренах „южного края” імперії – Бесарабії і Новоросії. Поселення іноземців у цих регіонах розглядались законодавством Російської імперії як окрема категорія колоній.
Кількість публікацій, присвячених історії німецьких поселень у Російській імперії, є дуже значною [1], видано декілька узагальнюючих праць, зокрема, про колонії Півдня України [2]. Проте не всі аспекти проблеми висвітлені грунтовно. Серед малодосліджених питань - діяльність органів управління у колоніях. Наша робота має на меті визначити передбачені законодавством Російської імперії основні завдання і повноваження громади колоністів.
Компетенції органів самоврядування у колоніях стосувалась низка царських указів та затверджених царями нормативних актів органів виконавчої влади. Основними з цих законів щодо колоній Півдня України були „Інструкція для внутрішнього розпорядку та управління новоросійських іноземних колоній” (16 травня 1801 р.) [3] та „Доповнення” до цієї інструкції (7 липня 1803 р.) [4]. Норми законів, що фіксували права та обов’язки колоністів, зокрема, регламентували діяльність органів самоврядування у колоніях, було систематизовано у „Зводі постанов і статутів про колонії іноземців в імперії (1857 р.), виданому у складі Зводу Російської імперії [5].
Посилаючись на Інструкцію 1801 р., Звод 1857 р. оголошував колоністів кожного окремого селища громадою („колонисты каждого селения составляют мирское оного общество”) [6].
До закріплених у законодавстві функцій громади належали вибори сільської та окружної адміністрації, а також їхнє утримання. Окружний приказ складався з приказного голови (інакше – виборного) і двох окружних бейзицерів, сільський приказ - з шульца і двох бейзицерів; крім того кожні десять господарств представляв десятський. Окружна адміністрація обиралась на три роки, сільська – на два, десятські виконували свої обов’язки протягом місяця. В окружних і сільських приказах мали працювати по найму також писарі. Громади сплачували жалування шульцам, округи – головам і окружним бейзіцерам [7]. Затверджене Олександром І положення „Про головне управління колоністів південного краю Росії” (22 березня 1818 р.) наказувало обирати двох депутатів від колоній, які мали брати участь („иметь голос”) у розгляді судових справ («для разбирательства судных и тяжбенных дел межу колонистами”). Утримання депутатів положення також покладало на колоністські громади [8]. Виданий у 1803 р. додаток до інструкції 1801 р. вимагав призначати і утримувати за рахунок громади пастухів („сие предписывается для того, чтобы молодые фруктовые и шелковичные деревья, равным образом виноградной лозы и другие овощи не были скотом повреждены или вовсе истребляемы”) [9].
Іншим обов’язком громади було запрошення і забезпечення потреб духівництва. Відповідно до закону 31 грудня 1821 р. у тому випадку, коли парафія з протистантським населенням потребувала священника, консисторія складала запрошення (“пригласительную на вызов оного грамоту”) і надсилала цей документ до державних органів (“колонистскому начальству”), які у свою чергу ознайомлювали зі змістом грамоти членів парафії („на мирском сходе”); зібрання парафіян мало право схвалити або відкинути запропоновані консисторією умови запрошення священника. Представники духівництва отримували від громад жалування. Принаймні раз на рік священник мав відвідати усі селища своєї парафії; парафіянам закон надавав вибір – або виплатити священнику гроші на проїзд, або забезпечити його транспортом [10].
Згідно з нормативним актом 19 березня 1764 р. земля, відведена для певної колонії під час її заснування, знаходилась у власності громади (“нераздельно во владении жителей той деревни”) [11], ділянки колоністів передавались у спадок, але відчуженню не підлягали. Угіддя, не розподілені між окремими господарями, зокрема, водоймища та піски (“и прочие к пашне и сенным покосам негодные места”), надавались у загальне володіння членам громади. Водяні млини, збудовані на землі колонії, вважались громадською власністю („собственность колонистских обществ”). На власних ділянках колоністи могли вільно будувати вітряні млини, але для того, щоб збудувати вітряк на нерозподілених землях („на земле общественной”), вони мали отримати дозвіл від громади („от целого селения”) і сплачувати їй оброк. Загальна згода („общее согласие”) колоністів певного поселення була необхідною умовою складання угоди про відкуп водяного млина [12].
Громади законодавчо були зобов’язані піклуватись про себе і своїх членів, які потребували допомоги. Наказувалось створювати громадські запаси зерна, витрачати які дозволялось лише за рішенням сільського сходу. Якщо у господаря виявлявся несправним (“не от нерадения, а по другим каким-либо случаям или несчастным происшествиям”) сільськогосподарський інвентар (“к полевой работе нужные снаряды”), то громада мала йому допомогти (“общею всех жителей силою”). Вимагалось також спільними зусиллями допомагати (“общественно делать помощь”) тим господарям, які не встигали в сезон виконати необхідні роботи [13].
Колоністам заборонялось подавати звернення до будь-яких інстанцій (“куда-либо”) без попереднього розгляду на зібранні членів громади. Звернення слід було оформляти як мирській приговор [14].
Окремий закон (27 листопада 1812 р.) визначав умови, за яких колоніст отримував права представника іншого стану. Змінити сословну приналежність представник стану (“звания”) колоністів міг лише зі згоди громади. Надання відповідних дозволів (“письменных согласий”) складало ще одне її повноваження [15]. Заборонялось санкціонувати масовий перехід до іншої станової групи (“увольнять колонистов в другие звания целыми селениями или в таком из одного селения количестве, чтобы оно от того расстроиться могло”). З іншого боку, громада не мала права відмовляти у наданні дозволу колоністу, який знайшов собі заміну (“представил вместо себя другого для продолжения его хозяйства”), або погодився виконувати обов’язки представників відразу двох станів (колоністського і того, до якого перейшов). В останьому випадку дозволявся перехід до іншого стану мешканців цілого селища або великої групи колоністів [16]. З 1837 р. громада також набула право виключати зі свого складу людей з певними моральними вадами (“колонистов развратного поведения”), нездатних цих вад позбутись (“если колонист за всеми принятыми к удержанию его от разврата мерами останется в поведении своем неисправимым”) [17]. Навпаки, зарахування до стану колоністів від громади не залежало, рішення приймали державні установи [18].
Під час створення поселень, відповідно до маніфеста 22 липня 1763 р., колоністам надавались на певний строк пільги у виконанні повинностей та сплаті податків [19]. Ці пільги надавались не певним особам, а також громадам [20]. Громаді також доручалось встановлювати розкладку для збору податків та виконання повинностей [21].
Вирішення питань, пов’язаних зі здійсненням громадою своїх функцій, знаходилось у компетенції загальних зборів членів громади – сільского мирського схода [22]. Правила роботи схода були встановлені Інстукцією 1801 р. Колоністів – не менш одного представника від кожного господарства (“с каждого двора”) або стільки, скільки призначить державна влада (“сколько приказано будет”) – скликали на сход голова або шульц за допомогою десятських („рассылаемыми на сей конец чрез десятских повестками”). Від учасників схода вимагалось дотримуватись певних норм поведінки („немедленно поспешать на сход, где во всякой тишине приказанию внимать и в точности исполнять под штрафом за неповиновение или небытие по позову на сход 50 копеек, а за бесчинство и шум против того вчетверо”) [23]. Свод 1857 р. пом’якшив формулювання (“колонисты, собравшись на сход, должны соблюдать тишину и внимательно заниматься тем, что им предложено будет”) [24]. Уложення про покарання 1845 р. призначало покараня за неявку на зібрання сільської громади – штраф, до 20 копійок за кожний день відсутності [25].
У голосуванні брали участь усі присутні члени громади (“каждый подаёт свой голос по очереди”) [26]. Рішення приймалось більшістю голосів.
Стаття 42 Зводу 1857 р. узагальнювала норми інших законів стосовно компетенції (“предметов”) сільського мирського сходу у колоніях. До неї належали: 1) вибори сільських посадовив осіб; 2) надання дозволів на перехід до іншого стану; 3) затвердження умов запрошення священників; 4) розгляд звернень (“просьб и жалоб”) стосовно суспільних потреб і прийняття відповідних ухвал (“приговоров”); 5) розкладка податків та повинностей; 6) виключеня з громади розпусників [27].
Мирський сход також збирався, щоб вислухати розпорядження посадовців та настанови від духівніцтва і власної виборної адміністрації, яких Інструкція 1801 р. зобов’язувала виконувати виховні функції (“духовные, равно как головы и шульцы, должны при мирском собрании вразумлять поселян о благочинии церковном ”, “голове <…> и шульцу <…> в мирском собрании должно толковать, вразумлять и научать, что до добронравия и пользы в общежитии поселян относится”). На сході особи, що образили голову, шульца або іншого виборного посадовця, мали просити у постраждалого пробачення [28].
У общинах державних, удільних та приватновласницьких селян згідно з традиціями, що склались незалежно від держави, виборні посадові особи (старости та ін.) разглядались як виконавча влада „сельского общества”. Роль виборних у російських селян була подвійною. З одного боку вони представляли у громаді владу держави або поміщика і мали здійснювати їхні рішення, з іншого – мали виражати волю громади, що обрала їх на посаду. Самі селяни цю суперечливість часто не визнавали: “з позиції селян виборні мали завжди і в усьому слугувати громаді і виконувати волю сходу”. Держава і поміщики були вимушені з цим рахуватись [29].
У колоністів законодавство перетворювало їхніх виборних цілковито на урядових агентів. Завдання і розпорядження, згідно з законами, вони отримували від коронної адміністрації, сход лише обирав їх на посаду; контроль громади за їхньою діяльністю обмежувався тим, що наприкінці року колоністи обирали трьох представників (“надёжных и знающих хозяев”), які перевіряли фінансову звітну документацію голов і шульців і у випадку виявлення недостачі повідомляли про це державні органи влади [30].
Навпаки, виборні щодо односельців мали значні повноваження, могли накладати покарання. Функції виборних були чисельніши та ширші за функції сходу. Виборна адміністрація доводила до відома колоністів розпорядження коронних органів влади, забезпечувала збереження правопорядку у громадах, припинення та попередження правопорушень, слідкувала за дотриманням моральних норм і релігійних приписів, піклувалась про сиріт, осіб, нездатних до праці та таких, що не бажали працювати, впроваджувала заходи з підвищення ефективності господарювання, відала фінансами громади, здійснювала контроль за тими, хто приїздив до колонії і колоністами, що залишали її межі, накладала стягнення і покарання. Ті ж самі функції були передбачені законодавством для виборних посадових осіб державного та удільного села. За словами дослідника XIX ст., у державних селян волосному голові у волості та сільскому виборному у селі доручався “нагляд за селянами у всіх відношеннях: віросповідання, законів, працьовитості, землеробства, будівництва, створення запасних магазинів, збору податків та ін.” [31].
Аналіз діловодчих документів общинної адміністрації колоністів Півдня України, що зберіглися, зокрема, у фондах державних архівів Дніпропетровської та Одеської областей, дозволить знайти відповідь на деякі питання, пов’язані з функціонуванням органів самоврядування колоній. Так, певно, вдалося б з’ясувати ступінь і характер залежності виборних посадовців від думки громади, певних груп або окремих осіб. Вивчення документації державних органів влади, що опікувались колоністами, дасть можливість встановити, які завдання на основі законодавства, поза ним або, можливо, в порушення його норм ставили перед органами самоврядування колоністів представники коронної адміністрації, які функції ці органи виконували у дійсності. Розгляд цих питань, на нашу думку, становить перспективу подальшого дослідження теми.

Джерела та література
1. Bibliographie zur Geschichte und Kultur der Russlanddeutschen. – München, 1994. – Bd. 1. Von der Einwanderung bis 1917. – XXII, 370 S.
2. Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII – первая половина XIX в.) / Под ред. С.И. Бобылёвой . – Днепропетровск : Арт-Пресс, 1999.
3. Инструкция для внутреннего распорядка и управления Новороссийских иностранных колоний, 16 мая 1801 г. // Немцы в истории России: Документы высших органов власти и военного командования. 1652 – 1917. – М.: МФД: Материк, 2006. – С. 116-131.
4. Дополнения к Инструкции для внутреннего распорядка и управления Новороссийских иностранных колоний, 16 мая 1801 г. // Немцы в истории России: Документы высших органов власти и военного командования. 1652 – 1917. – М.: МФД: Материк, 2006. – С. 150-161.
5. Свод учреждений и уставов о колониях иностранцев в империи // Свод законов Российской империи. – СПб., 1857. – Т.12 . – Ч.2. – С. 1-100.
6. Там же. – Ст. 18.
7. Там же. – Ст. 13, 15-17, 25-27, 35.
8. Высочайше утверждённое положение «О главном управлении колонистов южного края России», 22 марта 1818 г. // Немцы в истории России: Документы высших органов власти и военного командования. 1652-1917. – М.: МФО: Материк, 2006. – С. 194.
9. Дополнение… - Параграф 10.
10. Свод учреждений… - Ст. 233-235, 381, 388.
11. Высочайше утверждённый доклад Сената «О размежевании земель, назначенных для поселения выезжающих иностранцев», 19 марта 1764 г. // Немцы в истории России: Документы высших органов власти и военного командования. 1652 – 1917. – М.: МФД: Материк, 2006. – С. 33.
12. Свод учреждений … – Ст.156, 162, 163, 185.
13. Там же. – Ст. 302-105, 312, 323.
14. Там же. – Ст. 392.
15. Высочайшее утвержденное мнение Государственного Совета «О правилах на увольнение колонистов в другие звания», 27 ноября 1812 г. // Немцы в истории России: Документы высших органов власти и военного командования 1652-1917. – М.: МФО: Материк, 2006. – С. 171.
16. Там же. – Ст. 132, 136,139.
17. Там же. – Ст. 468.
18. Там же. – Ст. 110-112
19. Манифест «О дозволении всем иностранцам, в Россию въезжающим, поселяться в которых Губерниях они пожелают и о дарованных им правах», 22 июля 1763 г. // Немцы в истории России: Документы высших органов власти и военного командования 1652-1917. – М.: МФО: Материк, 2006. – С. 25.
20. Свод учреждений … – Ст. 187-189.
21. Там же. – Ст. 42, 269.
22. Там же. – Ст. 19.
23. Инструкция для внутреннего распорядка … – Ст. 4.
24. Свод учреждений … – Ст. 21.
25. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. По изданию 1885 г., Продолжению 1906 г. и позднейшим узаконениям. // Законы уголовные / Сост. Н.А. Громов. – СПб., 1909. – Ст. 1436.
26. Свод учреждений … – Ст. 29.
27. Там же. – Ст. 42.
28. Там же. – Ст. 382, 391, 444.
29. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII-начало XX в.). – СПб.: «Дмитрий Буланин». – Т.1. – С.444.
30. Свод учреждений … – Ст. 26.
31. Смирнов А. Историческое обозрение управления государственных крестьян // Журнал министерства государственных имуществ. – 1862. – Ч. 81. – №10. – С. 229.