Барышевка Переяславский повет Полтавская губерния : ВГД

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

Въ Барышевкѣ теперь 3 приходскія церкви: каменная Благовѣщенская, деревянныя: Троицкая и Преображенская; погорѣвщія: Рождество-Богородичная и Варваринская; Кладбищенская деревяннная, довольно прочная,—за мѣстечкомъ—во имя Успенія: Пресвятой Богородицы.

Замѣчательное продолженіе печальной иторіи разоренія Барышевской Троицкой церкви.

При расхищеніи 1781 года апрѣля 20 дня ночью Сулимами церковнаго лѣса, строго было ими приказано управителю Гречинскому, о томъ, что если явится на погостѣ церковный строитель Стефанъ Зубковскій, то схватить его, связать , и представить въ село Сулимовку. Поэтому Зубковскіи, боясь явиться на мѣсто расхищенія, приказалъ церковному старостѣ козаку Ѳеодору Босаку быть въ колокола в набатъ, что Босакъ и исполнилъ; но никто туда изъ прихожанъ не смѣлъ явиться на томъ основаніи, чтоо всѣ почти состояли изъ крестьянъ Сулиминыхъ. А хотя и явились туда съ прискорбіемъ , посмотрѣть ни разореніе, благомыслящіе Господа: Ѳеодоръ Никифоровичъ Горкуша, Иванъ Ѳедоровичъ Лавровичъ—Прокопенко, г. Калиновичъ и другіе, до управитель Гречинскій, не внимая никакимъ ихъ предложеніямъ, съ ревностію исполнилъ свое дѣло; а церковнаго старосту Босака, огласившаго колоколами Барышевку, приказалъ, стащить его съ колокольни и дать ему плѣтцми 20 ударовъ. Спустя пѣсле этого четыре мѣсяца, обнаружился гнѣв Божій на домѣ Семена Семеновича Сулимы. Дочь его дѣвица Варвара 14 лѣтъ, сильно разгорѣлась на оспу, которая въ теченіи двухъ недѣль умертвила невинную жертву. Чрезъ полгода, сынъ Семена Семеновича, прекрасный мальчикъ двенадцати лѣтъ, схватилъ въ передней комнатѣ, за пѢчкой поставленное охотничье заряженное ружье, выбѣжавъ съ нимъ на крыльцо, застрѣлился.

Производство дѣла о разсхищеніи церковняго лѣса по ордеру графа Румянцева началось разслѣдованіемъ, гдѣ жалобщицъ Стефань Зубко вскій съ депутатомъ.... принялъ сторону Сулимъ, да дѣла не докончивъ оставилъ его на проволочку; церковь же, начатая строеніем оставалась въ жалкомъ положеніи до 1786 года.

Въ этомѣ годѣ Епископъ Кириллъ просилѣ Кіевскаго генералъ-губернатора Кречетникова повелѣть вторично разслѣдовать дѣло о разсхищеніи церковнаго лѣса Остерскому нижнему суду. Этотъ же судъ, по выѣздѣ въ Барышевку, началъ разслѣдованіе вновь и безпристрастно, принявъ доказательства помѣщиковъ Барышевскихъ - Горкуши и другихъ, за вѣрное, что церковь заложенна не на господской землѣ, какъ Сулимы утверждали,—а на церковной, на которой издавна существовали церковныя богодѣльни, представилъ дѣло это съ мнѣніемъ на разсмотрѣніе генералъ-губернатору.
За разсмотрѣніемъ и утвержденіемъ этого дѣла послѣдовалъ указъ изъ Кіевскаго губернскаго правленія въ Остерскій земскій судъ: отправиться земскому судьи Шуму съ засѣдателемъ къ помѣщикамъ Сулимамъ и истребовать всю претензію для удовлетворенія церкви за расхищенный матеріалъ безъ послабленія. Земскій Судъ прежде приступилъ къ Семену Семёновичу, который, хотя много ограждался вымышленными причинами, по будучи сильно уговариваемъ женой своей, Марьей Васильевной, урожденной Несвѣцкой, съ напоминаніемъ ему посѣтившаго домъ ихъ гнѣва Божія,—преклонился на удовлетвореніе церкви, доставивъ по разсчету строителя Зубковскаго часть разнаго рода лѣса, а часть уплатилъ деньгами. Акимъ же Семеновичъ,отрядившйхся кѢ невму въ Сулимовку членовъ, повелѣлъ не только не впускать ихъ въ дворъ, но даже прогнать ихъ за село сѣ кольями. Объ этомъ судья Шумъ съ засѣдателемъ донесли куда слѣдуетъ.—Епископъ Кириллѣ, видя малый успѢхъ этого дѣла, принугждёнъ просить Кіевской казенной палаты объ отпускѣ лѣса изъ бору Кіевскаго; съ участка Княжицкаго, и разобравши старую церковь, докончили новую съ великими затрудненія и недостаѣками и хлопотами, отъ которыхъ строитель Зубковскій, будучи уже преклонныхъ лѣтъ, страдалъ сѣмь лѣтъ ревматизмомъ въ головѣ и ногахъ.—Семёнъ Семеновичъ за годъ до посвященія церкви умеръ въ самый день своего тезоименитства—1-го сентября; а Акимъ Семеновичъ, послѣ посвщенія церкви, не скоро уже вспомнилъ приказать эконому Шарварку, какъ бы въ знакъ удовлетворенія церкви, оградить старый церковный погостъ смоловыми пластинами, и тѣмъ покончилась на немъ претензія.

Наконецъ 1810 года Барышсвское духовенство, будучи съ поздравленіемъ въ Сулимовкѣ на другой день праздника Свѣтлаго Воскресенія, удостоилось слышать отъ Акима Семеновича слова, произнесенныя къ Зубцовскому: отецъ Стефанъ! Мы уже скоро умрёмъ; пора намъ попроститься, и обнявши другъ друга, поцаловались, и прослезились. -
Богу нашему слава.

Къ „похвалѣ Барышивкѣ“

Приведенная сейчасъ рукопись найдена въ архивѣ Барышевской Троицкой церкви и доставлена въ редакцію вѣдомостей для напечатанія достопочтеййымъ о. настотелемъ этой Церкви, свящ. Н. Фесенко. К какому году отнести происхожденіе рукописи, опредѣлить с точностью нельзя за отсутствіемъ даты и въ начале и въ конце ея. Въ концѣ рукописи только прибавлено рукою о. Варлаами: „хранить сіе при церкэѣ Троецкой".
Изъ того, что памятописецъ—уже духовникъ Лаврскій, по соображеніи данныхъ въ нижеприводимой автобіографіи' его, заключаемъ, что она могла появиться не ранѣе 45—46 годовъ; т. е. за нѣсколько лѣтъ до кончины о. Варлаама.

Какъ бы то ни было, рукопись представляетъ, не мало данныхъ какъ для опыта объединенія, біографическихъ свѣдѣній объ іерархахъ—уроженцахъ Полтавской іеиархіи, такъ и въ частности для лѣтописи прошлыхъ судебъ Барышевской Троицкой церкви. Но независимо отъ стоимости этихъ матеріаловъ, рукопись довольно интересна, какъ живое, и весьма любопытное изображеніе бытовой исторіи предковъ нашихъ. Какъ на картинѣ, со всею объективностію лѣтописца, почтенный старецъ живописуетъ предъ нами и эти до невѣроятности варварскiя отношенія къ духовенству старинныхъ нащихъ помѣщиковъ въ родѣ Гудимовъ (а ихъ у насъ водилось не мало), этотъ дикій разгулъ кулачнаго права, и эту ужасающую волокиту нашихъ старыхъ судовъ, такъ характерно именовавшихся у народа "мытарствами", и этотъ приснопамятный нравъ нашихъ дѣдовъ, подъ дѣйствіемъ котораго свирѣпство ихъ—свирѣпство башибузуковъ, за то и мирились и каялись они не по нашему.

о. Варлаамъ, старецъ Зубковскій 1853 года: ... За окончаніемъ мною 1797 года Богословскаго курса, по желанію моего родителя, того же года женился я Козелецкаго уѣзда въ селѣ Красиловкѣ на священнической дочерѣ священника Іоанна Якубовскаго, Еленѣ, и по желанію родителя поступилъ на его мѣсто священникомъ въ мѣстечко Барышевку въ Троицкой церквѣ..."

"Полтавские епархиальные ведомости. 1881 год. "

Уроженец Барышевски Александр Юрьевич Шарварок :

"Куток, де я народився і жив, звався Новоселиця. Сюди, на західну околицю Баришівки (літописного Баруча), мій дід перебрався із центру, бо й храмували ми 23 серпня, на Св. Лаврентія, відповідно до ікони у знаменитій Благовіщенській церкві, “струнке бароко” (М. Зеров) якого милувало око і гоїло душі ще й невдовзі після Другої світової війни.

На устах у кожного кутківця тоді, в 1950 – 60-і роки минулого століття, було чимало прізвищ, але три згадувалися найчастіше – Верба, Паляниця і Чумак. Чумаки жили далеко, та їх було багато. Саме слово натякало на щось дуже важливе, немов аж заборонене самим часом, дуже далеке і вже малозрозуміле... Кілька Верб та Паляниць жили близенько од нас, а з тіткою Улянкою Вербою мама працювала в одній колгоспній ланці та ще й товаришувала. Володя Верба, досі активний учасник Баришівського народного самодіяльного хору, був тим старшим хлопцем, який, коли пасли корів в урочищі Три долини, недбало викинув недокурок, вважаючи, що мимо мене, та вийшло – у мене...

Верби – прізвище! – трохи пізніше наклалися на образ трьох верб у відомій, найулюбленішій батьковій пісні на слова Глібова (а батько казав – Тараса Шевченка!), на всю недосконало вивчену ботаніку (Ользі Кузьмівні – вчительці ботаніки Баришівської середньої школи – низенький уклін!), на той вербовий (згодом і вербальний!) образ світу, що я його виніс із дитячих літ.

Було небо – голубе, були золоті ниви і соняшники, був прослідок у житах до маминої (колгоспної!) молотарки, були воли, коні, гарби, безтарки, вила, ярма, шлеї, ціпи... була тяжка праця за себе і за всіх (розказувати довго!..), але Тараса Шевченка поруч не було... Хіба що пісні – багато і часто. Та ще нагадування про нього вчительки Надії Миколаївни Ткаченко (“Жаби”, як ми її прозвали, не люблячи й не поважаючи по-дитячому), її постійно обережні, полохливі погляди на двері, коли йшлося про поета, та його самого н е б у л о. Ані в класі, ані в душі (Боже – душа?!. Тоді?..), ані в плині того світлого, неймовірно світлого дитячого щодення, і враженого, і осяяного красою безберегого, безмежного, розмаїтого світу і... тяжкою працею, нуждою, щоденними не дитячими домашніми обов’язками... Уроки вчити було ніколи! Чи хто з теперішніх щасливих безтурботних п’яти-дев’ятикласників повірить у це?.. Самому не віриться.

де ж був (і чи був?) Тарас Шевченко тоді, коли доводилося доглядати самому хату, сад (власне, три сади), город – 60 соток з лишком до того, як радгоспна (1959 р.) система почала не рахуватися з правом селянина на землю та обрізати присадибні ділянки по самісіньку призьбу? Чи він копав грядки, вибирав картоплю, чи жав зі мною жито, чи рвав щодня свиням кропиву і лободу, кришив їх, запарював, забовтував у відрі, яке ледве підняти міг?.. Чи тоді, коли разом з батьком білили-фарбували, а то й тинькували щоліта, з п’ятого класу починаючи, чиїсь незлиденні хати, клуби, крамниці, “чайни”, церкви, у яких, бувало, люди молилися, та частіше миші точили зерно? Чи тоді, коли, з третього класу починаючи, з 10 років, виходив замість хворої мами на роботу в колгосп (пізніше – радгосп), переробивши все, що треба було й не можна було не зробити?

О, ні, Шевченка не було. І не могло бути! Принаймні тоді у мене, в моїй тодішній Баришівці, за 60 кілометрів од столиці Радянської України... Та він був десь зовсім поруч, дуже-дуже близенько, не на дитяче око зримий... до якогось часу наче схований...

...Тарас Шевченко приходив до нас полохливим поглядом учительки (чи й усіх учителів!), котра знала, що Шевченкова правда позбавить її, як її батьків, чи й братів та сестер, життя; приходила неймовірно вільним співом не тільки батька (і маляра, і водночас церковного регента, який керував хорами по 200-300 чоловік ще на фронтах двох світових воєн), а й його одновесників, тих баришівських невідомих, що не вмістилися на моріжку трьох раніше названих прізвищ: Верба – Паляниця – Чумак, хоч вони, звичайно, й олюднювали межі та обніжки існування баришівської громади – від фольклорно-пісенних до побутово-щоденних, від називних до умоглядних, від звичних до таємничих...

...не просто так до Баришівки на початку 20-х років минулого століття прибилися і Микола Зеров, і Віктор Петров (Домонтович), і Освальд Бургардт (Юрій Клен), у зв’язку з чим вона стала хоч на якийсь час... столицею. Щоправда, – “неокласиків”, літературних дон Кіхотів, та чимало ж і нинішніх українців нагадує їх – національних романтиків, що, й не заплющившись, бачать Соловки, не знаючи, проте, назви їм – каторгам українським, щоразу новим, але ж Баришівка була Енеєвим куренем – Lukrosa! На берегах Трубайла латина пахла не тільки лепехою, чорнобривцями та любистком, а й свободою! Свобода – це слово, чи радше його відлуння, заразом з усіми Шевченковими словами, не давалось до віри, чужилося, виникало й зникало, як дим од Бульбиної люльки. Випадкове слово у 50 – 60 роках минулого століття, випадкове поняття в оборі лжі та лукавства не випадково вижило у замордованих серцях – поза штучно витвореним простором життя, бо й думали-говорили люди не газетними гаслами чи цитатами класиків марксизму ленінізму, а... – Шевченковим словом. Так, це вже пізніше відкрилося мені, на жаль, набагато пізніше... Тільки пам’ять, січена, віяна, зрешечена роками, досі озивається на ті балачки:

– Ото ж там була хата прокурора Боришпільця, отам і Шевченко ходив...

– Балакайте, це там, де тепер середня школа...

– Авжеж, школа! Там тільки лопухи росли, чого б то прокурор там жив?

– Та мені ще дід розказував!

– А мені – ще баба, до якої твій прадід сватався!..

Замовкають і дивляться на щось таке, чого я вже ніколи не побачу.

– А з Оглава їдучи, кудою він в’їжджав до нас: од “пожарки” чи од Швачихи? (Два виїзди з Баришівки до Київа через Бровари. – О. Ш.)

– Та то вже хто як їздив... Можна й так, і так...

...
Уже студента, мене запитала якось Наталя Гордіївна Малиновська (у дівоцтві Новицька – моя троюрідна сестра по бабусі Марії): “А чого воно теперішні “Кобзарі” такі всі неправильні? Купую їх, купую, а там немає всіх віршів?..” Вона мене запитувала про всі вірші! Що – всі знала, пам’ятала? Але ж казала: отам немає “Розритої могили”, а там – “Якби то ти, Богдане п’яний...”, а там... “Бояться!..” – за мене відповіла Наталя Гордіївна, бачачи, що я довгенько, за українським звичаєм, чухаю потилицю. До речі, Наталя Гордіївна – одна з баришівських учениць “неокласиків”.
/Тарас Шевченко в моєму житті: розповіді, статті, нариси/ упоряд. О.Ю. Шарварок, ред. М.А. Шудря, вступ. сл. Б.І. Олійник - К. : Фенiкс, 2004. - 480 с./

Уроженцы Барышевки с сайта https://gwar.mil.ru, посвященный ПМВ:

Снисаренко Николай Павлович, оставлен на поле боя, Выбыл: с. Михайлово, Место службы: 12-й стрелковый полк, стрелок, Дата события: 11.05.1915.

Сергиенко Семен Пант., ранен/контужен, Выбыл: 63 передовой перевязочный отряд, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, рядовой, Дата события: 27.05.1916

Онищенко Михаил Васильевич, пропал без вести, Место службы: 44-й пехотный Камчатский полк, рядовой, Дата события: 26.08.1914

Лисянский Гилель, пропал без вести, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, рядовой, Дата события: 27.05.1916

Беренбаум Самуил, болен, Место службы: 27-й пехотный Переяславский полк, рядовой

Мошинский Мордух Ицков, болен, Место службы: 70-я артиллерийская бригада, канонир, Дата события: 24.05.1916

Кучер Иван Нестерович, болен, Место службы: 614-й пехотный Клеванский полк, рядовой, Дата события: 05.04.1917

Пушня Иван Моисеевич, оставлен на поле боя, Выбыл: р. Любачевка, д. Любачев, Место службы: 205-й пехотный Шемахинский полк, рядовой, Дата события: 31.05.1915

Кучер Аникей Лукин, оставлен на поле боя, Выбыл: р. Любачевка, д. Любачев, Место службы: 205-й пехотный Шемахинский полк, рядовой, Дата события: 31.05.1915

Журавль Ксенефан, ранен/контужен, Выбыл: дивизионный лазарет, Место службы: 43-й пехотный Охотский полк, рядовой, Дата события: 09.10.1914

Лопата Иван Петрович, ранен/контужен, Выбыл: выс. 1900; перевязочный пункт, Место службы: 13-й Кавказский стрелковый полк, стрелок, Дата события: 21.07.1916

Новицкий Илья Гордеевич, ранен/контужен, Выбыл: 11.07.1916, Место службы: 36-й саперный батальон, мл. унтер-офицер, Дата события: 12.07.1916

Чумак Андрей Леонтьевич, болен, Место службы: 34-й Сибирский стрелковый полк, ст. унтер-офицер, Дата события: 18.02.1916

Артюх Александр Моисеевич, ранен/контужен, Выбыл: пер. отряд 4 Финляндской стрелковой дивизии, Место службы: 16-й Финляндский стрелковый полк, ефрейтор, Дата события: 19.06.1917

Феся Михаил Артамонович, ранен/контужен, Выбыл: выс. 298, д. Ракитно; передовой перевязочный пункт, Место службы: 41-й пехотный Селенгинский полк, рядовой, Дата события: 01.01.1916

Кулаженко Александр Павлович, болен, Место службы: 220-й пехотный Скопинский полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 20.08.1916

Ходус Бинциан Израилев, болен, Место службы: 16-й Кавказский стрелковый полк, рядовой, Дата события: 13.05.1917

Верба Антон Силович, Место службы: 39 маршев. Запасной Батальон, ратник

Альтмулер Иосиф Борохов, болен, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, ефрейтор, Дата события: 27.05.1916

Козьмин Степан Григорьевич, пропал без вести, Место службы: 87-й пехотный Нейшлотский полк, рядовой, Дата события: 09.10.1915

Корж Семен Михайлович, убит, Выбыл: 24.05.1916, Место службы: 64-й пехотный Казанский полк, ратник

Больбот Дмитрий Петрович, ранен/контужен, Выбыл: 01.08.1916, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, рядовой, Дата события: 05.11.1916

Кучеров Нестор Нестерович, ранен/контужен, Выбыл: 24.02.1915, Место службы: 6-й Сибирский полк, рядовой, Дата события: 06.03.1915

Артюхо Семен Максимович, Место службы: 6 авиационная рота, рядовой

Власенко Пантелей Данилович, пленение, Дата рождения: 1877, Место службы: 134-й пехотный Феодосийский полк, ефрейтор, Дата события: 16.05.1915 - 26.05.1915

Любурчук Андрей Иосифович, Дата рождения: 1891, Место службы: 137-й пехотный Нежинский полк
Картотека военнопленных

Петренко Сергей Яковлевич, ранен/контужен, Выбыл: дивизионный лазарет 70 пехотной дивизии, Место службы: 277-й пехотный Переяславский полк, рядовой, Дата события: 05.11.1914

Зевелев Янкель Ицкович, пропал без вести, Место службы: 180-й пехотный Виндавский полк, рядовой, Дата события: 06.11.1914

Деркач Сергей Федорович, пропал без вести, Место службы: 193-й пехотный Свияжский полк, рядовой, Дата события: 05.07.1915

Дранник Андрей Константинович, ранен/контужен, Выбыл: дивизионный лазарет 70 пехотной дивизии, Место службы: 277-й пехотный Переяславский полк, ст. унтер-офицер, Дата события: 11.11.1914

Ризенко Иван Иванович, ранен/контужен, Выбыл: 18.01.1915, Место службы: 63-й пехотный Углицкий полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 09.02.1915

Волошин Михаил Иванович, Место службы: 25-й пехотный Смоленский полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 13.02.1915

Кошель Антон Андреевич, болен, Место службы: 102-й дорожный транспорт, ефрейтор, Дата события: 07.05.1917

Жулай Деомид Леонтиевич, болен, Место службы: 624-й пехотный Ново-Корчинский полк, рядовой, Дата события: 15.05.1917

Левитас Давид Нохимов, болен, Место службы: 41-й пехотный запасный полк, рядовой, Дата события: 04.02.1917

Бегун Марк Павлович, пропал без вести, Место службы: 607-й пехотный Млыновский полк, мл. унтер-офицер, Дата события: 06.07.1917

Иова Михаил Харитонович, ранен/контужен, Выбыл: д. Загоржаны; дивизионный лазарет, Место службы: 129-й пехотный Бессарабский полк, рядовой, Дата события: 18.12.1914

http://www.reabit.org.ua/files/store/Kuivsk.kn.2.pdf.pdf

АРТЮХ Аркадій Максимович, 1886 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, тимчасовоне працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітованій у 1968 році.

БОЙКО Андрій Фадійович, 1899 року народження, с. Мочалище Ново-Басанського району Чернігівської області, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, інструктор артілі по шовківництву. Трійкою при УНКВС по Київській області 16 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 29 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році.

БОРОВИК Олексій Тимофійович, 1909 року народження, смт Баришівка, українець, освітапочаткова.
Проживав у смт Баришівка, колгоспник. Військовим Трибуналом Київського гарнізону 26 липня 1944 року засуджений до 20 років позбавлення волі, звільнений 10 вересня 1956 року. Реабілітований у 1996 році.

БОРОДИНЯ Петро Микитович, 1898 року народження, смт Баришівка, українець, освітасередня.
Проживав у м. Києві, бухгалтер деревообробного комбінату. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1964 році.

ВОЛОШИН Микола Іванович, 1901 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня. Проживав у м. Києві, начальник відділуукраїнської контори по заготівлі лікарських рослин. Військовим Трибуналом Київського гарнізону 24 березня 1947 року засуджений до 5 роківпозбавлення волі. Реабілітований у 1957 році.

ВОРОЩЕНКО Григорій Іванович, 1875 року народження, смт Баришівка, українець, малописьменний.
Проживав у смт Баришівка, селянин-одноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 13 березня 1930 року виселенийна 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 році.

ГАЛЬКЕВИЧ Павло Пилипович, 1905 рокународження, с. Більківці Коростишівського району Житомирської області, українець, освітапочаткова. Проживав у смт Баришівка, завідувач відділу тресту лікарських рослин. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 16 січня1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 16 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1960 році.

ГУМЕННИК Есфір Зельменівна, 1893 року народження, смт Баришівка, єврейка, освіта середня. Проживала у м. Києві, працівник редакції газети «Вісті». Київським губернським революційним Трибуналом 15 січня 1923 року засуджена до 3 років позбавлення волі. Реабілітована у 1994 році.

ДЕРКАЧ Семен Спиридонович, 1892 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник назалізниці. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 22 лютого 1931 року виселений на 3 роки замежі України. Реабілітований у 1989 році.

ДМИТРЕНКО Степан Данилович, 1887 року народження, смт Баришівка, українець, освітапочаткова. Проживав у с. Городище БілоцерківCського району, одноосібник. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 жовтня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році

ЗАЛЕСЬКИЙ Михайло Віталійович, 1896 року народження, смт Баришівка Баришівськогорайону, українець, освіта неповна середня. Проживав у смт Баришівка, службовець. Трійкоюпри УНКВС по Київській області 3 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 10 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1963 році.

КИБАЛЬЧИЧ Петро Миколайович, 1892 року народження, м. Кролевець Сумської області, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, начальник місцевої електростанції. Трійкою при УНКВС по Київській області 30 серпня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 31 серпня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

КЛЕЙНЕР Рувим Григорович, 1899 року народження, м. Варшава, Польща, єврей, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, керуючий Держбанком. Особливою Нарадою при НКВ ССРСР 5 лютого 1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1956 році.

КОРЖ Микола Петрович, 1904 року народження, с. Паришків Баришівського району, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер Баришівського Птахопрому. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 11 квітня 1942 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1958 році

КУЗЬМЕНКО Мирон Іванович, 1872 рокународження, с. Ташлик Смілянського району Черкаської області, українець, малописьменний. Проживав у смт Баришівка, селянин-одноосібник. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 13 березня 1930 року виселений на 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 році.

КУЛЬЖЕНКО Лаврентій Павлович, 1899 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Києві, студент будівельного технікуму. Київською губернською надзвичайною комісією 26 листопада 1921 рокузасуджений до розстрілу. Відомості про виконання вироку у справі відсутні. Реабілітованийу 1996 році.

КУЧЕР Микола Петрович, 1898 року народження, смт Баришівка, українець, освіта незакінчена вища.
Проживав у с. Веселинівка Баришівського району, учитель неповної середньоїшколи. Київською губернською надзвичайною комісією 26 листопада 1921 року засуджений дорозстрілу. Відомості про виконання вироку усправі відсутні. Реабілітований у 1996 році.

КУЧЕР Петро Омелянович, 1879 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, виконував поденну роботу в різних організаціях. Трійкоюпри УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЛЕВКО Григорій Андрійович, 1901 року народження, с. Маркопіль Бродівського району Львівської області, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, юрист юридичної консультації в смт Баришівка. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 10 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 19 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

МАКОДА Іван Григорович, 1903 року народження, смт Баришівка, українець, освіта неповна середня.
Проживав у с. Перемога, колгоспник. Трійкою при Колегії ДПУ УСРР 19 лютого 1930 року засуджений до 5 років позбавленняволі. Реабілітований у 1989 році

МАКОДА Трохим Григорович, 1901 року народження, смт Баришівка, українець, освіта вища. Проживав у смт Баришівка, учитель середньої школи. Військовим Трибуналом військ НКВС Київської області 25 серпня 1944 року засуджений до 20 років позбавлення волі і поразкив правах до 5 років. Помер в ув’язненні 12 січня1945 року у м. Харкові. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1993 році.

МАРКОВСЬКИЙ Людвіг Вікентійович, 1885 року народження, м. Київ, поляк, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, учитель середньої школи. Постановою НКВС СРСР і Прокуратури СРСР 22 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 1 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році.

МАХИНЯ Михайло Олексійович, 1909 року народження, ст. Унгени Молдова, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, робітник на залізниці. Трійкою при УНКВС по Київській області 17 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 23 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1957 році.

МОРКОТУН Іван Іванович, 1890 року народження, смт Баришівка, українець, освіта вища. Проживав у смт Баришівка, завуч місцевоїсередньої школи. Трійкою при УНКВС по Київській області 11 квітня 1938 року засуджений дорозстрілу. Вирок виконано 28 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році

НЕЧИПОРЕНКО Максим Леонтійович,1905 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, бригадир місцевого колгоспу. Чернігівським обласним судом 16 вересня 1935 року засуджений до 3 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році.

РОГОВА Іда Григорівна, 1893 року народженCня, смт Баришівка, єврейка, освіта середня. ПроCживала у м. Києві, секретар в інституті рентгеноCлогії. Київським губернським революційним ТриCбуналом 15 січня 1923 року засуджена до 2 роківпозбавлення волі. Реабілітована у 1994 році.

ОЛЕФІР Іван Тихонович, 1897 року народження, смт Коломак Валківського району Харківської області, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, бухгалтер заготконтори райспоживспілки. Трійкою при УНКВС по Київській області 25 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 7 травня1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році

ОНИЩЕНКО Гаврило Михайлович, 1872 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київськійобласті 2 листопада 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ПАНФІЛЕНКО Олександр Юхимович, 1905 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер районної електростанції. Трійкою при УНКВС по Київській області 25 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 5 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітованим у 1960 році

ПАТЛАЙ Андрій Юхимович, 1883 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, член капели бандуристів. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засудженийдо розстрілу. Вирок виконано 8 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ПЕРЕСАДЬКО Андрій Федорович, 1898 року народження, с. Терни Дворіченского району Харківської області, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, завідувач складу Харчоторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 2 листопада 1937 року засудженийдо 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1959 році.

РУЧКА Полікарп Юрійович, 1891 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, учитель трудової школи. Особливою Нарадою при Колегії ДПУ УСРР 11 березня 1932 року засуджений до 3 роківпозбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ТИХОНОВИЧ Прокіп Антонович,1894 року народження, с. Масківці Баришівського району, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, священик, тимчасово не працював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 грудня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 січня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ТИЩЕНКО Пилип Калістратович, 1904 рокународження, с. Гостролуччя Баришівського району, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник пункту «Заготзерно». Особливою Нарадою при НКВС СРСР 9 жовтня1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ФЕДОРІВ Михайло Андрійович, 1892 року народження, с. Межиріч Острозького району Рівненської області, українець, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, фотограф артілі ім. 1 травня в смт Баришівка. Постановою НКВСі Прокуратури СРСР 25 травня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 21 червня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ФЕЩЕНКО Василь Іванович, 1902 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Києві, студент Політехнічного інституту. Київським губернським ревтрибуналом 26 листопада 1921 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у1996 році.

ФЕЩЕНКО Лаврентій Іванович, 1884 року народження, смт Баришівка, українець, освітасередня.
Проживав у смт Баришівка, охоронник райспоживспілки. Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ХОТЯНОВИЧ Леонід Францович, 1895 року народження, м. Бутслав, Польща, поляк, освітапочаткова.
Проживав у смт Баришівка, член ВКП(б) з 1918 по 1919 р., бухгалтер «ТекстильCекспорту» смт Баришівка. Трійкою при УНКВС по Київській області 19 вересня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 20 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЦАПОК Іван Васильович, 1900 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово непрацював. Трійкою при УНКВС по Київській області 9 вересня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 15 вересня 1937 року. Місцепоховання невідомо. Реабілітований у 1989 році.

ЦУМАН Володимир Маркович, 1908 року народження, смт Баришівка, українець, освіта середня.
Проживав у м. Дніпропетровську, військовослужбовець, лейтенант. Військовою Колегією Верховного Суду СРСР 2 квітня 1938 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 2 квітня 1938 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1957 році

ШЕВЧУК Омелян Терентійович, 1896 року народження, с. Залужжя, Теплицький район, Вінницька область, українець, освіта середня. Проживав у смт Баришівка, директор районного лісгоспу. Київським обласним судом 20 червня 1936 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1991 році

ШРАМКО Пантелеймон Євдокимович, 1892 року народження, смт Баришівка, українець, освіта початкова.
Проживав у смт Баришівка, робітник Київторгу. Трійкою при УНКВС по Київській області 9 вересня 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році

ЯКОВЛЄВ Володимир Олександрович, 1892 року народження, м. Варшава, Польща, росіянин, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, завідувач друкарні газети «Прапор Колективіста». Київським обласним судом 22 вересня 1937року засуджений до 8 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році

ПІДГУРСЬКИЙ Онуфрій Олімпійович,1886 року народження, м. Бориспіль, українець, малописьменний.
Проживав у смт Баришівка, робітник артілі «Сількоопвзуття». Трійкою при УНКВС по Київській області 31 серпня 1937 роCку засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 вересня 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1965 році.

КУЗЬМЕНКО Ілля Маркіянович, 1886 року народження, с. Усівка Згурівського району, українець, освіта неповна середня.
Проживав у смт Баришівка, колгоспник. Особливою Нарадою при НКВС СРСР 15 жовтня 1938 року засуджений до 5 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.

ОКУЛ Ян Антонович, 1907 року народження, с. Чернин Таращанського району, поляк, освіта середня.
Проживав у смт Баришівка, бухгалтер райлісгоспу. Постановою НКВС СРСР іПрокуратури СРСР 10 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконане 19 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у 1959 році

НАДТОЧЕНКО Андріян (Азарій=Назарій) Якович, 1873 року народження, смт Кожанка Фастівського району, українець, освіта початкова. Проживав у смт Баришівка, тимчасово непрацював. Трійкою при УНКВС по Київській області 29 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 14 листопада 1937 року. Місце поховання невідомо. Реабілітований у1989 році.

https://baryshchurchhistory.blogspot.com/ - Історія Баришівських церков.

"Від часів апостола Андрія Первозваного до Володимирового Хрещення минуло майже тисяча років. І за цей час тут, де сьогодні стоїть Баришівка, хтось обов’язково промовив християнську молитву. Це міг бути купець з Візантії, християнин-місіонер з Ольвії, чи хтось із готів, фортеця яких в IV столітті знаходилася в межах сьогоднішнього Переяслав-Хмельницького. З кінця Х століття після хрещення киян у 988 році носіїв віри Христової значно збільшилось. Християнство щільно уплелося в культуру, світогляд і навіть в побут прадавніх українців. Протягом століть баришівчани здобували освіту при церквах, лікувалися і доживали віку в церковних шпиталях, звичайно ж в Баришівських храмах промовляли Богу свої щирі молитви, і в радощах, і в журбі.

Невеликих містечок подібних до Баришівки сотні по всій Україні, але таким багатством церковної історії, яке має Баришівка, «похвалиться» не кожне з них. Ще в сиву давнину завдяки старанням міщан, священиків, купців та можновладців у Баришівці було зведено аж шість церков. В цьому ж містечку був свій чудодійний образ мученика архідиякона Лаврентія Римського. Також тут народилися і зростали три майбутніх архієреї Православної Церкви. А першою церквою на Лівобережжі, де службу ще в 1919 році стали вести українською мовою, виявився Баришівський Троїцький храм."

Баришівська Троїцька церква

В библиотеке имени Вернадского, в архиве исследователя старины Стефана Таранушенко, нашлась фотография колокольни Барышевской Благовещенской церкви. Этот фотоснимок знаменателен тем, что в кадр попала Троицкая церковь, сгоревшая в 1941 году. Благовещенская церковь разобрали во второй половине 1930-х, а колокольня пережила Вторую Мировую войну и тогда тоже была разобрана. Сейчас на фундаменте колокольни стоит музей Тараса Григорьевича Шевченко. Там, где стояла Троицкая церковь сейчас на том месте находится здание собеса.

В 1919 году в Троицкой церкви служил священник Петр Тарнавский, который приняв участие в Первом переводе литургии на украинский язык. С тех пор и до закрытия церкви в 1931 году, в Троицкой церкви служба шла на украинском языке, что больше всего приветствовалось среди молодежи. После закрытия храма большевиками из церкви сделали клуб.

https://baryshchurchhistory.bl...ost_4.html
https://our-travels.info/ost/G...h-dost.php

История церквей Барышевского района

"Была ли церковь в древнем Баручи неизвестно, но известно, что еще во времена польского господства на Украине (1631 г.) в Барышевке была церковь, в которой служил один священник. До революции здесь было четыре православных храма. Самый известный из них это Благовещенская церковь построена в стиле казацкого барокко в 1722 году на средства Барышевского купца Лиенка. В Благовещенской церкви находилась икона великомученика Лаврентия, согласно преданию эта икона приплыла по реке Трубеж, примерно в середине XVIII в. Точных сведений об этом не найдено. Также существует еще одна легенда о церкви, которая ушла под землю. Согласно преданиям она стояла на другом берегу Трубежа напротив Барышевки. Об этой церкви письменных сведений также не найдено.

Что касается Благовещенской церкви то она входила в число лучших церквей Левобережья. Этот храм был украшением Барышевки. Разобрали Благовещенскую церковь примерно в 1939 году, хотя колокольня пережила Вторую мировую войну. Очевидцы вспоминают, что разобрав склеп под храмом, были найдены останки основателей храма, как ни странно, что после двухсотлетнего погребения сохранилась одежда, даже можно было разглядеть вышитую рубашку. Но вскоре тела покойников под действием свежего воздуха, или солнечного света рассыпались в прах. Это были тела Игнатия и Екатерины Лиенко на средства, которых и была построена прекрасная Благовещенская церковь. Существует предание, что супруги Лиенко в одной из своих торговых поездок наткнулись на клад. По дороге на ярмарку в Кубижчу, которая находится на Черниговщине, Лиенко стали на отдых. И вот конь ступив ногой в одном месте стал проваливаться под землю, а там сокровище. Вот и решили Игнатий и Екатерина, что это промысел Божий, а средства попав в набожные руки пошли на Божье дело – построение великолепного храма.

В 1970-х годах при строительных работах, были открыты захоронения, которые относились к Благовещенской церкви. Там были найдены останки одного из священнослужителей, на которых также сохранилась одежда, которую забрали сотрудники одного из переяславских музеев.

К Благовещенской церкви были приписаны Успенская церковь на кладбище и села Дерновка, Коржи, Сезенков и два хутора Хлопка и Швачиха. Кроме каменной Благовещенской церкви в Барышевке было еще три деревянных. Троицкая церковь – старейший приход Барышевки основана в XVII в. Переяславским полковником Родионом Дмитрашко-Райч. Стояла церковь в северной части городка, не раз перестраивалась, последний храм был построен в 1893 году. К Троицкой церкви были приписаны два села: Пасечная и Власовка.
Также известна еще одна деревянная церковь Преображения Господня, которая была построена в 1740 году, а в 1902 году на месте старой была построена новая. До 1903 года к церкви было приписано село Селичевка. Основную часть прихожан составляли жители села Липняк – пригород Барышевки. Успенская небольшая деревянная церковь, которая стояла на кладбище, была приписана к Благовещенской, построена в 1783 году.

Из всех перечисленных церквей до наших дней сохранилась лишь Успенская и то в перестроенном виде. Преображенская и Благовещенская были разобраны еще до войны, Троицкая сгорела во время немецкой оккупации. На территории района до наших дней сохранилось 1 каменная и 7 деревянных дореволюционных церквей, учитывая, что до революции их было 24 деревянных и 3 каменные. Церкви начали разрушать в начале 30-х годов, некоторые сгорели в войну, как вот Троицкая в Барышевке или Николаевская в Корнеевке. Некоторые были сожжены комсомольцами во времена хрущевской атеистической агонии, как например в Волошиновке. В Парышкове обрушилась сама в 1974 году, а в Рудницком Воскресенскую церковь растянули бульдозером в начале перестройки кампании в 1987 году. "

Фотографии из фотоархива Степана Андреевича Таранушенко - исследователя украинской старины.

" Как выглядели Барышевские прихожане в XVIII веке.

Конечно, такой роскошный вид имели не все Барышевские верующие. Переяславский полковник Семен Иванович Сулима и его жена Прасковья Васильевна были влиятельными, а возможно и богатыми людьми в Барышевке в середине XVIII века. Супруги ходили молиться в воскресенье и праздники в церковь Рождества Богородицы - старейшей Барышевского прихода."

https://baryshchurchhistory.blogspot.com/2019/05/xviii.html

https://our-travels.info/ost/G...h-dost.php
https://ua.igotoworld.com/ru/p...-muzey.htm

Барышевский краеведческий музей

Барышевский краеведческий музей основан в 1977 году.

Дом, в котором расположен музей, в конце 19 века построили для местного землевладельца Гладыша. Во время революции 1917 года его семья выехала в Англию и оставила помещичье имение. Здание перешло в государственную собственность и в нем впоследствии открыли школу, потом там сделали общежитие и библиотеку.
Особенно насыщенной жизнь здания современного музея была в 1920–1923 годах, когда там учительствовали и жили классики украинской литературы: поэты-неоклассики Николай Зеров, Максим Рыльский, Юрий Клен, Михаил Драй-Хмара и прозаик Виктор Домонтович. Именно в этом месте были написаны многие их произведения.
В 1977 году в бывшем помещичьем имении открыли краеведческий музей. С тех пор он стал образовательно-культурным центром района.

Коллекция музея Коллекция Барышевского историко-краеведческого музея насчитывает более тысячи экспонатов, которые расположены в четырех залах:
- предметы древности;
- период национально-освободительной борьбы 1918–1920 годов;
- годы Второй мировой войны;
- предметы современности.
В основе экспозиции музея – работы народных умельцев города, изюминками являются изделия из лозы, коллекция нагрудных знаков и значков, выставка картин местной художницы Ольги Усенко. Также внимания заслуживает археологический стенд, который знакомит с предметами, найденными во время раскопок на территории района. Здесь в частности можно увидеть памятники трипольской эпохи, каменного и бронзового веков.
Среди знаковых экспонатов – подаренная Переяславским заповедником казацкая пушка 17 века и предметы народного быта, в частности орудия труда, ткацкие станки, инструменты для вышивки и выполнения художественно-декоративных изделий."

Музей Тараса Шевченко

Музей Тараса Шевченко появился в Барышевке в 1987 году благодаря стараниям историка Василия Семеновича Костенко (1912-2001), который на протяжении многих лет собирал материалы и предметы, связанные с Кобзарем, а также периодом его пребывания в Барышевке. Именно на основе его коллекции была открыта первая музейная экспозиция. Сам Василий Семенович много лет руководил музеем и проводил в нем интересные экскурсии.
В 1989 году у музея установили бронзовый бюст Шевченко. В заведении проходят литературно-художественные вечера, чтения стихов, а также конференции. Коллекция музея Творчеству Кобзаря в музее Тараса Шевченко посвящено более тысячи экспонатов. Один из самых ценных – посмертная маска поэта, сделанная П. фон Юргензбургом. Уникальной частью коллекции можно назвать большое собрание изданий «Кобзаря», которых насчитывается более 500. Наиболее редкими среди них являются сборник с предисловием Ивана Тургенева, вышедший в 1876 году в Праге, женевский «Кобзарь» 1890 года и двухтомник 1908 года, который издал Иван Франко во Львове.
Отдельный стенд знакомит с изданиями произведений поэта на других языках. Также интересно будет увидеть рисунки и иллюстрации к сочинениям Тараса Григорьевича с дарственными надписями художников. Кроме того, в музее собрано десять альбомов с графическими работами и рисунками самого Шевченко, выполненными маслом, акварелью, темперой.

Успенская церковь

"Успенская церковь в поселке городского типа Барышевка является свидетельством трагической страницы в украинской истории, напоминанием о разрушениях, понесенных множеством храмов и памятников архитектуры, ведь она построена на месте уничтоженной в 30-тых годах 20 века одноименной двухсотлетней церкви.

Первую Успенскую церковь в Барышевке возвели в середине 18 века. Святыня была деревянной, поэтому сегодня от нее не осталось и следа. Отстроенная на ее месте современная Успенская церковь – это небольшое одноэтажное кирпичное здание, которое больше напоминает жилой дом. Украшают церковь четыре золотых креста. Храм окрашен в бело-голубые цвета. К основному зданию церкви пристроили еще два помещения, которые дополняют ансамбль."

https://ua.igotoworld.com/ru/p...shevka.htm

Барышевка Переяславский повет Полтавская губерния

История, и всё, что связано со Барышевкой и её жителями