Левковские

Ivan Levkovskiy написал:

[q]

yurochka
В моем сообщении "Ян Немира и Немира Резанович: что общего?"https://forum.vgd.ru/1231/18290...iew&o= смотрите файлы из работы Semkowicz W., «O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, w: Lithuano-Slavica Posnaniensia. Studia Historia, t. III, Poznań 1989, S. 96-103,
там есть немного о Юшке Корсаке (файлы 5, 6, 7), который правда ничем не связан с Немирой, кроме герба.

[/q]

спасибо большое!!! Я с Вашего позволения сделаю "перепост" Вашего сообщения в тему Корсаки - странички с упоминанием о Юшке.

Грамота (писанная руським письмом) городу Каменцу от 7 ноября 1374 года: "Hrinko Czerwonogrodzki wojewoda"

На стр. 161https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o= я писал о грамоте (писанной руським письмом) от 7 ноября 1374 года, где речь идет о литовских князьях - братьях Юрии и Александре Корьятовичах. Но, ведь в ней еще упоминается и Гринко Соколецкий, как Гринько Червоногродский воевода (Hryńko czerwonogrodzki wojewoda).

По словам Е. Сицинского, датировавшего грамоту в отличие от Каменецкой редакции (7 ноября 1374 года) по изданию М. Грушевского от 7 февраля 1374 года (7 січня, треба “лютий” розуміти, як “січень”):

Грамота князей Юрія и Александра Коріятовичей місту Камянцю. 7 січня 1374 р. Князь Юрій Коріятович разом зі своїм братом Александром дає грунти й права міщанам міста Кам’янця. Грамота була написана на руській мові, але ні подлинної грамоти, ні руського текста її не збереглося, а тільки польський переклад пізнішого часу. Що грамота була на руській мові, найранійша офіціальна вказівка відноситься до 1564 р. і в книзі люстрації Теребовельського замку значиться такий запис 1564 р.: “Rayce i mieszczanie Kamienieccy prava Maydeburskiego…ukazali list stary Ruski Iurego Kmietowicza (очевидно помилка, – замість: Koriatowicza) kniazia Podolskiego i brata iego kniazia Alexandra na zasadzenie miasta Kamienieckiego tysiącznego trzechsetnego siedmdziesiątego czwartego, dobry list stary quatenus in usu”1


1 Книга Київ(ського) Центр(ального) Архіву №4562, fol 690; Молчановський, 206 (Тут і далі такий варіант посилання Ю. Сіцінський робить на працю: Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. (Преимущественно по летописям). – К., 1887. – упорядн.)

Грамота ця в польськім перекладі видана в таких виданнях:

1) Матеріали до історії суспільно – політичних і економічних відносин західньої України. Зібрав і видав Михайло Грушевський. Частина І. У Львові 1906 (Передрук з тт. LXIII, LIV и LXIX Записок Наукового Тов(ариства) ім. Шевченка), док. №ІІ, ст. 2–3. Текст виданий по виписі “з ревізії прав 1564 р.” – Литовська Метрика Москво(ського) арх(іва) міністерства СправедливостіX, IV. В. кн.17, с. 44. По тій виписі грамота не повна: нема початку и кінця. Грушевський зазначує дату грамоти: 7 січня, треба “лютий” розуміти, як “січень”

2) Podole, Wolyń, Ukraina – obrazy meisc i czasów”, przez Alexandra Przezdzieckogo”. Tom pierwszy, Wilno, 1841 р., ст. 140– 143. Грамота надрукована по двом редакціям: по виписі 1564 р. в підтвердженню короля Станіслава Августа 1780 р. і по виписі з якихось “книг Коріятовичів”, що зберігалася колись в Кам’янецькім магистраті. В тій останній редакції грамота має початок, з зазначенням имени князя й кінець з показанням свідків. Передруковано в книжці Сементовського: “Каменець – Подольскій” ст. 41–42.

3) “Очеркь известій о Подольской земле до 1434 года”. Н. Молчановського, ст. 206–209. Тут надрукована сводка грамоти по виписі 1564 р. з Коронної Метрики и копії, що збереглася в Кам’янецькім магистраті.

4) “Каменецкій Свято – Троицкій первоклассный монастирь” Д. Синицького, Каменец – Под(ольский), 1868, ст. 54–56. Тут надрукована грамота по копії, завіреній президентом Кам’янця Аслановичем, але не зазначено де та копія збереглася. В тій копії є якісь нісенітниці: грамота дається якомусь місту Саткам.

[q]

Грамота 1374 р. по виписі з коронної Метрики 1564 р. з доповненням по Редакції Кам’янецькій кінця XVIII в.[3]
“Stanislaus Augustus, Dei gratia Rex Poloniae, Magnus Dux Lithvaniae, Russiae, Mazoviae, Samogitiae, Kіjoviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensciae, Severiae et Czernigoviae.
Significamus praesentibus literis Nostris, quorum interest, universis et singulis reperiri in archivio Metrices regni librum vulgo intitulatum: fransumpta literarum Palatinatus Podoliae in conventu Regni generali anno 1564 Varsaviae celebrato per incolas ejusdem Palatinatus productarum, in eoque contineri sub die nona februarii, folio 44, privilegium a civibus Camenecensibus exhibitum tenoris sequentis:
[Камен(ецька) редакція): W imie Ojca i Syna i Ducha Swiętego Amen. Mi Kniaż Jorgiey Kuriatowicz Bożą miłością Kniaż y Hospodar Podolskiey ziemie, z bratem swoim Kniazem Alexandrem,czyniemy wiadomo swoim listem, y to będzie wiadomo każdemu]XI kto na ten list wejzzy [Кам(’янецька) ред(акція): popatrzy], iz eśmy [Кам(’янецька) ред(акція): ześmy] przyzwali k sobie mieszczany do Camienieczkiego miasta a daliśmy wolą na dwadzieścia lat [Кам(’янецька) ред(акція): na 24 lata) a dwieście [Кам(’янецька) ред(акція): 204] lanow dalismy ku miastu a między Muxą a Bagowiezą od Tarnawskiej drogi lasz od Korowi ziemie the asz do Dniestru daliśmy k miastu tam im łany wymierzy [Кам(’янецька) ред(акція): niemierząc], y daliśmy rzeki brzeg Nistru od ujścia Muxe az do ujścia Bakowice. A jeszcze krom tego daliśmy k miastu pastwy wygon od miejskiej krynice do Muxe a Muxą dołem do xięzich nizo [niw? Кам(’янецька) ред(акція): win]. A kiedy wolą wysiedzą mieszczanie, maja dawać od lanow po dwadzieścia groszy szerokich płatu. A sądzic się im przed swem prawem, przed swemi rajcami, a wojewodzie nie treba sie w to wstepowac nic. Jesli będzie ktory bojarrin albo służebnik niaziXII albo ziemianin uczyni krozą winę w mieście, y z tej winy dostoien będzie śmierci mieszczanow niekarząc go w książece karanie na zamek, niechajże sam kniaż karze swoie ludze. Jeśli będze kniasz zemianin albo dworzanin miec będą sąd z mieszczaninem, tedy sądzić wojewodze z wojtem, i bęndzeli winował kniasz dworzanin albo ziemianin, niechajże wojewoda bierze winę na kniazic ludziach, a jeśli będzie mieszczanin winował, tedy wojt winę wezmie. A cokolwiek win będzie wszistkich, przyidzie wojtowi trzecia część winy, a dwie części winy to kniaż daie ku miastu na pomoc. A jatki sukenne i kramne i szewcze i chlebne, rzeznicze i łasnią to kniaż odpuscił k miastu, co przyidzie kolwiek pieniędzy z tego, to miastu nalezeć ma. Mieszczanom mocnić miasto dla siebie; jesli by mieszczanie nie chcieli budować miasta temi pieniędzmi, tedy te pieniądze od mieszczan zaś mają byc dane kniaziowi w skarb. A cokolwiek się stanie po grzechu, czego Boze niedai, aż ktory czlowiek Bozym przepuszczeniem umrze i z domem wszystek i ż zoną, wojtowi i mieszczanom dzierżec ten dom rok i sześć niedziel a nic z tego domu nie ruszać aż się najdzie przirodni jakis jego plemienia. Zaten rok I za sześć niedziel jesli się nie najdzie nikt jego pokolenia, tedy ten dom dać kniaziu, to na jego woli będzie, kogo zechce, tego w ten dom posadzi. A wysiedziawszy wolą dwadzieśca [Кам(’янецька) ред(акція): 24] lat, mieszczanie mają dawać plat, a wojt i mieszczanie mają mnie kniaziu sprzyjać i byc sprawedliwemi i wiernemi, a z wojewoda i boiary i z dworzany być z nami wespol przy złym I przy dobrym, i mają być pomocnicy i wczyntkiem i słowem i przyjażnią i mocą i radą bez wszelakiej chitrości. [Кам(’янецька) ред(акція): A na to zapisaliśmy swoi list i pieczęc zawiesili swego xięstwa. Swiatkowie na to Kamieniecki wojewoda Ostaphy Matwy Malentowic i z bratem swoim Siemionem, Hrinko Czerwonogrodzki wojewoda, Olesko Smotrycki wojewoda, Olesko Holodowic, Wasko Kobiak]. Pisan ten list na samku w Kamiencu 1374 od Bożeho Narodzenia miesiacza Lutego 7 dnia w dzien S. Jana Krzciciela [Кам(’янецька) ред(акція): A pisan list w zamku Kamienieckim roku 1374 po Bożim Narodzieniu miesiacza Nowembra siodmego dnia na Swiętego Jana Krzciciela. Ręko Suprona Pisara Kniazieho]. Jacobus Chacziński consul Camenensis accepit literas superius scriptas. – Anod ejusmodi Priwilegium pront in praefato libro continetur, Nos rescribi et parti requirenti authentice extradi permisimus. In quarum fidem siggilum Regni praesentis est appressum.
Datum Varsaviae decimal octava mensis Novembris anno Domini millesimo septingentesimo octuagesimo, Regni vero Nostri decimo septimo. Antonius Okęcki E(piscopus) P(oznaneusis) S(upremus) R(egni) Canc(ellarius)”.

Реставрируємо текст грамоти так, по – українськи:

“Во им’я Отця й Сина й Святого Духа, амінь XIII.
Ми, князь Юрий Коріятович, Божою милост’ю князь і господар Подольскої землі, з братом своїм князем Олександром, чинимо відомо своїм (цим)XIV листом, і тоє (най) буде відомо каждому, хто на той лист гляне, що ми призвали до себе міщан до міста Кам’янця і далисьмо (їм) волю на 20 літ і 200 ланів дали до міста, між МукшоюXV й БаговицеюXVIвід Тарнавської дороги, ліс Откоров[4], землі ті, аж до Дністра далисьмо місту та їм лани виміряти, і дали ми берег ріки Дністра від устя Мукши аж до устя Баговиці, і ще, крім того, далисьмо місту (для) пасовиська вигін од мійської криниці до Мукши, а Мукшою долом до Княжих нив. А коли волю виседять міщане, мають давати від ланів по 20 широких грошей[5] плати. А судитися їм по своїм правам перед своїми райцами, а воєводі не треба в те втручатися. А як трапиться, (що) якийсь боярин, або служебник княжий, або земянин учинить якусь вину в місті і через ту вину достоін буде сметри, то міщанам не карати його именем князя (на замок), нехай сам князь карає своїх людей. Коли буде княжий земянин, або дворянин мати суд з міщанином, тоді судити воєводі з війтом. Як буде винен княжий дворянин чи земянин, нехай воєвода бере вину (штраф) з княжих людей, а як буде винен міщанин, тоді війт най возьме вину. А скільки буде всіх вин, пійде войтові третя частина вин, а дві частині вин князь дає місту на поміч. А ятки суконні, крамні, шевські, хлібні, різничі и лазню князь віддає місту: скілько буде прибутку з того, те місту має належати, щоби міщанам зміцнити місто для себе. А як би міщане не захотіли підкріпляти (укріпляти – упорядн.) місто на ті гроші, тоді ті гроші від міщан мають бути віддані князеві в скарб. А як би сталося, на жаль, чого най Бог боронить, що якийсь чоловік, з Божого попущення, вмер зо всіма в домі і женою, тоді війтові і міщанам держати той дім рік і шість неділь і нічого з того дому не рухати, бо, може, знайдеться якась його рідня; а як за рік і шість неділь не знайдеться з його рідні (нікого – упорядн.), тоді той дім дати князеві, і тоді від волі його буде залежати – кого захоче, того й посадить в той дім. А міщани, висидівши волю 20 літ, мають давати плату. А війт і міщане мають мені, князеві, сприяти, бути справедливими и вірними, а з воєводою, боярами і дворянами мають бути разом, в одності при злих і добрих (обставинах) і мають бути помішниками й ділом й словом, і приязн’ю и міцью и порадою, без всякої хитрости.
Писаний той лист в замку, в Кам’янці, 1374 року від Божого народження місяця листопада 7 – го дня, в день св. Іоанна Хрестителя. А на то, записалисьмо свій лист і печать привісили свого князівства. Свідки на то були: Кам’янецький воєвода Остафій Матвій Малентович з братом своїм Семеном, Гринко Червоногородський воєвода, Олеско Смотрицький воєвода, Олеско Голодович, Васко Кобяк. Рукою Супрона, княжого писаря. Яков Хочинський. Радца Кам’янецький, одержав вищезазначену грамоту”.

См. Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви / Упорядники Ващук Д., Мошак М. НАН України. Інститут історії України. - Кам’янець-Подільський, 2009. - 160 с. http://history.org.ua/LiberUA/...8-27-2.pdf

[/q]

Червоногородский замок находился в исчезнувшем г. Червоноград на территории современной Тернопольской области Украины в непосредственной близости от села Нырков Залещицкого района (см. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich › Tom I › strona 845http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_I/845; Люстрація Червоногородського староства 1665 рокуhttps://litopys-skaly.blogspot.com/2019/01/1665.html)



Копия конца XVIII века (с двух польских 1735 и 1765 гг.):
Lwowska Naukowa Biblioteka im. W. Stefanyka NAN Ukrainy. Oddział Rękopisów.
Zespół (fond) 141.
ZBIÓR ALEKSANDRA CZOŁOWSKIEGO
Dział (opis) I
2250. Zbiór przywilejów m. Kamieńca 1374-XIX w. S.1-2:

bazy.oss.wroc.pl/kzc/pobpdf.php?fond_141_d_1/E_a_rkps_2250.pdf

Неужели "гетьман" Немира Бакотский ("Черный Немира"?https://forum.vgd.ru/file.php?fid=367603&key=1513159119) - участник битвы на Ворскле и Грюнвальдской битвы?
Возможно, это Немира, конюший Витовта?https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=

См. также: [1401 г. марта 20]. Ольховец. — Жалованная грамота князя подольского Свидригайла слуге Радю и его детям на с. Козлов и луку ниже Белых берегов https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=

Я пытался доказать здесьhttps://forum.vgd.ru/post/1231...#pp1704823, что два города Немиръ и Немир Мушачъ были пожалованы в 1507 году ярлыком Менгли-Гирея " брату своему" литовскому князю Жикгимонту. Этот ярлык был своего рода традицией, берущей начало еще от хана Тохтамыша, а по предположению Ф. Шабульдо, то и еще от темника Мамая. Но, дело в том, что на существование ярлыка Тохтамыша князю Витовту есть прямое указание в более поздних ярлыках, в то время, как подобный ярлык Мамая является лишь догадкой:

[q]

Останній лист („докончальный лист”) Менглі Гірея до польського короля і в.кн.литовського Сигізмунда Старого від 29 жовтня 1514 р.: “Иж предъков наших приязнь и братство и мир видячи, как же вєликий цар Ток/та/мыш и великий цар Ажькгирей, отець мой, почон от тых царя у приязни и в братъстве будучи и гостем бывали там, з великим королем Якгалом лядским, а потом з великим князем литовским Витолътом и з великим королем Казимєром лядским и литовским, они з нашими предки у приязни и в братъстве были и мир у правде держали, один одного приятелю приятелем, а неприятелю неприятелем были”.

...у листі Менглі Гірея до Панів Ради Великого князівства Литовського 1506 р. у таких словах: “Наши отцы цари, предок наш царь Токтамыш с великим князем Витовтом присяжные братья и приятели были. Великий царь Токтамыш дал великому князю Витовъту Киев и Смольнеск и инъшые городы. И предок наш царь Токтамыш на все то дал ярлыки свои и после того до нашого отца, до Ач Кирия, царя, ваши великии послы при- ехав, о тых выписаных городех ярлык взяли. И потом брат наш старшии Мур Давлать, царь, царем стал, и он по тому ж. Приехавши пан Ян Кучукович а пан Ивашенцо ярлык взяли и твердая присяга была. А до мене приехал от брата нашого Казимира, короля, воевода троцкии пан Богдан Анъдрушкович, а с ним Ивашенцо, отца нашого ярлык з собою принесли о Киев и о Смолнеск, и о иных городех ярлык взяли. И в том ярлыку на- шом от короля, брата нашого, жадали о резанские городы, о Одоев, и в нашом ярлыку вписали. Ино наши тые ярлыки перед собою велете прочести, тых слов правъды узнаете”. (См. Фелікс Шабульдо (Київ) Чи існував ярлик Мамая на українські землі? (до постановки проблеми)

[/q]

А что если интересующих нас города было не два, а три, как и показано документ из ЛМ (Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8 (1499–1514). Užrašymų
knyga 8, pp. 83–84.) в одном исследовании (см. Dariusz Kolodziejczyk.
The Crimean Khanate and Poland-Lithuania: International Diplomacy on the European Periphery (15th-18th Century). A Study of Peace Treaties Followed by Annotated Documents. BRILL, 22 июн. 2011 г. стр. 558 ):

[q]

...Немиръ, Немир, Мушачъ...

https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false

https://drive.google.com/file/...KsFZl/view

[/q]

В таком случае, нам нужно отыскать следы еще одного города Немиръ, очевидно, названного, как и современный Немиров Винницкой области в честь Немири Бакотского,https://forum.vgd.ru/post/1231...#pp1954110 где-то после 1392 года (поскольку ярлык 1507 года копировал все предыдущие ярлыки, начиная от Тохтамыша - этот тезиз, как видим уже доказан историками и не только Ф. Шабульдо, а и М. Грушевским, а в известном нам привилее Гриньку Соколецкому города под названием "Немир" не указаны).

И вот, благодаря провидению, этот город нашелся. Интересующий нас документ находится, как ни странно, в "Актах Московского государства: Том I. Разрядный приказ. Московский стол. 1571 год", где, в частности, в №11 росписи разъездам путивльских и рыльских станиц сказано:

[q]

...а отъ Бисищева ровенка къ Олешенкѣ, а отъ Олешенкѣ Пселскою дорогою до верховья, да черезъ Бѣлицкіе поля да на верхъ Олешенки Сорочинскіе, да на низъ Олешенкою въ праворотья; да на Кубенскую могилу въ Немѣри, да Ворсколъ перелѣзти на усть Буймиря, да къ Мерлу, да вверхъ рѣчки къ Тырѣ...https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false

[/q]

Казалось бы довольно странное словосочетание "Кубенскую могилу въ Немѣри" (1571 год), неужели оно имеет отношение к Немире Бакотскому? Тем не менее, если вникнуть детальнее, то получится довольно целостная картина.

Итак, обратимся к труду преосвященного Филарета «Историко-статистическое описание Харьковской епархии» (1857 – 1859 гг.), где в описании села Журавное (укр. Журавне) — село, Чернетчинский сельский совет, Ахтырский район, Сумская область, Украина), сказано:

[q]

ЖУРАВНОЕ

При заливе из реки Ворсклы, на правой стороне ее, в 10 верстах от Ахтырки.

В грамоте от 12 марта 1707 г. читаем: «161 (1652) г. сент. 10 за рукою воеводы Данилы Коптева написано: от реки Ворсклы, от Литовскаго рубежа; чрез лес на Журавную поляну, от Литовской границы подле концев большаго Букреевскаго лесу, чрез ахтырскую дорогу, подле ахтырскаго лесу, что ездят от Ахтырскаго на Журавину, до граней, пока мест грани стали Оксома до Андрея Хоцких; от тех граней вниз по Журавной поляне последняя грань до верховья Царева Колодезя, по правой стороне до реки Ворскла, вниз по Ворскле до Литовскаго рубежа». В таком виде земли Журавного отданы были в 1652 г. боярским детям, служившим в Алешенском укреплении. В 1689 г. алешанцы продали эти земли ахтырскому полковнику Ивану Перекрестову, который лет за 5 пред тем увеличил население соседнего села Лутищ. В Журавном оказалось земли на 350 дес., и межевая линия шла «вверх по Ворсклу до Немеровскаго городища и до устья Царева Колодезя рыботынской и буймеровской дач».

Прежде всего обращаем внимание на городище как на памятник древнейшего быта. Вблизи Журавного поныне видно огромное городище. Литовская граница, упоминаемая в акте 1689 г., в другом акте 1691 г. называется малороссийской границей, эта черта служит границей и нынешней Полтавской губернии. В акте 1689 г. городище называется Немеровским. В росписи русских станиц 1572 г. называется оно Кубенскою могилою в Немери: «да Кубенскую могилу в Немери да Ворскле перелезши на Усть Буймера». Название Немиря поныне остается за городищем. Это городище расположено на правом берегу Ворсклы, как и Котелевское, и на такой же отлогой горе, как и то. Оно окружено дремучим лесом, и само заросло огромными дубами. Глубокий ров, начинаясь от р. Ворсклы, окаймляет обширное пространство с востока, юга и запада; ров тянется около 2-х верст; площадь, окруженная рвом, изрыта рвами и валами. На севере гора с городищем оканчивается довольно круто, и от подошвы ее идет равнина с заливами и сагами. На западной стороне городища глубокая яма. Как по такому положению своему, так по письменным показаниям, Немеровское городище, без сомнения, служит памятником русского города, существовавшего еще прежде татар. Этот город не был городом Литовской Руси, потому что в акте 1572 г. видим уже не город, а городище, да и потому, что городище находится за границей Литовской Руси, не в области Литовской. Городище называется Кубенской могилой. Кубенские князья являются по истории во время татар и исчезают в XVI ст., а между тем в этот период времени русские не могли строить городов на Ворскле. Это опять говорит, что самый город принадлежит периоду дотатарскому, и кубенский князь потерпел несчастие уже на городище...https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false

[/q]

Как видим, в районе села Журавного находилось Немеровское городище, которое, по словам Филарета, как в 17-м, так и в 19-м веке, носило аналогичное название, причем как видим из предыдущего документа, оставленное (не заселенное) еще и в 1571 году.

Думаю, нам повезло, что это городище было частично исследовано и описано учеными:

[q]

192. Журавное, Сумская обл. (правый берег р. Ворсклы) — городище и селище. Поселение находится в 2 км к северо-востоку от села. По данным разведки, произведенной П. Н. Третьяковым в 1938 г., остатки поселения состоят из городища и селища. Около поселения большой курганный могильник. Городище занимает три останца коренного берега, отделенных друг от друга оврагами. Сохранились следы оборонительной линии в виде валов и рвов. Культурные отложения относятся к раннеславянскому (роменско-боршевского типа) и древнерусскому времени.
Остатки неукрепленной части прослеживаются у подножия городища, на так называемом Подоле. Собранные на этом участке керамические материалы относятся преимущественно к сосудам, сделанным на гончарном круге.
Курганный могильник расположен на отрогах высокого коренного берега к западу и северу от городища. Насыпи небольшие, от 1.5 до 2 м высотою. Общее число их около 2000. Размещены они довольно тесно. Небольшая курганная группа (около 30 насыпей) находится на отдельной возвышенности. Городище и могильник поросли лесом.
Поселение известно по письменным источникам под именем Немеровского со второй половины XVII в.

И.Д. Беляев. О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине Московского государства до царя Алексея Михайловича. М., 1846, источники, стр. 18; ИСОХЕ, отд. III, М., 1857, стр. 103—108; П. В. Голубовский. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. Киев, 1884, стр. 95—97; П.Н. Третьяков. Стародавнi слов'янськi городища у верхнiй течii Ворскла. Археологiя, т. I, Киiв, 1947, стр. 128; Ляпушкин, 1961, стр. 255. (См. Иван Ляпушкин. Славяне Восточной Европы накануне образования Древнерусского государстваhttps://books.google.com.ua/bo...mp;f=false).

[/q]

Используя ссылки Ляпушкина, находим

И.Д. Беляев. О сторожевой, станичной и полевой службе на Польской Украине Московского государства до царя Алексея Михайловича. М., 1846, источники, стр. 18http://www.runivers.ru/bookrea...8/mode/2up, который фактически показывает нам тот же документ 1571 года; он также приводит карту сторожевой службы Московского государства, где розовая линия фактически соответствует описанию 1571 года (см. файл внизу)

ИСОХЕ, отд. III, М., 1857, стр. 103—108 - это «Историко-статистическое описание Харьковской епархии», которое я уже процитировал

П. В. Голубовский. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. Киев, 1884, стр. 95—97http://dlib.rsl.ru/viewer/01003545089#?page=102 (страницы листаются стрелочками вверху), который фактически опирается на то же ИСОХЕ Филарета;

П.Н. Третьяков. Стародавнi слов'янськi городища у верхнiй течii Ворскла. Археологiя, т. I, Киiв, 1947, стр. 128http://chtyvo.org.ua/authors/T...orskla.pdf. Этот источник оказался наиболее интересным, поскольку приводит детальное описание Немеровского городища, находящегося в 2 км северо-восточнее села Журавного (См. файл внизу). Археологический комплекс состоит из трех разделенных между собой частей (городищ) и селища:
1) основное городище - 150 на 250 м высота 35 м от подножья (50 м от уровня реки), отделяется яром юго-западнее от
2) старого городища 40 на 70 м высота 25 м, со стороны основного городища вал до 2 м
3) северо-западнее от основного - городище 100 на 50 м отделяется рвом и валом до 2 м, высота от подножья 20 м.
Северо-западнее городища находится комплекс курганных могильников общим числом около 2000, высотой 1,5-2 м и диаметром в окружности 5-15 м; отдельно находится часть могильника из 30 могил. Внизу к реке Ворскла находится селище под названием "Подолы", расположенное на крутых берегах реки. Как известно, городище - это археологическая памятка, брошенного укрепленного селения славян, а селище - неукрепленного. Исходя из описания Третьякова, в 1938 году Немировское городище было покрыто густым лиственным лесом (Филарет писал дубовым), а селище чащами. Немногочисленные исследования культурного слоя показывали, что Немировское городище принадлежало, как к раннеславянскому поселению, так и к более позднему периоду (13-14 век), причем наличие рвов и валов и яров в самом городище однозначно показывало, что оно исполняло роль крепости или укрепленного лагеря, которое, очевидно, использовал Немира вместе с "подолами", как брошенное славянское городище, но чрезвычайно удобное для обороны.

Так что же за укрепленный лагерь на берегах реки Ворсклы мог быть связан с Немирой (Бакотским)? И вот подсказку я нахожу в сборнике научных статей

Нові дослідження пам`яток козацької доби в Україні : зб. наук. ст. Вип. 8 / Н.-д. центр "Часи козацькі" Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, Центр пам`яткознавства НАН України та УТОПІК ; редкол.: Д. Я. Телегін (відп. ред.) [та ін.]. - К. : Часи козацькі, 1999.

на страницах 38-39 в статье сумских археологов

Антон Овчарик, Віктор Приймак "Археологічні аспекти вивчення битви на Ворсклі 1399 року" С .36-42:

[q]

Як свідчать письмові й археологічні джерела, в другій половині ХIII-ХIVст. територія Дніпровського лісостепового Лівобережжя не була повністю запустілою. Відкриття матеріалу цього часу в літописних містах Глухів, Путивль, Вир, на давньоруських селищах у Посейм'ї, на Пслі, Ворсклиці та у Посуллі дає змогу стверджувати достовірність "Списка руських міст далеких і близьких" та ханського ярлика на землі Південної Русі...
(стор. 38) Третя версія - локалізація місця битви на Ворсклі в районі сс. Литовка, Зарічне й Климентове, пропонується за комплексом топонімічних даних, аналізу археологічної ситуації в регіоні між Десною і Ворсклою та письмових джерел.
Перш за все, аналізуються топоніми даного регіону. Перше, що привертає до себе увагу, — це розташоване на лівому березі р. Ворскли с. Литовка, яке можна співвіднести з місцем битви Вітовта з силами Єдигея. На правому березі Ворскли, при впаданні р. Боромлі, знаходиться давньоруське городище, яке називається у пізніших джерелах Кукуєвим. Швидше за все, з іменем Тімур-Кутлука (Тімур- Куклуя) можна пов'язувати й цю археологічну пам'ятку. Дещо нижче за течією Ворскли, в тому ж районі знаходиться Немерівське, чи Немиринське городище, яке локалізується на Журавненському археологічному комплексі.
Немиринським (Немерівським) городище може зватися як похідне від Немири Бакотського — слуги, а потім намісника одного з володінь Коріатовичів на Середньому Дністрі в кін. 80-х - на поч. 90-х рр. ХIV ст., доки Поділля не було відібране у Коріатовичів Ягайлом в 1393 р.п. Як відомо, Коріатовичі були у числі учасників битви на Ворсклі. В одному з двох придатних для переправи через Ворсклу місць, в районі ймовірної локалізації битви, на лівому березі ріки знаходиться с. Климентове. Його назва може походити від населеного пункту з Правобережної України, а також, можливо, від поширеного серед галицько-волинського боярства ім'я Климентій, що згадується в одній із грамот під 1388 р. З півдня від району битви протікає невелика річка — ліва притока Ворскли — Охтирка (російською мовою - Ахтырка). Як відомо, Єдигей свого часу був еміром Білої орди — Ак-Орди". "Ак" у тюркських мовах означає білий колір, а у монголів символізує захід. Тому припустимим було б пов'язати назву річки Охтирки з подіями 1399 р. Проте, ймовірніше, тюркська назва невеликої річечки з'явилася тут раніше — в час просування сюди болгарів чи проживання невеликих груп переяславських торків. Тоді назва річки могла увічнити їх родове ім'я - "білих торків". За даними поховального обряду, присутність тут кочовиків, а саме на Ніцахському, Зарічненському і Городненському археологічних комплексах, надійно засвідчена. Долина р.Охтирка фактично сполучає останній з Журавним. Слід звернути увагу і на той факт, що населені пункти давньоруського часу цього мікрорегіону чомусь не зберегли давньоруських назв, тоді як розташовані вище за течією Ворскли і її правої притоки Ворсклиці — Хотмишль та Нічан "Списка руських міст" зараз носять назви Хотмизьк і Ніцаха. Нижче за течією Ворскли знаходяться Глинськ і Полтава, які мають корені своїх назв відповідно у ХII и ХV ст...
(стор. 39) Розглянемо тепер територію локалізації місця битви на Ворсклі (за третьою версією) з військової точки зору...
Тактика оборони піхотою, з поєднанням кінноти і прикриттям флангів природними перешкодами та створенням резерву, дала можливість перемогти татар на Куликовому полі. Цілком очевидно, що досвід бойових дій з татарами і в Західній Європі врахувався Вітовтом при підготовці битви з силами Тімур-Кутлука та Єдигея. З цією метою залучалися й досвідчені полководці, зокрема Дмитро Боброк-Волинський, якому належала визначна роль у битві на Куликовому полі (він загинув у битві 1399 р. на Ворсклі). Порівняння карти Куликового поля і карти території місця битви на Ворсклі (за третім варіантом локалізації) показує, що тут чимало спільного, хоча помічаються відмінності. В обох випадках надійно прикривалися фланги і тил. На лівому фланзі військ Вітовта знаходилося Кукуєве городище, з якого контролювалося місце можливої переправи через Ворсклу, а також вхід до долини р. Боромля, що на багато кілометрів тягнулася в північному напрямку. Ширина долини Боромлі була значною — до 1 км, правий берег — високим, а тому майже непрохідним для кінноти татар і зручним для оборони. ...
Правий фланг війська Вітовта, швидше всього спирався на р. Олешню та її ліву притоку Буймер (у них спільна нижня течія, і тому не виключено, що Олешню могли вважати притокою Буймера). У ранішій археологічній літературі з Немирівським (Немиринським) городищем пов'язують комплекс пам'яток біля сс. Журавне і Риботень, хоча розташовується він за 12 км нижче впадіння Олешні у Ворсклу. Швидше всього, мова може йти про два городища біля с. Стара Iванівка, які були лише оглянуті археологами 1986 р., хоча їх детальні описи і плани не були зроблені.
Опис пізньосередньовічних джерел, наведений І. Ляпушкіним, де говориться про Кубенську могилу в Немирі — "на усть Буймера" — швидше свідчить про можливість локалізації саме в районі Ст. Іванівки Немиринського городища. Очевидно, Немирі Бакотському доручалася певна ділянка оборони на правому фланзі війська, з метою запобігання фланговому удару, оскільки пройти через долину Ворскли можна було дещо південніше, в районі с. Пристань і Охтирського монастиря. Крім городищ на флангах, по фронту також розташувалися кілька городищ — біля с. Сосонка - раннього залізного віку - загальною площею до 15 га, а також біля с. Зарічне - роменського і давньоруського часу - площею дещо більше 1 га. Судячи з того, якою була місцевість в районі Середньої Ворскли, задум Вітовта полягав у проведенні оборонної операції чи, можливо, навіть переговорів з позиції сили з противником — військом Тімура-Кутлука...

[/q]

Таким образом, Немеровское городище четко связывается с Немирой Бакотским, участником и руководителем отдельного подразделения (части подольской хоругви) войск Витовта в битве на реке Ворскла в 1399 году, а археологическое селище "Подолы" не от слова ли "Подолье (Подоляны)", чьи хоругви собирались здесь в 1399 году, а наличие рвов и валов и яров в самом городище однозначно показывало, что оно исполняло роль крепости или укрепленного лагеря, которое, очевидно, использовал Немира вместе с "подолами", как брошенное славянское городище, но чрезвычайно удобное для обороны? Жаль, что авторы такого ценного для нас сообщения, по-моему локализировали не совсем верно само Немировское городище, не в районе села Журавного, как это считалось ранее всеми учеными, а в районе села Старой Ивановки. Я то понимаю, почему они это сделали; опирались они, как на карту Ляпушкина, так и на сам документ 1571 года, где сказано, что "...низъ Олешенкою въ праворотья; да на Кубенскую могилу въ Немѣри, да Ворсколъ перелѣзти на усть Буймиря, да къ Мерлу..", ведь устье Буймиря действительно находится в районе Старой Ивановки. На самом деле, я думаю, что скорее всего после "Кубенскую могилу" должна была стоять запятая перед "въ Немѣри", поскольку кубенские князья и, вероятно, их могила не имели не только никакого отношения к Немире, а и находилась совсем в другом месте, а именно при впадении Буймера в Ворсклу, что как оказывается и доказал Беляев.https://books.google.com.ua/bo...dyCh245wJv Само же Немировское городище находилось все-таки в районе села Журавного, что документально подтверждено: «вверх по Ворсклу до Немеровскаго городища и до устья Царева Колодезя рыботынской и буймеровской дач» (это указывает на место под селом Журавным), тем более еще в 19-м веке оно так и называлось, как утверждал митрополит Филарет.

Поскольку именем Немири названо городище (крепость), а не могила, то вероятне всего, что Немира Бакотский не погиб в трагической битве на Ворскле, в отличие от Подольского старосты Спытка з Мельштына, возможно он руководил обороной части укрепленного лагеря литовско-русских войск Витовта (литовцы вышли из Киева еще весной, добрались видимо к началу лета и до 12 августа вполне успели укрепить лагерь " Немеровское городище"; кстати, 2000 могил на нем говорит о многом, ведь в соседнем Петровском городище обнаружено всего 40 могил, а на городище возле Тростянецкого дома отдыха всего 4 могилы, на других городищах правого (это правильное научное название, а если смотреть на карте, то левого) берега Ворсклы, по словам Третьякова могильников больше не обнаружено) и не переправлялся через Ворсклу, где состоялась основная битва, а оставался оборонять лагерь на том же месте, где потом находилось Немеровское городище и которое попало в ярлыки татарских ханов после 1399 года под именем "городище Немиръ"https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false, а в соединении с этим источникомhttps://books.google.com.ua/bo...mp;f=false получалось, что городищ "Немир" было два, причем именно на этом месте у реки Ворсклы указал это второе городище и Ф. Шабульдо (первое теперешний Немиров) на своей гипотетической карте в работе "Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362р. у сучасній науковій інтерпретації / Ф. Шабульдо // Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: студії з історії ХІV ст. – К.: 2003. " (см. файл внизу).

Возможно, что и сыновья Немири, особенно Казарин, были участниками этой битвы.

12 августа 1399 года противники сошлись на берегах Ворсклы. Как тогда было принято, перед битвой с обеих сторон выехали бойцы: со стороны хана — мурза, а от Витовта — рыцарь Сырокомля. Мурза начал «бесчестить имя Христово», а польско-литовский рыцарь проявил «мужественную защиту имени Христова против язычников, произносивших на него хулу», — написано в польском гербовнике. Вероятно, Сырокомля победил хулителя-мурзу, и воодушевленное этим войско бросилось на противника. Однако хан Тимур-Кутлук слыл «лучшим учеником Тамерлана»: он сомкнул фланги, отсек литвинов и Тохтамыша от поляков, и Витовт битву проиграл. Однако польский король Ягайло наградил рыцаря Сырокомлю личным знаменем, на котором был изображен на красном фоне серебряный знак «абданк» с золотым католическим крестом вверху. Сырокомля был православного вероисповедания, поэтому позднее попросил королевского геральдиста поставить в навершии «абданка» георгиевский крест.https://ru.wikipedia.org/wiki/...%80%D0%B1)

Вероятно, воодушевленный подвигом рыцаря Сырокомли, Казарин взял на себя такой же герб с изменениями (полтора креста), а позже в "чернобыльской стороже" выслужил звезду, как описывал Папроцкий, а за ним и Несецкий. Ну, а Немира Резанович взял герб матери Корчак.
-----------------------------
О том, что Немира Бакотский выжил после этой страшной битвы и вернулся в Бакоту и под именем „Петра Бакотского — старосты Подольского“, выступает свидетелем в грамотах Ягайло 1407 года Исааку на Тисоловцы и Ходько на Ярмолинцы нам уверенно показывает Ю. Сицинский (см. Ващук Дмитро — Подільське князівство за часів Коріатовичів: невідомий рукопис Ю. Сіцінського). Грамоту Ходьку на Ярмолинцы я приводил, а вторую грамоту Исааку на Тисоловцы смотрите в следующем сообщении, но кроме Сицинского той же точки зрения придерживался и польский историк "Pułaski Kazimierz. Szkice i poszukiwania historyczne. Kraków 1887", который также приводит факты, что 1 марта 1407 года Немира Бакотский дважды выступает свидетелем в двух разных документах под именем Петр:

[q]

.. na obu przywilejach figuruje Piotr Bakocki, starosta podolski, — postać niedostatecznie jeszcze wyjaśniona, a pochodzący z rodu Niemierów vel Niemierzów, władających pod tę porę na kilku znacznych posiadłościach na Podolu... Przeto „Piotr Bakocki" powyżej wymieniony i „Niemiera Bakocki" jest to jedna i taż sama osoba...https://archive.org/stream/szk...g_djvu.txt

[/q]

Зато, мне удалось найти еще один документ (язык латынь), который окончательно доказывает, что Немира Бакотский и Петр Бакотский - это одно лицо, причем он был не только участником битвы на Ворскле, а и Грюнвальдской битвы.

28 июля 1410 года на реке Осса (см. для примера ориентир, г. Заброво, который находится на реке Осса (Osa) Польша расположен на расстоянии около 60 км от Грюнвальдского поляhttps://www.google.com.ua/maps....13z/data=!4m14!4m13!1m5!1m1!1s0x471bae91ad24e561:0xd517cd62491aee92!2m2!1d20.1202295!2d53.489623!1m5!1m1!1s0x471d43f4861d1faf:0x526aefb877fe33f0!2m2!1d19.4591046!2d53.6341913!3e2, через 13 дней после Грюнвальской битвы)
Владислав II (Ягайло), учитывая военные заслуги шляхтича Фредра з Плешевичей в битве с крестоносцами, дарит ему и его наследникам королевские села Фредревцы, Сушу (Schurza) и Кадеевцы на реке Жванец Подольской земли Каменецкого повета, за что Фредро в случае военной экспедиции будет служить королю одним копьем и двумя стрельцами-метальщиками, где в качестве свидетелей выступает "Petro Вokuti", то есть Петр с Бакоты (См. Zrzódła do dziejów polskich: Wydawane przez Michała Grabowskiego i ..., Том 1, S. 159-161https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false). И отсюда, ведь совершенно очевидно, что "Petro Вokuti", присутствовавший при награждении имениями шляхтича Фредра з Плешевичей за заслуги в битве с крестоносцами, то есть, Грюнвальдской битвы, поскольку выдача привилея состоялась через 2 недели после самой битвы, причем в непосредственной близости от самого поля битвы, также являлся рыцарем-участником этой битвы и, как представитель Подолья был свидетелем "донацийного" акта, поскольку речь шла в нем о подольских землях.

И мнение, которое сложилось в А. Прохаски, теперь уже не аргумент, ведь он предполагал, что Пётр Бакотский — это этнический поляк Пйотр Карвацян з Радомина, каштелян Добринский, который был старостой Подольским после Петра Шафранца и перед Андреем с Тенчина. Прохаска мотивирует это тем, что якобы в 1394 году Бакота была отобрана в Немиричей и передана в ленное владение поляку Спитку з Мельштына, а потом её получил Пйотр Карвацян, после гибели Спитка в 1399 году на Ворскле и выкупа его владений у вдовы Ягайлом. Но, если обратиться к самому привилею, который получил Спитко з Мельштына в 1395 году, то станет очевидно, что Ягайло дал ему Каменец, Смотрич, Скалу, Червоногрод и Бакоту на «таких же правах, которые имели князья Литвы и Руси» (на княжеском праве), кроме Теребовли и Сченца, а на себя король оставляет Винницу, Меджибож и Божский. Спитко из Мельштына заменяет господарей Подольской земли князей Кориатовичей, которые жаловали имения, в том числе Немире Бакотскому и Гриньку Соколецкому. И это вовсе не означает, что Немиричи потеряли Бакоту, ведь известно, что в то время был как генеральный подольский староста (от польского короля), так и староста города-замка в роли воеводы, каковыми реально и выступали Немиричи. Кстати, таким же старостой (замковым) был и Гринько Соколецкий - вероятный отец Немири Бакотского. Мнение Прохаски теперь не аргумент еще и потому, что Petro Вokuti от 28 июля 1410 года не мог быть уже никак Пйотром Карвацяном, ведь с 9 марта 1410 года (то есть, за 5 месяцев до появления Petro Вokuti в документе) подольским старостой стал уже Пйотр Влодкович з Харбинович (см. Urzednicy podolscy XIV—XVIII wieku. Spisy. Kornik 1998», S. 117—118 ). А отсюда, реальным владельцем Бакоты оставался представитель Немиричей - Петр Бакотский.

К слову говоря, согласно Каталога пергаментных документов ЦГИА во Львове 1233-1799, изд. 1972 года №51, стр. 49-50, грамота 28 июля 1410 года, данная на реке Осса, сохранилась в оригинале (ЦГИАЛ, Ф. 201, Оп. 46, Дело 3, Лист 2), подлинность которой не вызывает сомнения. Авторы вышеуказанного издания "Urzednicy podolscy..." пытались эту ситуацию объяснить тем, что мол в оригинале ошибка и вместо "Petro Вokuti" должно было быть Petri Rokuthi - червонорусский боярин с Клодно. Но этот аргумент кажется мне несостоятельным, несмотря на то, что те же авторы и намекали, якобы палеографический снимок грамоты давал имя "Petro Вokuthi", так ведь и 1 марта 1407 года“ этот Немиря назван "Piotr Bakothki" с той же буквой "h".

И, наконец, удалось найти грамоту Ягайло армянину Исааку на Тисоловцы, за свидетельством К. Пуласского, в 19-м веке (а значит и теперь) - это должно быть село Киселевка (Хмельницкая область): "wioska, przezwana w końcu zeszłego wieku Kisielówką, a dawniej zwana Tyssolowce, Toszolowce, (to szyolo), wreszcie Tyszułówka — która zawsze stanowiła jedną całość dominialną z Ormianami"), которая как и грамота Ходько на Ярмолинцы выдана от 1 марта 1407 года, где упоминается "pan Piotr Baccoczski, starosta podolskі".

Как и предыдущая грамота слуге Ходьку на Ярмолинцы, которая была "...писана на пергаменті руською мовою", а потом "підтверджена була королем Жигимонтом Августом 1558 р.", уже латиницей, также и эта

[q]

Грамота була видана на руській мові. Коло 1539 р. була подана до Кам’янецького земського суду й там в польській транскрипції вписана в судову постанову (privilegum rutenico ydyomathe skriptum et coram judicio lectum et in fransumptum polonicum redactum).http://kphistory.com.ua/citsin...atovychiv/

[/q]

"Pułaski Kazimierz. Szkice i poszukiwania historyczne. Kraków 1887, S. 124" впервые публикует эту грамоту, ссылаясь на Киевский Центральный Архив, где в 1539 году она была записана "w księgach ziemskich kamienieckich księga 3599, fol. 113-117" (сейчас ЦГИАК):

[q]

"W ymye boże stany sye Amen.
My Wladislaw Boży Myloscziu, Crol Polski, Lythewski, Ruski y mnohych (inszych) zyemie hospodar. Czynymy znamienitho thym nasszym lysthem caźdemu dobremu, komu thego będzie potrzebno y ktho kolwye na ny weyrzy y ustlyszy czthącz, azżechocy dały słudze nassemu Issaku syolo w camyenyeczkyey wlosczi, na ymya Thessolowcze , urzewszy na yego vyernie szlusbi y chczącz po nym, aby thym lyepyey y wyernyey poslussyl nam y nasszym dziecziom y nassym namyasthnykom, on sam y yego dzyeczy y yego namyaslkowye y yego blizny. A thako dawamy y dalychmy tho nasze dziedzyna na ymya Thessełowcze, na rzece, na Smothriczu, s rzekamy, sz wodamy y sz lasy, y sz dabrowamy, y s pasiekamy, y syolamy, y syanoźeciamy ze wsemy dochody podłuź y poprzek y iensemy wyecznymy graniczami, czo k themu syoliu s wyeka przyslusche, a on ma nam służycz s tego syola sz drzevem, ze dwyema st(rzel)czy, nam y nassym dzyecziom y nassym namiasthkom na kassdu nassu drogu gdzie kolwyek nam będzie trzeba, on y yego dzyeczy y yego namiasthkowie, a gdyby thego była potrzeba na obrona nassey zyemye, thedy ma Issak pódź ze wszyczkymy swymy łudźmy thak, yako y nassy zyemyanye, a prze niedosthatek łudzy, ma sam na tey zyemy bycz y w thym ssyele myeskacz, a gdy plath y dany kassdy (dawać będzie), thedy Issak ma dawacz nam y s swoych tudzy, a thak yako ynszy nassy zyemyanye. A ku themu nassemu lysthu na pothwyerdzenye kazałichmy nasse pyaczacz zawyessycz. W nassym grodzie w Cracoyie, we wthorek wyelkyego posthu czwartliey niedzyełye (1 marca), po łathu Narodzenya Bożego thyssyącz lath y czterry sta lath y syedmy. A przythym byiy swiathkowye, pan Jan Cracowski, dziedzicz Tharnowski; pan (Krystyn) s Ostrowa, voyewoda Łancziczsky; pan Cly(mens) Yysliczski s Moskorowa; pan Jedrzey s Tenczyna, podstoli cracowski; pan Jan s Oleszycze, sędzia cracowski ; pan Szbygnyev se Brzezya, marszałek cracoYski; pan Piotr Baccoczski, starosta podolski.
Visa per Aibertum de Zychlyn, R. P. vice-cancellarium."

Archiw. Centr. Kijowsk., księga 3599, fol. 113-117. https://archive.org/stream/szk...g_djvu.txt

[/q]

И еще файлы из
"Urzednicy podolscy XIV—XVIII wieku. Spisy. Kornik 1998", S. 117—118:

Возвращаясь к истокам:
Грамота Немире на Бакоту от 19 сентября 1388 года.

Nevmer написал:

[q]

Из информации приложенного файла, можно предположить, что Немира Бакотский и Петр Бакотский это отец и сын.

[/q]

Да, но авторы этого файла не совсем добросовестно подошли к данному вопросу, ведь они цитируют К. Пуласского, который говорил, как я и писал выше, совсем другое: „Piotr Bakocki" powyżej wymieniony i „Niemiera Bakocki" jest to jedna i taż sama osoba... (Петр Бакотский и Немира Бакотский - это одно и то же лицо).

По словах Сицинского:

[q]

...грамота кн(язя) Константина Коріятовича видана разом з братом Федором року 1388 – 19/ІХ. слузі (служилому чоловікові Немирі), за його вірну службу, на володіння містом БакотоюXXV з селами Наддністрянщини.
Грамота ця написана русько-українською мовою й видана проф(есором) Філевичем у “Варшавських Університетских Известіях” 1893 р., ІІІ, 22–23. Самої грамоти не збереглося до наших часів.
Текст грамоти такий[27] XXVI.
З названих в грамоті поселень Наддністрянщини можна бачити, що Немирі було дано великі простори землі: починаючи від Студениці і кінчаючи Бронницею нище МогилеваXXVII.
Про Бакоту ми вже говорили раніше. Інші села названі в грамоті 1388 р. такі: СтуденицяXXVIII над Дністром, вище Бакоти на5 км.
ПриворотьяXXIX– це с. Привороття, в12 км на північ від Бакоти.
ПодтеремціXXX– це певне, теперішнє село Теремці, в3 км від Бакоти.
Борсуківці, або БорсукиXXXI, село в 15 км від Старої УшиціXXXII на північний схід.
БучайXXXIII, село на лівому боці річки УшиціXXXIV, в20 км від Старої Ушиці, на північ.
ЛядаваXXXVнад Дністром, вище Могилева.
БронницяXXXVI над Дністром, нище Могилева.
Села Ходорковці, Онисимовці й Молдава тепер не існують в цій Наддністрянщині.
Певне на тій площині, що займали названі в грамоті поселення, не було інших міст та сел, бо в грамоті сказано, що як з’являться які нові села, між тими дарованими селами, то ті нові села мають належати цьому же Немирі.
В цій грамоті також згадуються такі обов’язки Немирі й його людей, як і в інших грамотах, кн(язів) Коріятовичів: брати участь в виплаті данини Татарам, в “тверджені” міста, до якого вони будуть належати.
Немира, що йому дано Бакоту та інші поселення на Подністров’ю, згадується, як свідок в грамоті Федора Коріятовича 1392 р.: “пан Немира Бакотський”. Пізніше він, під іменем “Петра Бакотського старости Подільського”, виступає свідком в грамотах ЯгайлаXXXVII 1407 р. Ісаку на ТисоловціXXXVIII и Ходьку на ЯрмолинціXXXIX.
Бакотський маєток перейшов до Щуковських (коло 1443 – 1450 рр.)[28].

[27] Варшавскіе Университетсіе известія, 1893, ІІІ, 22–23; Naruszewicz, Historya narodu Polskiego, Krakow, 1860, t. VI, ст. XIX.http://kphistory.com.ua/citsinskyj-yu-knyazi-koriyatovychi/

[/q]

К сожалению, ни Сицинский, ни Historya narodu polskiego [by A.S. Naruszewicz]. 6 tom. [in 7 pt.]https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false не дает текста документа, зато в других источниках мне удалось отыскать текст грамоты в польской транслитерации и, как было в оригинале - на русском (русинском).

Teki krakowskie - Объемы 4-6, Regionalny Ośrodek Studiów i Ochrony Środowiska Kulturowego w Krakowie, 1997 - (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. Страница 170-171):

[q]

Kamieniec, 19 września 1388 Konstanty i Fiodor Koriatowice, hospodarowie ziemi podolskiej, nadają swemu wiernemu studze Niemirze zamek Bakotę wraz z przynależnymi doń dobrami. Or.: Obecnie nieznany. Kop.: Odpis z oryginału w transliteracji łacińskiej. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, Teki Naruszewicza IV. 9, nr 58, s. 197-199 z następującą informacją o podstawie tekstu: „ Ta kopia z oryginału pergaminowego ruskiego przez Imci Pana Nielubowicza dnia 7 sierpnia 1782 przepisana. U dołu wiszą dwie pieczęci - jedna na sznurze z jedwabiu pąsowego i papuziego, na niej Pogonia Litewska na massie zielonej wyciśnięta; druga na sznurze z jedwabiu białego i pąsowego, w niej na massie czarnej podobnież Pogonia Litewska wyciśniona". Kopia ta w Tekach Naruszewicza przepisana w transliteracji łacińskiej.

"Vo imja Otca i Syna i Syjatogo Ducha amin.
My knjaz' Kostjantin Korjatović i brat naś knjaz' Fedor Korjatović Boże milosti dedićeve i hospodareve Podolskoj zemli ćynim svedomo svoim listom vsjakomu dobromu, ktoż na ses' list posmotrit ili uslyśyt ego ćtući aże es'my vzryvśy na naśego sługi Nemiry" virnju sluźbu dali es'my emu i s naśym bratom so knjaziem s Fedorom za ego virnju slużbu gorod naś Bakotu a na imja i s tymi sely i s Studenivice i s Provorot'em" i s Podteremcy" i s Chodorkovcy i s Borsukovcy i s Molodavoju" i s Onysymovcy i s Broniceju i s Ladavoju i s Bućajcju u ded[ić]nu i votninu [sic!] i detem ego i ego prirożenym posledkom i so vsim pravom i s danju i s vinami i s sudy i s peresudy i s myty i so vsimi młyny i so vsimi użytki i s tymi śtoż k' tomu gorodu k' Bakote i k' tym selam prisluśajut ili potom pryćyneny budut ili kotoraja sela i s nova posadit meż svoimi sely i s naśym dokladom tatakże ego većno imieet byti neporuśeno, a inogoż pana drugij ćlovek i budut nuty sud promeży sebe sudity sja im pered svoimiź pany. Pakliby sami z pany togo luda ne izmogli dopravity i dojdet tot sud do naśe albo do naśego voevody togdy nam vina i s togo luda, a takoż śtoż koli vsi zemljane imut davaty dan' u Tatary to serebro imjut daty Nemyryny lude, a goroda imijut tverdity k' kotoromuż gorodu prisluśajut aliśe togo ne nadobe ustupatysja u Nemiry ludy niktoromuż voevode ani s kogo na ego ludy staty, a ne nadobe ego ludem podvody davaty ani povoza vozity, a pakliby nekto chotel na Nemiry poiskovaty nekotorych sel, śtoż es'my emu dali iliby ot naśej brati na pered pisanaja sela privilija imit, togo es'my pod nymi i s Boźeju pomoćju moćju dobyvśy ich privilija pro ich neveru i złamali, a naśemu sluże Nemiry ego vernuju sluźbu dali, a i s togo imeet Nemira i ego deti i ego pryroźeny posledcy nam i naśym detem i naśym pryrożenym posledkom vezde virno poslużyty i na vojnu i na pogonju kak i vsi zemljane i ostaty pry Podolskoj zemli podle posledkov naśych po naśom źyvote, pakliby Nemiry nelubo było u nas sluźyty togdy moźet svoe vyslużenie zastavity, prodaty, zamenity, pożyćyty i na smertnoj posteli otdaty komuż uschoćet s naśeju voleju dolożyvsja możet pojty k' naśemu pryjatelju ot kola by nam skody ne ćynil, a tomu vsemu na svedoćestvo i na potverżenie zavesili es'my pećaty naśego knjazstva k' semu listu, a svedcy na to knjaz' Semen Jurević, knjaz' Vasilij Vinnickij, pan Hrynko Sokoleckij, Pavel Slupie, Vyśko Tolstyj, Chodko Ćemerević, Vyśko Chudyj, Paśko Vasnović, Adamko Sverśćkovskij, Berdyśko, Hotart Peć, Francko knjażyj poćaśyj, Bemart Meśkovskij, Michajlo Procević, Jakuś Cietko, Michał Popović, Lutko Hnievomir, Chodor Verozub, Plomen Skerdo, Paśko Buslović, Jacko,
a pisan list u Kamjancy po Bożem Naroźenii tysjaca let trysta osemdesjat osmogo let, miesjaca sentjabrja v pervuju sobotu po vzdviźenii Ćestnogo Chresta."https://books.google.com.ua/bo...edir_esc=y

[/q]

Īzvi͡estīi͡a - Выпуски 1-5 (Варшавскіе Университетсіе известія, 1893, ІІІ, Страница 21-22):

[q]

ПРИЛОЖЕНІЯ къ отчету объ ученой командировкѣ въ 1892 г. Э.-орд. проф. Н. П. Филевича.

Константин и Ѳедор Коріатовичи жалуют слугѣ своему Немирѣ Бакоту с прилежащими деревнями.

"Во имя отца и сына и св. духа, аминь!
Мы кн. Константинъ Коріатовичъ и братъ нашъ кн. Ѳедоръ Коріатовичъ божею милостью дедичевѣ и господаревѣ подольскои земли чинимъ сведoчно своимъ листомъ всякому доброму, ктожъ на сесь листъ посмотритъ или услышитъ его чтучи, аже есмы взрѣвши нашего слугы Немиры вѣрную службу, дали есмы ему исъ нашимъ братомъ со кн. съ Ѳедоромъ за его вѣрную службу городъ нашъ Бакоту (а) на имя исъ тыми селы: исъ Студеницею, исъ Проворотьемъ, исъ Подтеремцы, исъ Ходорковцы, исъ Борсуковцы, исъ Молдавою, исъ Онисимовцы, исъ Бронницею, исъ Ладавою, исъ Бучаемъ, удеднину и вотнину и детемъ его и его прироженнымъ послѣдкомъ и со всѣмъ правомъ: исъ данію, исъ винами, исъ суды, исъ пересуды, исъ мыты, и со всими млыны, и со всими ужитки, и съ тымъ, штожъ къ тому городу Бакоте и къ тымъ селомъ прислушаютъ или потомъ причинены будутъ, или которая села изнова посадитъ межи своими селы исъ нашимъ докладомъ, то также его вѣчно имѣетъ быти непорушено, а Немира самъ имѣетъ свои люди судити и вину и пересудъ узяти исъ своихъ людій, пакли будетъ Немиринъ человѣкъ а иногожъ пана другій человѣкъ и будутъ мѣти судъ промежи себе, судитися имъ передъ своимижъ паны, паклибы самижъ паны того суда неузмогли доправити и доидетъ тотъ судъ до наше (насъ?) албо до нашего воеводы, тогда намъ вина исъ того суда, а такожъ штожъ коли всѣ земляне имуть давати дань у Татары, то серебро имѣють дати Немирины люде, а города имѣютъ твердити, къ которомужъ городу прислушаютъ, а лише того не надобe уступатися у Немирины люде нѣкоторому воеводе, а нѣкоторому воеводе, а ни кого на его люди слати, а не надобе его людемъ подводы давати ани повоза возити, а паклибы некто хотелъ на Немирѣ поисковати некоторыхъ тыхъ селъ, штожъ есмы ему дали или бы отъ нашеи брати напередъ писаная села привилѣя имѣть, того: есмы подъ ними исъ божею помочію мочію добывши ихъ привилѣя про ихъ невѣру изламали а нашему слузе Немирѣ за его вѣрную службу дали, а исъ того имѣетъ Немира и его дѣти, и его прироженыи: последци намъ и нашимъ детемъ и нашимъ прирожeнымъ последкомъ вездѣ вѣрно послужити и на войну и на погоню какъ и всѣ земляне, и остати при подольскои земли подле послѣдковъ нашихъ по нашомъ животе. Паклибы Немирѣ не любо было у насъ служити, тогды можетъ свое выслуженіе зоставити, продати, заменити позычити и на смертнои постелѣ отдати комужъ усхочетъ съ нашею волею доложывся насъ своихъ господаревъ, съ отпущеніемъ поклонывся, можетъ поити къ нашему пріятелю, отколя бы нами шкоды не чинилъ. А тому всему на сведoчство и на потверженіе завесили есмы печати нашего князства къ сему листу, а сведци на то кн. Семенъ Юріевичъ, кн. Василій Вiйницкій, панъ Гринко Соколецкій, Павелъ Ступичъ, Вышко Толстый, Ходко Чемеревичъ, Вышко Худый, Пашко Васновичъ, Адамко Сверщиковскій, Бедрышко Голяртъ, Печъ Францко княжій подчашій, Бернартъ Мешковскій, Михаило Прочевичъ, Якушъ Целко, Михаилъ Поповичъ, Лютко Гневоміръ, Ходоръ Верозубъ, Пломенъ Скердо, Пашко Бусловичъ, Яцко.
А писанъ листъ у Камянцы побожьемъ нароженіи тысяча лѣтъ триста осмдесятъ осмого лѣтъ, мѣсяца сентября въ первую суботу по уздвиженіи честного хреста."https://books.google.com.ua/bo...9yCh2K8ARD

[/q]

Nevmer написал:

[q]

Немира - это Гридко или Гринко ( возможно Соколецкий

[/q]

Но, "Панъ Гринко Соколецкій" свидетель этого документа 1388 года, а в документе 1391 года Гриньку на Соколец „…А свѣдци на то: панъ Немирѧ Бакотьскии…“http://www.belhistory.eu/alyak...ha-1391-g/ Таким образом, Гринько Соколецкий и Немира Бакотский - это разные личности.

Бакота дана Немире "...удеднину и вотнину и детемъ его и его прироженнымъ послѣдкомъ...", значит у него были дети. Но, они не смогли воспользоваться этими имениями, потому что в 1434 году, Подолье перешло на Корону Польскую, Свидригайло правит на Волыни, и там с ним находятся его верные слуги Немир Резановичи, дети Немири Бакотского. Уверенности в этом придает и то, что в одном из документов Немира Резанович назван "панъ Немиричъ, староста Луцкій" (№5.Грамота великаго князя Свидригайла шляхетнымъ Чоботамъ на имЂніе Рычековъ. 1445 года, марта 3 дня. litopys.org.ua/gramvkl/gra02.htm ), где "Немирич"- значит, сын Немири (этим Немирой - отцом Немири Резановича мог быть только Немира Бакотский, ведь другие Немири на эту роль не подходили, как мы убедились из моих предыдущих сообщенийhttps://forum.vgd.ru/post/1231/18290/p1981480.htm).

В привилее 1391 года Гринько указан без должности, вероятно по причине старости, ведь „…панъ Гринько привильѧ имѣлъ ѿ нашеи старшеѣ братьи на тотъ город | на Соколець…“

Вероятно, Грегор Воронович (Гринько Соколецкий) имел не одного сына Александра, а сыновей было несколько: „...дали ѥсмы ѥму с нашимъ братом со кнѧзем с Костѧнтиномъ за ѥго вѣрную службу городъ Соколець оу дѣднину и въ вотни|ну и дѣтем ѥго, и ѥго послѣдкомъ...“

Немиричи после смерти Петра Бакотского потеряли не только Бакоту, но и Соколец. И тут виной не только гражданская война в ВКЛ, расположение имений на татарских шляхах (Черный Кучманский шлях), а и банальные пожары, ведь даже на момент подтверждения привилея на Соколец, города-крепости на тот момент не существовало: „…пакъ по грѣху городъ ѥму с тыми привильи сгорѣлъ, а мы пак | ѥму того потвердили и покрѣпили симъ нашим привильѥмъ и дали ѥсмы ѥму на то своѧ такаѧ жь привильѧ, как и ѿ нашеи старшеи | братьи имѣлъ…“

Наверное, поэтому еще задолго до 1391 года „…теща ѥго кнѧгини Андриѧноваѧ Вѣиницьскаѧ оуздала пану | Гринькови и своимъ дѣтем своѧ села перед нами и передо всею нашею радою и с нашею волею на имѧ: село Микулиньцѣ, Лѣтыню, Во|нѧчинъ, Дешковцѣ, Стрѣжевку…“, чтоб было "где седети", как выражались в тогдашних документах.

Обратите внимание, что имения княгиня дала „…пану | Гринькови и своимъ дѣтем…“ Другими словами, часть имений (может быть, Микулиньцѣ, Лѣтыню, Во|нѧчинъ) получил Гринько, а Дешковцѣ, Стрѣжевку получили уже дети княгини Андрияновой (сыновья)? Но, король Казимир (сер. 15-го века) подтверждает уже Дашов, вероятно, за литовским боярином Скабарни (Шабани?, Иваном Судимонтовичем Шабаном, см. док. №№91, 96http://history.org.ua/LiberUA/...8-02-1.pdf, сыном Григория Судимонтовича и внуком Андрея Судимонта (Гердута Скамунтовича, принявшего на Городельском сейме герб Елита в 1413 году?), потомками которых были Судимонтовичи Кропивницкие, родовое гнездо Кропивна на реке Кропивна, совр. села Высшая и Низшая Крапивна Немировского района, Мощеницкие и Чечели (Судимонтовичи, Новоселецкие), см. Ігор ТЕСЛЕНКО. Генеза роду Чечелів-Новоселицьких у світлі фамільної леґенди і документальних джерел.https://heritage.oa.edu.ua/ass...cheliv.pdf ): "Скабарни Остолоповъ, а Дашовъ, а Ометинци, а Сидкговци, а Кропивна, а Роговъци," а соседние Ильинцы за Менком (стб. 90)http://www.runivers.ru/bookrea...0/mode/2up Кстати, здесь указаны Ермолинцы - войту Станиславу, а значит потомки Ходка Ярмолинского (на привилее которому свидетельствовал Петр Бакотский в 1407 году) на тот момент еще не перебрались в Верпу под Овручем (вспомните, первым появился в Верпе Стефан Янович Ярмолинский (1648 год) - сын Яна Константиновича Ярмолинского с Ярмолинец, судьи земского Кременецкого и его второй жены Яновой Лагановской, а Ярмолинские-Верповские судятся с Невмержицкими лишь в 1718 году, см. мое: Ярмолинские: "исход"https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=). Зато за потомками Гринька - Кмитичами, мы наблюдаем Литин и Вонячин. Микулинцы также вероятно были за потомками Гринька, ведь в 1431 году Александр (Кмита) был соседом Карпа Ивановича Микулинского, "где есмо засталы пана Кмыту, который призналъ: же по левой рички Кулыгы грунтъ Мыкулынскій, а по правой мой до Лытына..." litopys.org.ua/gramvkl/gra02.htm#page6 Если же мы обратимся к документу №28.
"Подтвердительная грамота Сигизмунда Брацлавскому земянину Олехну Ивановичу Микулинскому на имЂнія: Микулинцы, Борки, Новоселицы, Рогъ, Почапинцы и половину Мизякова, въ вознагражденіе за военныя заслуги, оказанныя противъ татаръ, подъ условіемъ отбывать земскую господарскую службу. 1531 г. августа 5." litopys.org.ua/gramvkl/gra04.htm ,

[q]

28.

Подтвердительная грамота Сигизмунда Брацлавскому земянину Олехну Ивановичу Микулинскому на имЂнія: Микулинцы, Борки, Новоселицы, Рогъ, Почапинцы и половину Мизякова, въ вознагражденіе за военныя заслуги, оказанныя противъ татаръ, подъ условіемъ отбывать земскую господарскую службу. 1531 г. августа 5.



Feria Quarta ante festum nativitatis gloriosissimae virginis proxima, anno Domini millesimo septingentesimo decimo quarto.

Ad officium et acta presentia, castrensia, capitanealia, latyczoviensia, personaliter veniens generosus Thomas Zaliwski, obtulit officio presenti et ad acticandum porrexit literas privilegii pargameneas, idiomate ruthenico scriptas, super bona: Miculince, Borcow, Nowosielice, Rohi, Poczapince et medietatem Miziacowa, in districtu Braclawensi existentia, in personam generosi Olechno Ivanovicz Miculinski servientia, per serenissimum regem Poloniae Sigismundum benigniter cum confirmatione antiqoorum privilegiorum datas et collatas, manu ejusdem sacrae regiae majestatis et notarii subscriptas et sigillo, in caera rubra expresso, in appenso scrinio rubro existenti, communitas, de tenore verborum tali. »Жикгимонтъ, Божою милостю король Полский, великий князь Литовский, Руский, Пруский, Жомойский, Мазо-/57/вецкий, Инфлянтский и инныхъ. Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ и привилеемъ, хто на него посмотритъ, албо его услышитъ, нинешнимъ и потомъ будучимь, кому того потреба вЂдати будетъ: біючи намъ челомъ земянинъ нашъ повиту Брацлавского, урожоный Алексій Ивановичъ Микулинскій покладалъ передъ нами привилей на именье свое дидичное, отчизное, а то есть перший привилей одъ продка нашего Свидрыгайла, великого князя Литовского, въ которомъ князь Свыдрыгайло пышетъ, штожъ великий князь Вытолтъ послалъ былъ Богдана Микулинского зъ войскомъ своимъ на татаре, которого за Браславлемъ татарове убылы и уторгнувши у повитъ Браславскій шкоды не малые учынылы, и замокъ Винницкій добувши зпалыли, и Ивана Богдановыча сына его зъ жоною взялы, при которомъ вси привилея и твердосты на имЂня его отчизные село — Мыкулынци, Борковъ, Новоселыцю, Рогъ и Почапынци, у повити Браславскомъ лежачіе, побралы, ино велыкий князь Свыдрыгайло, того Богдана Ивановича Микулинскаго откупилъ зъ орды, повелилъ и тые вси села его отчизные ему и потомкомъ его на вичность опьять дать, и сымъ привилеемъ своимъ подтвердылъ, прытомъ и другый привилей святои и хвалебнои памяты найяснійшаго короля его мылосты Казимира, пана отца нашего, покладалъ, где зъ ласки господарской, король его мылость, Супрунови Ивановичови Мыкулынскому, за вирные его послугы, тотъ привилей великого князя Свыдрыгайла, отцеви его Ивану, на тые села и имЂніи даный, тымъ привилеемъ своимъ потвердилъ вичностыю; къ тому еще село Супруновъ и половыцю села Мызякова так же ему и потомкомъ его на вичность далъ, и быючи намъ чоломъ, просылъ насъ тотъ Олехно Микулинскій, который бываючи многократъ въ потребахъ, и будучи колко разъ у тяжкомъ везенью татарскомъ, за чоломбытьемъ и прозбою его и за причиною пановъ радь нашихъ, тые привилея такъ Свыдрыгайла, Великого князя Литовского, яко тежъ и тотъ привылей короля его милосты Казимира, пана отца нашого, продкомъ его на тые именья: село Мыкулынцы, Борковъ, Новоселицю, РогЂ, Почапинци и половицю Мизякова даный, симъ привилеемъ нашимъ тое все потвержаемъ и также з ласки нашои королевскои даемъ, маетъ тотъ Олехно именій своихъ дидичныхъ и отчизныхъ самъ и по немъ диты, потомки и исчадки его, вично и непорушно держаты и уживаты, а намъ господару, зъ тыхъ имений своихъ, службу земскую, военную, служиты маетъ такъ какъ инные шляхта великого князства Литовскаго; /58/ на твердость его и печать нашу казалы есмо прывиситы къ сему нашему лысту. Прытомъ булы панъ Мыколай Вежигайло, бискупъ Жамойский, а воевода Подляский; маршалокъ нашъ панъ Богданъ Ивановичъ Сапига. Пысанъ у Неполоницяхъ, подъ лито Божого нароженія тысяча пьятьсотъ трыдцять первый, мисяця августа пятый день, индыктъ четвертый. Мыхайло пысарь наместныкъ Медвицкий. Locus sigilli in appenso cera rubra insignili. Sigismundus Rex, manu propria«. Et altera vero parte connotationis tenor talis. Sabbatho post festum sancti Martini Pontificis, anno millesimo sexcentesimo trigesimo primo, Jacobus Czerwielski obtulit ad acticandum (hoc loco deterioratum) susceptumet inductum. Post ingrossationetn vero idem generosus offerens originale ad se recepit et de recepto officium presens quietavit.



Книга Летичевскаго уЂзднаго суда, 1714 года, № 5253, стр. 176 на об.

[/q]

то обнаружим, что дед Карпа Ивановича Микулинского - Богдан, погиб еще при Витовте от татар, а его отец Иван попал в плен, но был выкуплен князем Свидригайло:

[q]

"...штожъ великий князь Вытолтъ послалъ былъ Богдана Микулинского зъ войскомъ своимъ на татаре, которого за Браславлемъ татарове убылы и уторгнувши у повитъ Браславскій шкоды не малые учынылы, и замокъ Винницкій добувши зпалыли, и Ивана Богдановыча сына его зъ жоною взялы, при которомъ вси привилея и твердосты на имЂня его отчизные село — Мыкулынци, Борковъ, Новоселыцю, Рогъ и Почапынци, у повити Браславскомъ лежачіе, побралы, ино велыкий князь Свыдрыгайло, того Богдана Ивановича Микулинскаго (Мое змамечание: здесь ошибка писаря или опечатка, нужно Ивана Богдановича) откупилъ зъ орды, повелилъ и тые вси села его отчизные ему и потомкомъ его на вичность опьять дать..."

[/q]

а брат Карпа - Супрун оставил сына Ивана и внука Алексея (Олехно), которому и достались дедичные имения: Мыкулынцы, Борковъ, Новоселицю, РогЂ, Почапинци и половицю Мизякова.

Мне кажется, что Богдан Микулинский, погибший при Витовте, был родным братом Александра (Кмиты) и сыном Гринька Соколецкого. А благородный поступок Свидригайла, когда "велыкий князь Свыдрыгайло, того Ивана Богдановича Микулинскаго откупилъ зъ орды, повелилъ и тые вси села его отчизные ему и потомкомъ его на вичность опьять дать" настолько поразил его (Ивана Богдановича) двоюродных племянников, то есть, братьев Немир Резановичей, что они, очевидно, впервые увидевшие Свидригайла в битве на Ворскле в 1399 году и увлеченные его неординарной личностью (как говорили современники, князь Свидригайло был страстной натурой, им нельзя было не увлечься, ему хотелось служить, за ним хотелось следовать, повиноваться в бою и даже не бояться умереть), уже после этого его альтруистического шага стали преданно служить ему до самой его смерти. Хотя, конечно, не нужно забывать и о принадлежности Свидригайла к "русской партии", причем и сами умерли вскоре после него. А раз потерял Подолье их патрон, значит и они вместе с ним впали в немилость великого князя и короля и вынуждены были перебраться на Волынь.

И еще один интересный нюанс. Когда в 1404 году Гринко Соколецкий присутствовал среди участников урегулирования споров между Владиславом II Ягайло и Ядвигой и Эльжбета Пилецкими за город Тичин и Залесскую волость, рядом с ним были указаны родные братья Андрейко и Грицко Бубельские (то есть, Быбельские).https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false Так может быть я прав, что Гринько сосватал тогда своего сына Немиру (Бакотского) за их сестру - дочь Ходька Быбельского, после чего Немира Резанович воспользовался гербом матери Корчак, а Стецко Шишка назвал своего сына редким именем Кудин, в честь родоначальника своей бабушки Быбельской, князя Кудина («Въспомѧни Ги̃ Кн̃sѧ Кудина»)?

Меня также заинтересовала фраза Сицинского "Бакотський маєток перейшов до Щуковських (коло 1443 – 1450 рр.)". Кто же это? И почему он захватил Бакоту?
Как утверждают многочисленные источники, начиная с Длугоша, это польский шляхтич, предок которого - участник битвы на Ворскле, как и подольский наместник Спытко из Мельштына. В то время семидесятитысячное войско Витовта благополучно переправилось за Днепр недалеко от Киева и углубилось в степи. Миновав Сулу, Хорол и Псел, оно остановилось на берегу реки Ворсклы. Вскоре на другом берегу появилась татарская орда, предводимая ханом Тимур-Кутлуем. Татарин, убедившись в превосходстве противника, вступил с Витовтом в переговоры, чтобы выиграть время. Хан ожидал к себе эмира Едигея с подкреплением.

«Зачем ты идешь на меня, когда я не нападал на твои пределы?» — велел спросить Тимур-Кутлуй Витовта. Тот гордо отвечал: «Господь дал мне владычество над миром. Плати мне дань и будь моим сыном». Хан пообещал заплатить дань, но на требование литовского князя, чтобы на татарских монетах значились печать и имя Витовта, ответил уклончиво и попросил три дня на раздумья, все это время одаривая князя подарками и занимая своими посольствами.

Тут подоспел и Едигей с новой ордой и вызвал Витовта на берег реки для личного свидания. «Храбрый князь, — сказал он, — если Тимур-Кутлуй хочет быть твоим сыном, так как он моложе тебя, то, в свою очередь, будь ты моим сыном. Я старше тебя, поэтому плати мне дань и вели изображать мою печать на литовских монетах».

Взбешенный такой насмешкой, Витовт приказал войску немедленно покинуть лагерь, огороженный телегами с железными цепями, перейти Ворсклу и начать бой. Благоразумный Спытко Мельштынский пытался предостеречь князя и советовал ему заключить мир с татарами, которые теперь имели значительное превосходство. (По летописным данным у татар было до 200 тысяч воинов). Но советы Спытко возбудили ропот среди легкомысленной молодежи. Особенно горячился один польский пан, Павел Щуковский: «Если тебе жаль расстаться с твоей красивой женой и твоими большими богатствами, то не смущай по крайней мере тех, которые не страшатся умереть на поле битвы!» А Спытко будто бы, ответил на эти обидные слова молодого пана: «Сегодня же я паду честною смертию, а ты трусом убежишь от неприятеля». Как показали дальнейшие события, поляк Спытко Мельштынский дрался насмерть с татарами и был убит, а хвастливый пан Щуковский действительно спасся бегством.https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false

А вот как эти события подает Сицинский:

[q]

Спитко й погиб в боротьбі з Татарами: як васал Литовський, він прийняв участь у поході Витовта на Татар, маючи з собою значне військо з Подолян, як каже польський історик Длугош[10] і в непростому для Литовців бою на Ворсклі пропав без сліду[11].
Длугош розказує про смерть Спитка з ріжними подробицями. По його оповіданню, Спитко передбачав недобрий кінець боя і на військовій нараді радив Витовтові пристати на ті умови, які пропонував був Татарський воєначальник. При цьому, дуже чванливий Поляк Павел Щуковський, подільський землевласник, ядовито сказав, що Спиткові жаль свої гарної жінки та своїх великих маєтків, а через це боїться бою, але инші сміло будуть дивитися в очі смерти. На це Спитко так одповів: ні, я не боюся смерти і мені не жаль моєї жінки и моїх маєтків, як буде Божа воля, я сподіваюсь чесно положити свою голову в бою, а ти, трус, будеш спасатися утікачкою. Так воно й сталося. Спитко погиб в бою разом з багатьма храбрими рицарями, а Щуковський ганебно втік з поля бою, як йому напророчив Спитко.http://kphistory.com.ua/citsin...atovychiv/

[/q]

То же о Павле Щуковском писал и К. Пуласский, где, очевидно, речь все-таки шла о Павлах Щуковских из разных поколений:

[q]

Po Niemierach, Bakota i Czemerowce dostają się Szczukowskim (około 1443—1450). Pierwszą wzmiankę o Szczukowskich, wynajdujemy pod rokiem 1443. Wówczas to Szczukowski, na imię Paweł, dostaje Bakotę w 300 grzywnach. Zapewne była to spuścizna po Niemierach, wskutek jakichś koligacyj rodowych nam nieznanych, bo i inne po nich dobra, jak np, dziedziczne Czemerowce, obejmują jednocześnie. Wzmiankowany zaś przywilej na Bakotę, był może potwierdzeniem tylko dawniejszej donacyi, a takie odnawiania przywilejów donacyjnych, miewały miejsce przy kaźdem sukcedowaniu, chociażby z ojca na syna. Zdaje się, że wymieniony powyżej Szczukowski będzie owym rycerzem, Pawłem Gryfitą Szczukowskim, który uczestniczył w bitwie pod Worsklą w 1399 r. i znany jest z opowieści Długosza. Jak wiadomo, pamiętną tę bitwę, zakończoną zupełnym pogromem rycerstwa litewskiego i polskiego, poprzedzały układy z Tatarami. Zdania się dzieliły. Między innymi, Spytek z Melsztyna, wojewoda krakowski i „pan ziemi Podola", ze względu na przewyższające siły nieprzyjaciela, gorąco doradzał układy, aby nie narazić rycerstwa na pewną zagładę. Wówczas to Paweł Szczukowski, „rycerz szlacheckiego rodu h. Gryf" — pisze dziejopis — więcej od innych porywczy i zuchwały, wymawiał Spytkowi, że z miłości dla pięknej żony i żałując obszernych posiadłości, lęka się śmierci i od walki odwodzi tych, którzy chętnie i bez obawy śmierć ponieść gotowi. Spytek, pomówiony o bojaźliwość, przestał nalegać o układy, do których juź i Witold się skłaniał, ale obruszony zelźywą mową Szczukowskiego, odrzekł z uniesieniem: „Mam przy łasce bożej to przeczucie, że ty w dniu dzisiejszym sromotnie uciekać będziesz z bitwy, a ja uczciwie polegnę". I w rzeczy samej. Spytek poniósł śmierć chwalebną, a Szczukowski ratował się ucieczką.
https://archive.org/stream/szk...g_djvu.txt
https://archive.org/details/sz...9/mode/2up

[/q]

[q]

Наступного разу Щуковські згадуються у джерелах на Поділлі вже за часів Владислава III. Павел Щуковський (Pauli Sczukowski) є на акті присяги подільської шляхти у 1439 р.1 Важко його індентифікувати з одно­йменним рицарем, який брав участь у битві на Ворсклі, і якщо на момент походу він мав 20 -25 років, то на час акта присяги його вік становив би щонайменше 60 років. Януш Куртика припускає, що це міг би бути його син1 2. Павел Щуковський (Pauli Sczukowski) є серед присутніх на рочках львівського ґроду 20 жовтня 1446 р., на яких розглядалася справа іхала Мужили з Бучача та шляхтича Христофора із Сан-Ромуло, на той час мит­ника (збирача податків) у Львові (nobili dom. Christoforo de s. Romuli Ithalico, Theolonario Leopol.)3. А 31 грудня 1450 p. король Казимир IV виставив для Павла привілей, силою якого село Чемерівці переводилося у статус міста на магдебурзькому праві4 *. Він також посвідчений з урядом ловчого (Paulo Szczucowsky Venatore Cameniciensi) як свідок на акті продажу генеральним старостою Бартошем з Бучача села Хмельова у кам’янецькому земському суді 18 вересня 1458 p.s Кристин Щуковський, імовірно, був споріднений із Павлом, отримав­ ши у 1442 -1443 рр. замок Бакоту з прилеглими селами Потеремчем та Бурнаківцями під величезну на той час не тільки за подільські маєтки суму 1600 гривень, і став не лише власником старої столиці Поділля (Пониззя), а й одним із найбільших кредиторів короля зі свого прошарку шляхти, не посідавши на момент цих трансакцій жодного уряду6. Те, що Бакота стала об’єктом застави, означало, що рід пана Немирі втратив уже її на ту пору, адже йшлося про заставу королівського маєтку7.https://www.academia.edu/10048...1%82%D0%B8


Кор[оль] Володислав записує шл. Христину з Щуковець 1200 грив[ень] на державі Бакотській, 8 марта 1442 p. [Грушевський М. С. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України (1905 р.), № 37].

8 березня 1442 р. польський король Владислав 3 записав Кристину зі Щуковець 800 гривень на повіті та замку Бакота (Baccotha) та приналежних до нього селах Теремці і Бурнаківці (Poteremcze, Burnakowcze) [регеста: Михайловський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава 3 (1434 – 1444 рр.). – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 257].

Кор[оль] Володислав записує шл. Щукоцькому в 300 гр[ивень] Бакоту з приналежними селами, 3 лютого 1443 р. [Грушевський М. С. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України (1905 р.), № 40].

3 лютого 1443 р. польський король Владислав 3 записав Кристину зі Щукова 300 гривень на замку Бакота (Baccotha) з приналежними селами Борсуківці, Білгаківці, Ольховець (Borsukowcze, Bilchakowcze, Olchowiec) у Подільській землі [регеста: Михайловський В. Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава 3 (1434 – 1444 рр.). – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 263].

Borsukowcze – це не Боришківці (Кам’янецького району), як вказує В.Михайловський, а Борсуківці / Борсуки (Новоушицького району); також Olchowiec – це Вільховець, але не Кам’янецького району, як вказує В.Михайловський, а одноіменне село Новоушицького району; Білгаківці лишаються невідомими [М.Жарких, 4.03.2009 р.]
https://www.pslava.info/KamenecPodilRn_BakotaS,270009.html

[/q]

Интересно, что Чемеровцы, доставшиеся Павлу Щуковскомуhttps://litopys-skaly.blogspot.com/2019/10/iv-31-1450.html вместе с Бакотой (Кристину Щуковскому), очевидно, ему перешли от польского шляхтича Немиры Пуздро з Вадовиц, женат на Малгожате, дочери Станислава Легезы герба Полкозиц, каштеляна замойского. Немира Пуздро умер до 1448 года (см. PSB: "Małgorzata, wyposażona wsią Janikowice , występowała w l . 1448–9 jako wdowa po Niemierzy Puzdro z Wadowic , rycerzu pasowanym , pochodzącym prawdopodobnie z Oświęcimia"https://books.google.com.ua/bo...AHoECAMQAg ). Поэтому Пуласский ошибочно отождествлял этого Немиру Пуздро с Петром Бакотским ("Również do tegoż samego Niemiery odnosimy przywilej na Czemerowce, wydany przez Władysława, króla polskiego i węgierskiego o którym ślad znajdujemy w późniejszym z 1528 roku dokumencie"), поскольку Пуздро не только не русин, а польский шляхтич, но он к тому же получил Чемеровцы от Владислава III Варненчика лишь в 1444 году : " exhibuil majestati nostrae privilegium originale serenissimi olim divae memoriae Vladislai Hungariae at Poloniae etc. regis patrui et praedecessoris nostri desideratissimi, praedecessori suo nobili olim Niemierze Puzdro de Wadow militi super bona praefata Ciemierzowce in terris Podoliae et districtu camenecensi sita" (см. Pulaski K. Szkice i poszukiwania historyczne. Seria trzecia. - s.155-159.https://archive.org/details/sz...7/mode/2up); " nabył tamże Czemierzowce ( Czemerowce ) nad rzeką Żwańczyk , prawdopodobnie od Niemierzy Puzdro z Wadowic , który otrzymał je od króla w r . 1444." (см. PSBhttps://books.google.com.ua/bo...mp;f=false).

Как оказывается о "Bakotę w 300 grzywnach", доставшейся Щуковскому, впервые сообщил М. Грушевский, опираясь на Коронную метрику (См. здесь ссылка 4 на стр. 23http://www.runivers.ru/bookreader/book9528/#page/24/mode/2up и стр. 24http://www.runivers.ru/bookreader/book9528/#page/26/mode/2up, где Грушевский частично цитирует этот документ на латыни). Но, он также был им опубликован полностью:

[q]

Кор. Володислав записує шл. Щукоцькому в 300 гр. Бакоту з приналежними селами, 3 лютого 1443 р.

Wladislaus Dei gratia гех etc. significamus tenore praesentium ąuibus expedit universis, praesentibus et futuris, praesencium notticiam habituris, ąuom odo attendentes grate fidelitatis studiosa obsequia et pure fidei prestanciam generosi Christini de Sczukow, fem iliaris nostri fidelis et grate dilecti, ąuibus m aiestati nostre a tem ­ poribus retroactis vsque in presens diligenter com placuit, signanter tam en in hoc inclito regno nostro Vngarie adusąue nobiscum comi;,anendo, poteritąue prestancius aucta fide in futurum com placere, u t igitur horum suorum intuitu m eritorum specialibus nostris se agnoscat consolari faw oribus et ad huiusm odi seruitia m aiestati nostre attentius exhibenda in posterum efficiatur velocior, sibi trecentas m arcas m onete com m unis et num eri polonicalis, scilicet ąuadraginta et octo gros. in m arcam ąuam libet consuete com putando, dedim us, donavimus, dam usąue donam us et inscribim us tenore praesentium m ediante in et super castro nostro Baccotha necnon villis ad dictum castrum proprie pertinentibus set. Borsukowcze, Bulchakowcze et Olchowiecz, in terra Podolie et districtu eiusdem castri iacentibus, per ipsum Christinum et suos posteros successoresąue legittim os in dictis trecentis m arcis m onete et num eri praefatorum cum om nibus et singulis eorundem set. castri et villarum districtu iudiciis, laboribus, ripparium alias pobrzeznyczsze, solucionibus, vtilitatibus, censibus, fructibns, proventibus, redditibus, agris cultis et colendis, cam pis, pratis, pascuis, siluis, borris, m erricis, rubetis, sareptis, gaiis, nem oribus, flumini)Dus, lacubus, paludibus, stagnis, piscinis, piscaturis, riwulis, torentibus, aąuis et earum decursibus, m olendinis, em olum entis, venationibus, aucupationibus, mellificiis caeterisąue obuentionibus et pertinentiis generaliter universis ac iuribus ab antiąuo ibi fieri solitis et consuetis, ad p retacta scilicet castrum , villas ąuoąue perpetuo et ąuom odolibet antiąuo spectantibus, ąuibuscunąue vocentur nom inibus, habendum , tenendum , regendum , ytifruendum et pacifice possidendum tam diu, ąuousąue per nos au t successores nostros sibi a u t suis posteris legittim isąue successoribus dicte trecente m arce m onete et num eri praescriptorum fuerin t plenarie p erso lu te; ąuibus solutis praedictorum castri videlicet et villarum possessio ad nos et ad successores nostros pleno redibit iure. Insuper volentes praenom inatum C hristinum in dictis bonis nostris p u ta castri et villarum iam dictam m securiorem efficere constituere tenutarium , sibi in om nibus casibus1) excessiuis et crim inalibus et furticiniarum siue praedarum vel aliorum quorum cunque m aleficiorum , per,quoscunąue in to ta vbicunque ipsius ten u ta o riantur protervitatores2) et m alefactores, plenim odam sentenciandi, iudicandi, corigendi8), puniendi et condem pnandi4) concessim us ac tenore praesentium concedim us atąu e dam us facultatem , hoc tam en specialiter expresso, quia praenom inatus Ghristinus Sczukowski in dictis bonis residentiam te n e a tu r facere personalem 8), stacionibus nihilom inus et iuribus nostris regalibus per om nia sem per saluis — harum quibus sigillum nostrum est subappensum testim onio litterarum . D atum B udae dom inica die ipsa in chrastino festi purificationes gloriossime virg. Mar. anno Dom ini millesimo quadringentessim o quadragessim o tercio. Ad relationem magnifici Petri de Sczekoczin r. Polo. vicecancellarii. Lectum per A lbertum de Zichlin r. P . vicecancellarium .

З ревізії прав 1564 — Kop. Метрика моск. арх. мін. спр. ІУ. В. кн. 17. л. 35.

См. Записки НТШ. Т. LXIII. 1905. С. 43-44http://194.44.152.155/elib/local/sk249205.pdf
М. Грушевський. Твори: у 50 томах. В-во Світ, 2002. С. 181-182.http://hrushevsky.nbuv.gov.ua/...DOWNLOAD=1

[/q]

Так выходит, Спытко был в хороших отношениях с Немирой Бакотским, раз его недоброжелатели Щуковские перебрали на себя имение Бакоту? А это значит, что Петром Бакотским точно был Немира, ведь Спытко не отбирал у него никакого имения, раз они в хороших отношениях и вместе в 1399 году на Ворскле защищали честь великого князя Витовта и оба "не дружили" с Щуковскими?

Что касается Федька Несвижского, о котором я уже много написалhttps://forum.vgd.ru/post/1231...#pp1700094, то как и раньше я придерживаюсь позиции Стадницкого (Stadnicki K. Bracia Władysława-Jagiełły Olgierdowicza króla Polski, wielkiego xięcia Litwy / K. Stadnicki. — Lwów: Z drukarni Zakladu Narod. im. Ossolinskich, 1867. s. 105—109), что князья Несвижские потомки бояр Мокосеев, тем более герб у них также имеет сходство. А связь с Гринком Соколецким, вероятно, шла по женской линии, то есть, мать Гринька Соколецкого была из бояр Мокосеев, поскольку ближайший предок Грегора из Вороновиц по мужской линии, по словам Папроцкого, выслужил собственный гербовый знак (Радван двойной хоругвь) при «княжатах Русских», а наиболее дальний предок уже по словам и других исследователей (И. Мицько) - летописный Козарин (Иван Захарьич?), обрусевший? потомок каварского (хазарского) князя, князь Болоховский?, в 1106 года воевода киевского князя Святополка Изяславича под Зареческом, который в свою очередь стал прототипом главного героя былины о русском богатыре Михайле Козарине.

Смотрите еще одно упоминание Гринька Соколецкого и Немири Бакотского за 1392 год:https://forum.vgd.ru/1231/1829...iew&o=
Привожу также документ с участием Немири Бакотского. В 1392 году Немира Бакотский выступил свидетелем предоставления князем Фёдором Кориатовичем пану Бедришку ряда сёл (Źrodła dziejowe. — T. V — S.22), смотрите файлы ниже: