Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии

Ґіновський Михайло
священик церкви Різдва Христового в м-ку Шишаках (1760-і – 1780-і рр.).
Мав синів Якова, Володимира, Семена, Анастасія, Андрія.


Ґіновський Володиимр Михайлович
священик церкви Різдва Христового м-ка Шишаку (ІІ пол. XVIII ст.).
Дружина – Ганна Микитівна (за деякими даними Михайлівна).
Син Андрій – паламар.
Донька Ганна (нар. 18.01. 1791 р., хрещеною матір’ю була Євдокія, донька колезького асесора Миколи Дем’яновича Лісницького).


Ґіновський Андрій Володимирович
син священика,
стихарний паламар у церкві Різдва Христового м-ка Шишаку (1791).


Глушко Федір (Хведь) Іванович
(6.09.1905, м. Шишаки – 13.11.1973, м. Київ)
кобзар із містечка Шишаків.
Бандурною грою захопився з 1924 року.
Член Шишацької капели бандуристів під орудою Никифора Чумака. Кобзарював у Полтаві.
У 20-х рр. ХХ ст. часто бував у Миргороді, знався з багатьма миргородськими кобзарями.
1925 року вступив до Харківської капели бандуристів.
Професійний виконавець.
1932 року закінчив Полтавський музичний технікум, керував ансамблем бандуристів при Харківській філармонії.
Побратим бандуриста Миколи Соколовського (Сарми-Соколовського), хрещений батько його доньки Оксани.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. у кобзарських колах Глушко виконував заборонену радянською владою "Пісню про Мазепу", створену кобзарями на вірш вінницького поета Валер’яна Тарноградського "З Полтавського бою".
1942 року Глушко був режисером Шишацького театру, хормейстером, керував гуртком бандуристів у Будинкові національної культури в Шишаках.
Після війни зазнав репресій від радянської влади.
Згодом грав у Київській капелі бандуристів.
Автор власних дум: "Сліпий", "Дума про Матір-Україну".
Упорядкував збірку "Українські народні думи", видану в Києві 1966 року.
Видав збірку обробок дум для голосу в супроводі бандури.
М. Сарма-Соколовський присвятив Федорові Глушкові свою поему-думу "Анафема" (Дрогобич, 1998).
Хутір Глушків існував у Шишацькій волості.


Гмиря Дмитро
посполитий у Шишацькій сотні (1718);
цехмістр кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Гмиря Григорій Михайлович
селянин,
1904 р. – голова товариства споживачів у м-ку Шишаках (створеного 1898 р.).


Гмиря Іван
колишній офіцер російської армії,
під час миргородського повстання Дубчака 1919 р. був учителем вищого початкового училища в м-ку Шишаках.
Як повстанець активно діяв у Шишаках, Яреськах, Сагайдаку.
Під його орудою загін шишацьких добровольців зайняв оборону вздовж залізниці за два кілометри від Яресьок, щоб не пустити чекістів із Полтави до Миргорода.
Після поразки повстання був допитаний чекістами.


Гмиря Григорій Петрович
(1893, м-ко Шишаки – ?),
керівник загону в Шишаках, який виступав проти гетьманщини, розбив гетьманську варту.
Займався ліквідацією загонів петлюрівської орієнтації у Миргородському повіті.
1920 року брав участь у розгромі повстанських загонів Христового, Левченка та інших.
Із 1920 по 1929 рр. керував загоном частин особливого призначення у Миргородському повіті.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 169, 172, 173.[/b

Горунович Михайло Гаврилович
(? – 1912)
священик Миколаївської церкви м-ка Березової Луки Миргородського повіту;
законовчитель Березоволуцького початкового народного училища (1901).
Освіта – Полтавська духовна семінарія.
В сані священика й на службі в повіті з 1898 р.
Був на посаді священика в Березовій Луці також 1902 р., можливо, й пізніше.
В лютому 1910 р. служив священиком церкви Різдва Христового у м-ку Шишаку.


Греченко Володимир Митрофанович
(1877, с. Шишаки, нині Хорольського району – 19.11.1937)
походив із духівництва,
закінчив Полтавську духовну семінарію.
З 1900 р. – в сані священика Миколаївської церкви м-ка В. Сорочинців,
законовчитель Великосорочинського жіночого початкового народного училища.
1904 р. – законовчитель школи грамоти при Миколаївській церкві.
Був причетний до подій Сорочинського селянського повстання 1905 р.
Близько 1914 – 1916 рр. учитель Закону Божого в В.Сорочинській учительській семінарії.
Член чорносотенного "Союза русского народа".
За словами колишнього учня семінарії Івана Майстренка, після 1917 року семінаристи прогнали Греченка з семінарії.
В 30-х рр. служив священиком у с. Малій Перещепині Новосанжарського району.
Заарештований у жовтні 1937 р., утримувався в полтавській в’язниці, засуджений до розстрілу.
Реабілітований 1989 р.


Гук
житель м-ка Шишаків Миргородського полку.
В документі 1695 р. згадується "Гуків двір" біля Шишаківської брами.


Гурин Павло
житель м-ка Шишаку,
відставний корнет.
Дружина Марія.
Син Остап (нар. 21.02.1791, хрещеним батьком був значковий товариш Василь Гурин).


Гурин Федір
значковий товариш Миргородського полку,
житель м-ка Шишаку (1791).


Гурин Іван Йосипович
дворянин у м-ку Шишаку Миргородського повіту (1826).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 190, 195, 207, 210.

Доброволенко Юрій Олексійович
за іншими даними, Олександрович
(1901. м. Лубни – ?)
жив у м-ку Яреськах.
Близько 1919 р. працював там сільським учителем, був керівником українського хору й аматорської театральної трупи.
Товаришував з поетом М. Філянським. Допомагав йому в популяризації української літератури.
Відомий також як лубенський краєзнавець.
1929 р. жив у селищі Шишаках, вчителював у семирічній школі.
Репресований, 26 серпня 1929 р.
Засуджений за нібито саботажну агітацію серед селян до 5 р. позбавлення волі, висланий до Карлагу.
Подальша доля не відома.
Реабілітований 1994 р.
Літ.: Земская медицина. – С.124 – 125; Отчет МУЗУ за 1909 г. Ч.І. – Миргород, 1910. – С. 213- 249; Миргородські вісті. 1943. – 1 серпня. - № 63 – С.4; Граб В.І. Нерозривно пов’язаний з Україною (М.Г.Філянський) // Реабілітовані історією. – Київ – Полтава, 1992. – С.113; Реабілітовані історією. Кн.2. – С.412.
Арх.: ЦДІАУК. – Ф. 736. – Оп.1. – Спр. 92. – Арк. 64 зв. – 65.


Дрозь Яків Свиридович
козак,
1913 р. жив у м-ку Шишаках,
мав 26 десятин землі.


Дросенко Іван
дворянин при миргородському полковникові Д. Апостолі (1713);
шишацький сотник Миргородського полку (1730 – 1732), з цієї посади пішов у відставку.
Значковий товариш Миргородського полку (1737 – 1741).
Жив у м-ку Шишаках, де мав два житлових двори.


Ебергард Іван Андрійович
майор,
у 1864 – 1873 рр. мав 5 дес. землі в дачах м-ка Шишаку.


Єрмолаєв Єлисей Іванович
(1853 – ?)
губернський секретар,
жив у м-ку Шишаках,
наприкінці ХІХ ст. земський землемір Шишацької волості Миргородського повіту.
1913 р. мав 82 десятини землі.
Зять дворянина Ломиковського, жив у будинку тестя в м-ку Шишаках.


Єщенко
з 1888 р. лікар у м-ку Шишаках.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 242, 251, 262, 266, 268.

Заєць Кіндрат
1723 р. староста шпиталю при Рождественській церкві м-ка Шишак Миргородського полку.


Заїки
брати,
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. жили в Миргородському повіті.
Робили кобзи, зокрема, одну кобзу переробили для кобзаря М. Кравченка.
Не виключено, що це Заїки – відомі на початку ХХ ст. майстри-столярі, які жили в м-ку Шишаках на вулиці Красний Яр


Зайдинер Ісак Левович
лікар.
1890 р. закінчив Харківський університет.
Із вересня 1908 р. – завідувач земської лікарні в м-ку Шишаках, був на цій посаді й 1911 р.
Фахівець із питань санітарії,
член миргородської повітової лікарської комісії (1912).
Організатор боротьби з туберкульозом у Миргородському повіті (1914)


Замоздра Юхим Васильович
(1897 – ?)
житель містечка (селища) Шишаків,
селянин-одноосібник.
Співав у хорі церкви Різдва Христового в Шишаках.
Знавець і любитель місцевої старовини.
Був засуджений 26 серпня 1929 р. до 10 р. ув’язнення в концтаборі.
Реабілітований 1994 р.


Зарудний Федір Іванович
1679 р. переїхав з Правобережної України до м-ка Шишаків Миргородського полку.
Мав сина Григорія.


Зарудний Григорій Федорович
(? – серпень 1713)
син Федора Івановича.
В 1658 – 1659 рр. очолював Старосанжарську сотню Полтавського полку.
1663 р. потрапив у московський полон.
Учасник оборони Чигирина.
1679 р. мав звання товариша Чигиринського полку, переїхав з батьком до м-ка Шишаків.
Шишацький сотник Миргородського полку (1682).
Миргородський полковий осавул (1688 – 1690),
суддя Миргородського полку (1690 – 1708, 1711).
Учасник кримських походів 1687 і 1689 рр.
1688 р. одержав універсали від гетьмана І.Мазепи на с. Слобідку з млинами на р. Хоролі і млини на Пслі в Миргородському полку.
В квітні 1699 р. – посол від Петра І до турецького султана Мустафи ІІ з надзвичайною місією (з царською грамотою щодо миру).
29 серпня 1699 р. одержав універсал на володіння селомТухами Яреськівської сотні Миргородського полку.
Власник села Злодіївки.
Скуповував землі по р. Говтві, в Шишацькій і Яреськівській сотнях.
Мав підданих у селах Чигиринського повіту Худоліївці й Капітонівці. Дружина Марія Антонівна (одружилися ще на Правобережній Україні).
Діти: Іван, Петро, Сергій (помер молодим), Мусій, Пелагія.
Після дочасної смерті доньки Пелагії та її чоловіка Матвія Годлевського Григорій Зарудний разом із сином Мусієм подарував (за згодою з миргородським полковником Д. Апостолом, родичем Годлевського) Сорочинському монастиреві в січні 1708 р. "добра": млин на р. Пслі, луг, острів, "плец", ниву біля с. Портянків.
Майже все своє майно Г.Ф. Зарудний заповів тільки одному синові, Мусієві, через що онуки згодом судилися.
Помер 1713 р. у "граді Шишаку"


Зарудний Мусій Григорович
(? – січень 1728)
молодший син Григорія Федоровича.
Дійсний сотник Миргородської полкової сотні (1706, 1708, 1716, 1721 – 1728).
Миргородський полковий осавул (1713).
Підписав Коломацькі чолобитні (1723).
1725 р. відправлений до фортеці Святого Хреста (на Каспії) командиром (наказний полковник) над козаками Миргородського полку; поблизу Царицина захворів і повернувся додому.
Жив у Миргороді.
Володів с. Слобідкою, мав власний двір і два шинки в Миргороді, власний двір у сотенному м-ку Шишаках, шинок у с. Зуївцях (1723), пасіку (1725).
Мав 10 підданських дворів у с. Злодіївці Устивицької сотні, 53 двори в с. Тухах Яреськівської сотні.
Скуповував землі на території Миргородської сотні.
Одружений із Софією Степанівною Томарою (нар. бл. 1702), донькою переяславського полковника Степана Івановича Томари.
Успадкував усе майно батька.
Діти Мусія: Іван (помер неодруженим), Яків і 5 доньок – Марія, Анастасія, Агафія, Ганна і N.
Нащадки Мусія Зарудного залишилися в Миргородському полку.


Зарудний Микола Миколайович
(? – раніше 1856)
син Олександри Зарудної.
Губернський секретар,
комісар Миргородського земського суду (1822),
кавалер ордена св. Володимира 4 ступ.
Його маєтності близько 1856 р.:
1) Економія в м-ку Слобідці (дерев’яний будинок із господарчими будівлями; 263 душі обох статей; 651 десятина землі.
2) Маєтки в м. Миргороді, с. Мальцях, с. Петрівцях.
3) Економія у м-ку Шишаках: будинок із господарчими спорудами, 202 душі обох статей, 277 десятин землі в м-ку Шишаках і його дачах.
Збереглися його листи приватного й господарчого характеру до Василя Панасовича Гоголя-Яновського 1820 і 1822 рр


Зарудна-Кавос Катерина Сергіївна
(15.06.1861 – 29.11.1917)
художниця.
Походила, ймовірно, з харківської гілки роду Зарудних.
Доводилася двоюрідною сестрою дружині академіка В.І. Вернадського Наталі Єгорівні Старицькій.
1894 р. жила в Петербурзі (вул. Кірочна, 18).
Бувала на Миргородщині: в садибі Гоголів у с. Василівці, в Шишаках у Вернадських.
Збереглися п’ять її малюнків із видами Василівки.
1913 р. вона написала в Шишаках два портрети В.І. Вернадського (зберігаються в Літературному музеї Пушкінського Дому в Санкт-Петербурзі).
Авторка портретів відомих діячів В.С. Соловйова, К.М. Бестужева-Рюміна, В.Ф. Комісаржевської, А.Ф.Коні, І.М. Крамського та ін., численних малюнків.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 281, 282, 285, 288, 291.

Кармазин Никифор
сотенний отаман Миргородського полку,
власник хутора (6 хат) у Шишацькій сотні Миргородського полку (1781).
Житель м-ка Шишаку (1791)


Кибенко Єрофій
із синами Лавріном і Данилом козаки с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723), які перейшли в поспільство.


Киселенко (Кисіленко) Олександр Сергійович
титулярний радник,
1841 р. позичав гроші прапорщику Георгію Левовичу Лаппо-Данилевському 18 душ об. ст. і 32 десятин землі в м-ку Шишаку.


Клименко Олексій Григорович
військовий товариш,
житель м-ка Шишаку, де мав слуг.
Мав кілька невеликих хуторів у Шишацькій сотні Миргородського полку (1781).
Титулярний радник (1789).
Хрещений батько Дмитра (нар. 1789 р. в Яреськах) – сина поручика Гаврила Федоровича Козачківського.
Мав доньку Марію, про прийняття якої до престижного Полтавського училища 1805 р. дбала впливова яреськівська родина Трощинських.


Клименко Федір Григорович
(1743 – ?)
походив "із малоросійського шляхетства".
На військовій службі в Миргородському полку з 1759 р.;
1761 р. – миргородський полковий канцелярист,
1768 – значковий товариш,
із 27 березня 1772 р. – шишацький сотник (був на цьому уряді до 1783 р.);
із 1781 р. – бунчуковий товариш.
Учасник Кримського походу 1772 р.
По скасуванні Миргородського полку відмовився від подальшої військової служби в російській армії. 1791 р. мав чин колезького асесора.
Жив у м-ку Шишаку.
Наприкінці ХVІІІ ст. служив земським справником Говтв’янського повіту.
Володів хутором (8 хат) у Шишацькій сотні (1781).
1787 р. власник х. Трипільської Балки (15 душ) і х. Хвощевого (Фощевого, 66 душ) Говтв’янського повіту.
Близький знайомий родини Гоголів-Яновських, не виключені їхні родинні зв’язки: в одному з листів до Панаса Дем’яновича Гоголя-Яновського та його дружини Тетяни Семенівни Ф. Клименко називає їх "панове сватове". Часто спілкувалися родинами, були в курсі господарських справ один одного.
Ф. Клименко засвідчив родовідне свідоцтво Гоголів-Яновських.
Збереглися понад 20 його листів до Опанаса Дем’яновича й Тетяни Семенівни Гоголів-Яновських.
Дружина – Ірина Семенівна (за даними В.Кривошеї, Богаєвська, донька керуючого справами Рублянської сотні Охтирського полку).
Подружжя приятелювало з яреськівською родиною Трощинських і Трощинських-Долгових.
Мали синів Семена, Федора, який 1797 р. служив у російській армії, та синів Осипа і Григорія (нар. наприкінці ХVІІІ ст.).


Клименко Панас
колезький реєстратор (1829),
губернський секретар (1851).
Мав невелику землю в м-ку Шишаках Миргородського повіту.


Клименко Олександр Сергійович
дворянин Миргородського повіту,
надвірний радник (1853 – 1873).
1861 р. мав у Миргородському повіті середньопомісний маєток.
У 1864 – 1873 рр. мав 84 дес. землі в дачах м-ка Шишаків і 3 дес. – в Грузько-Говтв’янських хуторах.


Клименко Олександр
поміщик у м-ку Шишаках 1884 р.
(Можливо, він і Олександр Сергійович – одна й та сама особа).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 337, 346, 356, 360.