Шишаки, местечко Миргородского уезда Полтавской губернии

Алексєєв Костянтин Прокопович
колезький асесор,
становий пристав у м-ку Шишаках (1908).


Алтуєв Оврам Михайлович
(1834 – ?)
козак,
житель м-ка Шишаку,
1913 р. мав 61 десятину землі.


Андрійович Матвій
1659 р. сотник у м-ку Шишаках.


Апостол Ганна Данилівна (молодша)
донька гетьмана;
була жива 1737 року.
У шлюбі з Петром Івановичем Кулябкою (знатний військовий товариш у 1707 – 1736 рр.; володів дворами в м-ку Шишаках, селом Клепачами та ін).
Мали синів: Семена (1704 – 1761) – відомого церковного діяча Сильвестра Кулябку; Івана (? – 1773), лубенського полковника.


Бабич Олександр Ксенофонтович
(1883 – ?)
син священика.
1913 р. – житель м-ка Шишаку,
землевласник (39 десятин)


Бабич Іван Никифорович
(1883, інші дані 1898, с. Шишаки – осінь 1969)
один із лідерів миргородських комуністів,
організатор радянської влади на Миргородщині.
Народився в бідняцькій родині,
служив у царській армії.
1918 р. повернувся до м-ка Шишаків, де вів боротьбу з "націоналістами".
Член комуністичної партії з січня 1919 р.
У 1919 р. був членом Миргородського революційного комітету, членом повітового комітету компартії, заступником голови Миргородської повітової ЧК і заступником повітового продкомісара.
В 1920 – 1921 рр. – на посадах повітового комісара з продовольства в Лубнах, Лохвиці.
Перебував на відповідальних посадах у Полтаві, Харкові, Москві.
З 1960 р. – персональний пенсіонер союзного значення.
Дружина – Лідія Дмитрівна Щур.
Діти – Настя, Борис.


Бакало Уласій
корнет,
житель Миргорода,
1791 р. був "восприємником" козацької дитини в м-ку Шишаку.


Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 16, 17, 20, 22 – 23, 29, 35.

Білик Степан Петрович
(1848 - ?)
козак,
житель м-ка Шишаків.
1913 р. мав 34 десятини землі.
Хутір Біликів існував у Шишацькій волості.


Богаєвський Овксентій Трохимович
[13 (25).12.1848, с. Устивиця Миргородського повіту – 5.12.1930, м. Кременчук]
відомий лікар,
громадський діяч.
Син священика.
Навчався в Миргородському повітовому училищі,
закінчив із золотою медаллю Полтавську гімназію (1869), медичний факультет Київського університету (1874).
З 1874 р. – земський лікар у Комишні.
Протягом деякого часу працював на Чернігівщині, але незабаром повернувся на Миргородщину – дільничним лікарем до м-ка Шишаків.
Обирався повітовим земським гласним від Шишацької волості.
За деякими даними, працював лікарем у Миргороді.
Із червня 1883 р. – старший лікар Кременчуцької губернської земської лікарні.
Був губернським гласним, головою опікунської ради Кременчуцької жіночої гімназії.
В 1888 – 1905 рр. – голова Кременчуцького товариства лікарів.
Член багатьох медичних товариств, в т.ч. міжнародних.
Із 1911 р. – доктор медичних наук.
Автор 100 наукових праць, монографій, публікацій у медичних виданнях.
Похований у Кременчуці.
Друг миргородського лікаря І.А. Зубковського.
Дружина – ймовірно, В.Ф. Богаєвська. (Їй і О.Т. Богаєвському присвячував вірші миргородський поет Михайло Кочура).


Богаєвський Киріяк Васильович
одержав освіту в міністерському училищі.
1904 р. паламар, учитель школи грамоти в х. Тронівському Шишацької волості Миргородського повіту.
1910 р. виконував обов’язки псаломщика церкви Різдва Христового в м-ку Шишаку. Служив тут псаломщиком і пізніше.
1923 р. був позбавлений більшовицькою владою виборчих прав.


Богатиренко (Багатиренко) Максим
отаман с. Шишаків Хорольської сотні Миргородського полку (1723).
Мав братів Матвія і Андрія.


Брант Єлизавета Левівна
дружина статського радника.
Донька Лева Лаппа-Данилевського (див.).
Була сестрою братів Георгія, Івана, Василя Левовичів Лаппо-Данилевських.
Мала також сестру Марію Левівну (в шлюбі Тихенко).
1836 р. Єлизавета була уповноваженою від підпоручика Івана Левовича Лаппо-Данилевського в справі продажу ним (разом із Георгієм Левовичем Лаппо-Данилевським) 24 десятин землі в дачах м-ка Шишаку корнетові Георгію Олексійовичу Малинці.
1839 р. позивалася до брата Георгія за спадщину по братах Іванові та Василеві.


Букшований Андрій Андрійович
(бл. 1886 – ?)
дяк, псаломщик у м-ку Шишаках.
1923 р. був позбавлений більшовицькою владою виборчих прав як церковник.


Бульба Мусій
посполитий середньої заможності в с. Шишаках Хорольської сотні Миргородського полку
(1723), належав П. Кулябці.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 63, 72, 94, 99.

Бут Яків
за переказом, шишацький сотник, який брав участь у бою проти татарів між селами Шишаками і Яреськами 1658 року й загинув. На його честь, за переказом, названа Бутова гора в Шишаках.


Вернадський Володимир Іванович
(28.02 (12.03)1863, СПб. – 6.01.1945, м. Москва)
учений-природознавець, академік, перший президент АН України (1918 – 1921).
З 1913 р. поселився в м-ку Шишаках Миргородського повіту (на Бутовій горі), де купив 12 десятин землі, збудував дачу, на якій щороку жив улітку до 1917 р.
Ставши президентом, допоміг відкрити гімназію в Яреськах.
Троюрідний брат В.Г. Короленка.
1886 р. одружився з Наталією Єгорівною Старицькою (1860 – 1943, донькою Єгора Павловича Старицького, голови департаменту законів).
Мали дітей: Георгія (1887 – 1973), Ніну (1898 – 1986, у шлюбі Толль), які в 20-х роках ХХ ст. емігрували, жили в Празі, згодом переїхали до США. (Примітно, що хрещеною матір’ю В.І. Вернадського була Лідія Карлівна Вульферт (Малецька).


Вершинський Демко
входив до кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Вірська Агафія Григорівна
дружина губернського секретаря,
близько 1863 – 1873 рр. мала 11 дес. землі в урочищі Вірської (в дачах м-ка Яресьок) і 11 десятин – в дачах м-ка Шишаків.


Вірський Григорій
поміщик у м-ку Шишаках Миргородського повіту.
На межі ХІХ і ХХ ст. землі Вірських простягалися від вулиці, яка згодом, за радянських часів, мала наймення Леніна до вулиці Павлика. До сьогодні в Шишаках зберігся топонім Вірське провалля.


Вірський Микола Григорович
(бл. 1875 – ?)
дворянин,
жив у м-ку Шишаках (1899).
Повітовий земський гласний, член Миргородської повітової земської управи (1904 – 1910).
1904 р. – завідувач бібліотеки-читальні в Шишаках (заснованої 1895 р.).
Близько 1906 – 1908 рр. жив у Миргороді, був членом правління Миргородського музично-драматичного гуртка.


Вірський Володимир Григорович
походив із м-ка Шишаків,
освіта – 4 класи гімназії,
відставний офіцер,
житель Миргорода.
Служив учителем гімнастики й класним наставникому Миргородській чоловічій гімназії (1911 – 1912).
Близько 1911 р. купив півдесятини землі в миргородця Костянтина Володимировича Єфимова (на вул. Садовій, №4, що на розі нинішніх вулиць Гоголя і Троїцької) і збудував там будинок (нинішня адреса – вулиця Троїцька, 180).
Секретар правління Миргородського музично-драматичного гуртка (1910).
Співав у церковному хорі Успінського собору.
Активний учасник вечорів у Народному Домі (був розпорядником-ведучим); самодіяльний актор, зокрема, виконавець ролі запорожця Василя Коваля в п’єсі "Невольник" за однойменною поемою Т. Шевченка.
У Вірських близько 1914 р. квартирували Надія і Борис Єфимови (діти приятелів), які навчалися в миргородських гімназіях.
З початком Першої світової війни Вірський був мобілізований до армії.
За радянських часів був учителем фізкультури в Миргороді й, за спогадами миргородців, привертав увагу тим, що їздив на велосипеді, єдиному в місті.
Будинок Вірського радянською владою був націоналізований, 1927 р. – денаціоналізований.


Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 101, 117, 118, 123.

Ґіновський Михайло
священик церкви Різдва Христового в м-ку Шишаках (1760-і – 1780-і рр.).
Мав синів Якова, Володимира, Семена, Анастасія, Андрія.


Ґіновський Володиимр Михайлович
священик церкви Різдва Христового м-ка Шишаку (ІІ пол. XVIII ст.).
Дружина – Ганна Микитівна (за деякими даними Михайлівна).
Син Андрій – паламар.
Донька Ганна (нар. 18.01. 1791 р., хрещеною матір’ю була Євдокія, донька колезького асесора Миколи Дем’яновича Лісницького).


Ґіновський Андрій Володимирович
син священика,
стихарний паламар у церкві Різдва Христового м-ка Шишаку (1791).


Глушко Федір (Хведь) Іванович
(6.09.1905, м. Шишаки – 13.11.1973, м. Київ)
кобзар із містечка Шишаків.
Бандурною грою захопився з 1924 року.
Член Шишацької капели бандуристів під орудою Никифора Чумака. Кобзарював у Полтаві.
У 20-х рр. ХХ ст. часто бував у Миргороді, знався з багатьма миргородськими кобзарями.
1925 року вступив до Харківської капели бандуристів.
Професійний виконавець.
1932 року закінчив Полтавський музичний технікум, керував ансамблем бандуристів при Харківській філармонії.
Побратим бандуриста Миколи Соколовського (Сарми-Соколовського), хрещений батько його доньки Оксани.
Наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. у кобзарських колах Глушко виконував заборонену радянською владою "Пісню про Мазепу", створену кобзарями на вірш вінницького поета Валер’яна Тарноградського "З Полтавського бою".
1942 року Глушко був режисером Шишацького театру, хормейстером, керував гуртком бандуристів у Будинкові національної культури в Шишаках.
Після війни зазнав репресій від радянської влади.
Згодом грав у Київській капелі бандуристів.
Автор власних дум: "Сліпий", "Дума про Матір-Україну".
Упорядкував збірку "Українські народні думи", видану в Києві 1966 року.
Видав збірку обробок дум для голосу в супроводі бандури.
М. Сарма-Соколовський присвятив Федорові Глушкові свою поему-думу "Анафема" (Дрогобич, 1998).
Хутір Глушків існував у Шишацькій волості.


Гмиря Дмитро
посполитий у Шишацькій сотні (1718);
цехмістр кравецького цеху в м-ку Шишаках (1732).


Гмиря Григорій Михайлович
селянин,
1904 р. – голова товариства споживачів у м-ку Шишаках (створеного 1898 р.).


Гмиря Іван
колишній офіцер російської армії,
під час миргородського повстання Дубчака 1919 р. був учителем вищого початкового училища в м-ку Шишаках.
Як повстанець активно діяв у Шишаках, Яреськах, Сагайдаку.
Під його орудою загін шишацьких добровольців зайняв оборону вздовж залізниці за два кілометри від Яресьок, щоб не пустити чекістів із Полтави до Миргорода.
Після поразки повстання був допитаний чекістами.


Гмиря Григорій Петрович
(1893, м-ко Шишаки – ?),
керівник загону в Шишаках, який виступав проти гетьманщини, розбив гетьманську варту.
Займався ліквідацією загонів петлюрівської орієнтації у Миргородському повіті.
1920 року брав участь у розгромі повстанських загонів Христового, Левченка та інших.
Із 1920 по 1929 рр. керував загоном частин особливого призначення у Миргородському повіті.



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 169, 172, 173.[/b

Горунович Михайло Гаврилович
(? – 1912)
священик Миколаївської церкви м-ка Березової Луки Миргородського повіту;
законовчитель Березоволуцького початкового народного училища (1901).
Освіта – Полтавська духовна семінарія.
В сані священика й на службі в повіті з 1898 р.
Був на посаді священика в Березовій Луці також 1902 р., можливо, й пізніше.
В лютому 1910 р. служив священиком церкви Різдва Христового у м-ку Шишаку.


Греченко Володимир Митрофанович
(1877, с. Шишаки, нині Хорольського району – 19.11.1937)
походив із духівництва,
закінчив Полтавську духовну семінарію.
З 1900 р. – в сані священика Миколаївської церкви м-ка В. Сорочинців,
законовчитель Великосорочинського жіночого початкового народного училища.
1904 р. – законовчитель школи грамоти при Миколаївській церкві.
Був причетний до подій Сорочинського селянського повстання 1905 р.
Близько 1914 – 1916 рр. учитель Закону Божого в В.Сорочинській учительській семінарії.
Член чорносотенного "Союза русского народа".
За словами колишнього учня семінарії Івана Майстренка, після 1917 року семінаристи прогнали Греченка з семінарії.
В 30-х рр. служив священиком у с. Малій Перещепині Новосанжарського району.
Заарештований у жовтні 1937 р., утримувався в полтавській в’язниці, засуджений до розстрілу.
Реабілітований 1989 р.


Гук
житель м-ка Шишаків Миргородського полку.
В документі 1695 р. згадується "Гуків двір" біля Шишаківської брами.


Гурин Павло
житель м-ка Шишаку,
відставний корнет.
Дружина Марія.
Син Остап (нар. 21.02.1791, хрещеним батьком був значковий товариш Василь Гурин).


Гурин Федір
значковий товариш Миргородського полку,
житель м-ка Шишаку (1791).


Гурин Іван Йосипович
дворянин у м-ку Шишаку Миргородського повіту (1826).



Джерело:
Миргородський родовідник: знадоби до генеалогії Миргородщини XVII – XX ст. / Л.О.Розсоха / Науково-довідкове видання. – Вінниця: ТВОРИ, 2022. С. 190, 195, 207, 210.