Барышевка Переяславский повет Полтавская губерния

Образовалась летом 1648 как воинское подразделение Переяславского полка. В составе 111 казаков 16 октября 1649 записан в Зборовского реестра. Как военно-административный округ постоянно находилась в составе Переяславского полка до ликвидации полково-сотенного устройства Левобережной Украины в 1782 году. Ее территорию полностью включена в состав Остерского уезда Киевского наместничества.
Сотенный центр: городок Барышевка, теперь - поселок, районный центр Киевской области.
...
Населенные пункты в 1750 г .:
Барышевка, городок;
Бзов, село;
Власовка, село;
Волошиновка, село;
Дерновка, село;
Лепешки, село;
Кучакова, село;
Лебедин, село;
Малая Старица, село;
Морозовка, деревня;
Остролучье, село;
Пасечное, село;
Рудницкое, село;
Сезонки, село;
Селичевка, село;
Поселок, село;
Сулимовка, село;
Ядловка, село.

В "Генеральному описании Малороссии" 1765-1769 pp. к сотне записано также села Березно, Борщев, Иванковка, Липняки, Любареское ?, Порышков, Сеченко, Скопец и Уласовка ?.

[Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Дніпропетровськ, 2007]



Тема "БАРЫШЕВСКАЯ сотня":

https://forum.vgd.ru/293/25174/
forum.genoua.name/viewtopic.php?id=218

- в полковыя, стоявшія за Барышевкой конюшни, гдѣ изъ церковнаго лѣса были построенны караульныя избы, станки и полы для лошадей. О таковомъ самоуправіи строитель Зубковскій увѣдомилъ Епископа Іларіола,- а Епископъ отнесся къ управлявше­му тогда Малороссіей Графу Румянцеву, по ордеру котораго въ Переясловскій Земскій Судъ, при разслѣдова­ніи Епископъ Кириллъ письменно, а строитель Зубковскій съ помощію даннаго депутата лично, долго боролись съ Сулимами; и наконецъ окончиіли постройку новой церкви съ помощію разобранной старой, предоста­вивъ за смертію Графа Румянцева, производство дѣла Кіевскому Генералъ Губернатору, Михаилу Никитичу Кречетникову.

5) Христофоръ Сулима, Епископъ Харьковскій, тре­тій сынъ Переяславскаго Полковника Семёна Ивановича Сулимы. Обучался въ Кіевской Академій, и по оконча­ніи курса принялъ монашество тамъ же - в Братскомъ Монастырѣ. Въ 1769 году посланъ Архімандритомѣ въ НовгороДсѣверскій Монастырѣ; • Оттуда въ 1782 хиротонисанъ въ Епископа въ Крымъ, въ г Ѳеодосію. А въ 1793 году переведенъ въ Харьковъ, гдѣ и скончал­ся 1808 года.

6) Анастисій Братановскій, Архіепископъ Астра­ханскій, кавалеръ, членъ Св. Сѵнода и Россійской Ака­деміи, сынъ протоіерея Барышевской Рождество-Богоро­дичной церкви, Семеона Кондратовича, или Братановскаго. Сей Архіепископъ родился 1761 года и обучался въ Переяславской Семинаріи; по окончаніи курса наукъ съ 1783 года былъ учителемъ въ Сѣвской, а съ 1784 года въ Вологодской Семинаріи 3 года. 1790 года опре­дѣленъ въ Александроневскую Семинарію учителемъ, и въ томъ году постриженъ въ монашество. Въ монаше­ствѣ онъ сверхъ семинарской должности учителя, обучалъ еще закону Божію кадетовъ Гвардіи Измаиловскаго полка. Въ 1762 году опредѣленъ въ сухопутный Ка­детскій Корпусъ Іеромонахомъ и законоучителемъ, и въ томъ роду произведенъ въ Архимандрита Зеленецкаго Монастыря. 1796 года переведенъ въ Московскій Повоспаскій Монастырь, и въ томъ же году пожалованъ членомъ Св. Сѵнода и призванъ въ С.-Петербургъ вторич­но на званіе законоучителя Кадетскаго корпуса. Въ 1797 году хиротонисанъ въ Епископа Бѣлорусской Епархій въ Могилевъ и тогда же получилъ орденъ Св. Анны I класса, а 1801 года возведенъ въ санъ Архіепископа. Чрезъ четыре года послѣ этого, въ 1805 году, переве­денъ въ Астрахань, и при отпускѣ получилъ отъ Государя Императора алмазную Панагію. Ровно чрезъ годъ (1806 года) вторично, назначенъ членомъ Св. Сѵнода, но до полученія объ этомъ извѣстія, въ томъ же году, де­кабря 9 дня, скончался, имѣя отъ роду 45 лѣтъ.

Отъ этого Архіепископа остались вѣ Барышейкѣ родственники Зубковскіе: Протоіерей въ Лубнахъ и діакон Григорій Зубковскіе и другіе; отъ протчих Епископовъ нѣтъ родственниковъ.

Уроженец Барышевски Александр Юрьевич Шарварок :

"Куток, де я народився і жив, звався Новоселиця. Сюди, на західну околицю Баришівки (літописного Баруча), мій дід перебрався із центру, бо й храмували ми 23 серпня, на Св. Лаврентія, відповідно до ікони у знаменитій Благовіщенській церкві, “струнке бароко” (М. Зеров) якого милувало око і гоїло душі ще й невдовзі після Другої світової війни.

На устах у кожного кутківця тоді, в 1950 – 60-і роки минулого століття, було чимало прізвищ, але три згадувалися найчастіше – Верба, Паляниця і Чумак. Чумаки жили далеко, та їх було багато. Саме слово натякало на щось дуже важливе, немов аж заборонене самим часом, дуже далеке і вже малозрозуміле... Кілька Верб та Паляниць жили близенько од нас, а з тіткою Улянкою Вербою мама працювала в одній колгоспній ланці та ще й товаришувала. Володя Верба, досі активний учасник Баришівського народного самодіяльного хору, був тим старшим хлопцем, який, коли пасли корів в урочищі Три долини, недбало викинув недокурок, вважаючи, що мимо мене, та вийшло – у мене...

Верби – прізвище! – трохи пізніше наклалися на образ трьох верб у відомій, найулюбленішій батьковій пісні на слова Глібова (а батько казав – Тараса Шевченка!), на всю недосконало вивчену ботаніку (Ользі Кузьмівні – вчительці ботаніки Баришівської середньої школи – низенький уклін!), на той вербовий (згодом і вербальний!) образ світу, що я його виніс із дитячих літ.

Було небо – голубе, були золоті ниви і соняшники, був прослідок у житах до маминої (колгоспної!) молотарки, були воли, коні, гарби, безтарки, вила, ярма, шлеї, ціпи... була тяжка праця за себе і за всіх (розказувати довго!..), але Тараса Шевченка поруч не було... Хіба що пісні – багато і часто. Та ще нагадування про нього вчительки Надії Миколаївни Ткаченко (“Жаби”, як ми її прозвали, не люблячи й не поважаючи по-дитячому), її постійно обережні, полохливі погляди на двері, коли йшлося про поета, та його самого н е б у л о. Ані в класі, ані в душі (Боже – душа?!. Тоді?..), ані в плині того світлого, неймовірно світлого дитячого щодення, і враженого, і осяяного красою безберегого, безмежного, розмаїтого світу і... тяжкою працею, нуждою, щоденними не дитячими домашніми обов’язками... Уроки вчити було ніколи! Чи хто з теперішніх щасливих безтурботних п’яти-дев’ятикласників повірить у це?.. Самому не віриться.

де ж був (і чи був?) Тарас Шевченко тоді, коли доводилося доглядати самому хату, сад (власне, три сади), город – 60 соток з лишком до того, як радгоспна (1959 р.) система почала не рахуватися з правом селянина на землю та обрізати присадибні ділянки по самісіньку призьбу? Чи він копав грядки, вибирав картоплю, чи жав зі мною жито, чи рвав щодня свиням кропиву і лободу, кришив їх, запарював, забовтував у відрі, яке ледве підняти міг?.. Чи тоді, коли разом з батьком білили-фарбували, а то й тинькували щоліта, з п’ятого класу починаючи, чиїсь незлиденні хати, клуби, крамниці, “чайни”, церкви, у яких, бувало, люди молилися, та частіше миші точили зерно? Чи тоді, коли, з третього класу починаючи, з 10 років, виходив замість хворої мами на роботу в колгосп (пізніше – радгосп), переробивши все, що треба було й не можна було не зробити?

О, ні, Шевченка не було. І не могло бути! Принаймні тоді у мене, в моїй тодішній Баришівці, за 60 кілометрів од столиці Радянської України... Та він був десь зовсім поруч, дуже-дуже близенько, не на дитяче око зримий... до якогось часу наче схований...

...Тарас Шевченко приходив до нас полохливим поглядом учительки (чи й усіх учителів!), котра знала, що Шевченкова правда позбавить її, як її батьків, чи й братів та сестер, життя; приходила неймовірно вільним співом не тільки батька (і маляра, і водночас церковного регента, який керував хорами по 200-300 чоловік ще на фронтах двох світових воєн), а й його одновесників, тих баришівських невідомих, що не вмістилися на моріжку трьох раніше названих прізвищ: Верба – Паляниця – Чумак, хоч вони, звичайно, й олюднювали межі та обніжки існування баришівської громади – від фольклорно-пісенних до побутово-щоденних, від називних до умоглядних, від звичних до таємничих...

...не просто так до Баришівки на початку 20-х років минулого століття прибилися і Микола Зеров, і Віктор Петров (Домонтович), і Освальд Бургардт (Юрій Клен), у зв’язку з чим вона стала хоч на якийсь час... столицею. Щоправда, – “неокласиків”, літературних дон Кіхотів, та чимало ж і нинішніх українців нагадує їх – національних романтиків, що, й не заплющившись, бачать Соловки, не знаючи, проте, назви їм – каторгам українським, щоразу новим, але ж Баришівка була Енеєвим куренем – Lukrosa! На берегах Трубайла латина пахла не тільки лепехою, чорнобривцями та любистком, а й свободою! Свобода – це слово, чи радше його відлуння, заразом з усіми Шевченковими словами, не давалось до віри, чужилося, виникало й зникало, як дим од Бульбиної люльки. Випадкове слово у 50 – 60 роках минулого століття, випадкове поняття в оборі лжі та лукавства не випадково вижило у замордованих серцях – поза штучно витвореним простором життя, бо й думали-говорили люди не газетними гаслами чи цитатами класиків марксизму ленінізму, а... – Шевченковим словом. Так, це вже пізніше відкрилося мені, на жаль, набагато пізніше... Тільки пам’ять, січена, віяна, зрешечена роками, досі озивається на ті балачки:

– Ото ж там була хата прокурора Боришпільця, отам і Шевченко ходив...

– Балакайте, це там, де тепер середня школа...

– Авжеж, школа! Там тільки лопухи росли, чого б то прокурор там жив?

– Та мені ще дід розказував!

– А мені – ще баба, до якої твій прадід сватався!..

Замовкають і дивляться на щось таке, чого я вже ніколи не побачу.

– А з Оглава їдучи, кудою він в’їжджав до нас: од “пожарки” чи од Швачихи? (Два виїзди з Баришівки до Київа через Бровари. – О. Ш.)

– Та то вже хто як їздив... Можна й так, і так...

...
Уже студента, мене запитала якось Наталя Гордіївна Малиновська (у дівоцтві Новицька – моя троюрідна сестра по бабусі Марії): “А чого воно теперішні “Кобзарі” такі всі неправильні? Купую їх, купую, а там немає всіх віршів?..” Вона мене запитувала про всі вірші! Що – всі знала, пам’ятала? Але ж казала: отам немає “Розритої могили”, а там – “Якби то ти, Богдане п’яний...”, а там... “Бояться!..” – за мене відповіла Наталя Гордіївна, бачачи, що я довгенько, за українським звичаєм, чухаю потилицю. До речі, Наталя Гордіївна – одна з баришівських учениць “неокласиків”.
/Тарас Шевченко в моєму житті: розповіді, статті, нариси/ упоряд. О.Ю. Шарварок, ред. М.А. Шудря, вступ. сл. Б.І. Олійник - К. : Фенiкс, 2004. - 480 с./

http://www.reabit.org.ua/files/store/Kuivsk.kn.2.pdf.pdf

АРТЮХ Аркадій Максимович, 1886 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, тимчасовоне працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітованій у 1968 році.

БОЙКО Андрій Фадійович, 1899 року народження, с. Мочалище Ново-Басанського району Чернігівської області, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, інструктор артілі по шовківництву. Трійкою при УНКВС по Київській області 16 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 29 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році.

БОРОВИК Олексій Тимофійович, 1909 року народження, смт Баришівка, українець, освітапочаткова.
Проживав у смт Баришівка, колгоспник. Військовим Трибуналом Київського гарнізону 26 липня 1944 року засуджений до 20 років позбавлення волі, звільнений 10 вересня 1956 року. Реабілітований у 1996 році.

БОРОДИНЯ Петро Микитович, 1898 року народження, смт Баришівка, українець, освітасередня.
Проживав у м. Києві, бухгалтер деревообробного комбінату. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1964 році.

ВОЛОШИН Микола Іванович, 1901 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня. Проживав у м. Києві, начальник відділуукраїнської контори по заготівлі лікарських рослин. Військовим Трибуналом Київського гарнізону 24 березня 1947 року засуджений до 5 роківпозбавлення волі. Реабілітований у 1957 році.

ВОРОЩЕНКО Григорій Іванович, 1875 року народження, смт Баришівка, українець, малописьменний.
Проживав у смт Баришівка, селянин-одноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 13 березня 1930 року виселенийна 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 році.

ГАЛЬКЕВИЧ Павло Пилипович, 1905 рокународження, с. Більківці Коростишівського району Житомирської області, українець, освітапочаткова. Проживав у смт Баришівка, завідувач відділу тресту лікарських рослин. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 16 січня1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 16 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1960 році.

ГУМЕННИК Есфір Зельменівна, 1893 року народження, смт Баришівка, єврейка, освіта середня. Проживала у м. Києві, працівник редакції газети «Вісті». Київським губернським революційним Трибуналом 15 січня 1923 року засуджена до 3 років позбавлення волі. Реабілітована у 1994 році.

ДЕРКАЧ Семен Спиридонович, 1892 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник назалізниці. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 22 лютого 1931 року виселений на 3 роки замежі України. Реабілітований у 1989 році.

ДМИТРЕНКО Степан Данилович, 1887 року народження, смт Баришівка, українець, освітапочаткова. Проживав у с. Городище БілоцерківCського району, одноосібник. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році

ЗАЛЕСЬКИЙ Михайло Віталійович, 1896 року народження, смт Баришівка Баришівськогорайону, українець, освіта неповна середня. Проживав у смт Баришівка, службовець. Трійкоюпри УНКВС по Київській області 3 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 10 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1963 році.

КИБАЛЬЧИЧ Петро Миколайович, 1892 року народження, м. Кролевець Сумської області, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, начальник місцевої електростанції. Трійкою при УНКВС по Київській області 30 серпня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 31 серпня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

КЛЕЙНЕР Рувим Григорович, 1899 року народження, м. Варшава, Польща, єврей, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, керуючий Держбанком. Особливою Нарадою при НКВ ССРСР 5 лютого 1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1956 році.

КОРЖ Микола Петрович, 1904 року народження, с. Паришків Баришівського району, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер Баришівського Птахопрому. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 11 квітня 1942 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1958 році

КУЗЬМЕНКО Мирон Іванович, 1872 рокународження, с. Ташлик Смілянського району Черкаської області, українець, малописьменний. Проживав у смт Баришівка, селянин-одноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 13 березня 1930 року виселений на 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 році.

КУЛЬЖЕНКО Лаврентій Павлович, 1899 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Києві, студент будівельного технікуму. Київською губернською надзвичайною комісією 26 листопада 1921 рокузасуджений до розстрілу. Відомості про виконання вироку у справі відсутні. Реабілітованийу 1996 році.

КУЧЕР Микола Петрович, 1898 року народження, смт Баришівка, українець, освіта незакінчена вища.
Проживав у с. Веселинівка Баришівського району, учитель неповної середньоїшколи. Київською губернською надзвичайною комісією 26 листопада 1921 року засуджений дорозстрілу. Відомості про виконання вироку усправі відсутні. Реабілітований у 1996 році.

КУЧЕР Петро Омелянович, 1879 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, виконував поденну роботу в різних організаціях. Трійкоюпри УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЛЕВКО Григорій Андрійович, 1901 року народження, с. Маркопіль Бродівського району Львівської області, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, юрист юридичної консультації в смт Баришівка. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 10 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 19 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

МАКОДА Іван Григорович, 1903 року народження, смт Баришівка, українець, освіта неповна середня.
Проживав у с. Перемога, колгоспник. Трійкою при Колегії ДПУ УСРР 19 лютого 1930 року засуджений до 5 років позбавленняволі. Реабілітований у 1989 році

МАКОДА Трохим Григорович, 1901 року народження, смт Баришівка, українець, освіта вища. Проживав у смт Баришівка, учитель середньої школи. Військовим Трибуналом військ НКВС Київської області 25 серпня 1944 року засуджений до 20 років позбавлення волі і поразкив правах до 5 років. Помер в ув’язненні 12 січня1945 року у м. Харкові. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1993 році.

МАРКОВСЬКИЙ Людвіг Вікентійович, 1885 року народження, м. Київ, поляк, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, учитель середньої школи. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 22 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 1 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році.

МАХИНЯ Михайло Олексійович, 1909 року народження, ст. Унгени Молдова, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, робітник на залізниці. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 23 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1957 році.

МОРКОТУН Іван Іванович, 1890 року народження, смт Баришівка, українець, освіта вища. Проживав у смт Баришівка, завуч місцевоїсередньої школи. Трійкою при УНКВС по Київській області 11 квітня 1938 року засуджений дорозстрілу. Вирок виконано 28 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році

НЕЧИПОРЕНКО Максим Леонтійович,1905 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, бригадир місцевого колгоспу. Чернігівським обласним судом 16 вересня 1935 року засуджений до 3 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році.

РОГОВА Іда Григорівна, 1893 року народженCня, смт Баришівка, єврейка, освіта середня. ПроCживала у м. Києві, секретар в інституті рентгеноCлогії. Київським губернським революційним ТриCбуналом 15 січня 1923 року засуджена до 2 роківпозбавлення волі. Реабілітована у 1994 році.

ОЛЕФІР Іван Тихонович, 1897 року народження, смт Коломак Валківського району Харківської області, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, бухгалтер заготконтори райспоживспілки. Трійкою при УНКВС по Київській області 25 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 7 травня1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році

ОНИЩЕНКО Гаврило Михайлович, 1872 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київськійобласті 2 листопада 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ПАНФІЛЕНКО Олександр Юхимович, 1905 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер районної електростанції. Трійкою при УНКВС по Київській області 25 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 5 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітованим у 1960 році

ПАТЛАЙ Андрій Юхимович, 1883 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, член капели бандуристів. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засудженийдо розстрілу. Вирок виконано 8 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ПЕРЕСАДЬКО Андрій Федорович, 1898 року народження, с. Терни Дворіченского району Харківської області, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, завідувач складу Харчоторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 2 листопада 1937 року засудженийдо 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1959 році.

РУЧКА Полікарп Юрійович, 1891 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, учитель трудової школи. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 11 березня 1932 року засуджений до 3 роківпозбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ТИХОНОВИЧ Прокіп Антонович,1894 року народження, с. Масківці Баришівського району, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, священик, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ТИЩЕНКО Пилип Калістратович, 1904 рокународження, с. Гостролуччя Баришівського району, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник пункту «Заготзерно». Особливою Нарадою при НКВС СРСР 9 жовтня1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ФЕДОРІВ Михайло Андрійович, 1892 року народження, с. Межиріч Острозького району Рівненської області, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, фотограф артілі ім. 1 травня в смт Баришівка. Постановою НКВСі Прокуратури СРСР 25 травня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 21 червня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ФЕЩЕНКО Василь Іванович, 1902 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Києві, студент Політехнічного інституту. Київським губернським ревтрибуналом 26 листопада 1921 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у1996 році.

ФЕЩЕНКО Лаврентій Іванович, 1884 року народження, смт Баришівка, українець, освітасередня.
Проживав у смт Баришівка, охоронник райспоживспілки. Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ХОТЯНОВИЧ Леонід Францович, 1895 року народження, м. Бутслав, Польща, поляк, освітапочаткова.
Проживав у смт Баришівка, член ВКП(б) з 1918 по 1919 р., бухгалтер «ТекстильCекспорту» смт Баришівка. Трійкою при УНКВС по Київській області 19 вересня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 20 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЦАПОК Іван Васильович, 1900 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово непрацював. Трійкою при УНКВС по Київській області 9 вересня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 15 вересня 1937 року. Місцепоховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЦУМАН Володимир Маркович, 1908 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Дніпропетровську, військовослужбовець, лейтенант. Військовою Колегією Верховного Суду СРСР 2 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 2 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1957 році

ШЕВЧУК Омелян Терентійович, 1896 року народження, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, директор районного лісгоспу. Київським обласним судом 20 червня 1936 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1991 році

ШРАМКО Пантелеймон Євдокимович, 1892 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник Київторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 9 вересня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році

ЯКОВЛЄВ Володимир Олександрович, 1892 року народження, м. Варшава, Польща, росіянин, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, завідувач друкарні газети «Прапор Колективіста». Київським обласним судом 22 вересня 1937року засуджений до 8 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році

ПІДГУРСЬКИЙ Онуфрій Олімпійович,1886 року народження, м. Бориспіль, українець, малописьменний.
Проживав у смт Баришівка, робітник артілі «Сількоопвзуття». Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 роCку засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1965 році.

КУЗЬМЕНКО Ілля Маркіянович, 1886 року народження, с. Усівка Згурівського району, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, колгоспник. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 15 жовтня 1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ОКУЛ Ян Антонович, 1907 року народження, с. Чернин Таращанського району, поляк, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер райлісгоспу. Постановою НКВС СРСР іПрокуратури СРСР 10 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконане 19 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році

НАДТОЧЕНКО Андріян (Азарій=Назарій) Якович, 1873 року народження, смт Кожанка Фастівського району, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово непрацював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у1989 році.

https://baryshchurchhistory.bl...ost_4.html
https://our-travels.info/ost/G...h-dost.php

История церквей Барышевского района

"Была ли церковь в древнем Баручи неизвестно, но известно, что еще во времена польского господства на Украине (1631 г.) в Барышевке была церковь, в которой служил один священник. До революции здесь было четыре православных храма. Самый известный из них это Благовещенская церковь построена в стиле казацкого барокко в 1722 году на средства Барышевского купца Лиенка. В Благовещенской церкви находилась икона великомученика Лаврентия, согласно преданию эта икона приплыла по реке Трубеж, примерно в середине XVIII в. Точных сведений об этом не найдено. Также существует еще одна легенда о церкви, которая ушла под землю. Согласно преданиям она стояла на другом берегу Трубежа напротив Барышевки. Об этой церкви письменных сведений также не найдено.

Что касается Благовещенской церкви то она входила в число лучших церквей Левобережья. Этот храм был украшением Барышевки. Разобрали Благовещенскую церковь примерно в 1939 году, хотя колокольня пережила Вторую мировую войну. Очевидцы вспоминают, что разобрав склеп под храмом, были найдены останки основателей храма, как ни странно, что после двухсотлетнего погребения сохранилась одежда, даже можно было разглядеть вышитую рубашку. Но вскоре тела покойников под действием свежего воздуха, или солнечного света рассыпались в прах. Это были тела Игнатия и Екатерины Лиенко на средства, которых и была построена прекрасная Благовещенская церковь. Существует предание, что супруги Лиенко в одной из своих торговых поездок наткнулись на клад. По дороге на ярмарку в Кубижчу, которая находится на Черниговщине, Лиенко стали на отдых. И вот конь ступив ногой в одном месте стал проваливаться под землю, а там сокровище. Вот и решили Игнатий и Екатерина, что это промысел Божий, а средства попав в набожные руки пошли на Божье дело – построение великолепного храма.

В 1970-х годах при строительных работах, были открыты захоронения, которые относились к Благовещенской церкви. Там были найдены останки одного из священнослужителей, на которых также сохранилась одежда, которую забрали сотрудники одного из переяславских музеев.

К Благовещенской церкви были приписаны Успенская церковь на кладбище и села Дерновка, Коржи, Сезенков и два хутора Хлопка и Швачиха. Кроме каменной Благовещенской церкви в Барышевке было еще три деревянных. Троицкая церковь – старейший приход Барышевки основана в XVII в. Переяславским полковником Родионом Дмитрашко-Райч. Стояла церковь в северной части городка, не раз перестраивалась, последний храм был построен в 1893 году. К Троицкой церкви были приписаны два села: Пасечная и Власовка.
Также известна еще одна деревянная церковь Преображения Господня, которая была построена в 1740 году, а в 1902 году на месте старой была построена новая. До 1903 года к церкви было приписано село Селичевка. Основную часть прихожан составляли жители села Липняк – пригород Барышевки. Успенская небольшая деревянная церковь, которая стояла на кладбище, была приписана к Благовещенской, построена в 1783 году.

Из всех перечисленных церквей до наших дней сохранилась лишь Успенская и то в перестроенном виде. Преображенская и Благовещенская были разобраны еще до войны, Троицкая сгорела во время немецкой оккупации. На территории района до наших дней сохранилось 1 каменная и 7 деревянных дореволюционных церквей, учитывая, что до революции их было 24 деревянных и 3 каменные. Церкви начали разрушать в начале 30-х годов, некоторые сгорели в войну, как вот Троицкая в Барышевке или Николаевская в Корнеевке. Некоторые были сожжены комсомольцами во времена хрущевской атеистической агонии, как например в Волошиновке. В Парышкове обрушилась сама в 1974 году, а в Рудницком Воскресенскую церковь растянули бульдозером в начале перестройки кампании в 1987 году. "

Фотографии из фотоархива Степана Андреевича Таранушенко - исследователя украинской старины.