Белокура́кино (укр. Білокуракине)

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

АЗБУЧНЫЙ УКАЗАТЕЛЬ
исторической хронологии Харьковской губернии
(страницы указаны по изданию 1882 г.)
Белокуракино ст. 1750, -92, 1872, -74.

1750. Белокуракино при Белой стрб. у. Было ли здесь какое-нибудь население до этого времени, когда эти земли были подарены свояку Петра Великого кн. Борису Куракину - неизвестно, но в этом году здесь уже была церковь Успения. Князья Куракины, владея обширными степями, старались о заселении их преимущественно по рр. Белой и Айдаре. Так им заселены и им принадлежали селения староб. у.: Павловка при Белой, Александровка при Лозной, Демьяновка при вершине Боровой, Танюшевка, Березовка, при Айдаре и Алексеевка при Белой. Князь Андрей Борисович Куракин предоставил белок ракинцам права свободных хлебопашцев (ib., 397, 398).

1792. В Белокуракином стрб. у. (1750) вместо деревянной построена каменная Успенская церковь (ib., 397).

1872. Построены церкви: влч. у. в Ивановке (1792) – каменная Преображенская; стрб. у. в Белокуракином (1750) – на кладбище камен. Каплуновской ик. Б. М., в Марковке (1703) – каменная Троицкая и в Новороссоше (1802) камен. Троицкая (Клир. вед.).

1874. Заложены каменныя церкви: стрб. у. в Боровской (1795) – Николаевская и в Белокуракином 91750) – Тихоновская (ib.).

Старобельские летописи с 1125 года.
http://ydab1.ucoz.ua/publ/4-1-0-24

Приайдарщина в 1918 році
Гайдамаки і Січові стрільці Запорозької дивізії на охороні східного кордону Української держави або Подих Соборності
...Національно свідома частина запорожців розуміла, що Павло Скоропадський не та фігура, що приведе молоду державу до внутрішньої злагоди і незалежності від ворожих сусідів. Тому січовики та гайдамаки готували тут, на Приайдарщині, повстання проти гетьмана Скоропадського. Про це, зокрема, свідчить витяг з документа-рапорта начальника міліції (Державної варти) слободи Білокуракіне в центр повіту – місто Старобільськ (подається мовою оригіналу): «Доношу, что 25 и 26 июня в Белокуракино прибыли воинские части: 1-й конный гайдамацький кошевого атамана Кости Гордиенка полк, 1-й Украинский курень смерти, одна батарея… С прибытием, солдаты стали агитировать среди жителей против установленого на Украине государственного строя, против гетмана, против помещиков…» …».

Повстання не вдалося, його час прийде в листопаді. Тим часом, 27 серпня з реорганізацією корпусу в дивізію прийшов наказ про прийняття запорожцями присяги на вірність гетьману. Не маючи ніякої прихильності до П.Скоропадського, Січові Стрільці в більшості своїй, щоб не бути розігнаними, змушені були прийняти присягу. Та не всі січовики погодилися з думкою більшості, що заради самостійності України треба відступитися від планів повстання проти гетьмана та німців, і біля тридцяти чоловік присяги не прийняли. Їх негайно увільнили з полку. Забігаючи наперед, принагідно слід відмітити, що пройде небагато часу, і 18 листопада 1918 року Січові Стрільці стануть основною силою, яка під Білою Церквою погромить гетьманців і відновить Українську Народну Республіку....

Василь Каплунов, краєзнавець, курінний «Айдарської сотні», с.Можняківка ,Новопсковського району ,Луганської обл.

http://kozatskavarta.com.ua/?art=76

За матеріалами роботи "Селище Білокуракине"
Веселої Юлії, учениці 7 кл. Сєвєродонецької ЗОШ №16

Смт. Білокуракине

[ Изображение на стороннем сайте: V7BWWr4V.jpg ]

В північній частині Луганської області розташоване селище міського типу Білокуракине. У цьому селищі народився мій тато і проживають мої бабуся і дідусь. Селище Білокуракино – є районим центром. Район ділиться на дві селищні і 13 сільських рад. Всього в районі 56 населених пунктів, в тому числі 2 селища і 54 села. Чисельність населення району 20,347 тисяч осіб; у тому числі 7,923 тис. осіб - міського населення (живуть в селищах) і 12,424 тисяч - сільського населення. Білокуракинщина належить до малозаселених районів області. Середня щільність - 17,8 осіб на 1 кв. м. В національному складі українців - 82,2%, росіян - 10,3%.
Поверхня району представляє собою хвилясту рівнину. Селище знаходиться в крейдяній системі з великими покладами вапняку, глини, будівельного піску, крейди, що утворилася з осілих порід древніх морів, які колись існували тут. Є запаси кам'яного вугілля, джерела лікувальної мінеральної води. Найбільшим ресурсом для селища та району являються чорноземні ґрунти, найродючіші землі області.
Через селище протікає річка Біла (притока річки Айдар). Місцеві мешканці люблять розповідати усім приїжджим про те, що невеличка нині річечка Біла колись була судноплавною, назву вона отримала від покладів вапняку, котрий тут виступає на поверхню. Й досі, як і три століття тому, час від часу вона виходить з берегів і затоплює все навкруги, перетворюючи Білокуракине на своєрідний острів.

Історія виникнення смт.Білокуракине

Білокуракине має багату історію. Тут проходив славнозвісний Валуйський шлях, яким протягом віків мігрували різні племена і народи з Європи в Азію. Тут кочували племена скіфів, сарматів, половців. Осілі племена облюбували цей край і першою назвою було Відрадове (Відрадне). Історики сперечаються щодо назви містечка — надто вже мало збереглося документів. Відомо, що воно з'явилося на картах у 1700 році, коли Петро І, повертаючись з другого Азовського походу в супроводі одного зі своїх найближчих сподвижників князя Куракіна, зупинився на відпочинок поблизу річки Білої. Мальовнича місцевість настільки сподобалась князю, що цар подарував її придворному, вказавши, що той сам має визначити кордони свого нового володіння. В цьому ж році Куракін заснував невеличке село (20 хат), яке дістало назву від назви річки і прізвища князя.
Перші поселенці цього краю вели своє господарство примітивно. Переважало землеробство, скотарство та птахівництво, а також кустарні промисли: виготовляли бондарні вироби, свічки, мило. Жінки ткали полотно та сукна. Але в той час через погані умови життя, систематичне недоїдання, непосильну працю люди не доживали й до середнього віку. Часто спалахували епідемії холери, цинги, віспи, під час яких вмирало багато людей. Будучи безпорадними перед силами природи та хворобами, селяни всю надію покладали на Бога, тому у цьому краї інтенсивно велося будівництво церков та храмів.
Адміністративно-територіальні межі та статус Білокуракинського району з часів його заселення змінювалися декілька разів. У період заселення куракінські маєтки входили до складу Острозького Козачого слобідського полку Воронезької губернії, а на кінець ХVIII століття село Білокуракине стало волосним центром Старобільського повіту Слобідсько-Української губернії, а напередодні Першої Світової війни – волосним центром Старобільського повіту Харківської губернії.

[ Изображение на стороннем сайте: 0XJKH504.jpg ]

У 1804 році поміщицькі селяни Білокуракинської волості за 60 років до скасування кріпацтва викупили себе, свою землю і волю у князя Куракіна за 1 млн. 100 тис. карбованців. З боку князя цей крок був вимушений. Через розгульне життя він занедбав свої землі і не пропустив нагоди як найбільше здерти з селян, виїжджаючи послом до Франції. За князівську «милість» білокуракинці вносили плату протягом 25 років починаючи з 1805 року.
Селяни викупили у князя Куракіна близько 60 тисяч десятин землі, що дало їм змогу значно поліпшити свої умови життя. На той момент вільні хлібороби колишніх куракінських вотчин вважалися найбільш заможними та освіченими у Харківській губернії, до складу якої входило село у ХІХ столітті. На початку ХХ століття нужда багатьох мешканців регіону, скрута, бідність та безземелля змушували шукати заробітків на підприємствах Донбасу, а також на Донщині та Воронежчині.
На початку XX ст. посилювався процес розшарування селян. У 1905 році 59 найбільш заможних господарів мали понад 1200 десятин землі. Обезземелені селяни виїжджали до Казахстану, Росії, Канади. Влітку 1906 року серед Білокуракинських селян, що працювали на поміщика Фандєєва, почалися заворушення. Вони вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення харчування, три дні не виходили на роботу, погрожували спалити майно. Поміщик пообіцяв виконати вимоги, але викликав каральний загін зі Старобільська. Активістів побили різками, а наступного дня запалали скирди хліба, соломи і сіна. У 1912 році в селі з'явилося перше промислове підприємство - паровий млин, який належав французькому підприємству Комбі. У цей час поміщики Павленки збудували невеличку олійню, що переробляла соняшникове насіння.
Протягом двохсот років існування населеного пункту мешканці практично не отримували медичної допомоги, щоб потрапити до лікаря треба було пройти 40 км по бездоріжжю до Старобільська. У 1902 році в селі з'являється фельдшер, що приймав хворих в приватній квартирі та обслуговував селян усієї волості. Тільки у 1912 році побудували лікарню на 25 ліжок.
У 1842 році у селі відкрито однокласне училище, яке знаходилось у дерев’яній двокімнатній, критій соломою хаті. Приміщення було старе, сире, холодне і темне, тут же жив вчитель. Училище утримувалося за кошти земства та вважалось земською школою. У 1890 році відкрилася церковно-парафіяльна школа. Навчання проводились у тісній з низькою стелею церковній сторожці. Всього в навчальних закладах працювало 3 вчителя та 2 законовчителі. У 1912 році в селі відкривають другу земську школу. З документів тих років з’являється разюча картина низької освіти населення, особливо жінок. У 1905 році грамотних чоловіків лише 23%, а жінок – 2,3%.
У листопаді 1917 року в Білокуракине прийшла звістка про перемогу збройного повстання в Петрограді, дійшли чутки про перші декрети Радянської влади. У грудні білокуракинці організовали сільську Раду селянських депутатів, першим її головою обрали місцевого бідняка Є. М. Вашуру, але у квітні 1918 року робота була перервана німецькою окупацією, яка тривала до листопада. У січні 1919 року солдати, які повернулися з фронту, Андрій і Степан Ладнаї, Д. Рогозян, створили партизанський загін і вигнали кайзерівських окупантів, відновили роботу волосної Ради, допомагали Червоній Армії. Але в червні 1919 село захопила банда Денікінців і безчинствували тут до грудня 1919 року (було визволено бойовою частиною Першої Кінної армії). Пізніше партійний осередок і сільську Раду очолили солдати, що повернулися з лав Червоної Армії Чорнуха І.М., Рева І.А. Комітет зайнявся упорядкуванням землекористування, забезпечення бідняцьких господарств посівним матеріалом. У 1923 році Донецький робітник В. Перов організував райком партії. Олійню віддали колективному товариству «Праця», пізніше вальців млин. У 1928 року створили колгосп під назвою «Гасло культури» на чолі з активістом Т.М. Зайцем, який об'єднав бідняцькі господарства.
З 1938 року Білокуракине стає районним центром Ворошиловградської області з населенням 5 тисяч 95 осіб. В 1940 році тут працювало більше 20 машин, з’явилася районна лікарня, відкрита поліклініка і працювало 12 спеціалістів з вищою і середньою медичною освітою.
Мирне життя мешканців перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 9 липня 1942 року вороги окупували Білокуракине і майже 7 місяців продовжувалася фашистська неволя. 19 січня 1943 року частини 172 Стрілкової дивізії визволили Білокуракине. За час окупації розстріляно 126 мирних жителів, а 980 осіб вивезли на каторжні роботи в Німеччину, грабовані були колгоспи, забрано 732 коней, 477 корів, 567 волів, 1156 коней, зруйнували приміщення державних і громадських організацій, лікарню, Будинок культури, бібліотеки. Майже все доросле населення пішло на фронт. Мирні жителі переховували військовополонених, зривали обмолот хліба гітлерівцям, ховалися від примусового вивезення в Німеччину. Більше трьохсот жителів загинуло на фронтах Великої Вітчизняної, понад 1800 білокуракинців нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Після війни на базі семи колгоспів було створено лише три. Трудівники піднімали сільське господарство. Держава постачала сільськогосподарські машини, добрива, присилали досвідчені кадрі механізаторів. Перший секретар райкому Компартії України О.І. Рогачова була делегатом 22 з'їзду Компартії Радянського Союзу, і приймала нову програму КПРС.

З Білокуракинщиною тісно пов'язані імена:

сподвижника Петра І дипломата - Б.І. Куракіна;
істориків - Д. Багілія та А. Слюсарського;
письменників - Г. Хоткевича, М. Кольцова, В. Гарщина, І. Світличної, Л. Стрельника, М. Коваля, І. Рогозяна;
бригадира першої на Луганщині молодіжної тракторної бригади - І. Острогляда;
лауреата Державної премії СРСР, доктора технічних наук, головного інженера Липецького металургійного комбінату - А. Білянського;
Героя Радянського Союзу, лауреата Державної премії СРСР, генерал-лейтенанта - М. Григоренка;
Героїв Радянського Союзу - Т. Макаренка, О. Артеменка, В.Федоренка, Є. Левенця;
Героїв Соціалістичної праці Г. Давидової, В. Будняка, О. Ставицького, І. Водолазького, Г. Філоненка, Є. Хрипун, О. Світличної;
генерал-лейтенанта, доктора педагогічних наук, професора, заслуженого працівника вищої школи РФ, члена-кореспондента академії наук РФ, сенатора Приморського краю Кіктя Володимира Яковича;
доктора педагогічних наук, професора, генерального директора научного інституту міжнародної освіти та проблем управління МАУП м. Київ Чорнухи Надії Миколаївни;
полковника, героя Росії, заступника начальника Управління авіації ФСБ Росії, головного штурмана Письменного Володимира Леонідовича;
народного депутата Верховної ради України IV-го скликання (2002 - 2006 рр. ) – М. М. Гапочки;
доктора фізико-технічних наук А. Ніколенка;
народної артистки України Л. Стрільцової,
заслужених художників РФ братів Анатолія та Бориса Костяннікових;
чемпіона Європи з класичної боротьби І. Арєф’єва;
народної майстрині Луганщини О. Письменної;
народного художника Луганщини В. Дубового.

Ссылка

Белокуракино – возрождение поселка

«Відомо, що на місці Білокуракиного було поселення, яке мало назву Відрядове чи Отрадове. Доля його мешканців невідома. Дата виникненя Білокуракиного припадає на 1700 рік, коли Петро I ці вільні землі в Дикому полі подарував своєму свояку Борису Івановичу Куракіну. Білокуракинський район вперше утворено в 1923р., а в сучасних межах — в 1965р.» Так пишет в своем историческом романе: «Пройшли віки — розквітла воля» — наш талантливый земляк Николай Андреевич Коваль, заслуженный журналист Украины, замечательный писатель и поэт, издавший несколько прекрасных книг прозы и сборников стихов.

В июне 1962 г. по семейным обстоятельствам мы с семьей переехали в Белокуракино из города Находка Приморского края, расположенного на склонах сопок, вдоль чудесного залива у побережья Японского моря. Город опоясанный тайгой, с вечно зеленою листвой, изумительно чистый воздух, насыщенный кислородом и йодом. Имели мы с женой прекрасную квартиру и хорошую, интересную работу: я работал прорабом на строительстве торгового порта, жена — заведующей лабораторией городской санэпидемстанции, куда мы были направлены после окончания учебных заведений. Проработали мы там одиннадцать с половиной лет. Но, увы! Все это пришлось оставить…

Ссылка

Білокуракинщина — моя земля, земля моїх батьків!

На обласній карті Білокуракине як адміністративно-територіальний центр – найвіддаленіша точка. За чисельністю населення наш район невеликий. У ньому практично відсутня промисловість, немає великих наукових та культурних центрів. Але цей куток, розташований на мальовничих берегах річки Білої, багатий на події історичного минулого, традиціями, які складалися роками , побутом, укладом життя білокуракинців...
За матеріалами Відділу культури та туризму Білокуракинської РДА.
Качественная обзорная статья.
Ссылка

Харьковская (Слободско-Украинская) губерния
25.04.1780, ПСЗ-1, № 15 004: учреждено Харьковское нам., разделенное на 15 уездов: Харьковский, Ахтырский, Богодуховский, Белопольский, Волчанский, Валковский, Золочевский, Изюмский, Краснокутский, Лебединский, Миропольский, Недригайловский, Сумский, Хотмыжский, Чугуевский. Местечки Богодухов, Белополье, Валки, Волчанск, Золочев, Краснокутск, Лебедин, Мирополье, Недригайлов переименованы в города. (с. 348–349).

12.12.1796, ПСЗ-1, № 17 634: восстановлена Слободско-Украинская губ. в границах, в которых она была устроена до 1765 г. (с. 349).

31.12.1796, ПСЗ-1, № 17 702: губерния разделена на 10 уездов (с. 349).

01.05.1797, ПСЗ-1, № 17 948: в высочайше утвержденном докладе Сената, изданном во исполнение указа от 12.12.1796, сообщается, что: 1) учрежденная в 1765 г. Слободско-Украинская губ. существовала до 1780 г. и делилась на 5 провинций (Харьковскую, Ахтырскую, Изюмскую, Острогожскую, Сумскую) и что затем, при учреждении Харьковского и смежных с ним наместничеств, Острогожская пров. была присоединена к Воронежской губ., от Изюмской пров. некоторые селения были отчислены к Воронежскому нам. и Новороссийской губ., а к Харьковскому нам. были приписаны города Чугуев, Салтов, Хотмыжск, Мирополье, Алешня и быв. г. Вольный с селениями; 2) Слободско-Украинская губ. при своем учреждении в 1765 г. «точных пределов не имела»; 3) слободско-украинский губернатор, согласно предписанию штата от 31.12.1796 о разделении губернии на 10 уездов, назначил уездными городами Харьков, Ахтырку, Богодухов, Богучар, Изюм, Купянск, Острогожск, Сумы и слободы Змиев (вместо Чугуева) и Старобельск (вместо Беловодска) (с. 349–352).

29.08.1797, ПСЗ-1, № 18 117: от быв. Екатеринославской губ. к Слободско-Украинской губ. присоединены части Константиноградского и Славянского (с г. Славянском) у. (с. 357).

06/29.03.1802, ПСЗ-1, № 20 205: от Слободско-Украинской губ. к Воронежской губ. присоединены 3 уезда: Богучарский, Острогожский, Старобельский; заштатные города Валки, Волчанск, Лебедин восстановлены уездными (с. 358).

10.03.1803, ПСЗ-1, № 20 660: губерния делится на 10 уездов: Харьковский, Ахтырский, Богодуховский, Валковский, Волчанский, Змиевский, Изюмский, Купянский, Лебединский, Сумский (с. 358).

09.01.1824, ПСЗ-1, № 29 729: от Воронежской губ. к Слободско-Украинской губ. присоединен Старобельский у. (с. 359).

05/20.12.1835, ПСЗ-2, № 8654: Слободско-Украинская губ. переименована по ее главному городу в Харьковскую (с. 360).

12.12.1861, ПСЗ-2, № 37 739: д. Федоровка, Вертеевка, Варваровка Харьковского у. присоединены к Валковскому у. (с.360–361).
Ссылка

Tovit написал:

[q]
Харьковская (Слободско-Украинская) губерния
25.04.1780, ПСЗ-1, № 15 004:
[/q]

ссылка не открывается. Росшифруйте, пожалуйста, ПСЗ-1, № 15 004:

Фрагменты о Белокуракино из книги И. Манкова " Экономические примечания на Старобельский уезд" 1804г. - 1, 2, 3, 4, 5, 6.

dyado-mykola попробуйте прямую ссылку на Российскую национальную библиотеку.

Справочные материалы об изменениях внутренних и внешних границ
губерний Европейской России (1775–1897 гг.)
Составитель: Н. С. Чернышёва

ПСЗ - Полное собрание законов Российской империи.
Подробнее тут
Сам еще толком не разобрался.

lugdoc большое спасибо!

ГАХО:
1. Слобідсько-Українська губернія, з 1835 р. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Успенська, слоб. Білокуракіна Старобільського пов.
4. Сільця: Богородицьке, Покровське; хутори: Бідин, Бунчужний, Грицаїв,
Дем’янівка, Єрьомин, Коноплянський, Кисилів, Крізський, Лаврів, Лізиний (Лізин),
Луб’янка, Паньків, Цілуйкін, Шарівський, Шапірський, Шелкунів
5. Народження: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 414; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 415; 1802:
ф. 40, оп. 110, спр. 416; 1806: ф. 40, оп. 110, спр. 417; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 418; 1808:
ф. 40, оп. 110, спр. 419; 1809: ф. 40, оп. 110, спр. 420; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 422; 1815:
ф. 40, оп. 110, спр. 423; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 425; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 426; 1825:
ф. 40, оп. 110, спр. 429; 1826: ф. 40, оп. 110, спр. 430; 1827: ф. 40, оп. 110, спр. 433; 1830:
ф. 40, оп. 109, спр. 431а, ф. 40, оп. 110, спр. 436; 1831: ф. 40, оп. 110, спр. 413; 1832: ф. 40,
оп. 110, спр. 437; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1835: ф. 40,
оп. 105, спр. 408, ф. 40, оп. 110, спр. 440; 1839: ф. 40, оп. 110, спр. 444; 1841: ф. 40,
оп. 110, спр. 445, 446; 1842: ф. 40, оп. 109, спр. 436, ф. 40, оп. 110, спр. 447; 1843: ф. 40,
оп. 110, спр. 448; 1844: ф. 40, оп. 110, спр. 449; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 451; 1848: ф. 40,
оп. 109, спр. 453, ф. 40, оп. 110, спр. 441; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1110; 1851: ф. 40,
оп. 105, спр. 1122; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1124; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1128; 1854:
ф. 40, оп. 110, спр. 457; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1144; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1149; 1857:
ф. 40, оп. 105, спр. 1157; 1858: ф. 40, оп. 109, спр. 454, 454а; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1172;
1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1180, 1181; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1184; 1865: ф. 40, оп. 105,
спр. 1189; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 1196
6. Шлюб: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 414; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 415; 1802: ф. 40,
оп. 110, спр. 416; 1806: ф. 40, оп. 110, спр. 417; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 418; 1808: ф. 40,
оп. 110, спр. 419; 1809: ф. 40, оп. 110, спр. 420; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 422; 1815: ф. 40,
оп. 110, спр. 423; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 425; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 426; 1825: ф. 40,
оп. 110, спр. 429; 1826: ф. 40, оп. 110, спр. 430; 1827: ф. 40, оп. 110, спр. 433; 1830: ф. 40,
оп. 109, спр. 431а, ф. 40, оп. 110, спр. 436; 1831: ф. 40, оп. 110, спр. 413; 1832: ф. 40,
оп. 110, спр. 437; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1835: ф. 40,
оп. 105, спр. 408, ф. 40, оп. 110, спр. 440; 1839: ф. 40, оп. 110, спр. 444; 1841: ф. 40,
оп. 110, спр. 445, 446; 1842: ф. 40, оп. 109, спр. 436, ф. 40, оп. 110, спр. 447; 1843: ф. 40,
оп. 110, спр. 448; 1844: ф. 40, оп. 110, спр. 449; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 451; 1848: ф. 40,
оп. 109, спр. 453, ф. 40, оп. 110, спр. 441; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1110; 1851: ф. 40,
оп. 105, спр. 1122; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1124; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1128; 1854:
ф. 40, оп. 110, спр. 457; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1144; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1149; 1857:
ф. 40, оп. 105, спр. 1157; 1858: ф. 40, оп. 109, спр. 454, 454а; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1172;
1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1180, 1181; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1184; 1865: ф. 40, оп. 105,
спр. 1189; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 1196
7. –
8. Смерть: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 414; 1801: ф. 40, оп. 110, спр. 415; 1802: ф. 40,
оп. 110, спр. 416; 1806: ф. 40, оп. 110, спр. 417; 1807: ф. 40, оп. 110, спр. 418; 1808: ф. 40,
оп. 110, спр. 419; 1809: ф. 40, оп. 110, спр. 420; 1813: ф. 40, оп. 110, спр. 422; 1815: ф. 40,
оп. 110, спр. 423; 1817: ф. 40, оп. 110, спр. 425; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 426; 1825: ф. 40,
оп. 110, спр. 429; 1826: ф. 40, оп. 110, спр. 430; 1827: ф. 40, оп. 110, спр. 433; 1830: ф. 40,
оп. 109, спр. 431а, ф. 40, оп. 110, спр. 436; 1831: ф. 40, оп. 110, спр. 413; 1832: ф. 40,
оп. 110, спр. 437; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1834: ф. 40, оп. 110, спр. 438; 1835: ф. 40,
оп. 105, спр. 408, ф. 40, оп. 110, спр. 440; 1839: ф. 40, оп. 110, спр. 444; 1841: ф. 40,
оп. 110, спр. 445, 446; 1842: ф. 40, оп. 109, спр. 436, ф. 40, оп. 110, спр. 447; 1843: ф. 40,
оп. 110, спр. 448; 1844: ф. 40, оп. 110, спр. 449; 1845: ф. 40, оп. 110, спр. 451; 1848: ф. 40,
оп. 109, спр. 453, ф. 40, оп. 110, спр. 441; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1110; 1851: ф. 40,
оп. 105, спр. 1122; 1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1124; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1128; 1854:
ф. 40, оп. 110, спр. 457; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1144; 1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1149; 1857:
ф. 40, оп. 105, спр. 1157; 1858: ф. 40, оп. 109, спр. 454, 454а; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1172;
1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1180, 1181; 1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1184; 1865: ф. 40, оп. 105,
спр. 1189; 1868: ф. 40, оп. 105, спр. 1196

В ГАЛО метрических книг непосредственно по Белокуракино не сохранилось

, однако, имеются метрические книги церквей Белокуракинского р-на Луганской области

История, административное деление, упоминание в литературе, полезные ссылки, адреса архивных/музейных учреждений и другая полезная информация