БЕЛОУСКАЯ сотня

Село Ольсохівка (Ольсох, Ольсовка) на р. Білоус. Засноване на поч. ХVІІІ ст. на куплених грунтах значковим товаришем Чернігівського полку Пантелеймоном Мокрієвичем. У 1765-67 рр. селом володів підсудок земський Василь Силич, в 1781 р. – жило 9-10 посполитих Силича .

Село Пижівка на р. Білоус, поряд з с. Рогоща. Перша згадка про село відноситься до 1675 р. У сер. ХVІІІ ст. в селі було козацьких дворів 2 і селянських – 2. Володіння П’ятницького монастиря.
У 1781 р. у Пижівці був приїжджий двір Єлецького монастиря. Жило виборних козаків 2-4, посполитих монастиря – 4-4.

Село Рижики на р. Білоус. Засноване не пізніше ІІ чв. ХVІІ ст. Належало чернігівському П’ятницькому монастирю за указом гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. У 1667 р. указом царя Олексія Михайловича підтверджено цю власність і віддано млин на 1 коло, що був у селі, та млин на 1 коло за селом Рижики на р. Білоус.
Універсалом гетьмана Івана Самойловича за 1673 р. млин на р. Білоус під селом Рижики було дозволено ставити дочці Івана Домонтовича, судді військового генерального. У 1781 р. у селі було посполитих чернігівського П’ятницького монастиря 3-4, посполитих любецького Антонієвського монастиря 2-2, синів хорунжого Івана Андрійовича Товстоліса (у 1725 р. – білоуський сотник) 9-12, жило козаків виборних 3-5, підпомічників 22-28, підсусідків підсудка чернігівського Силича 1-1. Хорунжий полковий Іван Товстоліс мав у селі приїжджий двір.

Село Рогоща на р. Білоус. Поселення давнє, при поляках належало до Любеча, у 1587 р. належало княгині Агаті Котурницькій. Чернігівський війт Якимович у 1680 р. розповідав про власників Рогощі, що ще перед війною Хмельницького держав село Рогощу між селом Рижиками та селом Ямищами пан Оранський, підсудок земський чернігівський.
Під час війни село належало шляхтичу Семену Болдаківському, за сином якого, козаком полку Чернігівського Василем Болдаківським (у 1671 р. – наказний полковник, у 1673 р. – суддя полковий, до 1660 р. – сотник білоуський) село це було підтверджене універсалом Юрія Хмельницького 1660 р. В універсалі написано: ”…ознаменуемъ иж Василь Семеновичъ Болдаковскій козакъ полку черньговского показовалъ намъ право полское 1587 году мъсяца марта 14 за рукою Миколая Лосятинского державци любецкого и другихъ руками виданное и грунта рогосские еще з за держави полской разграничаючое помежъ Събережъ и Хмельницею по отцу его на грунта рогоскіе доставшоеся, просячи собь на то нашого листу”.
У травні 1659 р. село Рогощу польський король Ян Казимір грамотою віддав Федору Сулимі, але ця грамота вже не мала юридичної сили. За твердженням Федора Сулими село на поч. ХVІІ ст. належало його батьку, Івану Сулимі, відомому розорителю Кодака, і називалося Городище. В акті короля село називається “Рогоща альбо Городище”. Урочище “Сулимівщина” згадується під 1587 роком.
Рогоща лишилася у володінні Василя Болдаківського та його синів Андрія, канцеляриста Генеральної військової канцелярії та значкового козака (ім’я невідоме). Оскільки сини Василя Болдаківського не згадуються серед козацької старшини, можливо, вони загинули або померли. З онукою В. Болдаківського Пелагеєю одружився дворянин гетьмана Івана Самойловича Василь Томара, після смерті якого Пелагея віддала свої володіння чоловіку своєї онуки, чернігівському полковому хорунжому Василю Івановичу Комаровському (після 1763 р. – бунчуковий товариш). У середині ХVІІІ ст. все село, крім 1-го козацького двору, належало йому. В цей час у селі діяла дерев’яна церква Успіння Богородиці. У 1781 р. в селі був будинок Василя Комаровського на дев’ять покоїв, в якому жив господар з родиною. Жили 1 церковник, козаків – підпомічників 2-2, посполитих Комаровського 18-20, бездвірних –3.

Село Рудка на р.Струга (притока р.Бичалки). Біля Рудки виявлено ряд поселень і курганів періоду Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.) та поселення VI-IV ст. до н.е.
Засноване село не пізніше ІІ чв. ХVІІ ст. Вперше згадується в універсалі гетьмана Юрія Хмельницького 1660 р. про пожалування сіл Мохнатина, Юр’ївки та Рудки чернігівському П’ятницькому монастирю.
У 1736 р. в селі Рудка з “деревнями” проживало 34 козацькі родини, у 1765-67 рр. – 11 козацьких родин і 28 селянських – підданих П’ятницького монастиря. В цей час (1759-64) тут збудовано дерев’яну Георгіївську церкву, існував приїжджий двір монастиря. Проживали священик, два церковники, козаків виборних 3-3, підпомічників 8-11, посполитих монастиря 38-49.

Село Рябці на р. Жабка. Засноване, вірогідно, близько сер.ХVІІ ст. Після закінчення війни Хмельницького в селі жили тільки козаки. Пізніше білоуський сотник Андрій Романович Товстоліс (сотн. в 1694, 1732 рр.) скупив частину козацьких земель, які передав своїм нащадкам. Один з них - полковий хорунжий Іван Товстоліс жив у Рябцях. У 1781 р. в селі був приїжджий двір на 4 хати судді полкового Івана Товстоліса (у книзі В.Кривошеї “Українська козацька старшина” серед суддів не згадується). Жили отаман сотенний, козаків виборних 2-5, підпомічників 4-11, підсусідків Товстоліса 1-2.

Село Свин (Свинь) на р. Мала Домаха біля озера Домаха.
Належало на уряд войта Чернігівського магістрату. Першим войтом, який володів селом, був Степан Отрохович. Село було віддане йому у 1661 р. Можна припустити, що село засноване не пізніше сер. ХVІІ ст. Згодом селом володіли війти Якимович, Болбаш, Никифор Шарий, Федір Лопата. У середині ХVІІІ ст. в селі було 13 козацьких та 13 селянських дворів, у 1781 р. – козаків виборних 1-3, підпомічників 10-20, посполитих на уряд війта 12-18, підсусідків військового товариша Михайла Доморки 1-1.

Село Слобідка на р. Суха Рудка. У 1765-67 рр. – володіння П’ятницького монастиря. В селі в цей час було 2 козацькі двори і 30 – селянських.

Село Старий Білоус на р. Білоус. Відоме з літопису під 1148 р. як Боловосъ. Під назвою Старий Білоус згадується в акті 1648 р., яким “Анастасия Ярославна, по первому браку Игната Савинкова, а по второму супруга Самуила Мощезинского, продала мельницу в Ст.Белоусе, называемую Демидовскою”. Гетьманськими універсалами 1661, 1672 рр. село затверджене за чернігівським Іллінським монастирем, як давня власність його. З 1701 р., крім монастиря, частиною села володів Іван Силич, частиною – чернігівський бурмистер.
У сер. ХVІІІ ст. в Старому Білоусі було 8 козацьких дворів. Селянські двори належали Троїцькому монастирю, бунчуковому товаришу Василю Лизогубу, що купив землі у війта Степана Отроховича, якому були дані грамотою 1690 р. Були тут і володіння військового товариша Антона Силича, які дісталися йому від Аникія Силича, полковника чернігівського (1657-1663).
У 1791 р. в Старому Білоусі жив бунчуковий товариш Антон Силич у будинку на 6 покоїв, священик (була Свято-Духівська церква), церковник, козаків виборних 2-3, підпомічників 3-5, посполитих Троїцького монастиря 11-12, посполитих бунчукового товариша Силича 10-10, посполитих надвірного радника Селецького 6-6, підсусідків різночинських 4-8. У 1790 р. в селі жили 381 чоловік та 372 жінки.

Село Суличівка на р. Глинянці. При поляках село перебувало у власності Яциничів, потім взяте у посаг ловчим новгород-сіверським Борисом Грязним. Універсалом 1657 р. гетьман Богдан Хмельницький затвердив Суличівку за удовою Грязного Катериною Борисівною Грязною, яка передала її дочці Марині при її одруженні з Костянтином Мазапетом. У них Суличівку відібрав чернігівський полковник Василь Андрійович Дунін-Борковський і віддав Павлу Товстолісу. Після смерті Товстоліса у 1682 р. село повернуте нащадку Яциничів, після смерті якого у 1696 р. полковником Яковом Лизогубом віддане зятю Яцинича, генеральному хорунжому Прокопу Семеновичу Якубенку. У 1709 р. гетьман Іван Скоропадський забрав володіння у вдови Якубенка і віддав своєму брату Павлу, але потім повернув.
У середині ХVІІІ ст. село належало Василю Добронизькому. В цей час у селі було 6 козацьких дворів, 13 бездворних хат, селян - 79 чоловік і 85 жінок.

Село Сядричі (зараз Деснянка) неподалік р.Титова Річка. Тут здавна селилися люди. Археологи відкрили у 1976 р. поселення ХІ-ХІІІ ст. на північно-східній околиці села, розрізане залізничною лінією Чернігів-Гомель на східну і західну частини. У північно-західній частині поселення відкрито 14 будівель і 10 господарських ям. Три будівлі мали виробничий характер. Тут виявлено металеві шлаки, крицю, сліди залізоплавильних горнів, ковальські зубила, пробійники, точильні бруски. Багато знайдено речового матеріалу.
Село засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після вигнання поляків знаходилося в ранговому володінні білоуських сотників Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Товстоліса, від яких було відібране полковником чернігівським Яковом Лизогубом і було у його володінні до 1701 р. Цього року Сядричі були віддані гетьманом Мазепою Василю Івановичу Томарі, сотнику вибельському (у 1715-1726 рр. – суддя полковий). У 1749 р. удова Томари Пелагея (у дівоцтві – Болдаківська) передала володіння в Сядричах чоловікові своєї онуки Катерини, чернігівському полковому хорунжому Василю Комаровському.
У 1781 р. в селі жило: козаків виборних 6-16, підпомічників 14-22, посполитих Комаровських 14-19, володіння полкового обозного Тризни 2-3, монастиря Єлецького 1-1, підсусідків 2-2.

Село Терехівка на р.Свинці. Біля села виявлено поселення епохи бронзи, ранньозалізного віку (2 тис. до н.е. – VI-III ст. до н.е.) та періоду Київської Русі (XI-XIII ст.).
Терехівка заснована не пізніше І пол. ХVІІ ст., вірогідно, Адамом Киселем. Після Визвольної війни село було віддане на ранг білоуських сотників. Ним володіли сотники Павло Товстоліс, Юрій Затиркевич, Андрій Стахович, а також значковий козак Ісайя. Після Ісайї селом володів чернігівський полковник Яків Лизогуб, який віддав свої володіння Івану Силичу, чернігівському городовому отаману.
У середині ХVІІІ ст. в селі налічувалося 17 козацьких дворів і 4 селянські. Селянські належали Силичам, якими були поселені на скуплених козацьких землях. В цей час ними володів військовий товариш Антон Силич.
У 1781 р. як власник посполитих у кількості 5-5 вказується Антон Савич (можливо помилка). В цей час у селі жили сотенний хорунжий, козаків виборних 3-5, підпомічників 14-16, їх підсусідків бездворних 2 хати.

Село Товстоліси. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Було у володінні сотників Білоуської сотні Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Стаховича. У кінці ХVІІ ст. земельними угіддями заволодів протопоп чернігівський Микола Синдаровський, який передав їх своєму сину Івану, козаку значковому. Після смерті його землі перейшли до зятя, судді полкового Каневського – Оболонського Василя Васильовича (суддя у 1727-32 рр.). У середині ХVІІІ ст. у Товстолісах було 15 козацьких дворів, в 1781 р. в селі жили осавул сотенний, син значкового товариша, козаків виборних 6-17, підпомічників 6-10, їхніх підсусідків 1-1, артилерійських служителів – 2 хати, підсусідків купця Єнки 3-5, підсусідків капітана чернігівського гарнізону Григорія Курилова 7-2, його приїжджий двір і в ньому підсусідків бездворних 2 хати.

Село Томарівка. Вірогідно, засноване на поч. ХVІІІ ст. суддею полковим Василем Івановичем Томарою. У 1765-67 рр. в селі було 10 селянських дворів. З 1749 р. селом володів чернігівський полковий хорунжий Василь Комаровський.

Село Чернеча Слобода (з 1924 р. – Селянська Слобода). Володіння чернігівського П’ятницького монастиря. Засноване, вірогідно, у І пол. ХVІІІ ст. В 1765-67 рр. у володінні монастиря було 3 селянські двори, у 1781 р. посполитих 37-47, посполитих удови бунчукового товариша Семена Полуботка Настасії 4-4, нащадків померлого значкового товариша Дмитра Красовського 5-5, підсусідків значкового товариша Сокоцького 1-1, виборних козаків 1-1.

Село Чорторийка на р. Свинці (зараз – Малинівка). Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після війни Хмельницького – володіння білоуських сотників Павла Товстоліса, Юрія Затиркевича, Андрія Стаховича, пізніше – чернігівського полковника Якова Лизогуба. Універсалом від 1710 р. гетьман Іван Скоропадський віддав село у володіння чернігівському городовому отаману Івану Силичу.
У 1765-67 рр. в селі налічувалося 15 козацьких дворів, у 1781 р. жили осавул сотенний, козаків виборних 3-3, підпомічників 10-12, їх підсусідків бездвірних 2 хати, артилерійських служителів 3-5, посполитих судді земського Василя Силича 12-12, осавула сотенного Силича 2-4, підсусідків канцеляриста полкового Григорія Малиновського 1-1.

Село Юріївка на р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Універсалом гетьмана Юрія Хмельницького 1660 року віддане у володіння чернігівському П’ятницькому монастирю.
Цікаві свідчення про одну з мешканок Юріївки Євдокію Сиропарівну, яка була заміжня за священиком села Шибиринівка Семеном Івановичем Молявкою. Отримавши у спадок від чоловіка двори в Масанах, вона у 1726 р. подарувала їх чернігівському кафедральному монастирю, а сама стала черницею П’ятницького монастиря Єлизаветою, у 1744-46 рр. – намісницею монастиря.
У 1736 р. в селі налічувалося 28 козацьких дворів, у 1765-67 рр. – 23 козацькі двори і 18 – селянських, підданих П’ятницького монастиря. У 1781 р. – діяла церква в ім’я Воскресіння Христового, жили священик та два церковники, удова військового товариша, удова отамана сотенного, відставний прапорщик, козаків виборних 5-11, підпомічників 23-28, посполитих П’ятницького монастиря 16-19, судді земського Силича 2-4. На річці Білоус була гребля і млин на 4 кола з 2-ма коморами Любецького Антоніївського монастиря.

Село Ямище – по обох берегах р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Царською грамотою 1661 р. село разом з Сибережжю і Слобідкою Роїською на основі універсалів гетьманів Богдана та Юрія Хмельницьких було віддане канцеляристу Карпу Івановичу Мокрієвичу (у 1688-1690 рр. – суддя полковий). На початку ХVІІІ ст. село перейшло до Василя Івановича Томари (у 1715-1726 рр. – суддя полковий). У 1749 р. дружиною Томари Пелагеєю (у дівоцітві – Болдаківською) Ямище передане чоловікові її онуки, чернігівському хорунжому Василю Комаровському. У 1765-67 рр. у селі було 19 дворів посполитих Комаровського, 1781 р. їх налічувалося 25-31. На річці була гребля і млин на 2 кола з 2-ма коморами.

Село Янівка на р. Білоус. Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Перша згадка про село – у поземельних актах гетьмана Юрія Хмельницького під 1659 р., володіння чернігівського П’ятницького монастиря. У 1765-67 рр. в селі 1 козацький та 3 селянські двори, у 1781 р. налічувалося виборних козаків 1-3, підданих монастиря – 33. Після закриття П’ятницького монастиря у 1786 р. село перейшло до казни, а у 1797 р. було пожалуване імператором Павлом Григорію Петровичу Милорадовичу. У ньому в цей час було 44 селян.

Село Яцова (Яцов, Яцев, тепер Новоселівка). Засноване не пізніше І пол. ХVІІ ст. Після вигнання поляків село належало на ранг чернігвським полковникам, першим з яких був Іван Абрамович (1654-1657, 1661 – наказний). У 1765-67 рр. у селі налічувалося 14 козацьких дворів, у 1781 р. жило козаків виборних 1-1, підпомічників 12-16, посполитих Михайла Дуніна-Борковського 15-16, підсусідок міщанина Бардарима 1-1.
Протягом ІІ пол. ХVІІ-ХVІІІ століть козацькою старшиною та можновладцями вздовж річок, особливо р. Білоус, було поставлено багато млинів, при яких працювали і жили посполиті власників. Таким чином, утворилися маленькі хутори. Переважна більшість їх були або об’єднані з більшими селами, або переселені в 1930-ті роки.
Подається список хуторів на території Білоуської сотні за “Обозрением румянцевской описи Малороссии” О.Лазаревського, (Ч., 1866 р.) Опис проводився з 1765 до 1767 р.

Протопопівка – хутір, поселений на куплених землях протопопом Миколою Синдаровським на поч. ХVІІІ ст. Після його смерті – власність сина Івана, значкового козака, а потім – зятя, полкового судді Василя Каневського, кошового обозного Андрія Тризни, вибельського сотника Петра Андрійовича Тризни. Хутір на відстані ½ версти від с. Рогоща на р. Білоус, на якій гребля з двома коморами, на 3 кола. Посполитих 4-4.

Костин хутір судді земського Василя Силича на р. Білоус за 2 версти вгору по річці від с. Кошівки – млинів 2 на 4 кола. Посполитих 1-1.

Остріївський хутір судді полкового Івана Товстоліса на р. Білоус за 1 версту від с. Кошівки, при греблі, на якій 2 комори на 3 кола. Посполитих 1-1.
Богданівка – хутір міщанина чернігівського Дем’яна Гриба, у лісі над р. Білоус поряд із с. Євтуховським Білоусом. У ньому 1 двір, 1 хата.

Кожуховський – хутір бурмистра магістрату Чернігівського, над р. Білоусом, у ньому 1 двір, 1 хата.

Погорільський – хутір магістрату Чернігівського, поряд з х. Кожуховським. На річці Білоус – магістратська гребля на 2 комори і 3 кола. В хуторі підданих магістратських 5-5, підсусідків підкоморія Борковського 1-1, священика Маляревського 1-1.

Хутір бунчукового товариша Матвія Домонтовича при греблі на р. Білоус за 1 версту від с. Н-Білоуса. з двома коморами на 2 кола, (одне коло – нащадків Василя Томари). На хуторі посполитих 1-1.

Подусівка – хутір чернігівського купця Григорія Єнки, за 3 версти від Євтухового Білоуса, під селом Старий Білоус, при млині Романівському Троїцького монастиря на р. Білоус. У хуторі підсусідків 3-3, підданих монастиря 2-2, 3 хати.

Чирвовка – хутір удови сотника Леонтія Бакуринського, на річці Свинка, гребля з 2-ма коморами на 3 кола. Посполитих 1-1.

Рашевка – хутір удови сотника Василя Дзвонкевича Олени, на річці Свинка, гребля з 2-ма коморами на 3 кола. Підсусідків 1-1.

Хутір на острові на р. Десні за ½ версти від Яцева. Належав підкоморію Михайлові Дуніну-Борковському. Посполитих 1-1.

Неданиця – хутір Василя Борковського на р. Десна за 1 версту від Брусилова. Посполитих 1-1.

Селиський – хутір Василя Борковського на р. Десна за 1 версту від Брусилова. Посполитих 1-1.

Хутір при греблі Плоскинній, на дорозі з Чернігова у Глухів, за 5 верст від Брусилова. На річці Замглай гребля з 2-ма коморами на 2 кола. Посполитих Василя Борковського 2-2.

Плоский – хутір Василя Борковського, за 1 версту від Бобровиці. 1 двір, 1 хата.
Кошелівка – хутір Троїцького монастиря, на дорозі з Чернігова до Києва. Посполитих 1-1.

(ИСТОЧНИК: Зайченко В.В. «Село Новий Білоус та його округа")

Село Білоус та його округа (zip)

Галушко О.Є. Білоуська сотня Чернігівського полку (друга половина XVII – XVIII ст.)