БЕЛОУСКАЯ сотня - Генеалогический форум ВГД. Тема №25041

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

БІЛОУСЬКА СОТНЯ
(1663-1782 pp.).
=======================

Створена у складі Чернігівського полку наприкінці 1663 p., внаслідок адміністративної теформи, вчиненої гетьманом І. Брюховецьким. Виділена зі складу Чернігівських сотень. Весь час існування перебувала в Чернігівському полку. Ліквідована указом Катерини II у вересні 1781 p., за яким її територія включена у січні 1782 р. до відкритого таким же указом Чернігівського намісництва.
Сотенний центр: село Білоус, нині - село Новий Білоус Чернігівського району Чернігівської області.

Сотники: Болдаківський Василь (1663-1669). Товстоліс Павло (1669-1681). Ярошевицький Іван Федорович (1689). Товстоліс Андрій Романович (1694). Затиркевич Юрій (1659). Стефанович Клим (1696-1699). Стахович Андрій (1699). Красовський Михайло (1700). Стефанович Клим (1710). Стахович Андрій (1714). Красовський Михайло (1722). Олифер (1725). Богун Кирило (1723, н.). Товстоліс Іван (1725). Корсун Василь (1728-1729). Маленський Дем'ян (1740-1749). Дубовик Григорій (1753-1759). Дзвонкевич Георгій Васильович (1759-1767). Красовський Василь Дмитрович (1773-1782).

Населені пункти: Березанка, село; Березівка, село; Білоус Євтухів, село; Білоус Старий, село; Бобровиця, село; Брусилів, село; Гущин, село; Жовнинка, село; Жукотки, село; Киселівка, село; Котівка [Коти], село; Листвин, село; Лопатин, село; Мохнатин, село; Олсохівка, село; Пижівка, село; Подусівка, село; Погорілівський хутір; Погорілки, село; Протопопівка, село; Рижики, село; Рогощі, село; Рудка, село; Свиня, село; Слобода Черничина, село; Суличівка, село; Сядричі, село; Тереховець, село; Товстоліс, село; Томарівка, село; Хмельниця, село; Чартківський, хутір; Чорторийка, село; Юр'ївка, село; Юрковський млин; Янівка, село; Яцеве, село.

В „Генеральному описі Малоросії" 1765-1769 pp. до сотні долучено села Алсахівка, Бихівці, Високине, Масани, Підсусідське, Полуботки, Рябці, Ямище.
========================================
Сотники: Григор Ничипір (1658). Півень (1665-1666). Коломбецький Іван (1671). Петличний Михайло Савич (1671-1673). Давидович Кирило (1673). Полетика Василь (1674). Пекур Григорій (1676). Полетика Іван (1677). Павлович Адам (1681; 1688, н.). Войцехович Богдан (1680). Опанас (1683). Давидович Рафаїл (1688). Стахович Андрій (1691-1695). Бутович Степан Іванович (1697-1698). Стахович Андрій (1699). Фридрикевич Криштоф Самійлович (1699-1700). Домонтович Федір Павлович (1705). Войцехович Петро Богданович (1712-1723). Базилевич Федір (1723, н.). Милютинович Дмитро (1723-1725). Мокрієвич Іван (1726; 1730, н.). Римша Іван (1727-1760). Римша Федір (1760-1769). Дубовик Федір (1773-1782).

Населені пункти: Андрушицький хутір; Андруші, село; Бігач, село; Білі Берези, село; Борки, село; Боромики, село; Великі Щимлі, хутір; Дирчин, село; Дирчинські млини; Драгівка, село; Жовідь, село; Загребельна слобода; Займище, село; Здрягівка, слобода; Ілкуча, слобода; Камка, село; Клочкове, село; Кобилянка, село; Конотоп (*), село; Макишене, село; Малі Щимлі, село; Низківка, село; Нові Боровичі, село; Нові Млини, село; Петрівка, село; Рогозка, хутір; Руденка, село; Сахнівка, село; Седнів, містечко; Смяч, село; Стара Рудня, село; Старі Боровичі, село; Хотуничі, село; Хрипківка, село; Черниші, село.
У 1769 р. до сотні занесені села Богородицьке, Бугачі, Войцеховичі, Волвід, Гутище, Петрова Слобідка.

(*) Не плутати з містом Конотоп Ніжинського полку.

БЕЛОУСКАЯ СОТНЯ ЧЕРНИГОВСКОГО ПОЛКА

Список козаків,
які жили у селі Євтухів (Новий) Білоус
у ІІ пол. ХVІІІ ст.

1. Артеменко Наум

110. Юскевич Пилип.

Короткі довідки про села
Білоуської сотні.

Село Бобровиця на річці Немлі поблизу Десни (з 1973 р. – у межах м.Чернігів). Час заснування Бобровиці одні історики відносять до часів Київської Русі, інші – до 2-ої половини ХVІІ ст. Після вигнання поляків село належало на ранг чернігівських полковників, першим з яких був Іван Абрамович (1654-1657, 1661 – наказний). Полковник Дунін-Борковський Василь Андрійович у 1689 р. випросив на Бобровицю царську грамоту. Відтоді село належало його нащадкам. Були в селі і володіння сотника Чернігівського полку Михайла Булавки, що видно з актів, найдавніший з яких датовано 1688 роком. У 2-й половині ХVІІІ ст. Бобровиця – володіння підкоморія Михайла Дуніна-Борковського та сина бунчукового товариша Тимофія Скоропадського – Костянтина, придбані свого часу братом гетьмана Павлом Іллічем Скоропадським. В цей час тут жив сам підкоморій у будинку з 4-х покоїв, удова бунчукового товариша Лизогуба Агафія Лизогубівна у будинку з 8-ми покоїв, священик, церковник, козаків виборних 2-5, підпомічників 14-20, їхніх підсусідків бездворних –3; посполитих підкоморія Борковського 36-39, бездворних 4 хати. В селі був приїжджий двір сотників кропивнянських (Переяславський полк) Дараганів. На поч. ХVІІІ ст. в селі побудовано Георгіївську церкву.

Село Березанка на р.Свинці. Засноване не пізніше І пол. ХУІІ ст., оскільки в акті 1667 року гетьмана Брюховецького, даному військовому товаришу Прокопу Плоскині на підтвердження його володінь (греблі і млина), поселення вже називається селом. В той час воно називалося Березовкою Котячою. У ХVІІІ ст. село належало на уряд війта чернігівського магістрату. У різний час ним володіли войти Якимович, Отрохович, Болбаш, Шарий. У сер. ХVІІІ ст. в ньому налічувалося 19 козачих та 7 селянських дворів. Діяла церква в ім’я Різдва Богородиці.

Село Березівка (зараз - об’єднане з с. Рудка). За документами 1729-31 рр. на території Білоуської сотні не згадується, але вже в 1765-67 рр. значиться у складі сотні. В цей час у селі було 13 селянських дворів – володіння чернігівського П’ятницького монастиря. У 1781 р. в Березівці жила в будинку з 5-ма покоями вдова білоуського сотника Дзвонкевича Олена, посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 15-21, посполитих сотничихи 6-6, була 1 бездворна хата.

Село Биховці (Биховець) з обох боків р.Білоус. Як і Березівка, згадується у складі сотні лише в 1765-67 рр. В цей час у селі було 5 козачих дворів, козаків виборних 3-3, підпомічників 2-3, підсусідків військового товариша Худолія 4-5, 4 бездворні хати.

Село Брусилів біля впадіння р. Снов у Десну. Вірогідно, засноване вихідцями з села Брусилів Київський після того, як воно було майже повністю знищене татарами у І пол. ХVІІ ст. Належало Адаму Григоровичу Киселю, українському магнату, з 1639 р. – чернігівському кастеляну, 1641 р. – київському воєводі. Після Визвольної війни Брусилів – володіння чернігівського полковника (1654-1657, 1661 – наказний) Івана Абрамовича та його нащадків.
У ХVІІІ ст. в селі були володіння бунчукового товариша Василя Дуніна-Борковського, які утворилися з пожалувань гетьманами Мазепою та Скоропадським генеральному обозному Василю Касперовичу Дуніну-Борковському.
На обох річках були перевози. В селі – церква дерев’яна в ім’я архистратига Михаїла. В 1765-67 рр. налічувалося 70 козацьких дворів, 14 – селянських, приїжджий дім Борковських. Жителями села були сотенний хорунжий, два священики, церковник, козаків виборних 10-20, підпомічників 39-50, поштарських 2-2, посполитих бунчукового товариша Василя Дуніна-Борковського 15-22, при перевозі – посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 2 хати, підсусідків хорунжого Росохи 1-1.

Село Високинь на р. Високині. Вірогідно, засноване у І пол. ХVІІІ ст. У 1765-67 рр. в селі було 15 селянських дворів – володіння чернігівського полкового хорунжого Василя Комаровського.

Село Гучин (зараз – Ріпкинського району) по двох берегах р. Білоус. Село у складі Білоуської сотні згадується у 1729-31 рр. До цього було у складі полкової сотні. За розповідями старожилів, село засноване після вигнання поляків шляхтичем Станіславом Кохановським (Коханенком). Вперше згадується під 1658 роком. Цікавим є цей документ “…местъ отъ мене, Станислава Коханенка, сотника Черниговского, и от мене, Раины Станиславовой Коханенковой, малжонковъ, данной п.Карпу Мокріевичу и п. малжонць его Аннъ Станиславовнъ, а цорць нашой, на зречене маетности хутора Гучина зъ млиномъ и слободою въ посазъ деткамъ обейчу на виховане леговане, въ староствь Черниговскомъ лежачое, и южъ оное маетности мы, малжонкове в въчными часы зрекаемся и дьткам нашим въ посесію подаемъ”. Отже, село Гучин було подароване Коханенком своєму зятеві Карпу Мокрієвичу. За ним воно було закріплене указом гетьмана Ю. Хмельницького 1661р.
У ХVІІІ ст. селом володіли нащадки К.Мокрієвича Олександр, Василь, Павло, Іван Мокрієвичі. У 1781 р.в селі жила дружина Івана Мокрієвича Ганна та її син Іван, які мали будинок на чотири покої; прапорщик Василь Мокрієвич, військовий канцелярист Іван Мокрієвич, у якого – будинок на чотири покої, син військового товариша, священик, церковник, посполитих 21-32.
У середині ХVIІІ ст. в селі вже була церква в ім’я Святої Троїці.

Село Гущин на р. Білоус. На місці, де розташоване село, здавна селилися люди. На східній околиці села археологами відкрито курганний могильник X-XI ст., який нараховував 120 насипів. Серед поховань виділяється розмірами і інвентарем зрубна гробниця, в якій, крім людського скелета, було знайдено кістки коня та спорядження. Біля останків знайдено сокиру, спис, серп, ніж, брусок, кресало і кремінь, дерев’яне відро, глиняний горщик, елементи костюма. Все це говорить про те, що тут було поховано знатного воїна, можливо, з дружини київського князя.
На західній околиці села знаходиться городище XI-XIII ст. з залишками рову і валу. У минулому Гущинське городище було феодальним замком, одним з форпостів Чернігова на південному заході. У 1930-х роках поблизу городища знайдено скарб срібних прикрас.
Село засноване у ІІ пол. ХVІІ ст. Троїцьким монастирем на землях, куплених у козака Гущі. Офіційно закріплене за монастирем грамотою 1676 року. У 1765-67 рр. в ньому налічувалося 2 козацьких і 4 селянських двори, в 1781 р. – козаків-підпомічників 2-6, посполитих монастирських 4-5.

Село Жавинка (Жаввинка, Жолвинка) на одноіменній річці – притоці р. Білоус. Засноване, вірогідно, після вигнання поляків; володіння чернігівського Троїцького монастиря та бунчукового товариша Матвія Домонтовича. У 1678 р. царською грамотою віддане чернігівському соборному протопопу Петру Кричевському. Потім селом володів значковий козак Іван Синдаровський на підставі жалуваної грамоти, даної його батьку, чернігівському протопопу Миколі Синдаровському (1692 р.). У 1781 р. в селі вже багато володінь; налічується посполитих чернігівського Троїцького монастиря 7-7, протопопа чернігівського Левицького 4, капітана Петра Каневського 4-4, кафедрального чернігівського монастиря 1-1, удови бунчукового товариша Настасії Домонтовичевої 1-1.

Село Жукотки на р.Суха Рудка. Вперше село згадується під 1625 р. Після Визвольної війни було володінням шляхтича Костянтина Угровецького, у 1670-х роках – обозного Чернігівського полку, який помер без нащадків. Жалуваною грамотою царя 1694 р. дісталося знатному товаришу Чернігівського полку Семену Ялинському, а після нього – його сину Якову та онуку. У дружини Угровецького купив грунти і підданих полковник Павло Полуботок.
У 1736 р. в селі було підданих Полуботка – 33 двори. Під у 1781 р. Жукотки належали вдові бунчукового товариша Семена Полуботка Настасії Полуботковій, в селі був її приїжджий дім на 5 покоїв. У 1784 р. побудовано дерев’яну Миколаївську церкву. В селі жило 4 священики, 2 церковники, козаків-підпомічників 3-6, посполитих Н. Полуботкової 70-90.

Село Киселівка на р.Свинка біля озера Обиток. На території Киселівки здавна селилися люди. Тут виявлено археологами 4 поселення 5 тис. до н.е. – ХІІІ ст. Село засноване у І пол. ХVІІ ст. володарем Брусилова Адамом Григоровичем Киселем (1580-1653). У 1730 р. – володіння війта Чернігівського магістрату Лопати. У середині ХVІІІ ст. в селі було 18 козацьких дворів, були володіння чернігівського війта Лопати. У 1781 р. в селі виборних козаків 2-5, підпомічників 14-16.

Село Кошівка на р. Білоус, на шляху з Чернігова до Любеча. Вперше згадується в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького на право володіння селом, виданому чернігівському П’ятницькому монастирю в 1660 р. У середині ХVІІІ ст. в селі були володіння нащадків полкового судді Василя Івановича Томари. В 1749 р. декретом Генеральної військової канцелярії його удова Пелагея, уроджена Болдаківська, передала свої володіння чоловіку своєї онуки, чернігівському полковому хорунжому Комаровському Василю Івановичу, брату чернігівського архімандрита Іраклія Комаровського. Цікавим штрихом до історії родини судді Томари є згадка його дружини Пелагеї, що коли Василь Іванович звільнився зі служби при дворі покійного гетьмана Івана Самойловича, він не мав нічого з пожитків, крім коня і декількох пар “суконь”.
У середині ХVІІІ ст. в селі налічувалося 5 козацьких дворів, 9 селянських, були володіння чернігівського П’ятницького монастиря. У 1781 р. – козаків виборних 1-2, підпомічників 4-5, посполитих П’ятницького монастиря 12-15, посполитих нащадків судді Томари 4-5, 1 бездвірна хата. На греблі через р. Білоус був млин монастиря на 5 кіл і 3 комори.

Село Лопатин на р.Замглай, на шляху з Чернігова в Стародуб.
Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Належало на ранг сотника білоуського. У сер. ХVІІІ ст. старожили згадували, що селом володіли білоуські сотники Павло Товстоліс (був сотником з 1669 р.), Юрій Затиркевич, Андрій Товстоліс, Клим Стефанович.
У 1730 р. в селі було 8 дворів генерального обозного Якова Євстафійовича Лизогуба, 8 – сотника білоуського Клима Стефановича, а по його смерті – його удови. У 1781 р. в селі козаків виборних 1-4, підпомічників 3-3, посполитих на ранг сотника білоуського 7-7, 1 бездвірна хата. У лісі на березі Замглаю, де гребля і млин на 2 кола і 2 комори, приїжджий двір власника млина ротмістра Василя Лизогуба.

Село Малий Листвен (зараз – Ріпкинського району) на р.Білоус.
На території села виявлено два городища, а також поселення, які є залишками літописного міста Листвена, біля стін якого 1024 р. відбулася битва між київським князем Ярославом Мудрим і його братом Мстиславом. Поблизу села – курган часів Київської Русі (Х-ХІ ст.).
Село Малий Листвен відоме з кінця ХV ст. В “Реестре границ черниговских” (складений на поч. 1520-х років, але відображає ситуацію в регіоні до 1500 р. – часу фактичного переходу Чернігівщини до складу Російської держави) значиться “Листвен Малий, село владики брянського, хат 20 було”. 1730 р. старожили села згадували, що село було у володінні Станіслава Кохановського. Першу згадку про Кохановського, як наказного полковника, знаходимо під 1659 роком. Після Станіслава Кохановського його володіння перейшли до онука – Самійла Мокрієвича, знатного бунчукового товариша, у 1690 р. – полкового сотника. Після його смерті їх отримали дружина і сини Карпо та Василь Мокрієвичі. Потім їхні володіння купив генеральний обозний Яків Євстафійович Лизогуб і передав своїм нащадкам. У середині ХVІІІ ст. в селі було 2 козацькі двори, селянські двори – володіння бунчукового товариша Григорія Лизогуба.
У 1781 р. селом володів князь Кейкуатов, одружений з дочкою бунчуковго товариша Якова Лизогуба. В цей час у селі жили священик церкви Різдва Богородиці, церковник, козаків виборних 2-3, посполитих князя 13-13, підсусідків військового товариша Соколовського 1-1. Був приїжджий будинок князя на 3 покої.

Село Мохнатин на р. Бичалці. Поблизу села виявлено поселення і кургани періоду Київської Русі (Х-ХІІІ ст.). Першу писемну згадку про Мохнатин було знайдено в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького про пожалування села Мохнатин, Юр’ївка та Рудка чернігівському П’ятницькому монастирю під 1660 роком.
У 1736 р. в Мохнатині налічувалося 33 козацькі сім’ї та 6-у Мохнатинській слобідці, в сер. ХVІІІ ст. козацьких дворів – 11, селянських – 28. В селі володіння П’ятницького монастиря. Діяла Георгіївська церква.
В 1781 р. в Мохнатині був будинок на 3 покої військового товариша Петра Марковича, жив сотенний осавул, два священики, два церковники, козаків виборних 4-2, підпомічників 7-12, посполитих П’ятницького монастиря 36-61, посполитих Чернігівського кафедрального собору 3-3, посполитих удови сотника білоуського Дзвонкевича 9-9, підсусідків бездворних –2.

Село Ольсохівка (Ольсох, Ольсовка) на р. Білоус. Засноване на поч. ХVІІІ ст. на куплених грунтах значковим товаришем Чернігівського полку Пантелеймоном Мокрієвичем. У 1765-67 рр. селом володів підсудок земський Василь Силич, в 1781 р. – жило 9-10 посполитих Силича .

Село Пижівка на р. Білоус, поряд з с. Рогоща. Перша згадка про село відноситься до 1675 р. У сер. ХVІІІ ст. в селі було козацьких дворів 2 і селянських – 2. Володіння П’ятницького монастиря.
У 1781 р. у Пижівці був приїжджий двір Єлецького монастиря. Жило виборних козаків 2-4, посполитих монастиря – 4-4.

Село Рижики на р. Білоус. Засноване не пізніше ІІ чв. ХVІІ ст. Належало чернігівському П’ятницькому монастирю за указом гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. У 1667 р. указом царя Олексія Михайловича підтверджено цю власність і віддано млин на 1 коло, що був у селі, та млин на 1 коло за селом Рижики на р. Білоус.
Універсалом гетьмана Івана Самойловича за 1673 р. млин на р. Білоус під селом Рижики було дозволено ставити дочці Івана Домонтовича, судді військового генерального. У 1781 р. у селі було посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 3-4, посполитих любецького Антонієвського монастиря 2-2, синів хорунжого Івана Андрійовича Товстоліса (у 1725 р. – білоуський сотник) 9-12, жило козаків виборних 3-5, підпомічників 22-28, підсусідків підсудка чернігівського Силича 1-1. Хорунжий полковий Іван Товстоліс мав у селі приїжджий двір.

Село Рогоща на р. Білоус. Поселення давнє, при поляках належало до Любеча, у 1587 р. належало княгині Агаті Котурницькій. Чернігівський війт Якимович у 1680 р. розповідав про власників Рогощі, що ще перед війною Хмельницького держав село Рогощу між селом Рижиками та селом Ямищами пан Оранський, підсудок земський чернігівський.
Під час війни село належало шляхтичу Семену Болдаківському, за сином якого, козаком полку Чернігівського Василем Болдаківським (у 1671 р. – наказний полковник, у 1673 р. – суддя полковий, до 1660 р. – сотник білоуський) село це було підтверджене універсалом Юрія Хмельницького 1660 р. В універсалі написано: ”…ознаменуемъ иж Василь Семеновичъ Болдаковскій козакъ полку черньговского показовалъ намъ право полское 1587 году мъсяца марта 14 за рукою Миколая Лосятинского державци любецкого и другихъ руками виданное и грунта рогосские еще з за держави полской разграничаючое помежъ Събережъ и Хмельницею по отцу его на грунта рогоскіе доставшоеся, просячи собь на то нашого листу”.
У травні 1659 р. село Рогощу польський король Ян Казимір грамотою віддав Федору Сулимі, але ця грамота вже не мала юридичної сили. За твердженням Федора Сулими село на поч. ХVІІ ст. належало його батьку, Івану Сулимі, відомому розорителю Кодака, і називалося Городище. В акті короля село називається “Рогоща альбо Городище”. Урочище “Сулимівщина” згадується під 1587 роком.
Рогоща лишилася у володінні Василя Болдаківського та його синів Андрія, канцеляриста Генеральної військової канцелярії та значкового козака (ім’я невідоме). Оскільки сини Василя Болдаківського не згадуються серед козацької старшини, можливо, вони загинули або померли. З онукою В. Болдаківського Пелагеєю одружився дворянин гетьмана Івана Самойловича Василь Томара, після смерті якого Пелагея віддала свої володіння чоловіку своєї онуки, чернігівському полковому хорунжому Василю Івановичу Комаровському (після 1763 р. – бунчуковий товариш). У середині ХVІІІ ст. все село, крім 1-го козацького двору, належало йому. В цей час у селі діяла дерев’яна церква Успіння Богородиці. У 1781 р. в селі був будинок Василя Комаровського на дев’ять покоїв, в якому жив господар з родиною. Жили 1 церковник, козаків – підпомічників 2-2, посполитих Комаровського 18-20, бездвірних –3.

Село Рудка на р.Струга (притока р.Бичалки). Біля Рудки виявлено ряд поселень і курганів періоду Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.) та поселення VI-IV ст. до н.е.
Засноване село не пізніше ІІ чв. ХVІІ ст. Вперше згадується в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. про пожалування сіл Мохнатина, Юр’ївки та Рудки чернігівському П’ятницькому монастирю.
У 1736 р. в селі Рудка з “деревнями” проживало 34 козацькі родини, у 1765-67 рр. – 11 козацьких родин і 28 селянських – підданих П’ятницького монастиря. В цей час (1759-64) тут збудовано дерев’яну Георгіївську церкву, існував приїжджий двір монастиря. Проживали священик, два церковники, козаків виборних 3-3, підпомічників 8-11, посполитих монастиря 38-49.

Село Рябці на р. Жабка. Засноване, вірогідно, близько сер.ХVІІ ст. Після закінчення війни Хмельницького в селі жили тільки козаки. Пізніше білоуський сотник Андрій Романович Товстоліс (сотн. в 1694, 1732 рр.) скупив частину козацьких земель, які передав своїм нащадкам. Один з них - полковий хорунжий Іван Товстоліс жив у Рябцях. У 1781 р. в селі був приїжджий двір на 4 хати судді полкового Івана Товстоліса (у книзі В.Кривошеї “Українська козацька старшина” серед суддів не згадується). Жили отаман сотенний, козаків виборних 2-5, підпомічників 4-11, підсусідків Товстоліса 1-2.

Село Свин (Свинь) на р. Мала Домаха біля озера Домаха.
Належало на уряд войта Чернігівського магістрату. Першим войтом, який володів селом, був Степан Отрохович. Село було віддане йому у 1661 р. Можна припустити, що село засноване не пізніше сер. ХVІІ ст. Згодом селом володіли війти Якимович, Болбаш, Никифор Шарий, Федір Лопата. У середині ХVІІІ ст. в селі було 13 козацьких та 13 селянських дворів, у 1781 р. – козаків виборних 1-3, підпомічників 10-20, посполитих на уряд війта 12-18, підсусідків військового товариша Михайла Доморки 1-1.

Село Слобідка на р. Суха Рудка. У 1765-67 рр. – володіння П’ятницького монастиря. В селі в цей час було 2 козацькі двори і 30 – селянських.

Село Старий Білоус на р. Білоус. Відоме з літопису під 1148 р. як Боловосъ. Під назвою Старий Білоус згадується в акті 1648 р., яким “Анастасия Ярославна, по первому браку Игната Савинкова, а по второму супруга Самуила Мощезинского, продала мельницу в Ст.Белоусе, называемую Демидовскою”. Гетьманськими універсалами 1661, 1672 рр. село затверджене за чернігівським Іллінським монастирем, як давня власність його. З 1701 р., крім монастиря, частиною села володів Іван Силич, частиною – чернігівський бурмистер.
У сер. ХVІІІ ст. в Старому Білоусі було 8 козацьких дворів. Селянські двори належали Троїцькому монастирю, бунчуковому товаришу Василю Лизогубу, що купив землі у війта Степана Отроховича, якому були дані грамотою 1690 р. Були тут і володіння військового товариша Антона Силича, які дісталися йому від Аникія Силича, полковника чернігівського (1657-1663).
У 1791 р. в Старому Білоусі жив бунчуковий товариш Антон Силич у будинку на 6 покоїв, священик (була Свято-Духівська церква), церковник, козаків виборних 2-3, підпомічників 3-5, посполитих Троїцького монастиря 11-12, посполитих бунчукового товариша Силича 10-10, посполитих надвірного радника Селецького 6-6, підсусідків різночинських 4-8. У 1790 р. в селі жили 381 чоловік та 372 жінки.

Село Суличівка на р. Глинянці. При поляках село перебувало у власності Яциничів, потім взяте у посаг ловчим новгород-сіверським Борисом Грязним. Універсалом 1657 р. гетьман Богдан Хмельницький затвердив Суличівку за удовою Грязного Катериною Борисівною Грязною, яка передала її дочці Марині при її одруженні з Костянтином Мазапетом. У них Суличівку відібрав чернігівський полковник Василь Андрійович Дунін-Борковський і віддав Павлу Товстолісу. Після смерті Товстоліса у 1682 р. село повернуте нащадку Яциничів, після смерті якого у 1696 р. полковником Яковом Лизогубом віддане зятю Яцинича, генеральному хорунжому Прокопу Семеновичу Якубенку. У 1709 р. гетьман Іван Скоропадський забрав володіння у вдови Якубенка і віддав своєму брату Павлу, але потім повернув.
У середині ХVІІІ ст. село належало Василю Добронизькому. В цей час у селі було 6 козацьких дворів, 13 бездворних хат, селян - 79 чоловік і 85 жінок.

Село Сядричі (зараз Деснянка) неподалік р.Титова Річка. Тут здавна селилися люди. Археологи відкрили у 1976 р. поселення ХІ-ХІІІ ст. на північно-східній околиці села, розрізане залізничною лінією Чернігів-Гомель на східну і західну частини. У північно-західній частині поселення відкрито 14 будівель і 10 господарських ям. Три будівлі мали виробничий характер. Тут виявлено металеві шлаки, крицю, сліди залізоплавильних горнів, ковальські зубила, пробійники, точильні бруски. Багато знайдено речового матеріалу.
Село засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після вигнання поляків знаходилося в ранговому володінні білоуських сотників Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Товстоліса, від яких було відібране полковником чернігівським Яковом Лизогубом і було у його володінні до 1701 р. Цього року Сядричі були віддані гетьманом Мазепою Василю Івановичу Томарі, сотнику вибельському (у 1715-1726 рр. – суддя полковий). У 1749 р. удова Томари Пелагея (у дівоцтві – Болдаківська) передала володіння в Сядричах чоловікові своєї онуки Катерини, чернігівському полковому хорунжому Василю Комаровському.
У 1781 р. в селі жило: козаків виборних 6-16, підпомічників 14-22, посполитих Комаровських 14-19, володіння полкового обозного Тризни 2-3, монастиря Єлецького 1-1, підсусідків 2-2.

Село Терехівка на р.Свинці. Біля села виявлено поселення епохи бронзи, ранньозалізного віку (2 тис. до н.е. – VI-III ст. до н.е.) та періоду Київської Русі (XI-XIII ст.).
Терехівка заснована не пізніше І пол. ХVІІ ст., вірогідно, Адамом Киселем. Після Визвольної війни село було віддане на ранг білоуських сотників. Ним володіли сотники Павло Товстоліс, Юрій Затиркевич, Андрій Стахович, а також значковий козак Ісайя. Після Ісайї селом володів чернігівський полковник Яків Лизогуб, який віддав свої володіння Івану Силичу, чернігівському городовому отаману.
У середині ХVІІІ ст. в селі налічувалося 17 козацьких дворів і 4 селянські. Селянські належали Силичам, якими були поселені на скуплених козацьких землях. В цей час ними володів військовий товариш Антон Силич.
У 1781 р. як власник посполитих у кількості 5-5 вказується Антон Савич (можливо помилка). В цей час у селі жили сотенний хорунжий, козаків виборних 3-5, підпомічників 14-16, їх підсусідків бездворних 2 хати.

Село Товстоліси. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Було у володінні сотників Білоуської сотні Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Стаховича. У кінці ХVІІ ст. земельними угіддями заволодів протопоп чернігівський Микола Синдаровський, який передав їх своєму сину Івану, козаку значковому. Після смерті його землі перейшли до зятя, судді полкового Каневського – Оболонського Василя Васильовича (суддя у 1727-32 рр.). У середині ХVІІІ ст. у Товстолісах було 15 козацьких дворів, в 1781 р. в селі жили осавул сотенний, син значкового товариша, козаків виборних 6-17, підпомічників 6-10, їхніх підсусідків 1-1, артилерійських служителів – 2 хати, підсусідків купця Єнки 3-5, підсусідків капітана чернігівського гарнізону Григорія Курилова 7-2, його приїжджий двір і в ньому підсусідків бездворних 2 хати.

Село Томарівка. Вірогідно, засноване на поч. ХVІІІ ст. суддею полковим Василем Івановичем Томарою. У 1765-67 рр. в селі було 10 селянських дворів. З 1749 р. селом володів чернігівський полковий хорунжий Василь Комаровський.

Село Чернеча Слобода (з 1924 р. – Селянська Слобода). Володіння чернігівського П’ятницького монастиря. Засноване, вірогідно, у І пол. ХVІІІ ст. В 1765-67 рр. у володінні монастиря було 3 селянські двори, у 1781 р. посполитих 37-47, посполитих удови бунчукового товариша Семена Полуботка Настасії 4-4, нащадків померлого значкового товариша Дмитра Красовського 5-5, підсусідків значкового товариша Сокоцького 1-1, виборних козаків 1-1.

Село Чорторийка на р. Свинці (зараз – Малинівка). Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після війни Хмельницького – володіння білоуських сотників Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Стаховича, пізніше – чернігівського полковника Якова Лизогуба. Універсалом від 1710 р. гетьман Іван Скоропадський віддав село у володіння чернігівському городовому отаману Івану Силичу.
У 1765-67 рр. в селі налічувалося 15 козацьких дворів, у 1781 р. жили осавул сотенний, козаків виборних 3-3, підпомічників 10-12, їх підсусідків бездвірних 2 хати, артилерійських служителів 3-5, посполитих судді земського Василя Силича 12-12, осавула сотенного Силича 2-4, підсусідків канцеляриста полкового Григорія Малиновського 1-1.

Село Юріївка на р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Універсалом гетьмана Юрія Хмельницького 1660 року віддане у володіння чернігівському П’ятницькому монастирю.
Цікаві свідчення про одну з мешканок Юріївки Євдокію Сиропарівну, яка була заміжня за священиком села Шибиринівка Семеном Івановичем Молявкою. Отримавши у спадок від чоловіка двори в Масанах, вона у 1726 р. подарувала їх чернігівському кафедральному монастирю, а сама стала черницею П’ятницького монастиря Єлизаветою, у 1744-46 рр. – намісницею монастиря.
У 1736 р. в селі налічувалося 28 козацьких дворів, у 1765-67 рр. – 23 козацькі двори і 18 – селянських, підданих П’ятницького монастиря. У 1781 р. – діяла церква в ім’я Воскресіння Христового, жили священик та два церковники, удова військового товариша, удова отамана сотенного, відставний прапорщик, козаків виборних 5-11, підпомічників 23-28, посполитих П’ятницького монастиря 16-19, судді земського Силича 2-4. На річці Білоус була гребля і млин на 4 кола з 2-ма коморами Любецького Антоніївського монастиря.

Село Ямище – по обох берегах р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Царською грамотою 1661 р. село разом з Сибережжю і Слобідкою Роїською на основі універсалів гетьманів Богдана та Юрія Хмельницьких було віддане канцеляристу Карпу Івановичу Мокрієвичу (у 1688-1690 рр. – суддя полковий). На початку ХVІІІ ст. село перейшло до Василя Івановича Томари (у 1715-1726 рр. – суддя полковий). У 1749 р. дружиною Томари Пелагеєю (у дівоцітві – Болдаківською) Ямище передане чоловікові її онуки, чернігівському хорунжому Василю Комаровському. У 1765-67 рр. у селі було 19 дворів посполитих Комаровського, 1781 р. їх налічувалося 25-31. На річці була гребля і млин на 2 кола з 2-ма коморами.

Село Янівка на р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Перша згадка про село – у поземельних актах гетьмана Юрія Хмельницького під 1659 р., володіння чернігівського П’ятницького монастиря. У 1765-67 рр. в селі 1 козацький та 3 селянські двори, у 1781 р. налічувалося виборних козаків 1-3, підданих монастиря – 33. Після закриття П’ятницького монастиря у 1786 р. село перейшло до казни, а у 1797 р. було пожалуване імператором Павлом Григорію Петровичу Милорадовичу. У ньому в цей час було 44 селян.

Село Яцова (Яцов, Яцев, тепер Новоселівка). Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після вигнання поляків село належало на ранг чернігвським полковникам, першим з яких був Іван Абрамович (1654-1657, 1661 – наказний). У 1765-67 рр. у селі налічувалося 14 козацьких дворів, у 1781 р. жило козаків виборних 1-1, підпомічників 12-16, посполитих Михайла Дуніна-Борковського 15-16, підсусідок міщанина Бардарима 1-1.
Протягом ІІ пол. ХVІІ-ХVІІІ століть козацькою старшиною та можновладцями вздовж річок, особливо р. Білоус, було поставлено багато млинів, при яких працювали і жили посполиті власників. Таким чином, утворилися маленькі хутори. Переважна більшість їх були або об’єднані з більшими селами, або переселені в 1930-ті роки.
Подається список хуторів на території Білоуської сотні за “Обозрением румянцевской описи Малороссии” О.Лазаревського, (Ч., 1866 р.) Опис проводився з 1765 до 1767 р.

Протопопівка – хутір, поселений на куплених землях протопопом Миколою Синдаровським на поч. ХVІІІ ст. Після його смерті – власність сина Івана, значкового козака, а потім – зятя, полкового судді Василя Каневського, кошового обозного Андрія Тризни, вибельського сотника Петра Андрійовича Тризни. Хутір на відстані ½ версти від с. Рогоща на р. Білоус, на якій гребля з двома коморами, на 3 кола. Посполитих 4-4.

Костин хутір судді земського Василя Силича на р. Білоус за 2 версти вгору по річці від с. Кошівки – млинів 2 на 4 кола. Посполитих 1-1.

Остріївський хутір судді полкового Івана Товстоліса на р. Білоус за 1 версту від с. Кошівки, при греблі, на якій 2 комори на 3 кола. Посполитих 1-1.
Богданівка – хутір міщанина чернігівського Дем’яна Гриба, у лісі над р. Білоус поряд із с. Євтуховським Білоусом. У ньому 1 двір, 1 хата.

Кожуховський – хутір бурмистра магістрату Чернігівського, над р. Білоусом, у ньому 1 двір, 1 хата.

Погорільський – хутір магістрату Чернігівського, поряд з х. Кожуховським. На річці Білоус – магістратська гребля на 2 комори і 3 кола. В хуторі підданих магістратських 5-5, підсусідків підкоморія Борковського 1-1, священика Маляревського 1-1.

Хутір бунчукового товариша Матвія Домонтовича при греблі на р. Білоус за 1 версту від с. Н-Білоуса. з двома коморами на 2 кола, (одне коло – нащадків Василя Томари). На хуторі посполитих 1-1.

Подусівка – хутір чернігівського купця Григорія Єнки, за 3 версти від Євтухового Білоуса, під селом Старий Білоус, при млині Романівському Троїцького монастиря на р. Білоус. У хуторі підсусідків 3-3, підданих монастиря 2-2, 3 хати.

Чирвовка – хутір удови сотника Леонтія Бакуринського, на річці Свинка, гребля з 2-ма коморами на 3 кола. Посполитих 1-1.

Рашевка – хутір удови сотника Василя Дзвонкевича Олени, на річці Свинка, гребля з 2-ма коморами на 3 кола. Підсусідків 1-1.

Хутір на острові на р. Десні за ½ версти від Яцева. Належав підкоморію Михайлові Дуніну-Борковському. Посполитих 1-1.

Неданиця – хутір Василя Борковського на р. Десна за 1 версту від Брусилова. Посполитих 1-1.

Селиський – хутір Василя Борковського на р. Десна за 1 версту від Брусилова. Посполитих 1-1.

Хутір при греблі Плоскинній, на дорозі з Чернігова у Глухів, за 5 верст від Брусилова. На річці Замглай гребля з 2-ма коморами на 2 кола. Посполитих Василя Борковського 2-2.

Плоский – хутір Василя Борковського, за 1 версту від Бобровиці. 1 двір, 1 хата.
Кошелівка – хутір Троїцького монастиря, на дорозі з Чернігова до Києва. Посполитих 1-1.

(ИСТОЧНИК: Зайченко В.В. «Село Новий Білоус та його округа")

Статистичні дані про села, які входили до складу Білоуської сотні, за 1924 р.

Назва села, центр с/Ради - Кількість госпо-дарств - Кількість мешканців -Кількість культурно-освітніх закладів
1 Бобровиця, с/Рада, Бобровицька слобода 250 115 1219 500 1. 1 шк., 1 сільбуд., 1 бібл.
2 Березанка 78 411 2. 1 шк.
3 Брусилів, с/Рада 260 1446 3. 1 шк.
4 Березівка 69 328 4. -
5 Биховець-Ольсохівка (Ольхівка) 98 538 5. -
6 Високинь 6. Відсутнє
7 Гучин, с/Рада 162 834 7. 1 шк., 1 лікнеп.
8 Гущин, с/Рада 56 247 8. -
9 Жавинка (Жолвинка) 109 609 9. 1 шк.
10 Жукотки. С/Рада 225 1043 10. -
11 Киселівка 117 550 11. 1 шк.
12 Кошівка 66 316 12. - Підпорядковане Рудківській с/Раді, Довжицького району
13 Лопатин 66 298 13. -
14 Малий Листвен, с/Рада 99 555 14. 1 шк.
15 Мохнатин, с/Рада 54 257 15. -
16 Новий Білоус, с/Рада 214 1010 16. 1 шк.,1 хата-чит., 1 лікнеп. Козлянський район
17 Пижівка 43 220 17.
18 Рижики 118 559 18.
19 Рогоща 25 128 19.
20 Рудка, с/Рада 186 1000 20.
21 Рябці 122 636 21.
22 Свинь 129 632 22.
23 Слобідка 288 1525 23.
24 Старий Білоус, с/Рада 188 867 24.
25 Суличівка, с/Рада 194 1059 25.
26 Сядричі 148 736 26. 1 шк. Підпорядковане Котівській с/Раді
27 Терехівка, с/Рада 105 534 27. 1 шк.
28 Товстоліси 104 540 28. 1 шк.
29 Томарівка 66 331 29. 1 шк.
30 Чернеча Слобода (Селянська Слобода), с/Рада 20 95 30. -
31 Чорторийка (Малинівка) 100 461 31. 1 шк, 1 колбуд, 32. 1 хата-чит.
32 Юр’ївка 135 680 33. 1 шк.,1 лікнеп, 34. 1 хата-чит.
33 Ямище 145 720 35. 1 шк., 1 лікнеп
34 Янівка (приєднане до Рудки) 44 720 36. -
35 Яцов (Яцеве) 85 381 37. 1 шк.

(ИСТОЧНИК: Зайченко В.В. «Село Новий Білоус та його округа")

Новобілоуська метрична книга та її персоналії.
Зайченко В.В.

"На основі пам'ятки із зібрання Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського - метричної книги Свято-Троїцької церкви с. Новий Білоус Чернігівського району - автор розповідає про мешканців найближчої околиці Чернігова, висвітлює окремі аспекти їхнього життя, характеризує соціальні стани і прошарки населення. У додатках вміщені перелік сотенної старшини Білоуської сотні та список мешканців села, згаданих у метричній книзі.

Видання розраховане на науковців та тих, хто цікавиться історією краю XVIII - початку XX століть, генеалогією, демографією тощо."

http://historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=2010

Брусилов, Михайловская церковь

Лазаревский А. СПИСОК ВОДЯНЫХ МЕЛЬНИЦ ЧЕРНИГОВСКОГО ПОЛКА (в 1742 году)
(Записки Черниговского губернского статистического комитета. – Книга 2. – Выпуск 5-6. – Чернигов. – 1872. – С. 99-135.) Ведомость, сочиненная з сотенных рапортов, за силу указа ея И.В. сколко в полку Черниговском мелниц,
на каких реках и с которой войсковая часть собирается, и посколко в год, и куда оной употребляется и
кому войсковия части надани, и равна ль части с казачих и посполитых войсковая собиралась … 1742 года

В сотне БЕЛОУСКОЙ

57. Монастира катедралного черниговского, мелниц три, на реце Белоусе, една в деревне ЖОВНИЦЕ, о двух колах мучних; другая при футоре ПАВЛОВСКОМ, о двух же колах мучних, третая при футоре ЛГОВСКОМ, о четирох колах мучних.
Оние мелници построении того ж монастира катедралного, между землями того ж монастира, еще от владения полского от ксензов езуитов и доминеканов оставшимся, и в катедру черниговскую покойному преосвященному Лазару Барановичу стверженни.

58. В деревне ЖОВВИНЦЕ, мелница на реце Белоусе, на едной гребле з монастирем катедралним черниговским, з другого конца, о дву колах мучних, которая нине состоит во владении протопопа черниговского Григория Максимовича.
Оная мелница по силе грамоти 7183 р. априля 3 дня, надана к церкви соборной черниговской всемилостивого спаса, протопопи тогда бившему Петру Кричевскому с причетники.

59. Бунчукового товарища Василия Лизогуба, мелница на той же реце Белоусе, о дву колах мучних, при селе БЕЛОУСЕ.
Оная мелница куплена гетманшою Скоропадскою, матчехою его Лизогуба, а по разделу с сестрою своею Иулияною, досталась ему Лизогубу.

60. Бунчукового товарища Андрея Дунина-Борковского, мелниц две, една при селе ЕВТУХОВОМ БЕЛОУСЕ, на реке Белоусе, о двох колах мучних; другая при деревне СВИНЕ, при футоре его ж, Барковского, на реке Свинце, о едном коле мучном.

61. В селе ЕВТУХОВОМ БЕЛОУСЕ, на другой гребле, одна мелница, о двох колах мучних, во владении едного камня войскового канцеляриста Павла Мокриевича. Другий же камень вишпоказанной мелници удовствуючой Марии Михайловской да бунчуковой удовствуючой Любовии Ефремовой Мокриевичовой.
Оним камнем владел прадед его Карп Мокриевич, також и он, Павел Мокриевич, владеет по поссесии и по грамотам 7175 году мес. февраля 2 дня и 7198 году мес. сентября 3 дня.

62. Троецкого черниговского Илленского монастира, на реке Белоусе мелниц две, низшее гребле, прозиваемой Павловской, при оном хуторе РОМАНОВСКОМ в двох колах мучних, другая при деревне ГУЩИНЕ, о двох же колах мучних.

63. Владения маистрату Черниговского, при футоре ПОГОРЕЛКАХ, мелница на реке Белоусе, о двух колах мучних.

64. Удовствуючой судииной черниговской Пелагеи Василиевой Томариной, мелница, на той же реке Белоусе, о двох колах мучних, при деревне КОШОВКУ.
Оная мелница фундованна на их власних землях от Семена Болдаковского деда, Петраша дяде, за владения Болдаковского отца.

65. Монастиря девичого черниговского, мелниц чтири; една мелница на реке Белоусе, при деревне КАШОВЦЕ, о трох колах мучних; другая мелница об едном коле, вишше села РУДКИ, на реке Рудки; третая мелница об едном же коле мучном, в деревне ЯНОВЦЕ; четвертая мелница в селе РУДЦЕ о едном же коле мучном.
Оними мелницами владеет тот монастир девичий по наддаче от гетмана Хмелницкого.

66. Войскового канцеляриста Василия Силича, мелниц две, една на реке Белоусе о двох колах мучних, под деревню РИЖКИ; другая в деревне ТЕРЕХОВЦЕ, о двох же колах мучних, на реке Свине.
Оними владеет Василий Силич, по универсалам от гетмана Самойловича, Мазепи и Скоропадского, деду его Остапу Силичу.

67. Монастира Антониевского Любецкого, мелница, на той же реке Белоусе, в селе ЮРЕВЦЕ, о двох колах мучних.

68. Монастира Елецкого черниговского, на оной же реке Белоусе, мелница, о двох колах, под футором РОГОЖСКОМ, прозиваемий Старорижоском.
Оная мелница досталась в тот Елецкий монастир по легации от обозного Василия Борковского.

69. Бунчукового товарища Ивана Туранского, на той же реке мелница о двох колах мучних, прозиваемая Кулажинская, в слободци ПРОТОПОПОВКИ.
Оная мелница досталась ему Ивану Туранскому, от отца его Николая Синдаровского, протопопи черниговского, отцеви же его попу по купли.

70. В селе ГУЧИНЕ войсковых товарищей Ивана и Павла Мокриевичов, на реке Белоусе, мелница одна, о двух колах мучних.
Оная мелница устроеная предком их Мокриевичов, Станиславом Кохановским, по привилегиям короля польского Владислава ему, Кохановскому, данном, да по виправленном от гетмана Виговского универсале, которую мелницу он предок Кохановский зятеви своему Карпу Мокриевичу, прадеду их, писменною легациею ствердил.

71. Значкового товарища Ивана Климовича, з братами его мелница на той же реке о двох колах мучних при селе ЛИСТВЕНЕ.

72. Владения бунчукового товарища Андрея Полуботка, мелница на реке Свине, при урочище Пласкиновском.

73. В деревне БИХОВЦЯХ, владения войскового товарища канцеляриста Павла Мокриевича, мелница на реке Белоусе, о едном коле мучном.

74. При футоре ОСТРИЕВСКОМ, владения удовствуючой Остриевской, мелница одна, о двох колах мучних.

75. При футоре ЮРОВСКОМ, на реке Белоусе, мелница одна, о двох колах мучних, владения Николая Мокриевича.

76. В селе ЛИСТВЕНЕ, бунчукового товарища Григория Лизогуба, мелница една, о двух колах, на другой гребле.

77. В селе ЛОПАТИНЕ, на реке Свине, мельница одна, о двох колах мучних, владения обозного енералного Якова Лизогуба.