Казачество

УКРАЇНСЬКА ЛІНІЯ система прикордонних укріплень, що існували у 1730-60-х роках в Україні для оборони від нападів кримських та ногайських татар. Спорудження У.л. розпочалося за наказом імператриці Анни Іоанівни у 1731 за проектом ген. фон Вейсбаха. Передбачалося збудувати систему укріплень завдовжки 700 верст. Будівельні роботи активно велися у 1731-33. У наступні роки У.л. постійно удосконалювалася, хоча повністю не була завершена і в 1740 роках. На будівництві У.л. з 1731 щорічно працювали 20 тис. лівобережних козаків, 2 тис. слобідських козаків та 10 тис. українських посполитих. На земляні роботи вони споряджалися зі своїм продовольством, зброєю, заступами, сокирами тощо. У 1736 на лінію направлено 15 тис. лівобережних козаків для обкладення валу дерном. Система оборонних укріп-пень починалася від Дніпра, проходила по правому березі р. Орілі (Орелі) та її притоки Берестової, далі - по р.Береці до її впадання у Сіверський Дінець біля м. Ізюма. Довжина У.л. на початок російсько-турецької війни 1735-39 сягала 268,5 верст (бл. 286 км). Складалася з 16 фортець (св. Петра, Тамбовська, св. Михайла, Слобідська, св. Олексія, Єфремівська, св. Параскеви, Орловська, св. Іоанна, Білевська, св. Федора, Козловська, Ряськівська, Василівська, Лівонська, Борисоглібська) і понад 200 редутів (у т. ч. у сотенних містечках Полтавського полку Царичанці та Китайгороді), зв'язаних між собою високим суцільним земляним валом. Обороняли лінію спочатку 9 полків ландміліції, які у 1736 реформовано у 20 драгунських полків (загальна чисельність бл. 22 тис. чол.). Поглинувши величезні матеріальні та людські ресурси, У.л. жодного разу не виконала свого прямого призначення - захисту кордонів від татарсько-турецької агресії, адже будувалася не на кордоні з татарськими володіннями, а по північному контуру Вольностей Війська Запорозького Низового на межі з Гетьманщиною та Слобідською Україною (опосередковано мала виконувати також військово-поліційні функції, перешкоджаючи втечам селян на Січ і вільному пересуванню запорожців у Лівобережну Україну та Слобожанщину). Татарські загони, часто прориваючи У.л., спустошували українські землі. У 1743 Воєнна Колегія підготувала доповідь Сенату про катастрофічний стан військових поселенців уздовж У.л. Збитки держави, пов'язані з будівництвом У.л., становили 5 млн. крб. У 1760 роках російський уряд намагався реорганізувати систему оборони У.л. Зокрема, з більшої частини військ сформували три корпуси, які несли службу тилу і використовувалися до боротьби проти татарських загонів, що прорвалися у глиб України. Одночасно для оборони від нападів татар і для приборкання запорожців російський уряд створив на Півдні України військово-адміністративні одиниці -Нову Сербію і Спов'яно-Сербію. Внаслідок російсько-турецької війни 1768-74 і укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 кордони Російської імперії перемістилися на південь і У.л. втратила своє стратегічне значення. На Півдні України була збудована нова система прикордонних укріплень -Дніпровська лінія.

СЛОВ'ЯНОСЕРБІЯ - адміністративно-територіальна одиниця в Україні у 1750-60-х роках. Об'єднувала ряд поселень, розташованих на берегах річок Лугані, Сіверського Донця, Бахмута (територія сучасних Луганської, Донецької обл.). Існувала 31753 по 1764. На території С.С. були розміщені сербські військові переселенці, які мали нести військову службу і охороняти південні кордони Російської імперії. З цією метою укріплювалися містечко Бахмут і Білевська фортеця. З числа новоприбулих створено два полки, кожний у складі 16 рот. Командирами військових формувань були призначені генерал-майори Іван (Живан) Шевич та Райко де Перадович. Головним керуючим органом вважалась Слов'яносербська комісія, яка знаходилась у Бахмуті (тепер м. Артемівськ, Донецька обл.). Очолювали її до 1757 генерал-майор І.Бібіков, а потім - таємний радник А.Фліверок. С.С. безпосередньо підлягала владі Військової колегії. Відповідно до планів російського уряду, в кожному з полків мало налічуватися дві тисячі чоловік, однак у 1764 загальна кількість військовослужбовців даних підрозділів становила 1264 чол. З часом сербські офіцери стали великими землевласниками (роди Штеричів, Войковичів, Прерадовичів, Шевичів). У 1764 С.С. і Нова Сербія були ліквідовані й включені до Новоросійської губ.

Мільчев В.І. Соціальна історія запорозького козацтва посилання

Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини посилання

Еліта Слобідської України. Списки козацької старшини 60-х років XVIII століття посилання

Пірко В. О. Оборонні споруди в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця (друга половина XVII - XVIII ст.).посилання

Бачинська О.А. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ КОЗАЦЬКИХ ФОРМУВАНЬ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII-XIX ст.посилання

Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии
т. I, «Стародубский полк», Киев, 1889 ссылка
т. II, «Нежинский полк», Киев, 1893 ссылка
т. ІІІ, «Прилуцкий полк», Киев, 1902 ссылка

Неоконченная рукопись Лазаревского А.М. Исторический очерк местности, составлявшей Полтавский полк Киевская старина №4,1903(на сайте статья ошибочно называется Прилуцкий полк)

Пикинерия Киевская старина, 1899 г. № 12

Лазаревский Обозрение Румянцевской описи Малороссии. библиотека Царское Село

Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 р. ссылка

Описи Лівобережної України кінця XVIII-початку XIX ст ссылка