Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии

Доброволенко Юрій Олексійович
за іншими даними, Олександрович
(1901. м. Лубни – ?)
жив у м-ку Яреськах.
Близько 1919 р. працював там сільським учителем, був керівником українського хору й аматорської театральної трупи.
Товаришував з поетом М. Філянським. Допомагав йому в популяризації української літератури.
Відомий також як лубенський краєзнавець.
1929 р. жив у селищі Шишаках, вчителював у семирічній школі.
Репресований, 26 серпня 1929 р.
Засуджений за нібито саботажну агітацію серед селян до 5 р. позбавлення волі, висланий до Карлагу.
Подальша доля не відома.
Реабілітований 1994 р.
Літ.: Земская медицина. – С.124 – 125; Отчет МУЗУ за 1909 г. Ч.І. – Миргород, 1910. – С. 213- 249; Миргородські вісті. 1943. – 1 серпня. - № 63 – С.4; Граб В.І. Нерозривно пов’язаний з Україною (М.Г.Філянський) // Реабілітовані історією. – Київ – Полтава, 1992. – С.113; Реабілітовані історією. Кн.2. – С.412.
Арх.: ЦДІАУК. – Ф. 736. – Оп.1. – Спр. 92. – Арк. 64 зв. – 65.


Дрозь Яків Свиридович
козак,
1913 р. жив у м-ку Шишаках,
мав 26 десятин землі.


Дросенко Іван
дворянин при миргородському полковникові Д. Апостолі (1713);
шишацький сотник Миргородського полку (1730 – 1732), з цієї посади пішов у відставку.
Значковий товариш Миргородського полку (1737 – 1741).
Жив у м-ку Шишаках, де мав два житлових двори.


Ебергард Іван Андрійович
майор,
у 1864 – 1873 рр. мав 5 дес. землі в дачах м-ка Шишаку.


Єрмолаєв Єлисей Іванович
(1853 – ?)
губернський секретар,
жив у м-ку Шишаках,
наприкінці ХІХ ст. земський землемір Шишацької волості Миргородського повіту.
1913 р. мав 82 десятини землі.
Зять дворянина Ломиковського, жив у будинку тестя в м-ку Шишаках.


Єщенко
з 1888 р. лікар у м-ку Шишаках.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 242, 251, 262, 266, 268.

Заєць Кіндрат
1723 р. староста шпиталю при Рождественській церкві м-ка Шишак Миргородського полку.


Заїки
брати,
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. жили в Миргородському повіті.
Робили кобзи, зокрема, одну кобзу переробили для кобзаря М. Кравченка.
Не виключено, що це Заїки – відомі на початку ХХ ст. майстри-столярі, які жили в м-ку Шишаках на вулиці Красний Яр


Зайдинер Ісак Левович
лікар.
1890 р. закінчив Харківський університет.
Із вересня 1908 р. – завідувач земської лікарні в м-ку Шишаках, був на цій посаді й 1911 р.
Фахівець із питань санітарії,
член миргородської повітової лікарської комісії (1912).
Організатор боротьби з туберкульозом у Миргородському повіті (1914)


Замоздра Юхим Васильович
(1897 – ?)
житель містечка (селища) Шишаків,
селянин-одноосібник.
Співав у хорі церкви Різдва Христового в Шишаках.
Знавець і любитель місцевої старовини.
Був засуджений 26 серпня 1929 р. до 10 р. ув’язнення в концтаборі.
Реабілітований 1994 р.


Зарудний Федір Іванович
1679 р. переїхав з Правобережної України до м-ка Шишаків Миргородського полку.
Мав сина Григорія.


Зарудний Григорій Федорович
(? – серпень 1713)
син Федора Івановича.
В 1658 – 1659 рр. очолював Старосанжарську сотню Полтавського полку.
1663 р. потрапив у московський полон.
Учасник оборони Чигирина.
1679 р. мав звання товариша Чигиринського полку, переїхав з батьком до м-ка Шишаків.
Шишацький сотник Миргородського полку (1682).
Миргородський полковий осавул (1688 – 1690),
суддя Миргородського полку (1690 – 1708, 1711).
Учасник кримських походів 1687 і 1689 рр.
1688 р. одержав універсали від гетьмана І.Мазепи на с. Слобідку з млинами на р. Хоролі і млини на Пслі в Миргородському полку.
В квітні 1699 р. – посол від Петра І до турецького султана Мустафи ІІ з надзвичайною місією (з царською грамотою щодо миру).
29 серпня 1699 р. одержав універсал на володіння селомТухами Яреськівської сотні Миргородського полку.
Власник села Злодіївки.
Скуповував землі по р. Говтві, в Шишацькій і Яреськівській сотнях.
Мав підданих у селах Чигиринського повіту Худоліївці й Капітонівці. Дружина Марія Антонівна (одружилися ще на Правобережній Україні).
Діти: Іван, Петро, Сергій (помер молодим), Мусій, Пелагія.
Після дочасної смерті доньки Пелагії та її чоловіка Матвія Годлевського Григорій Зарудний разом із сином Мусієм подарував (за згодою з миргородським полковником Д. Апостолом, родичем Годлевського) Сорочинському монастиреві в січні 1708 р. "добра": млин на р. Пслі, луг, острів, "плец", ниву біля с. Портянків.
Майже все своє майно Г.Ф. Зарудний заповів тільки одному синові, Мусієві, через що онуки згодом судилися.
Помер 1713 р. у "граді Шишаку"


Зарудний Мусій Григорович
(? – січень 1728)
молодший син Григорія Федоровича.
Дійсний сотник Миргородської полкової сотні (1706, 1708, 1716, 1721 – 1728).
Миргородський полковий осавул (1713).
Підписав Коломацькі чолобитні (1723).
1725 р. відправлений до фортеці Святого Хреста (на Каспії) командиром (наказний полковник) над козаками Миргородського полку; поблизу Царицина захворів і повернувся додому.
Жив у Миргороді.
Володів с. Слобідкою, мав власний двір і два шинки в Миргороді, власний двір у сотенному м-ку Шишаках, шинок у с. Зуївцях (1723), пасіку (1725).
Мав 10 підданських дворів у с. Злодіївці Устивицької сотні, 53 двори в с. Тухах Яреськівської сотні.
Скуповував землі на території Миргородської сотні.
Одружений із Софією Степанівною Томарою (нар. бл. 1702), донькою переяславського полковника Степана Івановича Томари.
Успадкував усе майно батька.
Діти Мусія: Іван (помер неодруженим), Яків і 5 доньок – Марія, Анастасія, Агафія, Ганна і N.
Нащадки Мусія Зарудного залишилися в Миргородському полку.


Зарудний Микола Миколайович
(? – раніше 1856)
син Олександри Зарудної.
Губернський секретар,
комісар Миргородського земського суду (1822),
кавалер ордена св. Володимира 4 ступ.
Його маєтності близько 1856 р.:
1) Економія в м-ку Слобідці (дерев’яний будинок із господарчими будівлями; 263 душі обох статей; 651 десятина землі.
2) Маєтки в м. Миргороді, с. Мальцях, с. Петрівцях.
3) Економія у м-ку Шишаках: будинок із господарчими спорудами, 202 душі обох статей, 277 десятин землі в м-ку Шишаках і його дачах.
Збереглися його листи приватного й господарчого характеру до Василя Панасовича Гоголя-Яновського 1820 і 1822 рр


Зарудна-Кавос Катерина Сергіївна
(15.06.1861 – 29.11.1917)
художниця.
Походила, ймовірно, з харківської гілки роду Зарудних.
Доводилася двоюрідною сестрою дружині академіка В.І. Вернадського Наталі Єгорівні Старицькій.
1894 р. жила в Петербурзі (вул. Кірочна, 18).
Бувала на Миргородщині: в садибі Гоголів у с. Василівці, в Шишаках у Вернадських.
Збереглися п’ять її малюнків із видами Василівки.
1913 р. вона написала в Шишаках два портрети В.І. Вернадського (зберігаються в Літературному музеї Пушкінського Дому в Санкт-Петербурзі).
Авторка портретів відомих діячів В.С. Соловйова, К.М. Бестужева-Рюміна, В.Ф. Комісаржевської, А.Ф.Коні, І.М. Крамського та ін., численних малюнків.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 281, 282, 285, 288, 291.

Кармазин Никифор
сотенний отаман Миргородського полку,
власник хутора (6 хат) у Шишацькій сотні Миргородського полку (1781).
Житель м-ка Шишаку (1791)


Кибенко Єрофій
із синами Лавріном і Данилом козаки с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723), які перейшли в поспільство.


Киселенко (Кисіленко) Олександр Сергійович
титулярний радник,
1841 р. позичав гроші прапорщику Георгію Левовичу Лаппо-Данилевському 18 душ об. ст. і 32 десятин землі в м-ку Шишаку.


Клименко Олексій Григорович
військовий товариш,
житель м-ка Шишаку, де мав слуг.
Мав кілька невеликих хуторів у Шишацькій сотні Миргородського полку (1781).
Титулярний радник (1789).
Хрещений батько Дмитра (нар. 1789 р. в Яреськах) – сина поручика Гаврила Федоровича Козачківського.
Мав доньку Марію, про прийняття якої до престижного Полтавського училища 1805 р. дбала впливова яреськівська родина Трощинських.


Клименко Федір Григорович
(1743 – ?)
походив "із малоросійського шляхетства".
На військовій службі в Миргородському полку з 1759 р.;
1761 р. – миргородський полковий канцелярист,
1768 – значковий товариш,
із 27 березня 1772 р. – шишацький сотник (був на цьому уряді до 1783 р.);
із 1781 р. – бунчуковий товариш.
Учасник Кримського походу 1772 р.
По скасуванні Миргородського полку відмовився від подальшої військової служби в російській армії. 1791 р. мав чин колезького асесора.
Жив у м-ку Шишаку.
Наприкінці ХVІІІ ст. служив земським справником Говтв’янського повіту.
Володів хутором (8 хат) у Шишацькій сотні (1781).
1787 р. власник х. Трипільської Балки (15 душ) і х. Хвощевого (Фощевого, 66 душ) Говтв’янського повіту.
Близький знайомий родини Гоголів-Яновських, не виключені їхні родинні зв’язки: в одному з листів до Панаса Дем’яновича Гоголя-Яновського та його дружини Тетяни Семенівни Ф. Клименко називає їх "панове сватове". Часто спілкувалися родинами, були в курсі господарських справ один одного.
Ф. Клименко засвідчив родовідне свідоцтво Гоголів-Яновських.
Збереглися понад 20 його листів до Опанаса Дем’яновича й Тетяни Семенівни Гоголів-Яновських.
Дружина – Ірина Семенівна (за даними В.Кривошеї, Богаєвська, донька керуючого справами Рублянської сотні Охтирського полку).
Подружжя приятелювало з яреськівською родиною Трощинських і Трощинських-Долгових.
Мали синів Семена, Федора, який 1797 р. служив у російській армії, та синів Осипа і Григорія (нар. наприкінці ХVІІІ ст.).


Клименко Панас
колезький реєстратор (1829),
губернський секретар (1851).
Мав невелику землю в м-ку Шишаках Миргородського повіту.


Клименко Олександр Сергійович
дворянин Миргородського повіту,
надвірний радник (1853 – 1873).
1861 р. мав у Миргородському повіті середньопомісний маєток.
У 1864 – 1873 рр. мав 84 дес. землі в дачах м-ка Шишаків і 3 дес. – в Грузько-Говтв’янських хуторах.


Клименко Олександр
поміщик у м-ку Шишаках 1884 р.
(Можливо, він і Олександр Сергійович – одна й та сама особа).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 337, 346, 356, 360.

Косаревський Федір
(? – раніше жовтня 1823 р.)
поручик у Яреськах.
Мав доньку Гликерію (14 жовтня 1823 р. одружилася з Лукою Григоровичем Писяком, козаком із м-ка Шишаків).


Косяченко Дем’ян
священик Преображенської церкви в м-ку Шишаку Миргородського повіту (1840).


Косяченко Степан Дем’янович
син священика,
народився в м-ку Шишаку.
Закінчив курс Полтавської духовної семінарії.
В 1855 – 1873 рр. служив наставником Решетилівського сільського училища Полтавського повіту.
З 1873 р. священик, настоятель Різдво-Богородицької церкви в м-ку Комишні, наставник Комишанського парафіяльного училища.
В 1873 – 1880 рр. на посаді законовчителя й учителя співів Комишанського сільського, згодом двокласного, училища.
В "Полтавских епархиальных ведомостях" (1877, № 5, част. неоф.) опублікував статтю "Відкриття двокласного зразкового училища в м. Комишні Миргородського повіту". З 1881 до 1893 р. переведений на посаду законовчителя чоловічого й жіночого училищ м-ка Рашівки Гадяцького повіту.


Кошкалда Павло Остапович
(1889, с. Зубівка – 31.05.1938, м. Полтава)
у 30-х рр. – житель с. Шишаків Хорольського району,
директор середньої школи.
11 квітня 1938 р. був засуджений до розстрілу.
Реабілітований посмертно 1958 р


Кравець Федір і Остапець
цехові люди кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Кравецький Назар
входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 412, 413, 419.

Кузьменко Артем Іванович
(бл. 1843 – ?)
козак,
1913 р. жив у м-ку Шишаках,
мав 17 десятин землі


Кузьменко Матвій Трохимович
(бл. 1866 – ?)
козак,
1913 р. жив у м-ку Шишаках,
мав 34 десятини землі.


Куличенко Павло
"можнійший" козак с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723).


Кулябко (Кулябка) Петро Іванович
(раніше 1670 – раніше 1747)
походив із лубенської старшини.
Писар Миргородського полку;
1718 р. був 5-им у спискові полкової старшини.
Сотник шишацький (1708); значний війсковий товариш (1707 – 1736).
Ротмістр надвірної хоругви гетьмана (1734).
Бунчуковий товариш (бл. 1740 – 1744).
Володів с. Радалівкою і с. Шишаками Хорольської сотні Миргородського полку (1723).
Одружений із Ганною (молодшою), донькою гетьмана Данила Апостола., за деякими даними – з Анастасією Апостолівною. Свояк Василя Леонтійовича Кочубея.
Мав синів Івана і Семена, можливо, й Петра. (В.Кривошея подає синодик роду Петра Кулябки (1747): Петро, Ганна, Гафія).


Куць Савка, Куць Іван
козаки с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723).
Мали синів.


Кушнір Павло
входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 446, 449, 450 – 451, 459, 461.