Лев Йосипович Петражицький (
1867-1931)
видатний російський соціолог, правознавець, політичний діяч.
Народився в родовому маєтку Колонтаєво Вітебської губернії (сучасна Білорусь). Закінчив юридичний факультет Київського університету Св. Володимира; пізніше навчався в Берліні, де захистив докторську дисертацію.
З 1905 року, коли в Росії почали створюватися буржуазні партії, Л. І. Петражицький став одним із творців і лідерів партії кадетів (конституційно-демократична партія) і депутатом від цієї партії в I Державній Думі. Паралельно очолював кафедру енциклопедії та філософії права в Петербурзькому університеті, був членом Польської Академії наук.
Потім послідували Перша світова війна, Лютнева революція та Жовтневий переворот 1917 р У 1918 р почалася еміграція з Росії вчених. У 1921 р покинув
Росію і Л. І. Петражицький, зв'язавши свою подальшу долю з Польщею: там до кінця життя він завідував кафедрою соціології в Варшавському університеті. У 1926 р в Польщі стався військовий переворот Юзефа Пілсуд- ського, який призвів до фактичного припинення діяльності парламенту і політичних партій в Польщі. Ця подія вплинула на психіку Петражицкого, і в 1931 році він покінчив життя самогубством.
Психологічна теорія права була створена Л. І. Петражицький в кінці XIX - початку XX ст. і викладена ним у працях "Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія" (1905); "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності " (в 2 т "1909-1910).
Психологічна теорія унікальна тим, що на стику нових для того часу наук - психології і соціології - була зроблена грунтовна спроба проникнути всередину психологічних матерій в інтересах пізнання права, з'єднання потенціалів психічного і юридичного регулювання на благо людей.
Л. І. Петражицький вважав, що причини, що зумовили виникнення, існування і дію права, корениться не в економічній, соціальній середовищі і класово-політичних умовах суспільства, а в особливостях психіки людини, в "Імпульс" та емоціях, які грають головну роль не тільки в пристосуванні людини до умов життя суспільства, а й в освіті права [1] .
З точки зору психологічної теорії права Петражицький критикує багато положень класичної юридичної науки - панівні трактування держави, права, джерел права і правовідносин. Свою теорію вчений свідомо створював в якості противаги юридичній позитивізму з його похмурою "мікроскопією" (так він називав перебільшена увага права до дрібних життєвим турботам певного суб'єкта), практицизмом і поверхнево-утилітарним ставленням до життя.
Для Петражицкого психологизация права - це шлях його олюднення, наближення до живої людини, пізнає, почуває, що володіє свободою волі. На думку вченого, збагнути право з психологічної точки зору - значить зайняти реалістичну, засновану на природних законах позицію по відношенню до нього. При цьому юридичний початок мислитель розглядав як природний наслідок природи людини. Це ріднить психологічну теорію права з теорією природного права.
Л. І. Петражицький поряд з писаними законами, тобто поряд з реально існуючою системою правових норм і приписів, встановлених державою, визнає правом також психічні переживання людей: "Право є психічний фактор суспільного життя, і воно діє психічно. Його дія полягає, по-перше, в порушенні чи придушенні мотивів до різних дій і стриманість (мотиваційний або імпульсивна дію права), по-друге, в зміцненні і розвитку одних схильностей і рис людського характеру, в ослабленні і викоріненні інших, взагалі у вихованні народної психіки в з відповідному характером і змістом діючих правових норм напрямку (педагогічне дію права) " [2] .
Суб'єкти суспільних відносин в своїй поведінці керуються в першу чергу не позитивним правом, а емоціями, психікою. Саме емоції, переживання людей є регулятором суспільних відносин, вони, на думку вченого, є інтуїтивним правом, визначеним як "справжнє" і "дійсне".
Інтуїтивне право - це правові норми, які створюються крім держави, в результаті певних емоцій і переживань людини з приводу права. Інтуїтивне право, тобто психологічна оцінка своєї поведінки, заснована на розумінні справедливості, виникає без впливу приписів законів і звичаїв, має індивідуальний і мінливий характер. Його зміст визначається індивідуальними умовами і обставинами життя кожної конкретної людини - його характером, вихованням, освітою, соціальним становищем, професійними заняттями, особистими знайомствами і відносинами та ін.
На противагу єдиному, розрахованому на людську масу позитивного права сфера інтуїтивного права роздроблена і плюралістична, враховує особливості і характер кожної людини: "Інтуїтивне право залишається індивідуальним, індивідуально-різноманітним за змістом, що не шаблонним правом, і, можна сказати, за змістом сукупностей інтуїтивно правових переконань, інтуїтивних прав стільки ж, скільки індивідів " [3] . Виходячи з такого розуміння права Л. І. Петражицький робить висновок про те, що є інтуїтивне право сім'ї, інтуїтивне право дітей, інтуїтивне право злочинців і т.д. І якщо інтуїтивне право у кожного своє, то від нього, як і від самої людини, не можна вимагати досконалості. Це далеко не ідеальне право, "навпаки, можливо і часто буває, що інтуїтивне право являє менш доброякісне право за своїм змістом в порівнянні з відповідним позитивним правом" [4] .
Шлях до суспільного ідеалу, на думку творця психологічної теорії, повинна вказувати "політика права", покликана вдосконалювати людську психіку і направляти індивідуальне і масове поведінку за допомогою відповідної правової мотивації в бік загального блага. Під політикою права Петражицький розумів прикладну дисципліну, покликану поєднувати процес формування офіційного позитивного права з інтуїтивно-правовими переживаннями населення. Завданням політики права має бути, перш за все, викорінення непрогрессивное "злоякісних" видів як інтуїтивного, так і позитивного права. "Завдання політики права полягає: 1) в раціональному напрямі індивідуального і масового поведінки за допомогою відповідної правової мотивації; 2) у вдосконаленні людської психіки, в очищенні від злісних, антисоціальних схильностей, в насадженні та зміцненні протилежних схильностей. Іншими словами, треба виховувати людей, які роблять добрі справи і живуть по любові, а право повинне цьому сприяти " [5] .
Інтуїтивне право Л. І. Петражицький ставив вище моралі, так як мораль передбачає добровільне виконання зобов'язань, а інтуїтивне право є загальнообов'язковим. Іншими словами, інтуїтивне право - це сукупність психічних переживань боргу і обов'язків людини, які мають імперативно-атрибутивний (владно-вибагливий) характер, тобто це переживання боргу по відношенню до інших, з визнанням за іншими права вимагати виконання цього обов'язку.
Петражицький обмежує роль і значення позитивного (офіційного) права. Згідно з його теорією, роль держави в правотворчості незначна, державний апарат не повинен розглядатися як джерело права, і його роль повинна бути незначна.
Вчений вважав, що відносини між людьми, особливо в області сім'ї, любові і дружби, взагалі чужі позитивно-правового нормування, і оскільки вони визначаються правової психікою, свідомістю того, що іншим належить від нас і нам від інших, тут діє виключно інтуїтивне право. Але і в багатьох інших сферах життя (наприклад, в області найму квартири, прислуги, покупки речей в магазинах, в області відносин до чужої власності, життя, тілесної недоторканності, честі та ін.), Де необхідно свідомість і дотримання прав інших або свідомість і здійснення своїх прав, люди фактично керуються зовсім не тим, що з цього приводу наказує цивільне або кримінальне законодавство (більшості звичайно воно взагалі невідомо), а своїм інтуїтивним правом, вказівками своєї інтуїтивно-правової совісті. Таким чином, фактичною основою соціального правопорядку і дійсним важелем соціально-правовому житті є не позитивне, а інтуїтивне право. І тільки "лише у виняткових, патологічних випадках конфліктів, порушень і т.д. справа доходить до застосування позитивного права" [6] .
Визначальну роль позитивне право грає "тільки в області офіційно-державних відносин, в галузі державного суду і управління". Але навіть тут, вважав Петражицький, закон нічого не може сказати судді або юристу-професіоналу, якому треба, наприклад, встановити ступінь заслуг або провини, міру достатньої активності, рівень майстерності та знань різних людей, оскільки позитивний закон встановлює лише відомі рамки (наприклад, в області покарань: від такого-то розміру до такого-то). Л. І. Петражицький пропонував розрізняти "судову практику" як застосування юридичних норм і діяльність суду, восполняющего прогалини в законодавстві. Діяльність другого виду створювала, на думку вченого, особливий різновид права, названого їм "преюдиціальним" (від лат. Praejudicio - вирішеним). Щоб суддя міг винести те чи інше рішення (вирок), для цього йому необхідно особливе чуття або, як стверджував Л. І. Петражицький, внутрішнє переживання "атрибутивних" емоцій. Навіть "кому яка оцінка належить на іспитах, це справа інтуїтивно-правової совісті екзаменатора і не може бути розумно зумовлено позитивним правом" [7] .
Петражицький вважав, що інтуїтивне право діє глибше і ширше, ніж закон, воно долає формальність і шаблонність позитивного права.
Законотворчий процес представлявся Петражицкому реалізацією законодавцем власних уявлень про справедливість (реалізацією інтуїтивного права законодавців), що призводить до вираження інтересів вузького кола людей, до суб'єктивізму. Об'єктивна неможливість законодавства задовольнити всім уявленням громадян про справедливість, передбачає скорочення обсягу суспільних відносин, регульованих позитивним правом. Вчений був переконаний, що сфера, яка надається позитивним правом дії інтуїтивного права, повинна з часом все більше збільшуватися. Як найбільш рухлива, легко змінюється частина вдачі, інтуїтивне право завжди йде попереду всіх інших ланок юридичної системи, включаючи законодавство. Головне ж завдання законодавства полягає в тому, щоб орієнтувати громадян на добровільність і сумлінність виконання своїх правових обов'язків.
Л. І. Петражицький спробував створити універсальну психолого-соціологічну павуку (емоційну соціологію), згідно з якою суспільство повинно перейти від несвідомого до свідомого самовдосконалення за допомогою політики правової мотивації. Незважаючи на велику кількість критики і відсутність широкої підтримки в науковому середовищі, психологічна теорія права отримала розвиток на сучасному етапі, була інтерпретована правознавцями і соціологами, мала помітний вплив на філософсько-правову і соціологічну думку Росії, Польщі, Західної Європи та США.
[1] Петражицький Л. І. Вступ до вивчення права і моральності. Основи емоційної психології. СПб., 1908. С. 11, 30.
[2] Петражицький Л. І. Вступ до вивчення права і моральності. С. 126.
[3] Петражицький Л. І. Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності / відп. ред. І. К). Козліхін, Ю. А. Сандулов. СПб .: Лань, 2000. С. 383.
[4] Там же. С. 385.
[5] Петражицький Л. І. Вступ до вивчення права і моральності. С. 3.
[6] Петражицький Л. І. Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності. С. 388.
[7] Петражицький Л. І. Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності. С. 391.
https://stud.com.ua/82803/poli...azhitskogo.
Галина, как здорово !!! Спасибо большое !!!
У меня такой записи нет.
А Вы где смотрите МК - у мормонов ?