severinn написал:
[q]
Фамилия Кудренко (земяне Подолии и Киевской земли) фиксируется еще в середине 16 века (М.С.Грушевский. История Украины-Руси). [/q]
Прізвища з формантом “енк-о” — українська класика
На сьогодні тільки в одиноких випадках можна уявити ситуацію, коли може з’явитися нове українське прізвище з формантом “енк-о”. Наприклад, у наступному випадку:
Нове українське прізвище з формантом “енк-о” може з’явитися тоді, якщо носій уже існуючого прізвища додасть або “викине” котрусь букву заради його мелодійнішого звучання. Коли ж виникне бажання відкинути “зайву” букву “в” у таких прізвищах, як “Василенков”, “Петренков”, — подібна дія не вплине на загальний склад словника українських прізвищ. Бо ж Василенко чи Петренко у ньому вже є. Тому і маємо право стверджувати: прізвища з формантом “енк-о” — українська класика.
Занесення у писемний обіг форми форманту “-енк-о”, притаманного тільки українському прізвищу, дослідники фіксують записами ще у 1388 році. Такі записи (“патронім + формант “-енк-о”) знаходять, зокрема, у латино-польських писемних пам’ятках західно-українських земель. [1]
А це значить, що вже того часу виникала потреба записувати українців не тільки за іменем, а й по-батькові (формант називає особу, яка є сином). В інших випадках, записували за місцем народження, коли топонім ставав уточнюючим прикметником-прізвиськом.
Іншими словами, записи “по-батькові” з формантом “-енк-о” викликані були тим, що українці не княжого роду (на що, власне, і вказувала саме така форма форманта) активно проявляли себе у політичному, військовому, економічному житті тогочасної міждержавної географічно-політичної карти. І, звичайно, при цьому потрібно було офіційно записувати факти їхнього переміщення, занесення імен до офіційних документів.
У всякому разі, згадування у письмових джерелах “княжих” суфіксів “-ич”, “-ович” (“-евич”), і форманта “-енк-о” ледве чи не в одному історичному відрізку часу, каже: мова племен, що входили до складу Київської Русі, “неквапно” перетекла в українську мову. Тому і не дивна увага дослідників до походження форманта “-енк(о)”.
А те, що “княжі” суфікси походять ще від праслов’янського форманта “-itjь”, каже: вони належать до найдавнішого синтетичного засобу вираження спорідненості у слов’ян. [2]
При цьому, як зазначає С.Ілчев, суфікс “-ич” завжди був патронімним і вказував на походження від кого і ніколи не був непатронімним, тобто не вказував на походження звідки, хіба що лише у якихось пізніх новотворах. [3]
Та повернемося до форманта “-енк-о”. Про інші українські форманти та прізвищеві суфікси буде окрема розмова.
А.Степович висловлює думку, що це були скам’янілі кличні відмінки від зменшених слів на “-енок”. [4]
В.Сімович повязує виникнення форманта із формами середнього роду здрібнілих прикметників на “-еньк-ий” шляхом “-енкъ> -енькъ> -енько> -енко” [3].
С.Бевзенко стверджує, що за походженням формант “-енк(о)” сягає давнього демінутивного суфікса “-еньк-“ [4].
Ще є думка, що, можливо, на поширеність форманта “-енк(о)” мали вплив форми на “-к(о)”, які в староукраїнській мові XIV-XVI століть були надзвичайно поширеними [5] та мали зменшувальне означення. Тобто, первісно формант “-енк(о)” тільки вказував на малих, недорослих істот: бондаренко — первісно “малий бондар”, “син бондаря” [6].
Більшість дослідників стверджують: розвиток форманта “-енк-о” для означення “по-батькові” почав закріплювався вже протягом XIV-XV ст.
У пам'ятках XVI ст. патроніми з формантом “-енко” локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зустрічаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення на “-енк-о” уже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Східної України.
Цілком справедливо вважається, що найвищої продуктивності серед усіх українських антропонімічних формантів, — “-енк(о)” набув у середині XVII столітті під час складання “Реєстру всього війська Запорізького 1649 року”. Адже в Реєстрі фіксація форманта “-енк-о” у списках переважає.
Скажемо, за підрахунками дослідників, у реєстрі Київського полку патроніми з формантом “-енк-о” становлять 60 % від усього складу внесених козаків. Подібне спостерігалося і в інших полках. У чому можна пересвідчитися кожному, кому заманеться їх порахувати в опублікованих списках сотень. [7]
На думку істориків, це сталося через те, що до реєстрів записувались переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без форманта “-енк-о”. Для останніх, у якості патроніма, виступало або прізвисько, або професія.
Література
1. Шеремета С.В. Антропоніміка Пн. Тернопільщини. Рукопис дис. … канд. філол. наук. — Тернопіль. — 2002. С. 77.
2. Słownik prasłowiąski. — Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdansk, 1974. — T. 1-2.
3. Илчев С. Увод. Лични имена // Речник на личните и фамилни имена у българите. —
София, 1969. — С. 9-37. София, 1969. — С. 9-37.
4. Степович А. Заметки о происхождении и склонении малоруских фамилий// Философские записки. — Воронеж, 1882. — С. 5.
5. Сімович В. Як наголошувати наші прізвища на -енко?// Onomastica. Мовознавчі статті (антропонімія). — Вінніпег, 1967. - №34. С. 14.
6. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси зі словозміни та словотвору. — Ужгород, 1960. С. 116.
7. Реєстр Війська Запорозького 1649 р. зберігається в РДАДА у зібранні рукописів Ф. Ф.Мазуріна (ф. 196, оп. 1, их пспр. 1691) у вигляді рукописної книги, формат якої 312 х 192 мм.
8. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). К., 1993. С. 112.
9. Масенко Л.Т. Українські імена і прізвища. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1990. С. 24.
