Петражицкие (Petrażycki)

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

В этой теме я буду собирать все данные, касающиеся фамилии Петражицкие
во всех её встречающихся написаниях:
ПетрОжицкие, ПетрИжицкие, ПетрАжиТСкие, ПетрОжиТСкие, ПетрИжиТСкие

Фамилия была образована в середине 16 в. от имения Петражицы (ныне д. Петрыги), расположенного в Чериковском уезде Могилевской губернии.
С течением лет её представители расселились по всей Российской империи и к началу 20 века наибольшие "кланы" проживали:

1. Минская губерния: в Борисовском, Вилейском, Игуменском, Пинском и Минском уездах.
2. Могилевская губерния: в Сенненском, Чериковском и Климовическом уездах.
3. В городах: Санкт-Петербург, Херсон, Ярославль.
4. В Польше.
5. Отдельные записи о военных, по месту службы, встречаются в документах многих приграничных городов и губерний.

Буду рада любым дополнениям.
А так же приглашаю всех, кто когда либо имел в своём роду представителей этой фамилии.
Пишите, рассказывайте о своих предках - и вместе мы попробуем найти ваши корни и
выяснить их место в огромном родословном дереве Петражицких.

КРАТКАЯ ИСТОРИЯ РОДА - читать ТУТ
История имений Петриги, Подкозелье, Васильково - читать ТУТ

Лев Йосипович Петражицький
(1867-1931)
видатний російський соціолог, правознавець, політичний діяч.

Народився в родовому маєтку Колонтаєво Вітебської губернії (сучасна Білорусь). Закінчив юридичний факультет Київського університету Св. Володимира; пізніше навчався в Берліні, де захистив докторську дисертацію.

З 1905 року, коли в Росії почали створюватися буржуазні партії, Л. І. Петражицький став одним із творців і лідерів партії кадетів (конституційно-демократична партія) і депутатом від цієї партії в I Державній Думі. Паралельно очолював кафедру енциклопедії та філософії права в Петербурзькому університеті, був членом Польської Академії наук.

Потім послідували Перша світова війна, Лютнева революція та Жовтневий переворот 1917 р У 1918 р почалася еміграція з Росії вчених. У 1921 р покинув

Росію і Л. І. Петражицький, зв'язавши свою подальшу долю з Польщею: там до кінця життя він завідував кафедрою соціології в Варшавському університеті. У 1926 р в Польщі стався військовий переворот Юзефа Пілсуд- ського, який призвів до фактичного припинення діяльності парламенту і політичних партій в Польщі. Ця подія вплинула на психіку Петражицкого, і в 1931 році він покінчив життя самогубством.

Психологічна теорія права була створена Л. І. Петражицький в кінці XIX - початку XX ст. і викладена ним у працях "Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія" (1905); "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності " (в 2 т "1909-1910).

Психологічна теорія унікальна тим, що на стику нових для того часу наук - психології і соціології - була зроблена грунтовна спроба проникнути всередину психологічних матерій в інтересах пізнання права, з'єднання потенціалів психічного і юридичного регулювання на благо людей.

Л. І. Петражицький вважав, що причини, що зумовили виникнення, існування і дію права, корениться не в економічній, соціальній середовищі і класово-політичних умовах суспільства, а в особливостях психіки людини, в "Імпульс" та емоціях, які грають головну роль не тільки в пристосуванні людини до умов життя суспільства, а й в освіті права [1] .

З точки зору психологічної теорії права Петражицький критикує багато положень класичної юридичної науки - панівні трактування держави, права, джерел права і правовідносин. Свою теорію вчений свідомо створював в якості противаги юридичній позитивізму з його похмурою "мікроскопією" (так він називав перебільшена увага права до дрібних життєвим турботам певного суб'єкта), практицизмом і поверхнево-утилітарним ставленням до життя.

Для Петражицкого психологизация права - це шлях його олюднення, наближення до живої людини, пізнає, почуває, що володіє свободою волі. На думку вченого, збагнути право з психологічної точки зору - значить зайняти реалістичну, засновану на природних законах позицію по відношенню до нього. При цьому юридичний початок мислитель розглядав як природний наслідок природи людини. Це ріднить психологічну теорію права з теорією природного права.

Л. І. Петражицький поряд з писаними законами, тобто поряд з реально існуючою системою правових норм і приписів, встановлених державою, визнає правом також психічні переживання людей: "Право є психічний фактор суспільного життя, і воно діє психічно. Його дія полягає, по-перше, в порушенні чи придушенні мотивів до різних дій і стриманість (мотиваційний або імпульсивна дію права), по-друге, в зміцненні і розвитку одних схильностей і рис людського характеру, в ослабленні і викоріненні інших, взагалі у вихованні народної психіки в з відповідному характером і змістом діючих правових норм напрямку (педагогічне дію права) " [2] .

Суб'єкти суспільних відносин в своїй поведінці керуються в першу чергу не позитивним правом, а емоціями, психікою. Саме емоції, переживання людей є регулятором суспільних відносин, вони, на думку вченого, є інтуїтивним правом, визначеним як "справжнє" і "дійсне".

Інтуїтивне право - це правові норми, які створюються крім держави, в результаті певних емоцій і переживань людини з приводу права. Інтуїтивне право, тобто психологічна оцінка своєї поведінки, заснована на розумінні справедливості, виникає без впливу приписів законів і звичаїв, має індивідуальний і мінливий характер. Його зміст визначається індивідуальними умовами і обставинами життя кожної конкретної людини - його характером, вихованням, освітою, соціальним становищем, професійними заняттями, особистими знайомствами і відносинами та ін.

На противагу єдиному, розрахованому на людську масу позитивного права сфера інтуїтивного права роздроблена і плюралістична, враховує особливості і характер кожної людини: "Інтуїтивне право залишається індивідуальним, індивідуально-різноманітним за змістом, що не шаблонним правом, і, можна сказати, за змістом сукупностей інтуїтивно правових переконань, інтуїтивних прав стільки ж, скільки індивідів " [3] . Виходячи з такого розуміння права Л. І. Петражицький робить висновок про те, що є інтуїтивне право сім'ї, інтуїтивне право дітей, інтуїтивне право злочинців і т.д. І якщо інтуїтивне право у кожного своє, то від нього, як і від самої людини, не можна вимагати досконалості. Це далеко не ідеальне право, "навпаки, можливо і часто буває, що інтуїтивне право являє менш доброякісне право за своїм змістом в порівнянні з відповідним позитивним правом" [4] .

Шлях до суспільного ідеалу, на думку творця психологічної теорії, повинна вказувати "політика права", покликана вдосконалювати людську психіку і направляти індивідуальне і масове поведінку за допомогою відповідної правової мотивації в бік загального блага. Під політикою права Петражицький розумів прикладну дисципліну, покликану поєднувати процес формування офіційного позитивного права з інтуїтивно-правовими переживаннями населення. Завданням політики права має бути, перш за все, викорінення непрогрессивное "злоякісних" видів як інтуїтивного, так і позитивного права. "Завдання політики права полягає: 1) в раціональному напрямі індивідуального і масового поведінки за допомогою відповідної правової мотивації; 2) у вдосконаленні людської психіки, в очищенні від злісних, антисоціальних схильностей, в насадженні та зміцненні протилежних схильностей. Іншими словами, треба виховувати людей, які роблять добрі справи і живуть по любові, а право повинне цьому сприяти " [5] .

Інтуїтивне право Л. І. Петражицький ставив вище моралі, так як мораль передбачає добровільне виконання зобов'язань, а інтуїтивне право є загальнообов'язковим. Іншими словами, інтуїтивне право - це сукупність психічних переживань боргу і обов'язків людини, які мають імперативно-атрибутивний (владно-вибагливий) характер, тобто це переживання боргу по відношенню до інших, з визнанням за іншими права вимагати виконання цього обов'язку.

Петражицький обмежує роль і значення позитивного (офіційного) права. Згідно з його теорією, роль держави в правотворчості незначна, державний апарат не повинен розглядатися як джерело права, і його роль повинна бути незначна.

Вчений вважав, що відносини між людьми, особливо в області сім'ї, любові і дружби, взагалі чужі позитивно-правового нормування, і оскільки вони визначаються правової психікою, свідомістю того, що іншим належить від нас і нам від інших, тут діє виключно інтуїтивне право. Але і в багатьох інших сферах життя (наприклад, в області найму квартири, прислуги, покупки речей в магазинах, в області відносин до чужої власності, життя, тілесної недоторканності, честі та ін.), Де необхідно свідомість і дотримання прав інших або свідомість і здійснення своїх прав, люди фактично керуються зовсім не тим, що з цього приводу наказує цивільне або кримінальне законодавство (більшості звичайно воно взагалі невідомо), а своїм інтуїтивним правом, вказівками своєї інтуїтивно-правової совісті. Таким чином, фактичною основою соціального правопорядку і дійсним важелем соціально-правовому житті є не позитивне, а інтуїтивне право. І тільки "лише у виняткових, патологічних випадках конфліктів, порушень і т.д. справа доходить до застосування позитивного права" [6] .

Визначальну роль позитивне право грає "тільки в області офіційно-державних відносин, в галузі державного суду і управління". Але навіть тут, вважав Петражицький, закон нічого не може сказати судді або юристу-професіоналу, якому треба, наприклад, встановити ступінь заслуг або провини, міру достатньої активності, рівень майстерності та знань різних людей, оскільки позитивний закон встановлює лише відомі рамки (наприклад, в області покарань: від такого-то розміру до такого-то). Л. І. Петражицький пропонував розрізняти "судову практику" як застосування юридичних норм і діяльність суду, восполняющего прогалини в законодавстві. Діяльність другого виду створювала, на думку вченого, особливий різновид права, названого їм "преюдиціальним" (від лат. Praejudicio - вирішеним). Щоб суддя міг винести те чи інше рішення (вирок), для цього йому необхідно особливе чуття або, як стверджував Л. І. Петражицький, внутрішнє переживання "атрибутивних" емоцій. Навіть "кому яка оцінка належить на іспитах, це справа інтуїтивно-правової совісті екзаменатора і не може бути розумно зумовлено позитивним правом" [7] .

Петражицький вважав, що інтуїтивне право діє глибше і ширше, ніж закон, воно долає формальність і шаблонність позитивного права.

Законотворчий процес представлявся Петражицкому реалізацією законодавцем власних уявлень про справедливість (реалізацією інтуїтивного права законодавців), що призводить до вираження інтересів вузького кола людей, до суб'єктивізму. Об'єктивна неможливість законодавства задовольнити всім уявленням громадян про справедливість, передбачає скорочення обсягу суспільних відносин, регульованих позитивним правом. Вчений був переконаний, що сфера, яка надається позитивним правом дії інтуїтивного права, повинна з часом все більше збільшуватися. Як найбільш рухлива, легко змінюється частина вдачі, інтуїтивне право завжди йде попереду всіх інших ланок юридичної системи, включаючи законодавство. Головне ж завдання законодавства полягає в тому, щоб орієнтувати громадян на добровільність і сумлінність виконання своїх правових обов'язків.

Л. І. Петражицький спробував створити універсальну психолого-соціологічну павуку (емоційну соціологію), згідно з якою суспільство повинно перейти від несвідомого до свідомого самовдосконалення за допомогою політики правової мотивації. Незважаючи на велику кількість критики і відсутність широкої підтримки в науковому середовищі, психологічна теорія права отримала розвиток на сучасному етапі, була інтерпретована правознавцями і соціологами, мала помітний вплив на філософсько-правову і соціологічну думку Росії, Польщі, Західної Європи та США.

[1] Петражицький Л. І. Вступ до вивчення права і моральності. Основи емоційної психології. СПб., 1908. С. 11, 30.
[2] Петражицький Л. І. Вступ до вивчення права і моральності. С. 126.
[3] Петражицький Л. І. Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності / відп. ред. І. К). Козліхін, Ю. А. Сандулов. СПб .: Лань, 2000. С. 383.
[4] Там же. С. 385.
[5] Петражицький Л. І. Вступ до вивчення права і моральності. С. 3.
[6] Петражицький Л. І. Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності. С. 388.
[7] Петражицький Л. І. Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності. С. 391.

https://stud.com.ua/82803/poli...azhitskogo
.

ГАКО (Киев). Ф. 1, Оп. 295, Д. 18703. По отношению Могилевского губернского правления о вручении подпоручику Петрожицкому аттестата. Дата начала и окончания: 1836.

Dobrowolski написал:

[q]
ГАКО (Киев). Ф. 1, Оп. 295, Д. 18703. По отношению Могилевского губернского правления о вручении подпоручику Петрожицкому аттестата. Дата начала и окончания: 1836.
[/q]

Петрожицкий Василий Иосифович, из Петриг
Спасибо Наташа !
И спасибо форумчанину, приславшему мне это дело....
Ник не могу написать - увы. Таково его пожелание.
Но всегда помню о нём с большой теплотой и очень сожалею, что теперь он крайне редкий гость на форуме.
Мне очень не хватает старых и добрых форумских друзей.... - на которых можно было опереться и быть уверенным, что помнят и помогут с поиском - при любом раскладе и не зависимо от финансовой составляющей.
Наташа, очень хорошо, что Вы мне таким образом даёте возможность потрясти закрома и выложить то, что по запарке пропустила.
А то, что находки повторяются - это не беда, это нормальный поисковый момент.

С НАСТУПАЮЩИМ !!!! И спасибо, что Вы присутствуете в этой теме.
Ведь и благодаря Вашей помощи и энтузиазму удалось совершить массу удивительных открытий !
Примите от меня самые искренние пожелания Вам и Вашим близким - здоровья, семейного и финансового благополучия, новых достижений и побед !
А Вам - ещё и поисковых открытий !!!

РГАДА. Ф. 1473. Оп. 1. Д. 50.
1761. Выпись из книг гродских повета Оршанского, содержащая запись о передаче части имения в вечное, а части в залоговое владение Симоном Петрежицким Яну Глебицкому-Юзефовичу. Польский яз. Лл. 1-4.
http://rgada.info/opisi/1473-opis_1/0020.jpg

РГАДА. Ф. 1473. Оп. 1. Д. 1100.
1762. Выпись из книг магдебургских г. Чаус о залоге Симону Петражицкому Валерианом Войниловичем части имения Зеливле *.
Польский язык. Л. 1-2.
http://rgada.info/opisi/1473-opis_1/0211.jpg
* Вероятно, речь идет об имении Желивль.

РГАДА. Ф. 276. Оп. 5. Д. 2022.
Губ. секр. Петрежицкий. Крайние даты: 1801. Количество листов: 5.
http://rgada.info/opisi/276-opis_5/0160.jpg

Dobrowolski
Наташа, какие замечательные документы Вы нашли - у меня ранее таких нигде не встречалось !
Очень было бы интересно на них взглянуть.

Есть в Ведомости о дворянах Могилевской губернии по разделению на двенадцать нижнеписанных уездов, с показанием каких каждый из них имеет во владении местечки, села и деревни ... 1777 г.
В Мстиславском уезде
л. 76
№ 146 Симон Петрожицкий Сельцо Козинск
- сельцо это во владении Петрожицких больше никогда не упоминалось, поэтому вполне вероятно, что в найденном Вами документе речь идёт именно о нём.

А о последнем. Вероятно это о нём же :

РГАДА. Ф. 286. Герольдместерская контора. Оп. 2. Кн. 64. Л. 138 – 186.
Петрижицкий Иван Яковлевич – Губернский регистратор

РГАДА. Ф. 286. Оп. 1. Д. 863.
(л. 489 / 433) (Помета вверху справа) 29 июля 1795-го.
(Помета внизу справа) Сенатом слушано 1 августа 1795 года.

(Помета внизу справа) Быть в секретарских должностях.
(...) (л. 492 / 436) (...)

В Дывыдгородской нижний земский суд.
Коллежский регистратор Иван Петрижицкий.
(...) (л. 493 / 437) (...)

В этом сообщении приведены выписки из книги
Рыцарские роды великого княжества Литовского
Привожу текст так, как выложил топикастер.
Большинство документов, о которых идёт речь и на которые в тексте даны ссылки, были уже выложены ранее в теме.
Но есть и неизвестные мне дополнения.
Т.к. литературного перевода я не могу предложить - выкладываю на языке оригинала.

Rody rycerskie Wielkiego Księstwa Litewskiego
Jan Ciechanowicz /Ян Цеханович/
алфавит

AGAD - Главная Архив Древних актов в Варшаве
AOJZR - Акты по истории юго-западной России
AOZR - Акты по истории западной России
Archiwum Sanguszków -архив князей Lubartowiczów Сангушков в Slawucie
ASD-Археографический сбоник документов
AWAK -- акты Изд-во Виленского Археографической комиссии
CPAHB- НИАБ \Центральный Государственный Исторический архив Беларуси в Минске
CPAHL - Центральный Государственный Исторический архив Литвы в Вильнюсе
Историко-юридические материалы - акты исторические извлеченные из актовых книг губерний Витебской и Могилевской
VL-Volumina Legum

PETRAŽYCKI vel PIETRAŽYCKI vel PETROŽYCKI vel PETRYŽYCKI (Petražickis).
Starožytny rod kresowy. W 1592 roku mohylewskie księgi grodzkie wzmiankują o Bohdanie Petryžyckim, generale powiatu orszanskiego (Istoriko-juridiczeskije malieriaty..., t. XXXI, cz. 2, s. 3, 4). W roku 1635 księgi magistratu mohylewskiego takže wymieniają imię Jenerala powiatu orszanskiego” Bohdana Petryžyckiego jako swiadka w pewnej sprawie sądowej
317
(Istoriko-juridiczeskije malieriafy..., t. IX, 5. 219). Prawdopodobnie chodzi jed- nak o inną osobę.
Pawel Petryžycki w 1648 roku podpisal w iraieniu szlachty wojewödztwa mscistawskiego akt elekcji krola Jana Kazimierza (VL, t. IV, s. 114). W 1654 roku Bazyli Pietryžecki, z dziewtęcm bračmi wladający majątkiem Petryhin, zwröcil się do cara z prošbą o zatwierdzenie go jako prawowitego posiadacza tejže majętnosci i uzyskat od wladz rosyjskich takowe potwierdzenie (Akty orno- siaszczijesia k istorii Jugo-Zapadnoj Rossii, t. XIV, s. 272). W tym tež czasie teužc Bazyli (zwany w rosyjskich dokmnentach Wasylejem i pisany jako Pietražycki) zwröcii się do cara z prosbą o przekazanie imi na wlasnoįč majątkow swych krewntakow Samojty, czyli Samuela, Grigorieja, czyli Grzegorza Pietražyckich, ktörzy „nie pochotia gosudariu stužyč, pokinia te pomiestja, pobiežali w Polszu".
Doceniąjąc chęč polskiego szlachcica zostania poddanym rosyjskim, car przekazal mu na wiasnosc następuįące majątki jego braci i bratanka: wies Suchanowo w pawiecie mscislawskim, siolo Krašne w tymže powiecie; wie£ Dzięciot w powiecie orszanskim, tamže wies Patryhi i wies Bohdanowo; wies Lubanki w powiecie rzeczyckim (ibidem, s. 276-277). Wladze carskie zapisaly ponadto Bazylego Pietryžyckiego (Pietražyckiego), obok Teofilą Bordzilowskiego, Jana Buszkowskiego i in., jako naležącego do „narodu Ruskiego” (ibidem, s. 301). Swiadczyloby to o tym, že przeszedl on na prawoslawie.
We wrzesniu 1654 roku przybylo do Moskwy poselstwo miasta Orszy i powiatu orszanskiego, aby biė czolem przed carem i prosič go o žyczliwosč. W skladzie poselstwa znajdowal się röwniez Bazyli Pietrežyckj (Pietražycki). Owczesny dokument kancelarii carskiej wyszczegölnia dary przyniesione przez poslöw: „pan Suikowski 2 srebme podstawki do szklanic; pan Saitan czarkę srebmą; pan Suszczewski uzdę srebmą zloconą z oszyjnikiem; pan Wilczkowski podszklanicę srebmą zloconą; pan Miaczynski beczulkę srebmą pozlacaną; pan Pietrežycki zarękawie zlote; pan Bordzilowski 6 iyžeczek srebmych; pan Jer- tnolicki lyžkę srebmą pozlacaną; Boleslaw Szolkowski tasak srebrem nabijany, zlocony” (ibidem, s. 306).
Bardzo skromne byly to dary. Albo więc skąpila sztachta hojniejszych podarunköw carowi rosyjskiemu, albo ogolocona juž przedtem zostala przez jego zotnierzy i nie miala niczego lepszego do zaoferowania, chociaž i te drobiazgi w sumie zložyly się na pewien „skarb”, ktory moglby trochę zmiękczyč serce prawoslawnego monarchy, obdzierającego niemiiosiemie hidnosė katolicką Bialej Rusi. Inne dokumenty archiwalne zresztą potwierdzają, že domostwa i majątki Pietražyckich zostaly zniszczone przez rosyjskich „ludzi wojskowych”. Swiadczą o tym listy czolobitne zaröwno Bazylego Pietražyckiego, jak i Adama Kolbryckiego, Romana Rebrowskiego, Eufymiego Chomętowskiego, Samuela Jarmolickiego, Jana Kirkorą, Bazylego Korsaką i innej szlachty z ziem zajętych przez oddzialy carskie (ibidem, s. 345-346).
W listach tych, utrzymanych w tonie przeražająco unižonym, hardzi i odwažnt ongiš szlachcice bialoruscy pisali: „prawa i przywileje krölöw polskich poginęly, duszą tylko ostališmy się, domy nasze, wioski popalone i rozgrabione do reszty, ktore to spalenie i ze wszelkich döbr ogolocenie; chleba, zlotą, srebra,
318
koni, odziežy, ¿ywioly pobranie, matki, brata, siostry męczehskie utopienie” - wszystko to powoduje, iž „proszą milosierdzia”, chociažby dla tych, ktorzy jesz- cze przy žydu pozostali (ibidem, s, 351-352). Z innego dokumentu dowiaduje- my się, že poslowi Pietryžyckiemu towarzyszylo troje czeladzi, a mieli oni wspolnie szeic koni (ibidem, s. 314).
Jerzy Petryžycki, pieczątarz micistawskiego sądu grodzkiego, figuruje w marcu 1659 roku jako swiadek potwierdzający vvažnošč testamentu ziemianina Aleksandra Woronca (AWAK, t. XXXIV, s. 133). Pan Michal Petryžycki wspomniany zostal w jednym z dokumentow z 1663 roku, podpisanym przez Marcina Kisiela, ziemianina powiatu mscislawskiego, jako ten, komu ow ziemianin ma zwrocic „kop szesčdziesiąt” dhigu (ibidem, s. 257).
Imiona panow Petražyckich w XVIi wieku są wymieniane i w innym kontekįcie. W jednym z zapisow archiwalnych czytamy: „Ziemianka hospodarska wojewodztwa mscislawskiego, jejmošc pani Helena Danilowiczowna Janowa Romanowska ¿alowala y opowiadala na ziemianina powiatu orszanskiego pana Samuela Pietryžycki ego takowym sposobem i o tym, že w roku 1663, miesiąca marca szo- stego dnia, gdy žahijąca wyszedlszy z więzienia moskiewskiego z niewoli, y przy- szedlszy do posesyi swojey Kocielnik Szamowszczyzny, tu w wojewodztwie mšci- slawskim ležącey, o tym, iž co pod niebytnošc žahijącey, w niewoli będącey, on pan Pietryžycki, przyjechawszy z powiatu orszanskiego do w-wa mscislawskiego zniemalą gromadą ludzi (...), przyjechawszy do tey pomienioney majętnosci i wziąwszy tą mąjętnošė w posesyę i tych poddanych (...) i przez dwa lecie mieszkając, wszystkie kresczencye roczne na siebie wybieral y na požytek swoy obracat y korzystat”.
Takže Jan Pietryžycki i jego zona u pant Romanowskiej „przyjacielskim sposobem ponapožyczali y pobrali rzeczy niemalo, to jest kontusz granatowy falendyszowy, kt6ry kosztowal zlotych pięčdziesiąl (,..), kobierzec i kilim zažywane, ktore kosztowaly zlotych dwadziescia polskich”. Pietryžyccy nie chcieli tež pobranych rzeczy oddac „za częstokrotnym proszeniem i napominaniem, by zwrocili i zaplacili, tylko uwodziwszy ją obietnicami až do siego czasu”. Skarga ta zostala wpisana do mscislawskich ksiąg grodzkich 2 lipca 1663 roku (AWAK, t. XXXIV, s. 279).
W roku 1664 Piotr Pietražycki byl pieczętarzem mseislawskim (Istoriko- juridiczeskije matierialy..., t. XXV, s. 314). W 1665 roku wspominany jest wjednej z ksiąg grodzkich Mscislawia szlachetny pan Teodor Pietražycki, wtašciciel wsi Podkoziele i Wielkie Petryki na granicy powiatu orszanskiego (ibidem, s. 487).
Petražyccy naleželi do kresowych polskich rodzin szlacheckich, wplywowych i zamožnych, ktorym nieraz nadawano przywileje krolewskie. Oto jeden z nich: „Jan Kazimiera, z Božey taski kroi polski, wielkie xiąže litewskie, ruskie, pruskie, mazowieckie, žmudzkie, inflanckie, smolenskie, czemihowskie, a szwedzki, gocki, wandalski dziedziezny krol. Oznaymujemy tym listem naszym, komu to wiedziec naležy, iž gdy urodzeni commissarze naši, za listem, od nas wydanym, do majęt- nošei urodzonego Hrehorego na Petrykach y Bohdanowie Petrožyckiego, Bohda- nowa nazwaney, w powiecie orszanskim ležącey, zjechawszy, a przeja2dowi ze- wsząd trudnemu y niebezpiecznemu na rzece, Wiegnie nazwaney, zewsząd blot-
319
ney y nieprzystępney, przez ktorą gošciniec biatoruski z Orszy y innych miast y miasteczek pogranicznych na Smolany do cafego W. X. Litto idzie, gdzie by ludzie podrožni widkie szkody, trudnošci y omieszkanie ponosic musieSi. Przypatrzywszy się w niemaiy koszt, ktöry urodzony Petrožycki w wybudowaniu mostu y grobli naprawowaniu ložyi y tožyč ma, uwazywszy, myto mostowe, albo grobelne, na tey, wyzey mianowaney, rzece na ludzie kupieckie, Žydy y furmany postanowili y do nas pro confiįvtatione odeslali.
My tedy ordinatią commissarską stuszną byė uwazywszy, chętnie się do niey sklonili. Jakož, wedlug tey ordinatiey, myto mostowe, albo grobelne, tak postanawiamy na pomienioney rzece y nadajemy, aby od wozu kupieckiego, towarem natožonego, tak tam jadąc, jak y nazad powracając, jednym koniem, po groszu, od bydta zaš wszeikiego po groszu, od Zydow, furmanöw, ludzi kupieckich brane byfo. Stan jednak duchowny wszclki i szlachecki, takže y podwody ich, od tego myta wolne byė mają. Ažeby, pod praetextem stanu duchownego y szlacheckiego, za kwitami zmyšlonemi, z tego myta ludzie kupieccy nie wylamywali, ten nasz przywiley w grodzie orszaiiskim publikowac pozwalamy, y tymže kupcom, przez tą przeprawę przechodzącymjuratafideprobare injungintus.
Co do wi adomoje i wszem wobec, osobliwie jednak ludziom conditiey kupieckiey przywodząc, cheemy mieč y rozkazujcmy, aby pomienione myto y mostowe urodzonemu Petrožyckiemu y successorom jego, tych döbr dzieržącym, ptacone y oddawane byio wiecznemi czasy. Na co, dla lepszey wiary, ręką šią naszą podpisawszy, pieczęc W. X. Litto przycisnąč rozkazaliimy. Dan w Warszawie, dnia 20 mca Augusta, roku Panskiego 1668, panowania naszego polskiego dwudziestego, a szwedzkiego dwudziestego pierwszego roku, Jan Kazimierz kröl, Andrzey Kazimierz Zawisza, pisarz W. X. Litto” (Isioriko-jundiczeskije matieria- fy.... t. XXVI, s. 263-264).
Samu! Petražycki, skarbnik orszanski, w 1674 roku podpisal w Warszawie sufragację kröla Jana III Sobieskiego w imieniu szlachty wojewödztwa msci- slawskiego (VL, t. V, s. 162), Teodor Petryžycki w XVII wieku sporządzil taki oto testament: „W imię Przenayšwiętszey T röycy, Oy ca y Syna y Ducha Šwiętego, Šwiętey Bogarodzicy Maryi Panny y wszytkich šwiętycli, stan się ku wypelnieniu wszystkich rzeczy, w tym testamencie ostatniey dobrowolney woli mojey opisaney. Amen.
J eželi nieprzemienny kalendarz wysokiego nieba, jasnego slorica, biegöw y obrotöw wieköw, lat, miesięcy y dni dekretu, sobie zamierzonego, przyjšč muszą, ziemie, morze y wszytko zawezasu zniszczeją, w pogotowiu grzeszny czlowiek, ktöry między innemi wszystkiemi rzeezoma naykrotszym y niepewnym wiekiem jest uprzywilejowany, czasu niebezpiccznieyszego tyčia swego na tym mizemym, doczesnym swiecie nie pewnieyszego sobie nad šmierė przykta- dač nie mote, ktöra ustawiczuie chodząe, zdradziecko, niespodziewanie domy mizeme podkopywa, rozwala, y one z majętnošcią, to jest z duszą czlowieczą, rozlącza cialo. Za czym, czlowiek grzeszny sobie bliskich, ani dalekich kresöw žycia swego na ninieyszym swiecie zamierzač y naznaczac nie mote.
Przeto ja, Theodor Iwanowicz Hbaniewicz Pietiytycki, ziemianin Jego Krö- Icwskiej Mosci powiatu orszanskiego, pamiętając na to, aby po mojey smietei nijakiego rozlyrku y zatrudnienia nie bylo między milą malzonką moją, panią Anną
320
Fronckiewiczowną Theodorową Petryžycką, a między rodzonym bratem moira, jmšcią panem Bazylim Iwanowiczem Hbaniewiczem Petryžycki m, y innemi bracią, biiskiemi krewnymi y powircowatemi mojemi, okoio wszystkich majątnošci moich ležących y ruchomych, a będąc ja, Theodor Petryžycki, natenczas od Pana Naywyz- szego chorobą ciąžką, obiožnąnawiedzony, z ktdrey y spodziewam šią na šie biižey šmierci, amželi ¿ywota, nie z žadney namowy, ani przymuszetiia ludzkiego, ten testament moy ostatniey woli mojey uczynič umyšliiem.
Zostając jednak natenczas jeszcze przy rozumie, pamięci caiey, nienaruszo- ney, nie z žadney namowy, ani przymuszenia ludzkiego, tym testam entem moim rozporządzam z mojey dobrey woli. Naypierwiey, ješli na tnnie w tey chorobie Pan Naywyzszy šmiercią dopušci y do chwafy swojey šwiętey zawoiac raczy, tcdy duszę moją grzeszną w opieką y milosierdzie Pana Naywyzszego, Pannie Nay- šwiątiizey Matuchny Božey y wszystkim šwiętym Rzeszy Niebieskiey poruczam, nie wątpiąc nic, ja, grzeszny cztowiek, iž nie wedhig występkow moich, ale we- dlug nulosierdzia wielkiego swojego panskiego, grzeszną duszę moją w milosier- dziu swoim panskim zostawic zechce.
A ciaio moję grzeszne, ktore od ziemi jest wzięte, ten diug znowu do ziemi powrocony ma byč; ktore ciaio ma pochowad jmšč pan Bazyli Petryžycki, ro- dzony brat moy, z matžonką moją, wyzey rzeczoną, przy cerkwi sochonskiey zatoženia šw. Michaia Archanioia y Podniesienia Šwiętego Krzyža, albo przy cerkwi krasnosielskiey Wniebowstąpienia Panskiego, w w-wie mscisiawskim ležących”,
Ze slow tych wynika, že byi Teodor Petryžycki wyznania prawoslawnego. Nierzadkie to byio zjawisko w srodowisku kresowej szlachty polskiej, že zmie- niano konfesję, že rodzeni bracia lub ojcowie i dzieci naleželi nieraz do rožnych obrządk6w, Nie akcentowano tu zbytnio odrębnošci kultowych, przywiązując większą wage do ekumenieznych wartosci istotnie chrzešcijanskich. Ta ela- styezna postawa cechowaia w szczegolnošci szlachtę poiską, ktora cząsto šią ruszczyla, oraz biaioruską, chętnie zbližającą šią do polskošci, natomiast zupet- nie obea byia dworianom moskiewskim.
Ješli chodzi o sprawy majątkowe, to Teodor Petryžycki dzielil swoj majątek Petryki między zoną a brata, gwarantując pani Annie dozywotnie prawo do ko- rzystania z lasow naležących do posiadiošei. „Do tego - pisai - maižonka moja ma panų rodzonemu [bratu] memu oddaė parą pistoletow moich krzesowych z iadownicą, olstrami y z kulbaką, do tego župan losiny; a wiącey u malzonki mojey wymagac nie ma. A siestrzenicy mojey rodzoney, pannie Annie Janownie Puciacince Rusinowskiey, zapisuię ziotych piąčdziesiąt polskich; aby pan brat moy z cząšci, ode mnie jemu zapisaney, przy poyšciu za mąž jey, oddai.
Dhigow moich, izem byl zostai winien jmsci panu Samuelowi Petryžyckie- mu, sędziemu grodzkiemu mscisiawskiemu, skarbnikowi orszanskiemu, oraz pan« Alexandrowi Halcewiczowi Pleskaczewskiemu, te diugi pan rodzony moy wyptacic ma z teyže cząšci mąjątnošci mojey petryžyckiey, ktorą panu bratu zapisai; do ktorych diugow y wyplacenia onych maižonka moja podlegač nie powinna będzie. A opiekunami y dobrodziejami mitey maižonce mojey upra- szam jmšei pana Stefana Gorskiego y jmšei pana Alexandra Halcewicza Pleska- czewskiego, pokomie upraszając, aby po šmierci moiey miiey maižonce moiey
321
opiekunami y dobrodziejami byli, od krzywd wszelakich bronili, Pisan w Tu- rowce, roku teraznieyszego 1677, mca Oktobra ] 8 dnia". Pod tym testams ntem widnieje wlasnor^czny podpis w języku polskim: „Theodor Petryžycki ręką” oraz „Oczewisto proszony picczętarz do tego testamentu od pana Petryžyckiego Theodor Wladyczko” (Istonko-juridiczeskije mati&riafy..., t. XXVI, s.359-365),
W księgach skarbowych miasta krolewskiego Mohylewa z roku 1684 wspo- mina šią o przyjezdzie do tego miasta „pana Pictražyckiego, dworzanina”. W księgach buchalteryjnych tego miasta pod rokiem 1689 dwukrotihe wspominana jest niejaka pani Pietryžycka (niewątpliwie znieksztaicona pisownia nazwiska Pietra- žycka), majętna szlachcianka, ktorej magistrat zwtaca zalegly dhig „talarow bitych sztuk pięcsot”, czyli „zlotych tysiące trzy” (Istoriko-juridiczeskije matieriafy..., t. VI, s. 46). W okoltcy zamku kryczcwskiego w roku 1695 mieszkala niejaka Aiyna Aleksandrowna Petražyckaja, ktorej mająlek ucierpial podezas wojny ino- skiewsko-polskiej (ibidem, L XVII, s. 235).
W 1697 Stanislaw, Jan, J6zef, Marcin i Teodor Petražyccy narazili się Mi- chaiowi Korybutowi Wisniowieckiemu, pinskiemu staroscie sądowemu, ktöry zarzucii im podburzanie chlopöw lego powiatu do bunru. Jak się wydaje, sprawa ta zostala wyciszona. Inwentarz wsi powiatu orszahskiego z койса XVII wieku, na ktore nakladano podatki zgodnie z postanowieniem sejmiku szlacheckiego w Mohylewie, wymienia Jana, Mikolaja, Hrehora Pctrazyckich, wtascicieli wsi Petryhy. Wspominane są tež ženskie wersje tego nazwiska, dwie panie Petra- žyckie byty np. wlascicielkami majątkow Bordzity, Czeherynöwka, Szapieröw, Kulszowo. Kazimierz Petražycki podpisal w 1764 roku akt konwokaeji war- szawskiej (VL, t. VII, s. 71).
2 койса XVIII wieku pochodzi interesujący dokument, przywilej krölcwski, dotyczący tego rodu. Oto jego fraginenty: „Stanislaw August г Bozey laski krol polski, wielki xiąžę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, žmudzki, kijowski, wo- lynski, podolski, podlaski, inflancki, smolenski, siewierski у czemihowski, oznaymujemy tym listem przywilejem naszym komu by о tym wiedziec naleža- io, iz urodzony Michal Petrožycki, stražnik rzeczycki, zostal przez nas Radę Panstwa za dostojeristwo swe у ushigi dworowi naszemu czynione obrany na dworzanina skarbu Wielkiego Xięstwa Litewskiego do lustracyi döbr naszych skarbowych w wojewodztwie minskim będących, klüremu to uradzonemu Mich aiowi Pietrozyckiemu ninieyszemu dworzaninowi skarbu W.X.L. takowe dostojenstwo powierzając, cheemy у wszystkitn (...) rekomendujemy. Na со dla wiqkszey wiary ręką naszą podpisawszy, pieczęč W, X. Litewskiego przycisnąč rozkazališmy. Dan w Warszawie dnia 20 Augusta roku Panskiego 1780. Augustus rex” (Archiwum Narodowe BiaJorusi w Minsku, f. 319, z. 2, nr 2469).
Drzewo genealogiczne galęzi rodu Petražyckįch herbu Pielesz, zatwier- dzone oficjalnie przez heroldię minską w 1813 roku, przedsiawia pięč pokolen (26 osöb), od Aleksandra, pvotoplasty, zaczynając. Oto tekst wywodu szlacheckiego; „Familia Petražyckich herbu Pielesz užywająca od dawnych czasöw w Krolestwie Polskim będąc zaszezyconą doslojnošcią szlachecką, wszelkich temų stanowi z praw krajowych nadanych uzywaia i uzywa przy- wilejdw i prerogatyw (...), pierwiastkowe nastanie ktorej niknie w cieniach starožytnošei
322
Possydowali ziemne dobra z wioscianami, a mianowicie majętnošč Petražyce w mscislawskim bylym wojewodztwie, przezwane teraz Pietryki 2a nadaniem od krdla polskicgo Michala, jakowa į do dziš dnia jest we wladaniu tejže familii, i mieli rangi wojskowe i cywilne. Z tych w pierwszym pokoleniu na linii pokazany Aleksander Petražycki mial synow trzech: Andrzeja, Stanisiawa i Romana; w pokoleniu drugim Andrzej mial synow dwoch: Marcina i Jozefą; Stanislaw dwoch: Pawla i Jana; a Roman Teodora”. Byl to koniec XVI] s tu leda.
18 maja 1828 roku w kancelarii Wszechnicy Wiletiskiej wydano następujące zaswiadczenie: „Rząd Cesarskiego Uniwersytetu Wilenskiego ninieyszem zaswiadcza, ¿e jašnie wielmozny pan Jozef syn Jakuba Petražycki otrzymal sto- pien studentą aktualnego w oddziale etyko-filologicznym dnia 28 czerwca 1827 roku. Na vviarę czego wydaje siq niniejsze swiadectwo za nalezytym podpisem i z przytoženiem pieczęci skarbowej. Wilno, dnia 18 maja 1828 roku” (CPAHL, f. 721, z. 1, nr 835, s. 48).
Wšr6d swiadectw zas wydanych w 1829 roku przez Wszechnicą Wilenską znalazto się i następujące: Auspiciis augustissimi et potentissimi Imperatoris Nikolai I, Russorum autocratoris etc., etc., etc (...). Cum nobilis Josephus Jacobi filius Petryžycki studiorum curriculo in Schola publica Berezvecensi emenso, die X Septembris A. MDCCCXXV in Civium huius Caesareae Litterarum Universitatis Vilnensts numerum adscriptus, primum in Ordine scientiarum Physico- mathematicarum Physicae, Chemiae, Zoologiae, Botanicae, Mineralogine et Linguae Latinae spatio unius anni; postea vero, in Ordine Professorum Litteraturae, et Artium elegandorum: Litteraturae, Graece, Latinae, Rossicae, Franco-Gallicae, Italicae, Linguae Slavonicae, Encyciopediae philoiogicae, Rhetoricae et Poesi, Grammaticae Universali, Historiae Universali et Rossicae, nec non Logicae, per biennium, mullam et assiduam operam dederit, atque in examinibus semestribus diligentiam suam et processus Praeceptoribus suis adeo probaverit, ut ad Formulam legis § 22, de conferendorum honorum academicorum ratione modoque die XXVIII Junii Anni MDCCCXXVIII cunctis Professorum Ordinis Ethico-philologict suffragiis Studiosi Actualis gradum et honorum meruisse judicaretur; Nos proinde ea, qua poliemus, auctoritate, eumdem ornatissimum Josephwn Pettyiycki Studiosum Actualem in Ordine Ethico-philologico renuntiamus et declaramus, atque XXI-ae Civium classi adscriptum, cunctis juribus atque commodis huic loco et ordini propriis eumdem gaudare testamur. In cuius rei fidem Diploma hoc publicum, manu nostra subscriptum sigilloque Universitatis munitum Eidem dedimus. Vilnas in Aedibus academicis, A. MDCCCXXIXdie VII mensis Februarii. N. 476. ” (CPAHL, f. 721, z. 1, nr 836, s. 10).
Takže w archiwach koicielnych znajduje się niemalo zapisow dotyczących dziejdw tego rodu. Oto jeden z nich: „Roku 1839 Juli 16 dnia J. X. Szymon Nie- siolowski, administrator koscioia Dziedzilowickiego, ochrzcit niemowlę z wody i olejow sš. imieniem Jdzef, urodzonych Jana i Anny z Woyniewiczow Petrožyc- kich, šlubnych malzonkbw syn, w zascianku Zwiniaty tegož roku i miesiąca 14 dnia narodzony. Trzymali do chrztu urodzony Piotr Stacewicz z Emilią Wysocką”.
W Wyszczegdlnieniu tniast, miasteczek, dobr i kosciolow w Inflantach Pol- skich wedlug ich starus z roku 1866 (Inflanty Polskie, Poznan 1879) Gustaw Manteuffel wymienial Jozefą Petryžyckiego, wlasciciela majątku Dubniagi (Dubnagys) w powiecie dyneburskim.
323
W XIX stuleciu niektörzy Petražyccy wyznawali prawoslawie, większošč jednak pozostafa przy katolicyzmie. Spokrewnieni byli nun. z Woyniewiczami, Rymszami, Tarasiewiczami, Ortowskimi, Kotkowskimi, Czamockimi, Siemiono- wyrai (prawoslawni), Pawlowymi (prawostawni), Ciechanowiczami, Lastowskimi. Mieli posiadlošci w powiecie wilejskim i innych (CPAHL, f. 391, z. 6, nr 709).
Jesli chodzi o zrödla heraidyczne, to np. Herbarz orszanski z konca XVIII stuleeia informowai: „Petražyccy, Roku 1775, msca Decembra 20 dnia JP Kazimiera z czterema synami: Jerzym, Janem, Jakubem y Symonem; Maciey z dwoma synami: Zacharyaszem y Janem; Stefan z synem - Petražyccy, herbem poni* žey odrysowanym pieczątųjący šią, wywöd swöy w ziemstwie prowincyi or- szariskiey uczynili. Dowodzili szlachectwa swego: 1592, msca maja 30 dnia, Dowodcm intromissyi Iwanowi Dawidowiczowi Petražyckiemu služącey. 1599. Listem otworzystym y dekretem ziemskim orszanskim, w ktorym drugi Iwan Dawidowicz Petražycki wyraza sip. 1617, Oktobra 20 dnia, Dekretem oczewi- stym Trybunahi Giownego W. X. Litto w sprawie Pawia Janowicza Petrazyckiego z JW Jasinskim zaszlym, 1666, Oktobra 2 dnia; 1667, Juli 19 dnia. Kwi* tami zapiaconych podatköw Janowi Petražyckiemu dawanymi. 1677, Oktobra 7 dnia. Kwitem od poborcow za pogtowne - Alexandrowi Petražyckiemu y dal- szym JPP Petražyckim danym.”
Seweryn Uruski (Rodzina..., t. XIII, s. 287,293) pisat; „Petražycki herbu Pie- lesz, Kazimiera podpisal konwokacyp generalną titewską 1764 r. (...). Petryžycki. Pawef, elektor 1648 r. z woj. mscislawskiego, Hrehory, deputat powiatu oszmian- skiego 1662 r. Samuel, skarbnik orszanski, podpisal elekcyę 1674 roku z woje- wödztwem mscislawskiem”. Tenže autor wzmiankowal w tym tomie (s. 358): „Petrcžycki. Samuel zaznaczony 1645 r. jako pieczętarz na akcie sądowym”.
Z tej rodziny pochodzil wybitny filozof i teoretyk prawa, profesor uniwersy* tetöw kijowskiego, petersburskiego, warszawskiego Leon Petražycki (1867-1931), Spošrod bardziej znanych przedstawicieli tej rodziny wypada wymienic takže doktora habilitowancgo nauk matematycznych G. B. Petražyckiego, profesora Wyzszej Szkoiy Technicznej imienia E. Baumana w Moskwie w latadi 1960- 1990, autora i redaktora licznych ksiąžek z dziedziny technologii budowlanej, m.in. Issledowanije processow tieplo- i massoobmiena (Moskwa 1973), Issledo- wanijeprocessow tieploobmiena iv elemientach konstrukcji (Moskwa 1973).

Необходимо учесть, что при набивке текста были допущены технические ошибки/описки.
Но выверить тест по оригиналу у меня нет возможности.

Благодаря помощи Никиты /gyunter/ https://forum.vgd.ru/index.php?m=feed&a=list_warn4&u=391017
удалось получить из журнального фонда РНБ сканы из Свода запрещений и разрешений на имения, в которых мне ранее было отказано из-за ветхости.
Начало выписок ТУТ - ВЫПИСКИ ИЗ СВОДА ЗАПРЕЩЕНИЙ НА ИМЕНИЯ

Свод запрещений и разрешений на имения владельцев Российской Империи 1832 г.

№ 4821 Петражицкий Игнатий Иванов – помещик.
Ему учинена ссуда, из суммы Государственного Заёмного Банка, для продовольствия крестьян, по обязательству, данному 1822 года апреля 30 дня, ассигн[ациями] 125 рублей, на 8 лет, под залог имения: состоящего Могилевской Губернии, Чериковского повета, в сельце Подкозелье, пяти душ.
№ 4822 Петражицкая Екатерина Францова – помещица.
Ей учинена ссуда, из суммы Государственного Заёмного Банка, для продовольствия крестьян, по обязательству, данному 1822 года апреля 30 дня, ассигн[ациями] 175 рублей, на 8 лет, под залог имения: состоящего Могилевской Губернии, Чериковского повета, прозываемого Подкозелье, семи душ.
№ 4823 Петражицкий Дионисий Павлов – помещик.
Ему учинена ссуда, из суммы Государственного Заёмного Банка, для продовольствия крестьян, по обязательству, данному 1822 года апреля 30 дня, ассигн[ациями] 50 рублей, на 8 лет, под залог имения: состоящего Могилевской Губернии, Чериковского повета, в деревне Туровке, двух душ.
№ 4855 Петрожицкий Франц Тимофеев – помещик.
Ему учинена ссуда, из суммы Государственного Заёмного Банка, для продовольствия крестьян, по обязательству, данному 1822 года июня 15 дня, ассигн[ациями] 50 рублей, на 8 лет, под залог имения: состоящего Могилевской Губернии, Чериковского повета, в сельце Подкозелье, двух душ.
№ 6789 Петражицкий Иосиф Юрьев – помещик.
Ему учинена ссуда, из суммы Государственного Заёмного Банка, для продовольствия крестьян, по обязательству, данному 1822 года апреля 30 дня, ассигн[ациями] 75 рублей, на 8 лет, под залог имения: состоящего Могилевской Губернии, Чериковского повета, прозываемого деревня Петриги; трёх душ.

№ 8356 - 8360 Петрожицкая Елена Яковлевна – Титулярная Советница.
1825 года июня 5 дня за № 47, С. Петербургской Палаты Гражданского Суда 2-й Департамент выдал им Суворовым и Петрожицкой Свидетельство, что в собственном их владении состоит: в городе С. Петербург, Литейной части, в 3-м квартале, под № бывшим 168, а ныне 178 каменный дом, доставшийся им в наследство, из них первой от свекра, а последним от деда, С. Петербургского купца Алексей Иванова Суворова, под коим домом мерою земли квадратных тысяча сто двадцать пять три четверти сажень; на оный дом указного ареста и запрещения нет. Департамент Палаты выдал в том Свидетельство, для залога оного дома в С. Петербургский Опекунский Совет, или Государственный Заёмный Банк.
№ 8357 Суворова Анисья Ивановна– С. Петербургская купеческая жена.
№ 8358 Суворов Дмитрий Яковлев – С. Петербургский купеческий сын.
№ 8359 Суворова Елисавета Яковлева – С. Петербургская купеческая дочь.
№ 8360 Петрожицкая Елена Яковлевна – Титулярная Советница.
Ими учинена ссуда Сентября 24 дня, из Государственного Заёмного Банка, ассигн[ациями] 18 тысяч рублей, на 12 лет, которая в последствии переложена на 15 лет, под залог означенного в вышепрописанном Свидетельстве дома.

Обо всех персонах, указанных в этом списке уже писалось ранее в теме,
кроме остающейся и по сей день загадкой помещицы Екатерины Францовны.
В Подкозелье по «Алфавитный список дворян 1-го разряда Чериковского уезда, владеющих населенными имениями, за 1834 г.» было всего 4 семьи Петрожицких имевших землю и крестьян - и там нет вообще никакой Екатерины.
Из чего я делаю осторожное предположение, что это чья-то вдова, не имевшая детей, или наследников сыновей.
Но чья именно она вдова - так понять и не удалось.

eSKa написал:

[q]
Ого! благодарю, а откуда родом Мартин? где жил с супругой и семьей известно?
[/q]

В середине 16 века - Менджериче и Наревка.
Где именно жил Мартин с супругой - не подскажу.
Его же дети "разбрелись" - основное "гнездо" - Дразы, далее Пусто-Мстиж и Замоши- Завидное.

eSKa
Итак.
Сын Ян 1810 г.р.
Вероятнее всего тоже умер в младенчестве - т.к. в делах рода из ДДС и герольдии у этой семьи указан только 2 сына:
Иосиф ок. 1797 г.р. и Игнатий.
Ветка Иосифа - это как раз ветка Юрия (Ad-Reg-Tu).
Думаю, что он будет очень рад Вашим находкам - т.к. он как раз искал и очень хотел иметь подтверждения всей цепочки рода именно по метрикам

Анастасии Базыля и Теодоры Петрожицких - а вот эта находка меня и удивила и порадовала одновременно.
Василий Мартинов и Теодора ур. Филипович - это собственно дедушка и бабушка профессора Леона Петражицкого.
НО !!! Мне никак не удавалась понять, откуда они появились в имении Дразы в начале 1820-х.
Теперь можно предположить что именно из Заблотья.
Ещё такой факт - у них 2 дочери:
Виктория ок. 1810 г.р. - ..., брак 02.11.1830 г. в униатской церкви муж - Доменик Иосифов Дашкевич
Ганна (Анна) ок. 1812 г.р. - ... брак 22.02.1831 г. в униатской церкви муж - Корнелий Фелицианов Юзефович

Найденная Вами Анастасия никак у меня не вписывается.
Тут либо Виктория должна быть тогда 1811 г.р., либо наоборот, 1809 г.р.
Потому, что как-то 3 года подряд по девчонке - многовато что-то....

Да, очень интересное дело оказалось.
Спасибо, что делитесь Вашими находками !!!

(Петрожицкие, Петрижицкие, Петрежицкие)