Лысенко

татиа

Спасибо вам большое.

Не слышали ли Вы что- либо о Лысенко Николае Ивановиче?
Предположительно, из шахтерского региона, мог быть женат (или гражданский брак) на Юревич Марии Григорьевне (впоследствии Катуниной). В 1937 году Мария Григорьевна родила сына (2 июля). В свидетельстве о рождении , выданном в Батайске, указан отец - Лысенко Николай иванович, мать - Катунина Мария Григорьевна.
Предположительно, был каким -то партийным деятелем на уровне работника райкома и был репрессирован в конце 36 - начале 37 гг.
Возможно, что это мой родной дед.

От victory

Вот, в т.3 Архива Коша новой Запорпожской Сечи 1735-1775 есть:
Лисенко Гарсим отаман с.Стецивка, комисса Кириловской сотни Миргородского полка; он же 1753 атаман с.Стецивка, Кириловской сотни Миргородского полка;
Лисенко Игнат, посполитый с местечка Маячка, житель с.Самарчик.

От Macxim

Увы, я о самих Лысенко (Лисенко) совсем ничего не знаю, Николай по моей просьбе для одного историка из села Малые Будищи
находил некоторые упоминания о козаках Лисенко живших в Полтавской губернии Зеньковского уезда. Вот, то крайне немногое, что он мне сообщал


Село Малые Будищечки, 1746 год
-Казаки и их домашние-
ЛИСЕНКО Иван, 35 лет
Жена его Анна Ивановна, 30 лет
Дети их:
-Моисей, 11 лет
-Василий, 9 лет
-Ирина, 13 лет
Брат его ЛИСЕНКО Филип, 35 лет
Жена его Евфимия Андреевна, 28 лет
Дети их:
-Пантелеймон, 10 лет
-Мартин, 4 года
-Никифор, 1 год
Другой брат ЛИСЕНКО Харитон, 34 года
Жена его Акилина Карпова, 29 лет
Дети их:
-Василий, 3 года
-Ефросиния, 1 год
Третий брат ЛИСЕНКО Кирило, 21 год
Жена его Мария Борисовна, 20 лет

Второй момент, который сообщил мне Николай.
Сегодня я посмотрел Реестр казаков и подпомошников Опошанской сотни от 23 декабря 1746 года. В реестре обнаружил
казака села Будищи ( так в реестре были прописаны Малые Будищечки) : ЛИСЕНКО Пилипа.

От apelsinKa

Сегодня мне встретились Лысенко по слободе Волкодаево (запись о браке)

1873г
3 октября
Слободы Колядовки государственный крестьянинъ приписнаго хутора Тиускаго (написано не разборчево название) Феодоръ
Саввинъ сынъ Лисенко правослвного исповедания, первым браком, 19 лет

и слободы Волкодаевой таковая крестьянка Параскева Трофимова дочъ Поклонская, православного исповедания девица 17 лет.

Еще встретившиеся мне Лысенко (по Старобельску)

1864г 20 июля родился Иоанъ
Старобельский казенный крестьянин Григорий Тимофеев сын Лисенко и жена его Елена Гаврилова, оба православные

1877г. 27 июля Брак
отставной рядовой Лейб Гвардии Семеновского (не точно) резервного полка Константин Тимофеев сын Лысенко, вторым браком 55
лет
Старобельская мещанка Ксения Петрова дочь Дудникова, православного исповедания, вторым браком 40 лет.

А теперь о селе, откуда родом большинство моих предков:

Смолянинове — село в Україні, Новоайдарському районі Луганської області. Населення становить 1297 осіб. Орган місцевого самоврядування— Смолянинівська сільська рада.

Apxiвнi документи свідчать про те, що piк заснування села — 1757. Саме в цей рік Бахмутської соляної канцелярії реєстратор Єгop (Георгій) Смольянинов (Смольников) підкорив сo6i людей, які до цього жили вільно, і заснував поселення яке отримало назву слобода Смольянинова. Після Смольянинова ця місцевість перейшла до родини поміщиків Суханових, які володіли нею до 1917 року.

В 1800 році власниця хутора Смольянинова, Матрона Іванівна Суханова, и власник хутора Лукер’ївки, по дозволу начальства, побудували в Смольянинові каплицю. Набожна Суханова кількома роками пізніше почала будувати кам’яний храм, але за нестачею коштів, храм будувався повільно і верхня частина була зроблена дерев’яною. У 1807 році Старобільський протоієрей Андрій Понятовський освятив новий храм — і з тих пір почалося в ньому богослужіння.

В 2007 році виповнилось 200 poків побудови в слободі Смольянинова і відкриття храму в ім’я Різдва Богородиці i 20 років заново збудованому храму с. Смолянинове. Сьогодні в чудовому храмі Смолянинового бувають і мешканці району, і мешканці навколишніх міст.

В 1929 р. в Смоляниновому утворено два колгоспи. В 1931 р. в село головою колгоспу направлений Володимир Ісайович Драгін (1931—1936). Це був людяний i досвідчений кepiвник, завдяки чому село з малими втратами вийшло з тяжких випробувань Голодомору 1933 р.

Не встигло село піднятись i скуштувати достатку, як Велика Вітчизняна надовго перервала мирне життя. На захист Батьківщини від ворога смолянинівці стали всією громадою: влітку 1941 року населені пункти Смолянинівської сільської ради дали армії 650 захистників. 3 фронтів Великої Вітчизняної не повернулися близько 400 чоловік. Майже кожна сім’я втратила cвoїx близьких.

А лейтенант aвіації Петро Григорович Шевченко, який народився у Смоляниновому, навічно закарбував свое ім'я в icтopiї Великої Вітчизняної. Він здійснив 100 бойових вилетів, був нагороджений орденами i медалями. За мужність і відвагу командування частини в 1944 р. представило його до звання Героя. У жовтні 1944 р. в повітряному бою над Східною Прусією П.Г. Шевченко загинув. Йому присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Смолянинівці шанують пам’ять героя—земляка: біля школи встановлене погруддя П.Г. Шевченка, тут завжди живі квіти.

Після перемоги село почали відбудовувати. Сільську раду в той час очолив фронтовик Олексій Несторович Лисенко (1947—1956), який до війни працював у селі агрономом.

З 1958 по 1961 рік колгосп імені Сталіна випускав власну колгоспну газету під назвою «Сталінець», а пізніше — «Колгоспна праця». Всі до одного примірники газети знаходяться в сільському музею.

Крім вирощування зернових культур, в селі займались кролівництвом, мали інкубатор, молочарню, 1500 голів овець. Отже колгосп міцно стояв на ногах.

Особливого злету господарство досягло під час керівництва колгоспом Миколи Івановича Безгубенка (1961—1979), який впродовж вісімнадцяти років чесно і звитяжно слугував людям. Саме в цей час колгосп спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби, поголів'я якої налічувало 5 тис. голів. Крім того колгосп мав свиноферму, птахоферму.

За високі врожаї кукурудзи колгосп отримав два перехідні Червоні Прапори переможця соціалістичного змагання. У 1969 році коштами колгоспу «Перемога» збудовано в центpi села двоповерхову школу. Працює в селі і філія Ощадбанку.

В роки перебудови село очолював Володимир Васильович Жук. За час перебування його на чолі колгоспу в селі прокладений водогін, збудована дорога, розпочата газифікація; зведено нову амбулаторію, дитячий садок на 95 місць, олійницю, млин, хлібопекарню, ковбасний цех, цегельний завод. Для школи колгоспом були закуплені комп’ютери, картинги. Першою в районі школа мала комп’ютерний клас, клуб картингістів. Цей голова обладнав і сільський музей. Тим більше, що на території села відзначені археологами курганні могильники. Розкопки були проведені, а експонати, знайдені при розкопках, були залишені новоствореному музею. Сьогодні Смолянинівський музей – гордість села.

Віхівець зі Смолянинового і відомий радянський поет і письменник – Микита Антонович Чернявський (1920—1993). За освітою медик, ця людина любила своє село. В своєму романі «Людям важче» відтворив образи односельців. Видано чимало його поетичних збірок. Бували в селі і відомі особи — малим деякий час мешкав тут Клим Ворошилов. Його батько влаштувався до місцевого пана — генерала Суханова — робітником. Про що писав в своїх спогадах славетний маршал. Тут гостили Леонід Макарович Кравчук — перший Президент України, а з ним був тодішній Голова Національного банку, нинішній Президент України Віктор Андрійович Ющенко.

Зараз сільську раду очолює В.М. Пивоваров.

Lys, приветствую! А Вы где ревизизию 1750 года отрыли?
Было бы мило, если бы написали в личку. Не попадались ли там Сакуны?
А у меня есть новая более поздняя Иваница, вечером Вам посмотрю.