Род герба САС - SAS

«Січня 17 дня, з суботи на неділю, о третій годині, помер старець Інокентій Монастирський, ігумен Кирилівський; за нього я грішний прийняв ігуменство» [4]. 18 січня 1697 року, в день святих Кирила і Афанасія Олександрійських, померлого відспівав у Кирилівському монастирі Димитрій Ростовський с братією (мал. 4).
Свого часу разом з Інокентієм Димитрій Ростовський приймає участь у знаменитій дискусії між московським та українським духовенством «О пресуществлении Святых Даров». На книзі Інокентія Монастирського «О пресуществлении Святых Даров» був надпис, яку зроблено рукою Мимитрия Ростовського: «От книги монастыря Кирильського Киевского…в великий пост сие писал блаженный отец Иннокентий Монастырский, игумен Кирильський Киевский» [5]. По всім принциповим питанням трактування богословських проблем, зокрема відносно часу пресущєствленія Святих Дарів, Димитрій поділяв позицію Монастирського, який показував себе у полеміці набагато кращім за патріарха Іоакіма по ерудиції, та по гуманності свої поглядів. На жаль, Іоакім та його оточення не прийняло поглядів Монастирського та Ростовського, тобто не прийняли свіжої сили.

В цей період Димитрій активно працює над «Житіям Святих». На патріаршої аудієнції Іоакіма Димитрій подарував йому перший том «Четьїх Мінєй» (Четьих Миней). Для подальшої роботи над житіями Димитрию було необхідно дослідити, у якості приклада, екземпляр твору митрополита Макарія, однак Іоакім, незадоволений поглядами Димитрия, спрямованими на відстоювання духовних традицій, не співпадаючих з його поглядами, наказав відібрати у нього цей витвір. Користуючись аудієнцією, Туптало звертається до патріарха із проханням благословити його на подальшу роботу, а також повернути «Житія Святих» Макарія. Іоакім, «притиснутий до стінки» [6], благословення дає, однак Макарія не віддав. Димитрій, на відміну від емоційно збудливого Монастирського, з покірністю прийняв цю відмову, та свою роботу не припинив. Обурений Іоакім написав гнівного листа Печерському архімандриту Варламу Ясинському з приводу видання у лаврській типографії труда без перегляду та благословення його у Москві: “Пренебрегше архипастырское наше повеление, списавше книги сами типом издаете без досмотрения и благословения нашего архипастырского. И сие ваша великая неправда…До нашего указу под нашим архипастырским запрещением и под церковною казнию тех книг отнюдь не раздавати” [7].

З Інокентієм Монастирським Димитрия Ростовського пов’язувала багаторічна та міцна дружба. Вони познайомилися у 1678 році в Люблені. 9 травня 1693 року святитель прибуває до Києва де зустрічається з отцем і старостами, а також з ігуменом Кирилівським – Інокентієм Монастирським. Монастирський запрошує Димитрия до Кирилівського монастиря, а у червні 1693 року Димитрій промовляє «Слово на день Святої Трійці». У проповіді він прославляє Трійцю та відмічає, що прославляти – означає поважати «Однак, як син повинен поважати батька? У людей той син отця поважає, який не сміє при ньому сісти, однак стоїть, знявши капелюха» [8]. Ці слова прозвучали не випадково: серед парафіян неодмінно був присутнім отець Димитрия – Савва Туптало, ктитор Кирилівського монастиря, і в такий спосіб Димитрій віддає належну шану і йому. Проповіді Димитрия відрізнялись любов’ю до людей, відвертим співчуттям до всіх страждаючих, наміром допомогти хоча б щирим словом та й, вочевидь, саме це в значній мірі приносило Димитрию-проповіднику любов, пошану, популярність серед православного населення.

Як вже відмічалося, Димитрій був не тільки видатним проповідником, але й письменником, залишивши по собі широко відомий твір – грандіозне зведення Четьїх Мінєй (Четьих Миней) – опис житія святих. Особливу увагу Ростовський приділяє опису життя солунських братів Кирила та Мефодія, а також дослідженню старовинного слов’янського письма. Мабуть, одним із стимулів до цього було перебування святителя у стінах старовинної Кирилівської обителі, де збереглися єдині з давньоруського монументального живопису ХІІ ст. фрескові зображення Кирила-Костянтина, Мефодія та їх видатних учнів – слов’янських просвітителів [9].

Батьки святого Димитрия разом із родичами були вдячні монастирю за добру науку, яку тут отримав Димитрій, і все життя були благодійниками Кирилівської обителі. Мати Димитрия Марія Михайлівна була дуже набожною та особливо опікувалася Кирилівським монастирем. Сава Григорович Туптало, отець святителя, до самої смерті (він прожив 103 роки) був ктитором монастиря, а сестри Димитрия, засновниці жіночого монастиря при київській йорданській церкві, допомагали Кирилівському монастирю «трудами рук своих». Старша – Параскєва Туптало у 1710 році перед смертю відписує Кирилівському монастирю «дом свой отечный близ Притиско – Николая (церква Миколая Притиска. - Авт.) стоячий». Заповіт було складено 11 червня 1710р. на момент тяжкої хвороби ігумені (мал. 5).

по публікації сайту - http://arcua.org/?C=117&news=2429

Ієромонах Інокентій Монастирський (пом. 1697 року) гербу Сас, ігумен Кирлівського монастиря в Києві. Церковний і суспільний діяч. Портрет-фреска знаходиться у правій наві Кирилівської церкви Києва.
(мені інформацію надав Владислав Стрельбицький)

тема на VGD o Бачинских - тут

Strzelbicki
по ссылке, что Вы дали:
Генеалогічний розпис роду Білинських - http://www.bilinscy.webpark.pl/kaczkienowicz.htm
Там так озвучено:
Genealogia Biliсskich Kaczkienowiczуw herbu Sas.
Где тут Билинские?!
Уважением Якут

Strzelbicki
Век живи, век учись. надо было сразу сказать о смене кодировки. А то посылаете жать на какую-то ссылку. Признаюсь в ошибке. Поменял на центральноеропейский и стало именно Билинский. Как-то раньше особо не присматривался к этим фишкам. Буду иметь теперь под контролем.
Мой программист сказал мне, что это из-за хитростей набора в польской латинице. Они там, как и мы с буквой Ё маются с надбуквенными знаками, пристраивая их не по месту. Скандинавы и немцы тоже вот не всегда читаемы.
Якут

Semplinski
Я не спец в геральдике, но предположу, что Побог.