Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии

Бут Яків
за переказом, шишацький сотник, який брав участь у бою проти татарів між селами Шишаками і Яреськами 1658 року й загинув. На його честь, за переказом, названа Бутова гора в Шишаках.


Вернадський Володимир Іванович
(28.02 (12.03)1863, СПб. – 6.01.1945, м. Москва)
учений-природознавець, академік, перший президент АН України (1918 – 1921).
З 1913 р. поселився в м-ку Шишаках Миргородського повіту (на Бутовій горі), де купив 12 десятин землі, збудував дачу, на якій щороку жив улітку до 1917 р.
Ставши президентом, допоміг відкрити гімназію в Яреськах.
Троюрідний брат В.Г. Короленка.
1886 р. одружився з Наталією Єгорівною Старицькою (1860 – 1943, донькою Єгора Павловича Старицького, голови департаменту законів).
Мали дітей: Георгія (1887 – 1973), Ніну (1898 – 1986, у шлюбі Толль), які в 20-х роках ХХ ст. емігрували, жили в Празі, згодом переїхали до США. (Примітно, що хрещеною матір’ю В.І. Вернадського була Лідія Карлівна Вульферт (Малецька).


Вершинський Демко
входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Вірська Агафія Григорівна
дружина губернського секретаря,
близько 1863 – 1873 рр. мала 11 дес. землі в урочищі Вірської (в дачах м-ка Яресьок) і 11 десятин – в дачах м-ка Шишаків.


Вірський Григорій
поміщик у м-ку Шишаках Миргородського повіту.
На межі ХІХ і ХХ ст. землі Вірських простягалися від вулиці, яка згодом, за радянських часів, мала наймення Леніна до вулиці Павлика. До сьогодні в Шишаках зберігся топонім Вірське провалля.


Вірський Микола Григорович
(бл. 1875 – ?)
дворянин,
жив у м-ку Шишаках (1899).
Повітовий земський гласний, член Миргородської повітової земської управи (1904 – 1910).
1904 р. – завідувач бібліотеки-читальні в Шишаках (заснованої 1895 р.).
Близько 1906 – 1908 рр. жив у Миргороді, був членом правління Миргородського музично-драматичного гуртка.


Вірський Володимир Григорович
походив із м-ка Шишаків,
освіта – 4 класи гімназії,
відставний офіцер,
житель Миргорода.
Служив учителем гімнастики й класним наставникому Миргородській чоловічій гімназії (1911 – 1912).
Близько 1911 р. купив півдесятини землі в миргородця Костянтина Володимировича Єфимова (на вул. Садовій, №4, що на розі нинішніх вулиць Гоголя і Троїцької) і збудував там будинок (нинішня адреса – вулиця Троїцька, 180).
Секретар правління Миргородського музично-драматичного гуртка (1910).
Співав у церковному хорі Успінського собору.
Активний учасник вечорів у Народному Домі (був розпорядником-ведучим); самодіяльний актор, зокрема, виконавець ролі запорожця Василя Коваля в п’єсі "Невольник" за однойменною поемою Т. Шевченка.
У Вірських близько 1914 р. квартирували Надія і Борис Єфимови (діти приятелів), які навчалися в миргородських гімназіях.
З початком Першої світової війни Вірський був мобілізований до армії.
За радянських часів був учителем фізкультури в Миргороді й, за спогадами миргородців, привертав увагу тим, що їздив на велосипеді, єдиному в місті.
Будинок Вірського радянською владою був націоналізований, 1927 р. – денаціоналізований.


Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 101, 117, 118, 123.

Ґіновський Михайло
священик церкви Різдва Христового в м-ку Шишаках (1760-і – 1780-і рр.).
Мав синів Якова, Володимира, Семена, Анастасія, Андрія.


Ґіновський Володиимр Михайлович
священик церкви Різдва Христового м-ка Шишаку (ІІ пол. XVIII ст.).
Дружина – Ганна Микитівна (за деякими даними Михайлівна).
Син Андрій – паламар.
Донька Ганна (нар. 18.01. 1791 р., хрещеною матір’ю була Євдокія, донька колезького асесора Миколи Дем’яновича Лісницького).


Ґіновський Андрій Володимирович
син священика,
стихарний паламар у церкві Різдва Христового м-ка Шишаку (1791).


Глушко Федір (Хведь) Іванович
(6.09.1905, м. Шишаки – 13.11.1973, м. Київ)
кобзар із містечка Шишаків.
Бандурною грою захопився з 1924 року.
Член Шишацької капели бандуристів під орудою Никифора Чумака. Кобзарював у Полтаві.
У 20-х рр. ХХ ст. часто бував у Миргороді, знався з багатьма миргородськими кобзарями.
1925 року вступив до Харківської капели бандуристів.
Професійний виконавець.
1932 року закінчив Полтавський музичний технікум, керував ансамблем бандуристів при Харківській філармонії.
Побратим бандуриста Миколи Соколовського (Сарми-Соколовського), хрещений батько його доньки Оксани.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. у кобзарських колах Глушко виконував заборонену радянською владою "Пісню про Мазепу", створену кобзарями на вірш вінницького поета Валер’яна Тарноградського "З Полтавського бою".
1942 року Глушко був режисером Шишацького театру, хормейстером, керував гуртком бандуристів у Будинкові національної культури в Шишаках.
Після війни зазнав репресій від радянської влади.
Згодом грав у Київській капелі бандуристів.
Автор власних дум: "Сліпий", "Дума про Матір-Україну".
Упорядкував збірку "Українські народні думи", видану в Києві 1966 року.
Видав збірку обробок дум для голосу в супроводі бандури.
М. Сарма-Соколовський присвятив Федорові Глушкові свою поему-думу "Анафема" (Дрогобич, 1998).
Хутір Глушків існував у Шишацькій волості.


Гмиря Дмитро
посполитий у Шишацькій сотні (1718);
цехмістр кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Гмиря Григорій Михайлович
селянин,
1904 р. – голова товариства споживачів у м-ку Шишаках (створеного 1898 р.).


Гмиря Іван
колишній офіцер російської армії,
під час миргородського повстання Дубчака 1919 р. був учителем вищого початкового училища в м-ку Шишаках.
Як повстанець активно діяв у Шишаках, Яреськах, Сагайдаку.
Під його орудою загін шишацьких добровольців зайняв оборону вздовж залізниці за два кілометри від Яресьок, щоб не пустити чекістів із Полтави до Миргорода.
Після поразки повстання був допитаний чекістами.


Гмиря Григорій Петрович
(1893, м-ко Шишаки – ?),
керівник загону в Шишаках, який виступав проти гетьманщини, розбив гетьманську варту.
Займався ліквідацією загонів петлюрівської орієнтації у Миргородському повіті.
1920 року брав участь у розгромі повстанських загонів Христового, Левченка та інших.
Із 1920 по 1929 рр. керував загоном частин особливого призначення у Миргородському повіті.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 169, 172, 173.[/b

Горунович Михайло Гаврилович
(? – 1912)
священик Миколаївської церкви м-ка Березової Луки Миргородського повіту;
законовчитель Березоволуцького початкового народного училища (1901).
Освіта – Полтавська духовна семінарія.
В сані священика й на службі в повіті з 1898 р.
Був на посаді священика в Березовій Луці також 1902 р., можливо, й пізніше.
В лютому 1910 р. служив священиком церкви Різдва Христового у м-ку Шишаку.


Греченко Володимир Митрофанович
(1877, с. Шишаки, нині Хорольського району – 19.11.1937)
походив із духівництва,
закінчив Полтавську духовну семінарію.
З 1900 р. – в сані священика Миколаївської церкви м-ка В. Сорочинців,
законовчитель Великосорочинського жіночого початкового народного училища.
1904 р. – законовчитель школи грамоти при Миколаївській церкві.
Був причетний до подій Сорочинського селянського повстання 1905 р.
Близько 1914 – 1916 рр. учитель Закону Божого в В.Сорочинській учительській семінарії.
Член чорносотенного "Союза русского народа".
За словами колишнього учня семінарії Івана Майстренка, після 1917 року семінаристи прогнали Греченка з семінарії.
В 30-х рр. служив священиком у с. Малій Перещепині Новосанжарського району.
Заарештований у жовтні 1937 р., утримувався в полтавській в’язниці, засуджений до розстрілу.
Реабілітований 1989 р.


Гук
житель м-ка Шишаків Миргородського полку.
В документі 1695 р. згадується "Гуків двір" біля Шишаківської брами.


Гурин Павло
житель м-ка Шишаку,
відставний корнет.
Дружина Марія.
Син Остап (нар. 21.02.1791, хрещеним батьком був значковий товариш Василь Гурин).


Гурин Федір
значковий товариш Миргородського полку,
житель м-ка Шишаку (1791).


Гурин Іван Йосипович
дворянин у м-ку Шишаку Миргородського повіту (1826).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 190, 195, 207, 210.

Доброволенко Юрій Олексійович
за іншими даними, Олександрович
(1901. м. Лубни – ?)
жив у м-ку Яреськах.
Близько 1919 р. працював там сільським учителем, був керівником українського хору й аматорської театральної трупи.
Товаришував з поетом М. Філянським. Допомагав йому в популяризації української літератури.
Відомий також як лубенський краєзнавець.
1929 р. жив у селищі Шишаках, вчителював у семирічній школі.
Репресований, 26 серпня 1929 р.
Засуджений за нібито саботажну агітацію серед селян до 5 р. позбавлення волі, висланий до Карлагу.
Подальша доля не відома.
Реабілітований 1994 р.
Літ.: Земская медицина. – С.124 – 125; Отчет МУЗУ за 1909 г. Ч.І. – Миргород, 1910. – С. 213- 249; Миргородські вісті. 1943. – 1 серпня. - № 63 – С.4; Граб В.І. Нерозривно пов’язаний з Україною (М.Г.Філянський) // Реабілітовані історією. – Київ – Полтава, 1992. – С.113; Реабілітовані історією. Кн.2. – С.412.
Арх.: ЦДІАУК. – Ф. 736. – Оп.1. – Спр. 92. – Арк. 64 зв. – 65.


Дрозь Яків Свиридович
козак,
1913 р. жив у м-ку Шишаках,
мав 26 десятин землі.


Дросенко Іван
дворянин при миргородському полковникові Д. Апостолі (1713);
шишацький сотник Миргородського полку (1730 – 1732), з цієї посади пішов у відставку.
Значковий товариш Миргородського полку (1737 – 1741).
Жив у м-ку Шишаках, де мав два житлових двори.


Ебергард Іван Андрійович
майор,
у 1864 – 1873 рр. мав 5 дес. землі в дачах м-ка Шишаку.


Єрмолаєв Єлисей Іванович
(1853 – ?)
губернський секретар,
жив у м-ку Шишаках,
наприкінці ХІХ ст. земський землемір Шишацької волості Миргородського повіту.
1913 р. мав 82 десятини землі.
Зять дворянина Ломиковського, жив у будинку тестя в м-ку Шишаках.


Єщенко
з 1888 р. лікар у м-ку Шишаках.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 242, 251, 262, 266, 268.

Заєць Кіндрат
1723 р. староста шпиталю при Рождественській церкві м-ка Шишак Миргородського полку.


Заїки
брати,
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. жили в Миргородському повіті.
Робили кобзи, зокрема, одну кобзу переробили для кобзаря М. Кравченка.
Не виключено, що це Заїки – відомі на початку ХХ ст. майстри-столярі, які жили в м-ку Шишаках на вулиці Красний Яр


Зайдинер Ісак Левович
лікар.
1890 р. закінчив Харківський університет.
Із вересня 1908 р. – завідувач земської лікарні в м-ку Шишаках, був на цій посаді й 1911 р.
Фахівець із питань санітарії,
член миргородської повітової лікарської комісії (1912).
Організатор боротьби з туберкульозом у Миргородському повіті (1914)


Замоздра Юхим Васильович
(1897 – ?)
житель містечка (селища) Шишаків,
селянин-одноосібник.
Співав у хорі церкви Різдва Христового в Шишаках.
Знавець і любитель місцевої старовини.
Був засуджений 26 серпня 1929 р. до 10 р. ув’язнення в концтаборі.
Реабілітований 1994 р.


Зарудний Федір Іванович
1679 р. переїхав з Правобережної України до м-ка Шишаків Миргородського полку.
Мав сина Григорія.


Зарудний Григорій Федорович
(? – серпень 1713)
син Федора Івановича.
В 1658 – 1659 рр. очолював Старосанжарську сотню Полтавського полку.
1663 р. потрапив у московський полон.
Учасник оборони Чигирина.
1679 р. мав звання товариша Чигиринського полку, переїхав з батьком до м-ка Шишаків.
Шишацький сотник Миргородського полку (1682).
Миргородський полковий осавул (1688 – 1690),
суддя Миргородського полку (1690 – 1708, 1711).
Учасник кримських походів 1687 і 1689 рр.
1688 р. одержав універсали від гетьмана І.Мазепи на с. Слобідку з млинами на р. Хоролі і млини на Пслі в Миргородському полку.
В квітні 1699 р. – посол від Петра І до турецького султана Мустафи ІІ з надзвичайною місією (з царською грамотою щодо миру).
29 серпня 1699 р. одержав універсал на володіння селомТухами Яреськівської сотні Миргородського полку.
Власник села Злодіївки.
Скуповував землі по р. Говтві, в Шишацькій і Яреськівській сотнях.
Мав підданих у селах Чигиринського повіту Худоліївці й Капітонівці. Дружина Марія Антонівна (одружилися ще на Правобережній Україні).
Діти: Іван, Петро, Сергій (помер молодим), Мусій, Пелагія.
Після дочасної смерті доньки Пелагії та її чоловіка Матвія Годлевського Григорій Зарудний разом із сином Мусієм подарував (за згодою з миргородським полковником Д. Апостолом, родичем Годлевського) Сорочинському монастиреві в січні 1708 р. "добра": млин на р. Пслі, луг, острів, "плец", ниву біля с. Портянків.
Майже все своє майно Г.Ф. Зарудний заповів тільки одному синові, Мусієві, через що онуки згодом судилися.
Помер 1713 р. у "граді Шишаку"


Зарудний Мусій Григорович
(? – січень 1728)
молодший син Григорія Федоровича.
Дійсний сотник Миргородської полкової сотні (1706, 1708, 1716, 1721 – 1728).
Миргородський полковий осавул (1713).
Підписав Коломацькі чолобитні (1723).
1725 р. відправлений до фортеці Святого Хреста (на Каспії) командиром (наказний полковник) над козаками Миргородського полку; поблизу Царицина захворів і повернувся додому.
Жив у Миргороді.
Володів с. Слобідкою, мав власний двір і два шинки в Миргороді, власний двір у сотенному м-ку Шишаках, шинок у с. Зуївцях (1723), пасіку (1725).
Мав 10 підданських дворів у с. Злодіївці Устивицької сотні, 53 двори в с. Тухах Яреськівської сотні.
Скуповував землі на території Миргородської сотні.
Одружений із Софією Степанівною Томарою (нар. бл. 1702), донькою переяславського полковника Степана Івановича Томари.
Успадкував усе майно батька.
Діти Мусія: Іван (помер неодруженим), Яків і 5 доньок – Марія, Анастасія, Агафія, Ганна і N.
Нащадки Мусія Зарудного залишилися в Миргородському полку.


Зарудний Микола Миколайович
(? – раніше 1856)
син Олександри Зарудної.
Губернський секретар,
комісар Миргородського земського суду (1822),
кавалер ордена св. Володимира 4 ступ.
Його маєтності близько 1856 р.:
1) Економія в м-ку Слобідці (дерев’яний будинок із господарчими будівлями; 263 душі обох статей; 651 десятина землі.
2) Маєтки в м. Миргороді, с. Мальцях, с. Петрівцях.
3) Економія у м-ку Шишаках: будинок із господарчими спорудами, 202 душі обох статей, 277 десятин землі в м-ку Шишаках і його дачах.
Збереглися його листи приватного й господарчого характеру до Василя Панасовича Гоголя-Яновського 1820 і 1822 рр


Зарудна-Кавос Катерина Сергіївна
(15.06.1861 – 29.11.1917)
художниця.
Походила, ймовірно, з харківської гілки роду Зарудних.
Доводилася двоюрідною сестрою дружині академіка В.І. Вернадського Наталі Єгорівні Старицькій.
1894 р. жила в Петербурзі (вул. Кірочна, 18).
Бувала на Миргородщині: в садибі Гоголів у с. Василівці, в Шишаках у Вернадських.
Збереглися п’ять її малюнків із видами Василівки.
1913 р. вона написала в Шишаках два портрети В.І. Вернадського (зберігаються в Літературному музеї Пушкінського Дому в Санкт-Петербурзі).
Авторка портретів відомих діячів В.С. Соловйова, К.М. Бестужева-Рюміна, В.Ф. Комісаржевської, А.Ф.Коні, І.М. Крамського та ін., численних малюнків.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 281, 282, 285, 288, 291.