На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!
Основные блоки информации Перепись 1926 — ? Книги ЗАГС 1920+ — ДАСО МК с 1850-70-х и по 1919 — ДАСО Перепись 1897 — переписные листы не сохранились, общая статистика - в РГИА Военка за XX в. (оч.фрагментарно) — ДАСО
РС 1782-1858 (IV-X ревизии) — ДАХО. Сохранилось ~90%. У мормонов отснято почти все, скачано у admiral21. МК 1800-1870-е — ДАХО. Незначительная часть оцифрована, от нее часть выложена на сайте архива. ИР 1800+ — только ДАХО. Почти ничего не оцифровано. Ничего не выложено. Сохранность 1845 и раньше очень плохая. Военка XIX в. — ДАХО ф.21, ДАСО
МК, ИР конца XVIII — ЦДІАК. Все или почти все, что сохранилось, оцифровано у мормонов.
РС III — фрагментарно, с акцентом на военнослужащих — в РГВИА. Почти не оцифровано, за искл. частных запросов. Нигде не выложено. РС II 1740-44 — РГАДА. Срезы по разным стратам (сословиям). ф.350 оп.2 выложена RomaSHA. Идет волонтерская работа по индексации. тема Перепись Хрущова 1732 — оцифрована, выложена, проиндексирована. 1720 — оцифровано, выложено. 1691 — РГАДА, книга Алферова. 1673 — РГАДА, книга Алферова.
- не надо платить за услуги Vitaly. Не надо спрашивать его о фамилиях, которые он публикует в своих дневниках и в теме ДАХО. Это сотрудник архива, который неофициально торгует цифровыми копиями материалов ДАХО. Не надо поощрять коррупцию. Заказывайте официальные копии у архива. - не надо ничего писать и спрашивать в теме ДАХО. Ее модератор - Vitaly, если вы откажетесь от его платных услуг, он будет вас гнобить и игнорировать ваши вопросы, редактировать и удалять ваши сообщения, банить в этой теме. (исправлено 9 апр. 2022) - не надо покупать исследование у vikarii и его клонов без договора. Заплатите ДАХО за сканы книг целиком или за точечный поиск. Спросите информацию на форуме. Читайте о нем отзывы. - (дополнение от 9 апр. 2022) ни в коем случае ничего не оплачивать Yaroslav_Don
instagram, facebook, продукт компании meta, признанной экстремистской организацией в россии
От вышедших разного звания с Польского Варшавского повету, называемого Белополья, людей назван сей город Белопольем
[/q]
Интересно - вот есть эта теория, но в переписи жителей Белополья 1672-1674 года указаны города рождения + города откуда пришли, и НИКТО не пришел из какого-то другого Белополья? Половина людей (грубо говоря) из-за Днепра, половина - с этого района, так сказать. С Нежина, с Конотопа и так далее
Речь об этом деле: РГАДА Фонд 210 опись 7а дело 57 - Переписная книга Сумских черкас листы 137-242
[/q]
Насколько я понимаю, Белопольем город стали называть не сразу после основания, возможно повлияли более многочисленные выходцы из Винницкой обл., или же были некоторые обстоятельства в пользу белопольской теории в момент написания материала Терентовским.
Насколько я понимаю, Белопольем город стали называть не сразу после основания, возможно повлияли более многочисленные выходцы из Винницкой обл., или же были некоторые обстоятельства в пользу белопольской теории в момент написания материала Терентовским.
[/q]
Да нет, в этом деле ~1674 года уже написано - и пришли черкасы и назвали тот город Белопольем
Рядом есть Краснополье - надо найти историю его названия, может общая логика какая-то
PS. Погуглил населенные пункты с таким же названием в других славянских странах (это очень популярное название), и происхождение обычно означает, что росло на поле много белых цветов.
Локацию Николаевской я понять не могу. Храм Святого Николая был построен не позже 1672 года. Находился рядом с церковью Рождества Пресвятой Богородицы, был огорожен валом крепости, на горе, на Подгорной улице - территория бывшего завода продовольственных товаров, уничтоженного в 2002г. Церковь была деревянной. Метричны книги церкви - 1750 - 1755 г. Церковь упразднена в 1827 году, запечатанная простояла до 1838 года.
Корнієнко О. М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк 1659‒1765 рр. ‒ К.: Наш час, 2008. ‒ 488 с. ‒ (Невідома Україна)
Источники №289 - это ЦГИАК ф.64 оп.1 д.919
№279 это "Филарет" т.3, там на с.99 ничего похоже нет, но есть комментарии к изданию 2006г.:
ФИЛАРЕТ (Д. Г. Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской Епархии (издание 1852 г.). – Том 3. – Х., 2006. – 170 с. Комментарии
Кальницкий (Винницкий) полк — административно-территориальная и военная единица Правобережной Украины в XVII веке. Полковой центр — город Кальник (ныне село Ильинецкого района Винницкой области).
"... Полк был создан в 1648 году под названием Кальницкий полк. В том же году в его состав был включён Животовский полк. Полк существовал с 1648 по 1678 и с 1704 по 1708 годы. С центрами в Кальнике в 1648—1653, 1667—1678 годах и Виннице 1653—1667 годах. После переноса центра полк стал называться Винницким..."
>> Ответ на сообщение пользователя Klim2018 от 24 ноября 2021 1:23 Нет, это-то понятно, непонятно, откуда автор взял упоминание Винницкого полка. У Филарета (по кр.мере в переизданиях) этого не наблюдается
Нет, это-то понятно, непонятно, откуда автор взял упоминание Винницкого полка. У Филарета (по кр.мере в переизданиях) этого не наблюдается
[/q]
Там же есть ссылка на источники: 279. Филарет (Гумилевский Д.Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии: В 3 т. – Т. 3. – Х., 2006. 289. ЦДІАК України, ф. 64, спр. 919, арк. 19.
Нет, это-то понятно, непонятно, откуда автор взял упоминание Винницкого полка. У Филарета (по кр.мере в переизданиях) этого не наблюдается
[/q]
Там же есть ссылка на источники: 279. Филарет (Гумилевский Д.Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии: В 3 т. – Т. 3. – Х., 2006. 289. ЦДІАК України, ф. 64, спр. 919, арк. 19.
[/q]
Есть, и я эти ссылки на источники прокомментировал
the_yegor написал:
[q]
№279 это "Филарет" т.3, там на с.99 ничего похоже нет, но есть комментарии к изданию 2006г.:
[/q]
В издании 2006г. "Историко-статистического описания Харьковской епархии" в томе 3 ни на с.99, ни плюс-минус на соседних ничего про Белополье нет:
да и во всей книге ничего про связь Фоменко с Винницким п. ни слова.
Возможно, именно это было указано во втором источнике, на который ссылается О.Корниенко (№289 ЦГИАК ф.64 оп.1 д.919)?
но как-то мне кажется, источник 1739г. из канцелярии совершенно другого полка не будет содержать сведений, что сотник Фоменко за 80 лет до этого документа был выходцем из Винницкого.
Не то, что бы лично меня сильно волновало место исхода конкретно Фоменко но если он со своей родины принес название города "Белополье", то это кажется достаточно важным, и хотелось бы выяснить.
Микола Крикун. Воєводства Правобережної України у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів 2012. 702 с., іл., карти.
Mykola Krykun Palatinates of Right-Bank Ukraine in the Sixteenth through Eighteenth Centuries: Studies and Source Materials. Lviv 2012. 702 p., ill., maps.
ISBN 978-617-607-240-9
Пропоноване читачам видання завершує цикл опублікованих збірок статей і матеріалів його автора, присвячених невивченим і мало- вивченим питанням Правобережної України XV-XVIII ст. У першій із збірок ішлося про козацтво другої половини XVII — початку XVIII ст., в другій — про Брацлавське воєводство XVI-XVIII ст., у третій — про Подільське воєводство XV-XVIII ст. Дана збірка стосується Київського, Волинського, Брацлавського і Подільського воєводств. У ній досліджуються адміністративний поділ, земські уряди, міграції, чисельність і структура населення, торгові зв’язки, міждержавні розмежування, подимні реєстри, наведено чимало документів, виявлених в архівах і рукописних зібраннях бібліотек, зокрема невідомі універсали Богдана Хмельницького, матеріали про участь шляхти Брацлавського воєводства в Барській конфедерації, офірний реєстр того ж воєводства за 1789 р.
***
с.274
З ІСТОРІЇ МІГРАЦІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ
В історії переселень на Україні доби феодалізму помітно виділяється друга половина XVII ст., особливо 50-70-ті роки. Тогочасні міграції переважно були спричинені нескінченними війнами та їх наслідками, грабіжницькими нападами татар, окупацією частина українських земель Туреччиною тощо. Ці рухи населення згадуються в козацьких літописах та документах, части на яких опублікована протягом XIX — початку XX ст. У джерелах розповідається головним чином про переселення з правого на лівий берег Дніпра, де задніпряни (так називали вихідців з Правобережжя) знаходили притулок і порятунок від лихоліття. Рух населення на Лівобережжя був чи не визначальним у міграціях другої половини XVII ст. на Україні. Найбільше у вивченніцього питання зробив Дмитро Багалій.
Наше повідомлення доповнює відомі факти про міграції на Україні в другій половині XVII ст. Воно ґрунтується на двох документах, виявлених серед матеріалів Розрядного приказу Російського державного архіву давніх актів (РГАДА) у Москві. Один з них датовано 1673 роком [1]. Це перепис служилих і неслужилих сумських «черкас», які незадовго до того на чолі з сотником Хомою Федоровим [2] прибули в Путивльський повіт на місце давнього Вирського городища, на береги річок Вир, Ворожба, Крига, Морач і заснували там місто Кригу, пізніше назване Білопіллям, та села Річки і Ворожбу (всі ці поселення увійшли до складу Сумського полку). Перепис проведено І. В. Львовим та П. Куським за царським указом і наказом воєводи Ю. М. Борятинського у відповідь на чолобитну путивльських «всяких чинов людей», передусім поміщиків. Зміст чолобитної нам невідомий. Судячи зі вступної частини документа, значно, до речі, пошкодженої часом, у ній ішлося, мабуть, про різні шкоди, нанесені путивльцям новопоселенцями. І. В. Львов та П. Куськой на місці переписали черкас «поимянно с отцьі и с прозвищи и которьіх городов они уроженцьі и что у кого детей мужеска полу и откудьі кто пришел» [3].
Інший документ є переписом населення таких сіл Путивльського повіту: Грузьке, Бориня, Гвинтове, Духанівка (або Кротово, Кротова Діброва), Бочечки, В’язове, Козацька Діброва (або Свічки, тепер Козацьке), Черепівка [4]. Перші три села належали двом попам і диякону, які мешкали в Путивлі, село Духанівка — двадцяти путивльським козакам, а рештою володіли путивльські, рильські, чернігівські та новгород-сіверські поміщики. Датування цього джерела утруднюється тим, що в ньому відсутня вступна частина, яка б вказала на його походження. Очевидно, документ появився не раніше 1678 р. — це єдина згадана в ньому дата; саме тоді було засноване («поселено») село Духанівка [5]. Припускаємо, що цей документ складено не пізніше 1684 або 1685 року, і ось чому: Д. Багалій на основі вивчених джерел справедливо вважає 1679-1680 рр. часом останнього в другій половині XVII ст. значного пересування населення Правобережної України, переважно з Київського воєводства, на Лівобережжя [6]. Документ, що нас цікавить, поряд з відомостями про те, хто з селян звідки родом, говорить ще й про те, скільки років минуло, як жителі восьми названих сіл, тікаючи з рідних місць «от разоренья воинских людей», перейшли на лівий берег Дніпра [ * ]. Найбільше було задніпрянських сімей (112, серед них 93 з Київського воєводства), які переселилися за п’ять років до складання документа. Після «п’ятирічних» найбільшою була група задніпрян, які покинули рідні місця десять років тому (102 сім’ї, у тому числі 85 з Київського воєводства) [**], тобто приблизно в 1674-1675 рр.: на цей час припадає найбільш значний перед 1679-1680 рр. перехід населення з правого на лівий берег Дніпра [7].
Обидва документи цінні тим, що для 2 719 сімей з 2 767 подають назви місцевостей («городів»), звідки вони родом. Джерела другої половини XVII ст. з такими відомостями зустрічаються дуже рідко, до того ж вони надто фрагментарні. Як правило, в документах, що розповідають про міграції на Україні цього періоду, зазначено, з яких «городів» прийшли ті чи інші сім’ї [8]. Але слід мати на увазі, що такі «городи» дуже часто були тільки проміжними, перевалочними пунктами для тих, хто покинув рідні місця. Так, за даними документа 1673 р., у Білопіллі, Річках та Ворожбі з 1 261 сім’ї (вихідців з українських земель, з Білорусі і, в незначній кількості, з Польщі, Литви та Росії) 600 сімей, перш ніж прибути сюди, зупинялися в проміжних пунктах, причому перевалочну роль для 588 сімей відіграли «городи» Лівобережної, а для решти — Правобережної України. Про населені пункти, в яких тимчасово осідали переселенці, другий з названих документів згадує дуже рідко. Це, однак, не обов’язково означає, що насправді їх було мало.
Названі нами джерела дозволили повніше відтворити переселенський рух на Україні в другій половині XVII ст. Цей рух і показано в додатку до повідомлення. Розподіл переселенців (сімей) за землями і воєводствами, з яких вони були родом, а також інші підрахунки зроблено нами. Інколи в дужках зазначено поданий джерелами російський варіант назв населених пунктів. Це робиться в тому випадку, коли він помітно різниться від українського.
З документів видно, що основна маса населення міста Білопілля і 10 сіл — це вихідці з українських земель. 1673 р. вони становили в Білопіллі щонайменше 85,9 % (799 сімей з 930), в Річках та Ворожбі — 83,4 % (276 з 331), а у восьми селах, згідно з недатованим джерелом, — 84,2 % (1 278 з 1 506). Найбільше переселенців прийшло з Правобережної України, головним чином з Київського воєводства: у Білопіллі задніпрян було принаймні 426 сімей, у тому числі 306 з Київщини, у Ворожбі та Річках — відповідно 147 і 105, у восьми селах — 847 і 617. Решта українських поселенців походила майже виключно з Лівобережної України. Варто вказати й на те, що населення Білопілля складали вихідці з 259 «городів», Ворожби та Річок — зі 139, Борині, Бочечок, В’язового, Гвинтового, Грузького, Духанівки, Козацької Діброви і Черепівки — з 316 «городів». Найбільше для оселення означених міста й 10 сіл дав Коростишів (Київське воєводство; 117 родин); далі по низхідній ідуть: Ніжин, Прилуки, Ічня, Конотоп (Лівобережжя; відповідно 91, 61, 57, 49), Черняхів, Біла Церква, Фастів (Київське воєводство; 44, 40,40), Корець (Волинське воєводство; 40) і так далі.
Лише в Борині, В’язовому, Гвинтовому, Грузькому, Козацькій Діброві та Черепівці зафіксовано тих, хто в них народився (всього 11 родин), причому батьки у двох родин у Козацькій Діброві та Черепівці прибули «з-за Дніпра».
Слід зазначити, що частина з перелічених укладачами документів «городів» були не містами і містечками, а селами.
Деякі назви містечок та сіл зустрічаються в кількох воєводствах Правобережної України. Такі населені пункти виділені нами нижче в групу «інші поселення».
1 Российский государственньїй архив древних актов в Москве (далі — РГАДА), ф. 210 (Разрядньїй приказ), Дела разньїх городов, кн. 57, л. 137-242. 2 Комісар Білопілля Терентовський називав цього сотника Степаном Хоменком (Фоменком). Див.: Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. 3. Москва 1857, с. 414. 3 РГАДА, ф. 210, Дела разннх городов, кн. 57, л. 138-139. 4 Там само, л. 262-484. 5 Там само, л. 434. Бочечки засновані «років з 15 тому», Грузьке — «років з 35 тому», а Козацька Діброва, В'язове і Черепівка — «років з 40 тому». Про час заснування Борині та Гвинтового в документі нічого не сказано. 6 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации и бита степной окраини Московского государства, т. 1: История колонизации. Москва 1887, с. 433. * Таких відомостей в переписі Білопілля, Річок і Ворожби немає. ** Задніпрян, які переселилися на лівий берег Дніпра рік тому, у восьми селах було 20 сімей, два роки — 46, три — 89, чотири — 64, шість — 68, сім — 72, вісім — 47, дев'ять років тому — 11 сімей. Далі більш-менш значними є лише групи задніпрян, які прийшли на Лівобережжя 15, 20 і ЗОроків тому — відповідно 55, 50 і 36 сімей. 7 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации...9т. 1, с. 433. 8 Там само, с. 412-413; Материали для истории колонизации и бита степной окраини Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в ХУІ-ХУІІІ столетиях, собранние и проредактированнш Д. И. БагалееМу т. 1. Харьков 1866, с. 45-63, 75-80; РГАДА, ф. 1209 (Поместньїй приказ), Белгородская отказная книга, No ЗО, л. 261-308.
