Мій рідний край

На сайте ВГД собираются люди, увлеченные генеалогией, историей, геральдикой и т.д. Здесь вы найдете собеседников, экспертов, умелых помощников в поисках предков и родственников. Вам подскажут где искать документы о павших в боях и пропавших без вести, в какой архив обратиться при исследовании родословной своей семьи, помогут определить по старой фотографии принадлежность к воинским частям, ведомствам и чину. ВГД - поиск людей в прошлом, настоящем и будущем!

А слабо о Николаевки Синельниковых, Екатеринославского уезда?

Ответ Н.П. Чабана:

Это село привычнее уху как Никольское на Днепре.
У порога Ненасытец, а на левом берегу Васильевка. Порогом владели Синельниковы. С двух сторон. Две сестры. Всего их было пять...
Да, я автор очерка об имении Синельниковых в Никольском. Там интересный кромлех и знак в честь князя Святослава.

По словам Николая Петровича, этот очерк ждет публикации.

Точка на карті: Волоське

Валахи на Днепропетровщине

За тридцять кілометрів від обласного центру вниз за течією Дніпра в мальовничому місці Дніпропетровського району розташувалося велике гарне село Волоське. Живуть у ньому нащадки вихідців з Молдавії. Як же потрапили вони у центр України? Чи вдалося їм протягом двох з половиною століть відірваності від рідного краю зберегти національні риси? Який сьогоднішній день села над Дніпром?

Новітня історія села починається в 1769 році. Запорізькі козаки під час одного з нападів на володіння Оттоманської імперії (до складу якої в ті часи входила Волощина) взяли в полон ціле село молдаван разом зі священиком Ісааком Біцом. Вони й були поселені на правому березі Дніпра за 18 верст від майбутнього губернського центру Катеринослава (нині — Дніпропетровськ). В українському степу працьовиті волохи (молдавани) призвичаїлися обробляти землю, випасати худобу, а на Дніпрі — рибалити.

У середині XIX століття в цих краях побував відомий український і російський етнограф та письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який товаришував з Тарасом Шевченком. Ось що писав він про це село в своїй книзі «Поїздка до Південної Росії. Нариси Дніпра»: «Село Волоське, що розкинувся в долині над двома порогами, дуже мальовниче за своїм місцем розташування. Населено первісно волоськими родинами, а згодом у нього прийшло багато малоросів, переважно з Полтавської губернії, заходили сюди і селяни Київської та Волинської. Волохи, втім, і тепер тримаються колишнього селища і займають середину села побіля церкви. Народ добрий, з успіхом займається землеробством, але переважно славиться вмінням швидко і відмінно стригти іспанських овець. Мистецтво їхнє славиться далеко, так що багато купців і поміщиків запрошують їх не тільки в далекі повіти Катеринославської губернії, але і в Полтавську та Херсонську… Багато хто з них вирушає також до Лоцманської Кам’янки і наймаються в прибавочні для проведення плотів через пороги, чому досить добре знають цю місцевість. Волохи вдягаються в малоросійський костюм; волошки теж, але, вийшовши заміж, носять на голові покривало, яке, обмотавши двічі, зав’язують під підборіддям і випускають один кінець позаду до талії. Жінки і дівчата носять багато намист, люблять вишиті рукави у сорочок різнокольоровим папером і ходять дуже охайно. У хатах дотримується можлива чистота, і скрізь, навіть у найбідніших, безліч подушок і саморобних килимів… Молдавська мова не забута аніскільки, але всі знають по-малоросійському точно так, як і велика частина малорусів говорить по-молдавському».

Перед революцією у Волоському було шість млинів. І, здавалося, все гаразд. Але люди потерпали від малоземелля і під час столипінської реформи, спродавши землю і майно, вирушали на схід у пошуках кращого життя. Але коли 1912 року в Оренбурзькій губернії стався голод, переселенці мусили вертатися додому, де їх ніхто не чекав…

У 1920-х роках мешканці села дізналися про те, що долiшня частина Волоського з побудовою у Запорiжжi Днiпрельстану буде затоплена водами Днiпра. Через те селян з Волоського наділяли земельними ділянками неподалік від Волоського.

Жителі Волоського, спілкуючись між собою материнською мовою, досконально оволоділи й українською, переселялися також у сусідні українські села, не цуралися змішаних шлюбів. Ось що, наприклад, розповідала автору цих рядків його покійна бабуся Євдокія Гаврилівна, яка народилася на сусідньому з Волоським хуторі Майорка:

— Мій дід Мартин Осипович Гаржа був волох. Одружившись, оселився в Майорці. Тут і помер в 1919 році. Дідусь хоча і говорив по-українськи, але чути було, що він волох. Мене він бувало кликав: «Віл на тете!» (ходи до діда). Дід Мартин був не єдиним волохом у нашому селі. Вже прізвища деяких з наших майорчан свідчили про їхнє національне походження: Снісар, Тріодял, Ніркул, Дікусара, Демуш.

Узнайте больше: http://zorya.org.ua/p/3874?lang=uk#ixzz2o0Hjghf0

Горелик
Дмитряков
Коростельов
Ломтєв
Пінчук
Солодовник
Ткачов

Про Саксагань и Саивку- домашние легенды - наша бабушка Цивка Лиция Григорьевна по матери относила себя к потомкам Семена Панчохи-рассказывала такую легенду - Семен Панчоха не захотел присягать императрице и подался за Дунай, пообещав вернуться за семьей- но перед отъездам всем своим арендарям за властный кошт оформил какие-то бумаги на землю, которыми они владели, когда Екатерина затеяла переселение запорожцев за Кубань- за ними потянулась и часть их арендаторов-вот мои родные из Села Пешково Азовского района из них- остававшись на месте могли из свободных селян автоматом перейти в Крепостные - так как земли вместе с народом отдавались помещикам- Семен Панчоха своих арендаторов избавил от этой участи- поэтому слобода и сохранилась- им поставили там военных , которых обязали село кормить- в виде налога государственного, жители села всегда помнили этот поступок Панчохи и семье помогали - потомки жили в Саивке- по мужской линии род вроде прервался - а вот последняядочь с девичьей фамилилей Панчоха вроде Клавдия до последней Чеченской войны проживала в Хасавюрте

Вот решила тему освежить - фотки дедушкины перебирала - и вот выпускники Саксаганьской школы 10 класс- обращаю внимание - учителя сплошь мужчины, половина класса- из Саивки , девочки верхний ряд, крайние справа- Вроде Галя и Лида Цивки, нижний ряд двое ребят слева- коля Цивка- погиб в плену , Яков Ратушный дожил до 93 лет , капитан 1 ранга - такие раазные судьбы

Вот выпускники разных лет Саивской школы- верхний снимок - это тот что в предидущем сообщении а нижние - чисто Саивские

Anmamali написал:

[q]
Вот решила тему освежить - фотки дедушкины перебирала - и вот выпускники Саксаганьской школы 10 класс- обращаю внимание - учителя сплошь мужчины, половина класса- из Саивки , девочки верхний ряд, крайние справа- Вроде Галя и Лида Цивки, нижний ряд двое ребят слева- коля Цивка- погиб в плену , Яков Ратушный дожил до 93 лет , капитан 1 ранга - такие раазные судьбы
[/q]

Добрый день. Подскажите, какой это год?

kbg_dnepr написал:

[q]
Точка на карті. Саксагань
[/q]

Державний архів Дніпропетровської області
Саксагань, с., Катеринославська губ., Верхньодніпровський пов., Саксаганська вол. (Дніпропетровська обл., П’ятихатський р-н)

1. Катеринославська губернія
2. Катеринославська єпархія
3. Миколаївська церква, с. Саксагань Верхньодніпровського пов. Саксаганської
вол.
4. Села: Андріївка, Богословенна; с. Олексіївка Алферівської вол.
5. Народження: 1900–1905: ф. 193, оп. 2, спр.157; 1906–1910: ф. 193, оп. 2, спр.167;
1911–1915: ф. 193, оп. 2, спр.174; 1916–1918: ф. 193, оп. 2, спр.180, 182; 1919: ф. 193,
оп. 2, спр.182; 1920–1921: ф. 193, оп. 2, спр.185
6. Шлюб: 1900–1905: ф. 193, оп. 2, спр.157; 1906–1910: ф. 193, оп. 2, спр.167;
1911–1914: ф. 193, оп. 2, спр.174; 1916–1918: ф. 193, оп. 2, спр.180, 182; 1919: ф. 193,
оп. 2, спр.182; 1921: ф. 193, оп. 2, спр.185
7. –
8. Смерть: 1900–1905: ф. 193, оп. 2, спр.157; 1907–1910: ф. 193, оп. 2, спр.167;
1912–1915: ф. 193, оп. 2, спр.174; 1916–1918: ф. 193, оп. 2, спр.180, 182; 1919: ф. 193,
оп. 2, спр.182; 1920–1921: ф. 193, оп. 2, спр.185
9. –
10. –

1. Катеринославська губернія
2. Катеринославська єпархія
3. Покровська церква, с. Саксагань Верхньодніпровського пов. Саксаганської вол.
4. Села: Красноіванівка, Саханівка, П’ятихатки
5. Народження: 1877: ф. 193, оп. 1, спр. 52;1916: ф. 193, оп. 2, спр.179
6. Шлюб: 1877: ф. 193, оп. 1, спр. 52;1916: ф. 193, оп. 2, спр.179
7. –
8. Смерть: 1877: ф. 193, оп. 1, спр. 52;1916 ф. 193, оп. 2, спр.179
9. –
10. –

kbg_dnepr написал:

[q]
Точка на карті: Волоське
[/q]

Державний архів Дніпропетровської області
Волоське, с., Катеринославська губ., Катеринославський пов., Волоська вол. (Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н)

1. Катеринославська губернія
2. Катеринославська єпархія
3. Преображенська церква, с. Волоське Катеринославського пов. Волоської вол.
4. Села: Василівка, Майорка
5. Народження:1866: ф. 193, оп. 1, спр. 201;1876–1878: ф. 193, оп. 3, спр. 53;1881–
1882: ф. 193, оп. 1, спр. 202;1883–1886: ф. 193, оп. 3, спр. 52;1887: ф. 193, оп. 3, спр. 53,
54;1888: ф. 193, оп. 3, спр. 53;1890–1891, 1894: ф. 193, оп. 3, спр. 54;1896: ф. 193, оп. 3,
спр. 55;1904–1906: ф. 193, оп. 3, спр. 307;1907–1909: ф. 193, оп. 3, спр. 308;1912–1913:
ф. 193, оп. 3, спр. 309;1914–1915: ф. 193, оп. 3, спр. 310;1916, 1918: ф. 193, оп. 3, спр. 311
6. Шлюб: 1866: ф. 193, оп. 1, спр. 201;1891: ф. 193, оп. 3, спр. 309;1896: ф. 193,
оп. 3, спр. 55;1904–1905: ф. 193, оп. 3, спр. 307;1912: ф. 193, оп. 3, спр. 309
7. –
8. Смерть: 1896: ф. 193, оп. 3, спр. 55;1904–1905: ф. 193, оп. 3, спр. 307;1912:
ф. 193, оп. 3, спр. 309
9. –
10. –

Дніпропетровщина - Катеринославщина - Дике Поле