hgv
Долгожитель форума
 Харьков. обл. Сообщений: 776 Регистрация: 2011 Рейтинг: 472
|
3 октября 12:39
Наверх
##
УДК 930.1 (477.6): 314 «18/19»
А. В. Гедьо
ІНОЗЕМНІ КОЛОНІСТИ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я КІНЦЯ XVIII – ХІХ ст.: АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКИХ АРХІВОСХОВИЩ
На основе источниковедческого анализа материалов фондов архивных учреждений Украины исследованы причины, особенности и последствия миграционных процессов, которые обусловили создание общин иностранных колонистов в Северном Приазовье на протяжении последней четверти XVIII – ХІХ в. Дана характеристика архивных источников, которые реконструируют развитие иностранных колоний с учетом эволюционных изменений и особенностей.
Сьогодні досить актуальним є завдання всебічного і неупередженого вивчення, ліквідації так званих «білих плям» та очищення наших знань від певних історичних стереотипів, що склалися в минулі десятиліття. Достовірна історична інформація, її об’єктивний і науковий аналіз дадуть можливість глибше осмислити і врахувати попередній досвід взаємовідносин між нашими народами, необхідний для прогнозування їх майбутнього взаємовигідного співробітництва. В цьому контексті, зокрема, окремого наукового дослідження вимагає питання історії іноземних колоністів Україні, їх розселення в різних її регіонах, господарська діяльність, духовне життя, стосунки з українцями та впливу на суспільно-економічний розвиток нашої країни. Відтворити ці процеси допомагають джерела, які зберігаються в українських архівосховищах.
Господарська діяльність колоністів, їхнє самоврядування регламентувались «Уставом о колониях иностранцев в России». Колоністами визнавалися лише ті особи та сімейства, котрі осідали на
державних, приватних чи куплених землях у вигляді хліборобів чи ремісників, які обслуговували землеробську справу [1].
Нарощуванню маси документів і матеріалів, що становлять потенційну джерельну базу дослідження історії іноземних колоній Північного Приазов’я, сприяли такі обставини: 1) висока ступінь
бюрократизації справи управління в Російській імперії взагалі; 2) розміщення колоністів і влаштування їхнього побуту обросло особливо потужним адміністративним апаратом, оскільки, по-перше,
цей процес був багато в чому штучним і вимагав додаткових коштів і зусиль з боку уряду, щоб бути впровадженим усупереч численним реаліям життя;
по-друге, іноземні колоністи були більш вимогливими до влади, ніж місцеве населення і часто подавали скарги до владних структур; 3) іноземні колоністи мали відносно високий рівень грамотності, завдяки чому до нас дійшли не тільки добре впорядковане та змістовно насичене діловодство.
У фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (далі – ЦДІАК України) зберігаються матеріали з історії освоєння іноземними колоністами Північного Приазов’я, відомості про господарський розвиток зазначених територій. Особливу увагу привертають відомості про діяльність землевпорядних комісій, до повноважень яких відносився розподіл земель та надання позик і підйомних для облаштування іноземних колоністів.
Так, фонд «Губернські межові експедиції» склада-
ється з документів двох межових експедицій: Азов-
ської (фонд 1976) та Новоросійської (фонд 1966).
Дані фонди зберігають фрагментарні відомості про
вирішення земельного питання між колоністами та
урядом. Аналіз матеріалів межових експедицій
Азовської та Новоросійської губернії кінця ХVIII
століття надає можливість певною мірою підтвер-
дити гіпотезу про мотивацію іноземної колонізації
Півдня Росії як доцільної політики облаштування
малозаселених, майже вільних степових земель.
Проте, аналіз документів початку ХIХ ст. свідчить,
що земельне питання Південного регіону визнача-
ється наявним дефіцитом придатної до землеробст-
ва землі.
Матеріали щодо господарського та суспільного
розвитку колоністського суспільства південного
регіону Росії зберігаються у багатьох фондах
ЦДІАК України, однак, вони представлені в кон-
тексті загального соціально-економічного розвит-
ку південних губерній Російської імперії. Так,
фонд 12 «Міністерства землеробства» включає ін-
формацію про загальний стан земельного фонду,
орендні платежі, види сівозміни, галузі виробниц-
тва, торгівельні стосунки. Загальні інструкції, на-
приклад, по шовківництву для південних регіонів
мали неупереджене значення й для колоністського
суспільства Північного Приазов’я, де цей вид гос-
подарської діяльності був поширений [2].
Надзвичайно цінним для дослідження історії
самоврядування Північноприазовської грецької
громади є фонд 1576 (Маріупольський грецький
суд), який містить 54 справи та зберігає документи
з діяльності даного органу грецького самовряду-
вання. Ці матеріали дозволяють відтворити основ-
ні напрямки діяльності Маріупольського грецько-
го суду, дослідити питання щодо ведення діловод-
ної справи та відповідального виконання покладе-
них на нього зобов’язань.
У цілому аналіз справ ЦДІАК України надає
можливість ознайомитися з проблемами облашту-
вання, управління, економічного та соціального
розвитку іноземних колоній Північного Приазов’я.
Багато інформації про іноземних колоністів збері-
гається в обласних державних архівах України. Серед
них виділяються матеріали фондів держархіву Оде-
ської області, які зберігають цінну інформацію
про структуру управління, соціальний та економі-
чний розвиток колоністського суспільства Північ-
ного Приазов’я. Одним з основних джерел для
аналізу процесу заселення й адаптації іноземних
колоністів стали документи Піклувального коміте-
ту про іноземних поселенців Південного краю Ро-
сії (Ф. 6), перетвореного у 1818 році з Новоросій-
ської опікунської контори. Більша частина даних
документів є дублікатами матеріалів, які офіційно
надсилалися до Санкт-Петербурга, тому у фонді
зберігаються переважно копії: царські маніфести,
укази Сенату, інструкції, циркуляри та розпоря-
дження міністерств із питань колонізації Півдня
Росії. Особливий інтерес для дослідника станов-
лять справи про становище колоній, економічні
стосунки, спадкування, переселення до інших ко-
лоній, рееміграцію. Дані матеріали надають мож-
ливість ознайомитися з особливостями облашту-
вання, адаптації та економічного стану колоністів
залежно від політичних умов і під впливом навко-
лишнього оточення. Динаміку економічного розвит-
ку репрезентовано низкою систематичних рапортів і
звітів наглядачів колоній губернському керівництву.
У фонді управління новоросійського і бессарабсь-
кого генерал-губернатора держархіву Одеської обла-
сті, у відомстві якого перебували всі місцеві, цивільні
ті військові установи, зберігається багато матеріа-
лів про заселення Північного Приазов’я, видачу грошо-
вої допомоги переселенцям, листування про продов-
ження пільгових строків, відомості про час заснуван-
ня населених пунктів, статистичні відомості про на-
селення регіону [3]. Це в основному контракти про
найом земельних маєтків, дозвіл на відкуп питних за-
кладів, розгляд скарг колоністів.
Багато документів з фондів «Олександрівська
міська ратуша» та «Олександрівське повітове каз-
начейство» держархіву Запорізької області [4] мі-
стять цінну інформацію про основні види діяльності
іноземних колоністів Північного Приазов’я впро-
довж кінця ХVIII – ХІХ століття. Значний інтерес
становлять матеріали щодо грецького, німецького й
менонітського колоністського суспільства. Попри
виняткову замкненість, обумовлену їх релігійною
належністю, колоністи були тісно пов’язані з на-
вколишнім оточенням, державними установами,
що сприяло формуванню великого комплексу до-
кументів з їх життя та діяльності. Найбільш ранні
документи стосуються кінця ХVIII – початку XIX
століття. Так, у фондах держархіву Запорізької об-
ласті збереглася достатня кількість матеріалів про
господарську діяльність колоністів, особливості їх
домогосподарства, плани і межові книги хуторів
іноземних колоністів. Ці документи свідчать про
земельні площі; передачу хуторів у спадщину, ві-
домості про сусідів. Плани колоній, хуторів і межо-
ві книги цих володінь практично ніде не опубліко-
вані та маловідомі дослідникам.
Важливий комплекс документів з історії німе-
цьких, менонітських та єврейських переселенців
Півдня України зберігається в держархіві Дніпро-
петровської області. У фонді 134 відклалися до-
кументи Контори опікунства про новоросійських
іноземних поселенців (1800-1818 pp.) та Катерино-
славської контори іноземних поселенців (1818-1833 рр.), тобто тих опікунських установ, що перебували в Катеринославі [5]. Ці матеріали збері-
гають інформацію про хід переселення та побут
іноземців на території всієї України з 1781 до 1818
року та в межах колишньої Катеринославської гу-
бернії у 1818-1834 роках.
Значна група джерел зазначеного фонду свід-
чить про заходи уряду і різного роду опікунських
інстанцій щодо допомоги переселенцям. Тут зна-
ходимо інформацію про розподіл провіанту серед
прибулих, фінансові документи про видачу гро-
шей на господарські потреби та ін. Це, переважно,
листування контори з правлінням Катеринослав-
ської казенної палати, Новоросійським нижнім
земським судом, із військовими та цивільними
губернаторами, інформація про землі, на яких
селили новоприбулих.
Чимало матеріалів фонду має статистичний ха-
рактер. Це документи, в яких знаходимо інформа-
цію про чисельність колоністів, їх вік, віроспові-
дання, зведення про кількість землі, переданої ко-
лоністам, характер її господарського освоєння. Ці
дані становлять особливий інтерес з погляду ви-
вчення соціально-економічного розвитку інозем-
них поселень Північного Приазов’я.
Переважна більшість документів, що відклали-
ся у згаданому фонді, стосується господарських
питань. Це листування катеринославських опікун-
ських органів з експедицією державного майна та
МВС. Управителі, а також наглядачі колоній, що-
року мали складати спеціальні відомості, в яких
перелічували наявний у колоністів сільськогоспо-
дарський реманент, окремо зазначаючи кількість
возів, плугів, борін тощо, а також наявність худоби –
якої саме та її поголів’я.
Матеріали фонду свідчать, що виділяючи чи-
малі кошти для позик іноземцям, уряд намагався
якнайшвидше отримати певні дивіденди, що поля-
гали у прискореному господарському розвитку
краю. Управляючі колоніями були зобов’язані ре-
гулярно складати звіт, де докладно доповідалося
про господарський розвиток колоній, у разі зане-
паду господарства зазначалася причина – хвороба
або смерть господаря, неврожай, загибель худоби,
недбалість колоніста.
Комплексне дослідження колоністських посе-
лень Північного Приазов’я неможливе без аналізу
одного з головних джерел щодо соціального стану
переселенців, тобто ревізьких «казок» (породин-
них списків чи камеральних відомостей). Упро-
довж 1719-1857 років у Росії було проведено
10 загальних ревізьких описів населення, що під-
лягало подушному оподаткуванню та відбуванню
військової повинності. Точність ревізького обліку
була неоднаковою у різні роки, адже значний від-
соток населення прагнув уникнути перепису. За
умов переселення іноземних колоністів на терито-
рію Російської імперії їм надавалися, згідно з
принципами віросповідання, окремі пільги, у тому
числі й звільнення від обов’язкової військової
служби, тому ревізькі «казки» цих категорій насе-
лення мають порівняно високу ступінь достовір-
ності. Ревізькі «казки» греків Північного При-
азов’я зберігаються в матеріалах IV-Х ревізій, а
німців і менонітів – у матеріалах VІІ-Х ревізій і
зберігаються у фондах державних архівів Донець-
кої, Запорізької, Дніпропетровської областей та
Маріупольського краєзнавчого музею.
Незважаючи на втрати окремих примірників і за-
писів, інформація, що міститься у ревізьких «казках»,
дозволяє простежити динаміку змін у чисельності
іноземного населення Північного Приазов’я. Знання
особливостей ревізьких записів дозволяють уточнити
дані про конкретну особу при дослідженні історії сі-
мей; виокремити «постійне» і «стороннє» населення
в межах одного пункту, встановити місце похо-
дження особи, а значить – використовувати ревізькі
«казки» як додаткове джерело перевірки інформації
при вивченні міграційних потоків.
Крім того, слід враховувати, що ревізії прово-
дилися не на всій території імперії. Населення
України вперше було враховано в Росії під час
проведення четвертої ревізії, яка проходила під
наглядом Сенату. При цьому приймання ревізьких
«казок» було покладено на городничих, нижні
земські суди, казенні палати та казначейства. По-
чинаючи від шостої ревізії, нагляд за збиранням та
перевіркою «казок» покладався на повітові ревізькі
комісії. Отримавши у своє розпорядження перші ек-
земпляри переписів, комісії укладали відомості, що
містили чотири позиції: 1) порядковий № списку;
2) назви населених пунктів; 3) власників і вільних
людей, якщо вони самі подавали «казку»; нарешті,
4) чисельність душ чоловічої та жіночої статі.
Отже, вже на етапі роботи повітової комісії
свідчення первинних ревізійних документів уза-
гальнювалися. Ревізькі «казки» подавалися до міс-
цевих органів влади (волосні правління, ратуші,
потім міські думи), де складалися облікові відомо-
сті – перший етап узагальнення даних ревізьких
казок у масштабах повіту, провінції і губернії, що
містять порівняння даних поточної ревізії з вже
перевіреними даними попередньої. На момент по-
вного закінчення ревізій складалися генеральні та-
белі, а з IV ревізії (1782 ) починають складатися окла-
дні книги – загальноросійські зведені матеріали ревізії,
призначені тільки для розрахунку податних зборів
(тому в них відсутні відомості про жіноче населення і
зіставлення з попередніми ревізіями).
Важливо відзначити, що ревізька комісія при-
ймала матеріали у двох примірниках, а після їх об-
робки та закриття справи один примірник залиша-
вся у повітового скарбничого, інший – відправляли
до повітової казенної Палати. Останні були ство-
рені у 1779 році і знаходилися у підпорядкуванні
губернських казенних палат. Саме цією обстави-
ною пояснюється той факт, що ревізькі «казки»
населення Маріупольського повіту Катеринослав-
ської губернії зберігаються у фондах Маріуполь-
ського повітового казначейства держархіву Доне-
цької області та Олександрівського повітового ка-
значейства держархіву Запорізької області і стано-
влять основний масив ревізьких «казок», що збе-
реглися до наших днів і придатні до аналізу як іс-
торичне джерело з історії іноземців.
У фонді Маріупольського повітового казначей-
ства держархіву Донецької області (Ф. 131) в
73 справах зберігаються ревізькі «казки» грецьких
та німецьких колоній Північного Приазов’я п’яти
ревізій (1811, 1816, 1835, 1850, 1857) [6].
У фондах Маріупольського краєзнавчого музею
зберігаються ревізькі «казки» грецьких поселень – за
матеріалами IV ревізії – 8 справ, V ревізії – 4 справи та
ревізькі «казки» Маріуполя за 1811 рік [7].
У фондах Олександрійського повітового каз-
начейства держархіву Запорізької області в
14 справах VI-Х ревізій у 15 справах зберігаються
ревізькі «казки» грецьких колоній [8], у двох спра-
вах – відомості про населені пункти Маріупольсь-
кого колоністського округу [9] та дві справи, при-
свячені обліку населення колонії Шенвіз [10]. У
фонді Олександрівської міської ратуші (Ф. 1), збе-
рігаються ревізькі «казки» VI-Х ревізій колонії
Шенвізе та ревізькі «казки» Маріупольського ме-
нонітського округу Олександрійського повіту [11].
Матеріали місцевого діловодства більш пізньо-
го періоду зберігаються у фондах держархіву До-
нецької області. Фінансово-економічний та право-
вий аспекти соціального буття іноземних колоній
Маріупольського повіту знайшли відображення в документах Маріупольської повітової комісії із землевлаштування, яка працювала впродовж 1789-1916 років. Для проведення столипінської аграрної реформи указом від 4 березня 1906 року на місцях були створені губернські та повітові комісії із землеустрою. У м. Маріуполі така комісія була створена в лютому 1907 року. У фонді представлені плани земель греків, німців, менонітів та євреїв і висновки з експлуатації земельних площ Північного Приазов’я [12].
Фонд Маріупольської повітової земської управи [13] містить значну кількість законів і циркулярів уряду, протоколів, журналів засідань повітових земських зборів, доповідей земської управи, постанов грецьких, німецьких та єврейських сільських громад Маріупольського повіту та звернень до управи з приводу вирішення різних проблем господарського та культурного розвитку. Тут можна знайти численні прохання окремих осіб щодо надання позики або безвідплатної грошової допомоги. Частина справ стосується листування між земською управою та волосними правліннями, яке здійснювалося з метою координації зусиль в усіх сферах суспільного життя повіту: при будівництві шляхів, залізниці, під час улаштування й діяльності благодійних установ, в організації процесів фінансового, економічного розвитку сільських гро-
мад іноземних поселенців. Фонд містить багато джерел статистичного характеру щодо кількості населених пунктів, з різних напрямів господарства.
Матеріали грецького суду, які зберігаються у фондах Маріупольського краєзнавчого музею, міс-
тять важливі повідомлення про економічну діяльність цієї установи. Це табелі і відомості про стан господарства м. Маріуполя і грецьких сіл наприкінці XVIII – 20-х років ХІХ століття [14]. У фондах музею є документи про намагання мешканців грецьких сіл повернутися назад до Криму у 90-х роках XVIII століття. [15]. Частина документів грецького суду стосується взаємовідносин греків з козаками Азовського козачого війська, які в 1831 році були оселені на землях маріупольських греків.
Справи з цього ж архіву містять дані про участь греків у Кримській війні 1853-1856 років [16].
Усі ці джерела при комплексному і системному аналізі дозволяють відтворити процес переселення іноземних колоністів до Північного Приазов’я, розселення і господарське освоєння відведених їм територій.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Шмидт А. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. – Ч. 2. –
1863. – С. 155.
2. ЦДІАК України, ф.12, оп.1, спр.196.
3. Держархів Одеської області, ф. 1, оп. 1, оп. 220, 230.
4. Держархів Запорізької області, ф. 1, 12.
5. Держархів Дніпропетровської області, ф. 134, оп. 1, спр. 14, 36, 91, 150, 301, 613, 784, 785, 874, 875, 897, 898,
915, 933, 942, 956, 981.
6. Держархів Донецької області, ф. 131, оп. 1.
7. Маріупольський краєзнавчий музей (далі – МКМ), спр. 3462-Д; 3463-Д; 3464-Д; 3465-Д; 3465-Д; 3461-Д; 3467-Д;
3466-Д; 6270-Д; 6218-Д; 6219-Д; 3475-Д; 3470-Д.
8. Держархів Запорізької області, ф. 12, оп. 2, спр. 27, 28, 32, 38, 40, 86, 87, 161, 200, 201, 238, 256, 262, 265, 284.
9. Там само, спр. 230, 283.
10. Там само, спр. 101, 273.
11. Там само, ф. 1, оп. 1, спр.752.
12. Держархів Донецької області, ф. 110, оп. 1, спр. 15, 16, 27, 40, 41, 44, 50, 56, 65, 88.
13. Там само, ф. 156, оп. 1.
14. МКМ, спр. 3529-Д; 3528-Д; 3483-Д; 3481-Д; 3476-Д; 3477-Д; 3524-Д; 3354-Д; 3479-Д; 3478-Д; 3482-Д; 3523-Д; 3484-
Д; 3526-Д; 3564-Д; 3570-Д; 5636-Д; 5637-Д; 3354-Д; 3461-Д; 3468-Д.
15. Там само, спр. 27338-Д; 27339-Д.
16. Там само, спр. 3526-Д; И-10142.
|
