Старжевский

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

ВЕСЬ ПЕТЕРБУРГ 1907г.

Старжевский потомственный почетный гражданин, Невский, 44

С уважением – Ludvika.

Село Сычевка Христиновского района Черкасской области

Ревізійний список за 1858 рік показав збільшення кількості духовних осіб до 24.Штатним так і залишались чотири місця - священника, псаломника, паламаря і просфорні. Та члени сімей попередніх причетників теж були вписані у ревізійний список священно- і церковнослужителів Іоанно-Зачатіївської церкви. Отож,у 1858 році парафію очолював вже вищезгаданий священник - Василій Оверкович Зелінський. Але їх з дружиною сім`я збільшилась чотирма дітьми(6-річна Олександра,5-річна Нимфедора,4-річний Іван та 2-річний Василій). На псаломницькому місці служив диякон Миколай Феодосійович Старжевський (прізвище можливо не зовсім точне). Тоді йому було 37 років і 24-річною дружиною Феклою Федорівною вони мали четверо дітей: 7-річного Платона, 3-річного Василія, 2-річну Олександру і 1-річного Филимона. Паламарські обов`язки виконував 28-річний Андрій Козицький (!!!) , а просфорнею служила вдова священника Кіндрата Стебницького Анна Афанасіївна,що мешкала з сином Петром та Донькою Анною. Сім`я безмісного паламаря Терентія Онуфрійовича Семинського і його дружини Марфи Леонтіївни теж збільшилась трьома дітьми: двома синами та донькою Єфросинією. А ще при церкві числилась сім`я покійного церковного сторожа Онуфрія Семинського,що складалася з вдови Анни Андріївни та доньок Іуліанії та Анни.
До якого року священник Василій Зелінський служив парафіяльним ієреєм у Сичівці точно встановити не вдалося.Здогідно це міг бути 1860 рік,але відомо що його наступником ненадовго став Василій Опоков.Так,за даними на 1 липня 1862 року,у сичівській церковнопарафіяльній школі священник Василій Опоков навчав 22 учні.Але до якого року він служив у Сичівці ще належить з`ясувати.
Зате достаменно відомо,що упродовж 70-80-х років душпастирами сичівських мирян були батько і син Кудрицькі. Священник Василій Кудрицький (!!!),котрий після Василія Опокова зайняв місці парафіяльного ієрея,мав трьо синів - Миколая,Вассилія та Луку,які здобували духовну освіту в Київській семінарії,а потім продовжили сімейну традицію.Коли о.Василій Кудрицький зайняв священницьке місце в Сичівці з`ясувати не вдалося,але стало відомо,що 15 листопада 1871 року йому оголошена подяка Митрополита і благословіння Боже.Тобто до 1871 року він встиг привернути увагу єпархіального начальства до своєї парафії і своєї служби.За наступні 5 років служби Синод своїм указом № 1 398 нагородив В.Кудрицького скуфією.Сумлінне виконання священницьких обов`язків та моральні чесноти сприяли зростанню поваги до сичівського ієрея,а його зростаючий авторитет сприяв залученню о.Василія до виконання і церковно-адміністративних обов`язків.6 квітня 1881 року Василія Кудрицького затвердили на посаді помічника благочинного.І з цими обов`язками він ,напевне,справлявся задовільно так як до дня Пасхи 1887 року його нагородили камилавкою.Це була остання його нагорода так як 24 грудня 1887 року він помер.

На вільне священницьке місце отримав призначення випускник Київської духовної семінарії Лука Васильович Кудрицький,який 5 квітня 1888 року прийняв священство в Іоанно-Зачатіївській церкві с.Сичівки.Та служив на батьківській парафії він недовго,бо вже 4 лютого 1891 року його перевели в с.Кошани Липовецького повіту,а звідти у Сичівку перевели тамтешнього ієрея.Це був Платон Кисілевич,який прослужив у сичівській церкві до 27 березня 1895 року звільнився за штат.

Село Квитки Черкасской области

Кирило Стеценко — митець високого таланту, самовідданої посвяти українській культурі. Попри коротке життя, дароване долею, він залишив яскраві твори, що випромінюють духовне єство композитора; ще й досі живуть здобутки його культуротворчих діянь. Стеценко належав до плеяди видатних українських митців початку ХХ століття. Майже одночасно прийшли в музичне життя України О. Кошиць, М. Леонтович, С. Людкевич і Я. Яциневич. Це було справжнє сузір’я великих талантів, яке, розвинувши творчі традиції Миколи Лисенка, піднесло на високий рівень здобутки української музики.
Походив Стеценко з Шевченкового краю із села Квітки, де 24 травня 1882 року він народився. Кирило ріс у бідній багатодітній сім’ї маляра-самоука. Батько його, Григорій Михайлович, не мав землі й заробляв на хліб для сім’ї, малюючи портрети, ікони та розписуючи церкви по навколишніх селах. Це була обдарована, але дуже непрактична людина. «Траплялося сидіти без копійки, але, бувало, він міг викинути всі гроші музикам десь на весіллі, бо танці любив» (П. Козицький). Мати композитора, Марія Іванівна Горянська, з духовної родини — енергійна, розумна жінка з вогником гумору — сама виховувала дітей і прагнула вивести їх «у люди». Мала прекрасний голос, знала багато пісень і часто зі своїм чоловіком співала прилюдно. Жили Стеценки бідно. Несталі заробітки батька не забезпечували потреб великої сім’ї, і навіть тяжка праця матері та дітей, які часто ходили на випадкові скупі підробітки, не рятували становища.
Рано прокинувся у Кирила Стеценка інтерес до музики й малювання. Перші художні враження у нього пов’язані з народною піснею. Чудові квітчанські мелодії стали добрим ґрунтом, на якому зростав майбутній музика. Він не пропускав нагоди послухати гру лірника, троїсту музику або й духовний оркестр. Охоче майстрував хлопець різні музичні інструменти, робив сопілочки та скрипки з дощечок і кінського волосся. Дуже вабив його й живопис. Спостерігаючи роботу батька і наслідуючи його, він, «бувало, назбирає шматочків крейди, шкуриночок від фарб, візьме рубля і почне розводити їх на ньому, добираючи фарби, як на палітрі, — і втішається з цього дуже» (П. Козицький). Підрісши, він почав допомагати батькові в роботі.
Грамоти навчався, як і більшість селянських дітей, у дяка. Помітивши гарний голос та любов Кирила до музики, дяк Платон Старжевський навчив його нот і взяв у хор. Отже, десь років семи-восьми Кирило почав набувати навичок хорового співу. У родині Стеценків усі, звичайно, сподівалися, що Кирило успадкує професію батька: обдарованість хлопця не викликала сумніву — його малюнки привертали увагу. Безперечно, треба було вчити Кирила, але зібрати кошти на це батьки не могли. І тоді старша сестра Наталя пішла прислуговувати, завдяки цьому з 1892 року Крило зміг жити в Києві й вступив до школи художника М. Мурашка та до Софійської духовної школи.

Село Блидча и село Коленцы

Освіта в с. Блідча до жовтневої революції
До 1900 року в сели Блідча не було школи і все лишалось неписемним. Лише п’ятеро хлопчиків вчилося в сусідньому селі Коленці, де вже на той час відкрилась церковно – приходська школа. Такими щасливими були: Грищенко Максим Григорович, Грищенко Лаврін Павлович, Даниленко Каленик Євтухович, Коваленко Андрій Сергійович, Іваненко Микита Лукич.
Нелегко було блід чанам поклопотатись, щоб і в їх селі була школа. Царський уряд не поспішав виводити з темряви трудящих селян. Крім того, коленцівський піп Старжевський Максим невблаганно противився відкриттю в його парафії другої школи.

Иосиф Старжевский - священник Ставрополья!!
"При Шкуринской Сошествия Святаго Духа: в пономарской Иосиф Старжевский"

Духовенство Киева на 1914 год

ЦЕРКВИ БЕСПРИХОДНЫЕ, БОГОУГОДНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ, УЧИЛИЩНЫЕ и ДОМОВЫЕ.

Александро-Невская.
(2-я гимназия).
Наст. прот. Коровинский А. И., диак. Старжевский В. Н.

Nickolay2013

ВЫСОЧАЙШИЕ ПРИКАЗЫ О ЧИНАХ ВОЕННЫХ

ИЮНЯ 1-ГО ДНЯ 1916 ГОДА – ИЮНЯ 30-ГО ДНЯ 1916 ГОДА.

стр.90 – Старжевский Николай, Тифлисское Великого Князя Михаила Николаевича военное училище, производится из юнкеров в прапорщики с зачислением по армейской пехоте

http://elib.shpl.ru/ru/nodes/1...ect/zoom/7

С уважением – Ludvika.

Nickolay2013

УЧАСТНИКИ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ 1812 ГОДА

1. Старжевский Адам Осипович
Поручик 11-го Егерского полка

http://officers.wardoc.ru/war_veteran.php

С уважением – Ludvika.

Старживская Лукия Гавриилова умерла 31 октября 1917 года от астмы в возрасте 56 лет. Похоронена 1 ноября 1917 года.
Село Огиевка.

Поиск по фондам ГАРФ:

63 50 74(1912 год) Дело с разработкой перлюстрированных писем: Старжевского Евгения Балтизаровича, сына политического ссыльного из г. Томска к Сизых Ивану Сидоровичу в г. Москву 17 февраля 1912 - 21 апреля 1912
102 97 3142 О бывшем студенте Санкт-Петербургского университета Вячеславе Александрове Старжевском.
А385 45 2057 Старжевская Валентина Николаевна 10 января 1990
Р1005 1а 88 Дело по обвинению Старжевской О.Д. в востановлении в правах поступления на советскую службу 26 - 30 апреля 1919
1741 1 20788 Фотокарточка. Старжевский, Евгений
1742 1 34591 Старжевский Станислав.
1742 1 46384 Старжевский Евгений
Р5472 33 51 Личные листки по учету кадров работников Центрального комитета профсоюза рабочих бумажной промышленности. корр. Р-Ю 1.Резниченко Михаил Исаакович 2.Розанова Елизавета Сергеевна 3.Семенюк Мария ивановна 4.Смирнова Лидия Александровна 5.Софронов Сергей Зиновьевич 6.Старжевский Александр Иванович 7.Тимофеева Антонина Ивановна 8.Фофанов Михаил Борисович 9.Шевырев Вячеслав Тимофеевич 10.Шестаков Вениамин Дмитриевич 11.Шишов Иван Александрович 12. Юрина Елена Ивановна 1946-1953

http://www.statearchive.ru/383

Киевская губерния, Бердичевский уезд (Бердичев, Огиевка), Сквирский уезд (Бухны)