Продолжаю изучать документы конца 19-го - началу 20-го века по протестному крестьянскому движению на Сумщине, в котором селяне Ястребиного отнюда не пасли задних.
Аналіз організаційної і пропагандистської роботи Всеросійської селянської спілки серед селянства Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній. Особливий акцент зроблено на періоді другої половини 1905 р., коли ця масова організація досягла найвищого піку політичної активності в Україні.The analysis of the organizational and propagandistic work of the All-Russian Rural Association among the rural population of
Kharkivska, Poltavska and Chernigivska provinces has been made in the article. A special accent is made on the period of the second
half of 1905, the time, when this mass organization reached the highest peak of the political activity in Ukraine.
Інтерпретація реальної історії революції 1905-1907 рр. потребує оновленого погляду на роль класів, партій і всіх широких громадських організацій у протистоянні царському режиму. Значна кількість архівних даних, багато сучасних історичних робіт вказують на велике значення, яке відігравав Всеросійській селянський союз (ВСС) у революції і, зокрема, у Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях, що примушує замислитися над значенням і розмахом діяльності Союзу на території Лівобережжя.
Поява ВСС є наслідком царського рескрипту 18 лютого 1905 р. У травні 1905 р. селяни Московської губернії, скеровані земсько-ліберальною інтелігенцією,
зібралися на сход, на якому ухвалили приговор про організацію Союзу на зразок професійних організацій міських робітників. Сход сформував оргбюро зі скликання з'їзду ВСС. На з'їзд мали зібратися делегати від регіонів усієї Росії, згодні із першим програмним документом організації, написаним у вигляді приговору сільського сходу [7, с. 7].
© Д. Кудінов, 2007 ІСТОРІЯ. 91-93/2007 ~ 101-102 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Виключну роль в організації ВСС відігравали брати Семен і Василь Мазуренки, члени РУП. Мазуренки намагалися привернути до справи ВСС своїх однодумців – меншовиків і рупівців. Запрошення приїхати на Дон, де брати Мазуренки розпочали формувати комітети Союзу, для виробки програми ВСС зокрема надсилалося В. Винниченку і Д. Антоновичу, але українські ліві не відгукнулися на цю пропозицію [9, с. 24] селянського Союзу та виробляли свої пропозиції із земельного питання. Так, селяни с. Бучки Новгород-Сіверського повіту у громадському вироку заявили про необхідність обрання депутатів Державної Думи на чотирихчленній основі, ліквідацію станів, відміну інституту земських начальників, амністію політв'язнів, реорганізацію волості як загального для усіх громадян адміністративнотериторіального органу, запровадження прогресивної сітки податків, обов'язкової початкової освіти, демократичних свобод, націоналізації поміщицьких, державних, монастирських земельних угідь, державного фінансування духовенства. Також селяни оголосили, що цілою громадою вступають до лав ВСС [3, спр. 2530, арк. 35].
У Сумському повіті в такому ж дусі мітинги відбулися за період 19–26 жовтня у Юнаківці, Терешківці, Річках і Морочі. 28 жовтня 1905 р. зібрався з'їзд селян
12 волостей повіту, який постановив приєднатися до ВСС і висловився за скликання Установчих зборів не пізніше січня 1906 р. Селяни обрали повітовий комітет організації, на який поклали владні розпорядження стосовно селянських справ у краю. Лідером організації став А. Щербак [18, с. 141]. Наприкінці жовтня 1905 р. комітет організував страйк сільськогосподарських робітників Графської, Морочанської, Степнянської, Хотинської та Хутірської економій графині Строганової, Кровянської економії Прянишникова, Ніколаївської економії Лоренца і Корчаківської та Юнаківської економій Лещинської. Страйкарі вимагали підвищення оплати праці, запровадження нових вахтових змін, збільшення оплати за святкові дні. Страйк в економіях Строганової відбувався в межах зрілих форм боротьби за економічні права. Керівництву страйку вдалося запобігти зняття з робіт прибулих робітників, руйнування та грабування
поміщицьких маєтків. На термін страйку робітники відмовилися від уживання алкоголю. Усі дії страйкарів координувалися спільним страйковим комітетом.
Під час страйку у Юнаківці, Хотіні та
Яструбеному утворилися селянські комітети ВСС, до яких масово залучалися страйкарі. Лише робітників сільськогосподарської майстерні Хотінської економії записалося близько 120 чол. Були переобрані волосні старшини та писарі. Адміністрація маєтків вимушена була втекти до Сум. Прибула до Хотіні 29 жовтня команда козаків не змогла встановити попередній лад у маєтках. Урешті господарі маєтків вимушені були піти на поступки страйкарям і задовольнили всі їхні вимоги. Це була серйозна перемога селянства та його організації в повіті [3, спр. 10, арк. 38–40].
У Новозибківському повіті зорганізований наприкінці жовтня осередок ВСС охопив 10 сіл. Комітет провів вдалий страйк під час збору хлібів. У селах Мала та Велика Кривиця після нацьковування козаків і поліції місцевим поміщиком, комітет розпорядився підпалити економію [2, с. 280].
У Кременчуцькому і Золотоніському повіті Полтавської губернії жодної агітації на користь ВСС не було. Селяни самі дізналися із газет про Союз і постановляли на сільських та волосних сходах про приєднання до ВСС [10, с. 54].
У Роменському повіті агітацію селян щодо вступу до ВСС розгорнули студенти Козлов і Корчак-Чепурківський. Вони організували мітинги у Засуллі, Волковцях, Коровенцях, Брестовці та інших місцях [6, с. 29–33]. У Вовчанському повіті ядром комітету ВСС став маєток толстовця О. Бодянського. За допомогою місцевої інтелігенції він створив таємну організацію "Святе братство", що ставала своєрідною трансмісією між ПСР і ВСС [17, спр. 2172–2174, арк. 10–44].
Українські комітети ВСС взяли активну участь на його делегатському з'їзді, який проходив 6–10 листопада 1905 р. у Москві. На з'їзд прибуло 187 делегатів від 27 губерній, які представляли 200 тис. членів організації. Головним питанням з'їзду стала земля. Його вирішення делегати покладали на Установчі збори, за які слід боротися мирним шляхом. Свої проекти експропріації і нового землекористування земель запропонували харківські і чернігівські делегати. А. Щербак виклав програму націоналізації землі, її зрівняльного перерозподілу. У тому ж дусі виступили Чернігівські представники.
На противагу своїм колегам, що виступали за безвідплатне відчуження землі, полтавська делегація висловилася за викуп угідь [7, с. 69]. Активно українські делегати обговорювали питання політичної боротьби. Сумський делегат запропонував низку подібних заходів: бойкот справників і земських начальників, ліквідація поліції, несплата податків, відмова від вживання алкогольних напоїв, здійснення повного бойкоту поміщиків; вони під народним тиском змусять режим піти на скликання Установчих Зборів. Також він закликав звернутися від імені ВСС, як "основи майбутніх
Установчих зборів", до урядів іноземних держав з пропозицією вимагати від царського уряду сплати за процентами по кредитах і в той же час попередити їх, що селяни виплат робити не будуть [10, с. 53, 56, 80]. Чернігівці запропонували сформувати народнодемократичну вертикаль влади згори донизу, переобрати сільські влади, ліквідувати поліцію і земських начальників, експропріювати поміщицьке майно і продовольчі запаси на користь голодуючим, організувати видачу продовольчих пайків безробітним села і міста, охороняти поміщицьке майно для загальних селянських потреб [10, с. 53].
В обговоренні низової структури ВСС делегати зверталися до досвіду найміцніших комітетів у Саратовській губернії, Війська Донського, Сумського і Чернігівського повітів. Так, сумський делегат розповів, що у повіті відбувається зрощування комітетів Союзу із чинними органами селянського самоврядування. Селяни переобирають волосні і сільські влади. У перспективі – обрання нового повітового земства. Лібералізація режиму повинна починатися не з ініціативи влади, а впроваджуватися самими масами, які б самостійно, спираючись на класову солідарність, добивалися ствердження демократичного ладу [10, с. 80].
Чернігівська делегація виступила проти негайного впровадження губернських і повітових комітетів, оскільки у багатьох місцях організації ВСС ще не існують, а багато організацій є стихійними. Повітові комітети слід віддати в управління інтелігенції, кооптованої до Союзу. Тут же чернігівці порушили питання про національну автономію Союзу, яка б стала у майбутньому основою автономії територіальної. Цю думку підхопив і полтавський делегат [10, с. 80].
Пропозиції українських делегатів лягли в основу Постанови Делегатського з'їзду Союзу. З'їзд висловився за передачу землі селянам, демократичний лад у країні, відміну всіх надзвичайних законів, амністію політв'язнів, зрівняння у правах станів, бойкотувати вибори до Державної Думи, створення основних ланок Союзу як волосних комітетів; обрав мирні заходи для боротьби за права селян (бойкот місцевої влади, сплати податків, постачання рекрутів, закриття державних винних "монопольок", відмова від фінансових операцій через банки) [14, с. 604–611]. За протоколом з'їзду зафіксовано 344 виступи, з яких лівобережні делегати зробили 48 (14 %). Особливу активність проявили делегати Суразького, Чернігівського і Сумського повітів.
Після завершення з'їзду діяльність ВСС активізувалася. Якщо напередодні з'їзду більшість місцевих організацій Союзу не мала ще вигляду оформлених комітетів, а лише ініціативні групи, то до кінця року у більшості повітів Лівобережжя існують впливові і чисельні осередки. Загалом в Україні у листопаді-грудні 1905 р. нараховувалося 7 губернських, 12 повітових і понад 120 сільських і волосних комітетів ВСС.
Активно діяв Сумський повітовий комітет, діяльність якого перекинулася на сусідні повіти Курської і Харківської губерній. 20 листопада у Сумах відбувся з'їзд уповноваженнях від сільських громад Сумського, Лебединського, Охтирського, Богодухівського повіту Харківської губернії, Суджанського, Льговського, Путивльського і Рильського повітів Курської губернії. Обурені арештом 14 листопада ГК ВСС, делегати оголосили царський уряд "поза законом" та розглянули питання про перехід усієї повноти влади до комітетів Союзу [15, с. 97–80].
Протягом місяця селяни під проводом Союзу переобрали сільську і волосну владу, утворили міліцію, яка
патрулювала вулиці Сум, безкровно встановивши свій контроль у повіті. Показовим є волосний сход 19 листопада селян сіл Терешківки, Гримківки та Іванівки Сумського повіту, який прийняв рішення усунути з посад сільських старост, писарів та збиральників податків за те, що вони не виконали волю селян про невизнання земських начальників, поліції, волосних судів і не приєдналися до ВСС [14, с. 170].
17 грудня на волосному сході у Хотіні селяни постановили про експропріацію маєтків графині Строганової та передачу їх у розпорядження волосного комітету ВСС. Силові органи через нестачу сил виявилися безпорадними спинити хвилю селянського руху. Газета "Новая жизнь" у номері від 30 листопада 1905 р. повідомляла про масову втечу поміщиків із повіту. У грудні комітет почав видавати свій орган – "Селянську газету"; вийшло два номери.
У Полтавській губернії ВСС став найактивнішою демократичною організацією. Полтавський губернатор 26 листопада 1905 р. рапортував до Департаменту поліції про бойкот влад через агітацію ВСС у Лохвицькому повіті. Спроба арештувати лідера Лохвицького комітету І. Бедро 14 грудня 1905 р. наразилася на збройний спротив селян, через що прийшлося І. Бедро відпустити з-під варти [1, с. 82].
Приговори сходів селян Лохвицького повіту надсилалися до Державної Думи та друкувалися у газетах "Хлібороб" і "Полтавщина". Лохвицька група охопила широкий район діяльності і майже у кожній волості і великому селі були її представники, які займалися вербовкою нових членів, сприяли розповсюдженню нелегальної літератури і запрошували ораторів, запрошуючи для їхнього приїзду селян.
У Кобеляках активісти ВСС при підтримці повітового земства 28 листопада 1905 р. організували нараду з агарного питання, яка ухвалила постанову про негайне скликання Установчих Зборів і передачу всієї землі селянам. Тут же козак Г. Струце і студент С. Фесенко організували повітовий комітет Селянської спілки, який поставив за мету розповсюдження в губернії ідей Союзу і вербування нових членів. Були утворені штат агітаторів і "народна міліція" із селян для охорони порядку.
Наприкінці грудня 1905 р. Союз добився встановлення оплати праці робітника у 1 крб. на день в економіях сіл Погорелки, Куликівка і Михайлівна [7, с. 153–155]. У листопаді-грудні 1905 р. селяни Костянтиноградського, Полтавського, Прилуцького, Миргородського і Кобелякського повітів під керуванням ВСС здійснили економічний бойкот поміщиків і перестали сплачувати податки. 10 грудня Полтавський губернатор повідомляв, що влада у губернії тримається лише на багнетах, яких і так не вистачає у боротьбі з організованим селянством. У трьох населених пунктах поліції довелося випустити заарештованих через погрозу розправи юрби. Стражники усюди бойкотувалися, а армійських підрозділів не вистачало для арештів революціонерів [3, спр. 2550, ч. 37 (2), арк. 169, 172].
Скаржився на Союз і начальник чернігівської жандармерії. Влада втратила контроль у районах, де найміцніше закріпився Селянський Союз – у Конотопському, Борзенському, Мглинському і Кролевецькому повітах. Тут бойкотувалися земські начальники, припинилася сплата податків, була розігнана поліція [4, спр. 1003, арк. 176].
Активізація дій Союзу в умовах арешту його керівництва примушувала місцеві комітети до регіональної консолідації. Ще по завершенню ІІ з'їзду ВСС делегатиукраїнці вибрали "Український комітет", доручивши йому організувати у Києві з'їзд селян від усіх волостей Малоросії. З цією метою були організовані "Обласні бюро сприяння ВСС", які енергійно розпочали роботу для організації обласних з'їздів і підготовки на них матеріалів до Всеросійського січневого з'їзду селян. Однак розпочатий у грудні залізничний страйк, а згодом розправа уряду над членами ВСС змусили відмовитися організаторів від місцевих зібрань. 4 січня відбувся з'їзд від ряду українських волостей у Києві, делегати якого були заарештовані в день скликання [9, с. 70–71].
Із середини грудня 1905 р. розпочинається широкомасштабний наступ контрреволюції. Масові арешти, які здійснювалися поліцією за підтримки армії, призводили до ліквідації як "селянських республік", так й окремих комітетів ВСС. Тільки у Сумському, Охтирському і Лебединському повітах було заарештовано до 350 учасників селянського руху [5, спр. 5, арк. 10]. У Лохвицькому повіті по справі комітету ВСС у селах Засульц і Сенки проходило понад 30 селян [13, с. 230].
Особливо жорсткою стала розправа над селянською громадою у с. Сорочинці 21 грудня 1905 р. статським справником Філоновим, яка увійшла в історію за твором В. Короленка як "Сорочинська трагедія". Під час придушення виступу було вбито та поранено 63 селянина. Усі жителі села піддалися екзекуції [16, с. 484–485].
Внаслідок подібних дій влади більшість організацій ВСС на Лівобережжі взимку 1905–1906 рр. було ліквідовано. Хоча окремі групи ВСС і продовжили своє існування у 1906–1907 рр., Селянський Союз, виконавши свою історичну місію, відходив у минуле. Феномен Союзу став приголомшуючим явищем для інтелігентних сучасників революції, які були здивовані несподіваною зорганізованістю селянства, достатньою зрілістю його вимог. На Лівобережжі ВСС перетворився на провідну силу революції, потіснивши інші організації, що доводиться і масштабністю його дій і впливовістю серед селянства. Одночасно це була чи не єдина організація, що пропагувала мирний варіант розвитку революції, що визнавали навіть її супротивники. В аналізі діяльності ВСС міністр внутрішніх справ Росії у 1907 р. зазначав, що там, де були побудовані сильні комітети Союзу насилля було менше – за цим стежили самі селяни. Так, Лохвицький повіт був чи не єдиним регіоном губернії, де не було зовсім спалених маєтків. "Саме Союз дисциплінував селянську масу і прищепив їй переконання в марноті і безцільності насильницьких прийомів боротьби за волю і землю..." [3, спр. 2550, ч. 37 (2), арк. 211].
Теж саме відмічає харківський губернатор, коли аналізує діяльність комітету Союзу у Сумському повіті [5, спр. 5, арк. 34]. Розправа режиму не звільнила селян від бажання заволодіти землею, а руйнація Союзу вивільнила їхній бунтарський дух, який нещадно розправився з поміщиком і старим режимом під час нових революційних вибухів. Шанс суспільного договору, який надавав Союз, було втрачено. Попереду був можливий лише силовий варіант модернізації країни.
1. Веселовский Б. Крестьянский вопрос и крестьянское движение в России (1902–1906). – СПб., 1907.
2. Войтинский В.Л. Годы побед и поражений. – Берлин; Петроград, 1923.
3. ДАРФ. – Ф. 102, оп. 233, ~ 104 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка спр. 2530, арк. 1–146.
4. ДАРФ. – Ф. 518, оп. 1, спр. 44, арк. 1–244.
5. ДАСО. – Ф. 741, оп. 1, спр. 11, арк. 1–143.
6. Крестьянский вопрос. – СПб., 1906.
7. Куренышев А.А. Всероссийский крестьянский союз. 1905–1930 гг. Мифы и реальность. – М.; СПб., 2004.
8. Лещенко М.Н. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції. – К., 1956.
9. Мазуренко С. ВКС // Красное знамя. – 1906. – № 2. – С. 19–94.
10. Материалы к крестьянскому вопросу. Отчет о заседаниях делегатского съезда Всероссийского крестьянского союза 6–10 ноября 1905 года. Со вступительной статьей В. Громана. – Ростов на/Д., 1905.
11. Меркулов П. Старые дела // Деревня в 1905 г. (По воспоминаниям селькоров). – М., 1926.
12. Михайлюк А.М. Крестьянское движение на Левобережной Украине в 1905–1907 гг. – К., 1950.
13. Обнинский В. Летопись русской революции. – М., 1907. – Т. 3. – Вип. 1.
14. Первый штурм. – М., 1990.
15.
Пороскун І. Спогади про 1905 рік // 1905 рік на Сумщині: Зб. наук. ст. – Суми, 1930.*
16. Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. – К., 1978.
17. ЦДІАУ – Ф. 336, оп. 1, спр. 2172–2174, арк. 10–44.
18. Щербак А. 1905 год в Сумском уезде // Пролетарская революция. – 1926. – № 7.
19. 1905 год на Украине. Хроника и материалы. – Харьков, 1926. – Т. І. Надійшла д о редколегії 18.01.06 О. Купчик, канд. іст. наук
Збірник «1905 рік на Сумщині» видавався за ухвалою Сумської міської ювілейної комісії для святкування 25-річчя революції 1905 року. Матеріали збірника подаються учасниками революційних подій на Сумщині.http://shaj.sumdu.edu.ua/download-manager.php?id=60КРАЄЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЛЯНСЬКОГО РУХУ НА СУМЩИНІ
ПЕРІОДУ ПЕРШОЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Розглядаються й аналізуються роботи краєзнавчого характеру, присвячені
селянському рухові на території Сумщини періоду Першої російської революції.
Селянські виступи періоду демократичної революції 1905-1907 рр. вже понад
століття залишаються актуальною тематикою історичних досліджень. В розрізі
регіональних розвідок розкриваються нові аспекти селянського руху та трансформації
суспільно-політичних поглядів селянства, змінюється бачення характеру та діяльності
політичних організацій в керівництві аграріями, ролі громади у відстоюванні інтересів
землеробів тощо. В селянському русі початку ХХ ст. знаходимо витоки становлення
сучасного регіонального політичного середовища, ствердження демократичних цінностей,
поглядів на приватну та громадську власність на землю. Все це підкреслює значення
історіографічних досліджень селянського руху краю для об’єктивного розуміння
становлення політичної культури та громадянської позиції селянства Сумщини.
Історіографію селянського руху на Сумщині можемо структурувати в три етапи:
дожовтневий період й історичні розвідки та мемуаристика 1920-1930-х років;
дослідження радянських істориків від середини 1950-х до початку 1990-х років;
історичні пошуки періоду незалежності України. В цілому дані етапи співпадають із
загальною періодизацією вивчення селянського руху України Першої російської
революції (далі - ПРР). В огляді історичної літератури з зазначеної проблеми ми
спираємося, передусім, на конкретні регіональні дослідження, залишаючи без розгляду
загальні праці з історії ПРР в Україні.
У 1912 р. з’явилася публікація колишнього лідера сумського комітету
Всеросійського селянського союзу (далі - ВСС) Антона Щербака, присвячена
селянським виступам у Сумському повіті. Автор в характеристиці руху місцевих селян
виходив не тільки з власних вражень та спогадів, але й спирався на широку джерельну
базу: газетні повідомлення, приговори громад та селянських з’їздів, земську статистику,
вироки окружних судів і т.ін.
Дослідник розглядав історію селянського руху на Сумщині у зв’язку з
поширенням революційної пропаганди. Селян з їх монархічними ілюзіями, на його
думку, могла розбудити лише революційно налаштована інтелігенція: “Потрібно було
запалити іскру про суверенітет народу в самому народові. Ця іскра розпалиться в
пожежу, який і очистить батьківщину від віджилих форм життя” [30, с.2]. Проте,
зауважував дослідник, причинність селянських виступів полягала не в агітації
революційних агентів, а мала цілком об’єктивні соціально-економічні причини. На
користь своєї думки А.Щербак навів дані про землекористування, стан освіти і
соціальної інфраструктури в Сумському повіті [31, с.2-3]. На жаль, втраченою є друга
половина статті, де йшлося про політичний рух селянства.
Масовий інтерес до революційних подій 1905 р. на Сумщині виник у зв’язку з
відзначенням ювілею ПРР. У 1924 р. колегією Істпарта було прийняте рішення про
систематичну публікацію матеріалів, присвячених цій події, що підштовхнуло місцеві
відділи Істпарту до збирання спогадів учасників революції, а також написання
відповідних тематичних статей [1, с.113]. Головна увага при цьому приділялась саме
мемуарам. В цьому дослідник української радянської історіографії В.Сарбей вбачав
76 СУМСЬКИЙ ІСТОРИКО-АРХІВНИЙ ЖУРНАЛ. №XVІ-ХVІІ. 2012
прояв слабких місць радянської історичної науки 1920-х років. Зокрема, він відзначив
недостатній досвід радянських істориків у використанні архівних матеріалів, їхньому
критичному аналізі; нерідкістю була і незадовільна фахова підготовка дослідників
[24, с.5]. Водночас, звернення до спогадів було необхідним етапом становлення
радянської концепції революційного руху у дожовтневий період, оскільки в мемуарах
відображалось ідейне обґрунтування антиурядового та класового рухів. Крім того,
спогади давали цінну інформацію про масштаби і характер діяльності осередків
опозиційних політичних організацій. При цьому, крім старих більшовиків, своїми
враженнями від подій 1905 р. ділились також колишні діячі інших соціалістичних партій
та рухів. Так, тема селянського руху у Сумському повіті розкривалася, передусім, у
спогадах колишніх керівників місцевих комітетів ВСС. Це зумовило сувору критику
істориків-марксистів, які звинуватили авторів збірника “1905 рік на Сумщині”, що
вийшов у 1930 р., у політичній некоректності. Рецензент збірника О.Гершбейн
відзначав, що його мінусом, окрім подання голих фактів, є “політична необробка”
матеріалів [4, с.199]. Як наслідок, це видання тривалий час знаходилось на
спецзбереженні і багатьом дослідникам була недоступним
Головне місце в зазначеному збірнику належить автобіографічній статті
А.Щербака, передрукованій з оригіналу, що вийшов у журналі “Пролетарська
революція” чотирма роками раніше [28]. В ній свідок і учасник революції розгорнув
широку панораму демократичного руху, який масово захопив селянство і перетворив
її автора на відому в імперії особистість. За Щербаком випливає, що селянський рух в
повіті починався з петиційної кампанії, а також з поширенням ним та його
прибічниками релігійно-політичної пропаганди. Мирного діалогу з владою досягти
не вдалося: приговор сумських селян, в якому вони вимагали скликання Установчих
Зборів, був проігнорований, а Щербака та декількох соціал-демократів, що
підбурювали селян до бойкоту влади, заарештували.
Друга половина статті Щербака присвячена кульмінації революційного руху в
повіті - діяльності повітового комітету ВСС, який став своєрідним селянським урядом,
оголошував страйки, виступав в якості посередника між поміщиками та наймитами,
встановлював ціни в місті і мав власну міліцію. Автор зробив акцент саме на сильних
сторонах діяльності комітету, уникаючи будь-якої критики помилок організації. Свої
особисті враження автор підкріпив документами поліції, де чини МВС
характеризували небезпечний і навіть вибуховий стан повіту внаслідок діяльності
ВСС; випискою з протоколу засідання петербурзької ради робітничих депутатів, на
якому Щербак розповів присутнім про революційний настрій селян Сумського повіту,
їхню готовність з’єднатися зі столичним пролетаріатом; випискою зі справи Московської
судової палати, де уточнюється роль Щербака як оратора на Делегатському з’їзді
Селянського союзу у листопаді 1905 р., що є важливим з огляду уточнення внеску сумської
делегації в розробку програми ВСС; а також текстом петиції, яку її автор від імені сумських
селян вручав прем’єру С.Вітте. Суб’єктивізм оцінки Щербака щодо дій комітету
посилюється і через постійне підкреслення власної ключової ролі в керівництві
селянством. Хоча певною мірою вона підтверджується рапортами поліції та спогадами
соратників сумського ватажка, це не дозволило досліднику вийти за межі ототожнення
селянського руху в повіті та власної особистості [29].
Цінні дані містяться також в статті колишнього секретаря повітового комітету
ВСС Миколи Сердюка, що вийшла в ювілейному збірнику. Як і розвідка Щербака, ця
робота стала синтетичною спробою поєднати особисті спогади з документальною
базою дослідження. Структурно автор розділив роботу на сімнадцять частин
СУМСЬКИЙ ІСТОРИКО-АРХІВНИЙ ЖУРНАЛ. №XVІ-ХVІІ. 2012 77
відповідно до проблематики селянського руху, що змістовно значно доповнюють матеріал
Щербака. Зокрема, Сердюк охарактеризував діяльність інших активістів повітового комітету
ВСС, більш детально зупинився на проведених у Сумах селянських з’їздах, зв’язках
організації з опозиційними партіями та підготовці збройного повстання [25].
Слід відзначити, що стаття Сердюка вийшла в скороченому варіанті. Повністю
її рукопис зберігається в фондах Державного архіву Сумської області. У 1935 р.
Сердюк значно розширив свою роботу новими фактичними даними, але оновлена
праця так і не побачила світ.
Серед пропущених у статті деталей є цікаві розповіді автора про беззаперечне
сприйняття Щербака селянами повіту як свого ватажка, про просвітницьку та
організаційну роботу революціонерів серед учнівської молоді, про співробітництво
між різними партіями в 1905 р. в повіті, про стихійні мітинги, влаштовані Щербаком
на ст.Кореневе Рильського повіту та у с.Степанівка Сумського повіту [5, арк.4-
6; 6, арк.4-10]. У першому рукописі його автором також роз’яснюються причини
відносно легкої перемоги контрреволюції в регіоні: 1) віра керівників місцевих осередків
партій у те, що для повалення режиму достатньо розвінчати самодержавство в очах
селянства; 2) “революція почуттів, а не революція інтелекту” - неспроможність
селянської маси сприймати завдання революції на раціональному рівні, її недостатня
політична свідомість; 3) недостатність досвідчених кадрів серед керівництва
повітового комітету Союзу (Сердюк апелював до п’яти активістів у Сумах) [5, арк.5].
Про окремі деталі з історії селянського руху в Сумському повіті дізнаємося зі
спогадів другої за значенням особи в повітовому комітеті ВСС Антона Овчаренка.
Зокрема, автор вказав, що проведені у травні 1905 р. арешти членів
сільськогосподарського товариства не лише не припинили агітації серед селянства з
боку революціонерів, а навпаки, сприяли появі низових структур Союзу в регіоні.
Про це свідчить факт відрядження у липні 1905 р. до Москви на установчий з’їзд
організації делегації від п’яти волостей Сумського повіту. Спогади Овчаренка вносять
деякі корективи і в дискусію щодо ролі партій в організації Селянського союзу.
Установчим з’їздом, на його думку, керували саме соціал-демократи та есери. Роль
самочинних селянських активістів була ще незначною [19].
Никанор Онацький, автор ще однієї статті в збірнику “1905 рік на Сумщині”,
розширив географічні рамки дослідження виступів селянства в регіоні, охопивши,
крім Сумського, Охтирський та Лебединський повіти. Оцінивши особливості
місцевого господарювання та соціального становища селянства, дослідник вивів
наступні причини його невдоволення: нестача землі, важкі умови відробітків, високі
орендні ціни, незадовільні умови праці наймитів в економіях. Автор, спираючись на
широку документальну базу, спробував районувати селянські виступи, виходячи з
особливостей протікання революційних процесів в повітах та волостях північнозахідної частини Харківської губернії. Це дозволило йому зробити висновок про типові форми руху селян в регіоні: потрави, покоси, порубки, підпали, страйки, закриття
“монопольок”. Найвищих форм набувала політична боротьба селянства. Як приклад автор
наводив села Хотінської та Яструбинівської волостей, жителі яких організовано
добивалися поступок з боку власників, а також масово долучалися до діяльності ВСС.
Першим серед істориків Онацький вжив назву “Яструбинська республіка” по відношенню
до волості, де повністю влада перейшла до місцевого відділку ВСС. У цілому дослідник
до проблеми селянського руху на Сумщині підійшов з наукового боку [20].
Детально про “Яструбинську республіку” розповідав і колишній активіст ВСС
Іван Пороскун. Його мемуари відтворюють картину діяльності революційної влади,
78 СУМСЬКИЙ ІСТОРИКО-АРХІВНИЙ ЖУРНАЛ. №XVІ-ХVІІ. 2012
що зорганізувалася в Яструбиному та в ряді інших сусідніх сіл - Хотіні, Морочі,
Степному, Хуторі. Автор підкреслив визначну роль голови Яструбинівського комітету
Юхима Зленка, який мав великий особистий авторитет серед селян та був одним із
керівників успішного страйку у жовтні 1905 р. Спогади Пороскуна - це також єдине
джерело про акцію соціалізації селянами маєтків графині Строганової: всередині грудня
1905 р. робітники економій на мітингу в Хотіні ухвалили рішення про усунення
власниці від розпорядження майном, його передачі під контроль Хотінського комітету
ВСС та обрали нового управляючого, підзвітного виключно комітету [21]. Даний
факт є свідченням переважно соціалістичного характеру селянського руху в регіоні.
Останній, за свідченням авторів збірника “1905 рік на Сумщині”, мав переважаючий
характер і значно випереджав робітничий рух в Сумському повіті як за розмахом, так
і за своїм політичним значенням. На це звернув увагу Гершбейн, вказуючи, що в
збірнику “говориться тільки про селянський рух, висуваючи селянство як основну
силу, фактично затушковуючи гегемонію пролетаріяту” [4, с.200]. Дана антитеза,
насправді, вірно оцінює роль і значення селянства як соціальної сили в регіоні. Це
підтверджується чисельними документальними свідченнями.
Особливості селянського руху на півночі Сумщини відзначені в роботах
О.Дроздова і В.Єфімовського. В них подано детальний опис розгрому селянами
цукрового Михайлівського заводу в Глухівському повіті у лютому 1905 р. та гучної
судової справи, що послідувала за цим ексцесом, каральної експедиції начальника
Чернігівського губернського жандармського управління полковника М.Рудова в села
Конотопського повіту, сутичок селян з поліцією та козаками в сс.Рудівка та Кропивне
того ж повіту, с.Погорельці Кролевецького повіту, агітації серед селян Вороніжа, Свеси
та Ямполя Глухівського повіту, діяльності комітетів ВСС, петиційного руху влітку
1905 р. тощо [7; 8].
