Белокура́кино (укр. Білокуракине)

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Білокуракинщина — моя земля, земля моїх батьків!

На обласній карті Білокуракине як адміністративно-територіальний центр – найвіддаленіша точка. За чисельністю населення наш район невеликий. У ньому практично відсутня промисловість, немає великих наукових та культурних центрів. Але цей куток, розташований на мальовничих берегах річки Білої, багатий на події історичного минулого, традиціями, які складалися роками , побутом, укладом життя білокуракинців...
За матеріалами Відділу культури та туризму Білокуракинської РДА.
Качественная обзорная статья.
Ссылка

Харьковская (Слободско-Украинская) губерния
25.04.1780, ПСЗ-1, № 15 004: учреждено Харьковское нам., разделенное на 15 уездов: Харьковский, Ахтырский, Богодуховский, Белопольский, Волчанский, Валковский, Золочевский, Изюмский, Краснокутский, Лебединский, Миропольский, Недригайловский, Сумский, Хотмыжский, Чугуевский. Местечки Богодухов, Белополье, Валки, Волчанск, Золочев, Краснокутск, Лебедин, Мирополье, Недригайлов переименованы в города. (с. 348–349).

12.12.1796, ПСЗ-1, № 17 634: восстановлена Слободско-Украинская губ. в границах, в которых она была устроена до 1765 г. (с. 349).

31.12.1796, ПСЗ-1, № 17 702: губерния разделена на 10 уездов (с. 349).

01.05.1797, ПСЗ-1, № 17 948: в высочайше утвержденном докладе Сената, изданном во исполнение указа от 12.12.1796, сообщается, что: 1) учрежденная в 1765 г. Слободско-Украинская губ. существовала до 1780 г. и делилась на 5 провинций (Харьковскую, Ахтырскую, Изюмскую, Острогожскую, Сумскую) и что затем, при учреждении Харьковского и смежных с ним наместничеств, Острогожская пров. была присоединена к Воронежской губ., от Изюмской пров. некоторые селения были отчислены к Воронежскому нам. и Новороссийской губ., а к Харьковскому нам. были приписаны города Чугуев, Салтов, Хотмыжск, Мирополье, Алешня и быв. г. Вольный с селениями; 2) Слободско-Украинская губ. при своем учреждении в 1765 г. «точных пределов не имела»; 3) слободско-украинский губернатор, согласно предписанию штата от 31.12.1796 о разделении губернии на 10 уездов, назначил уездными городами Харьков, Ахтырку, Богодухов, Богучар, Изюм, Купянск, Острогожск, Сумы и слободы Змиев (вместо Чугуева) и Старобельск (вместо Беловодска) (с. 349–352).

29.08.1797, ПСЗ-1, № 18 117: от быв. Екатеринославской губ. к Слободско-Украинской губ. присоединены части Константиноградского и Славянского (с г. Славянском) у. (с. 357).

06/29.03.1802, ПСЗ-1, № 20 205: от Слободско-Украинской губ. к Воронежской губ. присоединены 3 уезда: Богучарский, Острогожский, Старобельский; заштатные города Валки, Волчанск, Лебедин восстановлены уездными (с. 358).

10.03.1803, ПСЗ-1, № 20 660: губерния делится на 10 уездов: Харьковский, Ахтырский, Богодуховский, Валковский, Волчанский, Змиевский, Изюмский, Купянский, Лебединский, Сумский (с. 358).

09.01.1824, ПСЗ-1, № 29 729: от Воронежской губ. к Слободско-Украинской губ. присоединен Старобельский у. (с. 359).

05/20.12.1835, ПСЗ-2, № 8654: Слободско-Украинская губ. переименована по ее главному городу в Харьковскую (с. 360).

12.12.1861, ПСЗ-2, № 37 739: д. Федоровка, Вертеевка, Варваровка Харьковского у. присоединены к Валковскому у. (с.360–361).
Ссылка

Tovit написал:

[q]
Харьковская (Слободско-Украинская) губерния
25.04.1780, ПСЗ-1, № 15 004:
[/q]

ссылка не открывается. Росшифруйте, пожалуйста, ПСЗ-1, № 15 004:

Фрагменты о Белокуракино из книги И. Манкова " Экономические примечания на Старобельский уезд" 1804г. - 1, 2, 3, 4, 5, 6.

dyado-mykola попробуйте прямую ссылку на Российскую национальную библиотеку.

Справочные материалы об изменениях внутренних и внешних границ
губерний Европейской России (1775–1897 гг.)
Составитель: Н. С. Чернышёва

ПСЗ - Полное собрание законов Российской империи.
Подробнее тут
Сам еще толком не разобрался.

lugdoc большое спасибо!

ГАХО:
1. Слобідсько-Українська губернія, з 1835 р. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Успенська, слоб. Білокуракіна Старобільського пов.
4. Сільця: Богородицьке, Покровське; хутори: Бідин, Бунчужний, Грицаїв,
Дем’янівка, Єрьомин, Коноплянський, Кисилів, Крізський, Лаврів, Лізиний (Лізин),
Луб’янка, Паньків, Цілуйкін, Шарівський, Шапірський, Шелкунів
5. Народження: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 414; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 415; 1802:
ф. 40, оп. 110, спр. 416; 1806: ф. 40, оп. 110, спр. 417; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 418; 1808:
ф. 40, оп. 110, спр. 419; 1809: ф. 40, оп. 110, спр. 420; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 422; 1815:
ф. 40, оп. 110, спр. 423; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 425; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 426; 1825:
ф. 40, оп. 110, спр. 429; 1826: ф. 40, оп. 110, спр. 430; 1827: ф. 40, оп. 110, спр. 433; 1830:
ф. 40, оп. 109, спр. 431а, ф. 40, оп. 110, спр. 436; 1831: ф. 40, оп. 110, спр. 413; 1832: ф. 40,
оп. 110, спр. 437; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1835: ф. 40,
оп. 105, спр. 408, ф. 40, оп. 110, спр. 440; 1839: ф. 40, оп. 110, спр. 444; 1841: ф. 40,
оп. 110, спр. 445, 446; 1842: ф. 40, оп. 109, спр. 436, ф. 40, оп. 110, спр. 447; 1843: ф. 40,
оп. 110, спр. 448; 1844: ф. 40, оп. 110, спр. 449; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 451; 1848: ф. 40,
оп. 109, спр. 453, ф. 40, оп. 110, спр. 441; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1110; 1851: ф. 40,
оп. 105, спр. 1122; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1124; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1128; 1854:
ф. 40, оп. 110, спр. 457; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1144; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1149; 1857:
ф. 40, оп. 105, спр. 1157; 1858: ф. 40, оп. 109, спр. 454, 454а; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1172;
1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1180, 1181; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1184; 1865: ф. 40, оп. 105,
спр. 1189; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 1196
6. Шлюб: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 414; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 415; 1802: ф. 40,
оп. 110, спр. 416; 1806: ф. 40, оп. 110, спр. 417; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 418; 1808: ф. 40,
оп. 110, спр. 419; 1809: ф. 40, оп. 110, спр. 420; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 422; 1815: ф. 40,
оп. 110, спр. 423; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 425; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 426; 1825: ф. 40,
оп. 110, спр. 429; 1826: ф. 40, оп. 110, спр. 430; 1827: ф. 40, оп. 110, спр. 433; 1830: ф. 40,
оп. 109, спр. 431а, ф. 40, оп. 110, спр. 436; 1831: ф. 40, оп. 110, спр. 413; 1832: ф. 40,
оп. 110, спр. 437; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1835: ф. 40,
оп. 105, спр. 408, ф. 40, оп. 110, спр. 440; 1839: ф. 40, оп. 110, спр. 444; 1841: ф. 40,
оп. 110, спр. 445, 446; 1842: ф. 40, оп. 109, спр. 436, ф. 40, оп. 110, спр. 447; 1843: ф. 40,
оп. 110, спр. 448; 1844: ф. 40, оп. 110, спр. 449; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 451; 1848: ф. 40,
оп. 109, спр. 453, ф. 40, оп. 110, спр. 441; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1110; 1851: ф. 40,
оп. 105, спр. 1122; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1124; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1128; 1854:
ф. 40, оп. 110, спр. 457; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1144; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1149; 1857:
ф. 40, оп. 105, спр. 1157; 1858: ф. 40, оп. 109, спр. 454, 454а; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1172;
1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1180, 1181; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1184; 1865: ф. 40, оп. 105,
спр. 1189; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 1196
7. –
8. Смерть: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 414; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 415; 1802: ф. 40,
оп. 110, спр. 416; 1806: ф. 40, оп. 110, спр. 417; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 418; 1808: ф. 40,
оп. 110, спр. 419; 1809: ф. 40, оп. 110, спр. 420; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 422; 1815: ф. 40,
оп. 110, спр. 423; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 425; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 426; 1825: ф. 40,
оп. 110, спр. 429; 1826: ф. 40, оп. 110, спр. 430; 1827: ф. 40, оп. 110, спр. 433; 1830: ф. 40,
оп. 109, спр. 431а, ф. 40, оп. 110, спр. 436; 1831: ф. 40, оп. 110, спр. 413; 1832: ф. 40,
оп. 110, спр. 437; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1835: ф. 40,
оп. 105, спр. 408, ф. 40, оп. 110, спр. 440; 1839: ф. 40, оп. 110, спр. 444; 1841: ф. 40,
оп. 110, спр. 445, 446; 1842: ф. 40, оп. 109, спр. 436, ф. 40, оп. 110, спр. 447; 1843: ф. 40,
оп. 110, спр. 448; 1844: ф. 40, оп. 110, спр. 449; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 451; 1848: ф. 40,
оп. 109, спр. 453, ф. 40, оп. 110, спр. 441; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1110; 1851: ф. 40,
оп. 105, спр. 1122; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1124; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1128; 1854:
ф. 40, оп. 110, спр. 457; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1144; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1149; 1857:
ф. 40, оп. 105, спр. 1157; 1858: ф. 40, оп. 109, спр. 454, 454а; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1172;
1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1180, 1181; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1184; 1865: ф. 40, оп. 105,
спр. 1189; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 1196

В ГАЛО метрических книг непосредственно по Белокуракино не сохранилось

, однако, имеются метрические книги церквей Белокуракинского р-на Луганской области

Легенди рідної землі: Криниця Відраднівська.

Диким полем, неозорим степом, де трава сягала коневі по груди, на гнідому красені, немов стріла, летів вершник. А за ним на відстані, яка то збільшувалась, то часом зменшувалась, гналось дванадцять переслідувачів. Їх низькорослі коні ніби потонули в незайманій траві, лише востроверхі малахаєві шапки бовваніли на поверхні зеленого степового моря.

Втікач час від часу призупиняв коня, хутко розвертався назустріч переслідувачам, вибирав соколиними очима найближчого ворога і мовчазний політ його стріли закінчувався зойком. А таких за час погоні було вже п’ятеро. Останні півкільцем стискували в лещата свою здобич…

Радо, його син – Відан та третій розвідник – Оріл четверту добу поволі просувалися на південь, видивляючись на підступах до свого кордону татар. І ось вони зустрілися – троє русичів та близько двохсот кримців. Радо, як старший загону, наказав Відану повертатись негайно додому, весь час тримаючись півночі. Оріл мчав на захід, заманивши за собою півтора десятка татар. Приблизно стільки ж погналося і за Радо, на схід. Двоє сміливців – розвідників стримували рішуче пересування решти ворога, якому необхідно було чекати на повернення погоні. Таким чином виграш часу був за Віданом.

Радо розумів, що попереду йому доведеться подолати дві досить глибокі річки, але втікач не раз бував у тих місцях і знав їх, як свої п’ять пальців. Знав також, де можна з конем переправитись на протилежний берег, сховатись серед старезних верб, лозняка, очерету. Першу річку розвідник подолав у знайомому місці, коли переслідувачі по-грачачому вигукуючи, вже знаходилися на правому березі. Та лівий не давав надії на схованку – місцина, мабуть, грозою була випалена і добре продивлялася. Татари не поспішали долати водну перепону, тому Радо дав деякий відпочинок коневі. Та поволі вони переправились через річку і погоня тривала далі.

Ще два смертельних зойки ворога прокотилися Диким полем. Але й татари стріляли влучно. Перший раз Радо врятував від загибелі гориг, другий – сагайдак. Якби не ці доспіхи вершника, лежав би він давно мертвий на рідній землі.

Втікач почав відчувати, що його гнідий поступово зтишує біг. Та й сам Радо вже давно був мокрим від поту, тричі його стріли не досягли цілі, чого з ним ніколи раніше не траплялося. Кінь хрипів і білі плями піни залишалися на траві.

До можливого порятунку, до другої річки, залишалось чотири – п’ять польотів стріли. Та раптом груди Радо зустріли ворожу стрілу. Вершник стиснув ногами боки вимученого коня і той, підкоряючись незламній волі господаря, розвернувся і побіг вперед. Сіра сорочка з домотканного полотна спереду і на спині покрилися червоними плямами – стріла пробила груди розвідника наскрізь. В очах почало темніти, та, зібравши останні сили, русич в безнадії ще раз подивився з високого берега на знайому річку, чудовий краєвид. Сповз із коня і, опистившись на коліна, почав прощатися з цією земною красою. Цю місцевість Радо не раз показував синові. Обоє мріяли оселитися тут, коли татарська зухвалість хоч трохи вщухне. Та не судилося здійснитися цій мрії.

Подолавши декілька сот метрів схилу, Радо впав на спину, розкинувши руки, ніби обіймаючи голубе-голубе літнє небо. І там, де вістря стріли заглибилось в землю, задзюрчало джерельце цілющої води. Вона мала властивість примножувати сили, укріпляти віру, посилювати любов до рідної землі, Вітчизни та ненависть до ворогів.

Син знав, де відшукати батька, та не знайшов нічого. Лише біля витоки невеличкого струмочка лежав горит Радо. Відан шаблею викопав неглибоку криничку і першим напився з неї води. А через роки, старим і сивим, маючи власних синів, невісток, онуків, переселився на місце загибелі Радо, свого батька.

Потім вже інші люди назвали це поселення іменами його засновників, бо життя кожного села починається з криниці, - Відана і Радо, додаючи або змінюючи закінчення словосполучення: Відрад, Відрада, Відрадне, Відраднове.
А криниця Відана, котра почалася з джерельця Радо, до цього часу існує, оновлена і прикрашена нащадками. Хоча хутір, потім село, волосний центр, а пізніше селище Білокуракине і змінили свою первинну назву. А жаль…

Взято с сайта 7top-bk.at.ua

Традиційно велично відзначають у нас свято першопрестольних апостолів Петра і Павла. Та це й зрозуміло, бо першим храмом на білокуракинській землі була дерев'яна церква на честь Петра і Павла. Побудували її на кошти князя Бориса Івановича Куракіна та пожертвування мирян перші поселенці-християни Дикого поля.
....
Диким полем холодний вітер гуляє. Сніг гонить до хутора Відрадного, мов овець до кошари. Вночі злим вовком під вікном завиває, віконниці, мов дрова, ламає. А ще він сивочолим ветеранам-фронтовикам спокою не дає.

Навесні в річці Білій теплий вітер кригу ламає, а вода з гуркотом і ревом спішить на зустріч з древнім Айдаром.

Влітку вітер туман вранці розганяє.

...Я люблю першопречисте ім'я твоє, хутірець Відрадний. Низький уклін тобі за те, що ти є на світі - тихий, непоказний, пропахлий любистком і м'ятою, антонівкою.

На алтар пам'яті поставив я твоє ім'я, любий Відрадний. І хоча цю землю назвали на честь царського хрещеника, вона не збіднішала, розквітла. На ній проросли святими оберегами невеличкі церкви: Успіння, Тихонівська, Каплунівська. Донині їх святий дух зігріває наші зболені і страдницькі душі.

Використано матеріали з книги Михайла Гапочки
«Відродження Відрадненської криниці», Луганськ, 2000
Материал с сайта bilokurakyne.at.ua

Государственный архив Воронежской области.

Список дел к описи №1 фонда И-18 - Воронежская казенная палата.
Историческая справка Фонд №: И-18

Подробная информация об описи
№ 153
Название: Ревизские сказки о подданных малороссиянах Валуйской округи. Сл. Белокуракина лл.1-119, х. Тарабановский лл.120-151, х. Рудевый лл.152-159, х. Курочкин лл.160-171, х. Фоменков на р. Белая лл.172-178. Копии.
Начало: 1795
Конец: 0
Подробная дата: 01.09.1795 -
____________________________________
Подданые крестьяне малороссы в Старобельском уезде по данным 1795 года прпоживали в следующих населённых местах. В скобках указан помещик.

слоб. Бело-Куракина с хуторами Александровский, Заикин. лубянский, Грищенков. Бунчуковый, Кисилёв, Лавров, Шелкунов, Лызин, Бедин. Кризский, Еремишин, Целуйков, Панков, Рудовый, Курочкин, Фоменков на Белой, Фоменков на Козинке, Заводянский, Морозов, Павловка, Стативкин (князь Трубецкой)

В Воронеже неходятся ревизские переписи населения вышеперечисленных помещичьих селений за 1795 год.

ссылка - https://forum.vgd.ru/post/23/23168/p436450.htm#pp436450

Фрагмент книги об истории Луганского края с древнейших времен по сегодняшний день.

В первой половине XVIII в. возникла и слобода Белокуракино. Свое название это поселение получило от р. Белая, протекавшей внутри села, и фамилии первого владельца - князя Б. И. Куракина. Согласно преданию, в 1700 г. Петр I, возвращаясь из второго азовского похода, расположился на отдых на берегу р. Белая. Сопровождавший царя князь Куракин пришел в восторг от вида окружающей местности, о чем не замедлил сообщить Петру. В ответ царь сказал: "Дарю тебе, как свояку, и сыну твоему Александру, как крестнику, все это место, которому ты сам определишь границы". Однако князь ограничился лишь основанием села, названного в его честь.
Более активно заселением этих земель занимался его сын, зазывавший к себе в имение крестьян из Воронежской, Полтавской, Черниговской, Киевской и других отдаленных губерний. Поскольку на подаренном князю участке основали свои имения помещики Тарабанова и Тевяшов, то Тарабановка была присоединена силой, а с И. Тевяшовым А. Б. Куракин вступил в сделку. В 1745 г. он приобрел 4 имения общей площадью 800 четвертей земли.
Итак, точные данные об основании Белокуракино отсутствуют. На наш взгляд, дату его основания не следует сводить к 1700 г., поскольку это не является исторически достоверным. В то время широко распространенной являлась практика раздачи пустующих земель, однако и в своем новом статусе они продолжали оставаться незаселенными.
Из документов следует, что ближе к середине XVIII в. существовало с. Павловка, бывшее имением Тарабановой, и слобода Танюшевка, названная так в честь дочери Б. И. Куракина, второй супруги фельдмаршала князя М. М. Голицына, бывшей обер-гофмейстериной при Елизавете Петровне и умершей в 1757 г. В 1746 г. в Танюшевке построен первый храм. Последнее обстоятельство косвенно указывает на возникновение этого поселения к 40-м гг.
Помимо прочих, имением князей Куракиных была и слобода Александровка, построенная на берегу р. Лозная, притока Айдара. О времени ее возникновения известно лишь то, что эта местность, опустевшая от чумы, вновь начала заселяться с 1718 г. Однако вскоре жители, считая это место несчастным, разошлись. Основываясь на упомянутых выше данных первой ревизии населения (1719-1721 гг.), этот факт следует подвергнуть сомнению, поскольку материалы переписи не зафиксировали здесь ни одной попытки основать поселения. Согласно другим сведениям, князь Куракин вновь заселил эту местность в 1758 г. В источниках также содержится информация о том, что местные жители обращались к священнослужителям с просьбой о постройке храма и в 1758 г. он был возведен и освящен. Документы более позднего времени убедительно свидетельствуют о том, что заселенные украинцами слободы Бело-куракино, Танюшевка и Александровка существовали в царствование Екатерины II.
Существенные изменения в административно-территориальном устройстве и заселении исследуемых территорий произошли в годы реформ (1732-1737). Значительную информацию о ходе заселения края содержат материалы переписи населения слободских полков, проведенной в 1732 г. майором Хрущевым. Здесь, кроме существовавших с конца XVII в. донских городков, возникли Райгородка, слобода Меловатка и с. Ольховатка. Даты основания этих населенных пунктов в документе не указаны, возможно, что их начало относится к 1719-1732 гг. В некоторых случаях (Кабанье и Сватова Лучка) речь идет о повторном заселении.

Источник.

История, административное деление, упоминание в литературе, полезные ссылки, адреса архивных/музейных учреждений и другая полезная информация